Щастя і сенс людського життя

Особливість потреби людини в любові та спілкуванні. Характеристика пошуків й визначення сенсу життя. Основні засоби досягнення щастя. Чинники, що визначають стан моральної вдоволеності. Уявлення про ідеал і сутність існування у світоглядному комплексі.

Рубрика Философия
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 07.02.2016
Размер файла 28,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

за темою "Щастя і сенс людського життя"

Вступ

Аналіз передумов виникнення, функціонування та розвитку людського суспільства починається зверненням до людської діяльності. Сама історія, як відомо, є «не що інше, як діяльність людини, що переслідує свої цілі...». Ставлячи перед собою певну мету, людина починає добиватися задоволення відповідної потреби. Тому діяльність людини (її спрямованість, характер, суспільна цінність і значущість) у кінцевому підсумку визначається складною системою потреб, що переплітаються, взаємовпливають одна на одну.

Поряд з елементарними потребами, задоволення яких забезпечує саме фізичне існування людини (їжа, одяг, житло і т. п.), важливе місце в її житті займають духовні потреби, притаманні людині як родовій істоті, потреби, що сформувалися в процесі соціогенезу. Сюди слід віднести передусім потреби людини в любові та спілкуванні, які, в свою чергу, пов'язані з потребами співчутливості, розуміння, захисту честі, поваги.

В указаних духовних потребах виділяються вищі соціальні потреби, що формуються на основі взаємозв'язку людини та природи. Будучи пов'язаними з емоціями та почуттями індивіда, потреби зазнають впливу сфери неусвідомлених спонукань, нерідко набуваючи при цьому в різній мірі вираженого релігійного й навіть міфологічного забарвлення. Відображаючи різні етапи становлення та розвитку особистості, вищі соціальні потреби знімають суперечності, властиві відношенню особистість -- суспільство, суперечності соціального середовища. На формування цих потреб справляє також вплив усвідомлення людиною свого біологічного існування, інтерес до проблеми соціального безсмертя.

Невідворотні колізії суспільного життя постійно ставлять перед людиною так звані «вічні», або «роковані» питання: що вона є, для чого вона живе, як їй жити, чи варто жити взагалі, що є щастя людське, які шляхи його досягнення? Відповіді на ці та подібні запитання викликали гострі суперечки впродовж усієї історії суспільства й свідчили про прагнення кожного покоління людей проникнути в сенс свого існування. Як справедливо зауважує один із теоретиків психології В. Франкл, є «специфічно людським проявом не тільки ставити запитання про сенс життя, а й ставити під питання існування цього сенсу».

1. Поняття щастя

Пошуки й визначення сенсу життя, здійснення ідеалу пов'язані зі змістом поняття «щастя». В кінцевому підсумку моральна свідомість «вирушає» на пошуки сенсу життя, бажаючи зробити це життя щасливим. Щастя, хоч би в чому воно полягало стосовно кожної людини нарізно, можливе тільки за вдоволення перших матеріальних потреб людини (Добролюбов). Водночас стан специфічно моральної вдоволеності, позначений поняттям «щастя», пов'язаний з усвідомленням людиною своєї життєдіяльності як осмисленої, вільно підпорядкованої досягненню поставлених цілей. Поняття «щастя» фіксує ступінь вдоволення індивіда від реалізації життєвих цілей, оцінку досягнутого в порівнянні з високим ідеалом.

Серед учених-етиків утвердилося визначення розглядуваного поняття моральної свідомості як такого стану людини, «який відповідає найбільшій внутрішній вдоволеності умовами свого буття, повноті й осмисленості життя, здійсненню свого людського призначення». Отже, для досягнення щастя людина повинна:

а) мати ясне уявлення про життя, спроможне зробити її існування повним і осмисленим, що забезпечує реалізацію її людського призначення; б) оскільки хронічного щастя так само немає, як нетанучої криги (Герцен), людина мусить постійно триматися свого уявлення про життя, прагнути його реалізувати в усіх виникаючих ситуаціях морального вибору; в) нарешті, для відчуття щастя абсолютно необхідний збіг у достатній мірі актуального стану буття та уявлення про те, яким воно має бути.

Моральна практика дає багатий спектр уявлень про щастя: для одних людей -- це цікава робота, якій віддають усе життя до решти, для інших -- спілкування з коханою людиною, сім'я. Для багатьох щастя невіддільне від кар'єри, просування службовими сходинками, слави, матеріального достатку. Справді, на рівні особистого світовідчуття в поняття «щастя» вкладається передусім «предметний» сенс, пов'язаний з конкретною метою життєдіяльності. При цьому часто засоби досягнення щастя приймаються за саме щастя. Оскільки засобів цих безліч і вибір їх диктується конкретною ситуацією (для хворої людини -- це здоров'я, для стомленої, засмиканої життєвими незгодами похилої людини -- це спокій, для молодої людини -- рух, калейдоскоп подій), то на рівні буденної свідомості виникає ілюзія незводимості безлічі уявлень до єдиного поняття.

Ототожнення щастя та засобу, що до нього веде, породжує (за втрати цього засобу) висновок про недосяжність щастя, його ефемерність. Це підмітив ще Сенека, котрий вказував на помилку, властиву всім людям, які прагнуть щасливого життя. Вона полягає в тому, що «приймають засоби до нього за його саме й чим більше до нього прагнуть, тим далі від нього опиняються» '.

Як уже зазначалося, питання що таке щастя людське, як досягти щастя, належать до числа «вічних» питань. Вони хвилювали людину ще в сиву давнину, що відобразилося в народних повір'ях, приказках та прислів'ях. Віра у вдалий випадок, який принесе щастя, жива й у наш час. При нагоді старші люди скажуть: «не родися красивим, а родися щасливим». Проводжаючи в самостійне життя, зауважать: «кожен сам коваль свого щастя». Все це є узагальнення багатоманітності життєвого досвіду пошуків і переживань щастя.

Народна мудрість, афоризми, висловлювання великих людей, допомагають зробити набутком кожного загальні правила та закономірності щасливого життя. Щастя дістається тому, хто багато трудиться, говорив Леонардо да Вінчі, підкреслюючи тим самим зв'язок щастя та праці. Дбаючи про щастя інших, ми знаходимо своє власне, стверджував філософ Платон, вважаючи, що для особистого щастя необхідне спілкування з іншими людьми, зв'язок особистого щастя зі щастям інших. Аналізуючи думки про щастя, підкреслимо їхній гуманістичний пафос. Усі люди однаково прагнуть щастя й мають на це право. Але досягнення щастя, боротьба за нього невіддільні від піклування про щастя інших. Прагнучи щастя, необхідно чини ти опір усім проявам нещастя. Моральна порядність, вірна дружба, некорисливе кохання -- все це те, без чого щастя неможливе.

Так само, як і сенс життя, щастя є найвищою соціальною потребою. В ієрархії моральних цінностей йому належить провідне місце. Як писав Арістотель, щастя -- це така мета дій, яку «ніхто не вибирає ні заради (благ), ні заради чогось іншого». Це, «очевидно, щось досконале... (повне, кінцеве) й самодостатнє». Якщо сенс життя організовує діяльність людини, спрямовує її устремління, то щастя означає виконання цих устремлінь, певною мірою характеризує діяльність людини як процес закінчений (момент збігу стану буття людини з її уявленнями про те, яким воно має бути). Щастя є чуттєво-емоційною формою ідеалу.

Ідея щастя як загальної мети, як найвищого блага виникає в тісному зв'язку з ідеями свободи, рівності, справедливості, гуманізму. В Новий час уявлення про щастя доповнюється ідеями демократії та прогресу. В такому потрактуванні щастя стає орієнтиром для суспільства в цілому, для класів та окремих особистостей і водночас воно сповнює боротьбу за високі ідеали чуттєво-емоційним змістом, надає цій боротьбі глибокого особистісного сенсу, формує відчуття співпричетності з великими звершеннями.

Життєвий загальнолюдський досвід виділяє й складові щастя, тобто чинники, що визначають стан моральної вдоволеності. Загальноприйнятим вважається умовний поділ чинників щастя на зовнішні та внутрішні. Звичайно саме зовнішні чинники передусім фіксуються масовою свідомістю. До них належать рівень матеріального добробуту, становище людини в суспільстві (колективі) та сім'ї, характер трудової діяльності, коло улюблених занять і т. п. До числа внутрішніх чинників слід віднести розум, волю, темперамент, характер, моральні якості особистості. Ці чинники формують морально-психологічний і духовний світ особистості.

Подібний поділ виправдовується моральною практикою. Так, Л. М. Толстой фіксує його в ряді афоризмів, наприклад у такому: «щастя залежить не від обставин, а від себе». Моральний досвід показує, що наявність зовнішніх чинників самих по собі ще не гарантує щастя, оскільки вони мають ще дістати вираження в координатах внутрішнього світу особистості.

Побутує думка, що всі щасливі сім'ї схожі одна на одну. Вона має під собою вагоме підґрунтя. Стосунки в таких сім'ях засновані на любові, взаємній повазі, взаєморозумінні, бажанні допомогти одне одному, вірності (як не згадати висловлювання Сенеки: «щастя потребує вірності»). При цьому зовнішні чинники бувають найрізноманітнішими (сім'ї ці в матеріальному відношенні можуть перебувати на протилежних полюсах шкали достатку, оскільки останнє не приводить автоматично до щастя).

Серед внутрішніх чинників особливе значення для щастя мають чесноти. Досить певно висловився з цього приводу Л. М. Толстой: є два бажання, здійснення яких може принести істинне щастя людині,-- бути корисним і мати спокійне сумління. Необхідний аксесуар щастя -- це впевненість, що живеш правильно (А. С. Макаренко). Станові щастя близьке почуття виконаного обов'язку, яке живиться потребою в повазі та любові з боку інших людей. Нарешті, багато важать незаплямована честь і гідність людини. любов сенс життя щастя

Усі ці внутрішні чинники демонструють свою значущість у складних ситуаціях морального вибору, коли в офіру приноситься матеріальне благополуччя. Види діяльності, де постійно виникають екстремальні ситуації (наприклад, альпінізм), висувають на перший план у шкалі моральних цінностей саме чесноти людини, котрі «зцілюють душу». «Адже гори не тільки калічать, а й зціляють душу, вчать взаємовиручці, справжній чоловічій дружбі»,-- говорить Микола Захаров, п'ятиразовий чемпіон країни з альпінізму.

Відмінності в змісті внутрішнього світу особистості й реальних умов її життя породжують і багатоманітність уявлень про шляхи досягнення щастя, щастя як такого. Навіть у представників одного колективу вони не збігаються. На рівні діяльності суспільства розкривається конкретно-історичний, соціально-класовий характер уявлень про щастя. Так само, як і уявлення про сенс життя, уявлення про щастя виконує нормативну функцію -- зумовлює характер нашої поведінки, ставлення до суспільства та природи.

Звичайно, протягом усього свого життя людина не може бути постійно ним вдоволена. Не буває щастя без червоточинки, зауважив Горацій. Трапляються в житті моменти, коли людина відчуває себе глибоко нещасною. Така діалектика життя, котра дає можливість повніше й гостріше відчути його радість. Розуміння причин нещастя, вміння з гідністю переносити й долати їх, зацікавленість у включенні до особистого досвіду набутих моральних уроків роблять можливішим досягнення щастя.

Важливість визначення суті справжнього щастя диктується ще й тим, що викривлене уявлення про нього може зробити життя людини нещасливим. Правильне ж усвідомлення складових щастя є однією з передумов досягнення моральної вдоволеності життям, своїм місцем у світі. Уточнюючи «вічне» питання про шляхи досягнення щастя, Кант зауважував, що «мораль, власне кажучи, є вченням не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя». Тобто, акцент робиться не на засобах досягнення щастя (зовнішніх чинниках), а на визначенні й формуванні тих моральних якостей внутрішнього світу людини, тих моральних механізмів, котрі тільки й роблять індивіда моральним суб'єктом.

2. Сенс людського життя

Постійні колізії суспільного життя неодмінно ставлять перед людиною питання про сенс життя. Це питання належить до категорії так званих вічних питань і буденної свідомості, і теоретичної думки. Можливо, справедливе зауваження героя роману Е. Ремарка "Тріумфальна арка", коли той говорить, що людина для того і живе, щоб розмірковувати про сенс життя.

Сутність буття людини і сенс її життя складали основу теоретичної думки протягом багатьох століть, були в центрі уваги різноманітних філософських, релігійних і соціально-етичних концепцій. Один із теоретиків психології В. Франкл слушно зауважив, що "специфічно людським проявом є не тільки вміння ставити запитання про сенс життя, а й ставити під сумнів питання існування цього сенсу".

Звісно, не лише складності соціального буття викликають у людини інтерес до проблем сенсу життя. Цей інтерес неминуче формується в процесі "олюднення" людини, прилучення її до культури суспільства, навчання, засвоєння нею накопиченого попередниками досвіду, зрештою під час спілкування. Як відомо, процес соціогенезу починається із засвоєння готових взірців поведінки. Задоволення ще не до кінця визначених вищих соціальних потреб відбувається через наслідування. За цих умов практично відсутня критична оцінка таких потреб. І лише в період духовного дозрівання, у підлітковому віці, проблема сенсу життя вперше може оволодіти людиною.

Картина світобудови, яка взята зі світу дорослих, зазвичай непохитна і не піддається сумніву. Разом з тим, перші ж спроби осягнення таїн людського буття, такі характерні для юності пошуки свого ідеалу в житті призводять до відкриття неоднозначності людського існування, що нерідко стає причиною глибокого конфлікту між особистістю, що саме формується, і тим соціальним середовищем, до якого вона належить. Поява сумнівів щодо "невлаштованості" світу дорослих може бути причиною відмови від наслідувальних форм поведінки і водночас опробування нових ідей під час вироблення самостійної лінії поведінки.

Актуальність проблеми сенсу життя характерна не тільки для підлітків, але й для людей зрілого віку. Здебільшого це пов'язано зі зламом світоглядних стереотипів, серйозними моральними потрясіннями.

Кожен осмислює своє життя І життя тих, хто його оточує, передусім виходячи зі свого світогляду, становища в суспільстві.

Люди можуть мати неоднаковий матеріальний стан, але не це головне. Основна відмінність полягає у різному розумінні мети та сенсу життя, духовно-моральних ідеалів, шляхетності, незаплямованості життя, людської гідності та громадянської позиції. Аби сприяти розвитку високих людських рис, необхідно допомогти людині визначити життєвий ідеал, виробити світоглядну позицію, завдяки якій соціальний ідеал став би особистісною потребою кожного.

Уявлення про ідеал і сенс життя у світоглядному комплексі вимагає від особистості наповнення їх конкретним змістом.

Сенс життя не узгоджується з егоїзмом, він чужий індивідуалізмові. Втрата зобов'язань щодо світу, інших людей рано чи пізно призводить до втрати сенсу життя, глибокої моральної кризи. Знайти сенс життя допомагають зв'язки людини із зовнішнім світом, багатство та різноманітність суспільних відносин, у яких людина перебуває разом з іншими людьми.

Таким чином, сенс життя можна визначити як індивідуальну реалізацію універсального зв'язку особистості з. людською спільнотою за умови пріоритетного визнання суспільством самоцінності особистості розуміння ролі особистості у відносинах "особистість -- суспільство".

Сенс життя може бути розглянутий і як життєва мета, досягнення якої передбачає формування завдання на тривалий період. Обрана більш чи менш свідомо мста життя (знайдений сенс життя) набуває нормативного характеру, стає керівництвом до дії. Багатий спектр уявлень про сенс життя, що простежується в історії філософської й етичної думки, свідчить про залежність змісту цього поняття від соціального становища індивідів, соціальних груп, класів, від їхніх потреб та інтересів, сподівань та устремлінь.

Поняття сенсу життя включає соціальний, світоглядний, індивідуальний, віковий та інші аспекти -- як суспільні, так і особистісні. Багатогранність людської діяльності визначає полікомпонентність феномена сенсу життя, адже життєвий процес людини здійснюється і як діалектична єдність створення умов життя, і як самореалізація особистості в цьому процесі.

Усе це зумовило визначення концепцій сенсу життя. Так, В. Г. Немировський виділяє принаймні дев'ять основних концепцій сенсу життя: творчо-альтруїстична, соціально-демографічна, ігрова, гедоністична тощо.

Неоднозначність підходів до проблеми сенсу життя не в останню чергу пояснюється як її багатогранністю, так і неоднозначністю самого мовного вираження цього феномену. У філософії і традиційній логіці, а нерідко і в логічній семантиці сенс трактується як "значення". Хоча в теорії під значенням (денотатом) імені мається на увазі деякий предмет, а під змістом (концептом) -- зміст поняття цього предмета. У різних варіантах це поняття може бути представлено як: 1) внутрішній зміст якого-небудь явища; 2) значення; 3} мета; 4) розумна основа чого-небудь.

Необхідність визначення поняття "сенс життя" в межах етимології очевидна, вона визнається всіма дослідниками. Кожний із них за критерій сенсу життя бере той або той бік проблеми, що І зумовлює багатозначність існуючих у літературі визначень цього поняття. Відома, зокрема, спроба розглянути сенс життя як Ідеальну властивість руху і розвитку суб'єктивної форми предметно-практичного способу дій. З позиції такого підходу сенсом володіє лише олюднений світ; смисл, осмисленість, доцільність присутні лише на рівні свідомого самотворення.

Усі ці концепції сенсу життя проявляються у доцільній спрямованості свідомості особистості. Така спрямованість представлена двома рівнями: світоглядним і соціальним. На першому (вищому) рівні найповніше формується уявлення особистості про сенс життя, про світ, про цінність та місце особистості в ньому, про ставлення до Інших людей. Відповідно до цього визначаються головні життєві цілі, визначаються морально-етичні засоби їх досягнення. На другому (нижчому) рівні відбувається конкретизація концепції сенсу життя стосовно життєвих орієнтацій. Залежно від наявності умов для задоволення потреб вибудовується шкала оцінок різних сфер життєдіяльності індивіда. За пріоритетними сферами можна опосередковано судити про уявлення особистості щодо сенсу життя. Ці уявлення реалізуються в мотивах вибору виду трудової діяльності, професії, ціннісному ставленні до культури і т. ін.

Суспільство бере безпосередню участь у досягненні великих цілей свого народу: створює передумови для всебічного розкриття інтелектуальних, емоційних здібностей людини, збагачує ЇЇ чуттєвий світ. На думку Регеля, через здійснення великих цілей людина виявляє в собі й великий характер, що робить її прикладом для інших.

Висновки

Таким чином, за більш ніж дві тисячі років, що минули з часів оприлюднення проблеми щастя у філософській думці, було висловлено безліч поглядів на його природу. Підсумовуючи їх основні концепції тлумачення людського щастя можна виокремити чотири визначальні підходи: щастя - це щось цілком об'єктивне - щаслива доля, успіх у якійсь справі, життєвий талан тощо. По-друге, як суто внутрішній, психологічний стан інтенсивної радості, захвату, блаженства. По-третє - у загальнофілософському своєму аспекті щастя найчастіше осмислюється як володіння вищими благами життя (власне це й означає термін «евдемонія»). Нарешті, щастя виступає як суб'єктивна моральна реакція на володіння цими благами, що знаходить вияв у певному задоволенні від життя загалом. Саме таке розуміння щастя, на наше глибоке переконання, є істинне.

Уявлення про щастя, що його відбиває дефініція, як нам видається, найбільше відповіднає станові сучасної моральності. Разом з тим, воно виявляється неповним, якщо не враховувати неодмінно властиве справжньому щастю почуття світлої радості, ентузіазму, що охоплює душу людини. Безрадісне ж, неокрилене ентузіазмом вдоволення тяжіє до ретроспективного осягнення життя і саме по собі, як легко переконатися, ще не робить людину щасливою.

Отже, вищевикладене тлумачення засвідчує досить складну смислову структуру етичного поняття щастя. Разом з тим ми бачимо, що в основі будь-яких побудов є усе ж таки дещо цілісне й просте, присутність чого людина відчуває і вирізнює з усього іншого лише виходячи з власного життєвого досвіду. Можна сказати, що, маючи загальнолюдські джерела, проблема щастя в кожному випадку передбачає цілком індивідуалізоване відповідальне рішення, яке відображає особливості тієї чи іншої особистості, неповторності її життєвого шляху, її внутрішнього світу, емоційних нашарувань, переживань того, що здійснилося чи ні.

Розмірковуючи над природою щастя, не варто забувати про його сутнісний зв'язок з унікальністю кожної людської індивідуальності, самобутність вибору способу ощасливити себе, а, відтак, цілий світ.

Починаючи з античних часів, від Платона й Арістотеля, класична філософія всіх періодів переконувала людей, що бажання щастя є невід'ємною властивістю людини, ідеалом, прагненням, сенсом буття кожного. Навіть Б. Паскаль із його трагічним світосприйняттям вважав усе ж таки, що «всі люди прагнуть до щастя - з цього правила немає винятків; способи у всіх різні, але мета одна» . І лише в XIX ст., ми зустрічаємо тлумачення щастя як дечого тривіального, несумісного із внутрішнім трагізмом людського існування. У ХХ ст. прослідковуємо спробу перевести цей «тіньовий» аспект внутрішнього буття людини у вимір раціональної психології, згідно з яким серед підсвідомих прагнень людини Танатос посідає «почесне» місце поруч з Еросом, ототожнити із (станом) чи (відчуттям) щастя. «Метою всякого життя є смерть» (а зовсім не самозбереження, як вважали раніше) (Фрейд).

Вітчизняні філософи Хамітов Н.В., Крилова С.А. у етичному словнику зафіксували визначення поняття щастя як переживання реалізації сенсу життя. Категорії «сенс життя» і «щастя» можна співвіднести з категоріями «можливості» і «дійсності».

Здається, міркувань про щастя у нашому дослідженні висловлено досить, аби, вирішити, яке із них найдоказовіше, найприйнятніше. Але слід нагадати, що «рецепт» щастя - у кожному із нас. Досконалість морального рішення нерідко визначається не стільки його радикалізмом, скільки тактовністю - здатністю, не відкидаючи жодної із протилежних позицій, знайти такий спосіб їхнього узгодження, який саме в даній конкретній ситуації виявляється найбільш справедливим і доречним, довершеним, конфортним, оптимальним, ефектним.

Список літератури

1. Анненский Й. Что счастье?//Русская поэзия конца 19 -- начала 20 века. М., 1979.

2. Гранин Д. О милосердии//Лит. газ. 1987. № 12.

3. Добринская Е. Й., Соколов 3. В. Свободное время и развитие личности. Л., 1983.

4. Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. К-, 1989.

5. Дубровский Д. М. Смысл жизни//Вопр. философии. 1990. № 6.

6.. Сабиров В. Ш. Этический анализ проблемы жизни и смерти. М., 1987.

7. Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1990.

8. Шердаков В. Н. Нравственное самоопределение как проблема истории духовной культуры//Мораль: сознание и поведение. М., 1986.

9. Шилов В. Н. К проблеме смысла жизни//Филос. науки. 1985. № 2.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Питання про призначення людини, значимість і сенсу її життя в античності, в середні віки, в період Відродження та Нового часу. Щастя як вищий прояв реалізації сенсу життя особистості. Матеріалістичне осмислення історії людського суспільства Марксом.

    доклад [20,3 K], добавлен 03.12.2010

  • Філософсько-релігійне розуміння сенсу життя. Концепції природи людини. Визначення поняття "сенс життя". Шляхи реалізації сенсу життя. Осмислення буття людини і визначення сенсу власного життя. Питання про призначення людини, значимість її життя.

    реферат [38,3 K], добавлен 26.10.2010

  • Одне з основних питань філософії у всі часи була загадка існування людини, сенс, мета, та сутність взагалі життя людини. Індивід, особистість, індивідуальність - основні поняття для характеристики людини як індивідуального феномена. Поняття духовності.

    реферат [23,4 K], добавлен 10.01.2011

  • Звідки постає проблема сенсу життя людини. Способи осмислення людського буття, життя як утілення смислу. Феномен смерті, платонівський та епікурівський погляди на смерть. Погляди на ідею конечного людського буття як дарунка, що чекає на відповідь.

    контрольная работа [35,7 K], добавлен 15.08.2010

  • Аналіз твору "Думки" Блеза Паскаля, його зміст та основні ідеї. Сутність поняття "щастя" у баченні автора. Мислення як шлях до возвеличення людини, шлях до знаходження її місця у світі. Жадоба до визнання, її роль в житті людини. Шляхи досягнення щастя.

    реферат [11,3 K], добавлен 16.11.2010

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.