Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК 114/115

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ЧАСУ ТА ПРОСТОРУ В СУЧАСНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

СОКОЛОВА Катерина Володимирівна

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Дніпропетровськ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії і соціології Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Хміль Володимир Васильович,

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна,

завідувач кафедри філософії і соціології

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Вікторов Віктор Григорович,

Дніпропетровський регіональний інститут державного

управління Національної академії державного управління при Президентові України,

завідувач кафедри філософії, соціології державного управління

кандидат філософських наук

Тарасова Наталія Юріївна,

Національний гірничий університет України (Дніпропетровськ), доцент кафедри філософії

Захист відбудеться « 16 » жовтня 2009 о 9:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к.30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м.Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий « 15 » вересня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філософських наук, професор В.Б. Окороков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Характерною ознакою нашого часу є активні технологічні зміни, а точніше, глобальна інформаційна революція. Безпосередні чинники проблематизації класичних уявлень про соціальний простір і час пов'язані із застосуванням нових інформаційних технологічних засобів комп'ютерної техніки, глобальних інформаційних мереж, телебачення, телекомунікацій та ін. В усіх сферах діяльності детермінує принципово інше світосприйняття, що змінює самі основи людського буття.

Уперше науково осмислили інформаційне суспільство й дали його розгорнуту характеристику такі вчені, як О. Тоффлер, Д. Белл, Л. Мемфорд, але вони не приділили уваги істотній трансформації соціального простору і часу під впливом технологічних, політичних, економічних, культурних, психологічних чинників соціального буття.

Інформатизація, яка останнім часом вийшла за межі суто технологічного феномену, охопила всі, без винятку, сфери життя, набула ролі визначального фактора сучасного розвитку, ускладнила світ, радикально змінила систему суспільних стосунків, що вимагає особливої інтелектуальної рефлексії. Необхідність пристосовування до базових змін, а також прогнозування їх подальшого розвитку актуалізує переосмислення існуючих уявлень про феномени соціального часу та соціального простору як певних форм людського досвіду.

Ситуація ускладнюється тим, що інформаційні технології, які інтенсивно вкорінюються в повсякденне буття людей, зумовили низку проблем підпорядкування та управління соціальним й індивідуальним часом в умовах зміни соціального простору. Вплив на суспільство та індивіда безконтрольних масованих потоків інформації проблематизує усталені моделі поведінки людей, актуалізує відповідні форми організації соціальної дійсності. Несвоєчасне реагування на зміну характеру інформаційних процесів приводить суспільство до тієї межі, коли швидкість змін починає випереджати нашу здатність прогнозувати майбутнє.

Осмислення тенденцій зміни соціальних часу і простору в інформаційну епоху дає можливість передбачити ризики відчуження людини від суспільства, культури та природи, появу новітніх форм асоціальності індивідів, які можуть стати альтернативою особистісної самореалізації. На сьогодні суттєвими стають вади традиційного зведення інформації до технологічного знання, тобто інструменталістського розуму, що не дає можливості методологічно обґрунтувати проблему гуманістичного виміру інформатизаційного розвитку суспільства.

У цьому контексті актуальним є звернення до аналізу комплексної проблеми взаємодії інформатизації та часу й простору, їх впливу на суспільство, людину та на ускладнення їхнього буття. Осмислити цей вплив у межах традиційного інструментарію та підходів стало неможливим. Тому в дисертації зроблена спроба дослідити органічний зв'язок інформатизації як соціокультурного процесу, що притаманний з різною інтенсивністю усім цивілізаціям, з просторово-часовими модусами соціального буття.

Сьогодні інформаційні технології суттєво змінили повсякденне життя людей, стали невід'ємним елементом культуротворчого процесу, вплинули на здатність детермінувати ціннісні орієнтації українського суспільства в умовах глобальних соціокультурних трансформацій. Осмислення зазначених явищ є важливим як у теоретичному, так і практичному плані.

Дисертація виконана відповідно до комплексної цільової програми, що виконується на кафедрі філософії і соціології Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна «Трансформація антропологічних вимірів цивілізації в епоху постмодерну» № 0194У043134.

Ступінь розробленості проблеми впливу процесу інформатизації суспільства на просторово-часові модуси соціального буття безпосередньо визначається відсутністю у філософській літературі праць із зазначеної проблематики. У соціально-філософських та в історико-філософських вітчизняних та зарубіжних працях мають місце дослідження соціального простору та часу в соціологічному та соціально-політичному вимірах (М. Звєрев, Г. Зборовський, В. Іноземцев), в соціально-історичному (А. Лой, М. Трубніков, І. Савельєва, А. Полєтаєв), соціально-культурному та мистецькому (М. Бахтін, А. Гуревич, В. Яковлев). Аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, яка з'явилася після 60-х років ХХ ст. засвідчує різноманітність підходів до розуміння понять “інформація”, інформатизація, інформаційне суспільство. Суттєві риси суспільства нового типу осмислені в працях А. Ракітова, В. Ляха, О. Соболь, Д. Белла, О. Тоффлера, П. Друкера тощо, але саме визначення цього феномену не є однозначним. Системний аналіз впливу інформатизації на соціальний простір і час майже не здійснювався. Найбільш близькими до теми нашого дослідження є праці М. Кастельса, котрий є фундатором розробки окресленої проблематики в сучасній західній філософській літературі.

Недостатня розробленість проблеми впливу нових інформаційних технологій на трансформацію суспільства та індивідів через зміну сприйняття ними соціального часу та соціального простору дозволяє аргументовано стверджувати, що інформатизація соціального простору та часу заслуговує особливої уваги та має стати предметом глибокого самостійного наукового дослідження. На наш погляд, серйозною вадою при вивченні проблеми інформаційного суспільства є дефіцит вагомих філософських рефлексій на процес інформатизації, який залишається сферою інтересів переважно технічних та природознавчих наук.

Мета та завдання дослідження зумовлені вибором об'єкта і предмета аналізу обраної теми.

Об'єкт - просторово-часові співвідношення соціального буття на різних етапах історичного розвитку людства.

Предмет - вплив інформатизації як соціально-культурного феномену на стан просторово-часових модусів соціального буття.

Метою дослідження є розкриття системного впливу інформатизації на зміну просторово-часових модусів соціального буття засобами філософського аналізу. Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Здійснити аналіз смислового навантаження поняття інформатизації як процесу та соціокультурного феномену.

2. Виявити специфіку трансформації соціального простору і соціального часу в процесі інформатизації традиційного суспільства.

3. З'ясувати співвідношення просторово-часових характеристик індустріального суспільства в процесі інформатизації.

4. Обґрунтувати парадигмальний характер поняття інформатизації для часово-просторових модусів сучасного інформаційного суспільства.

5. Дослідити екзистенційний вимір індивідуального буття людини в часово-просторовому континуумі інформаційного суспільства.

Теоретико-методологічну основу дослідження становить філософська спадщина та сучасні розробки вітчизняної, філософської думки в галузі соціальної філософії, присвячені загальнотеоретичним та методологічним проблемам. Це насамперед праці В. Андрущенка, А. Бичко, Б. Головка, П. Гнатенка, В. Горського, А. Гуревича, Г. Заїченка, М. Поповича, В. Іноземцева, В. Ляха, А. Лоя, С. Кримського, В. Капітона, О. Корха, Л. Ситніченко, В. Танчера, А. Решетніченка, М. Култаєвої, Ф. Прокоф'єва, О. Токовенка, В. Яковлева та ін.

У дисертаційній роботі послуговуємось досягненнями таких зарубіжних дослідників, як Д. Белл, Ж. Бодріяр, Н. Лайон, Дж. Нейсбіт, О. Тоффлер, Й. Масуда, М. Кастельс, Д. Еймор, С. Каннінгем, М. Ростер та ін.

Звернення до значної кількості філософських праць зумовлене складністю та багатогранністю проблеми співвідношення соціального простору-часу та можливості їх включення в процес інформатизації суспільства. Базовими для нашого дослідження є принципи історизму, співпадіння історичного та логічного, а також системний, історико-компаративістський, феноменологічний та герменевтичний методи.

Наукова новизна дослідження полягає в застосуванні новітніх методів дослідження в контексті взаємозв'язку між соціальним часом, соціальним простором та процесами інформатизації, звернення до яких вимагає специфіка об'єкту дослідження. Розкриття характеру їх співвідношень на певному історичному матеріалі дозволило виявити специфіку окремих етапів інформатизації соціального простору та часу, обґрунтувати низку теоретичних положень, що полягають у тлумаченні інформатизації як соціокультурного процесу, який нерівномірно впливає на всі сфери суспільного життя.

Новизна дисертації розкривається у таких положеннях:

– з'ясовано, що співвідношення соціального простору і часу має нелінійний характер і зумовлене культурними, релігійними, політичними, технологічними та іншими чинниками, що складають процес життєдіяльності людей та відтворення суспільства.

Відмінність природних та соціальних ритмів вимагає уваги до подвійної природи соціального часу: загальноцивілізаційну його основу, що зведена до окультурених астрономічних, природних, біологічних циклів у формах свят, календарів, ритуалів, та діяльну схему впорядковування й організації колективних та індивідуальних дій, що ускладнюються з розвитком соціуму та осягнення соціального простору. Саме тому в просторово-часовій взаємодії визначається зміна їх соціальної пріоритетності в історичному контексті;

– доведено, що процес інформатизації має місце на кожному з етапів історичного розвитку суспільства, але його форми та інтенсивність залежать від домінуючих способів матеріального та духовного відтворення суспільства, системи цінностей, що визначають соціалізацію індивідів.

Зміни в структурі способу матеріального виробництва - перехід до сфери економіки знань, інтелекту, дозвілля тощо - виводить інформатизацію зі сфери виробництва (технології) у сферу відтворення соціально-культурних алгоритмів. Окреслені зміни дозволяють говорити про більш широке значення поняття інформатизації та надання йому статусу категорії соціально-філософського аналізу;

– досліджено, що основні етапи європейської історії є формами прояву процесу інформатизації. Аграрно-ремісна цивілізація немає власної динаміки, оскільки сприйняття й використання інформації обмежені сакралізованим статусом знання. Соціальний час має модель циклічної безмежності, а реальне існування спільнот відбувається у формі розширення соціального простору як військової, релігійної, культурної експансії;

– встановлено, що форми прояву інформатизації на етапі індустріального суспільства пов'язані з культом природничо-наукового знання, експансія якого є необхідною умовою суспільного процесу. Під соціальною діяльністю розуміємо соціальний час, а під структурою суспільства - соціальний простір. Амбівалентна роль соціального простору зводиться до того, що, з одного боку, він відкриває нові можливості для процесу інформатизації, а з іншого, унеможливлює його безупинне розширення. Парадигма товарного виробництва знецінює позавиробничий час як час дозвілля. Соціальний час знаходить своє інституціональне закріплення у вигляді робочого часу, що робить його пріоритетним по відношенню до соціального простору;

– обґрунтовано, що в інформаційному суспільстві інформатизація виходить за межі технологічного детермінізму, надає нові можливості реалізації людського потенціалу в процесі переорієнтації зі сфери матеріального виробництва на сфери послуг та дозвілля. Із зростанням масиву знань збільшується розрив між соціальним часом та соціальним простором, де останній звужується до рівня індивідуального буття або набуває характеристик віртуальності;

– виявлено, що в інформаційному суспільстві стає значно слабшою ефективність соціальних часово-просторових обмежень, розширюється сфера людської свободи, але при цьому зростає небезпека певних ризиків: деперсоніфікації індивіда, звуження екзистенції, віртуалізація соціального простору, що максимально драматизує персоналістичну самореалізацію індивідуального буття. Підпорядкування людини подвійним інформаційним потокам реального і віртуального походження приводить до локалізації соціального простору.

Особистий внесок здобувача. Розв'язання комплексу поставлених завдань, оформлення їх у відповідні положення й висновки, публікації, що відповідають основному змісту дисертації, здійснені автором самостійно.

Практичне значення одержаних результатів. Проведений аналіз дозволяє поглибити зміст сучасного розуміння специфіки часу-простору в контексті інформатизації суспільства та глобалізації світу.

Наведений у дисертації фактичний матеріал дає можливість виявити зв'язки інформації з соціальним простором і часом. З'ясовані закономірності, а також метод дослідження і його логіка можуть бути використані для аналізу процесів, що відбуваються в сучасному суспільстві, а також для подальших наукових розробок у руслі міждисциплінарних досліджень з економіки, політики, теорії культури та з соціальної філософії.

Практична цінність дослідження полягає в розробці концептуальних схем, які можуть бути використані для підготовки лекційних і семінарських занять з соціальної філософії та при створенні спеціальних курсів і програм. Їх плідне засвоєння допоможе студентській молоді адаптуватися до змін у сучасному суспільстві.

Апробація результатів дослідження. Тема дисертаційного дослідження обговорювалась на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії і соціології ДНУЗТ. Апробація роботи здійснена у формі обґрунтування основних положень у наукових і навчально-методичних публікаціях автора. Основний зміст, головні положення та висновки дисертації оприлюднювалися на методологічних семінарах, використовувалися в навчальному процесі при підготовці методичного забезпечення семінарських занять з дисципліни «Філософія».

Окремі аспекти роботи були також оприлюднені на міжвузівській конференції «Доля філософії в постнекласичний період» (Дніпропетровськ, 2005 р.), на міжрегіональній конференції з нагоди Міжнародного дня філософії «Філософія і сучасність» (Дніпропетровськ, 2006 р.); на другій Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави» (Дніпропетровськ, 2006 р.); на Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософія освіти і сучасність» (Дніпропетровськ, 2007 р.); на Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету 2008» (Київ, 16-17 квітня 2008 р.).

Публікації. Основні положення дослідження висвітлено у 6-ти наукових статтях, 3 із них - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Мета й завдання дослідження, методологічні принципи та методи, логіка викладу проблеми визначили структуру та обсяг дисертації. Вона складається зі вступу, трьох розділів, кожен із яких включає підрозділи і закінчується висновками. Робота завершується загальним висновком, що підсумовує отримані в кожному розділі результати. Список використаних джерел містить 261 найменування. Загальний обсяг дисертації становить 191 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається об'єкт, предмет, мета та завдання дослідження; розкриваються його теоретико-методологічні засади; окреслюється наукова новизна роботи, визначаються основні напрямки теоретичного, методологічного та науково-практичного використання одержаних результатів, наводиться інформація про апробацію дослідження.

Перший розділ «Концептуально-методологічні основи дослідження» складається з двох підрозділів, присвячених огляду наукової літератури та методологічних засад дослідження, а також обґрунтуванню його концептуальних основ.

У підрозділі 1.1. «Огляд наукової літератури за темою дисертації» наголошується, що уявлення про простір і про час - одні з найконсервативніших, інертних у філософії, але разом із тим вони найвиразніше демонструють суперечливий характер розвитку науки та її методології. Соціальний час, як і соціальний простір, має складну структуру, котра існує як сукупність різних темпоральних ритмів та соціальних інститутів. У соціальному просторі-часі відбувається виробництво, трансляція, зберігання інформації, що забезпечує відтворення й оновлення суспільства.

Специфіка простору полягає у таких його властивостях, як зворотність, спроможність з «точки відліку» або з «місця» відразу розгортатись одночасно на всіх напрямках культурного, соціального і природного світу. Компоненти простору та часу завжди мали місце в розвитку філософських рефлексій як складової частини наукового пізнання.

У філософії історично постали два підходи визначення простору і часу. Перший - фізикалістський - має місце в давньогрецьких натурфілософських конструктах об'єктивізації уявлень людини про світ, пізніше успадкованих І. Ньютоном. Другий підхід відстежується в поглядах Аврелія Августина та І. Канта, для яких простір і час невідривні від властивостей суб'єкта. Суто суб'єктивне сприйняття простору та часу вплинуло на подальший розвиток уявлень про них.

Поняття соціального часу повноцінно ввійшло у філософську науку в 60-70-і роки ХХст. Однак, не маючи чіткого поняттєвого статусу, не сформувавшись в достатньо визначену змістовну дефініцію, воно зводилось або до соціального інваріанту фізичного часу, тобто до своєрідної соціальної метрики, або ж розумілося достатньо широко - як часова форма соціального буття. Найчастіше поняття соціального часу виступало як своєрідний спільний знаменник усіх характеристик, які вживалися для розуміння суспільного життя в його статиці (структура часу по горизонталі) або динаміці (структура часу по вертикалі).

У філософських працях радянського періоду час визначався як послідовність і зміна станів об'єкту. Проте з 70-х років основна тенденція в розгляді проблеми часу була спрямована на подолання фізичної інтерпретації його розуміння, що звужувало філософське уявлення про час. Так, Я. Аскін відокремив проблему часу від проблеми простору і вказав на неправомірність та однобокість аналізу одного лише фізичного аспекту.

Проблема соціального простору в його соціально-філософських аспектах активно досліджувалася як українськими філософами А. Лоєм, В. Табачковським, В. Капітоном, М. Поповичем, І. Бичко, А. Бичко та ін., так і російськими дослідниками, зокрема Г. Зборовським, С. Веселовой, М. Звєревим

М. Корчинським, та ін.; у культурно - історичних аспектах - С. Сущим, М. Бахтіним. Семіотичних аспектів проблеми торкалися В. Топоров і А. Мостепаненко. Онтологічні підстави соціального простору розглядались в працях А. Бєлікової, а філософсько-методологічний аналіз, здійснений Р. Верхошанською, становить сьогодні неабиякий інтерес для дослідників.

Для повноти аналізу необхідно виділити наукові розвідки

В. Каганського (проблема культурного ландшафту), М. Еліаде, М. Куликова (дослідження священного простору міфу), О. Зінкова (проблематика творення простору) та Т. Петрова (в останній міститься оригінальний методологічний підхід розуміння соціального простору як процесу встановлення соціального буття).

Разом із тим, проблемі соціального часу приділялося значно менше уваги. Насамперед відзначаємо праці вітчизняних і зарубіжних філософів, що заклали фундамент аналізу культурно-історичних феноменів різних типів цивілізацій. Акцентуючи увагу на цій проблемі, низка вчених розглядають співвідношення просторово-часових вимірів суспільства. У цьому плані підкреслюємо вартісність праць М. Бахтіна, В. Біблера, А. Гуревича, С. Хангтінтона, що мають загальнометодологічне значення.

Ґрунтовно опрацювавши дослідження зарубіжних філософів, у яких аналізуються процеси формування й особливості інформаційного суспільства, можемо виділити класичні, некласичні й неокласичні його моделі.

До класичних моделей традиційно відносять футурологічні розробки Д. Белла, А. Турена, Р. Дарендорфа. Так, Д. Белл розглядає зміни характеру знань, їх перерозподілу, виникнення наукооб'ємних галузей промисловості, породження нових соціальних моделей, орієнтованих на майбутнє. Зауважимо також і вагомість положень, викладених у класичних працях П. Бурдьє, проте проблема соціокультурного простору розв'язується ним у соціологічному вимірі.

Некласичні концепції репрезентовані в наукових розвідках О. Тоффлера, Н. Лайона, Й. Масуди, Дж. Нейсбіта та ін. З оптимістичного погляду О. Тоффлера, у суспільстві Третьої хвилі відбувається зміна коду цивілізації, зароджуються нові алгоритми буття людства, що охоплюють діяльність підприємств, колективів, зумовлюють зміну характеру праці, викликаючи незворотні зміни в психіці самої людини. Усе це створює нове комунікативне середовище. Проте з песимістичного погляду Й. Масуди, інформаційне суспільство перетворюється на маніпулятивне, оскільки інформаційні технології тотожні політичним, що підсилюють подальше відчуження людини як від суспільства, так і від самої себе.

Неокласична парадигма, пов'язана радше з дослідженнями М. Кастельса, Д. Еймора, С. Каннінгема, фіксує якісно нову межу розвитку інформаційного суспільства - перетворення інформації на певний ресурс, що є значущим в розвитку людства. М. Ростер пропонує покласти в основу періодизації минулих та майбутніх суспільств концепцію інформаційних потоків як якісного критерію їх трансформації та існування.

У сучасній українській та російській науковій літературі осмислення певних аспектів інформаційного суспільства мають місце в працях В. Афанасьева, Є. Бистрицького, В. Басірова, Я. Грошова, О. Зотова, Г. Ділігенського, В. Когана, В. Красильщикова, В. Ляха, І. Негодаєва, О. Ракітова, О. Суханова, Ю. Жданова, В. Шинкарука, та інших. Хоча в їхніх дослідженнях тема зміни якісних рис соціального простору-часу в процесі інформатизації залишилася недостатньо розкритою, усе ж таки саме в них був закладений методологічний фундамент для подальших досліджень.

Соціальний простір-час виступають домінуючою схемою бачення цілого просторово-часового континууму, тому логічно аналізувати суб'єктивні уявлення про соціальний простір і час разом із об'єктивними їх характеристиками. Уявлення про сьогодення, минуле й майбутнє завжди має конкретний, історичний, соціально зумовлений характер і залежить від певних їх взаємозв'язків.

У підрозділі 1.2. «Теоретико-методологічні засади дослідження» розглядається сукупність методів та принципів осмислення інформатизації як чинника соціального буття, яка перетворюється із суто технологічного процесу на соціально-культурний феномен, що розгортається в просторово-часовому континуумі.

Загальнотеоретичні та методологічні проблеми суспільного розвитку досліджувалися в працях В. Андрущенка, Б. Головка, С. Кримського, В. Капітона, М. Поповича, А. Лоя, В. Ляха, А. Решетніченка, О. Соболь, Л. Ситніченко, В. Танчера та ін.

Використання зазначених вище праць та введення їх у дискурс сучасного філософського аналізу дають можливість простежити спадкоємність у розвитку філософської рефлексії на простір і час в контексті інформатизації суспільства. Сутністю методологічного підходу є аналіз соціального буття в аспекті трансформації його модусів під впливом різноманітних чинників, серед яких інформатизація поступово набуває рис провідного фактору соціальних перетворень, що вимагає залучення цілого комплексу дослідницьких методів і принципів. Використана в дисертації методологія сходить до принципів історизму, співпадіння історичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного, котрі є складовими діалектичного методу.

Розробка основних тем дослідження зумовлює використання загальнонаукових методів аналізу та синтезу, що дозволяє розкрити предметний зміст понять інформатизації, простору і часу та чітко окреслити характер їхнього співвідношення. Також загальнонаукові методи виявились ефективними в розгляді філософської літератури з досліджуваної теми, що дозволило розглянути її як в історичному, так і сучасному ракурсах, а також обґрунтувати основні завдання й визначити мету, запропонувати певні робочі гіпотези щодо соціальних ризиків як наслідків інформатизації суспільства.

У сучасній філософській методології аналізу суспільств неможливо оминути постмодерністські методи пізнання світу, зокрема метод деконструкції, обґрунтований у працях західних мислителів Ж. Дерріди, Ж. Бодріяра, М. Фуко тощо. Застосування постмодерністської методології дає можливість з позицій критики метанаративів осягнути новітні світоглядні установки. Методологія індетермінізму та синергетики є ефективною в осмисленні інформаційної хвилі цивілізації та у філософських концепціях інформаційного суспільства.

Здобувач спирається на ідеї О. Тоффлера, Н. Лайона, Й. Масуди, Д. Белла, Дж. Нейсбіта та ін. про розривання та локалізацію соціального часу в процесі інформатизації суспільства. Використання в дисертаційній роботі герменевтичного методу викликано потребою інтерпретації різних позицій вітчизняних та зарубіжних сучасних соціально-філософських концепцій. Цей метод застосовується з метою змістової експлікації поняття інформатизації.

Інформатизація як явище (у вузькому розумінні) визначається її технічним статусом, а як інформаційний процес _ її триванням упродовж усієї історії людства, функціонуванням у ролі ключового соціокультурного чинника на етапі інформаційного суспільства. Тому феномен інформатизації може претендувати на статус складової категоріального апарату соціальної філософії, що зумовлює розгляд його взаємодії з базовими категоріями соціальної філософії.

У другому розділі «Просторово-часові співвідношення соціального буття в процесі інформатизації традиційного суспільства» розглядаються особливості інформатизації в різні історичні періоди. Предметним полем теоретичної філософсько-світоглядної реконструкції культури для більш глибокого осмислення категоріального інструментарію обрані первісна, антична, середньовічна культури та їх зв'язок із просторово-часовими модусами буття.

У підрозділі 2.1. «Просторово-часові виміри соціального буття в архаїчному суспільстві» відзначається, що первісне суспільство характеризується єдністю процесу життєдіяльності та його соціальної структури. Останнє потребує прояснення характеру перетворення інформатизації в процесі історичного розвитку із суто технологічного процесу на соціально-культурний.

Соціальний простір у первісному суспільстві локально й регіонально має перевагу над універсальним всесвітом. У такому суспільстві особистий розвиток обмежений вузькими соціальними рамками, потреба в розвитку спільноти й людини відсутня, а опора на споконвічно існуючі зразки не дає можливості для обміну інформацією з іншими суспільствами. Інформація для них тим цінніша, чим вона старіша, саме тому сьогодення й майбутнє уявляється ремінісценціями минулого. Така ситуація закріплюється домінуванням традиційно моральних цінностей над цінностями інструментальними. Знання зберігаються незмінно протягом довгого терміну, «консервуючи» соціальний простір і соціальний час. Кількість інформації, що циркулює в суспільстві, була стабільною і вкрай обмеженою, а кількісний вектор закріплений традицією.

Освоєний простір виступає праобразом космосу, неосвоєний відповідає хаосу. Історичне буття традиційного суспільства відрізняється неспішністю, межі історичних стадій традиційного розвитку ледь помітні, відсутні різкі зрушення й радикальні зсуви. Міфологічний час вміщує в себе простір, минуле існує поза часом, як «острів сну» (М. Еліаде) і цілком присутнє в сьогоденні. Зазначена ситуація створює можливість безпосереднього контакту з майбутнім.

Простір і час утворюють якісно неоднорідний континуум, який організується за зразком існуючого архаїчного суспільства та враховує психологічні особливості спільноти та людини. Особливого значення для архаїки має ідея центру, з якого починаються як простір, так і час. Але така модель визначається абсолютним пріоритетом просторових, а не темпоральних характеристик буття, оскільки характеризується циклічністю, міфологічністю та природною ритмічністю, яка поглинає соціальну.

Простір мирського завжди є однорідним та нейтральним, існує в повсякденності як деяка безформна протяжність, з уламками руйнованого всесвіту. Такий простір виступає низкою нескінченно великої кількості місць, які людина змінює в процесі задоволення своїх потреб.

Сакральний простір - це символічна реальність, що дозволяє виявити початок відліку для орієнтації в хаосі з метою його упорядкування завдяки спілкуванню зі світом богів, тому сакральний простір, як і сакральний час, семантично насичені завдяки обмеженій інформатизації соціального буття.

У підрозділі 2.2. «Зміни просторово-часових характеристик соціального буття в античному та середньовічному суспільствах» увага зосереджена на проблемі диференціації соціального часу та його впливу на прискорення ритму суспільного життя. Грецький час нагадує циклічне існування, яке не піддається руйнівній темпоральності. Римляни більшою мірою чутливі до влади часу, ніж греки. Вони знають не тільки циклічний час пастухів, але й історичний та міський час, котрий для них є більш динамічним, ніж у греків.

Специфіка розуміння римського соціального часу тісно пов'язана з римським відчуттям соціального простору та з образом міста. В основі містобудівного плану Рима лежить не коло, а хрест, тобто те, що прагне до територіального розширення, експансії, а не до утримання своїх кордонів. Замість грецької традиції симетрії й замкнутого кола тут споконвічно панувала концепція лінійного руху як способу існування.

Соціальний простір у стародавньому Римі розширювався швидше, ніж розширювалась імперія, а соціальний час навіть випереджав це розширення плануваннями майбутньої експансії. Рим як світовий центр, демонструє розрив між соціальним часом і соціальним простором, він характеризується існуванням насиченого й багаторівневого соціального часу з достатньо складною системою соціальних комунікацій. Саме в Римі йде інтенсивний процес інформатизації соціального часу, який зумовлює розширення культурних кордонів Римської імперії.

У середньовіччі домінують Аристотелеві уявлення про простір, які співзвучні із системою цінностей і світоглядною настановою церкви. Для Аристотеля місце не уявлялося ні матерією, а ні формою, воно могло бути відокремлене від предмету, нагадуючи собою резервуар. Таке розуміння топосу лягло в основу ідеї обмеженості простору, натомість у свідомості релігійної людини світ земний і світ небесний були розщеплені, отже і час у них протікав по-різному.

Проблема статусу об'єктивного часу та його вимірів у середньовіччі не була актуальною, бо в європейців особливої потреби в цьому не було. Соціальний же простір переживався людьми як обмежений, чому сприяла нерозвиненість транспортних комунікацій, він збігався із простором безпосередньо видимим і тим, який спостерігають. Система соціальних зв'язків відзначалася стабільністю, селянин спілкувався з украй обмеженою кількістю людей, до того ж подорожі були небезпечними, а більша частина Європи була покрита непрохідними лісами. Обмежена кількість інформації поширювалась усно, у формі легенд або переказів, проте рівень абстрагування був достатньо низьким.

Християнство примножувало знання, впливало на інформатизацію суспільства, формувало специфічні уявлення про світ, що створювало особливий християнський символічний світ. Завдяки формуванню християнського світу йшло засвоєння соціального простору.

У середньовіччі підсилюється переживання аксіологічності простору, що деякою мірою спостерігалось і в архаїчну епоху. Місце храму - сакральне. Зіставлення правого і лівого в просторовому вимірі мало абсолютний сенс, пов'язаний із протиставленням позитивного і негативного початків. Праве може виступати як абсолютна характеристика простору як «справедливого» і прямого.

Космополітична ідея єдності християнського світу та створення великих селищ були важливим корелятом господарського й феодального партикуляризму й сепаратизму. Лінійно-циклічна модель часу, якому протистоїть божественна вічність, створює різне ціннісне ставлення людини до таких протилежних моментів темпорального буття, як стійкість і мінливість.

У період пізнього середньовіччя змінилося переживання часу, оскільки була створена абстракція темпоральної тривалості, у складі якої зв'язок часу міг бути відображений тільки у вигляді простої послідовності в усьому рівних одна одній безособових одиниць відчуженої дійсності - годин і хвилин.

Зростання кількості інформації, диференціація соціального часу вплинули на зміну уявлень про соціальний простір. Співвідносячись не з географічними одиницями простору, а з певними соціальними системами, соціальний простір осмислюється в межах структурного цілого. Поступове зростання інформації, розширення соціальних зв'язків сприяли суспільним змінам у ставленні до часу та переосмисленні соціального простору як універсального.

У третьому розділі «Трансформація соціального часу-простору в контексті інформатизації сучасного суспільства» присвячений становленню нового типу співвідношення соціального та особистого часу й простору в контексті становлення індустріального і постіндустріального суспільств.

У підрозділі 3.1. «Зміни часово-просторових модусів соціального буття в індустріальному та постіндустріальному суспільствах» зроблений аналіз особливостей трансформації часово-просторових модусів у процесі зародження та становлення постіндустріального суспільства, де інформатизація визначає алгоритми його розвитку.

Ціла низка великих географічних відкриттів у цей період радикальним чином перебудовує сприйняття простору: світ виявляється безмежно широким. Уперше вплив інформатизації виявляється таким масштабним, що відбувається значна зміна ціннісних співвідношень між простором і часом. У традиційному суспільстві існував пріоритет простору над часом, проте з формуванням індустріального суспільства час стає пріоритетним щодо простору, оскільки радикально змінюються критерії оцінки багатства і статусу людини.

Розрив між виробництвом і споживанням дедалі розширюється, що вносить свої зміни у стосунки між індивідом та часом. Пряма залежність капіталізму від ринку прирівнює час до грошей, а праця починає ретельно організовуватися в часі й просторі.

Інформатизація, впливаючи на соціальний час, робить його насиченим і щільним, він сприймається як більш важливий, багато в чому визначає повсякденне життя індивідів. З упевненістю можна говорити про вплив технології на прискорення соціальних процесів та на соціальний час у цілому. На пізніх етапах розвитку індустріального суспільства стає більш інтенсивним процес розмивання меж соціального часу й соціального простору, а інформаційне суспільство пізніше підсилюватиме цей процес шляхом відчуження часу-простору від людини. Машини стають носіями часу й «поглиначами» простору, формують нове середовище із вищими на порядок швидкостями. Якщо час не сприймається як суттєва частина особистого буття, то він втрачає онтологічний статус та перетворюється в гносеологічний конструкт, наслідком якого є «розмивання меж» часу і відчуття ефемерності.

У підрозділі 3.2. «Інформатизація суспільства та перехід до глобалізованого світу: основні тенденції трансформації соціального часу і простору» розглядається феномен інформаційного суспільства та тенденції його трансформації. Глобалізація визначається як період часу, коли інформаційні технології стають латентною силою суспільного перетворення.

У підрозділі відзначається, що людська діяльність зазнає істотних змін в процесі інтенсифікації інформаційних процесів. Така трансформація веде до того, що соціальний простір розмивається, стає більш диференційованим. У певному сенсі відбувається відкриття простору завдяки розширенню сфери соціальних комунікацій.

Підпорядкування різноманітних сфер буття та ритму життєдіяльності людини інформаційним потокам приводить до нового, більш насиченого переживання соціального часу, який набуває віртуального характеру.

Розрив між соціальним часом і простором у глобалізованому світі збільшується з кількістю інформації. Таким чином, розвиток соціального часу і соціального простору йде нерівномірно, а соціальний час зумовлює соціальний простір. З огляду на це соціальний простір структурується навколо потоків інформації (капіталу, технологій), що приводить до зменшення залежності людини від простору.

У той же час інформатизація приводить до роздробленості соціального часу, бо робить його локальним, специфічним для кожного контексту й виступає чинником відчуження часу. По-перше, інформатизація, формуючи новий, «насичений» соціальний час, прискорює ритми життя. По-друге, інформатизація збільшує темпоральну складову, роздрібнюючи соціальний час, робить його локальним, специфічним для кожного контексту.

У підрозділі 3.3. «Інформаційна епоха та особистісний вимір часово-просторових характеристик» акцентується увага на проблемі особистого часу і простору людини в процесі становлення інформаційної цивілізації.

Прискорення соціального часу, викликане розвитком мережевої технології, посилює відчуття непричетності й «спізнювання», що стає проявом відчуження часу. Процес віртуалізації часу і простору розмиває відчуття реальності, поглиблює відчуження людини від атрибутів її життя.

Парадоксальність ситуації в тому, що людська екзистенція реалізується переважно шляхом віртуалізації діяльності, що створює «дивовижний новий світ», спотворену форму реальності, тобто віртуальний по суті світ, який комбінується інформаційними потоками і сам є інформацією. Маніпулювання реальністю, формування подій приводить до маніпуляцій зі свідомістю, створюючи особливий «віртуальний менталітет».

Структуралізація соціального простору в інформаційну добу ґрунтується на співіснуванні локальних культур як проявів традиційних суспільств, а з іншого боку, тих країн, які прагнуть до широкомасштабних планетарних перетворень, спрямованих на уніфікацію та універсалізацію. Доцільно говорити при цьому про однополярний вестернізований соціальний простір, що означає новий розподіл світу на тих, хто залучився до новітніх інформаційних комунікацій, і тих, хто через технологічні, економічні, політичні, релігійні причини не прагне цього робити.

В інформаційному суспільстві з'являються також інші форми організації індивідуального буття. Індивідуальний час покривається інформаційним полем, він повністю залежить від соціального простору, проте соціальний час зводиться до індивідуального з тієї причини, що інформатизація збільшує кількість та якість можливостей для реалізації себе та свого вибору.

Виходячи з концептуальної основи дисертації, згідно з якою інформатизаційний процес пов'язаний з усією історією людства і виявляється з різною інтенсивністю в різні епохи, видається правомірним ввести в аналіз поняття «комінформаційне суспільство», яке більш повно відображає реальний стан та логіку складних процесів постіндустріальної ери, коли комунікаційні потоки випереджають якість інформації.

У контексті цієї співвіднесеності стає очевидним, що на першому етапі становлення нового суспільства здійснюються революційні зсуви в розвитку комунікативних засобів передачі. При цьому вироблення, просування та управління інформацією набувають пріоритетного значення відносно самого змісту інформації, яка характеризується здебільшого не якістю, а кількістю.

Віртуальний світ являє собою оновлений тип відчуження людини як від своєї плоті, так і від екзистенційної складової людського буття.

Власне кажучи, соціальний простір як віртуалізований простір, з потоками інформації та інформаційними хвилями буде існувати поруч з реальним світом, живлячись його ціннісними орієнтирами. Екзистенційність людини буде відчужуватися не тільки в соціальну, але й у віртуальну площину, у якій стосунки між людьми набуватимуть форми стосунків між образами. Комп'ютерна мова буде перетворюватися з мови слів у мову зображень, комп'ютерних символів, картинок, комбінаторних знаків. Це буде принципово новий спосіб існування людства, де комунікація тотожна існуванню. З появою комп'ютерно-інформаційних комунікативних технологій еволюція людства пішла в іншому напрямку, - до більш повного розриву з природним середовищем і спрямувала свій розвиток у незворотню комунікативну еволюцію, суттєвою складовою якої є індивідуалізація соціального часу.

Інформаційна цивілізація не скоро зможе позбутися крадіжок інформації, несанкціонованого доступу, втручання в приватний інформаційний сектор, шантажу, психологічного насильства, кібертероризму, інформаційних війн, боротьби за бази приватної інформації - усе це має безпосереднє відношення і є причиною інформаційних ризиків. Ліквідація негативних наслідків інформатизації потребує значної уваги як збоку держави, так і громадянського суспільства.

ВИСНОВКИ

інформатизація соціальний простір суспільство

У дисертації проведений аналіз співвідношення простору і часу як модусів соціального буття у зв'язку з інформатизацією суспільних стосунків в її соціокультурних вимірах.

У ході дослідження з'ясовано, що на противагу узвичаєному вузькому, технократичному підходу до тлумачення феномену інформатизації, у дисертації останній розуміється в широкому сенсі - як соціокультурний процес, що триває впродовж усього історичного розвитку, змістом якого є поступове формування єдиної системи забезпечення людської взаємодії по перетворенню простору і часу як модусів соціального буття. Його ознакою є нова якість свободи людини, яка отримує можливість змінювати просторово-часові обмеження власного буття шляхом інформатизації соціальних зв'язків, що впливає не тільки на матеріально-технічний, а й на гуманістичний розвиток суспільства. У такому аспекті інформатизація постає не тільки як технологічне або інструменталістське явище, а і як феномен культури, що найбільш яскраво виявляється на етапі постіндустріального суспільства.

Інформатизація виступає ключовим чинником мінливого співвідношення просторово-часових атрибутів суспільства та визначає алгоритми їх розвитку на кожному конкретному історичному етапі становлення людського суспільства. З метою дослідження впливу інформатизації як соціально-культурного чинника суспільного буття здійснений аналіз просторово-часових співвідношень в історичній ретроспективі. Доведено, що процес інформатизації має місце на кожному з етапів історичного розвитку суспільства, але його форми та інтенсивність залежать від домінуючих способів матеріального та духовного відтворення суспільства, системи цінностей, що визначають соціалізацію індивідів.

Змістовний зв'язок соціального простору і часу на різних етапах історичного розвитку суспільства змінюється під впливом інформатизації соціального буття як фундаментального соціально-культурного процесу, що руйнує класичні уявлення про їх паритетно-симетричний характер. З'ясовано, що аграрно-ремісна цивілізація базується на низькому латентному рівні інформатизації, яка не має власної динаміки, оскільки доступ до її сприйняття й використання обмежений сакралізованим знанням.

Встановлено, що процес інформатизації в індустріальному суспільстві зводиться до певного типу раціонально-технологічної культури, ритм якої задає товарна парадигма. Цінністю суспільства виступає простір, організований для виробництва та споживання товарів, що втілюється в певній соціальній структурі. Соціальний час знаходить своє інституціональне закріплення у вигляді робочого часу, що робить його пріоритетним по відношенню до соціального простору.

Зміни у структурі матеріального виробництва, перехід до соціальної економіки знань, інтелекту, дозвілля виводить інформацію зі сфери виробництва та перетворюють її в суспільну технологію відтворення соціально-культурних алгоритмів, що дозволяє говорити про феномен інформатизації. В інформаційному суспільстві інформатизація як соціокультурний феномен обмежує сферу дії технологічного детермінізму. Із зростанням масиву знань збільшується розрив між соціальним часом і соціальним простором, який звужується до рівня індивідуального буття або набуває характеристик віртуальності.

Подвійне підпорядкування людини інформаційним потокам реального та віртуального походження ущільнює соціальний час, але звужує простір до рівня індивідуального буття. Простір усе більше набуває віртуального характеру, але відчуття часу зберігає свою реальність, що приводить до їх викривленого сприйняття: часу завжди не вистачає, а в просторі немає особливої потреби. Віртуалізація простору приводить до розмивання відчуття реальності, що зрештою, і є причиною відчуження індивіда від власного буття. У цьому випадку відчуття не тільки соціального простору, але й соціального часу визначається як «тут і зараз», що розчиняє як минуле, так і майбутнє в сьогоденні, а соціальне буття - у власній екзистенції.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

а) фахові видання:

1. Соколова К.В. Проблема социального времени в философии / К. В. Соколова // Актуальні проблеми духовності. - 2006. - № 7. - С. 401-409.

(0,4 др.а.)

2. Соколова К.В. Проблема отчуждения социального времени в процессе использования современных компьютерных технологий / К. В. Соколова // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. - Д. : ДНУ, 2006. - С. 213-223. (0,5 др.а.)

3. Соколова К.В. Еволюція уявлень про соціальний час в традиційному суспільстві / К. В. Соколова // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2007. - № 60. - С. 90-104. (0,6 др.а.)

б) публікації в інших виданнях:

4. Соколова К.В. Інформатизація суспільства як філософська проблема / Соколова К.В. // Гуманітарний журнал. - 2007. - № 1-2. - С. 272-275. (0,2 др.а.)

5. Соколова К.В. Трансформація модусів соціального буття в інформаційну епоху// Проблеми управління соціальним і гуманітарним розвитком: матеріали регіональної наук.-практ. конф. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2008. - С. 115-118. (0,2 др.а.)

6. Соколова К.В. Д. Белл. О. Тоффлер. Ю. Хабермас. / К.В. Соколова // Соціологія політики: Енциклопедичний словник / [ред.-упоряд. Полторак В. А. та ін.]. - К. : Вид-во Європ. університету. - 2009. - С. 37, 396, 411. (0,2 др.а.)

АНОТАЦІЯ

Соколова К.В. Трансформація соціального часу та простору в сучасному інформаційному суспільстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна. - Дніпропетровськ, 2009.

Дисертація присвячена аналізу співвідношення простору та часу як модусів соціального буття у зв'язку з інформатизацією суспільних стосунків в її соціокультурних вимірах. Досліджуються зміни просторово-часових характеристик соціального буття в аграрно-ремісній, індустріальній та інформаційній епохах, що дозволило стверджувати про зростання ролі процесу інформатизації в зміні основних параметрів соціального часу та диференціації соціального простору. Аналіз модусів соціального буття в інформаційному суспільстві дозволяє осмислити інформатизацію як соціокультурне явище, зумовлене процесами глобалізації. У такому суспільстві інформатизація постає не тільки як технологічне або інструменталістське явище, а і як феномен культури, що найбільш яскраво виявляється на етапі постіндустріального суспільства. Суспільний розвиток йде від панування технологічно-економічних тенденцій до пріоритету глобальних інформаційних цінностей суспільства, котре визначається як комінформаційне. Формування особистості здійснюється в суперечливих

умовах віртуалізації часо-просторових модусів індивідуального буття під впливом деперсоніфікованих соціальних комунікацій та маніпулятивних можливостей масивів інформації.

Ключові слова: соціальний простір, соціальний час, індивідуальний час, інформатизація, інформаційне суспільство, глобалізація, віртуалізація, комінформаційне суспільство.

АННОТАЦИЯ

Соколова Е.В. Трансформация социального времени и пространства в современном информационном обществе. - Рукопись.

Диссертация на соискания степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта им. академика В. Лазаряна. - Днепропетровск, 2009.

...