Технологія як предмет соціально-філософського дослідження

І.А. Муратова

кандидат філософських наук, доцент,

докторант кафедри філософії

Національного технічного університету

України «Київський політехнічний

інститут імені Ігоря Сікорського»

Для сучасної цивілізації загалом і для України зокрема надзвичайно актуальною є стратегія інноваційного і технологічного розвитку, якій відповідає курс на реструктуризацію економіки на основі знань та наукомістких технологій. І ця актуальність багатократно посилюється в умовах соціальної нестабільності, кризових явищ і процесів, військових конфліктів, непередбачуваності суспільних змін. Ці негативні зсуви, у свою чергу, значно посилюються, поглиблюються і загострюються за умов інтенсифікації і прискорення соціальних трансформацій під дією hi-tech. Ці обставини вимагають продуманої і науково обґрунтованої стратегії узгодження людського і технологічного розвитку, а значить, і відповідних досліджень і розробок методами соціальної філософії. У загальному вигляді проблема полягає у тому, що сучасне суспільство повністю залежить від науки і технологій, але їх прогрес і соціальні наслідки є недостатньо керованими і планомірними. Отже, одна з найважливіших дослідницьких проблем - розробка науково-теоретичних основ управління інноваціями і технологіями для свідомого гуманістичного спрямування науково-технічного прогресу задля здобуття свободи людського розвитку і подолання тотальної науково-технологічної зумовленості.

Пошуки шляхів сталого розвитку суспільства і національної економіки будуть результативними, якщо спиратимуться на наукове дослідження технології на соціально-філософському теоретичному рівні. Адже економіка знань або інноваційна економіка не здатна виникати сама по собі з наукових досягнень чи технічних новинок. Реорганізація усталених форм виробництва на основі продукування, розповсюдження і застосування наукових знань і сучасних технологій є справою людей, яка вимагає суспільних відносин і соціальних суб'єктів відповідної якості. Отже, соціально-філософське осмислення технології в суспільно-історичному і гуманістичному ключі є передумовою науково обґрунтованого управління науково-технічним прогресом як в інтересах усього суспільства, так і з метою розвитку нової форми багатства - творчої індивідуальності та людяної особистості у кожного і всіх. технологія соціальний філософський розвиток

У колективній роботі зарубіжних авторів - Pieter E. Vermaas, Peter Kroes, Anthonie W.M. Meijers та ін. [1] - досліджується технологічний поворот від емпіричної до аксіологічної позиції у філософії науки і техніки. Технологія трактується ними як практичне мистецтво, а ключові авторські ідеї оформлені у вигляді маніфесту майбутнього філософії, що вирішує питання про відношення науки до технології: що превалює - різниця чи ідентичність? У центрі уваги дослідників знаходиться розроблення конструктивної філософії техніки і технології у сфері відповідальних інновацій, врахування інформації про практичні перспективи і можливі ризики. Автори висвітлюють соціально-політичні аспекти технологічного прогресу і філософські проблеми технологічного застосування науки на благо людства, пропонують когерентній погляд на співвідношення між соціальним визнанням і моральною прийнятністю технології. У роботі представлена методологія інноваційних інженерних проектів, розглянуто значення і цінність micro, meso, macro і meta рівнів в інженерії, поняття функції у критичній теорії технології, підходи у застосуванні соціології знань для утворення належної технологічної функцій. Проте поза увагою авторського колективу опинилися історичні аспекти дослідження технології, а методологічна роль соціальної філософії у вирішенні поставлених у праці завдань лишилася недооціненою, що враховувалось у цій статті.

У досить цікавій роботі П. Джонса [2] розбирається теорія засобів зв'язку Р. Вільямса та його відмова від прото-постмодерністського авангардизму М. Маклуена, який перейшов від моральної і культурної критики технологічно-утилітаристської цивілізації до вивчення впливу електронних засобів масової комунікації на сучасне суспільство. Автор доводить, що суть їх розбіжності та полеміка досі зберігають своє значення в контексті питання про концептуальний зв'язок категорій “medium” і “technology”. Соціологічна альтернатива Вільямса включає нормативну соціологічну типізацію засобів комунікації, побудовану на критиці ідей Маклуена, що П. Джонс високо оцінює. На його думку, у сучасних дискусіях про “new medium” часто не розрізняють технічні винаходи (оцифровка даних і способи її передачі), соціально впроваджені технології (інтернет), а також супутні культурні форми (електронна пошта, сайти, системи інтерактивності т. д.). Дослідження Джонса є суто соціологічним і не сягає теоретичного рівня соціальної філософії.

Принципи саме соціально-філософського вивчення технології закладені в працях таких авторів, як В. Князев [3] і В. Розін [4-5]. Але переважають питання теорії та методології дослідження зв'язку людина-технологія-соціальність, багато уваги приділяється філософії техніки. У ґрунтовній роботі В. Онопрієнка і М. Онопрієнка [6] розглянуто соціокультурний вимір новітніх мегатехнологій. З огляду на це стаття присвячується виділенню тих елементів і особливостей технології, які проявляються, коли вона стає предметом соціально-філософського дослідження.

Виклад основного матеріалу дослідження доцільно розпочати з результатів вивчення перших спроб осмислення технології, які свідчать, що на ранніх стадіях вона розглядалася як ремесло, мистецтво, майстерність, уміння в діапазоні від людського до божественного, космологічного техне. Поняття «ремесло» не мало якоїсь конотації на пониження у давньогрецькій культурі: мистецтво і ремесло не розрізняли, художник чи митець були ремісниками, а їх заняття не вважалося чимось величнішим і вищім за ремісницьку справу [7]. На думку М. Ґайдеґера, технологія від самого початку містила у своєму складі знання, тому він пов'язує термін «techne» з давньогрецьким поняттям “episteme” [8, с. 221]. Лосєв також вважає, що давній грек не лише мистецтва не відрізняв від ремесла, але і науку не відділяв від нього, тож «техне» в античній культурі - це єдність ремесла, мистецтва і науки [7]. При цьому наука у цей період загалом трактується практично, а не як чиста умоглядна абстракція. Проте деякими авторами фіксується розщеплення, розходження теоретичного знання і практичного ремесла у ті часи. На їхню думку, в античному мисленні вже має місце чітке розрізнення епістеми, що обґрунтовує науку, і техне - практичного знання, яке необхідне для виконання окремої справи і пов'язане з нею. Технічна діяльність, як вважають ці дослідники, не мала ніякого теоретичного фундаменту, антична техніка вимагала лише рутини, вправності, навички; технічний досвід передавався безпосередньо від батька до сина, від матері до дочки, від майстра до учня. Отже, у цьому проглядається цікава проблема. Технологія має у своєму складі «логію», тобто вона не поза знанням існує і постає. І питання полягає у тому, яке знання входить до змісту технології: теоретичне чи емпіричне, наукове чи ні?

Якщо звернутися до XVIII - ХІХ ст. і перебігу процесу промислової революції, що супроводжувалася цілою низкою наукових революцій, дана проблема окреслюється рельєфніше. Німецький дослідник і науковець Й. Бекман, який вперше використав у науковій і технічній літературі термін «технологія» (в 1772 р.) і одним із перших почав викладати таку навчальну дисципліну, вважав, що це «наука про ремесло» або «знання ремесла». Можливо, що нині це назвали б «технознанням» або «інженерним знанням». У будь-якому разі саме знання він висував на перший план у складі технології, пов'язуючи його не лише з теоретичними, але й практичними навичками і уміннями в різних ремеслах. Знання ж він розглядав в історичній послідовності його виникнення, розвитку і застосування. Тому до технології, за Бекманом, належить знання про історію наукових відкриттів та винаходів, а також сучасний стан справ у провідних напрямах ремесл і наук, методи їх організації і засоби виробництва. Не оминав Бекман і дані про мистецтво та технічні засоби художньої діяльності. Варто підкреслити, що саме принцип історизму привів Й. Бекмана до розроблення технології як нової галузі наукових досліджень і викладання. У його роботі постали в узагальненні та єдності витоки, історія, сучасний йому стан, методи використання різних машин, інструментів, приладдя та інших пристроїв, що застосуються в ремеслі, фабрично-заводському виробництві, різних галузях суспільного і домашнього господарства. Усе це він відносив до технології. Він створив своєрідний науковий путівник по історії знань про ремесла, мануфактури, заводи і фабрики. Мету своїх досліджень він бачив у тому, щоб надихнути інших вчених на подальший розвиток науки. Такий результат дає змогу назвати Й. Бекмана засновником наукової технології.

Масштабність і проникливість бекманівського погляду на технологію можна оцінити, якщо порівняти його з тим вузьким значенням, яке вкладають у цей термін фахівці інженерного профілю, а саме: послідовність етапів виготовлення виробу / продукту або досягнення результату (технологія виробництва, вирощування, навчання); методи обробки і переробки сировини і матеріалів, способи перетворення енергії, інформації тощо; «знання про техніку», виражені в інструкціях, кресленнях, схемах, інженерних проектах, дослідно-конструкторських розробках, правилах експлуатації механізмів тощо. Зазвичай технологію характеризують звужуючими, обмежувальними предикатами: промислова, фабрично-заводська, інформаційна, рекламна, поліграфічна, соціальна, політична, педагогічна тощо. Як зазначає В. Князев, у вузькому значенні технологію розуміють як сукупність «штучних засобів» доцільної діяльності людини, в широкому - технологічні процеси загалом [3, с. 12]. Але інтенсифікація історичної скороминущості особливих технологічних схем, спеціалізованих операцій і прийомів, структур виробництва, що колись претендували на стабільність і незмінність, прискорення пов'язаної з цим мінливості методів управління і організації суспільного життя загалом, а також зростання швидкості уніфікації, якої вимагає застосування сучасних інформаційно-комунікаційних засобів, призвели до того, що є як історична потреба / завдання, так і можливість теоретичного і практичного виявлення технічного взагалі як головної вісі будь-якої людської діяльності - чи то піде мова про її зростаючу спеціалізацію та професіоналізацію, чи про оптимальність чи ефективність у справах економіки, політики, ідеології, наукових досліджень тощо.

Так, в онтологічному аспекті технічне взагалі розкривається як засіб людської матеріальної діяльності: знаряддя, сировина, матеріали і умови виробництва, промисловий процес, технічна реальність в цілому (техносфера). Історичний аспект виражає поставання технології через послідовність ступенів виробництва: ремесла, мануфактури, машинної промисловості, автоматизованих систем та інформаційних мереж тощо. Гносеологічний напрям розглядає технологію в когнітивному аспекті: як технічне знання, технонауку, тобто як знання про техніку в різноманітних формах буття і застосування. Управлінський аспект полягає у тому, що технологія трактується як єдність цілепокладання і цілереалізації, тобто не лише як цілеспрямоване застосування техніки і технічного знання в інженерній діяльності та в різних сферах суспільного виробництва, але і як виявлення і застосування наукового знання про методи і засоби суспільної діяльності з метою вирішення теоретичних і практичних задач у життєдіяльності соціуму. Останній підхід широко представлений концепціями «постіндустріального», «інформаційного», «технотронного» суспільства, «К-суспільства» (Knowledge society) у філософії техніки.

З огляду на це такі дослідники, як В. Князев і В. Шевченко, вважають, що технологію цілком правомірно розуміти узагальнено - як цілеспрямоване системне застосування будь-яких видів організованого наукового знання для досягнення найрізноманітніших практичних цілей. Тоді можна говорити не лише про технологію виробництва, але й про технологію діяльності установи, технологію управління окремими сторонами суспільного життя чи усього суспільства загалом [3, с. 14-15]. Технологія тут висвітлюється як теоретично обґрунтована «тактика» реалізації / досягнення за допомогою наукового та інших видів знання (зокрема методологічного чи інженерного) тих чи інших практичних цілей діяльності, що визначаються загальною стратегією тої чи іншої суспільної сфери чи галузі. При цьому саме застосування знань стає особливою формою розподілу праці, що вимагає спеціальної підготовки від тих, хто її виконує, оволодіння ними технологічним знанням. Отже, в умовах інтенсифікації НТП наука перетворюється не лише на продуктивну силу, що формує виробничий базис, але й на орган суспільного управління, що значно змінює уявлення про технологію, її форми, і спрямовує теоретичне осмислення сутності технології в соціально-філософське річище. При цьому суб'єктивні аспекти технології осмислюються у дослідженнях діяльного способу буття суспільства, культури і особистості, здійснення творчості та гуманізму. Подолання дуалізму суб'єктивного і об'єктивного аспектів у дослідженні технології можливе на шляху розкриття її гуманістичного потенціалу, що потребує наукової інтеграції соціально-філософського, логіко-історичного, культурологічного векторів дослідження. У разі подолання такого дуалізму технологія у своєму існуванні і функціонуванні розкривається як буття людини, що сама створює / творить своє соціально-історичне буття, вступаючи у суспільні відносини і взаємодії.

Технологічне освоєння природної енергії та природних сил, речовин і взаємодій в їх причинності та закономірності здійснюється як перетворення форм природного буття на певний спосіб буття людства, в культуру як людське буття, як перехід «буття в собі» натури в її олюднене, «для себе буття». Ця діалектика є принциповим моментом осмислення технології і потребує філософської рефлексії цього феномена. Технологія при цьому розкривається у її суб'єктивній зумовленості людським буттям, цілями, потребами, ідеалами людини, тобто як така форма соціально-історичної реальності, де відбувається об'єктивація суб'єктивного і суб'єктивація об'єктивного, саморозкриття об'єктивної реальності через суб'єктивну форму освоєння і представлення її людиною. Таким чином долається удавана, уявна віддаленість технології від індивідуального чи суспільного буття людини. Буття технології, як і буття людини, трактується абстрактно, якщо розглядається поза соціально-історичним творенням людиною свого суспільного існування.

Отже, в сучасних умовах цивілізаційного поступу треба визнати недостатність і обмеженість вузько-спеціалізованого та прагматично-утилітарного розгляду технології через призму сфер матеріального виробництва, промисловості, тощо, тобто взагалі лише з точки зору корисності - як множини засобів, необхідних для продукування умов людського існування і задоволення потреб, без зв'язку з саморозвитком людини, з її сутнісним творчим самоздійсненням.

Література

Аннотация

Муратова И. А. Технология как предмет социально-философского исследования. - Статья.

Ключевые слова: техника, технология, знание, наука, теория, практика, общество.