Петро Лодій як представник української академічної філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

спеціальність 09.00.05 - історія філософії

УДК 1(091):1(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ПЕТРО ЛОДІЙ ЯК ПРЕДСТАВНИК УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Кравчук Інга

Володимирівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Пшеничнюк Владислав Олександрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри української філософії та культури.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Дротянко Любов Григорівна, Національний авіаційний університет, завідувач кафедри філософії;

кандидат філософських наук, професор Федів Юрій Олександрович, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, професор кафедри філософії.

Захист відбудеться “ ” жовтня 2008р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий “16” вересня 2008р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В.Караульна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кінець XVIII - початок XIX століття для України - це час визначальних історичних подій, складних соціальних і культурних процесів, багатьох перетворень в усіх сферах життя, у тому числі і у філософії. Незважаючи на велику кількість наукових досліджень про цей період, у філософському спадку, нажаль, на сьогоднішній день залишаються нерозкриті, а часто, і не поставленні питання, “білі плями” і неоднозначні оцінки сучасників.

Духовно-теоретичне осмислення світу в Україні, на той час, здійснювалося, з одного боку, в межах академічної філософії (професійна філософська культура, що створювалась на кафедрах академічних закладів як світського, так і духовного напрямку), а з іншого - під впливом філософії Просвітництва (французьке Просвітництво XVIII ст. та поширення німецького ідеалізму).

Відношення до філософії було неоднозначним і складним. Викладання філософії як заохочувалось, так потім заборонялось. Професори-мислителі проходять сувору цензуру, яка виключала всі елементи вільнодумства, котрі виходили за окреслені духовним відомством межі. Викладачі, що не відповідали цим вимогам позбавлялися свого місця, не дивлячись на їх професіоналізм та лояльність царському уряду і православній церкві. Та все ж таки, при заборонах і стримуваннях філософія проклала собі дорогу, чому сприяло відкриття учбових закладів, розповсюдження та осмислення ідей західноєвропейської філософії, зокрема німецької класичної, що водночас руйнувало старі традиції, стереотипи та типи філософування. Певною мірою на цей процес вплинула і діяльність Петра Дмитровича Лодія (1764-1829), українського і російського просвітителя, філософа і юриста.

Філософська спадщина П.Лодія має вагоме наукове значення. Твори філософа сприяли поширенню просвітницьких ідей на території Закарпаття (рідний край П.Д.Лодія), яке перебувало під гнітом Австрійської імперії, виводили розвиток суспільної думки краю з вузьких рамок провінціалізму в більш широке русло українського історико-філософського процесу, поглиблювали в середовищі тамтешньої інтелігенції розуміння спільності інтересів всього українського народу.

Петро Лодій належав до кола професорів, які, за його словами, “звільнювали себе від системного ярма Вольфової філософії”, “обрали еклектичний метод філософування” й “почали філософувати без системи”, прагнучи у такий спосіб оновлення філософії. Радикально-просвітницькі ідеї (у тому числі - І. Канта) співіснують у Лодія з поміркованим, “навіть консервативним” просвітництвом відмираючого вольфіанства: перші відповідали серцю і розуму Лодія, другі - обов'язкам вірнопідданого російського професора. У його поглядах простежується поєднання деїзму із теїзмом (хоча більшість філософів вважають П.Лодія суто деїстом), а “лейбніце-вольфіанського раціоналізму із переважно локківським сенсуалізмом” (В. Звєрєв).

Дослідження обраної теми “Петро Дмитрович Лодій як представник української академічної філософії” важливе і необхідне, адже щоб простежити подальший розвиток філософської думки в Україні ми повинні добре розуміти вплив попередніх напрацювань і власне їх сутність. Проте, існують численні перешкоди детальному аналізу філософської спадщини П.Лодія: втрата багатьох робіт філософа; існуючі рукописи розкидані по архівах Львова, Мукачева, Кракова та Петербургу і, окрім того, досі не перекладені українською мовою, власне, як і головна праця філософа “Логічні настанови, які скеровують до пізнання та розрізнення істинного від хибного”; зосередження більшості дослідників, переважно, на біографічних матеріалах.

У вітчизняній історико-філософській науці існує небагато праць, присвячених філософській спадщині П.Д.Лодія. Особливо недостатньо висвітленою постає історико-філософська концепція мислителя та теорія пізнання.

Серед російських мислителів постать П.Лодія та його доробок досліджували В.М.Звєрєв, З.А.Каменський та ін., проте, вони висвітлювали його лише як російського філософа. В українській філософській думці спадщину Петра Лодія досліджували М.Возняк, І.Мірчук, Г.Г.Шпет, М.С.Денисенко, Д.П.Кирик, про нього писали А.В.Нікітенко, А.М.Почапський, Ф.Я.Москаленко, Ф.Потушняк, Ю.А.Яворський, М.Л.Ткачук та ін.

Філософські погляди П.Лодія розглядаються у підручниках та навчальних посібниках з історії української філософії та культури. Насамперед, це підручники І.В.Огородника, В.В.Огородника, М.Ю.Русина, Н.Г.Мозгової, Ю.О.Федіва та ін. Це свідчить про те, що постать П.Лодія та його творчість поступово займають своє місце в процесі викладання нормативних курсів історії філософії України та історії української культури.

Напрацьований теоретичний матеріал дозволяє різнобічно і поглиблено розглянути постать П.Д.Лодія та його філософську спадщину.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідницької тематики кафедри української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дане дослідження входить до проблемного кола наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та науково-дослідної роботи філософського факультету № 01БФ041-01 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Метою даного дослідження є системний аналіз та теоретична реконструкція історико-філософських поглядів П.Лодія як одного з яскравих представників української академічної філософії.

Реалізація цієї мети передбачає вирішення основних завдань:

- провести біографічний та соціокультурний аналіз життя і творчості П.Лодія;

- визначити місце і значення філософської спадщини мислителя в історичному і сучасному контекстах, і власне в українській академічній філософії;

- здійснити цілісний аналіз історико-філософських поглядів філософа;

- дослідити теорію пізнання П.Лодія;

- проаналізувати критику Петром Лодієм гносеології Іммануїла Канта;

- виявити теоретичну і практичну необхідність дослідження філософського доробку П.Лодія.

Об'єктом дослідження є творча спадщина П.Д.Лодія.

Предметом дослідження постають історико-філософські погляди та теорія пізнання мислителя.

Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження складають сучасні досягнення в галузі філософії, культурології, релігієзнавства (праці - В.Асмуса, Л.Дротянко, В.Жучкова, З.Каменського, П.Копніна, І.Нарського, А.Новикова, Т.Ойзермана, В.Шинкарука, К.Ясперса та ін.). Використовувались роботи дослідників української філософії - А.Андроховича, В.Бірчака, І.Бичка, М.Вільницького, Я.Головацького, Ю.Кушакова, І.Огородника, В.Огородника, В.Пшеничнюка, М.Русина, Ю.Федіва, Ю.Яворського та ін. Переосмислювалися роботи, які присвячені аналізу філософської спадщини П.Д.Лодія, зокрема, В.М.Звєрєва, З.А.Каменського, М.Возняка, Ф.Я.Москаленка, Д.П.Кирика, І.Мірчука та ін.

Визначаючи шляхи і методи розкриття теми роботи, було обрано концепцію культурологічного підходу до вивчення історії філософії, настанови якого, на наш погляд, дають можливість оптимального виявлення її специфіки. Методологічні принципи цього підходу, сформульовані в працях В.Горського, С.Кримського, М.Поповича, М.Ткачук та ін., які передбачали розгляд філософських ідей крізь призму реального суб'єкта філософської творчості, що знаходиться під впливами світоглядних, теоретичних й історичних детермінант, своєрідно віддзеркалюючи у власній особистості культуру своєї доби.

У дослідженні, побудованому на інтерпретації текстів, в якості керівних використовувалися принципи єдності історичного і логічного, об'єктивності, діалогізму, історичності, цілісності, визнання самоцінності філософської індивідуальності. Спільним вимогам даних принципів відповідає герменевтичний метод, що обумовив вивчення першоджерел в контексті культурної доби, визнання невичерпності автентичного тексту і неперервності традиції. У дослідженні використані також методи: логіко-діалектичний, іманентної критики, соціокультурного підходу, біографічного аналізу та метод порівнянь і асоціативних співвідношень, що дозволили глибше усвідомити значущість філософських ідей П.Лодія.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше здійснено системний аналіз та теоретичну реконструкцію історико-філософських поглядів П.Лодія як одного з представників української академічної філософії.

Наукова новизна розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:

- здійснено теоретичну реконструкцію і аналіз на основі опрацьованих творів життєвого шляху П.Лодія, умов формування філософського світогляду мислителя, який зародився в культурно-освітньому просторі навчальних закладів Західної України, зокрема, Львівського університету (кінець XVIII - початок XIX ст.), а потім розвивався під впливом Краківського та Петербурзького вищих навчальних закладів;

- з'ясовано, що основними теоретичними джерелами філософських ідей мислителя стали погляди Хр.Вольфа, Х.Баумейстера, Шульце-Енезідема, Шеллінга, І.Канта, які були критично переосмислені філософом (особливий інтерес становить критичний аналіз П.Лодієм філософських поглядів І.Канта) та показано еволюцію його світоглядно-філософського орієнтиру від вольфіанства до поміркованого кантіанства;

- висвітлено і представлено Петра Лодія як представника української академічної філософії (а не лише російської), доведено значущість його діяльності для вітчизняної філософської думки і освіти; проаналізовано мовну специфіку наукової спадщини П.Лодія;

- в процесі аналізу методів та принципів дослідження історії філософії П.Лодієм, встановлено, що основними у розумінні історико-філософського процесу в концепції мислителя є принцип єдності логічного та історичного в історії-філософії, історизму, об'єктивності, критики, теоретичний зміст яких відображується в історико-філософських категоріях епохи і традиції;

- вперше при написанні дисертаційної роботи було перекладено українською мовою і здійснено аналіз праці П.Д.Лодія “Логические наставления, руководствующие к познанию и различению истинного от ложного”, а також, забутого рукопису філософа, а саме тексту лекцій “Наставление логики”, написаного скорописом, що значною мірою вплинуло на сприйняття матеріалу та призвело до переосмислення висновків попередніх дослідників філософської спадщини вченого;

- досліджено і структуровано гносеологію П.Лодія, відповідно до чого складовими елементами вчення про пізнання мислителя постають метафізика пізнання та логіка як теорія пізнання; визначено характер та особливість їх гносеологічної і методологічної спрямованості.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Здійснене дослідження дає можливість цілісного осмислення філософської спадщини П.Лодія й тим самим поглиблює уявлення про звершення мислителя, його внесок в історію вітчизняної культури. Теоретичні положення і висновки роботи є корисними для розгляду сучасної філософської думки; вони поглиблюють уявлення про сутність і духовну спрямованість української культури, на ниві якої П.Лодій сформувався як мислитель.

Результати дослідження можуть бути використанні: у нормативних курсах та спецкурсах з історії філософії, історії філософії України та культури; при розробці нових методик викладання філософії; у навчально-виховній роботі учбових закладів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження оприлюднені на методологічних семінарах кафедри та аспірантів факультету, на Міжнародних науково-практичних конференціях викладачів, докторантів, аспірантів та студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дні науки філософського факультету” (м. Київ, 2002, 2003, 2004, 2006, 2007, 2008 рр.).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій - чотирьох статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України та шести тезах опублікованих матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 174 сторінок, з них 158 сторінок основного тексту. Кількість ілюстрацій 7. Список використаної літератури включає 189 джерел і складає 16 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовані мета, завдання, об'єкт і предмет роботи, показано її новизну, теоретичне та практичне значення, наведено данні про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Особистість П.Д.Лодія: біографічний та соціокультурний аналіз, методологічні засади дослідження філософської спадщини” - аналізується постать П.Лодія, з'ясовуються основні культурно-історичні й теоретичні умови формування філософських поглядів мислителя та розкриваються методологічні засади дослідження його філософської спадщини.

Петро Дмитрович Лодій - український та російський філософ, юрист та освітній діяч, відомості про якого досить суперечливі, а творча спадщина недоопрацьована і маловідома. Автором означуються та вирішуються проблеми, пов'язані з помилковими уявленнями щодо цієї особистості та його творчості.

Світогляд П.Д.Лодія і, безпосередньо, його філософські погляди формуються в культурно-освітньому середовищі Львівського, а згодом Краківського та Петербурзького вищих навчальних закладів. Відповідно до цього автор пропонує періодизацію творчої діяльності П.Лодія: львівський період (1787-1802), краківський (1802-1803) та петербурзький (1803-1829). Для дослідження особливо визначальним є перший з них. Саме тоді, незважаючи на перешкоди та утиски, мислитель розгорнув в університеті активну педагогічну та наукову діяльність: читав чотири різні за змістом курси, підготував рукописні підручники, переклав з латинської на тогочасну українську мову підручник німецького філософа Христіана Баумейстера “Настанови моральної філософії”, в якому пропагувались ідеї, що заперечували втручання потойбічних сил у явища природи та суспільного життя, апелювали до розуму людини.

Подано ґрунтовний аналіз мовної специфіки П.Лодія. Акцентується увага на боротьбі мислителя за викладання у вищих навчальних закладах українською (тогочасною) мовою (а не лише латиною і польською). Відмічено внесок П.Лодія у філософську термінологію.

Працюючи у Санкт-Петербурзі П.Д.Лодій опублікував два фундаментальні підручники з логіки та права: “Логічні настанови, які скеровують до пізнання та розрізнення істинного від хибного” (1815) та “Теорія загальних прав, яка містить в собі філософське вчення про природне всезагальне державне право” (1828). Також, він постав як перекладач низки праць: Ф.Цейлер “Естественное частное право” (1809), П.Фейєрбах “Уголовное право” (1810) і т.д.

Працюючи в Петербурзі, П.Д.Лодій не поривав зв'язків з Україною, листувався з професорами Львівського університету, висилав їм кращі книги. Наприклад, колеги П.Д.Лодія з викладацької діяльності у Львівському університеті професор богослов'я М.Гриневецький та професор єврейської та східних мов А.Радкевич одержували від нього з Петербурга багато книг російською мовою з різних галузей знань.

Діяльність професора була надзвичайно різноманітною. Цьому сприяли не лише добре знання класичних мов, класичної та новітньої літератури, а й досконале володіння українською, словацькою, угорською, німецькою, французькою, старослов'янською, польською та російською мовами. П.Д.Лодій ґрунтовно знав філософію, логіку, історію філософії, метафізику, етику (моральну філософію), історію суспільства та історію природознавства, економіку, політику, математику, високо цінував пізнавальні можливості останньої та її методологічну могутність. У коло викладацьких і наукових інтересів закарпатця входив практично весь цикл юридичних дисциплін - від природного до кримінального права.

Петро Лодій активно виступав за розвиток освіти і науки, критикуючи тих, хто намагався заборонити викладання філософії в учбових закладах, заявляючи, що така заборона помилкова і суперечить здоровому глузду і правилам логіки. В 20-х роках зазнав утисків і переслідувань, його книги не допускалися до перевидання.

Отже, друга половина XVIII - початок XIX століття відзначилися формуванням і розвитком професійної філософської науки та освіти. Окрім того, в Україні того часу, набули поширення ідеї Просвітництва. Вони являли собою складне переплетення різноманітних філософських орієнтацій, починаючи від матеріалістичних, пантеїстичних, різних варіантів раціоналістичних - до ірраціоналізму і містики. Тож, культурно-історичними джерелами формування особистості П.Лодія як філософа були, насамперед, академічна філософія, тобто професійна філософська культура, яка створювалась на кафедрах академічних закладів і Просвітницька ідеологія.

Основними теоретичними джерелами формування історико-філософської концепції Петра Лодія стали вчення, спочатку представників лейбніце-вольфіанської школи, а, зрештою, Д.Локка і І.Канта. Про П.Лодія часто згадують, як про одного з перших перекладачів і критиків філософського доробку І.Канта. Проте, на жаль, існують і такі думки серед філософів, які принижують значущість нашого мислителя у дослідженні німецької класичної філософії. Зокрема, молодший сучасник П.Лодія, філософуючий теолог Ф.Ф.Сідонський висунув версію, що Лодій, будучи правовірним вольфіанцем, так глибоко відставав в науці, що філософія Канта була йому зовсім невідома. Я.Колубовський зараховує Лодія до кантіанців, які відзначилися деякою самостійністю у питаннях логіки, проте в той самий час стверджує, що Кант був не по силах російським філософам, і тому вони засвоювали його систему з великими труднощами і лише уривками.

Г.Шпет відносить П.Лодія до вольфіанців, лише з деяким ухилом симпатій у бік еклектизму німецької популярної філософії, проте, одним з перших відмічає, що закид Лодію в незнанні Канта не відповідає дійсності. Г.Шпет об'єктивістськи замовчує матеріалістичний характер лодієвської критики Канта, приєднуючись, за формальними мотивами до думки Я.Колубовського. А у цих авторів запозичують інформацію стосовно філософських поглядів П.Лодія більшість філософів і істориків минулого, а подекуди і сучасності...

Характеристика П.Лодія як “тупого реакціонера, непоправимо відстаючого в науці” представлена в книзі присвяченій 125-річчу Університету в Петербурзі “Ленінградський університет (1819-1944)” (В.Звєрєв). Наявність подібних думок пояснюється характерною для тих часів міцною нігілістичною концепцією у вітчизняній історичній науці, яка заважала вдумливим пошукам і вірним судженням стосовно ряду подій і діячів минулого. Автори зазначеної книги обминають джерела, що позитивно оцінюють творчий доробок П.Лодія, його педагогічну діяльність, його позитивну роль в галузі культурних зв'язків Західної України з Росією.

Стосовно методологічних принципів, властивих історико-філософському вченню П.Лодія, варто відмітити, що вони актуальні і сьогодні, тому, до теоретико-методологічної бази дисертаційного дослідження крім загальних принципів (єдності історико-філософського процесу, об'єктивності, історичності), увійшли й ті, які можна виокремити безпосередньо в П.Лодія (принцип єдності логічного та історичного в історії філософії, принцип діалогічності). Відповідно, методологічну базу дослідження складають: герменевтичний метод, логіко-діалектичний, метод порівнянь і асоціативних співвідношень, метод іманентної критики, соціокультурного підходу, метод біографічного аналізу, що, в свою чергу, уможливило застосування у дисертаційному дослідженні діалектики як загальної методології історико-філософського пізнання.

У другому розділі - “Історико-філософські погляди П.Лодія” - визначається сутність історико-філософської концепції мислителя на основі докладного аналізу його праць.

П.Д.Лодій залишив по собі багатий науковий спадок. В ньому розкриваються важливі філософські питання, постають нові завдання; мислитель вчить, як правильно підходити до оволодіння філософією, поглиблює розуміння сутності педагогічного процесу, вказує на шляхи, що ведуть до результативного навчання.

Філософія, у викладі Петра Лодія, постає царицею, вінцем усіх наук. На жаль, взірець філософа, який нам пропонує мудрець-учитель Лодій, в умовах сьогодення, виглядає майже утопічно. Мова йде про наявність ґрунтовної освіти, адже, щоб перейти до вивчення філософії, як бачимо з проаналізованих вище матеріалів, потрібно не лише володіти кількома мовами, а й знати ряд дисциплін, в тому числі і математичних, якими сьогодні володіє далеко не кожна людина, яка має на меті пов'язати своє життя з філософією. Хоча, на думку автора дисертації, сам мислитель цілком відповідав зазначеному взірцю.

Роботи, проаналізовані в даному розділі, висвітлюють вихідний і завершальний пункт філософських поглядів філософа, а саме, еволюцію від лейбніце-вольфіанської філософії до Локка. Але, при цьому, він зміг подолати дуалізм теорії “вторинних якостей” Локка, більш послідовно провести матеріалістичний погляд на природу суджень. Лодій належав до кола професорів, які, за його словами, “звільнили себе від системного ярма Вольфової філософії” і “почали філософувати без системи”, прагнучи у такий спосіб оновлення філософії.

Автентична назва однієї з досліджуваних (переклад і аналіз) робіт - “Наставление Логики”. Це - рукопис лекційних матеріалів П.Лодія, який сьогодні зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника. Текст рукопису написаний скорописом XVIII століття. Що ж до мови, якою подано ці лекційні матеріали, то тут була використана так звана “книжна мова”. Вона являла собою конгломерат церковнослов'янської, давньоруської та живої розмовної мови українського народу й, водночас, включала в себе певну кількість русизмів, полонізмів та латинізмів.

“Настанови Логіки” складаються зі вступної частини, що містить два розділи: “Передмова до філософії” та “Логіка або наука розумно істинна”; трьох частин, які разом становлять 16 глав, а також, завершальної глави, що має назву “Глава Остання Про Засіб”.

Частини рукопису “Настанови Логіки”, проаналізовані в дисертаційному дослідженні, висвітлюють такі питання, як: визначення філософії і її частин; окреслення філософських течій; визначення логіки як науки; загальна характеристика поняття та ідеї, синтаксичне і семантичне визначення понять, їх класифікація; межі та їх різновиди; визначення як поняття; розуміння суті судження і міркування.

Наприклад, логіку, філософ визначав як науку “розумноістину”. Найбільш виразно, на думку П.Лодія, поняття логіки окреслив Цицерон, як - мистецтво відрізняти істинне від хибного. Сам Петро Лодій, зазначає, що предмет логіки - це пояснення якостей, властивостей, дій і цілей розуміння. Логіка - це сукупність правил, що керує розумом (розумінням) у процесі мислення, пізнання та розрізнення істинного від хибного. Загалом, проблематика рукопису буде цікава широкому колу наукової громади: філософам, особливо, логікам, філологам, історикам та ін.

Інструкція “Про відправлення студентів Петербурзького педагогічного інституту в чужі краї” й “Настанови Логіки” невідомі широкому загалу роботи П.Лодія, на відміну від “Логічних настанов, які скеровують до пізнання та розрізнення істинного від хибного” - основної праці мислителя. Деякі філософи, зокрема І.Мірчук, називають цей підручник одним з найкращих на той час.

Підручник складається зі вступу до філософії взагалі та теоретичної й практичної частин логіки. Вступ містить певну кількість розділів, об'єднаних в одну складну систему. Предметами розгляду цих розділів є поняття, поділ, мета і користь філософії та поняття, межі, користь, допоміжні засоби і коротке окреслення історії філософічних систем, а саме, трьох періодів історії філософії, виокремленних П.Лодієм.

Предметом історії філософських систем, на думку П.Лодія, - є істинні філософські розумові твори, тобто, ствердження на істинних першоосновах. Історія філософії повинна розглядати і шанувати системи цілком, починаючи від основ, і сходити до першого найвищого початку усієї системи, а не навпаки, адже тоді це буде предметом філософії історії, чиє коло досліджень значно ширше. лодій філософський пізнання гносеологія

Мета історії філософії потребує того, щоб вона була: справедлива (кожного філософа-творця нової філософської системи або того, що відновив стару філософську систему, повинні розглядати і оцінювати не по чужих, а з його власних першооснов), по-філософськи відпрацьована (історія філософії повинна показувати істину й переваги будь-якої системи у її першоосновах, інакше вона б не була наукою, а лише театром марної допитливості), систематична.

Для зручного перегляду всіх філософських систем, необхідно окреслити певний порядок і їх поділ за відрізками часу. П.Д.Лодій пропонує поділ історії філософії на три періоди: стародавня, котра починається разом із виникненням людини і продовжується до початку Римської Монархії, або до часів імператора Августа; середня - від імператора Августа до кінця XV і початку XVI століття, тобто до відновлення наук; нова історія філософії починається з відновлення наук і до початку XIX століття.

Петро Лодій зауважує, що вивчення історії філософії - корисне, приємне і необхідне. На його думку, не може бути нічого більш приємного для справжнього шанувальника наук, ніж подорожувати у такому-собі пантеоні філософів; подорожувати по всьому царству істини і відшукувати її, розглядати кожний філософський твір у першоджерелах, і, врешті-решт, споглядати скарби як стародавньої, так і нової мудрості в одному зібранні. Вивчення історії філософії корисне й необхідне, адже відкриваючи філософські твори, людина може збагнути, яким шляхом той чи інший філософ віднаходив істину або хибу, як виникали помилки у вченнях. Тож можна побачити джерела і наслідки цих помилок. Ми в змозі дослідити, як далеко зайшов допитливий людський дух і, що зробив для майбутніх досліджень.

Професор Лодій вважає, що історія філософії має також велике значення у правознавстві та медицині. Любителі першого шанують думки філософії стоїків, а прихильники другого шанують і пропагують вчення Гіппократа й Гелена, героїв медицини стародавніх часів, коли вона ще була частиною філософії.

Історія філософських систем слугує поводирем для богословів у їх критиці “псевдо мудреців”, які вийшли за межі розуму, філософували несвідомо і показує ті джерела, за якими нападали на справжню релігію. Автор критикує Християнство, він відносить філософів, що прийняли Християнство до вищезазначених “псевдо мудреців”.

Критично переосмислюючи історико-філософські погляди своїх попередників та сучасників, П.Лодій прийняв “еклектичну” позицію. Безсумнівно, що суттєвою ознакою еклектизму є суміш різноманітних вчень та ідей, до того ж, нерідко зовсім несумісних. Проте, на відміну від філософів із цілісним світобаченням, еклектикам більш властивий об'єктивізм - “острах крайнощів” - і терпимість по відношенню до ідейних супротивників. На нашу думку, П.Лодію властивий еклектизм в його позитивному значенні. Завдяки своїй неупередженості і максимально реалістичному світосприйняттю, він погоджувався з незаперечними висновками ідеалізму та матеріалізму, а помилкові уявлення (як ідеалістичні, так і матеріалістичні) засуджував і піддавав критиці.

Після ознайомлення з працею “Логічні настанови” П.Лодія і ретельного переосмислення критичної літератури, яка висвітлює проблематику пов'язану з цим твором, стає очевидним, що підручник Петра Дмитровича Лодія і сьогодні, минувши 193 роки, залишається цікавим для вивчення, а також з'ясування і розв'язання багатьох філософських питань, зокрема, подолання “білих плям” в історико-філософському процесі.

Здійснивши цілісний аналіз історико-філософських поглядів мислителя, варто відмітити, що тут мислитель дотримувався ряду прогресивних для свого часу поглядів: наголошував на природному походженні філософії, а не релігійному, негативно ставився до середньовічної схоластики, заповняв, що всі народи беруть участь у формування філософської думки. П.Лодій вказував на зв'язок філософії і логіки нового часу із розвитком природознавства: відновлюється зміст філософії - висуваються матеріалістичні системи. Філософ розглядав традиційну проблему історико-філософського дослідження - періодизацію історії філософії. Окрім того він вказував джерела для вивчення історії філософії.

Чітко простежується ставлення Лодія до мислителів різних часів, що в свою чергу означає широку обізнаність в інших філософських вченнях. Так ним засуджувалася середньовічна схоластика, відзначалися заслуги окремих філософів середньовіччя, вбачається велика зацікавленість поглядами мислителів епохи Відродження, серед яких Бруно, Кампанелла та ін.. У розвитку досвідної науки відмічав великий внесок Декарта, а також Берклі і Лейбниця. Погляди Юма викладав об'єктивістські. Високо оцінював Бекона. Визначав Спінозу поряд із Декартом, Берклі, Мальбраншем, серед тих мислителів Відродження, які почали відроджувати досвідну науку. Як продовжувача справи відродження досвідної науки оцінював й Локка. Велику увагу Лодій приділив аналізу і критичному переосмисленню філософії Канта (П.Лодій уже тоді бачив, що кантівська концепція у пізнанні веде кінець-кінцем до заперечення об'єктивного існування речей).

П.Д.Лодій одним із перших запровадив у вітчизняній (і Російській) філософії ідею дивергенції в розвитку філософії, принцип історизму, розглянутий у двох його іпостасях: як вивчення поглядів філософа відповідно до рівня його розвитку і як рух філософської думки відповідно наближення її до якоїсь істини, не емпіричне положення про необхідність здійснення відбору філософських систем при складанні історико-філософського опису, а також вимога не просто констатувати наявність філософської ідеї, але пояснювати причини - як внутрішні, так і зовнішні - її виникнення, що підводить до питання про необхідність виявлення закономірності детермінованості походження філософського знання.

У третьому розділі - “Вчення П.Д.Лодія про пізнання” - розкривається зміст і структура теорії пізнання П.Лодія, розглядається метафізика пізнання та логіка як теорія пізнання.

Автор дисертаційного дослідження доводить неадекватність тверджень про те, що у вітчизняній філософії кінця XVIII - першої третини XIX століття не було зацікавленості гносеологічною проблематикою. На прикладі П.Д.Лодія розкривається дійсний стан речей, за яким простежується не лише зацікавленість гносеологією, а ґрунтовне філософське вчення.

На думку П.Лодія пізнання виникає за посередництвом відчуттів. Речі, які ми осягаємо завдяки відчуттям, є одиничними і неподільними, тобто такими, які нерозривно пов'язані з багатьма обставинами місця, часу й особи. Більш докладно про це йде мова в логіці. Далі Лодій, через розуміння спільності ознак між речами, виводить всезагальні, або абстрактні поняття і відповідно до цього визначає метафізику, як науку, що досліджує начала всезагальних понять і доказів, на підставі яких можемо утворювати найбільш повні поняття про речі.

Говорячи про три начала (Бог, душа і речовина) на які поділяються всі відомі нам речі, і які своєю природою збігаються у сущому, яке складає четверту першооснову, П.Лодій, відповідно до цих першооснов, визначає чотири частини метафізики: онтологія (наука про суще взагалі), космологія (наука про світ взагалі), психологія (наука про душу) і богослов'я природне (наука про Бога).

Досліджується теорія істини П.Лодія. Мислитель пов'язує поняття наукової істини з відсутністю протиріччя у дійсно існуючих речах і тих, які ми можемо уявляти, у наших словах, наших думках, у свідченнях людей. Відповідно до цього, за П.Лодієм, істина поділяється на: метафізичну та фізичну, логічну, моральну. А згідно із началами пізнання істини бувають двоякого роду - необхідні і випадкові. Лодій впевнено захищає об'єктивну реальність зовнішнього світу, чуттєво сприйманої наявної дійсності, незалежної від яких-небудь духовних сил.

Другим різновидом вчення про пізнання (після метафізики пізнання) є теорія пізнання. У Петра Лодія теорією пізнання виступає логіка. Тому, завданням постає висвітлення поняття, різновидів, цілей і значення логіки, що в свою чергу уможливлює розкриття теорії пізнання у філософському вченні мислителя.

П.Д.Лодій не лише здійснює спробу теоретичного аналізу науки логіки, а й доводить її практичну цінність. Власне корисність логіки Лодій вбачає у тому, що вона робить людину спроможною до досконалого та систематичного зайняття філософією та іншими науками.

Закони мислення, на думку Лодія, є не лише джерелами правильності, а й істинності пізнання. Вони несуть гносеологічну функцію. Цей факт є істотним аргументом проти спроб “онтологізації” вітчизняної філософії. Ідея онтологізації логічних законів мала місце у Вольфа, але не одержала визнання у прогресивного крила університетських філософів.

В українській логіці досліджуваного періоду спостерігається еволюція від ідей раціоналістів Лейбніца та Баумгартена, які приділяли значну увагу теорії чуттєвого пізнання, до матеріалістично-сенсуалістичної логіки (від Локка - до Конділ'яка), котрі у Лодія специфічно поєднуються при викладі способів пізнання. За його теорією існують два основних способи досягнення достовірності: розум або доказ і досвідність. Окрім цього в Лодія допускається безпосереднє одержання знання шляхом чуттєвого споглядання й інтелектуального розсуду.

Підручник з логіки П.Лодія містить серйозну розробку проблем індукції, і мабуть немає у вітчизняній літературі того часу книги, де індукція має краще висвітлення. Значення цього факту яскраво демонструється на прикладі Матвія Тализіна (учень Лодія), що зумів першим серед російських логіків сформулювати в загальній формі індуктивні методи пізнання обґрунтовуючи їх причиною зв'язку явищ.

Недоліком, що затримав думку на ниві індуктивної логіки, є зовсім не консерватизм П.Лодія в області логічної форми, а метафізичність і коливання між матеріалізмом і ідеалізмом у розумінні законів природи та мислення. Саме тут причина відомої ізоляції “природних законів” від апріорно пізнаних розумом властивостей істотного й необхідного. Проте, незважаючи на серйозні коливання між двома ґрунтовними напрямками, П.Лодій все ж тяжіє до матеріалістичної гносеології.

У творчій спадщині мислителя не останнє місце належить антропології. Досить детально аналізується проблема здібностей і дій людського розуму. П.Лодій стверджував, що серед усіх тварин на земному шарі, немає жодної настільки витонченої, увінчаною такою кількістю дарів, як людина. Вона володіє органічним тілом і розумною душею. Людське тіло прикрашене різними членами, а душа різноманітними здібностями. Душа і тіло дуже тісно пов'язані між собою, завдяки цьому у людини виникає дивовижна схильність до здійснення різноманітних дій. Одні з них - зовнішні, що сприймаються зовнішніми чуттями, а інші - внутрішні, що не підлягають зовнішній чуттєвості. Перші здійснюються органами чуттів, а останні - душевною силою.

В дисертації акцентується увага на постаті І.Канта, яка займає одне з провідних місць у філософському вченні П.Лодія. Будучи одним з перших вітчизняних перекладачів і дослідників філософського доробку німецького філософа, Петро Лодій, звісно, поважає авторитет І.Канта. Проте це не означає цілковитої підтримки, а, надто, сліпого наслідування. Навпаки, Лодій піддав вчення І.Канта критичному аналізу: з матеріалістичної позиції, він протиставляє ідеалізму критичного філософа свій реалізм, переконано доводить пізнавальну доступність предметів реального світу через їхній прояв до сутності, відстоює локківський сенсуалізм і емпіризм проти беркліанства, юмівського скептицизму й кантівського агностицизму. Отже, критика, якій український філософ піддав вчення Канта, здійснювалась з позицій метафізичного матеріалізму, з елементами теологічних поглядів і еклектизму, і мала безперечно велике значення для тогочасної філософської громади.

У висновках репрезентовано теоретичні підсумки роботи, які в узагальненому вигляді відображають мету, завдання і новизну дослідження.

В результаті проведеного дослідження були зроблені такі висновки:

Формування світогляду Петра Лодія відбувалося в культурно-освітньому просторі навчальних закладів Західної України, зокрема, Львівського університету (кінець XVIII - початок XIX ст.), а згодом у Краківському та Петербурзькому. Відповідно до цього, було виокремлено три періоди філософсько-педагогічної діяльності мислителя: львівський (1787-1802), краківський (1802-1803) та петербурзький (1803-1829). Львівський період - провідний для даного дослідження, саме в цей час П.Лодій найяскравіше виявив себе як український філософ і небайдужий до народних проблем педагог. Відмічено вагому роль мислителя в українській академічній філософії, його суттєвий внесок у вітчизняну освіту та філософську думку. Зокрема, прагнення мислителя до впровадження української мови у вищих навчальних закладах (окрім латини та польської). Наголошено на важливості П.Лодія як перекладача філософських творів і, у зв'язку з цим, винахідника нових термінів, що полегшило сприйняття філософії загалом. З'ясовано, що основними теоретичними джерелами філософських ідей П.Лодія стали погляди Хр.Вольфа, Х.Баумейстера, Шеллінга, Д.Локка, І.Канта, які були критично переосмислені філософом.

Методологічні принципи властиві історико-філософському вченню П.Лодія актуальні і сьогодні, тому, до теоретико-методологічної бази дисертаційного дослідження крім загальних принципів (єдності історико-філософського процесу, об'єктивності, історичності) увійшли й ті, які можна виокремити безпосередньо в П.Лодія (принцип єдності логічного та історичного в історії філософії, принцип діалогічності).

В дисертації спростовується твердження філософів, які схилялися до думки, що у вітчизняній філософії кінця XVIII - першої третини XIX століття не було зацікавленості гносеологічною проблематикою. На прикладі Петра Лодія показано дійсний стан речей, за яким простежується не лише зацікавленість гносеологією, а ґрунтовне логіко-гносеологічне вчення.

Простеживши історію логічного вчення, визначивши поняття самої логіки, її різновиди, встановлено, що Лодій не лише здійснює спробу теоретичного аналізу науки логіки, а й доводить її практичну цінність. Корисність логіки Лодій вбачає у тому, що вона робить людину спроможною до досконалого та систематичного зайняття філософією та іншими науками.

З'ясовано, що закони мислення, на думку Лодія, є не лише джерелами правильності, а й істинності пізнання. Вони несуть гносеологічну функцію. Лодій підкреслював, що за допомогою мислення людина може глибше пізнати світ, відкривати властивості речей, закони природи. Цей факт є істотним аргументом проти спроб “онтологізації” вітчизняної філософії.

Доведено, що у Лодія, при викладі способів пізнання, еклектично сполучаються логічні ідеї раціоналістів Лейбніца і Баумгартена, які приділяли значну увагу теорії чуттєвого пізнання та матеріалістично-сенсуалістичної логіки від Локка - до Конділ'яка. За його теорією існують два основних способи досягнення достовірності: розум (доказ) і досвідність. Окрім цього в Лодія допускається безпосереднє одержання знання шляхом чуттєвого споглядання й інтелектуального розсуду. Проте, мислитель все ж тяжіє до матеріалістичної гносеології (Бекона, Гоббса, Локка).

П.Лодій близько підходить до обґрунтування наукової індукції. “Логічні настанови” містять серйозну розробку проблем індукції, і мабуть немає у вітчизняній літературі того часу книги, де індукція має краще висвітлення.

Постійно звертаючись до філософії І.Канта, Петро Лодій розвивав сенсуалістичні погляди на проблему пізнання і саме з цих позицій полемізував з ним, критикуючи його за суб'єктивний ідеалізм, скептицизм і агностицизм, розрив чуттєвого і раціонального, логічного і емпіричного.

Отже, філософська спадщина Л.Д.Лодія дійсно велике, досить цікаве і ще недопрацьоване поле досліджень. Деякі критики творчості Лодія визначають його, скоріше як активного філософа-учителя, а ніж творця оригінально-філософської системи. Та після ретельного дослідження стає зрозумілим, що філософ і не прагнув створити систему (в усякому разі у традиційному розумінні), більш того він відверто засуджував спроби філософування в такий спосіб, прагнучи зрушити філософське мислення з мертвого вольфіанського типу філософування. Отже, навіть останнє заслуговує на визнання з огляду на осмислення розвитку філософії в кризових ситуаціях. В даному відношенні важливо й те, що у свій час напрацювання філософа відіграли неабияку роль у формуванні національної свідомості та гідності українського народу, вітчизняної духовно-академічної філософії як предтечі університетської.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кравчук І. В. Філософія та її історія за Петром Лодієм / І. В. Кравчук // Філософські проблеми гуманітарних наук : альманах Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2006. - № 11. - С. 245-249.

2. Кравчук І. В. Логічні настанови Петра Лодія / І. В. Кравчук // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : альманах: зб. наук. праць. - 2006. - Вип. 18. - С. 279-284.

3. Кравчук І. В. Петро Лодій, “Настанови логіки” / І. В. Кравчук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2007. - Вип. 84. - С. 42-45.

4. Кравчук І. В. Логіко-гносеологічні погляди П. Лодія / І. В. Кравчук // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах: зб. наук. праць. - 2007. - Вип. 20. - С. 68-75.

5. Кравчук І. В. Історія розвитку філософських поглядів на Закарпатті / І. В. Кравчук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2002. - Вип. 45. - С. 291-292.

6. Кравчук І. В. Філософські погляди В. Довговича / І. В. Кравчук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2003. - Вип. 56. - С. 29-30.

7. Логіко-гносеологічні погляди П. Дм. Лодія : матеріали Міжнар. наук. конф. [“ЛЮДИНА - СВІТ - КУЛЬТУРА”], (20-21 квітня 2004 року, Київ) / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К. : Центр навчальної літератури, 2004. - С. 125-126.

8. Мовна специфіка філософської спадщини Петра Лодія : матеріали доповідей та виступів між нар. наук. конф. [“Дні науки філософського факультету - 2006”], (12-13 квітня 2006 року) / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. - С. 20-22.

9. Методологія історико-філософського дослідження за П. Лодієм : матеріали доповідей та виступів між нар. наук. конф. [“Дні науки філософського факультету - 2007”], (18-19 квітня 2007 року) / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. - С. 17-19.

10. Способи пізнання та їх характеристика за П.Лодієм : матеріали доповідей та виступів між нар. наук. конф. [“Дні науки філософського факультету - 2008”], (16-17 квітня 2008 року) / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2008. - С. 19-20.

АНОТАЦІЇ

Кравчук І.В. Петро Лодій як представник української академічної філософії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертаційне дослідження розкриває значення особистості П.Д.Лодія як представника української академічної філософії. Аналізуються умови формування філософського світогляду мислителя, простежено і теоретично-реконструйовано його життєвий шлях. В роботі здійснено критичний аналіз філософської спадщини П.Лодія. Висвітлено історико-філософську концепцію філософа з переосмисленням його історіософських підходів та принципів; розглянуто теорію пізнання (логіко-гносеологічні погляди, метафізика пізнання, характер та особливість їх гносеологічно-методологічної спрямованості). Наголошено на важливості П.Лодія як перекладача філософських творів і, у зв'язку з цим, винахідника нових термінів, що полегшило сприйняття філософії загалом. Значну увагу приділено критиці П.Лодієм філософських поглядів І.Канта. Доведено, що напрацювання філософа відіграли неабияку роль у формуванні національної свідомості та гідності українського народу, вітчизняної духовно-академічної філософії як предтечі університетської.

Ключові слова: Лодій П.Д., академічна філософія, історико-філософська концепція, теорія пізнання, логіка, метафізика.

Кравчук И.В. Пётр Лодий как представитель украинской академической философии. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Формирование мировоззрения Петра Лодия осуществляется в культурно-образовательной среде учебных заведений Западной Украины, в том числе, Львовского университета (конец XVIII - начало XIX ст.), а со временем Краковского и Петербургского. В связи с этим, выделено три периода философско-педагогической деятельности мыслителя: львовский (1787-1802), краковский (1802-1803) и петербургский (1803-1829). Львовский период - основной для данного исследования, т.к. именно в это время П.Лодий отличился как украинский философ и неравнодушный к проблемам народа педагог.

Диссертационное исследование раскрывает личность П.Д.Лодия как представителя украинской академической философии. Доказывается важность его деятельности для украинской философской мысли и образования. В частности, отмечено защиту мыслителем преподавания на украинском языке (помимо латыни и польского). Подчёркивается значимость П.Лодия как переводчика философских трудов и создателя новых философских терминов, что облегчило восприятие философии в целом. Исследование показало, что основными теоретическими источниками философских взглядов мыслителя стали идеи Хр.Вольфа, Х.Баумейстера, Шеллинга, Д.Локка, Канта, которые были им критически переосмыслены. Особое внимание уделено И.Канту.

Методологические принципы свойственные историко-философскому учению П.Лодия актуальны и сегодня, т.к. в теоретико-методологическую базу диссертационного исследования помимо общих принципов (единства историко-философского процесса, объективности, историчности), вошли и те, которые можно выделить непосредственно у П.Лодия (принцип единства логического и исторического в истории философии, принцип диалогичности).

В работе опровергается утверждение философов, которые были склонны считать, что в отечественной философии конца XVIII - первой трети XIX столетия не было заинтересованности гносеологической проблематикой. На примере П.Лодия показано реальное положение вещей, в соответствии с которым, усматривается не только заинтересованность гносеологией, но и глубокое логико-гносеологическое учение.

Изучив историю логического учения П.Лодия, определив понятие самой логики, её разновидности, установлено, что философ не только осуществляет попытку теоретического анализа науки логики, но и доводит её практическую ценность, которую мыслитель видит в том, что она делает человека способным правильно и систематически заниматься философией и другими науками.

Исследование показало, что философское наследие П.Д.Лодия интересное и ещё недоработанное поле знаний, имеющее большое значение для “зарисовки белых пятен” как в украинской, так и российской философской мысли.

Ключевые слова: П.Д.Лодий, академическая философия, историко-философское учение, гносеология, логика.

Kravchuk I.V., Petro Lodiy as the Ukrainian Academic Philosophy Representative. - Manuscript.

A thesis to obtain an academic degree of the Candidate of Philosophic Science in the Speciality 09.00.05 - history of philosophy. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2008.

The topicality of the research lies in the necessity to understand the development of philosophic thought in Ukraine completely and, more over to anticipate its future possibilities. That's why we must be clearly aware of the preceding works of our compatriots, their essentials and influence on the further progress of the philosophic investigations.

The objective of our research is a deep analysis of P.Lodiy's scientific views in order to systemize them and to determine the importance of the creative activity of the philosopher and actuality of its results. Thus, this research tries to define the practical use of Lodiy's inheritance. To gain the objective we should accomplish the following tasks: to look over the essentials of P.Lodiy's lifetime; to make entire analysis of the thinker's historic-philosophical conception, its methodological foundation; to investigate logic-gnoseological views of P.Lodiy; to fix the place and value of Lodiy's philosophical accomplishment in the both historical and contemporary contexts, particularly, in Ukrainian Academic philosophy.

...