Проблема національного ідеалу в українській філософській думці першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 1: 27 (091) (447) “190/195”: 124.4

Проблема національного ідеалу в українській філософській думці першої половини ХХ століття

Спеціальність - 09.00.05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Кендус Олександра Зіновіївна

Львів 2003

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук Шендрик Станіслав Михайлович, доцент кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук Возняк Степан Михайлович, професор кафедри філософії Прикарпатського державного університету імені Василя Стефаника

кандидат філософських наук Сохацький Броніслав Миколайович, доцент кафедри політології Українського державного лісотехнічногоного університету

Провідна установа: Інститут філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України, м. Київ

Захист відбудеться 7 жовтня 2003 р. о 15.00 год на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79002, м. Львів, вул. Університетська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79002, м. Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий 6 вересня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02, доктор політичних наук, професор Денисенко В. М.

національний ідеал український філософія

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах становлення та формування сучасної Української держави стало очевидним, що вирішення політичних, економічних та соціальних проблем передбачає звернення до духовного потенціалу української нації, величезний пласт якого зосереджений у вітчизняній філософії. Українська філософія інтегрує як загальнолюдські вартості, так і національні особливості, якими вирізняється з поміж філософських конструкцій інших націй своєю оригінальністю та неповторністю. Для народу, який віками перебував у неволі, а зараз прагне відродити й побудувати демократичну державу сучасного зразка, звернення до духовної спадщини українських мислителів першої половини ХХ ст. є дуже актуальним, адже у їх творчості та громадсько-політичній діяльності якраз і можна знайти відповіді на наболілі питання сучасного державотворення, національно-політичної, соціально-економічної, духовно-культурної незалежності, консолідації української нації, формування української людини.

До феномену національного ідеалу варто звертатися з огляду на те, що українське суспільство на межі третього тисячоліття повинно віднайти одну з своїх духовних опор у власній вітчизняній філософії. Саме життя ставить у центр філософської рефлексії проблему національного ідеалу, який міг би стати орієнтиром для оздоровлення українського суспільства, одним із чинників зміцнення національної самосвідомості, й носив би не суто етнічне (тільки для української нації), а загальнодержавне значення як інтегруючої ідеології.

Аналіз проблеми національного ідеалу в українській філософській думці першої половини ХХ ст. надзвичайно актуальний як у науково­теоретичному, так і в прикладному відношенні. У науково-теоретичному відношенні актуальність дослідження проблеми національного ідеалу в українській філософії першої половини ХХ ст. зумовлена вимогами розширення та уточнення понятійного апарату вітчизняної філософії, приведення його у відповідність як із загальносвітовим духовним досвідом, так і морально-етичними та релігійними цінностями українського народу. Практична значимість дослідження зумовлена такими обставинами: вагомою роллю ідеологічного чинника у процесі державотворення та інтеграції всіх верств українського суспільства; зростанням ролі морально-виховного чинника та християнських цінностей у формуванні особистості з метою подолання глибоких духовних, політичних та економічних негараздів в Україні на сучасному етапі.

Українська філософія першої половини ХХ ст. є квінтесенцією гуманістичної культури, цінності якої відбиті у спадщині як представників філософської та суспільно-політичної думки, так і релігійних мислителів. Ця сторінка великого пласту української культури є унікальною, однак ще малодослідженою, особливо щодо проблеми національного ідеалу, яка була актуальною для становлення державності в першій половині ХХ ст. та заслуговує на неменшу увагу дослідників сьогодення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертації пов'язаний з планом науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка, галузевою темою: „Релігія в контексті духовної культури України”; держбюджетною темою: „Українська духовна культура: особливості становлення і розвитку” (ЗФ-413Б). Тема дисертації є складовою частиною досліджень кафедри історії філософії, зокрема наукових програм з курсу „Історія філософії” (теми „Філософія України в ХХ ст.”; „Історія української філософської думки: традиції та перспективи розвитку”), що передбачає дослідження різних, особливо маловідомих аспектів української філософії, до яких належить проблема національного ідеалу, її розуміння і трактування українськими мислителями, державно-політичними діячами зазначеної доби, а також пов'язана з державними програмами розвитку суспільно-гуманітарної освіти.

Мета дисертаційної роботи полягає у з'ясуванні основних ідей, притаманних концепції національного ідеалу в українській філософії першої половини ХХ ст., та аналізі її особливостей.

Для досягнення цієї мети передбачається вирішити такі завдання:

- розглянути і виділити основні підходи до визначення сутності категорії ідеалу та його основних форм у світовій філософії, вплив відповідних ідей на українську філософію;

- дослідити основні концепції національного ідеалу в українській філософії п.п. першої половини ХХ ст.;

- провести аналіз впливу історико-культурного, соціально-політичного, релігійного та інших чинників на формування уявлень про національний ідеал в масовій та філософській свідомості українського суспільства;

- виявити основні виміри національного ідеалу, до яких звертались у своїх творах вітчизняні мислителі та визначити їх погляди на провідні національні цінності;

- виявити та проаналізувати філософські ідеї, розповсюджені в тогочасній науковій та публіцистичній літературі щодо співвідношення національних та загальнолюдських, державницьких та християнських цінностей, їх взаємозв'язку та взаємообумовленості;

- визначити погляди українських філософів на морально-виховний та ідеологічний вплив національного ідеалу, його значення у формуванні та зміцненні національної свідомості різних верств українського суспільства.

Об'єктом дослідження є погляди українських філософів першої половини ХХ століття на феномен національного ідеалу.

Предметом дисертаційної роботи є взаємозв'язок суспільно­політичного та особистісного вимірів національного ідеалу у вітчизняній філософії зазначеного періоду.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є системний підхід, згідно з яким виділяється ряд рівнів дослідження феномену національного ідеалу. У роботі важливого значення надається методам сходження від абстрактного до конкретного, від загального до одиничного, порівняння, аналогії. Істотну роль відіграють методи ідеалізації та абстрагування, аналіз і синтез, співставлення і порівняння, об'єктивність та історизм, структурно-функціональний аналіз, узагальнення. Також використані герменевтичний метод, методи культурно-логічного та аксіологічного аналізу.

Вищевказані методи дають змогу виявити цілісну картину бачення проблеми національного ідеалу вітчизняним мислителями першої половини ХХ ст.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній комплексно досліджується проблема національного ідеалу в українській філософії першої половини ХХ ст.

Оскільки феномен національного ідеалу ще мало досліджений, дана робота є першою спробою виявити та проаналізувати проблему національного ідеалу в українській філософії першої половини ХХ ст. як світської, так і релігійної гілок.

На основі теоретичного аналізу дисертаційної проблеми автор прийшов до таких висновків, які мають наукову новизну і виносяться на захист:

- доведено, що національний ідеал розглядався вітчизняними мислителями як складна ціннісно-світоглядна категорія, яка синтезувала в собі уявлення про досконале, належне буття нації та її представників. Категорія національного ідеалу у вітчизняній філософії першої половини ХХ ст. знайшла свій прояв через два основні виміри - суспільно-політичний та особистісний, які є взаємопов'язаними та взаємообумовленими;

- з'ясовано, що погляди українських філософів на проблему національного ідеалу розвивались у гармонійній єдності, синтезі світської та релігійної (православної та греко-католицької) течій;

- осмислено погляди українських дослідників на формування національного ідеалу у свідомості українського суспільства. Актуальність проблеми національного ідеалу пов'язувалась по-перше, із прагненням державної незалежності, оскільки відсутність державності на українських землях, а також і сприятливих умов для розвитку культури, спричиняли кризовість національної свідомості. По-друге, формування уявлень про національний ідеал було пов'язане із християнською духовно-моральною основою, яка не дозволяла остаточно знищити та нівелювати національну самосвідомість;

- виявлено і обґрунтовано, що суспільно-політичний вимір національного ідеалу характеризувався українськими філософами в контексті таких цінностей як нація, свобода та державність. А основними принципами побудови української держави визначались єдність, мир, рівність, справедливість;

- доведено, що особистісний вимір національного ідеалу знаходив свій вияв в образі української людини, яка формувалася на традиціях виховного та цінностях християнського і морально-політичного ідеалів особистості.

Практичне значення одержаних результатів. Проведене дослідження виявляє особливості розвитку української філософської думки першої половини ХХ ст. у розробці категорії національного ідеалу в порівнянні з європейською та радянською філософськими традиціями.

Основні положення дисертації можуть використовуватись при осмисленні світської та релігійної гілки розвитку української філософії першої половини ХХ ст., розробці сучасної теорії ідеалу, співвідношення ідеального та реального, дослідженні проблеми національних цінностей та самосвідомості української нації, моральних якостей особистості, гармонії християнських та національних традицій у вихованні тощо.

Деякі положення даного дисертаційного дослідження можуть сприяти розробці теорії державотворення, зокрема в ідеологічному, політологічному та культурологічному аспектах. Досліджувана проблема має практичне значення, оскільки в час подолання духовної, політичної та економічної кризи суспільства на сучасному етапі постійно зростає роль морального чинника в духовному житті народу.

Дисертаційна робота поглиблює філософську та етичну теорію на категоріальному рівні, змістовно поглиблюючи поняття ідеального, ідеалу, національного ідеалу. Результати дослідження, які пов'язані з вихованням особистості на національних засадах, традиціях, моральних цінностях та чеснотах християнства можуть бути використані в педагогічному процесі.

Результати дослідження можуть бути використані для підготовки лекцій і семінарських занять з курсів історії філософії, філософської антропології та філософії культури, етики, релігієзнавства, політології.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані у наукових статтях, доповідях на конференціях. Зокрема, на VII міжнародному круглому столі “Історія релігій в Україні” (12-14 травня 1997 р.), на Третіх Балеївських філософсько-психологічних читаннях на тему “Людина ХХІ століття: філософське, психологічне і педагогічне бачення” (25-27 лютого 1999 р.), на ІХ міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (11-13 травня 1999 р.). Апробація результатів дослідження відбувалася на засіданнях кафедр теорії та історії культури, історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка та кафедри історії і політології Львівської комерційної академії.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями даного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (274 найменувань). Повний обсяг дисертації - 188 ст., без списку використаних джерел - 169 ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюються мета та завдання дисертації. Визначається об'єкт та предмет дослідження, ступінь наукового опрацювання, зв'язок з науково-дослідною роботою кафедри, де виконувалась дисертація, з'ясовується теоретичне та практичне значення дослідження. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, висвітлено питання попередньої апробації одержаних результатів.

У першому розділі “Джерелознавча основа і теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження”, який виконує допоміжну роль та служить сполучною ланкою між вступом і безпосереднім висвітленням проблеми національного ідеалу в українській філософській думці першої половини ХХ ст., здійснюється аналіз джерел, які були покладені в основу написання роботи, з'ясовуються основні поняття дисертаційного дослідження, а також охарактеризована методологічна база, використана при написанні дисертації.

У першому підрозділі “Джерельна база дослідження” зазначається, що перша половина ХХ ст. є малодослідженим періодом в історії української філософії. Серед проблем, до яких звертаються сучасні дослідники у своїх наукових розвідках, можна виділити осмислення життєвого і творчого шляху визначних постатей даного періоду. Зокрема, філософську спадщину І. Франка досліджують А. Пашук, У. Хамар; М. Шлемкевича - В. Мельник, К. Паньківський; С. Шлемкевич та Л. Шлемкевич; Д. Чижевського - О. Данко, О. Пріцак та І. Шевченко, О. Погорілий, В. Горський; І. Мірчука - Т. Закидальський та Д. Кирик; Д. Донцова - М. Сосновський, С. Квіт; В. Липинського - М. Горєлов, Р. Кондратюк; В. Винниченка - В. Гуменюк, Н. Гусак, Є. Лащик. Біографічні сторінки та особливості філософських поглядів українських мислителів духовного сану, зокрема, А. Шептицького, осмислюють І. Гриньох, В. Ленцик, Л. Филипович, І. Музичка, Л. Гузар; І. Огієнка (митрополита Іларіона) - А. Марушкевич, М. Тимошик; Й. Сліпого - Л. Пилявець, Г. Кевін, І. Гриньох, О. Гринів, Г. Костельника - М. Кашуба, І. Мірчук.

Значний доробок українських дослідників також присвячений розгляду особливостей української національної свідомості та національної ідеї. Ці питання на сучасному етапі є предметом осмислення С. Грабовського, В. Васільєва, Я. Грицака, В. Жмиря, О. Забужко, А. Карася, О. М'ясникова, А. Пашука, А. Наконечного, А. Яртися.

У даному підрозділі також окреслено й узагальнено основні підходи у розробці загальнофілософської категорії ідеалу, її еволюцію та форми (моральну, виховну, суспільну) крізь призму бібліографічного огляду. Розвиток категорії ідеал прослідковано починаючи з грецької філософії (Платон), середньовіччя (ідеал Христа), а також епоху відродження та просвітництва (К. Гельвецій, П. Гольбах, Д. Дідро), німецькій класичній філософії (І. Кант, Й. Фіхте, Г. Гегель), філософії радянського періоду (В. Давидович, Е. Ільєнков, Б. Сікорський, В. Шердаков, О. Целікова та ін.). Сучасне трактування поняття ідеалу з'ясовується на основі низки визначень, які подаються у Філософському словнику / За ред. І. Фролова (1991), Філософському енциклопедичному словнику (виданому в Москві, 2000 р.), Філософському енциклопедичному словнику (виданому в Києві, 2002 р.), а саме, з категорією ідеал пов'язуються уявлення про досконалість, довершеність, взірець.

Особливості морального ідеалу визначаються на основі праць Е. Дубко та В. Тітова, Е. Ільєнкова, О. Левицької, О. Титаренка, Х. Хомицької, К. Шварцман та ін. Специфіку виховного ідеалу досліджували К. Ушинський, В. Ващенко, а на сучасному етапі - В. Москалець, Г. Софінська, В. Кондзьолка. На основі праць ряду мислителів в дисертації здійснено аналіз сутності та основних ідей суспільного ідеалу. Це поняття розглядали М. Лоський, П. Новгородцев, А. Кочетов, Є. Мулярчук.

Сучасна філософська думка з відомих причин представлена поки що недостатньою кількістю досліджень з української філософії першої половини ХХ ст., зокрема з проблеми національного ідеалу. Однак питання національної свідомості, національної ідеї, національних духовних цінностей не випадали із дослідницького інтересу українських мислителів.

У контексті розробки проблеми національного ідеалу в українській філософії першої половини ХХ ст. можна виділити дві споріднені течії. Одна з них представлена світськими філософами, діячами наукової та суспільно-політичної думки, а друга - релігійними мислителями. Гілку світської філософії репрезентують представники різних напрямків філософських шукань, течій, які виникли й розвивались на теренах України до початку 40-их рр. ХХ ст. та на еміграції (І. Франко, І. Мірчук, Д. Чижевський, М. Шлемкевич, Ю. Вассиян, Г. Ващенко, В. Винниченко, Д. Віконська, М. Грушевський, Д. Донцов, В. Левинський, В. Липинський, В. Панейко, М. Хвильовий, В. Янів). Релігійна гілка української філософії для максимальної об'єктивності досліджується на основі творів представників УГКЦ (А. Шептицького, Й. Сліпого, М. Конрада, Г. Костельника), УАПЦ та УПЦ (В. Липківського, Іларіона (І. Огієнка). Саме їхня науково- філософська спадщина складає основу бібліографії, що була використана при дослідженні проблеми національного ідеалу.

У другому підрозділі “Основні методи дослідження національного ідеалу” аналізується методика, що була використана для осмислення проблеми національного ідеалу у філософській спадщині першої половини ХХ ст. Методологічною основою дисертаційної роботи є системний підхід до аналізу проблеми національного ідеалу. Системний підхід передбачає виділення трьох рівнів дослідження. На першому рівні осмислюється поняття ідеалу, як загальнофілософської категорії та національного ідеалу як однієї з його форм; на другому - суспільно-політичний вимір українського національного ідеалу, його цінності та особливості в контексті вітчизняної філософії першої половини ХХ ст.; на третьому - особистісний вимір українського національного ідеалу.

У визначенні методів та засобів пізнання до трьох вищезазначених рівнів застосовано два підходи - вертикальний та горизонтальний зрізи. Вертикальний зріз передбачає сукупність методів і підходів, що зумовлюють перехід у дослідженні від першого до другого і до третього вищезгаданих рівнів. У межах вертикального підходу істотного значення надається таким методам як сходження від абстрактного до конкретного, від загального до одиничного, порівняння та аналогія. Ці методи дають можливість вивчати національний ідеал поступово, переходячи від поняття ідеалу загалом до конкретного суспільно-політичного й особистісного вимірів українського національного ідеалу.

Горизонтальний зріз передбачає методи, які допомагають досліджувати феномен національного ідеалу в межах кожного рівня. Зокрема - це ідеалізація та абстрагування, аналіз і синтез, співставлення і порівняння, об'єктивність та історизм, структурно-функціональний аналіз, узагальнення. Також використані герменевтичний метод, культурно-логічний та аксіологічний аналіз. Таким чином, окреслене коло методів дає можливість цілісно осмислити проблему національного ідеалу.

У другому розділі “Суспільно-політичний вимір національного ідеалу в українській філософії першої половини ХХ століття” розкривається зміст суспільно-політичної складової проблеми національного ідеалу через аналіз української філософії зазначеного періоду.

У першому підрозділі “Українські філософи про історико-культурний та релігійний чинники формування національної свідомості” з'ясовується, які чинники, з точки зору українських мислителів першої половини ХХ ст., мали найвагоміший вплив на формування національного ідеалу у свідомості української нації даної доби.

На теренах України в першій половині ХХ ст. спостерігається тісний взаємозв'язок між перебігом історичних подій та ситуацією в культурі. Початок ХХ ст. застає українську націю поділеною між Російською та Австро-Угорською імперіями. Умови соціально-економічного, мовного, освітньо-культурного життя українців вимагали докорінних змін, які могла дати в той час тільки власна державність, а не підневільне існування. Перша світова війна ще раз показала ту важкість становища української нації, представники якої воювали у складі ворожих армій. Успіхи в історичних змаганнях української нації за незалежність у 1917-1921 рр. дали поштовх у розвитку національної культури, складовими елементами якої виступають філософія, публіцистика, література, мистецтво тощо. З рідної культури народ черпає основи самопізнання, а творчими зусиллями своєї національної ідентичності створює її новий образ. Однак, втрата державності, підкорення української нації чужинській владі у 20-30-их рр. ХХ ст. спричиняли суперечливі тенденції у розвитку української культури. З одного боку, цей час представлений великою кількістю видатних діячів літератури, малярства, кіномистецтва, музики, театру. Одні з них вірили в оновлюючу силу мистецтва, а інші, не реалізувавши політичні сподівання незалежної державності, у культурі побачили можливість власного самовираження. На розвиток української культури в радянській тоталітарній системі неабиякий вплив мала “українізація”, яка з особливою силою проявилася в літературі через розмаїття напрямків, жанрів, літературних організацій та об'єднань. З іншого боку, представники української філософської думки першої половини ХХ ст., зокрема, М. Шлемкевич, Д. Чижевський, Д. Донцов, Д. Віконська та М. Хвильовий, осмислювали ситуацію в культурі в контексті її кризи, причинами якої вони називали: провінційність української культури, яка розглядалась як другорядна, а її представники - як епігони культури панівної нації; панування у радянській Україні естетичного напрямку - “соціалістичного реалізму” та репресії проти інакомислячих. Однак, вплив християнської віри на національну самосвідомість українців у першій половині ХХ ст. мав позитивне значення. Церква давала надію на краще, допомагала побороти відчуження спричинене швидким розвитком науково-технічного прогресу, а також вистояти у боротьбі із тією політичною владою, яка зневажала людську особистість. Вона вказувала напрямок духовного відродження кожної людини зокрема та української нації в цілому.

Таким чином, духовні потрясіння, спричинені наявною історично-культурною ситуацією, відклали негативний відбиток на свідомість української нації першої половини ХХ століття. В той же час ця дійсність ставала своєрідним чинником, що спонукав до пошуків ідеалу, який міг би дати надію на краще майбутнє, підштовхував суспільство до змін, визначав шляхи для реалізації поставленої мети. У свідомості нації визрівав образ суспільного і державного устрою, в основу якого були покладені національні традиції та культурні цінності, що визначають основні способи буття української людини, її духовний, моральний та естетичний стан, тобто формуються уявлення про національний ідеал.

У другому підрозділі “Нація, свобода та державність як провідні цінності національного ідеалу” з'ясовуються основні цінності та особливості суспільно-політичного виміру національного ідеалу. Однією із цінностей суспільно-політичного виміру національного ідеалу вітчизняні мислителі першої половини ХХ ст. називають націю, трактуючи її не тільки як мовно-етнічну та територіальну спільність. Зокрема, І. Франко наголошував, що нація - це органічна, історично зумовлена, нерозривна спільнота, яка не обмежується територіальною організацією, для В. Липинського - це всі громадяни держави, які працюють на її благо, а у Д. Донцова - нація постає суб'єктом історичного розвитку, який твориться на спільних традиціях та культурі, а також, як зазначав В.Левинський, вона постає колективним організмом, що формується з метою побудови власної держави.

Дослідженню взаємозв'язку нації й особистості присвятили свою увагу і представники української філософії релігійної течії. Їхня творчість просякнута великою пошаною та любов'ю до української нації. Однак, треба підкреслити, що представники релігійного напрямку відносять націю до цінностей, вартість яких є релятивна, оскільки абсолютною цінністю виступає Бог. Наголошуючи на значенні нації та ролі національного елементу, українські релігійні мислителі висловлювалися лише проти абсолютизації їх у житті особистості.

Ще однією із провідних цінностей національного ідеалу українські мислителі визначали свободу. Свобода, як визволення, незалежність, стає провідною метою для української нації протягом не одного століття, і не втратила своєї актуальності і в ХХ ст. Представниками української філософської думки вона трактується не як синонім сваволі, а навпаки, пов'язується з упорядкованістю життя суспільства. Саме таке її смислове навантаження акумульоване в суспільно-політичному вимірі національного ідеалу.

Свобода української нації без переведення її в площину державності втрачає своє практичне значення. Тому ще однією із головних цінностей суспільно-політичного виміру національного ідеалу українські мислителі називають державність. Як засіб збереження і розвитку кожної нації, державність забезпечує цій спільноті комплекс інститутів політики, економіки, культури, які діють на території, населеній національним колективом, які зв'язують його в компактну цілість, забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому.

Третій підрозділ “Філософський аналіз концептуальних засад устрою Української держави та основних принципів державотворення” присвячений висвітленню дискусії українських мислителів першої половини ХХ ст. про засади суспільного та державного устрою незалежної України. Використовуючи власний історичний досвід та досвід світового розвитку, вітчизняні мислителі першої половини ХХ ст. звертали увагу як на переваги, так і на недоліки основних концепцій устрою для майбутньої Української держави, а саме республікансько-демократичної, монархічної та соціалістичної. Альтернативність поглядів на ці концепції вказує і на різні шляхи здійснення суспільно­політичного виміру національного ідеалу.

Таким чином, в українській філософії першої половини ХХ ст. національний ідеал виступає складною розгалуженою системою, структурою ідей на різних рівнях. Ще одним рівнем, крім державно-політичного, українські мислителі бачили ідеальні принципи побудови суспільства - єдність, мир, рівність і справедливість. Українська філософія тлумачила ці принципи у взаємозв'язку особистісного і спільнотного, національного і загальнолюдського.

Єдність виступає основою побудови як маленької організації, так і набагато більших структур, таких як держава. Кожна особистість через солідарність, єдність зі спільнотним несе відповідальність не тільки за себе, а й за іншого. Тільки єдність української нації - це запорука її життєвості серед інших. Це переконання чітко прослідковується в українській філософській думці першої половини ХХ ст.

Разом із єдністю ідеальним принципом існування суспільства виступає і мир. Загальнолюдською та національною вартістю просякнуте значення миру серед людей. Мир серед людей передбачає суспільну злагоду, а отже злагоду в державі, а мир із ближнім - це співжиття в братній допомозі, в співдіянню, терпеливості і любові. Мир як ідеальний спосіб співжиття між людьми, як ідеал - треба “творити”, тобто створювати умови для розвитку духовного та матеріального добробуту; жити і діяти згідно з любов'ю, справедливістю по відношенню до інших; не допускати війни, або робити все можливе, щоб її пригасити там, де вона розгорілась.

Українські мислителі намагалися визначити певну межу людської рівності. Вона полягає в тому, що кожна особистість є, в першу чергу, представником людства, виразником сутнісних сил і творчих потенцій людського роду, носієм загальнолюдських прав. Однак кожна особистість має власні здібності, нахили, здобуває певний соціально-професійний статус, тобто набуває рис, які відрізняють її від інших. Тому з огляду на це, кожна людина є важливою і цінною для суспільства завдяки тому внеску, який вона здатна зробити для спільної справи. Рівність як ідеальний принцип будь-якого суспільного устрою тісно переплітається і з ідеєю братерства. Адже рівність людей за їхньою природною суттю обумовлює ставлення один до одного як до брата. Складність в осягненні рівності у суспільстві передбачає розв'язання питань соціальної, економічної, майнової, національної нерівності.

Ідея справедливості може носити не тільки етичне чи, наприклад, християнське смислове навантаження, але й правове, а також виступати як принцип розподілу матеріальних благ. Ідея справедливості має пряме відношення і до забезпечення основних прав і свобод особистості в державі. Однак справедливість у державі передбачає не тільки права, але й обов'язки особистості щодо дотримання законів і певних заборон.

З'ясування змісту, цінностей, концептуальних засад та ідеальних принципів державотворення у суспільно-політичному вимірі національного ідеалу дає можливість усвідомити, що без особистісного виміру філософський аналіз категорії національного ідеалу не може бути самодостатнім.

У третьому розділі “Особистісний вимір національного ідеалу в українській філософській думці першої половини ХХ століття” з'ясовуються сутність та характерні риси особистісного виміру національного ідеалу, який є комплексом трьох основних складових - виховної, релігійної та морально-політичної у їх особистісних виявах та взаємозв'язках.

Значення особистісного виміру національного ідеалу важко переоцінити. Адже відродження і перетворення суспільності неможливо очікувати без становлення нової людини, оскільки саме людина-особистість є об'єктом та суб'єктом даного суспільства. Проте у нашому дослідженні мова не йде про суспільство як абстрактну категорію, тому і акцент у формуванні нової людини ставиться у площину її своєвартості саме для української національної спільноти.

Перший підрозділ “Становлення української людини в процесі національного виховання” присвячений дослідженню традицій у формуванні рис української людини на засадах національного виховання, та виявленню їх впливу на виховний ідеал особистості першої половини ХХ ст. Найбільшу здатність до реального впливу на людину отримують ідеали як імперативи, втілені у конкретному образі особистості. Кожна доба історії формує у певного народу свій ідеал особистості, який залежить від різноманітних чинників, зокрема, світогляду, релігії, державного устрою, рівня розвитку моральності та культури. Зокрема, геополітичне розташування на етапі зародження української державності у VII-IX ст. забезпечувало нашим пращурам динамічне спілкування з іншими племенами і народами, які вирізнялися своїми традиціями, культурою, світоглядом, ідеалами. Природно, що відбувався взаємообмін, запозичення якихось елементів у цих сферах, що доповнювало, збагачувало світосприйняття та світовідчування, але в той же час зберігалася етнічна окремішність. Як зазначав дослідник проблеми виховного ідеалу Г.Ващенко, асиміляція варязького елементу зі староруським дала поштовх до кристалізації у наших предків таких якостей як шляхетність, честь та хоробрість. У той же час, запозичена у варягів войовничість під впливом слов'янської стихії була позбавлена кривавої жорстокості, і мала прояв на теренах України лише у випадках відстоювання власної державної території та інтересів, а не носила завойовницький характер. І саме поєднання всіх цих рис і чинників сприяло утвердженню аристократизму особистості, який простежувався у визнанні першорядними саме духовних якостей. Хрещення Русі принесло свої традиції в ідеал людини.

У добу українського бароко та просвітництва постає так звана “героїчна особа”, тобто ідеал особистості, яка несе відповідальність не тільки за власну долю і вчинки перед собою, але й перед Богом, іншими людьми, суспільством. Тут ідеал особистості поєднує в собі глибоку релігійність і патріотизм, коли Бог і Батьківщина - це найвищі цінності, благо у суспільній свідомості. А український лицар-козак завжди був готовий віддати своє життя за найдорожче для нього - честь, славу, віру та батьківщину. Працьовитість, пошана до старших людей, любов до родини, батьків, особливо до матері, волелюбність, культ дружби і побратимства, усвідомлення своєї гідності та честі як вияву духовного аристократизму - все це риси, які були властиві традиційному народному виховному ідеалу української людини. Ці якості української людини стали основою для виховання молодого покоління нації і у першій половині ХХ ст.

Специфіка нашого дослідження зумовила потребу зупинитись і на характеристиці українського національного характеру та з'ясувати, у яких ментальних рисах вітчизняні мислителі вбачали переваги, а в яких - недоліки? Самопізнання та саморозкриття психологічних рис української нації, їх ролі у суспільному житті сприятиме їх підпорядкуванню до осягнення національної незалежності та державності. Характерними рисами українського народу Д. Чижевський називав емоційність, сентиментальність, ліризм, а також прагнення до свободи. І. Мірчук виділяв ідеалізм та релігійність. Ще рисами українського національного характеру, які виділяв А. Шептицький, - є мудрість і потяг до знань та освіти, що виразно простежується починаючи від заснування шкіл на Русі, навчання грамоти сільськими священиками при церквах, створення братських шкіл і т. д. Етнопсихологічний аналіз, дав можливість вітчизняним дослідникам визначити найхарактерніші риси притаманні українському національному характеру, а також з'ясувати, - які з цих рис є позитивними (шляхетність, релігійність, справедливість, милосердя, мудрість, патріотизм тощо), а які варто змінити (низький рівень активності, ініціативи, самоповаги, перевага емоційності над волею, індивідуалізм тощо), а отже, у відповідності до цього, формувати якості нової української людини.

Саме виховання, як один із перших та найвагоміших чинників формування молоді, закладає у кожної особистості підвалини для усвідомлення себе соціальною істотою. В українській філософській думці першої половини ХХ ст. глибоко вкоренилися два мотиви - християнський та національний, як синтез двох складових у ієрархії світоглядних вартостей українця.

У другому підрозділі “Українська людина в контексті християнських цінностей національного ідеалу” аналізуються погляди вітчизняних мислителів першої половини ХХ ст. щодо впливу на українську людину національних та загальнолюдських цінностей через призму християнського ідеалу. Сутність цієї людини - це синтез духовної досконалості, заснованої на самопізнанні та на поглибленні чеснот. Пізнання себе, своїх негативних якостей не руйнує особистість, а навпаки, ще більше зміцнює її, бо цей процес здійснюється з метою виявити та усунути свої хиби. Однак він є можливий, коли особистість, проводячи самоаналіз, вірно оцінює себе, а не займається самообманом.

Елементом формування української людини на засадах моральних настанов християнства виступають чесноти. Певні відмінності між православною та греко-католицькою традицією у виділенні систем чеснот не впливають на трактування їх змісту. У західній арістотелівсько-томістичній традиції християнства, зокрема у греко-католицькій, чесноти поділяють на три групи: богословські, моральні та інтелектуальні. До богословських належать віра, надія й любов. До моральних - життєва мудрість, справедливість, мужність і стриманість, кожна з яких розгалужується на додаткові та підрядні, саме цим чеснотам належить вирішальний вплив на формування особистості в контексті християнського ідеалу. До інтелектуальних (за концепцією А.Шептицького) відносяться мудрість, розум, знання та “мистецтво” (тобто евристичні здібності), предметом яких виступає пошук життєвої правди та істини. Представники східної, православної, доктрини тяжіючи до платонівсько­августинівської традиції, не здійснюють чіткого поділу чеснот на групи чи категорії. Головними християнськими чеснотами вони називають покору (смирення), терпіння і любов. Таким чином, обидві гілки християнства на Україні скеровують особистість до вироблення та поглиблення чеснот у своєму внутрішньому „я” - як наближення до християнського ідеалу людини.

Українські мислителі - представники кліру особливу увагу приділяють образу священика (душпастиря), який є похідним від Христа як втілення найвищого добра, істини та любові. Переносячи найкращі риси Боголюдини на священиків як Його учнів та послідовників, витворюється образ української людини, яка всю себе віддає на службу своєму народові.

В умовах потреби формування нової людини дослідження українських мислителів першої половини ХХ ст. були спрямовані також на творення образу української людини в контексті її морально-політичних якостей. Саме це завдання забезпечує третій підрозділ дисертації “Основні морально-політичні типи української людини”.

Переорієнтація від суто моральної вартості особистості до морально­політичної відбувається під впливом суспільно-політичної ситуації, в якій опинилася Україна в першій половині ХХ ст. Саме морально-політичні цінності та чесноти людини стали домінуючими. Вітчизняні мислителі, зокрема М. Хвильовий та Г. Ващенко вважали, що українська людина повинна бути самосвідомою одиницею, патріотом, керуватись у своєму житті не хвилевими настроями і бажаннями, а свідомістю своїх обов'язків щодо суспільства й своєї людської гідності, бути чесною стосовно оточуючих її людей, а особливо у виконанні громадських обов'язків, повинна мати чисте сумління, що буде основою її моральності.

Образ “сильної людини”, що готова йти твердо до своєї мети, став морально-політичним ідеалом особистості у М. Грушевського, Д. Донцова, Д. Віконської, та бачення рис цього ідеалу було дещо відмінним. „Сильна людина”, з точки зору М. Грушевського, це в першу чергу, людина, котра відчуває великий громадянський обов'язок перед нацією і готова цей обов'язок виконати. Також вона є зразком, критерії її діяльності випливають з високих вимог власної духовної свідомості та совісті. Морально-політичний ідеал повинен втілювати ідеалізм, ідейність, готовність жертвувати добробутом життя та матеріальними благами. Образ “сильної людини” у Д. Донцова втілює риси, що відповідають найвищим категоріям моральної самосвідомості, а саме: честь, гідність, совість, некорисливість, мужність, обов'язок, відповідальність. “Сильна людина” у Д. Віконської - це людина, для якої певні здобутки не закривають шлях до дальшого удосконалення своїх духовних, моральних чи фізичних сил. Це людина незламна під ударами долі, яка має віру в свою ідею, гідність (пошану до себе й до інших), а заради великої справи нехтує всім особистим. В. Винниченко та Ю. Вассиян наголошували, що основними характеристиками української людини мають бути гідність та моральність.

Один із головних мотивів української філософії першої половини ХХ століття - формування провідної верстви („еліти” чи „аристократії”, „інтелігенції”) та провідника, що були покликані згуртувати суспільство для втілення суспільно-політичних вимог національного ідеалу. Еліта та аристократія, з точки зору Д. Донцова та В. Липинського, повинна втілювати комплекс рис, зокрема, патріотизм, героїзм, непотурання злу, віру в свою високу місію, відданість справі, відвагу відстояти та вмерти за свій ідеал, шляхетність, мудрість та мужність. Інтелігенція як провідна верства, стверджували І. Франко, М. Грушевський, М. Шлемкевич, А. Шептицький, повинна позбутись пасивного фаталізму і мати активне, динамічне світосприйняття, щоб бути спроможною створити і розбудувати українську державність.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано головні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до наступних позицій.

- Національний ідеал - це складна ціннісно-світоглядна категорія, яка виражає устремління до досконалості, уявлення про зразкове як у суспільно-політичному, так і духовно-моральному бутті нації та її представників. Так само як і загальнофілософська категорія „ідеал”, національний ідеал постає як ідеальне, зразок, мета, досконалість. Національний ідеал виявляє себе через синтез соціального та особистісного.

- Проблема національного ідеалу ще не знайшла комплексного висвітлення у сучасній науковій літературі. Проте вона не випадала із дослідницького інтересу українських мислителів, які працювали в першій половині ХХ ст. Тому джерельною базою вивчення цього феномену є праці українських мислителів як світської так і релігійної гілки філософії першої половини ХХ ст..

- Національний ідеал, як складний феномен, в дисертації системно осмислюється на трьох рівнях: 1) в контексті загальнофілософського тлумачення категорій ідеального та ідеалу; 2) на рівні виокремлення його суспільно-політичного виміру та дослідження основних цінностей українською філософською думкою першої половини ХХ ст.; 3) відстеження особистісного виміру національного ідеалу представниками української філософії зазначеного періоду.

- Підходи до розв'язання проблеми національного ідеалу в українській філософії зумовлені історико-культурним та релігійним чинниками, які мали вирішальний вплив на формування української національної свідомості.

- Доведено, що проблема національного ідеалу виникає не випадково, а враховуючи специфіку і дух української філософії, де в гармонійній єдності постають дві категорії, що перебувають у діалектичному зв'язку: людина-особистість-українська людина та людство-суспільство-нація. Тому категорія національного ідеалу проявляється в українській філософії першої половини ХХ ст. через два основні виміри - особистісний та суспільно-політичний, які є взаємопов'язаними та взаємообумовленими.

- Виявлено і проаналізовано, що суспільно-політичний вимір національного ідеалу функціонує в тогочасній вітчизняній філософії у вигляді складного комплексу цінностей, концепцій устрою та принципів державотворення України. Вітчизняні філософи визначали, що його головними цінностями є нація, свобода та державність, відродження та відстоювання яких стало провідним завданням українського народу.

- Альтернативність бачення українськими мислителями концептуальних засад ідеального устрою майбутньої Української держави відображали існуючу на той час тенденцію у філософській та суспільно-політичній думці України. Однак, якщо представники світської гілки філософії визначали провідною ту чи іншу політичну організацію державної влади, то для релігійних філософів - це була така політична система, яка могла б нарівні забезпечити інтереси як держави, так і особистості.

- Ідеальними принципами побудови української держави визначені єдність, мир, рівність, справедливість, які будучи загальнолюдськими цінностями, мають християнську та національну специфіку.

- Доведено, що особистісний вимір національного ідеалу в українській філософській думці першої половини ХХ ст. знаходить свій вияв в образі української людини, перед якою стоять завдання здобуття незалежності та державності. Щоб втілити їх у реальність українська людина повинна формувати і самоудосконалювати свою сутність через комплекс виховних, християнських та морально-політичних цінностей, які складають основний зміст ідеалу особистості, і є взаємопереплетеними та взаємозумовленими.

- Виявлено, що образ української людини в контексті виховного ідеалу, формувався і шліфувався на народних традиціях, культурі та загальнолюдській моралі (з опорою на християнську). Причому першорядними визнавалися саме духовні якості особистості. Тому в образі української людини в контексті виховного ідеалу головний акцент ставився на таких рисах як шляхетність, честь, пошана до старших, любов до родини та рідної землі, працьовитість. Ці риси визнавалися основою для виховання молодого покоління нації.

- Простежено вплив загальнолюдських, християнських та національних вартостей на формування образу української людини, який мав місце у вітчизняній філософії зазначеного періоду. Належний образ цієї людини подавався мислителями як синтез духовної досконалості, яка досягається через зрозуміння внутрішнього “я”, тобто самопізнання, та через плекання чеснот, а також високої національної самосвідомості. Українські мислителі розглядають християнські й національні цінності як взаємодоповнюючі.

- Виявлено, що образ політично досконалої української людини отримує різні назви у дослідників - „шевченківська людина”, „громадська людина”, „сильна людина”. Цим образам притаманні певні відмінності, однак у них всіх стверджуються саме ті риси особистості, які визначають в першу чергу її національно-суспільну вартість. Це обов'язок служити Батьківщині, ідейність, порядність, принциповість, чесність, вміння прийняти рішення, впевненість у правильності своїх вчинків, відповідальність і самопожертва. В українській філософії характеризується також і збірний образ української людини - провідника та провідної верстви еліти, аристократії чи інтелігенції, що були покликані згуртувати спільноту для втілення суспільно-політичного виміру національного ідеалу.

- У трактуванні особистісного виміру національного ідеалу українськими мислителями світського та релігійного напрямку простежуються як спільні риси, так і певні відмінності. Зокрема, представники кліру в образі української людини наголос ставлять на моральну досконалість та виховання чеснот, у своїх творах більше уваги приділять вихованню саме досконалої особистості, а менше ідеалу провідника української нації. У той же час представники світського напрямку головну увагу зосереджують на формуванні національної свідомості всієї української нації та виховання особистостей (провідників), готових віддати своє життя за незалежність та державність. Однак виразно постає і спільне. В особистісному вимірі національного ідеалу тісно взаємо переплетені національні та загальнолюдські (крізь призму християнських) вартості. В образі української людини їхня значимість є рівноцінною. А синтез ідей - Бога і Батьківщини та служіння їм - об'єднують всі три складові (виховну, релігійну та морально-політичну) особистісного виміру національного ідеалу.

- Ґрунтовному аналізу проблеми національного ідеалу тільки закладено основи. Концепція національного ідеалу у філософському, політологічному, морально-виховному аспекті може бути новим напрямком досліджень. Особливої уваги в цьому відношенні заслуговує українська філософська думка першої половини ХХ ст. як світського так і релігійного напрямку, яка закладала методологічні підвалини теорії національного ідеалу. Звернення до надбань української духовної спадщини з її національно-патріотичним духом та гуманістичними цінностями набуває особливого значення для сьогодення, коли формуються нові соціально-політичні тенденції, відбувається інтенсивний пошук сучасного національного ідеалу, сучасного образу оновленої України.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Кендус О. Моральний ідеал людини у висвітленні українських мислителів першої половини ХХ ст. // Вісник Львівського університету.- Серія: філософські науки.- 1999.- Вип. 1.- С. 157-161.

2. Кендус О. Поняття ідеалу та його основні форми // Наукові записки Тернопільського університету імені Володимира Гнатюка.- Серія: Філософія.- 2002.- Вип. 3.- С. 88-92.

3. Кендус О. Проблема моральних якостей особистості в українській філософсько-етичній думці першої половини ХХ століття // Вісник Львівського університету.- Серія: філософські науки.- 2001.- Вип. 3.- С. 230-237.

4. Кендус О. Проблема ідеалу у філософській концепції Миколи Шлемкевича // Вісник Львівської комерційної академії.- Серія: гуманітарні науки.- 2000.- Вип. 3.- С. 196-199.

5. Кендус О. Проблема ментальності в українській філософській спадщині першої половини ХХ століття // Вісник Львівської комерційної академії.- Серія: гуманітарні науки.- 2002.- Вип.4.- С.254-260.

6. Кендус О. Релігійно-етична проблематика в творчості митрополита Іларіона (І.Огієнка) // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень VII Міжнародного круглого столу.- Львів: Логос, 1997.- С. 85-87.

7. Кендус О. Митрополит Іларіон (Огієнко) про моральні чесноти // Історія релігій в Україні. Матеріали ІХ міжнародної конференції.- Львів: Логос, 1999.- С. 151-153.

АНОТАЦІЇ

Кендус Олександра Зіновіївна. Проблема національного ідеалу в українській філософській думці першої половини ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню поглядів українських мислителів першої половини ХХ ст. на проблему національного ідеалу. У роботі проведено аналіз впливу історико-культурного, соціально-політичного, релігійного чинників на формування уявлень про національний ідеал в масовій та філософській свідомості українського суспільства. Доведено, що національний ідеал розглядався вітчизняними мислителями як складна ціннісно-світоглядна категорія, що виражає устремління до досконалості, уявлення про зразкове як у суспільно-політичному, так і духовно-моральному бутті нації та її представників. Увібравши в себе специфіку української ментальності та культури, категорія національного ідеалу у вітчизняній філософії першої половини ХХ ст. знайшла свій прояв через два виміри - суспільно-політичний та особистісний. Суспільно-політичний вимір національного ідеалу характеризувався українськими філософами в контексті таких цінностей як нація, свобода, державність, а особитісний вимір - знаходив свій прояв в образі української людини, яка формувалася на традиціях виховного та цінностях християнського і морально-політичного ідеалів особистості.

Ключові слова: національний ідеал, досконалість, суспільно­політичний вимір національного ідеалу, особистісний вимір національного ідеалу, українська людина, національні цінності, християнські вартості.

Кендус Александра Зиновьевна. Проблема национального идеала в украинской философской мысли первой половины ХХ века. - Рукопись.