Поняття світогляду у світлі сучасного філософсько-педагогічного дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття світогляду у світлі сучасного філософсько-педагогічного дискурсу

Як зазначається в недавно оприлюднених концептуальних засадах реформування середньої школи «Нова українська школа» [1], становлення людини як особистості, підготовка її до життя в реальному суспільстві є безпосереднім завданням школи як основного інституту соціалізації. Школа має озброїти учнів знаннями, сформувати необхідні компетенції, виховати цінності, а головне - сформувати цілісний світогляд особистості, який забезпечить її орієнтацію в природному і соціальному середовищі, уміння користуватись знаннями, спілкуватись з людьми. Реалізація цього завдання в сучасній школі носить проблемний характер. Як показує практика, досить часто випускники школи реального життя не знають, а тому й входять в нього з вкрай розпорошеними орієнтаціями. Формування цілісного світогляду у цьому контексті постає як одне з головних завдань оновлення (модернізації) школи. Що ж таке «світогляд» і яку роль відіграє він в системі формування людини як особистості? Зупинимось на цьому більш детально.

Залежно від предмета дослідження, проблема світогляду висвітлюється у відповідних аспектах аналізу: будь то формування світоглядних орієнтацій, або аксіологічний вимір світогляду, або його когнітивні аспекти» [2, с. 261]. Філософсько-педагогічний дискурс, в цьому плані, дозволяє нам здійснювати доволі всеохоплюючий аналіз, адже для освіти важливо не подрібнити світогляд на окремі складові, які легше досліджувати, але охопити всі прояви особистісної цілісності людини в її пізнавальних, морально-етичних, естетичних, поведінкових та інших проявах.

Враховуючи це, ключовим завданням нашого дослідження є виділення сутності та значимих елементів світогляду сучасної людини, а також аналіз того, як вони трансформують чи вписуються в загальну структуру світоглядно-ціннісних орієнтацій сучасної молоді. В цьому ж аспекті аналізується і сучасний філософсько- педагогічний дискурс, адже ключовим питанням філософії освіти сьогодні, на наше глибоке переконання, є проблема підвищення ефективності освітнього, впорядкованого, системного впливу на формування світоглядно-аксіологічних орієнтирів кожної дитини чи молодої людини. Це надзвичайно важливо тому, що тільки та людина, яка має міцний світоглядний фундамент і активну ціннісно-поведінкову життєву позицію, може самореалізовуватися як активний суб'єкт здобуття успіху, авторитету, творчості, щастя. Чи може сучасна освіта реально допомагати людині в цьому? Чи готова вона враховувати всі світоглядно-ціннісні патерни, що динамічно змінюються в рамках глобально- інформаційної цивілізації? Відповіді на ці питання можна давати тільки після детального розгляду того, як поняття «світогляд» аналізується та досліджується в межах сучасного філософсько-педагогічного дискурсу.

Показово, що протягом всього розвитку філософії світоглядна проблематика була центральним елементом будь-якої теорії. Водночас, і педагогічно-виховний дискурс був притаманний всім значимим філософсько- концептуальним системам. Починаючи з Сократа, філософія і навчання, філософія і виховання, філософія і прищеплення високих морально-етичних принципів є нерозривними явищами. Окрім того, саме з іменами видатних філософів пов'язані будь-які дослідження, спрямовані на з'ясування особливостей світогляду певної епохи. Так, щоб усвідомити специфіку античного світогляду необхідно досліджувати творчість Платона і Аристотеля, середньовічного - Блаженного Августина і Фоми Аквінського, ренесансного - М. Кузанського, М. Коперніка, Дж. Бруно, просвітницького - Ф. Бекона і Р. Декарта. Звичайно, тут названі тільки символічні імена. В концепції будь-якого філософа, що належить до певної епохи в максимально абстрактній та всеохоплюючій формі передаються основні світоглядні характеристики часу. Однак слід відмітити, що від античності до XIX століття філософи скоріше вибудовували світоглядні концепції, ніж аналізували сам феномен «світогляду».

Ця категорія стає предметом концептуального дослідження у І. Канта та І. Г. Фіхте, які чітко підняли проблематику фундаментального значення суб'єкта в процесі формування світоглядно-ціннісних орієнтацій в кореляції із природно-соціальними настановами чи умовами. Пізніше у «філософії життя» у Ф. Ніцше, В. Дільтея, Г. Зіммеля, А. Бергсона створюється теоретична лінія про те, що люди є активними творцями власного світогляду за умови активного використання власних внутрішніх духовно-життєтворчих сил. Продовжив цю лінію і видатний філософ минулого століття Альберт Швейцер. Задаючись питанням про те, що таке світогляд, він дає наступне тлумачення: «Сукупність хвилюючих суспільство та людину думок про сутність оточуючого світу, про положення та призначення людства і людини в ньому. Що означає суспільство, в якому я живу, і я сам, що живу в світі? Що ми хочемо бачити в ньому? Чого чекаємо від нього? В залежності від того, до якої відповіді на ці конкретні питання буття приходять індивіди, що складають суспільство, можна судити про дух відповідної епохи» [З, с. 71]. Таким чином, в філософії XX століття складається глибока переконаність в тому, що фундаментом світогляду є не лише потужні концептуальні системи (міфологічного, релігійного, наукового, філософського характеру), але й духовні зусилля окремих суб'єктів, тобто людей та їх спільнот, що занурені в конкретні історично-культурні та технологічно-цивілізаційні буттєві реалії.

Особливої філософської глибини ця проблематика набула в творчості екзистенціалістів. У М. Хайдеггера, К. Ясперса, Ж.-П. Сартра, А. Камю, X. Ортега-і- Гассета, Н. Аббаньяно. Саме у них окрема особистість, її цілісність та можливість абсолютно свобідного самоздійснення виноситься на загальносвітоглядний, загальнокультурний, загальноцивілізаційний рівень. Багато в чому сучасний гуманістичний філософсько- педагогічний дискурс знаходить свої коріння саме в антропологічно-гуманістичних філософських течіях минулого століття.

В сучасній українській філософії можна виділити цілу плеяду авторів, що продовжують гуманістичну, людиноцентричну лінію саме в дискурсі взаємозалежності та взаємовизначеності світоглядно-філософської та освітньо-педагогічної проблематики. Тут можна виділити такі імена, як В. Андрущенко, І. Бех, Є. Бистрицький, І. Бичко, І. Бойко, В. Ільїн, В. Кремень, С. Кримський, В. Крисаченко,М. Михальченко,В. Огнев'юк,М. Попович, Є. Причепій, Л. Чекаль, В. Шинкарук, О. Яценко та багато інших. В рамках українського філософсько-педагогічного дискурсу склалася потужна гуманістична традиція, в рамках якої визначення поняття «світогляд» проводиться через аналіз формальних проявів самосвідомості людини, її структури та можливостей соціального, культурного і, насамперед, освітньо-педагогічного впливу на її формування.

Враховуючи те, що існує багата традиція концептуально-теоретичного аналізу та визначення категорії «світогляд», може скластися враження, що досліджувати це поняття не актуально, адже воно розглянуто в усій повноті і цілісності. Однак таке враження абсолютно оманливе. Справа в тому, що сьогодні як людство в цілому, так і кожна окрема соціальна спільнота постійно переживають ситуацію аксіологічного зламу, орієнтаційних поворотів. В глобальній інформаційній цивілізації, що характеризується гігантською динамікою змін та перманентною парадоксальністю будь- яких змістів, окремій людині надзвичайно складно формулювати для себе чіткі світоглядні основи і орієнтири. Саме через це і актуалізується філософсько- освітня проблематика світоглядного характеру. Особливо гостро тут постають дискусії між напрямами, що відстоюють традиційне системно-цілісне розуміння світогляду, і теоріями, які намагаються трансформувати таке розуміння із врахуванням нових глобалізаційно- інформаційних реалій та обставин.

З нашої точки зору, переходячи до проблематики того, як сучасна освіта може допомогти конкретній особистості у формуванні її світоглядного базису, необхідно звернутися до розгляду концептуально- теоретичних наробок, які дозволяють усвідомити різні аспекти і виміри самої категорії «світогляд». Наприклад, такі знані вітчизняні спеціалісти, як Є. Причепій, А. Черній та Л. Чекаль, дають наступне визначення: «Світогляд - система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу. Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми розглядаються з певно духовної висоти, на основі узагальнення життєвого досвіду народу, особистості» [4, с. 10]. Як бачимо, тут підкреслюється особлива роль особистості, суб'єкта у вирішенні найзагальніших питань буття. Сьогодні без такого визнання фундаментальної ролі особистості неможливо вирішувати жодні філософські проблеми, в тому числі, коли йдеться про такі функції світогляду, як тлумачення і розуміння світу, оцінювальна (аксіологічна), праксеологічна. Освіта, в свою чергу, несе на собі відповідальність в якості компетентного помічника в систематизації та цілісній оформленості світогляду для кожної окремої людини.

В цьому аспекті дуже важливо підкреслити, що саме освіта може надати кожній людині (незалежно від її віку) можливість зануритися в цілісне поле знань і емоцій, струнких теорій і відчуттєвих вражень, наукової інформації і живої комунікації. Іншими словами, освіта може поєднувати раціональні та почуттєві виміри особистісного світогляду, що є дуже важливо з огляду на глибоко ціннісну природу цього феномену. «Ціннісний характер світоглядного знання визначає поєднання в ньому інтелектуально-розумової компоненти з почуттєво-емоційною. Світогляд - це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і почуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої недосконалості. Інтегративний характер світогляду передбачає його структурну складність, наявність у ньому різних шарів і рівнів, з-поміж яких насамперед вирізняються емоційно-психологічний рівень - світовідчуття і світоспоглядання Тут фіксуються лише окремі, зовнішні прояви буття, світ явищ, а не сутностей. Наступні за глибиною відображення рівні - світосприйняття і світоуявлення. На цих рівнях формується вже цілісна картина світу, визначається взаємозв'язок процесів і явищ, відбувається фіксація їх тотожностей і відмінностей. Однак світогляд тут обмежено безпосереднім досвідом, почуття відіграють більшу роль, ніж розум. І тільки тоді, коли відображення відбувається через поняття, формується світогляд, здатний розкрити закономірності та сутність явищ і процесів. Світогляд на цьому рівні пов'язується з абстрактним мисленням, теоретичним пізнанням, і його можна назвати світорозумінням. Саме його і демонструє філософія» [5,с. 17-18]. Здавалося б, такий деталізований структурний аналіз феномену «світогляду» міг би вичерпати всі теми для дискусій навколо його сутності та різноманітних тлумачень. Однак таких тлумачень стає все більше. Це зумовлено тим, що за останнє століття людство пережило немало світоглядно- ціннісних поворотів та соціально-цивілізаційних потрясінь. Людина вже не може бути впевненою, що за її життя не відбудеться ще якась докорінна ламка світогляду. І до цього вона має бути готовою. Це й актуалізує наше дослідження того, як освіта не просто має надавати особистості міцний знаннєвий фундамент для світогляду, але й готувати людину до того, що всі її знання, переконання, вірування і прагнення можуть докорінно змінюватися, трансформуватися, втрачати свою актуальність. Щоб це не було крахом всього життя, особистість має бути готовою для зустрічі із такими змінами. Людиноцентрична освіта, з нашої точки зору, може реально сприяти такій підготовці.

В цьому аспекті, одними із перших, хто підкреслював важливість світоглядної проблематики для розвитку сучасної цивілізації, були філософи, що попереджали про необхідність нарощення гуманістичних зусиль з метою подолання негативних наслідків розвитку техногенного соціального середовища. Розвиваючи цей напрям, доцільно згадати творчі доробки К. Ясперса, М. Бердяева, Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Габермаса,И. Ма- суди, Д. Белла, А. Тоффлера та ін. Вони попереджали, що витісняючи зі свого світоглядного поля цінності гуманізму, заміняючи їх пріоритетами технологічної доцільності, людина може прийти, якщо вже не прийшла, до потужної цивілізаційної кризи. «Багато суперечностей техногенної цивілізації спричинені природою самої людини, яка є не тільки конструктивною, а й деструктивною: вона здатна не лише творити, але й заперечувати себе та світ. Такі антроподеструктивні настанови нині можна простежити у посиленні технократизації наукового світогляду: отримане знання стає самоціллю і самоцінністю, а гуманістичні вартості ставляться під сумнів. Виникає потреба у філософському осмисленні цієї небезпеки, яку можна назвати на кшталт «технократизму» - «наукократизмом», та окресленні можливостей обмеження абсолютизації перетворюючого моменту людської діяльності. Трансформуюча природа техногенної цивілізації виявляється у відношенні до індивідуального, етнічного та глобального вимірів буття людини. Зокрема, техногенна культура, одним зі структурних елементів якої єшвидкісні телекомунікаційні системи та інформаційно-комп'ютерні мережі, викликає появу нових - людини від людини та людини від природи - соціальних форм відчуження. Існує необхідність передбачення їх деструктивних наслідків, у запобіганні можливого заміщення контактів людини з дійсністю на буття лише у світі віртуальної, модельованої реальності» [6, с. 3]. Саме для того, щоб онтологічний вимір людської особистісності не вихолощувався і не перетворювався на один з об'єктів технологічної чи віртуальної реальності, необхідно постійно актуалізувати в рамках філософсько-педагогічного дослідницького дискурсу світоглядно-аксіологічну проблематику. При цьому вона має бути спрямована на наполегливе відстоювання саме людиноцентричної онтологічної перспективи, що перетворюється на особливо складне завдання за умов постійного нарощування дегуманізаційних тенденцій, породжуваних інформаційно-глобалістською цивілізаційною матрицею.

Чи зможе людина встояти під натиском нових цивілізаційних реалій як реальний суб'єкт власної світоглядної самоідентифікації, свободи, буттєвої компетентності, особистісної життєтворчості? Робити це в умовах постійного нарощення інформаційної динаміки, яка витісняє значну частину онтологічних, гносеологічних та аксіологічних компонентів, що раніше дозволяли впорядковувати особистісне та соціальне світоглядне поле, достатньо складно. «В умовах становлення інформаційного суспільства повнота інформації, канали та швидкість її передачі та отримання впливають на масштаб світоглядної свободи особистості, її буттєву та професійну компетентність, що, як результат, спонукає еволюцію світоглядних орієнтацій людини» [7, с. 10]. І саме від освіти значною мірою залежить те, в якому напрямку така еволюція буде відбуватися. Чи зможе людинаякособистість здійснювати постійне самостановлення і самоствердження в якості справжнього суб'єкта світоглядо- і життєворення? Або ж їй буде відведено пасивницьку роль сприйняття хаосу інформаційних імпульсів? З нашої точки зору, це є ключовою дилемою буття сучасної людини. Вирішення цієї проблеми знаходиться саме в ракурсі розробки нового філософсько-педагогічного дискурсу, в центрі якого будуть стояти найгостріші та найактуальніші світоглядно-аксіологічні питання, на основі яких можна було б розробляти конкретні освітні засоби та інструменти формування активної, творчої, моральної особистості, здатної до свобідної самореалізації в надскладних цивілізаційних обставинах сьогодення.

Втім, в дискусійній поліфонії визначень поняття «світогляд» як форми самосвідомості людини варто відзначити і позиції песимістичні. Наприклад, такі американські дослідники, як М. Брунер, М. Йодер, Дж. Норвайн, Дж. Сміт, розвиваючі постмодерністську концепцію, наголошують на тому, що в сучасному світі людина остаточно втрачає будь-яку суб'єктність і перестає бути активним творцем світогляду як такого. «Постмодерністські свободи перетворили нове тисячоліття на час прискорення, збурення, проблематичності, в яких ми всі живемо. При цьому всі «зміни», що відбуваються швидко і суперечливо вже не є реалізацією «прогресу» як за часів наукового світогляду, а скоріше несуть загрозливі значення і орієнтири. Спрямування в майбутнє перестало бути лінійним. Більше того, воно насичене всілякими протиставленнями і посиланнями на минуле: постмодерн, потіндустріальність, постхристянство, пострадянськість, постколоніалізм тощо. В такому ландшафті важко ухопити будь-які стійкі світоглядні цінності і орієнтири» [8, р. IX]. Людина просто виявляється нездатною до формування стійких феноменологічних утворень в світі постійно змінної і динамічної інформації. Під тиском гігантського інформаційного потоку людина просто змушена перетворитися на один з технічних засобів прийняття, продукування і трансформації інформації. Таке постмодерністське бачення сучасного стану людини і цивілізації є доволі типовим і сильно песимістичним. Але чи може сучасна гуманістика, в тому числі гуманістична педагогіка, протиставити щось описуваній постмодерністами жорсткій, схожій на безвихідь інформаційно-цивілізаційній реальності?

Це робити надзвичайно складно, адже глобально- інформаційна цивілізація йде шляхом не створення загальноважливих знань, цінностей, моделей поведінки, а навпаки розщеплює буттєвий світ людства на безліч взаємонепов'язаних інформаційних уривків та імпульсів. В такій ситуації людина опиняється в ситуації, коли в неї просто відсутня мотивація до активного формування власної світоглядної позиції, стійких цінностей та пріоритетів. Про це заявляють у своїх працях майже всі філософи-постмодерністи, серед яких можна виділити творчість Ж. Бодрійяра, 3. Баумана, Ж. Дельоза, Ж. Дерріда, Ж. Ф. Ліотара, М. Фуко, С. Фіша та ін. «Незважаючи на те, що підходи різняться, спільним для них є підкреслення кризового відображення дійсності й відсутності уніфікуючого центру, який би привносив визначеність у буття людини. Відповідно до постмодерної парадигми існування кожного індивіда є виключно ситуативним і залежить від кута зору, що його людина обирає стосовно певних подій. Об'єктивність бачення та можливість пізнання світу при цьому нівелюється, бо людина не здатна вирватися з полону власної ситуативності й пізнати світ у його цілісності. Як зазначає С. Фіш, людина постмодерну не володіє фактами подій, у її розпорядженні є лише її власна інтерпретація цих подій, опосередкована мовою» [9, с. 174]. Таким чином, постмодерністська філософія достатньо скептично і песимістично ставиться до світоглядно-творчих можливостей сучасної людини. При цьому вони спираються на потужний емпіричний матеріал, який надається завдяки антропокультурній кризі, що активно розвивається в сучасному світі під впливом інформаційно-знакової глобалістської агресії. І все ж таки, навіть якщо пристати на постмодерністську позицію розуміння сучасної людини та її світоглядної дисфункціональності, неможливо не підкреслити значення освіти виключно для індивідуального існування. Освіта дозволяє індивіду утворити навколо себе «острівок» розумності, впорядкованості, стабільності і прогресу, навіть якщо такий замкнений простір не буде змістовно кореспондуватися із оточуючим глобальним середовищем.

В поліфонії дискусій навколо світоглядної проблематики доби глобалізації можна знайти і не такі песимістичні розвідки і прогнози. Так, існує позиція, за якою глобалізація інформаційного, культурного, цивілізаційного простору дозволяє більш вільно оперувати різними за своєю сутністю світоглядними феноменами. Тепер міфологічні мотиви можуть органічно вплітатися в науковий світогляд, релігійні погляди не вступати в суперечність із функціонуванням десекуляризованого суспільства, філософсько-теоретичні побудови абсолютно різних напрямів (наприклад, ідеалістичного і матеріалістичного) лежати в основі світоглядних переконань однієї людини. Глобальний інформаційний простір ніби стирає ті сутнісно-змістовні та ціннісно-орієнтаційні демаркаційні лінії, які були нездоланими раніше. «В глобалістському світогляді чудернацьки переплітаються в якості підсистемних і залежних елементів міфологічні, космополітичні, традиціоналістські та деякі інші анклавні форми.

Матеріалістичні, ідеалістичні, релігійні уявлення стають основами і зовнішніми властивостями вираження самої суті глобалістського світогляду. Таке бачення і розуміння сучасного світу, відчуття його глобальних рис, спостереження за новими могутніми процесами, нерідко такими, що просто неможливо пояснити, повних ризиків та грізних небезпек, досить доступні для свідомості середньої людини, її сприйняття... Можна сказати, що глобалістський світогляд виступає як ядро, єтос загальнолюдського світорозуміння і світовідчуття, виконуючи системотворчі функції та підпорядковуючі всі раніше існуючі форми імперативам загальнолюдського сходження до нових висот буття та інтелектуального його осягнення» [10, с. 153-154]. Можна задатися доречним в цьому контексті запитанням про те, чи не занадто оптимістичною є така позиція і чи не призводить вона зрештою до хаосу мислення, оцінювання і практичних дій, тим самим руйнуючи особистість як суб'єкта творчості, про що й заявляють постмодерністи? Але саме таким оптимізмом має, з нашої точки зору, бути просякнута методологія філософсько-педагогічного дискурсу задля того, щоб продукувати світоглядно-ціннісні орієнтири для молоді, яка знаходиться дійсно в складній антропокультурній ситуації глобально-інформаційної цивілізаційної епохи.

Список використаних джерел

1. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи (ухвалено рішенням Колегії МОН України 27.10.2016) / Група упорядників: Лілія Гриневич, Олександр Елькін, СвітланаКалашнікова та ін. -К., 2016. -35 с.

2. Філософський енциклопедичний словник / Редкол.: В. І. Шинкарук (голова). - К.: Абрис, 2002. - 742 с.

3. Халіман М. А. Світоглядне протистояння: атрибути і форми / М. А. Халіман // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. - К.: «Видавництво «Гінея», 2015. -Вип.98 (7). -С.261-265.

4. Бехманн Г. Современное общество: общество риска, информационное общество, общество знаний / Готтхард Бехманн.М.: Логос, 2010. - 248 с.

5. Кремень В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник / Василь Кремень, Володимир Ільїн. - К.: Книга, 2005.528 с.

6. Кам'янська Ю. В. Імперативи людської життєдіяльності у техногенній цивілізації. Автореф. дис. ... канд. філософ, наук. Спец.: 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії / Юлія Кам'янська. - Львів, 2005. - 22 с.

7. Буканова О. В. Еволюція світогляду людини: соціально- філософський аналіз. Автореф. дис. ... канд. філософ, наук. Спец.:03 - соціальна філософія та філософія історії / Оксана Буканова. - Запоріжжя, 2011. - 17 с.

8. Worldview Flux. Perplexed Values among Postmodern Peoples / Edited by Jim Norwineand Jonathan M. Smith. - New York: Lexington Books, 2000. - 280 p.

9. Денісова Д. Відображення світогляду постмодерної доби у сучасних англомовних літературних текстах / Дар'я Денісова // Світогляд - Філософія - Релігія. Збірник наукових праць. - Суми: ТОВ ВПП«Фабрика друку», 2014. -Вип.6. -С.173-180.

10. Миацаканян М. О. Глобальный мир и глобалистское мировоззрение: монография / М. О. Миацаканян. -М.: Анкил, 2013.392 с.

References

1. Nova ukrai'ns'ka shkola. Konceptual'ni zasady reformuvannja seredn'oi' shkoly (uhvaleno rishennjam Kolegii' MON Ukrai'ny 27.10.2016) / Grupa uporjadnykiv: Lilija Grynevych, Oleksandr El'kin, Svitlana Kalashnikova ta in. - K., 2016. - 35 s.

2. Filosofs'kyj encyklopedychnyj slovnyk/Redkol.: V. I. Shynkaruk (golova). -K.: Abrys, 2002. - 742 s.

3. Haliman М. A. Svitogljadne protystojannja: atrybuty і formy / М. A. Haliman і і Gileja: naukovyj visnyk. Zbirnyk naukovyh prac'. - K.: «Vydavnyctvo «Gileja», 2015. - Vyp.98 (7). - S.261-265.

4. Behmann G. Sovremennoe obshhestvo: obshhestvo riska, informacionnoe obshhestvo, obshhestvo znanij / Gotthard Behmann. - M.: Logos, 2010. -248 s.

5. Kremen'V. G. Filosofija: myslyteli, idei', koncepcii': Pidruchnyk / Vasyl' Kremen', Volodymyr Il'i'n. -K.: Knyga, 2005. - 528 s.

6. Kam'jans'ka Ju. V. Imperatyvy ljuds'koi' zhyttjedijal'nosti u tehnogennij cyvilizacii'. Avtoref. dys. ... kand. filosof. nauk. Spec.:03 - social'na filosofija ta filosofija istorii' / Julija Kam'jans'ka. -L'viv, 2005. - 22 s.

7. Bukanova О. V. Evoljucija svitogljadu ljudyny: social'no- filosofs'kyj analiz. Avtoref. dys. ... kand. filosof. nauk. Spec.:03 - social'na filosofija ta filosofija istorii' / Oksana Bukanova. -Zaporizhzhja, 2011. - 17 s.

8. Worldview Flux. Perplexed Values among Postmodern Peoples / Edited by Jim Norwineand Jonathan M. Smith. - New York: Lexington Books, 2000. - 280 p.

9. Denisova D. Vidobrazhennja svitogljadu postmodernoi' doby u suchasnyh anglomovnyh literaturnyh tekstah / Dar'ja Denisova // Svitogljad - Filosofija - Religija. Zbirnyk naukovyh prac'. - Sumy: TOV VPP«Fabryka druku», 2014. - Vyp.6.-S.173-180.

10. MiacakanjanM. O. Global'nyj mir і globalistskoemirovozzrenie: monografija / M. O. Miacakanjan. -M.: Ankil, 2013.- 392 s.

Размещено на Allbest.ru