Філософія людської свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

свідомість філософський суспільний

Свідомість - це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачення результатів останньої. Свідомість людини - складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття.

Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення дійсності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), узагальнюючою формою відображення дійсності, у якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою.

Однією з найбільших загадок світу є людська здатність усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють терміном свідомості. Перші уявлення про свідомість виникли в прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їх головах, відмінні від процесів природи; що їх бачення світу відрізняється від тваринного.

Перші спроби філософського осягнення проблеми людської свідомості можна побачити в працях Платона та Аристотеля. Проте визначальним поштовхом для початку філософського розгляду зазначеної проблеми стала філософія Рене Декарта. Рене Декарт наголосив на тому, що свідомість є характеристикою духовної субстанції. Таким чином постала необхідність вивчення цього феномену. Наразі існує надзвичайно багато визначень терміну свідомість, різні підходи до розуміння її природи.

Обєктом дослідження є свідомість людини.

Предметом вивчення є філософські аспекти та проблеми людської свідомості.

Метою даної роботи є вивчення людської свідомості у всіх аспектах її сутності, та проблемах її природи походження.

Для досягнення мети необхідно:

- розглянути теоретичні відомості праць різних мислителів філософської думки;

- вивчити теоретичні відомості;

- проаналізувати функції безсвідомого за Фрейдом;

- розглянути проблеми людської свідомості;

При підготовці курсової роботи використовувались такі методи дослідження:

- збір теоретичного матеріалу;

- аналіз, упорядкування, систематизація матеріалу;

- аналіз свідомості людини.

Практичне значення курсової роботи полягає в можливості використання її результатів під час вивчення предмету філософії, написанні доповідей та рефератів.



1.Філософські аспекти людської свідомості

свідомість філософський суспільний

1.1 Свідомість і самосвідомість

Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також внутрішнім життям людини. Такі умови забезпечуються завдяки певним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує.

Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Це відбувається тому, що праця і спілкування «змушують» предмети подати себе багатогранно в думках людини. Відомий приклад: орел бачить набагато далі, ніж бачить людина, але людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла.

Свідомості властива об'єктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Тварина бачить у предметі лише об'єкт потреби або небезпеки. Людина бачить речі незалежно від тієї чи іншої потреби.

Для свідомості характерний нерозривний зв'язок із мовою. Мова виконує важливі функції:

· збереження знань (акумулятивна функція);

· зв'язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція);

· засіб выраженно думки, знань (експресивна функція).

Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Їй властиве цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне - їх проекти.

Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як суб'єкта такого ставлення.

Активність як невід'ємна риса свідомості тісно пов'язана з такою властивістю свідомості, як творчість. Адже універсальне й об'єктивне відображення дійсності передбачає не просто активне ставлення до неї, а творчо-активне, тобто перетворювальне, а не руйнівне ставлення. Людина прагне створювати нове. А для цього потрібні нові ідеї, конструктивне зображення того, чого реально ще немає, але може бути створено відповідно пізнаним об'єктивним законам цієї реальності.

Вже зазначалося, що людина активно ставиться до дійсності. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість - це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості.

Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь - самопочуття. Самопочуття - це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. Щоб правильно орієнтуватися в світі речей, необхідно насамперед усвідомлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що відбувається у зовнішньому світі. Якби цього і не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбуваються в самій дійсності від суб'єктивних процесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї.

Усвідомлення себе як такого, що належить до тієі чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи - є більш високим рівнем самосвідомості.

Виникнення свідомості «Я» як зовсім особливого утворення, схожого на «Я» інших людей і разом із тим у чомусь унікального, неповторного - це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій.

У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом «Я», що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.

Самооцінка і самоконтроль можливі лише за наявності такого «дзеркала», як колектив інших людей. У цьому «дзеркалі» людина бачить саму себе, і з його допомогою вона починає ставитися до себе, як до людини, тобто виробляє форми самосвідомості. Самосвідомість формується в процесі колективної практичної діяльності і міжлюдських взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості.

Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку ми говоримо про рефлексію.

Рефлексія - це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта.

Рефлексія не обмежується лише усвідомленням, аналізом того, що є в людині, а й одночасно переробляє саму людину, спричиняє перехід за межі того рівня розвитку особистості, якого було досягнуто.

Людина аналізує себе в світі певного ідеалу особистості, порівнює себе з ним, прагне досягти цього ідеалу. Вона немовби прагне «обґрунтувати» себе, закріпити системи своїх власних орієнтирів. Але свій образ, який формує людина, не завжди відповідає (адекватний) реальній людині та її свідомості. Адже людина здатна помилятися. Тому те, наскільки правильно людина «розуміє» себе, адекватно «подає» себе, можуть визначити оточуючі її люди.



1.2 Філософське трактування феномену безсвідомого

Досліджуючи свідомість, вчені дійшли висновку, що існують приховані фактори впливу на свідомість, тобто безсвідоме. Зокрема, ідею безсвідомої мотивації свідомості розробляв австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939).

З. Фрейд вважав, що на свідомість діють об'єктивні відносно свідомості фактори, що відсутні в досвіді самої свідомості. їх він називав безсвідомими. До цих факторів належать психологічні та біологічні потреби, які викликають неусвідомлені переживання. Про це Фрейд образно говорив, що «Я» не «є господарем у власному домі», і що свідомість людини змушена «задовольнятися мізерними відомостями про те, що відбувається в її душевному житті безсвідомого».

Сутність поглядів Фрейда зводиться до таких положень. У людині прихована велика сила - «безсвідоме», або, як він його назвав, «Воно». Цією силою управляє, зокрема, такий інстинкт, як лібідо (лат, libido - прагнення, бажання, пристрасть) - гіпотетична психічна енергія сексуальних прагнень. Сила та зміст безсвідомого проявляється в снах.

Крім «Воно» в людському духовному досвіді присутнє «Над-Я». Це - суспільні норми та соціальні настанови, традиції, ідеали, совість, ціннісні уявлення тощо, які домінують в культурі. «Над-Я» формує систему соціальних фільтрів. Те, що не пропускається через фільтри «Над-Я», заганяється в безсвідоме, «витісняється» зі свідомості («Я») і спричиняє потім до серйозних психічних розладів. Культура, розвиток цивілізації передбачають безкінечну роботу з відлучення людей від інстинктів. Але коли культура надмірно задавлює інстинкти, вони вириваються назовні, як джин із пляшки, і знищують її.

Фрейд вивчав безсвідоме з метою зрозуміти причини душевних розладів людей, психічних захворювань. На його думку, лікар-психотерапевт зобов'язаний допомогти хворому усвідомити безсвідоме, що діє за його спиною, і цим самим розширити сферу свободи людини, позбавити її від влади «Воно».

«Воно», за Фрейдом, з розвитком цивілізації витісняється, але не зникає. Надмірний тиск «Над-Я» немовби провокує зростання сили «Воно». Витіснені безсвідомі інстинкти - це порохова бочка, що готова вибухнути раптово у вигляді психічних зривів чи соціального бунту. Отже, людина виявляється заручником сил, що не піддаються її «Я». Звідси і прагнення Фрейда знайти розумний баланс «Над-Я» і «Воно» і тим самим надати можливість «Я» вільно й розумно проявити себе, бути життєздатним. Поки людина живе в суспільстві, їй не позбутися впливу «Над-Я». Разом із тим, поки вона живе і живим є її тіло, людина не зможе повністю позбутися сили інстинктів. Тому треба осмислити існування цих сил, їх вплив і встановити між ними якийсь компроміс. Лише в цьому випадку розширюється простір людської свободи, а отже, і простір свідомості («Я»).

Фрейд вимагав постійної роботи, застосування зусиль для перетворення «Воно» в «Я». Хоча він і заявляв, що «людина не господар у своєму власному домі», що «інтелект безсилий порівняно з людськими інстинктами», але не прирікав людину на безнадію. Він був упевнений, що «там, де було «Воно» має стати «Я». В кінцевому підсумку розум і свідомість виявляються сильнішими за «Воно». Єдино можливим, за Фрейдом, і нормальним шляхом для людства в майбутньому - це жити, постійно звільняючись від тиску стихії безсвідомого і зміцнюючи в собі самосвідоме «Я».

Однак у суспільстві XX ст. відбулися зміни, пов'язані з відмовою від традицій, ціннісних норм, ідеалів тощо. Абсолютизувалося значення і роль «Воно». Безсвідоме («Воно») отримало верх над суспільним фільтром («Над-Я»). В культурі і взагалі в суспільстві почалася небезпечна для суспільства і людства в цілому анархія розгнузданого «Воно», інстинктів. «Я» занурилося в темний хаос «Воно». Суспільство перестало рахуватися з «Над-Я», відмовилося від соціальних норм і цінностей, і насамперед від сорому. Запанували безсоромність, смакування скритих пороків людини, її потаємних інстинктів і бажань.

1.3 Сутність і структура суспільної свідомості

У процесі життєдіяльності в людей формуються погляди, почуття, які відображають їх становище в суспільстві. Вони відображають не природу та її закономірності, а різні сфери суспільного життя: виробництво і розподіл, сім'ю і добробут, національні і класові відносини, освіту і культуру, державу і релігію тощо. Сукупність поглядів людей на ці фактори складає суспільну свідомість.

Отже, суспільна свідомість - це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, традицій, ідей, теорій, які відображають суспільне буття в цілому або його окремі сторони в свідомості людей.

Суспільна свідомість досить різноманітна, вона складається з багатьох форм, існує, наприклад, політична форма свідомості, правова свідомість, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова форми свідомості.

Визначальним у виникненні і розвитку суспільної свідомості є матеріальні умови життя суспільства. Слідом за зміною суспільного буття людей змінюється суспільна свідомість. Але процес відображення суспільного буття в свідомості людей є досить складним і суперечливим. Не слід вважати, що суспільна свідомість автоматично змінюється слідом за зміною суспільного буття, що перша, ніби тінь, переслідує матеріальні умови життя людей. Як правило, економічні відносини відображаються в свідомості не безпосередньо, а опосередковано. Це можна пояснити тим, що різні форми суспільної свідомості знаходяться на різних ступенях наближення до економічного базису.

На формування суспільної свідомості опосередкований вплив здійснюють держава, політичні, правові відносини тощо. Якщо не враховувати цей вплив на суспільну свідомість, а виводити її безпосередньо з виробництва і виробничих відносин, то це може призвести до спрощення і вульгаризації в соціології. В цьому випадку важко, а то й зовсім неможливо зрозуміти погляди, настрої, ідеї, теорії, що виникають на певному етапі розвитку суспільства.

Суспільна свідомість досить неоднорідна. Вона має складну структуру. Це пояснюється глибиною проникнення свідомості людей в реальну дійсність. Суспільна свідомість складається з різних духовних явищ залежно від ступеня розуміння, відображення суспільного буття. Свідомість поєднує в собі такі елементи, як почуття, настрої, уявлення, ідеї, різні теорії тощо. В одних із них суспільне буття відбивається стихійно, в інших - свідомо, в одних - чітко, зрозуміло, в інших - завуальовано, невиразно.

За глибиною відображення суспільна свідомість поділяється на буденну і теоретичну (наукову).

Буденна свідомість відображає зовнішній бік суспільного життя, тобто безпосередній життєвий досвід.

Теоретична свідомість обґрунтовує сутність, закони предметів та процесів, хоча помилки та перекручування також не виключені.

Вона базується на науковому знанні, його узагальненні у філософських концепціях.

Суспільна свідомість відображає суспільне буття з позицій певних соціальних станів, груп, класів, що представляє її ідеологічний аспект. Цей рівень суспільної свідомості є ідеологією.

Ідеологія - це сукупність суспільних ідей, теорій і поглядів, які відображають суспільне буття з позицій певної соціальної спільності. Вона виступає як теоретично систематизована свідомість окремої соціальної групи чи суспільства в цілому.

Оскільки будь-яка людина завжди включена в певні соціальні спільності, має певні інтереси, вона завжди буде сприймати явища суспільного життя з певних ідеологічних позицій. Якщо останні відображають істинний стан справ, тоді знання буде об'єктивним.

Крім буденної та теоретичної свідомості виділяють суспільну психологію.

Суспільна психологія виникає безпосередньо з суспільного буття. Вона складається з таких основних елементів, як думки та уявлення, які виникають під впливом матеріальних умов життя людей. Ці думки можуть бути також перейняті від попередніх поколінь. Вони, як правило, не оформлені в струнку систему, не мають послідовності, виникають стихійно в повсякденному житті.

До суспільної психології входять також і такі елементи, як почуття, настрої людей, що відображають їх ставлення до інших суспільних груп. До них належать ще звичаї, традиції, які передаються з покоління в покоління, а також нові звичаї, що з'являються в результаті економічного розвитку суспільства.

Отже, суспільна психологія - це сукупність поглядів, звичок, думок, уявлень, почуттів, звичаїв, прагнень, які безпосередньо відображають повсякденні умови життя певної соціальної групи людей.

Психологія має в собі яскраво виражений оціночний момент, певні почуття та переживання в зв'язку з суспільними процесами і набуває в свідомості людей емоційного забарвлення.

Невирішені назрілі проблеми суспільного життя здатні викликати невдоволення, проявлятися у вигляді безладдя, бунтів, повстань, формувати певний психологічний настрій.

Суспільне буття - первинне, суспільна свідомість - вторинна. Але таке співвідношення спостерігається в певних межах. Суспільна свідомість має відносну самостійність і активність. Зміни в суспільному житті, тобто утвердження нових відносин, структурні перетворення тощо не виникають самі по собі. Для цього потрібні цілеспрямовані, усвідомлені дії людей. Свідомість сама по собі не може змінювати суспільне життя. Вона реалізується у діяльності людей відповідно до об'єктивних умов. Якщо умови визріли і дії людей сприяють вирішенню проблем, що виникли, то можна розраховувати на успіх. Але якщо таких умов немає, то реалізація найкращих побажань приречена на невдачу.

З іншого боку, якщо умови визріли і суспільство стоїть на порозі перемін, то на перший план виступають проблеми свідомості, тому що в суспільстві нічого не відбувається без свідомої діяльності людей. У цьому випадку ідеї стають творчою рушійною силою.

Сьогодні, коли інформація стає одним із найважливіших компонентів життєдіяльності, проблема свідомості, ідеального набуває особливого значення. Формування інформаційної цивілізації характеризується зростанням ролі суспільної свідомості в усіх сферах життєдіяльності.

1.4 Виникнення та розвиток свідомості

Свідомість людини виникла і розвивалася в громадський період його існування, і історія становлення свідомості не виходить, ймовірно, за рамки тих декількох десятків тисяч років, які ми відносимо до історії людського суспільства. Головною умовою виникнення і розвитку людської свідомості є спільна продуктивна опосередкована мовою гарматна діяльність людей. Це така діяльність, яка вимагає кооперації, спілкування і взаємодії людей один з одним. Вона припускає створення такого продукту, який усіма учасниками спільної діяльності зізнається як мета їх співпраці.

Індивідуальна свідомість на зорі історії людства виникла, ймовірно, в процесі колективної діяльності як необхідна умова її організації: адже для того, щоб разом людям займатися якою-небудь справою, кожен з них повинен ясно уявляти собі мету їх спільної роботи. Ця мета має бути зазначена, тобто визначена і виражена в слові.

Із самого початку онтогенетичного виникнення і розвитку людської свідомості його суб'єктивним носієм стає мова, яка спочатку виступає як засіб спілкування, а потім стає засобом мислення.

Перш ніж стати надбанням індивідуальної свідомості, слово і пов'язаний з ним зміст повинні набути загального значення для людей, що користуються ними. Це уперше і відбувається в спільній діяльності. Набувши свого загального значення, слово потім проникає в індивідуальну свідомість і стає його надбанням у формі значень і сенсів. Отже, спочатку з'являється колективна, а потім індивідуальна свідомість, причому така послідовність розвитку характерна не лише для філогенезу, але і для онтогенезу свідомості. Індивідуальна свідомість дитини формується на базі і за умови існування колективної свідомості шляхом його привласнення.

Для розвитку людської свідомості важливе значення має продуктивний, творчий характер людської діяльності. Свідомість припускає усвідомлення людиною не лише зовнішнього світу, але і самого себе, своїх відчуттів, образів, представлень і почуттів. Іншого шляху усвідомлення цього, окрім діставання можливості «бачення» власної психології для людини немає.

Образи, думки, представлення і почуття людей матеріально утілюються в предметах їх творчої праці і при наступному сприйнятті цих предметів саме як що утілили в собі психологію їх творців стають усвідомленими. Тому творчість є шлях і засіб самопізнання і розвитку свідомості людини через сприйняття ним своїх власних творінь.

На початку свого розвитку свідомість людини є спрямованою на зовнішній світ. Людина усвідомлює, що знаходиться поза ним, завдяки тому, що за допомогою даних йому від природи органів чуття бачить, сприймає цей світ як відокремлений від нього і існуючий незалежно від нього. Пізніше з'являється здатність рефлексії, тобто усвідомлення того, що сама людина для себе може і повинен стати об'єктом пізнання. Така послідовність стадій розвитку свідомості. Цей перший напрям в розвитку свідомості можна позначити як рефлексія.

Другий напрям пов'язаний з розвитком мислення і поступовим з'єднанням думки із словом. Мислення людини, розвиваючись, все більше проникає в суть речей. Паралельно з цим розвивається мова, використовувана для позначення знань, що добуваються. Слова мови наповнюються усе більш глибоким сенсом і, нарешті, коли розвиток отримують науки, перетворюються на поняття. Слово-поняття і є одиниця свідомості, а напрям, в руслі якого воно виникає, можна позначити як понятійне.

Кожна нова історична епоха своєрідно відбивається у свідомості її сучасників, і із зміною історичних умов існування людей міняється їх свідомість. Філогенез його розвитку можна, таким чином, представити в історичному ракурсі. Але те ж саме справедливе і відносно свідомості людини в ході його онтогенетичного розвитку, якщо завдяки творам культури, створеним людьми, індивід все глибше проникає в психологію народів, що жили до нього. Це напрям в розвитку свідомості є сенс позначити як історичне.

У онтогенезі свідомість дитини розвивається складним, опосередкованим шляхом. Із самого початку існує стійкий зв'язок психіки дитини і психіки матері. У пренатальний і в постнатальний період цей зв'язок можна назвати психічним зв'язком. Але дитина являється спочатку тільки пасивним елементом цього зв'язку, сприймаючою субстанцією, а мати, будучи носієм психіки, оформленої свідомістю, вже в стані такого зв'язку, мабуть, передає в психіку дитини не просто психофізичну, але і оформлену свідомістю людську інформацію. Другий момент - це власне діяльність матері. Первинні органічні потреби дитини в теплі, психологічному комфорті організовуються і задовольняються ззовні любовним відношенням матері до своєї дитини. Мати люблячим поглядом «виловлює» і оцінює усе цінне, із її точки зору, в спочатку безладній реактивності організму дитини і плавно, поступово, люблячою дією відсікає те, що все відхиляється від соціальної норми. Фрейд відмічав, що «мати учить любити дитину», вона дійсно вкладає свою любов в психіку дитини, оскільки мати є для почуттів і сприйняття дитини дійсним центром усіх актів, усіх благ і прикрощів.

Потім настає наступний акт розвитку, який можна назвати первинним актом свідомості, - це ідентифікація дитини з матір'ю, тобто дитина намагається поставити себе на місце матері, наслідувати її, уподібнити себе їй. Ця ідентифікація дитини з матір'ю являється, мабуть, первинним людським відношенням. Мати тут дає культурний зразок соціальної поведінки, а ми, конкретні люди, тільки наслідуємо ці зразки. Важливі виконання, активна діяльність дитини по відтворенню зразків людської поведінки, розмови, мислення, свідомість, активна діяльність дитини по віддзеркаленню навколишнього світу і регуляції своєї поведінки.

В даний момент історії свідомість людей продовжує розвиватися, причому цей розвиток, мабуть, йде з відомим прискоренням, викликаним прискореними темпами наукового, культурного і технічного прогресу. Такий висновок можна зробити на підставі того, що усі процеси, описані вище в основних напрямах перетворення свідомості, існують і посилюються.

Магістральним напрямом подальшого розвитку людської свідомості стає розширення сфери усвідомлюваного людиною в собі і навколишньому світі. Це, у свою чергу, пов'язано з вдосконаленням засобів матеріального і духовного виробництва, з тією, що почалася у світі соціально-економічною революцією, яка з часом повинна перерости в революцію культурно-моральну.

Перші ознаки такого переходу ми починаємо помічати вже зараз. Це - зростання економічного добробуту різних народів і країн, підвищення значущості релігійних, культурних і моральних цінностей в спілкуванні людей один з одним. Паралельним курсом йде проникнення людини в таємниці життя, макро і мікросвіту. Завдяки успіхам науки розширюється сфера пізнання і управління людиною, влада над собою і світом, значно підвищуються людські творчі можливості і, відповідно, свідомість людей.



2. Філософські проблеми людської свідомості

2.1 Проблема свідомості

Одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень. Це свідчить, водночас, про пильну увагу філософів до проблеми свідомості, актуальність якої пояснюється тим, що:

- без з'ясування природи людської свідомості не можна визначити місце і роль людини в світі, особливості її взаємовідносин з навколишньою дійсністю;

- питання про сутність свідомості, про її зв'язок з буттям є одним із найважливіших світоглядних і методологічних аспектів кожного філософського напрямку;

- всі проблеми сучасної суспільної практики органічно пов'язані з дослідженнями свідомості. Це стосується гострих і актуальних проблем суспільного розвитку, взаємодії людини і техніки, відношення науково-технічного прогресу та природи, проблем виховання, спілкування людей тощо.

Одним із важливих філософських питань завжди було і залишається питання про зв'язки між свідомістю й буттям.

Матеріалістична позиція, виходячи з примату буття над свідомістю, не відкидає того, що людська діяльність завжди передбачає свідомість, що вона «пронизана» свідомістю. Буття виступає як більш широка система, всередині якої свідомість є специфічною умовою, засобом, «механізмом» вписування людини в цю цілісну систему буття.

Отже, вторинність людської свідомості стосовно людського буття виступає як вторинність елементу стосовно системи, вторинність умови й передумови відносно цілісної структури діяльності.

Свідомість - це особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної діяльності.

Матеріалістична філософія, виходячи з принципу матеріальної єдності світу, органічної включеності людини в цілісність живої і неживої природи, розглядає свідомість як властивість високоорганізованої матерії - мозку. Тому необхідно простежити генетичні витоки свідомості саме в тих формах організації матерії, які передують людині в процесі її еволюції.

Важливішою передумовою такого дослідження є аналіз відображення форми матеріальної взаємодії, на основі якої виникають психіка та свідомість.

Відображення - це здатність матеріальних явищ, предметів, систем відтворювати у своїх властивостях особливості інших явищ, предметів, систем в процесі взаємодії з ними.

Підхід у дослідженні відображення має бути послідовно генетичним, історичним. Слід розглядати розвиток конкретних форм та видів відображення, їх ускладнення, вдосконалення в процесі розвитку форм руху матерії.

Характер відображення залежить від:

- природи впливу;

- особливостей, якісної специфіки тіла, що відображає. Тобто поява більш складних матеріальних об'єктів зумовлює появу нових, більш складних форм відображення.

Так, найбільш простим матеріальним об'єктам відповідає фізична форма відображення. З появою білкових тіл виникає біологічна форма відображення - чуттєвість.

Виникнення живої речовини супроводжувалося появою ще більш складної біологічної форми відображення - подразливості. Це властивість найпростішої живої речовини відповідати на вплив зовнішнього світу (поворот голівки соняшника за сонцем протягом дня).

Більш складною властивістю живої речовини є відчуття, що виникає на основі ускладнення подразливості. Відчуття - це певний внутрішній стан живої речовини, який полягає в мобілізації можливостей організму, його ресурсів для здійснення реальних дій, необхідних для задоволення потреб організму.

Форми відображення в живій природі розвиваються в напрямку зростання ролі цього внутрішнього стану мобілізації, настройки організму на розв'язання життєвих задач.

Виникнення відчуттів пов'язано з формуванням особливої матеріальної структури, що відповідає за відображення, - нервової тканини, яка поступово розвивається у складні нервові системи.

Спочатку примітивні нервові клітини під впливом зовнішнього середовища спеціалізуються, відбувається розподіл функцій між окремими групами нервових клітин. Потім виникає центральна нервова система, тобто дії організму регулюються з одного центру - головного мозку.

Відчуття є елементарною формою психічного. Більш складною формою є сприйняття та уявлення. Сприйняття - це синтез відчуттів, отриманих від різних органів чуття. Уявлення - це здатність зберігати образ предмета в мозку не лише тоді, коли предмет безпосередньо впливає на органи чуття, а й тоді, коли цього впливу немає.

Крім відчуттів, які дають безпосереднє знання про світ, людині властива вища форма прояву свідомості - понятійне мислення. Лише людині властиві вищі психічні функції - мислення, пам'ять, воля, емоції.

Свідомості відповідає специфічно людський спосіб буття в світі, взаємодія зі світом. Цим способом є практика, тобто практично-перетворювальне ставлення до дійсності, за допомогою якого людина створює своє «неорганічне тіло», «другу природу» і взагалі творить культуру. Формування культури на основі практики спричиняє виникнення свідомості. В останній з необхідністю фіксуються навички, способи, норми практичної діяльності. Оскільки ці навички, способи та норми мають суспільну природу, тобто виникають, реалізуються та відтворюються в сумісній, колективній діяльності, то і форми відображення, в яких вони закріплюються, завжди мають соціальний характер.

Навички, способи, норми практичної діяльності завжди передбачають певне спілкування людей, їх кооперацію. Звідси - людська свідомість має суспільну природу.

Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов'язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важкодоступністю наукового вивчення. Багато аспектів, властивостей свідомості ми ще не знаємо, спостерігається дискусійність, навіть протилежність поглядів відносно механізмів, властивостей, функцій, структури свідомості.

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

- відчуття - відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;

- сприйняття - образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;

- уявлення - конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів; (більш детально про відчуття, сприйняття, уявлення див. пит. 48 «Єдність чуттєвого і раціонального пізнання»);

- різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:

· воля - здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;

· емоції - ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

· поняття - відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;

· судження - форма думки, в якій відображаєте! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;

· умовивід - форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 «Єдність чуттєвого і раціонального пізнання»);

· різні логічні операції.

4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

· самосвідомість - це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;

· рефлексія - це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта (детальніше див. пит. 40 «Свідомість і самосвідомість»).

У деяких літературних джерелах можна зустріти думку, згідно з якою до структури свідомості належать також несвідоме (сукупність психічних явищ, що не входять до сфери розуму) та підсвідоме (психічні явища, що супроводжують перехід певної діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму).

На мою думку, таке твердження не має переконливого підґрунтя. Адже сама назва «несвідоме», «підсвідоме» свідчить, що це не свідомість. Доцільно їх розглядати як такі, що знаходяться поряд зі свідомістю.

2.2 Свідомість та її проблемне місце у філософії

Було особливо підкреслено, що філософія ставить у центр своєї уваги як основне питання ставлення матерії і свідомості, а тим самим і проблему свідомості. Значення цієї проблеми виявляється вже в тому, що вид, до якого належимо ми, люди, позначають як людина розумна. Виходячи з цього, можна з повним правом сказати, що філософський аналіз сутності свідомості виключно важливий для правильного розуміння місця і ролі людини у світі.

Вже тому проблема свідомості спочатку приваблювала найпильнішу увагу філософів при виробленні ними вихідних світоглядних і методологічних установок.

У сучасних умовах поглиблена розробка філософських питань свідомості диктується до того ж розвитком інформатики та комп'ютеризацією людської діяльності, загостренням ряду аспектів взаємодії людини і техніки, техносфери і природи, ускладненням завдань виховання і розвитку спілкування людей.

Мабуть, немає більш складного питання, ніж питання про те, що таке свідомість, що таке розум, яка їхня природа, їх сутність. Сам цей феномен настільки складний, що його досліджує цілий ряд наук - психологія, логіка, фізіологія вищої нервової діяльності, психіатрія, кібернетика, інформатика та ін

При цьому розгляд окремих аспектів свідомості як специфічно людської форми регуляції взаємодії людини з дійсністю в рамках різних дисциплін завжди спирається на певну філософсько-світоглядну установку в підході і свідомості. Це надає вирішення питання про природу свідомості з філософських позицій особливий, додатковий сенс і значення.

При цьому, філософія, на відміну від інших наук, досліджує загальну природу свідомості, вивчає його насамперед під кутом зору свого основного питання. І тут, при подібному підході до свідомості стикаються дві альтернативні позиції - матеріалістична і ідеалістична, а також близька до останньої - релігійна.

Розгляд свідомості логічно початку під кутом зору першої сторони основного питання філософії, залишивши для окремого вивчення надалі бік другу, тобто пізнавальне ставлення свідомості до світу.

Чи слід розуміти розумність, свідомість як властивість особливого, духовного начала в людині, душі або бачиш у ньому функцію особливим чином організованої матерії, людського мозку, здатного відображати світ в ідеальних образах!

Такі альтернативні, принципово протилежні підходи до вирішення проблеми свідомості. Ідеалістичний підхід фактично містифікується свідомість, оскільки розглядає його як продукту душі, перетворюючи свідомість у щось таємниче та незрозуміле раціонального, з наукових позицій дослідженню. Матеріалізм, навпаки, знімає з свідомості покрив таємничості і виходить з того, що воно є функція мозку, по-друге, розглядає свідомість як відображення матерії, відображення зовнішнього світу і, нарешті, з матеріалістичної точки зору воно є продуктом розвитку матеріального світу.

При подібному підході виявляється, що свідомість при всій його складності зовсім не є чимось абсолютно незбагненним і непізнаваного. Дійсно, значний матеріал про фізіологічних підставах свідомості можуть дати дослідження фізіології вищої нервової діяльності, оскільки свідомість органічно пов'язане з матеріальними, фізіологічними процесами в мозку, виступає як специфічна сторона.

Великі дані для розуміння свідомості дає дослідження людської діяльності та її продуктів, оскільки в них реалізовані, запечатані знання, думки і почуття людей. Поряд з цим свідомість проявляється в пізнанні, внаслідок чого і це джерело, вивчення пізнавального процесу, відкриває різні сторони свідомості.

Нарешті, дуже тісно можна сказати, органічно пов'язані між собою свідомість і мова, в силу чого і науковий аналіз такого явища, як мова у всій його багатогранності, важливий для осмислення сутності, природи свідомості.

При цьому головне, про що слід постійно пам'ятати, полягає в тому, що «не можна відокремити мислення від матерії, яка мислить».

Свідомість, як і матерія, це реальність. Але якщо матерія це об'єктивна реальність, що характеризується самодостатністю і самообоснованностью, то свідомість - це реальність суб'єктивна, це суб'єктивний образ об'єктивного світу. Воно не існує само по собі, а має підставу в іншому, в матерії.

Іншими словами, діалектико-матеріалістичний підхід до свідомості виходить з примату буття по відношенню до свідомості, що не тільки не виключає, а припускає, що сам спосіб буття людини у світі завжди передбачає свідомість, що людська діяльність вся пронизана свідомістю і без нього не існує. Але буття - більш широка система, і свідомість виступає як умова і засіб для того, щоб людина могла вписатися в цю ширшу, цілісну системи буття.

Свідомість, як визначається буттям, і виступає насамперед як властивості високоорганізованої матерії і одночасно як продукт еволюції матерії, ускладнення форм відображення в ході цієї еволюції, починаючи з самих елементарних форм і кінчаючи мисленням.

При цьому сама еволюція форм відображення визначається не зсередини, а на основі певних взаємин носіїв відбиття із навколишнім середовищем. У людини ця взаємодія реалізується в практично-перетворюючої діяльності, що здійснюється в рамках певних спільнот.

Тому свідомість - не просто функція мозку, воно - суспільний продукт. Громадське природа свідомості виразно видно в його органічного зв'язку з мовою і особливо - з практичною діяльністю, в якій свідомість, його продукти опредмечіваются і яка надає свідомості об'єктивний характер, спрямованість на зовнішній світ з метою не тільки його відображення, пізнання, але і його зміни.

До того ж свідомість не тільки первісно формувалося у первинних формах суспільства, але й сьогодні воно закладається і розвивається у кожного нового покоління тільки в суспільстві через діяльність і спілкування з собі подібними.

Після цих попередніх зауважень спробуємо розібратися, яка структура, організація свідомості, які основні елементи воно включає.

Свідомість - це в першу чергу сукупність знань про світ. Не випадково воно тісно пов'язане з пізнанням. Якщо пізнання є свідомість у його активної спрямованості назовні, на об'єкт, то саму свідомість у свою чергу результат пізнання. Тут знаходимо діалектика: чим більше ми знаємо, тим вище наші пізнавальні потенції і навпаки - чим більше ми пізнаємо світ, тим багатшою нашу свідомість.

Наступний важливий елемент свідомості - увага, здатність свідомості концентруватися на певних видах пізнавальної і будь-який іншої діяльності, тримати їх у своєму фокусі.

Далі, мабуть, слід назвати пам'ять, здатність свідомості накопичувати інформацію, зберігати, а при необхідності і відтворювати її, а також використовувати раніше набуті знання у діяльності.

Але ми не тільки знаємо щось і щось запам'ятовуємо. Свідомість невіддільне від виразу певного відносини до об'єктів пізнання, діяльності і спілкування у вигляді емоцій.

До емоційній сфері свідомості відносяться власне почуття радості, задоволення, горя, а також настрої і афекти або, як їх називали у колишній час, пристрасті - гнів, лють, жах, відчай і т.д.

До названим раніше слід додати і такий істотний компонент свідомості (якого, до речі, багатьом з нас так часто не вистачає), яким є воля, що представляє собою осмислене устремління людини до визначеної мети і спрямовуюча його поведінку або дію.

Нарешті, найважливішою складовою свідомості, що ставить всі інші його компоненти як би за одну дужку, є самосвідомість.

Самосвідомість - своєрідний центр нашої свідомості, що інтегрує початок в ньому. Самосвідомість - це свідомість людиною свого тіла, своїх думок і почуттів, своїх дій, свого місця в суспільстві, простіше кажучи, усвідомлення себе як особливої і єдиної особистості.

Самосвідомість - історичний продукт, воно формується лише на певній, притому досить високою стадії розвитку первісного суспільства. А поряд з цим воно є і продуктом індивідуального розвитку: у дитини його заснування закладаються приблизно у віці 2-4-х років.

У розвитку, динаміці самосвідомості можна виділити три рівні. Перший - рівень самопочуття, зводиться до елементарного усвідомлення свого тіла і його включеності в систему навколишніх людини речей. Саме завдяки цьому людина не тільки виділяє себе з предметного світу, а й має можливості вільно орієнтуватися в ньому.

Другий рівень самосвідомості реалізується в усвідомленні своєї приналежності до того або іншого співтовариства, до тієї чи іншої культури та соціальної групи.

Найвищий рівень розвитку самосвідомості - виникнення свідомості «Я» як такої освіти, яка хоч і подібна на «Я» інших людей, але одночасно неповторно, причому здатне не лише здійснювати вчинки, але і нести відповідальність за них, що передбачає необхідність і можливість як контролю за своїми діями, так і їхньої самооцінки.

Таким чином, самосвідомість характеризує не тільки самопізнання, а й зіставлення себе з деяким ідеалом «Я», а значить, контроль і самооцінку, а також виникнення на цій основі почуття задоволення або незадоволення собою. При цьому саме усвідомлення людиною свого «Я» знову-таки може реалізуватися лише через зіставлення себе з іншими людьми.

Це зайвий раз свідчить про суспільну природу свідомості, який формується у ході колективної діяльності і людського спілкування.

Самосвідомість характеризується двома взаємопов'язаними властивостями - предметністю і рефлективністю. Перше властивість дає можливість співвідносити наші відчуття, сприйняття, уявлення, уявні образи з предметним світом поза нами, що дозволяє забезпечити націленість свідомості на зовнішній світ.

Рефлексія - це така сторона самосвідомості, яка, навпаки, зосереджує увагу на самих його явища та формах. У ході рефлексії людина усвідомлює своє «Я», аналізує його, зіставляючи себе з ідеалом, розмірковуючи про своє ставлення до життя, закріплюючи або, навпаки, змінюючи певні життєві орієнтири.

При цьому в оцінках і самооцінка можливі й помилки. Перевірка і коректування тут можливі за умови уважного ставлення до оцінок інших людей і тверезого зіставлення з ними своїх самооцінок.

Тому самосвідомість не є якась константа, воно не тільки виникає в процесі спільної діяльності і спілкування з іншими людьми, але і постійно перевіряється і коректується в процесі поглиблення і розширення міжособистісних відносин.

А тепер поставимо собі наступним питанням: яке призначення, а точніше, які основні функції свідомості?

Перша і найважливіша - пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про природу, суспільстві і самій людині.

Друга, тісно пов'язана з першою, - творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у створенні, зокрема, предметних форм, не існуючих в природі. Природа не будує літаків, не пече хліб, не пише романи. Все це продукти людського розуму і людських рук.

Третя функція - регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і самоконтроль поведінки і діяльності людини, його взаємини із зовнішнім світом.

Нарешті, четверта функція - прогностична. Людина до певної межі з деякою вірогідністю може передбачати майбутнє, прогнозувати свої дії, будувати плани і здійснювати їх.

Можна ще вказати систематизують функцію, критично-оціночну та описову, які є наслідком перерахованих вище.

Все сказане раніше дозволяє нам дати загальну характеристику свідомості.

Свідомість - це вища, властива тільки людині і зв'язана з промовою функція мозку, що складається в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередньому уявному побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролірованіі поведінки людини.

Укладаючи перший розділ лекцій, слід зазначити, що свідомість - найважливіша сфера людської психіки, але не єдина, оскільки остання включає в себе і несвідоме. Особливу увагу питанню про природу несвідомого приділяв у свій час австрійський лікар-психіатр і філософ З. Фрейд. Він висловив ряд важливих положень про сферу несвідомого. Разом з тим Зигмунд Фрейд перебільшив його значення, віддав несвідомому першорядне роль, стверджуючи, що нібито воно визначає і свідомість, і вся поведінка людини, причому особливе значення він надавав вродженим інстинктам і потяг, ядром яких вважав статевий інстинкт.

Не погоджуючись з подібною абсолютизацією місця несвідомого в житті людини, було б разом з тим невірно применшувати і тим більше заперечувати його роль у пізнанні й поведінці людей. Саме несвідоме має три основних рівня. До першого відноситься неусвідомлений психічний контроль людини за життям свого тіла, координацією функцій, задоволенням найпростіших потреб і потреб.

Другий, більш високий рівень несвідомого - це процеси і стани, які можуть реалізуватися в межах свідомості, але можуть переміщатися в сферу несвідомого і здійснюватися автоматично і т.д.

Нарешті, третій, вищий рівень несвідомого проявляється в художньої, наукової, філософської інтуїції, що відіграє важливу роль у процесах творення. Несвідоме на цьому рівні тісно переплетене з свідомістю, з творчою енергією почуттів і розуму людини.

Про можливості і резерви сфери несвідомого можна судити з того, що в загальному балансі інформаційних процесів на свідомому рівні переробляється в секунду 10520 біт інформації, тоді як на несвідомому - 10590 біт. Для самосвідомості особистості ця інформація виявляється «закритої», але вона існує, надходить у мозок, переробляється, і на її основі здійснюються багато дій. Неусвідомлене відображення, граючи допоміжну роль, звільняє свідомість для реалізації найбільш важливих, творчих функцій. Так, багато звичні дії ми виконуємо без контролю свідомості, несвідомо а свідомість, звільнене від вирішення цих завдань, може бути направлено на інші предмети.



Висновки

За результатами дослідження визначено особливості філософських аспектів та проблем людської свідомості за різними теоретичними джерелами, виписками з робіт відомих філософів, в яких в більшості випадків погляди стосовно свідомості збігалися. При вивчені матерілу були використані виписки та узагальнення з праць декількох філософів.

На основі узагальненого теоретичного матеріалу та анлізу діяльності людини було визначено, що свідомість постає насамперед як феномен психо-фізичної та емоційної діяльності мозку та пов'язаної з ним нервової системи, в чому вона має своє загадкове походження.

Проаналізувавши феномен безсвідомого за фрейдом можна зробити висновок, що на свідомість діють об'єктивні відносно свідомості фактори, що відсутні в досвіді самої свідомості. їх він називав безсвідомими. До цих факторів належать психологічні та біологічні потреби, які викликають неусвідомлені переживання. Про це Фрейд образно говорив, що «Я» не «є господарем у власному домі», і що свідомість людини змушена «задовольнятися мізерними відомостями про те, що відбувається в її душевному житті безсвідомого».

Розглядаючи проблеми свідомості також слід підкреслити, що людська свідомість - це унікальне явище дійсності. Будучи внутрішнім фактором людської життєдіяльності, за своїм змістом та можливостями вона виходить далеко за межі життєвих потреб. Завдяки свідомості людина вибудовує у своєму знанні цілий універсум, що має внутрішню систему зв'язків та підпорядкувань. Свідомість пов'язана з продукуванням всеохоплюючих, еталонних, універсальних систем відліку та предметних орієнтацій, завдяки яким людина створює поняття, принципи, ідеї, тобто такі форми знання та мислення, що мають усезагальний та необхідний характер.

За статусом буття свідомість є ідеальною (на противагу фізичному, чуттєво-матеріальному). Це означає, що вона формує завершені, кінцеві та еталонні предметні характеристики реальності, набуваючи здатності вимірювати та оцінювати будь-що. З іншого боку, це означає, що свідомість не має просторово-часових вимірів.

Могутність та унікальність свідомості яскраво виявлена в її складній будові та в розмаїтості її життєвих функцій.

Функціонування свідомості пов'язане з особливим предметним змістом реальності, який чуттєво нам не наданий, а вироблений на основі досвіду діяльності в історичному процесі соціально-культурного життя.

Звідси - цілеспрямований характер свідомої діяльності: здатність свідомості створювати образи майбутніх (потрібних) результатів дій і в подальшому спрямовувати свої дії на те, чого в готовому вигляді, тобто - фактично, не існує. Причому часто йдеться про те, що не існує не тільки тут і зараз, а й узагалі. Значить, законом людської діяльності постає її зумовленість не тим, що діє на людину ззовні, а тим, що вироблене її свідомістю. Тому і при оцінці людської діяльності важливо враховувати не лише її результат, а й її наміри, мету. У цьому, зокрема, проявляється творчий характер людської свідомості.



Список використаних джерел та літератури

1. Васильев В.В. Трудная проблема сознания. - М.: Прогресс - Традиция, 2009. - 272 с.

2. Деннет, Д. Виды психики: на пути к пониманию сознания. - М.: Идея - Пресс, 2004. - 184 с.

3. Патнем, Х. Разум, истина и история. - М.: Праксис, 2002. - 296 с.

4. Патнем, Х. Философия сознания. - М.: Дом интелектуальной книги, 1999. - 240 с.

5. Пенроуз, Р. Тени разума. В поисках науки о сознании. - М.:ЛКИ, 2005. - 690 с.

...