Значення логіки в пізнавальному процесі людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НПУ ІМ. М.П. ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Значення логіки в пізнавальному процесі людини

Виконала: Студентка 21П групи

Устимець А.С.

Перевірила: Конончук С.Г.

Київ 2014

Зміст

Вступ

1. Логіка в системі філософського пізнання світу

1.1 Роль логіки у пізнавальній діяльності людини

1.2 Об'єкт і предмет науки логіки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Логіка - наука про суб'єктивний логос. Наука логіка виникла в Давній Греції. її засновник - давньогрецький філософ і вчений Арістотель (384-382 рр. до н. е.).

Історично логіка формувалася як складова частина філософського пізнання світу в єдності з онтологією (теорією буття), гносеологією (теорією пізнання) й епістеміологією (теорією знання).

Однак поступово вона відокремилася в самостійну філософську науку.

Відповідно, в цьому рефераті науку логіку розглянемо в історичному контексті її виникнення, формування та розвитку, як особливої частини у системі філософського знання.

1. Логіка в системі філософського пізнання світу

1.1 Роль логіки у пізнавальній діяльності людини

Мудрість відвертається від усього, що не є істиною, а істина перебуває в Логосі й пізнається через нього.

Геракліт

Пізнавальна діяльність - діяльність, спрямована на відображення та відтворення в чуттєво-конкретній або абстрактно-логічній формі предметів, явищ, процесів, а також подій, що спостерігаються безпосередньо або опосередковано. Результатом такої діяльності людей є знання, яке реалізується в чуттєвих формах образів сприйняття й абстрактно-логічних формах поняття, висловлювання, умовиводу.

Пізнавальну діяльність досліджує гносеологія (грец. gnosis - знання, logos - слово, вчення) - філософська теорія пізнання. На підставі дослідження такої діяльності у гносеології визначені фундаментальні поняття (категорії), які відображають її специфіку - об'єкт, суб'єкт, предмет, метод, знання, істина та інші, а також поняття, котрі відокремлюють специфічні риси та види пізнавальної діяльності: види об'єктів, рівні пізнання (чуттєве та абстрактно-логічне, раціональне), види пізнання та знання (повсякденне, наукове, філософське тощо), пізнання одиничного й загального; види істини (абсолютна й відносна) та ін.

Отже, визначимо зміст основних понять гносеології.

Пізнання - це процес відображення і відтворення в мисленні, свідомості людини дійсності (реального буття), що зумовлений історичним розвитком суспільної практики (практичної діяльності людей у різних формах її виявлення). Існують два рівні пізнання:

- чуттєве, яке здійснюється у формі відчуття, сприйняття, уявлення;

- раціональне (абстрактно-логічне мислення), що реалізується у формі поняття, висловлювання, умовиводу.

Пізнавальна діяльність людини (людства) відбувається за такими принципами: соціально-практичної зумовленості пізнання (єдність практики і пізнання); відображення; єдності чуттєвого й абстрактно-логічного рівнів пізнання; історичності; єдності онтології, гносеології, логіки.

В історичному русі абстрактно-логічна діяльність мислення людини набула відносної самостійності стосовно форм чуттєвого пізнання, внаслідок чого виникла категоризація різних світів. На сучасному етапі процесу пізнання в філософії та науці чітко диференціюються: "матеріальний (фізичний) світ" та "ідеальний (уявний) світ", "реальний світ" і "можливий світ", які не можна змішувати; категорізація способів пізнання на емпіричне (грец. - досвід), тобто пізнання на підставі чуттєвого досвіду і теоретичне (грец. - умоглядне), тобто пізнання на підставі суто логічного мислення, в абстракції від чуттєвого досвіду; категорізація форм існування речей на ті, що справді існують, і ті, що існують уявно (в думках); категорізація об'єктів пізнання на ті, що дані у відчуттях, і ті, що лише мисляться в поняттях.

Реальні форми існування речей, явищ, процесів структурно категорізується в такий спосіб: річ (предмет), властивість речі, відношення між речами; речі (предмети), явища, процеси, події. Зупинимось на конкретному визначенні.

Річ (предмет) (лат. res) - відокремлена від певного цілого річ у сукупності його властивостей; те, що існує об'єктивно, в просторово-часовому вимірі, поза свідомістю людини (лат. re vera - насправді); об'єкт пізнання.

Явище - це:

- виявлення і форма виразу сутності предметів, процесів, подій. Кожен предмет, процес або подія розкривається, з'являється, тобто виявляється (наприклад, сутність людини засвідчується в таких психологічних явищах: мислення, відчуття, воля та ін.);

- синтез форм споглядання з чуттєвими даними, що постає джерелом пізнання (І. Кант). У цьому смислі явище - певний феномен (грец. - те, що з'являється) - те, що споглядається, спостерігається. Феномен є об'єктом чуттєвого споглядання - предмет, процес, подія; те, що дається суб'єктові в його чуттєвому досвіді на противагу тому, що осягається розумом (скажімо, особа х спостерігає феномен північного сяйва або затемнення Сонця);

- продукт творчої діяльності людей (наприклад, право як спеціально-юридичне явище).

Процес - все те, що існує реально, розвивається, змінюється, набуває інших форм існування у часі; особливі явища, течії, тенденції розвитку, котрі класифікуються як процеси (процес пізнання світу; процес накопичення капіталу; процес навчання у школі, вищому навчальному закладі; процес броунівського руху).

Подія - те, що відбулося або відбувається в просторово-часовому вимірі. Ілюстрації природних подій - землетрус, повінь, соціальних - війни, революції, наукові відкриття.

Властивість - ознака, атрибут (лат. attributio - надаю, наділяю), яка реально, насправді (об'єктивно) притаманна речам, предметам, явищам, процесам, подіям тощо. Кожна із перелічених форм існування реального світу володіє сукупністю властивостей, котрі в процесі пізнання розкриваються (виявляються) і логічними засобами класифікуються на загальні й специфічні, основні й неосновні, суттєві й несуттєві, необхідні та не необхідні (випадкові).

Відношення - необхідний момент взаємозв'язку між предметами, явищами, процесами, подіями та ін., а також між елементами певного предмета як складноорганізованої системи, внаслідок чого виникає взаємозалежність між ними. Ще давньогрецькі філософи сформулювали всезагальний принцип: "Усе в світі пов'язане з усім". Термін "відношення" конкретизує принцип всезагального зв'язку і визначає: все, що існує у Всесвіті, перебуває в певних відношеннях між собою. У процесі пізнання встановлюють види й типи відношень і за допомогою логічних засобів їх класифікують на: зовнішні та внутрішні, безпосередні й опосередковані, прості та складні, часові й просторові тощо.

Структура пізнавального процесу складається з таких елементів: суб'єкт і об'єкт пізнання; об'єктивне та суб'єктивне в пізнанні; метод і методологія пізнання; мета пізнання - процес пізнання - результат пізнання.

Суб'єкт (лат. - підкладене) і об'єкт (лат. objectus - предмет) - два взаємопов'язаних поняття (категорії), які визначають сутність пізнання як особливої діяльності людей. логіка філософський пізнання онтологія

Суб'єкт - окрема людина (індивід, особистість), соціально структуровані групи людей, людство загалом, що перебувають у певних відношеннях з матеріальним світом і роблять його об'єктом пізнання та перетворення.

Об'єкт - структурно відокремлена суб'єктом пізнання сфера матеріального світу або Всесвіт загалом, що пізнається; предмет, явище, процес, подія, що вводиться в сферу конкретної діяльності суб'єкта й набуває для нього певного значення в пізнавальному аспекті.

Сам об'єкт пізнання - це певна система, яка може бути простою або складною.

Система (грец. systerna - утворення) - сукупність взаємопов'язаних елементів; те саме, що упорядковане ціле. Властивості будь-якої системи - наявність певної кількості елементів, внутрішньої структури й організації.

Функціональні характеристики системи: 1. Цілісність - система складається з певної кількості елементів, але не становить їх простої сумарності (ціле більше, ніж його складові частини). 2. Ієрархічність - елементи системи функціонують як відносно самостійні складові, хоча залишаються підсистемою певної системи. 3. Стан системи. 4. Нерозривний зв'язок із зовнішнім середовищем, вплив зовнішніх факторів на функціонування та розвиток системи. 5. Взаємодія з іншими системами, що породжує певні явища і процеси. 6. Здатність системи до саморозвитку, самоорганізації.

Залежно від структурно відокремленої сфери матеріального світу визначають різні види об'єктів, які пізнає суб'єкт, наприклад, космічні об'єкти (планети, Галактики), фізичні об'єкти (речовина, молекула, атом), біологічні об'єкти (організм, клітина, ген), психологічні об'єкти (емоції, відчуття, мислення).

Предметом дослідження може бути:

- об'єкт як такий та його властивості (предмет, явище, процес, подія як певна самостійна даність);

- об'єкт, що репрезентує інший об'єкт;

- об'єкт, що породжує певні феномени;

- відношення між об'єктами;

- об'єкт як частина певної цілісності (як елемент певної системи).

Об'єктивне (лат. - предмет, річ) у пізнанні - те, що існує реально, насправді, поза мисленням і свідомістю людини, суб'єкта пізнання; адекватне відображення дійсності в мисленні людини, зміст знання, яке точно відтворює об'єкт пізнання. Суб'єктивне - це особливості мислення, відчуттів, досвіду, притаманних людині, суб'єкту пізнання, що впливають на процес пізнання.

З погляду логіки всі об'єкти пізнання поділяють на емпіричні й абстрактні. Емпіричний об'єкт - це об'єкт (предмет, явище, процес, подія), що існує об'єктивно, поза мисленням людини. Абстрактний об'єкт - те, що існує уявно (в думках, подумки); продукт абстрагуючої діяльності мислення; продукт творчої уяви людини (літературний образ, казковий образ, фантастичний образ); об'єкт мислення, який створює його зміст.

Для дослідження об'єктів у науці, філософії, інших сферах пізнання розробляють спеціальні методи.

Метод (грец. - шлях до чогось) - раціонально визначений прийом. Його використовують суб'єкти пізнання з метою дослідження певних об'єктів. Сукупність методів, які застосовують для пізнання певних об'єктів, називається методологією.

Сучасна філософія і наука вивчають об'єкти як складно-організовані системи (системно-структурний метод пізнання). Такий об'єкт може бути проаналізований у різних аспектах, з певного погляду суб'єкта і визначається як методологічний підхід відповідно до предмета дослідження. Згаданих підходів існує багато, зокрема філософський, науковий, позанауковий, а в межах науки - конкретнонауковий і загальнонауковий. При вивченні певних об'єктів історично відокремився логічний підхід відповідно до предмета дослідження науки логіки. Логічний підхід означає відокремлення формальної структури об'єкта дослідження, встановлення відношень між структурними елементами та побудову формальної моделі об'єкта, який вивчається.

У сучасній філософії та науці розрізняють також об'єкт дослідження і предмет дослідження, хоча таке розчленування не завжди чітке. Об'єкт може бути один для різних філософських теорій і наук, а предмет - різним. Для сучасної філософії та науки характерні інтегративні дослідження одного і того самого об'єкта пізнання через визначення конкретного предмета дослідження й активізації різних методологічних підходів, які сформувалися в тій або іншій науці.

Відокремлена структура "мета пізнання - процес пізнання - результат пізнання" визначає раціональність, тобто цілеспрямованість, осмисленість, обґрунтованість пізнавальної діяльності людей, суб'єктів пізнання. Мета пізнання - адекватне відображення дійсності, досягнення об'єктивно-істинного знання про світ. Процес пізнання - діяльність суб'єктів пізнання за допомогою методів і методології, що спеціально розробляються, на підставі принципів, правил і логічних процедур (операцій), дотримання котрих дає змогу досягти мети. Результат - знання, виражене в певних знаково-символічних формах.

На підставі визначення структурних частин пізнавальної діяльності охарактеризуємо об'єкт, предмет, метод науки логіки.

1.2 Об'єкт і предмет науки логіки

Дослідження логіки означає дослідження всього закономірного. Поза логікою - все випадкове.

Л. Вітгенштайн

Основні значення терміна "логіка"

Термін "логіка" походить від давньогрецького "логос" (грец. logos - слово, розум, думка, вчення, закон, порядок). У сферу логіко-філософських міркувань сам цей термін ввели стоїки (див. 1.3), і він історично набув такого смислу в різних контекстах:

1. Пізнаючи світ (природу, суспільство, свою особистість тощо), люди вживають терміни "об'єктивна логіка" та "суб'єктивна логіка". Під першою розуміють об'єктивний плин подій, незалежний вид мислення, свідомості людини, тобто об'єктивну закономірність, послідовність, незворотність розвитку всього існуючого і необхідний зв'язок між предметами, явищами, подіями (в цьому значенні часто вживають вислови "логіка речей", "логіка подій", "логіка історії"). Під другою - особливості мислення конкретної людини (у цьому значенні вживають вирази "логіка мислення особи х", "залізна логіка", "чоловіча логіка", "жіноча логіка" тощо).

2. Загальна характеристика раціонального мислення (лат. ratio - розум) людини як суб'єкта пізнання та практичних дій - послідовність, несуперечливість, обґрунтованість міркувань;

3. "Мистецтво правильно мислити".

4. Особлива наука про мислення.

б. Навчальна дисципліна, яку вивчають учні шкіл і студенти вищих навчальних закладів.

6. У наш час термін "логіка" має також специфічне значення: формальна система (модель), яка ґрунтується на певних принципах і аксіомах засобами штучної мови ("логіка висловлювань", "модальна логіка").

7. Систематизація та формалізація правильних способів міркувань.

8. Окрім перелічених значень, термін "логіка" також вживають тоді, коли аналізують які-небудь соціокультурні феномени - наукові й філософські теорії, міфи, казки, художні твори тощо і визначають внутрішню побудову цих феноменів, зумовлених основними ідеями та розвитком думки їхніх авторів ("логіка теорії", "логіка міфу", "логіка поведінки літературних героїв").

Об'єкт і предмет науки логіки

Об'єкт дослідження науки логіки як частини філософського пізнання світу - це мислення людини в єдності з мовою (мисленнєво-мовленнєва діяльність), хоча мислення людини вивчають й інші науки - психологія, соціологія, соціальна психологія, теорія штучного інтелекту тощо.

Визначення предмета науки логіки в сучасній літературі неоднозначне. Ось декілька з них: "Логіка досліджує закони правильного виведення певних тверджень із певних істинних підстав та істинность як властивість певних висловлювань" (Г. Фреге); "Логіка - вчення про зв'язки і послідовність людського мислення, форми його розвитку, засоби існування мислення та мови закріплення, відтворення і трансляції мисленнєвих процесів" (Сучасний філософський словник); "Логіка - наука про міркування... вона досліджує різні способи міркувань та моделює їх" (А. Шуман); "Предметом логіки завжди була і залишається мова як засіб пізнання і саме пізнання, оскільки воно здійснюється в мові й засобами мови..." (А. Зінов'єв).

Наведені визначення засвідчують, що логіка вивчає структуру мислення та його різні властивості, які відокремлюють сферу абстрактного-логічного, раціонального мислення - форми мислення, закони мислення, необхідні взаємозв'язки між структурними елементами мислення, правильність міркувань і досягнення істини у процесі міркувань.

Беручи до уваги багатогранність сучасних логічних досліджень, визначимо предмет науки логіки в такий спосіб: логіка - наука про універсальні форми та закони раціонального мислення, способи і види міркувань, умови досягнення 'іх істинності й побудови формальних (знаково-символічних) моделей цих міркувань.

Наголошуємо, що визначення предмета науки логіки змінювалося в процесі її історичного розвитку. Це пов'язано з виникненням різних типів логіки.

Висновки

Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів - закону тотожності, суперечливості, виключеного третього та достатньої підстави.

Знання логіки дозволяє орієнтуватися в законах логіки, які в свою чергу, будучи специфічними законами мислення, неодноразово пов'язані із законами об'єктивного світу, погоджуються з ними. Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів--закону тотожності, суперечливості, виключеного третього та достатньої підстави.

Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практиці мислення трапляються двоякого роду логічні помилки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки: софізми та паралогізми.

Список використаної літератури

1. Гетманова А. О. Учебник по логике. М., 1995.

2. Кирилов В. И., Старченко А. А. Логика: Учебник для юрид. ф-тов и институтов. М., 1996. С. 3- (256).

3. Конверський А. С. Логіка. К., 1998. С. 32.

4. Руденко К. П. Логіка. К., 1976. С. 139.

5. Тофтул М. Г. Логіка. К., 1999. С. 332.

Размещено на Allbest.ru