Автентичність екзистенції в "негативному" та "позитивному" екзистенціалізмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 141.32

АВТЕНТИЧНІСТЬ ЕКЗИСТЕНЦІЇ В “НЕГАТИВНОМУ” ТА “ПОЗИТИВНОМУ” ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМІ

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ШЕВЧЕНКО Сергій Леонідович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис:

Робота виконана в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, у відділі історії зарубіжної філософії.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, ЛЯХ Віталій Васильович Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, завідувач відділу історії зарубіжної філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, ГОЛОВКО Борис Андрійович Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри педагогіки;

кандидат філософських наук, ШАЛАШЕНКО Геннадій Іванович Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, старший науковий співробітник відділу філософської антропології.

Захист відбудеться “22” травня 2009 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 161.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий “15” квітня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук Л. А. Ситніченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження.

В умовах розвитку сучасного інформаційного суспільства та глобалізаційних викликів сформувався феномен “кризи ідентичності”, внаслідок якого постала нагальна потреба розв'язання дилеми справжнього і несправжнього існування, пошуку внутрішнього, справжнього “Я”. Проблема пошуку ідентичності спонукає багатьох сучасних науковців знову і знову звертатися до філософії екзистенціалізму та переосмислювати її вплив на сьогодення. Зокрема, запропоновані екзистенціалістами шляхи знаходження власної автентичності, ідеї свободи як екзистенційного вибору, екзистенції як сукупності можливостей тощо залишаються актуальними і для сучасної доби. Їхній глибинний зміст, ще неповністю розкритий і вивчений, потребує нового усвідомлення та інтерпретації для створення більш цілісного уявлення та розширення спектру розуміння екзистенціалістського світобачення в українському філософському просторі.

Проблема інтерпретації екзистенції, як “автентичного” існування є важливою темою історико-філософського дослідження. Вона набуває нового звучання в контексті своєрідної дихотомії екзистенціалізму: його поділу на “негативний” і “позитивний”. Поділ екзистенціалізму на так званий негативний і позитивний, запропонований свого часу Н. Аббаньяно, сприймається, переважно, як належний, хоча і залишається нез'ясованим питання, наскільки “адекватно” Н. Аббаньяно вдалося проінтерпретувати “негативізм” класичноекзистенціалістських концепцій С. Кіркегора, М. Гайдеґера, Ж.-П. Сартра і наскільки правомірним є його прагнення створити альтернативну (“позитивну”) концепцію автентичності “екзистенції”.

В онтологічному аспекті екзистенціалістське поняття екзистенції екстраполюється не лише на реальну проблему існування сучасного індивіда, а й на пошук фундаментального сенсу людського існування - не сенсу в значенні визначення раціональних підстав людської життєдіяльності (кар'єра, успіх, багатство, щастя тощо), а такого сенсу, що визначається первісною інтенцією людського буття. Саме тому тут виникають такі збіги та спільні конотації з психоаналізом, гуманістичною психологією тощо, а проблема визначення “автентичного” і “неавтентичного” існування, що пов'язана з людиноцентричними пошуками класичного екзистенціалізму, залишається нагальною для сучасної людини і відтворюється у найновіших моделях сучасної філософії, напрацьованих в концепціях Ж. Деррида, М. Фуко, Ч. Тейлора та в екзистнціально-гуманістичній психології, яка представлена роботами К. Роджерса, А. Маслоу, Р. Мея, Р. Лейнга, В. Франкла. Гуманістичний зміст філософії екзистенціалізму у цій площині також залишається і досі неповністю розкритим і вивченим.

Дослідження специфіки історико-філософського застосування поняття “екзистенція”, особливостей інтерпретації її істинності в концепціях представників “негативного” та “позитивного” екзистенціалізму, взаємозв'язку екзистенціалістських версій справжнього людського існування з постмодерністськими та екзистенціально-гуманістичними традиціями тлумачення автентичності існування є актуальними на сьогодні проблемами, які суттєво впливають на формування концептуального поля сучасної української гуманітарної культури.

Отже, актуальність дисертаційного дослідження визначена загальнотеоретичними, історико-філософськими та культурологічними потребами. Переосмислення автентичності екзистенції, її креативного потенціалу є необхідною передумовою в пошукові шляху до духовного вдосконалення особистості і подолання кризи людського буття.

Ступінь наукової розробки проблеми. Цілісне дослідження проблеми автентичності екзистенції в “негативному” та “позитивному” екзистенціалізмі практично є нерозробленим. Воно потребує неупередженого детального осмислення проведених як у вітчизняній, так і в зарубіжній історико-філософській літературі досліджень філософії екзистенціалізму, а також врахування суттєвих напрацювань Р. М. Габітової, Л. Габріеля, П. П. Гайденко, І. Леппа, Є. Н. Лєвічової, О. І. Ставцевої, Г. Шпігельберга та інших вчених. Зокрема, серед зазначених дослідників екзистенціалізму вперше до порівняльної характеристики поняття “екзистенція” в філософії Ф. Шеллінга, С. Кіркегора, М. Гайдеґера звертається російська дослідниця О. І. Ставцева. ЇЇ співвітчизниця Є. Н. Лєвічова детально досліджує у своїй дисертаційній роботі поняття екзистенції та проблему трьох стадій існування людської істоти (C. Кіркегор). Особливостям інтерпретації людини, її існування, в німецькому екзистенціалізмі присвячені також ґрунтовні дослідження Р. М. Габітової та П. П. Гайденко.

В зарубіжній філософській літературі проблемі осмислення людського буття та інтерпретації “екзистенції” представниками екзистенціалізму присвячені окремі дослідження Л. Габріеля, І. Леппа, М. Натансона, Ф. Хайнемана, Г. Шпігельберга та інших філософів.

В процесі аналізу філософії С. Кіркегора дисертант спирався на праці Б. Биховського, Ф. Коплстона, В. Подороги, П. Роде, Т. Щитцової; філософії К. Ясперса - праці А. Мислівченко, Л. Ситніченко, А. Тіпсіної; філософії М. Гайдеґера - праці Г. Арендт, В. Бімеля, Г.-Ґ. Гадамера, К. Льовіта, Н. Мотрошилової, О. Руткевича, Р. Сафранскі, Т. Шварца, Г. Шпігельберга; філософії Ґ. Марселя - праці В. Візгіна, Т. Сахарової, Г. Тавризян; філософії Ж.-П. Сартра - праці Л. Андрєєва, М. Кісселя, Г. Стрельцової; філософії Н. Аббаньяно - праці О. Беслюбняк, С. Ефірова; філософії О. Ф. Больнова - праці А. Абдулліна, Б. Головка, Т. Комісарової, О. Ломако.

Опрацьовуючи проблеми, поставлені у філософії екзистенціалізму, дисертант звертався до досліджень сучасних українських філософів, доробок яких представлений працями І. В. Бичка, Б. А. Головка, В. П. Загороднюка, В. В. Ляха, В. С. Пазенка, К. Ю. Райди, Л. А. Ситніченко, В. Г. Табачковського, Н. В. Хамітова та інших учених, які присвятили свої філософські розвідки вирішенню проблеми людського існування в екзистенціалізмі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі історії зарубіжної філософії Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України в рамках програмно-цільової та конкурсної тематики НАН України “Культурно-цивілізаційний діалог ХХІ століття: проблеми інтеґрації України у світове співтовариство” у відповідності з плановою темою відділу “Загальнолюдські цінності: еволюція уявлень і зміна пріоритетів” (Державний реєстраційний номер теми 01008U000006).

Об'єктом наукового дослідження виступають філософські концепції представників “негативного” та “позитивного” екзистенціалізму.

Предмет наукового дослідження - автентичність екзистенції та особливості її визначення в філософських поглядах представників “негативного” та “позитивного” екзистенціалізму.

Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні компаративістського аналізу “негативного” (С. Кіркегор, М. Гайдеґер) та “позитивного” (Н. Аббаньяно, О. Ф. Больнов) екзистенціалізму щодо проблеми тлумачення автентичності екзистенції.

Для реалізації цієї мети в дисертації формуються такі основні завдання:

– здійснити історико-філософський аналіз поняття екзистенція;

– дослідити специфіку філософування основних представників “негативного” та “позитивного” екзистенціалізму в контексті проблеми визначення автентичності “екзистенції”;

– розкрити і проаналізувати подібні та відмінні риси в інтерпретації автентичності існування в концепціях С. Кіркегора, К. Ясперса, М. Гайдеґера, Ж.-П. Сартра, Ґ. Марселя, Н. Аббаньяно, О. Больнова;

– з'ясувати роль і значення поняття “автентичного існування” в екзистенціалістському осмисленні сенсу людського буття;

– розглянути специфіку розуміння людського існування (екзистенції) сучасною філософією та екзистенціально-гуманістичною психологією в контексті впливу на них ідей екзистенціалізму.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Методологічну основу дисертації складають: аналітичний, системний, історико-ретроспективний методи, які дозволяють провести цілісне дослідження праць представників “негативного” та “позитивного” екзистенціалізму; герменевтичний, на основі якого здійснено аналіз тлумачення поняття “екзистенція”, зокрема її автентичності, в екзистенціалізмі. Особливе значення в дослідженні має метод компаративістського аналізу для зіставлення деяких особливостей у розумінні людського існування в філософії “негативного” та “позитивного” екзистенціалізму, проблеми осмислення автентичності екзистенції. У дисертації використовуються загальнонаукові принципи історизму, об'єктивності та системності.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці вітчизняних (Є. К. Бистрицького, І. В. Бичка, Б. А. Головка, А. М. Єрмоленка, В. П. Загороднюка, В. В. Кізіми, C. Б. Кримського, В. С. Лук'янця, В. В. Ляха, Я. В. Любивого, В. С. Пазенка, Н. П. Поліщук, М. В. Поповича, К. Ю. Райди, В. А. Рижка, О. М. Соболь, В. Г. Табачковського, Н. В. Хамітова, Г. І. Шалашенка, В. І. Шинкарука) та зарубіжних філософів й істориків філософії (С. І. Веліковського, П. П. Гайденко, Б. Т. Григоряна, Ю. М. Давидова, К. М. Долгова, О. Л. Доброхотова, М. А. Кісселя).

Джерелознавчу базу дослідження складають праці “класиків” екзистенціалізму С. Кіркегора, К. Ясперса, М. Гайдеґера, Ґ. Марселя, Ж.-П. Сартра, Н. Аббаньяно та ін.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній історико-філософській науці був проведений цілісний аналіз особливостей інтерпретації поняття автентичної екзистенції в екзистенціалізмі, зокрема в контексті його розподілу на екзистенціалізм “негативний” (С. Кіркегор, М. Гайдеґер, Ж.-П. Сартр) та “позитивний” (Н. Аббаньяно, О. Больнов), що дозволило визначити специфіку тлумачення поняття автентичного існування представниками цих напрямів: концепція першого базується на визнанні інтенційної (фундаментальної) природи екзистенції, теоретичні напрацювання іншого вимагають враховувати зумовленість буття людини соціальними обставинами, намагаючись тим самим подолати “трагічність” класичного екзистенціалізму.

Наукова новизна отриманих результатів розкривається в наступних положеннях, що виносяться на захист:

– з'ясовано, що поняття екзистенції має конкретно-історичний зміст. Зокрема, розуміння автентичності як життєво-практичної позиції бере свій початок ще в античній філософії, що проявляється у відомій тезі - “пізнай себе” (Сократ), пізніше знаходить відображення в категоріях середньовічної філософії (“сутність” та “існування”), увиразнюється проблемою конкретного “Я” - пізнання себе як образу і подоби Бога (Августин), розкривається в екзистенційно-кордоцентричній діалектиці (“логіці”) серця (Б. Паскаль), універсальному втіленні “пізнання і споглядання в людському “Я”, тотожному не буттю, а дії” (Г. Фіхте), концепції “нової моралі” (Ф. Ніцше) тощо;

– обґрунтовано, що поняття “автентичності існування” в філософії С. Кіркегора може бути проінтерпретоване через протилежність категорій “духовного” (автентичного) та “бездуховного” (неавтентичного) існування. Морально-релігійна кіркегорівська “хвороба-до-смерті” заклала підвалини “класичного екзистенціалізму” в оцінюванні його представниками автентичності екзистенції й розумінні самої людини як синтезу нескінченного і конечного, плинного й вічного, свободи та необхідності;

– виявлено, що спільними для “негативного” та “позитивного” екзистенціалізму є інтерпретація екзистенції як існування, що постійно виходить за власні межі, існування у стані постійної тривоги та можливості відповідального вибору, в якому виявляється істинна свобідна сутність людини. Однак, на відміну від С. Кіркегора та М. Гайдеґера, в філософії Н. Аббаньяно проголошується необхідність розглядати екзистенцію як “можливість можливого”, як постійну невизначеність сутності людського “Я”. Відповідно “позитивний” екзистенціалізм” (Н. Аббаньяно, О. Больнов) спрямовує дослідження існування в напрямку його позитивно-оптимістичної інтерпретації;

– з'ясовані засади усталеного поділу екзистенціалізму на “негативний” та “позитивний” через прояснення специфічної інтерпретації “природи” людини їх провідними представниками та доведена відносна умовність такого поділу, оскільки креативний сенс “негативних” виявів людського буття є вагомою онтологічною підставою для подальшої позитивної його трансформації;

– встановлено, що в класичноекзистенціалістському мисленні поняття автентичного (достеменного) існування відіграє роль особливої смислової структури, яка через “позасубстанційність” природи феномену екзистенції висвітлює специфіку позитивних і негативних аспектів людського буття, яка полягає в тому, що автентичне існування тоді відповідає критерію справжнього екзистенціального вибору, коли в ньому проявляється первісна інтенція людського буття;

– визначено, що сучасна теорія людського існування, яка проявляється в таких поняттях, як “плекання себе” (М. Фуко), “екзистенційний вакуум” (В. Франкл), “трансперсональна екзистенція” (Ш. Селесник), “конгруентне - неконгруентне існування” (К. Роджерс), “самоактуалізація” (А. Маслоу), “онтологічно захищена особистість” (Р. Лейнг), своїм корінням сягає класичноекзистенціалістської концепції “автентичного” існування, і тим самим, завдяки їхній спільній орієнтації на глибинні виміри людського буття, репрезентують її засадничі принципи;

– доведено принципове значення різновекторного тлумачення Ж.-П. Сартром та Н. Аббаньяно таких понять, як “екзистенція”, “інтенційність”, “фундаментальний проект”, “тривога”, “трансценденція” для розуміння сутності моралі та майбутніх способів її обґрунтування;

– доведено, що провідні ідеї “позитивного” екзистенціалізму в сучасній філософській культурі виступають в якості плідного підґрунтя для подальшого розвитку гуманітарного мислення, яке передусім виходить з позасубстанційної природи людини та нових екзистенційно-антропологічних сенсів в розумінні людського буття.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому що вперше закцентовано увагу на тому, що поняття екзистенції, породжене в процесі осмислення відчуження і кризових трансформацій, є креативним і вагомим чинником сучасного філософського мислення у пошуках нового смислу моральної відповідальності за життя в умовах різноманітних викликів глобалізації та мережевого інформаційного суспільства. Сформульовані класичним екзистенціалізмом поняття екзистенції, справжнього і несправжнього існування, відповідального вибору стають затребуваними в умовах зростання різноманітності сучасного швидкоплинного світу.

Одержані результати дають змогу проінтерпретувати такі поняття сучасної філософії та екзистенціально-гуманістичної психології, як самоактуалізація, самовираження, самоосягнення, самоідентичність в тому сенсі, що вони виходять із класичноекзистенціалістського розуміння автентичності людського існування (екзистенції).

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у нормативних курсах лекцій з “історії сучасної філософії”, “філософської антропології”, у спецкурсах; при написанні навчальних посібників з філософії та історії філософії.

Особистий внесок аспіранта. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно. екзистенціалістський автентичність буття ясперс

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися та були обговоренні на засіданнях відділу історії зарубіжної філософії, теоретичних семінарах для аспірантів Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, у виступах на Міжнародних наукових конференціях та семінарах “Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку” (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. м. Чернівці. 2006), “Традиція і культура. Культурний набуток людства у свідомості нових поколінь” (Асоціація “Новий Акрополь”. м. Київ. 2007), Гуманізм. Людина. Раціональність. 19-ті міжнародні людинознавчі філософські читання (постійно діючий філософський семінар) (Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. Дрогобич. 2007); міждисциплінарній конференції “Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії” (Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2007); науково-теоретичній конференції “Проблеми сутності свободи: методологічні та соціальні виміри” (Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України. Київ, 2007) та ін.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені у шістнадцятьох наукових публікаціях - семи статтях, які були вміщені у фахових виданнях, що затверджені ВАК України, та дев'яти тезах виступів, опублікованих у збірках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Мета дослідження, його завдання та методологічні засади визначили структуру дисертації. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації - 195 сторінок машинопису, список використаних джерел - 23 сторінки (список використаних джерел налічує 209 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, стан наукової розробки проблеми, встановлено зв'язок з науковими програмами, планами, темами, розкрито мету й головні дослідницькі завдання, зазначено предмет та об'єкт дослідження, описано методологічні засади дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення розвідки, наведено відомості про апробацію й застосування результатів дисертації, подано інформацію про публікації, в яких висвітлені основні положення роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади та джерельна база дисертаційного дослідження” проаналізовано літературу по темі дослідження, теоретичні та методологічні джерела, описана методологія дисертаційного аналізу.

У підрозділі 1.1. “Аналіз літератури по темі дослідження” розглянуто й піддано аналізові дослідження філософії екзистенціалізму вітчизняних та зарубіжних авторів. Огляд літератури здійснено в трьох напрямках: внесок у дослідження проблеми вітчизняними (радянськими) науковцями, доробок сучасних українських філософів, розробки зарубіжних авторів. Серед вчених, коло наукових інтересів яких включає і дослідження проблеми автентичності людського існування, значне місце відведене аналізові праць І. В. Бичка, Р. М. Габітової, П. П. Гайденко, І. Леппа, К. Лємана, В. В. Ляха, К. Ю. Райди, Р. Сафранскі, Г. Шпігельберга та ін. Так Л. Габріель, здійснюючи порівняльний аналіз філософських концепцій представників екзистенціалізму, певною мірою торкається проблеми розуміння ними поняття “екзистенція”. Г. Шпігельберг також частково розглядає особливості тлумачення екзистенціалістами поняття “екзистенція” в контексті визначення їхнього впливу на феноменологічний рух минулого століття. І. Лепп протиставляє у своїх працях справжнє розуміння “екзистенції” в поглядах представників “релігійного” екзистенціалізму інтерпретаціям цього ж поняття в філософських системах М. Гайдеґера та Ж.-П. Сартра.

У підрозділі 1.2. “Теоретичні та методологічні основи дослідження” розкрито основні методи та методологічні прийоми, за допомогою яких розв'язувалися поставлені в дослідженні проблеми. Серед застосованих методів визначальними у дослідженні виступають компаративний та герменевтичний. Завдяки їхньому застосуванню вдалося здійснити порівняльний аналіз ідей представників “негативного” та “позитивного” екзистенціалізму, стала можливою адекватна інтерпретація текстів філософів-екзистенціалістів, присвячених розумінню автентичності людського існування.

У другому розділі “Класичний екзистенціалізм в пошуках автентичності екзистенції” проаналізовано концепції основних представників німецького та французького екзистенціалізму. Виявлено спільні та відмінні риси щодо розуміння автентичності “екзистенції” представниками класичноекзистенціалістської традиції.

У підрозділі 2.1. “Екзистенція як філософське поняття” відтворено основні етапи розвитку змісту та сенсу поняття “екзистенція”. Витоки його формування, як практичної позиції, а не теоретичної розробки, сягають філософії античності (Сократ). Латиною воно вживається Маріусом Вікторінусом (біля 360 р. н. е.). Визначення Вікторінуса щодо поняття “екзистенції”, як “prae-existens substantia”, дозволяє його зрозуміти як праекзистенційну передумову конкретної дійсності. Антична космологічно-натуралістична інтерпретація змісту категорії “існування” змінилася середньовічною протилежністю “esse” та “existentia”. Приписувана Сократу теза “Пізнай себе самого” трансформувалася Августином в пізнання себе як образу і подоби Бога. Для Б. Паскаля “екзистенція” розгортається не з прозорістю і правильністю логічного засновку: вона складається з протиріч, напруги, вона є конфліктом. Людська екзистенція перебуває в постійному русі, що нагадує невпинний потік. Подальша інтерпретація проблеми справжнього людського існування знаходить своє відображення в філософії життя, чільним представником якої являється Ф. Ніцше. Автентичність людського існування Ф. Ніцше розглядає в контексті повернення людині її життєстверджуючого виміру, що уособлює її психічне здоров'я. Йдеться радше про те, що людина має вийти за межі примусового, детермінованого ззовні повсякденного існування і наблизитися до Надлюдини, яка уособлює розвиток людини, тобто стан, який треба ще досягти.

У підрозділі 2.2. “Екзистенція - як буття “одиничного” в екзистенціальній діалектиці С. Кіркегора” з'ясовано, що С. Кіркегор проінтерпретував екзистенцію як діалектику “духовного - бездуховного” існування у сприйнятті, оцінюванні і усвідомленні індивідом власного призначення, своєї ролі і покликання індивіда бути, передусім, духовною істотою. У його працях заперечення загальних і об'єктивних методів дослідження людського буття було поєднано з міркуваннями над проблемою певного “спотворення” духовності, над сферою негативних психоемоційних відчуттів: страху, тривоги, самотності, відчаю тощо. Тому під екзистенцією філософ розуміє індивідуальне людське існування, що характеризується такими станами як свобода, можливість вибору, страх та відчай, що набувають онтологічного змісту.

Термін “існування” (“екзистенція”) має у Кіркегора приблизно той же сенс, що і термін “справжнє існування”, в тому значенні, як він використовується деякими сучасними екзистенціалістськими філософами. Для Кіркегора автентичність реалізації власного життєвого шляху проявляється в таланті, який стає довершеним лише тоді, коли на нього дивляться як на покликання, а життя є довершеним лише тоді, коли кожна людина реалізує своє покликання.

У підрозділі 2.3. “Прояснення феномену екзистенції в філософії К. Ясперса” з'ясовано, що негативізм С. Кіркегора був частково подоланий К. Ясперсом виключно в річищі кіркегорової традиції. Разом з тим, екзистенція, за К. Ясперсом, почала розумітися у його філософії як реалізація людиною спроможності існування бути, як вічне “буття в дорозі”, “позапредметне” трансцендентування, яке вказує на глибокі витоки людського самовизначення, спонтанні прояви (свободу, творчість, історичність), фокусує відношення конечного-нескінченного, темпорального-вічного й ніколи не завершується, але наближує людину до осмислення сенсу власного буття.

Необхідність “прояснення екзистенції” (Existenzerhellung) розглядається К. Ясперсом як головний метод у формуванні світогляду, який пробуджуватиме в людині необхідність повернення собі первозданної єдності з Буттям і проявлятиметься в спробах дістатися до нього завдяки тому, що вона і є цим буттям - “екзистенцією”. Буття і екзистенція знаходяться не лише в стані взаємного обміну, в комунікативному спілкуванні, але й перебувають в постійних змінах. Самоперетворення, в такому ясперсівському контексті, втілюється в необхідності трансформації світогляду, в пошуках найбільш надійних основ людського існування.

У підрозділі 2.4. “Онтологічний вимір екзистенції в філософії М. Гайдеґера” показано, що філософські пошуки М. Гайдеґера були спрямовані на висвітлення специфіки існування екзистуючої суб'єктивності. Визначенні у його філософії такі види присутності, як “справжня” і “несправжня”, самість (Selbst) і безлика людина (Man) - відтворюють автентичність і неавтентичність існування. Саме в самості (Selbst) і виявляється “ек-зистенція” як відкритість для духовних переживань - “виступання в істину Буття”, “екстатичне відношення до просвіту буття”. Екзистенція є буттям-в-можливості, на цьому засновується самопроектування і трансцедентування гайдеґерівського індивіда, як найголовніша ознака автентичного існування. М. Гайдеґер визначає Dasein як екзистенційну можливість і в цьому сенсі можна сказати, що він розвиває лінію, намічену ще С. Кіркегором, тобто для обох філософів, кожна людина є її власна можливість, вона не просто має її в якості ознаки, яка притаманна будь-якій речі. Екзистенція в інтерпретації М. Гайдеґера, як і в С. Кіркегора, постійно пов'язана із трансцендентним, хоча воно і витлумачується нерелігійно. М. Гайдеґер визначає ек-зистенцію як екстатичне висунення в ніщо, тобто як здатність бути відкритим для духовних переживань самого різного роду.

У підрозділі 2.5. “Екзистенція - як “онтологічна таїна” в “неосократизмі” Ґ. Марселя” доведено, що автентичне буття, за Ґ. Марселем, - це “таїна” існування окремого індивіда: саме у цій таїні людина володіє справжньою (достеменною) реальністю, і саме так для суб'єкта розкривається увесь світ; справжнім буттям є не бездушний світ володіння, де відносини між людьми уречевлені і фетишизовані, а автентичний світ існування, де дуалізм людини і світу подоланий в самому акті екзистенції, в синтезі духовного та тілесного. Марселівська філософія постулює ствердження в екзистенційному мисленні віри, любові та надії на спасіння (і таким чином може бути визначена в якості “позитивного екзистенціалізму”), які відкривають людині двері із світу уречевленого володіння в світ автентичного буття - існування окремого індивіда: саме воно володіє справжньою реальністю, і через нього в суб'єкті розкривається увесь світ, вся дійсність.

У підрозділі 2.6. “Екзистенція як фундаментальний проект людського буття в феноменологічному екзистенціалізмі Ж-П. Сартра” встановлено, що для Ж.-П. Сартра автентична екзистенція проявляється в свободі, яка протиставляється відчуженню, в креативності, яка протиставляється конформізму. Лише вільна людина вибирає саму себе і несе відповідальність за власний вибір перед собою та іншими людьми. Людина самою своєю людськістю поставлена перед необхідністю осягнення себе. У Сартра індивід не має наперед заданої готової моделі себе і повинен її сам конструювати, а можливості, що їх несе в собі людина, є її призначенням. Тільки таким шляхом, за Ж.-П. Сартром, людина здатна досягти дійсної автентичності екзистенції.

Обстоюючи “дійсність людської дії”, яка вимагає лише моральності, що цілком збігається зі свідомістю індивіда і не має потреби вже в соціальному схваленні, історичних санкціях Ж.-П. Сартр підкреслював завжди те, що екзистенція - “відкрита”, направлена на інше, вона є буттям, направленим на ніщо, яке завдяки йому (людському буттю) проникає в світ. Для Ж.-П. Сартра справжнє існування залежить передусім від інтенційних актів свідомості, а тому його не можна прив'язувати до буденних форм раціональної поведінки. Автентичне існування тоді відповідає критерію справжнього екзистенціального вибору, коли в ньому проявляється первісна інтенція людського буття. В Ж.-П. Сартра усі його “екзистенціали” (свобода, вибір, проект, темпоралізація, тривога) мають своїм підґрунтям “дорефлективне cogito”, тобто свідомість, що перебуває “нижче” від раціональних форм освоєння дійсності. Це своєрідна спонтанність, це те, що позначається як “поклик буття”.

У третьому розділі “Дихотомія екзистенціалізму “негативного” та “позитивного”” проаналізовано концепції Н. Аббаньяно та О. Ф. Больнова і розглянуто їх намагання подолати трагічне тлумачення людського існування в “класичному” екзистенціалізмі.

У підрозділі 3.1. “Порівняльний аналіз “негативного” та “позитивного” екзистенціалізму. “Екзистенція” - як особлива смислова структура буттєвого мислення” досліджуються спроби Н. Аббаняно та О. Ф. Больнова створити варіант “позитивного” екзистенціалізму і протиставити його екзистенціалістській класиці - концепціям С. Кіркегора, М. Гайдеґера, К. Ясперса, Ж.-П. Сартра та ін. Відкритість людської екзистенції, здатність проектувати власне існування, знаходити реалізацію в самотрасценденції формують ядро концепцій Н. Аббаньяно та О. Ф. Больнова. Трансцендентальна можливість перетворюється на інтеґральну можливість, що синтезує сутнісне ядро людини. Доведено, що в “позитивному” екзистенціалізмі категорії “буття” й “ніщо” змінюють онтологічне значення на аксіологічне. Екзистенція людини починає знову співвідноситися з соціально освяченою системою цінностей.

Інтерпретація проблеми існування людини, визначення автентичності її екзистенції в “позитивному екзистенціалізмі” Н. Аббаньяно та О. Ф. Больнова має певний сенс. Адже стверджуючи своє самозвеличення і зміцнюючись в єдності “Я”, людська істота не повинна замикатися в рамках лише власної суб'єктивності, ізолюючись від співтовариства людей. Самодостатність окремої особистості поза соціумом, як вважають Н. Аббаньяно й О. Ф. Больнов, неможлива. Тому людська екзистенція, стверджуючись в конечності, в той же час повинна залишатися відкритою для буття, і в цьому сенсі трансцендувати до співтовариства людей.

У підрозділі 3.2. “Коекзистенціальна” природа екзистенції в філософії Н. Аббаньяно” показано, що, згідно з концепцією “позитивного екзистенціалізму” Н. Аббаньяно, екзистенція за структурою є “можливістю бути”, або “можливістю можливого”, яка, начебто, віднаходить свою автентичність в свободі вибору. І тому для філософа екзистенція - це єдиний можливий обрій у розумінні людини як свободи. Доведено, що керуючись як методологічним принципом категорією можливості, Н. Аббаньяно приходить до висновку, що самі стійкі субстанціональні підвалини автентичності екзистенції можна знайти саме в невизначеності, яка є власною природою людини, оскільки вона не детермінована і проблематична щодо себе самої.

Аббаньяно намагається приглушити антисоціальний пафос концепції Ж.-П. Сартра. Його аргументація ґрунтується на переконанні, що не існує якогось однозначно визначеного імпульсу в людській природі. Він констатує, що підірвана довіра до визначення людини в якості “тварини, наділеної розумом”. На думку Аббаньяно, слід констатувати невизначеність людської природи. Вона є лише можливістю для прояву будь-яких здібностей. І в цьому контексті соціальне для нього складає необхідну форму реалізації людської екзистенції.

Безперечним є те, що досвід позитивної рецепції екзистенції, теоретичні висновки і понятійний доробок Н. Аббаньяно стали надбанням різних за методологічною орієнтацією напрямів сучасного гуманітарного знання. Звертання Н. Аббаньяно до потужної традиції гуманізму, зокрема італійського, вигідно вирізняє поміркований оптимізм його концепції у полеміці з А. Банфі, Б. Кроче, Р. Мандольфо, М. Гайдеґером, К. Ясперсом, Ж.-П. Сартром. Проте проблематичність визначення природи людини, є так само ситуаційно-релятивною, як і попередні концепції екзистенції. Самих гуманістичних цінностей виявилося замало для ґрунтовного подолання світосприймання класичного, чи негативного, як його називав Н. Аббаньяно, екзистенціалізму.

У підрозділі 3.3. “Оптимістична спрямованість тлумачення екзистенції О. Ф. Больновим” проаналізовано спроби О. Ф. Больнова створити новий варіант “позитивного” екзистенціалізму, його прагнення залишити термінологію “безперспективності” і “закинутості” (М. Гайдеґер) людського буття. Спроби замість інтерпретації переживання “екзистенціальної незахищеності” і “небезпеки” запропонувати термінологію “нового укриття” (Neue Geborgenheit), “відчуття глибокої укритості”. Досліджено характер пропозицій О. Ф. Больнова щодо подолання “негативності” класичного екзистенціалізму шляхом заміни гайдеґерівського “буття-до-смерті” (Sein-zum-Todе) “довірою-до-буття” (Vertrauen-zu-Sein). Згідно з О. Ф. Больновим, завдяки креативному аналізові відчуття тривоги, страху, самотності є можливим “порятунок” (Seelenheil) людини. Загострене становище кризи людського буття і безнадійність повинні спонукати її до рішення (“втечі в рішення”), завдяки якому вона і сподівається здобути впевненість в собі. Завдяки рішучості, що виявляється в подібній діяльності власного позитивного волевиявлення, індивід долає приреченість повсякденного буття і віднаходить “автентичність” екзистенції.

На шляху до цієї автентичності потрібно подолати “безмірність” (“безрідність” людини, “почуття загубленості”, “дезорієнтації”, панування ірраціональних сил), “безпритульність” завдяки “побудові дому”. В цій новій антрополого-онтологічній сутності людини О. Ф. Больнов побачив “відокремлену людину від ворожого зовнішнього світу”, від Man, захист, що дозволяє повернутися до себе самої, здобути внутрішнє здоров'я в рівновазі “дому” і світу. Екзистенціал “Дому” - результат креативних здібностей суб'єктивності, апофеоз одиничного, закинутого в чужий світ, до якого він зміг пристосуватися і досягти своїх ідеалів.

У підрозділі 3.4 “Переосмислення проблеми автентичності людського існування в сучасній філософії та екзистенціально-гуманістичній психології” визначено головний зміст змін в осмисленні автентичності людського існування в сучасну добу. Розглянуто сучасні філософські ідеї щодо “трансперсональної екзистенції”, “безсуб'єктної моделі”, моделі “випадково-віртуальної екзистенції” у їхньому співвідношенні з класичноекзистенціалістськими ідеями “фундаментально-онтологічного проекту” або “неантизуючого існування”. Прослідковано основні ідеї розуміння автентичності людського існування в поглядах Ч. Тейлора, для якого сучасність є добою пошуку автентичності. Канадський філософ Ч.Тейлор у своїй праці “Етика автентичності” обстоює думку про те, що індивідуальне самоздійснення є небезпекою чи хворобою, яка охопила більшу частину західного світу. На його думку, небезпека полягає в тому, що культура самоздійснення приводить до втрати людиною можливості сприйняття тих проблем, які виходять за межі їх особистих інтересів. Зокрема, Тейлор інтерпретував позицію екзистенціалізму як таку, що орієнтує на свободу самовизначення.

Доведено, що класичноекзистенціалістське поняття автентичності екзистенції перейняла екзистенціально-гуманістична психологія та втілила його у вченні про самоідентифікацію (К. Роджерс, Р. Лейнг), самоактуалізацію і самоздійснення (А. Маслоу), “Я - концепції” (Р. Мей).

Встановлена екзистенціалістами інтенційність людської природи згодом постала у вигляді самореалізації, в якій розрізняють дві іпостасі, на які вказує засновник концепції “психосинтезу” Р. Ассаджолі - самореалізацію як самоздійснення, тобто психічне зростання і визрівання, пробудження і вияв прихованих можливостей людини, - наприклад, моральних, естетичних, релігійних переживань та форм діяльності (за своїми ознаками цей різновид самореалізації відповідає самоактуалізації, як її описує А. Маслоу) та самореалізацію як самоосягнення. Тому самоактуалізація може бути досягнута на різних рівнях і не обов'язково включати в себе так званий духовний рівень.

У Висновках сформульовані основні підсумки дисертаційного дослідження, вказані перспективи для подальшої розробки окресленої проблематики.

Зазначено, що “автентичність” існування є наскрізною проблемою, через яку в “теорії” класичноекзистенціалістської філософії висвітлюється сенс категорії “екзистенція”. Остання, як особлива смислова структура визначала надбання класичного екзистенціалізму.

Дихотомія “негативного - позитивного” екзистенціалізму в концепції Н. Аббаньяно вибудовувалася на незгоді італійського мисленика з інтерпретацією М. Гайдеґером, К. Ясперсом, Ж.-П. Сартром головних категорій класичнофілософської думки: “ніщо”, “суще”, “буття”, “екзистенція”.

О. Ф. Больнов та Н. Аббаньяно в інтерпретації “автентичності” існування скеровувалася інтенціями світоглядного оптимізму і прагненням замінити символіку “хвороби-до-смерті”, “буття-до-смерті”, “жаху”, “відчаю”, “тривоги”, “самотності” символікою “трансцендентальних можливостей”, “можливістю неможливого”, “нової укритості”, “довіри до буття”, “буттям-всупереч-смерті”. Коекзистенціальна природа екзистенції в розумінні Н. Аббаньяно полягає саме у здатності екзистенції трансцендувати саму себе. Водночас Н. Аббаньяно та О. Ф. Больнов проігнорували важливість “негативних” антропологічних характеристик для визначення автентичності екзистенції, адже людина осягає світ і розуміє своє місце в ньому, видобуваючи позитивний зміст із негативного досвіду “межових ситуацій”, самозаперечення, спокусливості, втрати сенсу, виходу за межі розумного тощо.

Концепція Н. Аббаньяно в інтерпретації “автентичності” існування мала і переваги у порівнянні з філософією С. Кіркегора, М. Гайдеґера, Ж.-П. Сартра (особливо у розумінні просторово-часових вимірів буття, смертності, конечності існування), і свої недоліки - насамперед, в неадекватному розумінні сенсу символіко-категоріальних структур концепцій своїх попередників.

Інтерпретація Н. Аббаньяно та О. Ф. Больновим філософії класичного екзистенціалізму як екзистенціалізму “негативного” мала суттєві теоретичні недоліки і недоречності. Зокрема, філософію К. Ясперса і філософію Ґ. Марселя з огляду на сутність їхніх постулатів щодо “екзистенціальної комунікації”, “екзистенціальної віри”, “позитивної трансценденції”, “надії на спасіння духовного “Я”” навряд чи можна вважати філософією негативного кшталту.

Інтерпретація і розуміння “автентичності” існування у так званому негативному та позитивному екзистенціалізмі мають спільні і відмінні характеристики. З одного боку, автентичність людського існування і М. Гайдеґером, і Ж.-П. Сартром, і Н. Аббаньяно пов'язується зі здатністю людської істоти до “екстатичності”, “трансцендування”, і філософія Н. Аббаньяно є сутнісно укоріненою в термінологію і категоріальну субстанційність філософії М. Гайдеґера, Ж.-П. Сартра та К. Ясперса; а, з іншого боку, у створеній моделі “позитивного” екзистенціалізму Н. Аббаньяно та О. Ф. Больновим вагомо присутній елемент необґрунтованої й довільної інтерпретації змісту і сенсу символіки класичноекзистенціалістської філософії.

Основні теоретичні положення і висновки дисертації викладено у таких публікаціях автора

1. Шевченко С. Л. Сенс буття людини в інтерпретації Сьорена К'єркегора / Сергій Шевченко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. Вип. 59. К.: Український центр духовної культури, 2006. С. 98-107.

2. Шевченко С. Л. “Справжнє” та “несправжнє” існування в інтерпретації Ж. -П. Сартра: свобода “versus” відчуження / Сергій Шевченко // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. К.: “ІНТАС”, 2007. Вип. 27. С. 18-25.

3. Шевченко С. Л. Трагічний гуманізм А. Камю: в пошуках смислу людського буття / Сергій Шевченко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. Вип. 69. К., 2008. С. 116-126.

4. Шевченко С. Л. Поняття “екзистенції”, як глибинного рівня людського буття у філософії К. Ясперса”/ Сергій Шевченко // Філософські пошуки. Вип. XXVII. Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 2008. С. 318-330.

5. Шевченко С. Л. Фундаментальна проблематичність як феномен “коекзистенціальної” природи екзистенції у філософії Н. Аббаньяно / Сергій Шевченко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. Вип. 72. К., 2008. С. 85-96.

6. Шевченко С. Л. Пошук нових форм “укритості” для екзистенції в “оптимістичному” екзистенціалізмі О. Ф. Больнова / Сергій Шевченко // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. К.: “ІНТАС”, 2008. Вип. 36. С. 47-60.

7. Шевченко С. Л. Проблема осмислення істинності людського буття (“екзистенції”) як “таїни” в “неосократизмі” Ґ. Марселя / Сергій Шевченко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. Вип. 74. К., 2008. С. 75-87.

8. Шевченко С. Л. “Поняття свободи як визначального чинника людського буття в філософії датського мислителя Сьорена К'єркегора” / Сергій Шевченко // Обрії свободи. Матеріали міжнародної наукової конференції. 9.VІ - 10.VІ. Частина 1. Асоціація “Новий Акрополь”. Київ. 2006. С. 24-27. [На матеріалах виступу на міжнародній науковій конференції “Обрії свободи” (м. Київ, 9-10.06.2006)].

9. Шевченко С. Л. “Соціогуманітарна проблематика у філософії К. Ясперса з погляду сьогодення” / Сергій Шевченко // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 309-310. Філософія. Чернівці: Рута, 2006. С. 43-45. [На матеріалах доповіді на міжнародній науковій конференції “Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку”. (м. Чернівці, 5-6.10.2006)].

10. Шевченко С. Л. “Проблема традиційного поділу екзистенціалізму в сучасній українській філософській думці” / Сергій Шевченко // Традиція і культура. Матеріали міжнародної наукової конференції 8-9 грудня 2006р. Частина 2. Асоціація “Новий Акрополь”. Київ. 2006. С. 12-14. [На матеріалах виступу на міжнародній науковій конференції “Традиція і культура” (м. Київ, 8-9.12.2006)].

11. Шевченко С. Л. “Автентичність розуміння “екзистенції” в німецькому екзистенціалізмі” / Сергій Шевченко // Традиція і культура. Культурний набуток людства у свідомості нових поколінь. Матеріали міжнародної наукової конференції 8-9 червня 2007 р. Частина 1. Асоціація “Новий Акрополь”. Київ. 2007 - С. 50-52. [На матеріалах виступу на міжнародній науковій конференції “Традиція і культура. Культурний набуток людства у свідомості нових поколінь” (м. Київ, 8-9.06.2007)].

12. Шевченко С. Л. “Проблема сенсу людського буття у філософії екзистенціалізму” / Сергій Шевченко // Традиція і культура. Моральна традиція: інваріантність та поліфонічність. Матеріали міжнародної наукової конференції 30 листопада - 1 грудня 2007 р. Частина 1. Асоціація “Новий Акрополь”. Київ 2007 - С. 52-55. [На матеріалах виступу на міжнародній науковій конференції “Традиція і культура. Моральна традиція: інваріантність та поліфонічність” (м. Київ, 30.11. 01.12.2007)].

13. Шевченко С. Л. “Феномен абсурдності існування: свобода людини в екзистенціалізмі Альбера Камю” / Сергій Шевченко // Тези міждисциплінарної конференції “Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії”, 29-30 листопада 2007 р. / Відп. за випуск професор А. Карась. Львів, 2007. С. 138-139. [На матеріалах виступу на міждисциплінарній науковій конференції “Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії” (м. Львів, 29-30.11.2007)].

14. Шевченко С. Л. “Осмислення людського буття крізь призму свободи у філософії С. К'єркегора” / Сергій Шевченко // Проблеми сутності свободи: методологічні та соціальні виміри. Матеріали Науково-теоретичної конференції 26 жовтня 2007 року. Київ - 2007. С. 174-176. [На матеріалах виступу на науково-теоретичній конференції “Проблеми сутності свободи: методологічні та соціальні виміри” (м. Київ, 26.10.2007)].

15. Шевченко С. Л. “Герменевтика людського буття у філософії М. Гайдеггера” / Сергій Шевченко // Традиція і культура. Вічні цінності в сучасній культурі. Матеріали міжнародної наукової конференції 6-7 червня 2008 р. Частина 1. Асоціація “Новий Акрополь”. Київ 2008. С. 43-45. [На матеріалах виступу на міжнародній науковій конференції “Традиція і культура. Вічні цінності в сучасній культурі” (м. Київ, 6-7.06.2008)].

16. Шевченко С. Л. Практика “піклування про себе” як шлях до самовизначення автентичного “Я” / Сергій Шевченко // Традиція і культура. Минуле, теперішнє та майбутнє: когерентність в історії. Матеріали міжнародної наукової конференції 12-13 грудня 2008 р. Частина 1. Асоціація “Новий Акрополь”. Київ 2008. [На матеріалах виступу на міжнародній науковій конференції “Традиція і культура. Минуле, теперішнє та майбутнє: когерентність в історії”. (м. Київ, 12-13.12.2008)].

АНОТАЦІЯ

Шевченко С. Л. Автентичність екзистенції в “негативному” та “позитивному” екзистенціалізмі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.05 - історія філософії. - Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України. - Київ, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню поняття автентичності існування в “негативному” та “позитивному” екзистенціалізмі. На основі історико-філософського та компаративного аналізу концепцій C. Кіркегора, К. Ясперса, М. Гайдеґера, Ґ. Марселя, Ж.-П. Сартра, Н. Аббаньяно, О. Ф. Больнова відтворено цілісну картину еволюції поняття “екзистенція”. Досліджується процес імплантації класичноекзистенціалістських ідей в сучасну філософію та екзистенціально-гуманістичну психологію.

Феномен екзистенції в класичному екзистенціалізмі розглядається як специфічна смислова матриця структури людського буття та особливий тип духовного самоздійснення людини, пов'язаний з її здатністю діяти в умовах зростаючого різноманіття сучасного швидкоплинного світу, реалізовувати власні творчі потенції, проявляти креативні здібності для знаходження адекватної відповіді на виклики сьогодення.