Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Теорія симулякра Ж. Бодрійяра: історико-філософський аспект

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

бодрійяр філософський симулякр

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасні соціокультурні трансформації спричинили істотні зміни в розумінні людського буття, що супроводжуються пошуком нових ідей та підходів до переосмислення методологічних парадигм у філософському дискурсі. В розвитку філософії, культури, соціуму утверджується новий етап, який прийнято називати постсучасністю. Це період епістемічної та онтологічної невизначеності, зміст якого складають не лише позитивні, а й негативні модифікації у світосприйнятті та світорозумінні людини, що відбивається і на системі ціннісних установок суспільства. Незворотні мутації відбуваються у різних сферах буття людини та людських взаємовідносинах як результат діяльності сучасних «вершників Апокаліпсису» - глобалізації, інформатизації, віртуалізації, мультикультуралізму.

Постійні експерименти у сфері штучної реальності та різноманітних засобів її формування і моделювання (особливо у цьому сенсі зазначимо створення та розповсюдження інтерактивних комп'ютерних ігор, де стає можливою і необхідною комунікація з самим персонажем гри), заміна реальних речей та відношень на їхні аналоги-симулякри, позбавлені онтико-онтологічних характеристик, призвели до змін у моделях та способах комунікації, яка тепер відбувається у межах симулятивної сфери, функціонування якої скеровується законами «холодного зваблення». Тому ми повсюди живемо у світі, навдивовижу схожому на оригінальний - речі в ньому продубльовані за своїм власним сценарієм. Однак існування копії не означає, як у традиції, неминучість їхньої смерті - вони вже очищені від своєї смерті, надійніше навіть, ніж від самого життя; більш усміхнені, більш справжні у світлі своїх моделей, як обличчя в поховальних закладах.

Усі зазначені проблеми можна прослідкувати у творчому доробку Жана Бодрійяра - одного з найвідоміших філософів та соціологів Франції другої половини минулого та початку теперішнього століття, визнаного також як культуролог, літературний критик, перекладач і навіть професійний фотограф, виставки робіт якого ставали знаковими подіями.

Оцінки творчості Ж. Бодрійяра діаметрально протилежні: від захоплення його ідеями і визнання «гуру постмодерну» (від цього звання мислитель відхрещувався) до негативних висловлювань на адресу філософа. Як зауважує Д. В. Галкін в «Енциклопедії постмодернізму», оригінальний філософський дискурс Бодрійяра являє собою гіперкритицизм, тотальну надкритичну критику. Його стиль і письмо скоріше можна віднести до інтелектуальної прози і модної літератури, ніж до академічної філософії, що нерідко розглядалося як привід стигматизувати його ідеї як маргінальні і псевдо-, не-філософські. В. Кузнєцов вважає, що можна спокушатися його творчістю, отримуючи задоволення від смачного тексту, сповненого мовними іграми, культурними алюзіями, літературними і художніми ремінісценціями, а можна розгадувати як нескінчений ланцюг загадок, скорочений або продовжений перекладачами і коментаторами.

Частково причиною такого стану речей можна вважати тезу Ж. Бодрійяра, маніфестовану ним у роботі «Символічний обмін та смерть», згідно з якою сучасні наукові теорії нічого не описують, оскільки не мають реального референта, тому приречені на належність до тотальної системи знакової симуляції, у межах якої відбувається співіснування та співзалежність знаків. Це відноситься і до теорій самого Ж. Бодрійяра, які не претендують на абсолютну науковість та раціональність, а лише імітують дійсність, клонують предмети свого дослідження, стають «продуктами послідовного змішення та інтелектуального інбридингу» (Д. Кралечкін), та впливає на оцінку його творчості, бо не кожен дослідник має здатність та бажання виходити за межі теоретичного, відвідувати інтелектуальну лабораторію мислителя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах досліджень, які проводить кафедра історії філософії філософського факультету у відповідності до комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (науковий керівник - академік НАН України Губерський Л. В.), планової науково-дослідної теми філософського факультету № 01БФ01-01 «Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть».

Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних мислителів у галузі філософії, історії філософії, політології, соціології. Творчий доробок Ж. Бодрійяра активно досліджується російськими вченими, особливо варто відзначити праці О.О. Печьонкіної «Етика симулякрів Жана Бодрійяра: аналіз постмодерністської концепції етичного» (кандидатська дисертація, захищена 2006 р. у Тулі), а також досить фундаментальні розвідки В.Г. Косихіна «Культурологічна концепція Ж. Бодрійяра», А.В. Д'якова «Жан Бодрійяр: стратегія радикального мислення» та збірку «Дискурсологія: методологія, теорія, практика: друга Міжнародна науково-практична конференція, присвячена пам'яті Ж. Бодрійяра». Наразі українська філософська думка не представлена поки що фундаментальними дослідженнями творчості французького мислителя, проте окремі моменти його творчого спадку аналізуються у працях С. Куцепал, В. Лук'янця, В. Ляха, В. Окорокова, О. Соболь, О. Хоми, В. Ярошовця та ін. Велике значення мають розробки, присвячені аналізові процесу переходу від класичної до некласичної форми філософії (П. Гайденко, Г. Заїченко, А. Зотов, А. Єрмоленко, В. Кузнєцов, В. Лекторський, М. Мамардашвілі, Н. Мотрошилова, Е. Соловйов, В. Пронякін та ін.; Р. Слотердайк, Е. Трельч, Ю. Габермас, У. Еко, М. Гайдеггер та ін.). Кризова свідомість суспільства, аксіологічна проблематика, трансцендентальний характер буття досліджується у розвідках А. Горак, В. Ільїна, В. Ляха, В. Пазенка, Є. Причепія, М. Савельєвої, В. Табачковського, В. Ярошовця та ін. У працях О. Александрової, А. Бичко, М. Булатова, Л. Дротянко, К. Жоля, В. Загороднюка, Г. Заїченка, А. Конверського, Л. Конотоп, Ю. Кушакова, Т. Мотренка, І. Огородника, Б. Парахонського, Н. Поліщук, М. Поповича, С. Пролєєва, Т. Суходуб, А. Толстоухова, І. Хоменко, В. Чуйка та ін. розглядаються теоретико-світоглядні проблеми, без урахування яких неможливе сучасне історико-філософське дослідження.

Проте слід зазначити, що теорія симулякра Ж.Бодрійара залишається недостатньо проаналізованою не лише в соціально-філософському, а й в історико-філософському плані.

Метою дисертаційного дослідження є здійснення комплексного історико-філософського аналізу феноменів «симулякру» та «симуляції» у філософській спадщині Ж. Бодрійяра в аспекті розвитку постмодерної філософії другої половини ХХ ст.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв'язання у дисертаційному дослідженні таких завдань:

- проаналізувати джерельну базу і методологічні засади дослідження;

- дослідити особливості тлумачення поняття «симулякр» в історико-філософському контексті від античної філософії до філософії постсучасності;

- окреслити особливості тлумачення симулякра в концепції Ж. Бодрійяра;

- проаналізувати поняття «симулякр» як засіб ревізії Ж. Бодрійяром Марксової політичної економії та класичної теорії знаку;

- визначити відмінності розуміння симулякра у теоріях Ж. Бодрійяра, Ж. Дельоза, П. Клоссовські;

- з'ясувати роль сумуляційної методології у формуванні індивідуальної та масової свідомості, у створенні «суспільства споживання»;

- окреслити діалектику симулякра та симуляції як евристичного принципу дослідження співвідношення «Я»-Інший у творчій спадщині Ж. Бодрійяра в історико-філософському аспекті.

Об'єкт дослідження - філософська спадщина Ж. Бодрійяра.

Предмет дослідження - поняття «симулякру» та «симуляції» філософії Ж. Бодрійяра.

Методи дослідження базуються на ряді загальнотеоретичних методологічних принципів - аналізу, синтезу, узагальнення, системності, типізації, абстрагування, об'єктивності. Основним методом дослідження історико-філософських засад теорії симулякру є комплексний метод, що включає в себе методи реконструкції і змістовного співставлення паралельних пошуків нових філософських парадигм, метод знаходження передбачень і випереджень в історичному розвитку філософської думки різних країн і культур, методи структурного функціоналізму, компаративістського аналізу і синергетики, завдяки чому предмет дослідження тлумачиться як ціле, як система з її структурними компонентами.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступних положеннях:

уперше в українській історико-філософській рефлексії доводиться, що філософія Ж. Бодрійяра являє собою філософську стратегію, відкриту і вільну від будь-яких концептуальних обмежень та класифікаційних історико-філософських дефініцій;

уперше розкрито основні механізми функціонування симулякрів, проаналізовані різновиди симулякрів та визначено вплив глобалізації, індустріалізації, інформатизації на трансформації як сучасного соціуму, так і філософії;

удосконалено дефініції понять «постмодерн», «постмодерне суспільство», «постсучасність», «симуляція», «симулякр» на основі всебічного аналізу філософсько-теоретичної спадщини Ж.Бодрійяра;

з нових позицій проаналізовано цілісний аналіз симуляційної моделі сучасного світу з використанням постмодерної методологічної програми Ж. Бодрійяра;

з нових позицій доведено, що некласична філософія одну з основних свої задач вбачає у «поваленні платонізму», тобто у позбавленні копій, симулякрів прив'язаності до вихідної моделі, включення їх у чисто диференціальну гру, віднайдення у симулякрах позитивної сили, яка заперечує одночасно і оригінал і копію, і модель і репродукцію.

Практичне значення дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження сприяють більш глибокому розумінню сутності сучасної французької філософії, визначенню її категоріального апарату і тому можуть бути використані у викладанні нормативних курсів з філософії, історії філософії, соціальної філософії, соціології, політології, культурології. Питання, які досліджені у дисертації, дають більш повне уявлення про сучасність, створюють систематизовану картину генезису віртуальних феноменів, розкривають взаємодію та взаємозв'язок реальності та гіперреальності. Отримані результати дисертаційного дослідження суттєво доповнюють уявлення про функціонування системи знаків та кодів, репрезентованих у сучасній західній філософії, ілюструють складність та непередбачуваність сучасного соціуму.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також оприлюднювалися у доповідях на Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції «Гуманістичний вимір інформаційного суспільства» (Полтава, 2008 р.), та на міжнародних наукових конференціях «Дні науки філософського факультету» у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (2008 - 2010 рр.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження здійснено шість публікацій, у тому числі три статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження обумовлені відповідністю до поставленої мети та розв'язання основних дослідницьких завдань. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 162 сторінок. Список використаних джерел становить 14 сторінок і включає 210 найменувань, з них 31 джерел іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовані актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами та планами кафедри, визначені мета і завдання. Об'єкт і предмет, методологія і методи дослідження. Розкриті наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, описані апробація, публікації і структура дисертації.

Перший розділ «Теоретико-методологічні засади дослідження теорії симулякра Ж.Бодрійяра» містить три підрозділи і присвячений методологічному аналізу репрезентації симулякру; встановлені понятійні зв'язки категорії «симулякр», «симуляція», «гіперреальність», проаналізовані публікації, присвячені дослідженню творчого спадку Ж. Бодрійяра.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» проаналізовані теоретичні джерела, розподілені на певні евристичні блоки, різні за обсягом та значимістю у контексті заявленої проблематики.

Перший і найважливіший блок джерел складають праці Ж. Бодрійяра - як у перекладах російською або українською мовами, так і в оригіналі.

Другий блок - дослідження вітчизняних та російських авторів, які або досліджують феномен постмодерної філософії взагалі, або аналізують концепції окремих представників постмодерної парадигми. Це перш за все українські дослідники - Н. Загурська, Н. Корабльова, С. Куцепал, В. Лук'янець, В. Лях, А. Мамалуй, О. Соболь, М. Савельєва, О. Хома, В. Ярошовець, а також російські автори - О. Вайнштейн, А. Гараджа, О. Гурко, С.Зєнкін, І. Ільїн, Г. Косіков, Д. Кралєчкін. Н. Маньківська, В. Подорога та ін.

Велике значення для визначення специфіки розмислів Ж. Бодрійяра у контексті постмодерної філософії мало звернення до робіт відомих філософів-постмодерністів - Ж. Дерріда, Ф. Джеймісона, Ж. Батая, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко, Ж. Делеза, П. Клоссовськи, Э. Левінаса, А. Турена, Ж. Ліповецкі, 3. Баумана, Р. Рорті, М. Бланшо, У. Еко, - в яких розглядалася дотична проблематика, зокрема аналізувалися поняття симулякру, гіперреальності, зваблення, бажання, влади тощо.

Окремо виділяються роботи В. Куриціна, М. Липовецького, М. Епштейна, де розглядається проблема трансформації постмодерну в постпостмодерн, відбувається перетворення постмодерну на симулякр, який заперечується та доповнюється своїм наступником.

Віртуальна реальність, аналізу якої Ж. Бодрійяр приділяє багато уваги, досліджується в роботах М. Носова. В. Ємеліна, С. Хоружого, де також відбувається і безпосереднє звернення до проблеми симулякрів.

Поняття симулякра, яке бере свій початок у філософії Платона, розглядається у розвідках Ж. Батая, Ж. Делеза, П. Клоссовскі, проте дані автори репрезентують його у контексті постструктуралізму, не вибудовуючи цілісної систематичної концепції.

У підрозділі 1.2. «Методологічний інструментарій дослідження» обґрунтовується вибір методологічних підходів та принципів, за допомогою яких можна якнайкраще розкрити особливості ідей та концептів Ж. Бодрійяра в історико-філософському аспекті. Доводиться, що це доречно зробити у багатопараметральній, багатофакторній площині, оскільки жоден з існуючих методологічних підходів не може повною мірою описати феномен Бодрійярівської філософії.

До загальнонаукових принципів даного дослідження належать: історичний, термінологічний, функціональний, системний, інформаційний, культурологічний, аксіологічний, когнітивний (пізнавальний).

Методологічний каркас дослідження склали принципи об'єктивності, причинно-наслідкового зв'язку, єдності історичного та логічного. Ураховуючи теоретичний рівень історико-філософської розвідки, одним із головних у даній роботі постає метод логічного аналізу.

Важливе значення мали методи текстової деконструкції та логічної реконструкції при проведенні цілісного структурного аналізу Бодрійярівської «процесії симулякрів», а також метод порівняльно-історичного аналізу, застосований для створення історичної ретроспективи теорії симулякра. представленої у західній філософській традиції. Також використовувався метод описового дослідження конкретних текстів Ж. Бодрійяра з метою побудови цілісної теоретичної моделі його філософської системи.

Для визначення місця і ролі Ж. Бодрійяра у постмодерній філософії застосовувався метод системної реконструкції філософських поглядів інших представників постмодерної філософії. також методи компаративного та структурного аналізу.

Загально-історичний метод дозволив проаналізувати еволюцію філософських поглядів мислителя, визначити, які філософські течії та концепції найбільш вплинули на світогляд мислителя.

Отже, основними методами запропонованого дослідження стали як класичні - діалектичний (трансцендентальний), герменевтичний та феноменологічний, так і методи, породжені самою посткласичною французькою філософією (реконструктивний, деструктивний та деконструктивний).

У підрозділі 1.3. «Категоріальна база дослідження» на основі системного методу, індукції та дедукції, аналізу та синтезу, з'ясовано сутність понять «симулякр», «симуляція», «гіперреальність», «постмодерн», «символічний обмін», «споживання» та розкрито специфіку їх тлумачення у творчості Ж. Бодрійяра.

Перш за все аналізується поняття «симулякр», яке виникає ще у творах античних філософів для позначення певної подоби, копії дійсності, яка є результатом імітації цієї дійсності. В теорії античної естетики симулякр виступав синонімом поняття «художній образ», а Лукрецій перекладав словом simulacrum те, що Епікур називав eicon, тобто пізнавальний образ.

Семантичне навантаження цього поняття кардинально змінюється у період Нового часу, який характеризується нав'язливим домінуванням значної кількості підробок, імітацій дійсності, особливо в архітектурі. Просвітництво та романтизм лише посилили плинність поняття «симулякр» в напрямку підміни реальності її симулятивними копіями. Найбільш вдалий час для тріумфу симулякру - друга половина минулого століття та ХХІ століття, симулякр символізує кінець референціальності та імітації (Н. Маньковська).

Саме у такому ключі симулякр розглядається представниками постмодерної філософії, які відмовляються від референції на користь інтерпретації, оголошуючи симулякр («точну копію, оригінал якої ніколи не існував», за словами П. Клоссовські) специфічним засобом спілкування, сучасною моделлю комунікації, яка заснована на тому, що співрозмовники повинні реконструювати конотативні сенси висловлювань одне одного, здійснюючи тим самим «відкритість існування», ототожнюючи ідентичність зразка і подібність копії.

Заслуга Ж. Бодрійяра полягає в тому, що він наділив поняття симулякр прозорістю та зробив його наочним. Початок створення Ж. Бодрійяром власного тлумачення симулякра - робота «Система речей», де він приходить до висновку, що не існує жодної сфери буття, вільної від симуляції, основним предметом симуляції мислитель оголошує «природність», конотаціями якої є свобода та відповідальність. При цьому принцип реальності стосовно будь-якої речі виноситься за дужки, усі речі виявляються моделями, і моделей більше не залишається.

Подальший розвиток концепт симулякра отримує у Ж. Бодрійяра в роботах «До критики політичної економії знаку», «Прозорість зла», «Симулякри та симуляція» та ін.

Однією з основних характеристик сьогодення, на думку Ж. Бодрійяра, можна вважати «метафізичну красу зруйнованої абстракції». Оскільки остання вже не є абстракцією карти, копії, дзеркала, концепту. Абстракція тотожна симуляції. Тому наступне поняття - симуляція, яку Ж. Бодрійяр визначає як «породження моделей реальності без першопричин: гіперреальності». У процесі симуляції реальне співпадає з моделями симуляції, зникає відмінність між симуляцією та реальним, між сутністю та явищем, «залишки реального стали пустелею самого реального». Реальне втрачає властивість бути раціональним, а залишається лише операційним, а разом з ним зникає ціла метафізика, заперечується уявна рівнооб'ємність, єдиним виміром симуляції стає генетична мініатюризація. Руйнується традиційна дихотомія «реальне-уявне», замість неї утворюється новий симбіоз «гіперреальне-уявне», єдине, що залишається у спадок - «орбітальне циркулювання моделей та симульоване породження відмінностей».

Симуляцію неможливо подолати, проникнути за її межі не дано нікому, вона «матова, вона не має зовнішнього вияву», втрачено дзеркало, а разом з ним і можливість зазирнути «по інший бік дзеркала». Ж. Бодрійяр переконаний, що симуляція завжди була іманентною сутністю всього того, що відбувалося у світі, а тепер настав час її явної появи, тому симуляція буде присутньою у світі до самого його скінчення.

При аналізі Бодрійярівського теоретичного спадку досить часто доводиться зустрічати поняття «споживання», яке трактується автором безвідносно до матеріальної практики, не визначається ніяким речовим або візуальним змістом образів чи повідомлень, має значення лише те, яким чином все це організовується у знакову субстанцію.

Другий розділ «Ж. Бодрійяр у філософському дискурсі Франції» присвячено дослідженню того інтелектуального тла, де сформувалась та виокремилась Бодрійярівська філософія, розкрились найбільш характерні риси його концептуальних побудов.

У підрозділі 2.1. «Французька філософія кінця ХХ - початку ХХІ столітті: ідеї, напрямки, теорії (історико-філософський екскурс)» запропонована панорама французької філософської думки, яка, стверджує В. Декомб, виникає у той момент, коли Декарт своїми «Розмислами про метод» вирішує відповісти французькою на «Досліди» М. Монтеня. Сьогодні домінантою французької філософії є постмодерна філософія. Постмодернізм відкидає функціональну диференціацію між царинами соціального життя (мистецтво, економіка, політика), відмовляється визнавати їхню взаємодоповнюваність, маніфестує неможливість використання сферами соціального життя інструментального розуму. Якщо раніше домінуючою була картина світу, де людина була розташована «перед світом», а тому мала здатність розуміти його та відтворювати у певних образах, то людина постмодерної картини світу опиняється всередині світу, вона позбавлена дистанціювання, замінником якого постає мережа комунікацій.

Характерними властивостями сучасної французької філософії є:

1) деконструкція традиційної метафізичної парадигми, «деканонізація», боротьба з традиційними ціннісними центрами (людина, етнос, логос);

2) заміна вертикальних та ієрархічних зв'язків горизонтальними та ризоматичними, відмова від ідеї лінійності, ідеї метадискурсивності, універсальної мови та мислення, що базується на бінарних опозиціях;

3) відстоювання ідеї того, що знання в цілому не може бути редуковане ні до науки, ні до пізнання, адже пізнання - це набір тверджень, які, за винятком усіх інших тверджень, позначають або описують об'єкти й можуть бути істинними або хибними, а наука виступає як підрозділ пізнання;

4) «віртуальність» світу епохи постсучасності, феномен «подвійної присутності».

У підрозділі 2.2. «Гіперкритицизм Ж. Бодрійяра як візитівка французької філософії» вказується, що філософську методологію Ж. Бодрійяра визначають як «гіперкритицизм», «радикальне мислення», «тотальну надкритичну критику». Палітра визнання філософських ідей Ж. Бодрійяра різнобарвна - від абсолютного захоплення і визнання «гуру постмодерну», «теоретика суспільства споживання» до оголошення «філософським маргіналом».

Сфера наукових інтересів: від критичного переосмислення марксизму (ранній період) і оголошення його «виразником буржуазного погляду на світ» («Дзеркало виробництва») до розробки власної теорії знака, символічних об'єктів та комунікації («Символічний обмін та смерть»), побудови власної оригінальної концепції, яка розкриває процес походження капіталізму із докапіталістичного способу соціальних відносин, яка на відміну від історичного матеріалізму, домінантою капіталізму визначає дарування і обмін, а виробництво оголошує другорядним елементом.

Ідеї Ж. Бодрійяра у контексті французької філософії видаються оригінальними, проте не несподіваними. Сам філософ визнавав, що замолоду був палким прихильником ідей Ф. Ніцше, проте згодом перестав читати його книги. Ж. Бодрійяр спокійно переживає інтелектуальну «моду» на Ф. Ніцше, яка захопила Францію у кінці 60-х років минулого століття, звертаючись у цей час до творчості Ж. Батая. М. Мосса, А. Арто та П. Клоссовськи. Ж. Бодрійяр переймається ідеями структуралізму, пізніше зацікавиться деякими ідеями ситуаціонізма, особливо проблемами «радикальної суб'єктивності».

Як і більшість французьких інтелектуалів, Ж. Бодрійяр приймав участь і подіях 1968 року. Але, як зауважував сам філософ, він завжди з недовірою ставився до французької комуністичної партії та не визнавав «офіційний» марксизм Л. Альтюсера. Вже до початку 1970-х років Ж. Бодрійяр відсторонюється від політичної діяльності, заглиблюючись у філософування, відмовившись від картезіанської традиції і зосередившись на вивченні речей.

Прощання з марксизмом було досить довгим, оскільки ще у роботі «Суспільство споживання» (1970), мислитель поділяє багато з ідей марксизму, наполягаючи лише на тому, що об'єкти споживання варто розглядати як «позначаючі, що плавають» і провокують бажання споживача, а не як те, що задовольняє природні потреби людини. У наступних роботах - «До критики політичної економії знаку» (1972) та «Дзеркало виробництва» (1973) - французький вчений продовжує критику Марксової теорії споживчої вартості і аргументує тезу про те, що марксизм являє собою не радикальну критику капіталізму, а стає його найпереконливішим алібі. Остаточний відхід від марксизму стався у 1976 році («Символічний обмін і смерть»).

Найбільшу популярність у Західному світі Ж. Бодрійяр отримує після написання книги «Симулякри і симуляція» (1981 р.), яка присвячена аналізу тоталітарного суспільства і проповідує суспільство споглядання. альтернативне досить популярному на той час паноптикуму М. Фуко. Згідно з Ж. Бодрійяром механізм симуляції вже не потребує стратегії прозорості та постійного нагляду, більш того, у символічному обміні відсутня така позиція, з якої все стає доступним для огляду та контролю.

1999 рік став початком розколу між Ж. Бодрійяром і університетською філософією, причиною тому виявилася робота «Неможливість обміну», де Ж. Бодрійяр переконує читача у тому, що обмін між мисленням і світом, теорією і дійсністю, а також між суб'єктом і об'єктом неможливий. Не можна співвіднести поняття та речі, світ постійно ухиляється від осягнення його думкою, тому філософія перетворюється на «неможливий обмін», де зникає істина буття.

У підрозділі 2.3. «Ж. Бодрійяр і філософема постмодерну: дотичність та відмінність» розкриваються спільні та відмінні риси філософської концепції Ж. Бодрійяра та визнаних представників постмодерної філософії - Ж. Дерріда і М.Фуко.

Одним з магістральних напрямків постмодерної філософії постає дослідження у сфері гуманітарних наук, прагнення до розкриття та розуміння сутності й перспектив сучасних соціальних трансформацій та процесів, створення футурологічних прогнозів стосовно розвитку соціуму у координатах глобалізації, інформатизації та віртуалізації.

Однією з найрозробленіших проблем філософії постмодерну можна вважати проблему мови. Як зауважував Дж. Д. Аткінс, «мова ніколи не була, не може бути і нарешті перестає вважатися нейтральним прихистком сенсу». Саме тому одним з основних предметів постмодерного дослідження стає відношення між позначуваним та позначуючим, при цьому акцент робиться не на значенні, а на позначуванні, що розуміється як рух у сфері позначуючого. Таким чином, сфера семіотики оголошується самодостатньою реальністю, тому сенс не гарантується і не визначається зовнішнім позатекстовим референтом, а перетворюється на релятивно-плюралістичне утворення.

Головними авторами у цій сфері можна назвати Р. Барта, Ю. Крістєву, Ж. Дельоза, Ж. Дерріда, проте і Ж. Бодрійяр не залишився осторонь цього магістрального напрямку дослідження, його концепції знаку та позначення буде присвячений один з підрозділів наступного розділу.

Місце Ж. Бодрійяра у просторі постмодерної філософії досить неоднозначне. Деякі дослідники беззаперечно відносять його до філософів-постмодерністів Н. Маньковська), тоді як інші (О. Дьяков) переконані, що Ж.Бодрійяр завжди знаходиться або «до», або «після» постмодернізму.

Щодо відношення Ж. Бодрійяра до М. Фуко, якому він присвятив книгу з досить провокативною назвою «Забути Фуко», то обидва філософа намагаються розкрити основні протиріччя та недуги сучасної цивілізації, проте, кожний у властивій саме йому манері. Ж. Бодрійяр переконаний у міфічності дискурса М. Фуко, оскільки останній займається вивченням того, що вже не існує - влади. Проте, на думку Ж. Бодрійяра, М. Фуко не може схопити «з середини» своєї генеалогічної теорії того, що влада вже скінчилася, а тому продовжує сприймати її як таку, що існує і розвивається, залишається відданим принципу реальності, проти якого і виступає Ж. Бодрійяр. Влада мертва, вона повністю розчинилася, перетворилася на свою протилежність, самознищилася або отримала гіперреальність в симуляції, саме цього не може ухопити М. Фуко у межах своєї генеалогії влади, адже для нього не існує кінця політики, а є лише її метаморфози.

Певні паралелі можна провести між ідеєю симулякру Ж. Бодрійяр і відомим концептом «слід», представленим у філософії Ж. Дерріда. Обидва поняття приховують відсутність реальності і, керуючись принципом доповнюваності, займають місце предмету, який відсутній. Тобто вони обидва спираються на алібі принципу реальності. Відмінність між двома концептами полягає у тому, що слід покликаний деконстуювати будь-яку презентність, а симулякр до певного моменту її підтримує. Також вони мають діаметрально протилежні часову спрямованість - слід постійно вислизає у минуле, а симулякр прагне до майбутнього. Відсутність референта і будь-якого фіксованого позначуваного - ще одна спільна риса сліду та симулякра, яка дозволяє відкинути принцип реальності як Ж. Бодрійяру, так і Ж. Дерріда у створеній ним дисципліні - граматології.

Відмінність між двома філософами також є - це питання відношення до структури та структурності. Ж. Дерріда спрямовує свою діяльність на децентрацію структури, а Ж. Бодрійяр неявно відроджує структурність.

Як зауважує російський дослідник Дьяков, Ж. Бодрійяра одночасно можна визнати структуралістом, гегельянцем та гностиком. Проте багато моментів у його філософській системі дозволяють позицінувати його як філософа постмодерного ґатунку - це використання психоаналітичних та структурних методів та констант, активне користування надбаннями семіотики та семантики, значна увага до знакових систем, відмова від претензії на всеохоплюючу перспективу власної творчості.

У розділі 3 «Симулякр та симуляція у концепції Ж. Бодрійяра» надається аналіз становлення стимуляційної теорії Ж. Бодрійяра на різних етапах його творчого зростання.

У підрозділі 3.1. «Симулякр як засіб трансформації Ж. Бодрійяром Марксової політекономії» доводиться, що новація Ж. Бодрійяра стосовно Марксового вчення полягає у формулюванні та доведенні тези про те, що не потреби виступають основою для процесу виробництва товарів та послуг, а машина виробництва та споживання формує потреби, і вся поведінка людини структурована та визначена «дискурсом речей, товарів», «дискурсом споживання». При цьому, наголошує Ж. Бодрійяр, важливо усвідомлювати, що в акті споживання споживається вся система об'єктів як знакова структура, а конструювання і суб'єкта, і об'єкта неможливе поза межами споживання.

Французький мислитель дещо змінює Марксові акценти при аналізі процесу праці. Ж. Бодрійяр переконаний, що сучасне суспільство вимагає від робітника не лише виробляти продукцію, а найперше і найголовніше - соціалізуватися, тобто включатися у мережу суспільних знаків і відтворювати її своєю енергією. Саме відтворювальна праця заповнює людське життя як модус фундаментальної репресії і контролю, визначає необхідність постійної зайнятості, виробляти той продукт, у тому місці та часі, що визначені суспільним кодом. Ж. Бодрійяр уводить нову дефініцію «праця-послуга» - праця, де продукт неможливо відділити від виконавця, оскільки останній надає час свого життя, витрачає ресурси свого тіла відповідно до вимог та регламенту соціального коду. Створюючи предмети споживання як суспільні знаки, ця праця відтворює специфічний режим суспільного панування.

Ж. Бодрійяр наголошує на метаморфозах споживання, яке з первинного задоволення потреб перетворилося на «активний модус відношення» до речей, соціуму, світу. Учений переконаний, що споживання перетворюється на «діяльність систематичного оперування знаками», на «тотальну ідеалістичну практику», саме тому, будь-яка річ (процес, явище), щоб бути спожитою, має стати знаком, оскільки споживаються вже не речі, а ідеї речей. Наслідком такої ситуації стає спрощення поняття соціального статусу, яке перетворюється на «стендінг» - соціальну характеристику, що інтегрує рекламні розпізнавальні знаки (наприклад, швейцарський годинник як символ достатку). Людина починає очікувати дива від споживання, приводить у дію предмети-симулякри, які є характерними знаками щастя, а потім чекає, що щастя прийде само і в цій своїй наївній вірі нагадує примітивного дикуна, переконаного у магічній силі амулетів та талісманів.

Теоретично відношення між економічною вартістю, символічною вартістю та вартістю/знаком оформлюються у концепції Ж. Бодрійяра, яку він називає політична економія знаку. Головні задачі нової філософеми - розкриття процесу народження форми/знаку на кшталт Марксової форми/товару та демонстрація механізму конвертації мінової вартості (гроші) на мінову вартість знаку (престиж, положення у суспільстві, влада тощо).

У підрозділі 3.2. «Симулякр, копія, знак у тлумаченні Ж. Бодрійяра» аналізується концепція знаку у контексті її розвитку у структуралізмі та постструктуралізмі.

Як відомо, однією з основних властивостей знаку, яку визначив ще Ф. де Соссюр, є його довільність, невмотивованість. Ф. де Соссюр «прописує» знак поміж означуючим та означуваним, тоді як Е. Бенвеніст вважає, що довільність знаку знаходиться між самим знаком та річчю, на яку той вказує. Ж. Бодрійяр дискутує і з Ф. де Соссюром, і з Е. Бенвеністом. Стосовно останнього він переконаний, що його дії - намагання врятувати внутрішню організацію знака. Але це можливо лише при визнанні реального існування референта, відділеного від знака. Французький філософ переконаний, що розрізняти потрібно не знак та реального референта, а позначуюче як форму та єдність позначуваного та референта, які у якості змісту (думки чи реальності), входять до структури знака. Відношення позначуваного до референта вдало відіграє роль тіні позначуючого, своєрідного ефекту реальності, завдяки якому «гра позначуючого самоздійснюється і збиває нас з пантелику». Мислитель вбачає аналогію між системою потреб та споживчої вартості в політичній економії, які включені в останню як її власне завершення, та референтом, для якого «субстанція реальності» повністю включена в логіку знака. Система мінової вартості, так само як і комбінаторика позначуючого, самі створюють для себе преференціальне обґрунтування, забезпечують себе певним алібі, здійснюючи це «під знаком потреби та мотивації».

Концепція Ж. Бодрійяра стосовно знаку та відношення між позначуваним та позначуючим вибудовується відповідно до базових настанов постмодерної філософії стосовно відмови від ідеї референції та орієнтації на процесуальність набуття сенсу певним текстом, оскільки сенс не є первинно заданим.

У підрозділі 3.3. «Позитивна та негативна оцінка симулякра: підходи Ж. Бодрійяра, Ж.Батая, Ж. Дельоза, П. Клоссовські» аналізуються відмінності у розумінні симулякра зазначеними мислителями. Слово симулякр у перекладі з латини позначає привід, двійник, подоба дійсної речі. Свій початок як поняття філософське симулякр отримує у Платонівській теорії ідей, актуалізуючись у питанні наскільки адекватно фізичні «речі» копіюють ідеальні першообрази та співпадають з оригіналами. Згідно з Платоном, копії бувають різного ґатунку - ті, що адекватно відображають оригінал (подібне), а також такі, що спотворюють його - симулякри (підробки, примари), копії копій, що викривляють прототип.

Філософія ХХ століття звертає увагу на симулякр завдяки працям Ж. Батая, який позначав ним так звані «суверенні моменти», «приклади втечі буття та перервності досвіду» - сміх, сп'яніння, жертовне та еротичне злиття. «Суверенні моменти» визначаються Ж. Батаєм як «симулякри перервності», що позбавлені вираження у мові понять, оскільки досвід «суверенних моментів» постійно змінює суб'єкта, що реалізується у цьому досвіді, відчужуючи його ідентичність. Тим самим звільняючи його до істинного буття. Це вже «симулякр симулякра», який заперечує можливість навіть думки про ідентичність. Проте найбільшу популярність симулякр отримує завдяки зусиллям Жана Бодрійяра.

При цьому варто зазначити, що Ж. Батай інтерпретує поняття симулякра відносно сфери внутрішнього досвіду, вважаючи його «знаком миттєвого стану», що не співвідносить з жодною реальністю, проте сам певною мірою представляє собою реальність, позбавлену ідентичності. П. Клоссовськи знаходить місце симулякра там, де мова поступається мовчанню, а поняття поступається симулякру, який розуміється як співучасть, мотиви якої не лише неможливо визначити, а вони навіть не намагаються самовизначитися. Мова, позбавившись від усіх понять як таких, що містять інтенцію на ідентифікацію свого значення, «зрікається себе разом з ідентичностями», а суб'єкт, проговорюючи пережитий досвід, позбавляється від себе як суб'єкта, що звертається до інших суб'єктів.

Своє розуміння симулякра є і у Ж. Дельоза, який вважає визначає його як фантасмагоричний образ, позбавлений подоби, при цьому його справжня сутність може проявитися лише і відмінності, становленні, вічній зміні. Реальність симулякра в його відмінності, тому він втілює в собі модель Іншого і може бути визначений як знак, що знаходить своє власне буття, створює власну реальність. Симулякр починається там, де закінчується подібність.

Ж. Бодрійяр, на відміну від Ж. Батая та Ж. Дельоза, переносить поняття симулякр у площину соціокультурного досвіду, доводячи, що симулякри - це не просто гра знаків, це певні маркери реальності, що отримують сенс лише всередині ревної універсальної системи, яку самі ж і конституюють. Симулякри містять особливі соціальні відносини та особливу інстанцію влади і створюють своєрідний порядок симулякрів у вигляді ланцюжка - підробка, виробництво, симуляція. Методологічним виправданням такої тріади можна вважати тричленну схему соціального розвитку, розроблену Ж. Бодрійяром: докапіталістична стадія розвитку або первісне суспільство, стадія «політичної економії», репрезентована буржуазно-капіталістичною цивілізацією та сучасна стадія розвитку суспільства, атрибутивною ознакою якої вважається універсальне розповсюдження симулякрів. Мислитель активно спирається на нестаріючий марксизм, психоаналіз Ж. Лакана, структурну лінгвістику Ф. де Соссюра (особливо поняття «знак», «позначуюче», «позначуване»), активно послуговується ідеями Р. Барта.

Отже, Платонівське поняття симулякр змінилося до невпізнаваності завдяки зусиллям представників французького постмодерну Ж. Батая, Ж. Дельоза та Ж. Бодрійяра. Кожен з них додав декілька нових фарб у палітру зазначеного поняття в результаті чого можна спостерігати парадоксальну ситуацію - ми зараз маємо симулякр Платонівського симулякру.

У висновках репрезентовано теоретичні підсумки роботи, які в узагальненому вигляді відображають мету, завдання і наукову новизну дослідження:

- Розробляючи власну теорію симулякру, Ж. Бодрійяр фактично позбавив філософію її засадничого принципу - принципу реальності, внаслідок чого сама філософія оголошується ним симуляцією філософії, простором, де стають можливими інтелектуальні ігри з теоріями, ідеями, концептами та логічними конструкціями.

- Некласична інтерпретація філософії Ж. Бодрійяра одну з основних своїх задач вбачала у «поваленні платонізму», тобто у позбавленні копій, симулякрів прив'язаності до вихідної моделі, включення їх у чисто диференціальну гру, віднайдення у симулякрах позитивної сили, яка заперечує одночасно і оригінал і копію, і модель і репродукцію. Заслуга Ж. Бодрійяра при вирішенні цієї задачі у тому, що він переніс проблему із онтологічної площини у сферу сучасної соціальної реальності. Він переконаний, що оточуюча нас дійсність виробляє самодостатні, незалежні від трансцендентних зразків симулякри, більш того, останні перетворюються на сферу життя сучасної людини.

- Основна критика структуралізму Ж. Бодрійяра була спрямована переважно на поняття знак, оскільки, як випливає з теорії симулякру, в епоху симуляції усі знаки взаємообмінюються, але не обмінюються більше ні на що реальне, відбувається «емансипація знаку», він більше не повинен щось позначати. Це зумовлює появу перспективи для нової комбінаторної гри, де домінують правила недетермінованості та нерозрізнення, оскільки за таких умов втрачає сенс правило детермінованої еквівалентності. У своїй філософії Ж.Бодрійяр змістовно переосмислив традиційну соссюрівську концепцію знаку, через положення про те, що знак сам породжує і свої значення, і референцію. Це дозволило тлумачити реальність як відображення позначаючого, і одночасно як його ілюзорний модус.

- У своїй теорії симулякрів Ж. Бодрійяр досліджував функціонування знаків-симулякрів у багатьох сферах життєдіяльності соціуму - у мас-медіа, моді, споживанні, яке вважається способом комунікації, техніці тощо. У природі домінує реальність, тому місця для симулякра у ній немає. Водночас, у другій природі, яка створена технікою, природний світ замінюється його штучною подобою. При цьому людина замінює речі їх ілюзорними подобами, а отже симулякри сприймаються як речі третьої природи, знаки-фрустрації, «сублімація змісту у форму», своєрідне «алібі», що свідчить про нестачу реальності, перетворення її на модель, підміну її імітацією, фантазмом, ілюзією.

- У сучасних суспільствах символічний обмін, властивий попереднім типам суспільства, перетворюється на свій симулякр - диктатуру знакової вартості, оскільки відбувається взаємообмін знаку і товару. Купівля, трата, акт споживання не скеровується раціонально, а здійснюється несвідомо, «мова речей» класифікує світ, скеровує соціум, детермінує парадигму комунікації. Навіть соціальна ієрархія скеровується знаком володіння певними категоріями речей. Ж. Бодрійяр переконаний, що час реальності скінчився. Ми живемо «після оргії», нас оточує гіперреальність, у межах якої оригінал і симулякр співіснують у одному соціальному та культурному контексті.

- Домінування мови, мовного коду в умовах сучасного суспільства призводить до заміни ідеології симуляцією. Унаслідок чого знаки повністю відриваються від своїх референтів та перетворюються на симулякри.Таким чином сучасне суспільство у філософії Ж. Бодрійяра переживає чергову революцію, яка породжує світ катастроф та трагедій, створює мовчазні маси, які своїм мовчанням призупиняють історичний процес. З позицій теорії симулякра Ж. Бодрійяра, реальне не піддається визначенню, воно являє собою порожнечу, що зваблює та втягує особистість, зачаровує та спокушає її, занурюючи у вир симулякрів.

- Важливим результатом прояву симулякрів є створення середовища прозорости, яке характеризується надпрозорістю, і яке Ж. Бодрійяр називає гіперреальністю, де реальні об'єкти дереалізуються і абсорбуються симулякрами.

- Через призму теорії симулякра, сучасність постає у філософії Ж.Бодрійяра як ера тотальної симуляції, в усіх соціальних та культурних феноменах мислитель вбачає симуляційний характер, нас оточують симулякр влади заміст справжньої влади, симулякр політики, а повідомлення, які надаються засобами мас-медіа взагалі підмінюють комунікацію симуляцією спілкування, породжують специфічне світосприйняття, проте люди задовольняються цими продуктами симуляції і сприймають оточуючу їх гіперреальність як щось абсолютно реальне.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Зінченко Н. О. Після Маркса: суспільство та споживання за версією Жана Бодрійяра / Н. О. Зінченко // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - К., 2009. - Вип. 26. - С. 318-324.

2.Зінченко Н. О. Симулякр: реінкарнація платонівського поняття у французькій постмодерній філософії / Н.О. Зінченко // Філософські проблеми гуманітарних наук. - 2010. - № 16-17. - С. 200-204.

3.Зінченко Н. О. Симулякр і знак у тлумаченні Ж. Бодрійяра / Н. О. Зінченко // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - К., 2010. Випуск 39. - С. 270-276.

4.Зінченко Н. О. Людина-споживач як суб'єкт інформаційного суспільства / Н. О. Зінченко // Філософські семінари. Випуск 7. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції «Гуманістичний вимір інформаційного суспільства». - Полтава: ПолтНТУ, 2008. - С. 133-135.

5.Зінченко Н. О. «Суспільство споживання» замість «суспільства менеджерів» / Н. О. Зінченко // Матеріали Міжнародної наукової конференції [«Дні науки філософського факультету - 2009»], (Київ, 21 - 22 квітня 2009 року) - К.: ВПЦ, «Київський університет», 2009. - Ч. 1. - С.101-103.

6.Зінченко Н. О. Жан Бодрійяр: «мовчазна більшість» versus влада // Матеріали Міжнародної наукової конференції [«Дні науки філософського факультету - 2010»], (Київ, 21 - 22 квітня 2010 року) / Н. О. Зінченко / К.: ВПЦ, «Київський університет», 2010. - Ч. 1.- С. 129-131.

Размещено на Allbest.ru