Концептуалізація проблеми мислення в науці та культурі нового часу: аксіологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 130.2

Концептуалізація проблеми мислення в науці та культурі нового часу: аксіологічний аспект

Наталія Іванова

Исследуются смысловые ориентации мышления в параметрах науки и культуры эпохи Нового времени (Модерна). Новое понимание природы как освоенной разумом реальности способствовало преодолению социальных и эпистемологических проблем, которые становились закономерным результатом общественного и экономического прогресса. Важным фактором в реализации поставленных эпохой задач стала свобода личности, которая активизировала деятельность человека по осмыслению природного и социального бытия, что обусловило изменение ценностных императивов и направлений деятельности. Показывается, что проблема объективности ценностей в новоевропейском мышлении возникла благодаря изменению социально-экономической и политической ситуации, что обусловило становление нового порядка жизни. Анализируется «рациоцентристская» и «вероцентристская» системы ценностей, характери¬зуются соответствующие им типы мышления, которые утверждают новое понимание общества и человека в философском, естественнонаучном и рациональном измерениях.

Ключевые слова: наука, мышление, ценности, культура, рациональный, новоевропейский, свобода, познание. мислення модерн реальність суспільний

The article reveals semantic orientations of thinking in parameters of science and culture of Modern times (Modern). Author indicates that a new understanding of nature as basic reality mastered by mind, contributed to overcoming of social and epistemological problems that appeared as the natural result of social and economic progress. The study proves that an important factor in achieving of objectives of the Era was freedom of personality, which had intensified human activity aimed to understand natural and social life, and this led to the change of values and vectors of activity.

The investigation shows that the problem of the objectivity of values in modern European thought arose due to changes in socio-economic and political situation, and resulted to the appearance of the new lifestyle. The author analyzes «ratio-centric» and «faith-centric» value system characterized by appropriate types of thinking that affirm new understanding of society and human in the philosophical, natural-scientific and rational dimensions.

Keywords: science, thinking, values, culture, rational, modern European, freedom, cognition.

Досліджено смислові орієнтації мислення в параметрах науки і культури епохи Нового часу (Модерну). Зазначено, що нове розуміння природи як основної реальності, освоєної розумом, сприяло подоланню соціальних і епістемологічних проблем, які поставали закономірним результатом суспільного та економічного прогресу. Доведено, що важливим фактором у реалізації поставлених епохою завдань стала свобода особис¬тості, яка активізувала діяльність людини з осмислення природного і соціального буття, а це зумовило зміну ціннісних імперативів та напрямів діяльності. Показано, що проблема об'єктивності цінностей в новоєвропейському мисленні постала завдяки змінам соціально-економічної і політичної ситуації, внаслідок чого виник новий спосіб життя. Аналізуються «раціоцентристська» і «віроцентристська» системи цінностей, що характеризуються відповідними типами мислення, які утверджують нове розуміння суспільства і людини у філософському, природничо-науковому і раціональному вимірах.

Ключові слова: наука, мислення, цінності, культура, раціональний, новоєвропейський, свобода, пізнання.

Постановка наукової проблеми та її значення. Виклики сучасного глобального світу актуалі¬зують проблему мислення, яке завжди було головною умовою вирішення суперечностей наукового пізнання. Вже в смислових орієнтаціях модерних (новочасових) стратегій мислення схеми нової науки і культури почали складати своєрідний соціальний проект (оволодіння природою), оскільки ці ідеї ще не знайшли повної реалізації, а також не було до кінця зрозумілим, чи можна буде це зробити практично, тобто за допомогою нової науки змусити природу «працювати» на людину. В результаті вдалося створити і нову науку про природу (природознавство), і нову практику (механіко-технічну), яка спиралась на природознавство, а також означити контури нової культури, в тому числі мисленнєвої. Враховуючи це положення, з'являється потреба вияснити основні аспекти формування нового мислення в період становлення і утвердження новоєвропейської науки і філософії.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Аналіз цієї проблеми займає важливе місце у філософських дослідженнях вітчизняних і зарубіжних учених. Їх методологічну основу складають праці Г. В. Ф. Гегеля, Е. Гуссерля, Р. Декарта, П. В. Копніна, М. Мамардашвілі, В. І. Шинкарука та ін. У новітніх філо¬софських дискурсах проблемі мислення присвячені дослідження Є. І. Андроса, С. Б. Кримського, В. І. Кебуладзе, В. Г. Кременя, В. В. Ляха, В. М. Розіна та інших мислителів. Попри досить великий обсяг наукової, історіософської літератури, зазначимо, що не до кінця дослідженою залишається проблема мислення в парадигмі філософії і науки епохи Модерну (Нового часу).

Мета і завдання статті полягає у виявленні основних факторів впливу на формування мислення в новоєвропейський період взаємодії природознавства, філософії і культури в контексті транс¬формації системи цінностей.

Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих результатів дослідження. Нове розуміння природи як освоєної розумом реальності працювало на подолання соціальних і культурних конфліктів, котрі розгорталися в Європі, починаючи вже з XV ст. Мова йде про релігійні та економічні війни, війни за становлення національних держав, конфлікти, викликані протисто¬янням особистості і суспільства, особистості і держави, особистості та власності. Як відомо, це був час створення нового світового порядку (Novus Ordo). А це, в свою чергу, означало кризу колишнього світоустрою, що привело з часом до формування системи суверенних національних держав, у яких занепад ідеалу «християнського народу» і його «єдиного царства» знайде вираз в альтернативному почутті «земного патріотизму». Тоді ж відбувається і аграрний переворот, який супроводжується демографічним вибухом, що, як наслідок, став передумовою «урбаністичної ланцюгової реакції зростання впливу бюргерства, - зазначає сучасний дослідник геополітичних та геоекономічних процесів О. Неклесса. - Починалась епоха географічних відкриттів, колоніальної експансії, множилися різноманітні форми міграцій, змінювалися торгові та фінансові схеми. По суті, тоді вже виникають спалахи зорі Реформації, відбувається пасіонарний поштовх, спрямований в тому числі і проти ексцесів та духовної деградації Риму, складається нова, динамічна соціальна спільність» [6, с. 151].

У відповідь на всі ці виклики - соціальні, конфесійні, економічні, політичні - утворюється інтеркультура, в якій природі відводиться роль свого роду когнітивної та онтологічної основи, в надрах якої, зрештою, і формуються стратегії нового мислення. Ця трансформація зумовлена переходом від релігійної «війни всіх проти всіх» до політичного і морального миру, який повинен бути вічним, оскільки існує розподіл на «людину релігійну» і «просто людину». Це перша умова для початку соціальних і культурних трансформацій.

Наступною є зміна ієрархії усталених цінностей суспільства. У релігійній (схоластичній) культурі на першому місці стояли цінності «релігійної людини», на другому - цінності «людини загалом». В епоху Нового часу виникла потреба «перевернути» ціннісну структуру: цінності «людини загалом» повинні стати найбільш пріоритетними, а вже на другому рівні пріоритету повинні бути цінності «релігійної людини». Однак така ситуація породжує суперечності, які знаходять своє вирішення в релігійних війнах. Для того, щоб вийти з такої релігійної війни, потрібно було перейти на новий рівень мислення і розуміння. Якщо конкретніше, то це можна було зробити через колективний договір, але не відмовляючись від своїх релігійних цінностей, сподіваючись створити основу для постійного, «неситуативного світу». Для цього потрібно виділити спільну ціннісну основу, яка була б доступна і прийнятна для всіх, тобто цінності «людини загалом». Сьогодні вказані цінності називаються загальнолюдськими. Вони стають «пріоритетною основою передбачуваного, бажаного, очікуваного світу» [8, с. 152]. Зрозуміло, що символічне протистояння релігійних ціннос¬тей, а також метафізик (німецької, французької, англійської) залишається, воно може навіть переростати у війни, але тепер вже в символічні. А це передбачає також активізацію мисленнєвої діяльності.

Здійснити це завдання можна було, враховуючи і вирішуючи проблеми, які виникли вже в епоху Ренесансу, а саме: на скільки реальною є самостійна поведінка (свобода особистості), якщо вона не ілюзія. Можливо, людина настільки зумовлена обставинами і власною природою, що її поведінка завжди детермінована, неважливо, розуміє вона це чи ні? Друга проблема, усвідомлена дещо пізніше, полягала в тому, що потрібно було зрозуміти, в якому співвідношенні самостійна поведінка, тобто свобода особистості, перебуває з соціумом і культурою. Було очевидно, ще не кожна свобода корисна, деякі форми свободи людині впливали на культуру і життя деструктивно. В результаті - стимулом для активізації мислення стало усвідомлення інваріантності та збереження культурних цінностей, що не означає їх незалежності від реального історичного часу. Здатність справжніх культурних цінностей (не лише релігійних) до перебування в метачасових станах символізує не їх непідвладність реальному часу, а лише те, що влада часу є історична (тобто відбувається в часі). Культурна цінність набуває аспект «абсолютного» не раз і назавжди, а через історичну перспективу необмеженого розкриття її ідейного проблемного змісту, в якому кожна епоха відкриває в інваріантному культурному явищі все нові і нові смисли. Як зазначає С. Б. Кримський, «абсолютне в культурі виявляє себе не як річ, а як історія саморозвитку людських сутнісних сил, що предметно розгорталися. В такому відношенні абсолютне виступає як необхідність, що вільно творить свою доцільність, як утвердження світу людини в його цілісності, унікальності і свободі» [5, с. 176].

Слід зазначити, що епоха Модерну, або Нового часу, характеризується розвитком науки, в якій основна увага приділяється вивченню природи. Саме в цей період виникає наука в сучасному розумінні слова, що було зумовлено «коперниканським переворотом», який зламав апологетику теоцентризму та силу і авторитет «здорового глузду». Утвердження системи М. Коперника здійснило типове для науки пояснення «видимого» через «невидиме» та поставило під сумнів доказовість емпіричної наочності. Виявилося, що не сонце ходить навколо Землі, як про це свідчить конкретне спостереження та безпосередній погляд на небо, а навпаки, Земля рухається навколо центрального світила, як це доводить математична теорія. Щоправда, система М. Коперника спочатку сприймалась як зручний спосіб викладок і розрахунків, і лише після емпіричного та математичного обґрунтування Г. Галілеєм набуває наукового статусу в XVII ст. Тут і окреслюється «історична мета виникнення науки: поєднання евристичності теорій з доказовістю емпіричного дослідження» [4, с. 151].

Потрібно зазначити, що наука, безумовно, є рафінованим виразом людського знання в його найбільш довершеній, логічно систематизованій формі. У цьому знанні особливого значення (поряд з вимогами емпіричної достовірності та чіткої визначеності концептів) набуває процедура логічного виведення. Істотною особливістю наукового знання є введення правил осмисленості, які задаються парадигмами та нормами прийняття наукових тверджень у професійному середовищі. У більш вузькому розумінні правила осмисленості регулюють міру вписування результатів в наукову картину світу, а в більш широкому - в систему параметрів цивілізаційного життя загалом. Логічний лад наукового знання визначається теоретичним освоєнням сфери мислимого та усвідомленням меж (кордонів) неможливого для певних наукових конструктів. Усвідомлення обмежень та заборон чітко відрізняє наукове знання від усіх інших епістемно-гносеологічних явищ і насамперед від дилетан¬тизму та «псевдомоди» на науку. Принциповим критерієм науковості в знанні є вироблений тип дослідження, в якому специфічною умовою науковості в її прагненні до істини виступає визначення предмету дослідження «в об'єктивованому вигляді» [4, с. 152], тобто у вигляді реальності.

У цій ситуації йдеться про теоретичний аспект науки, який показує, що вона є результатом розвитку тих культур і цивілізацій, які переходять від «культу природного» до «культу штучного» (створеного, зробленого). «Експлуатація» і використання можливого, розробка сфер потенційного буття, які відкрила наукова теорія, та конструктивні здатності емпіричного дослідження, що переводить потенційне в актуальне, розширили умови створення культурного (штучного) середовища життя аж до формування сучасної техносфери людства. Власне, з цього і починається розподіл: «наук про природу» і «наук про дух», названих пізніше гуманітарними науками.

У такій ситуації саме наукове завдання тепер розділяється на окремі компоненти, виконавець яких може в деяких випадках не знати про загальний план і кінцеві цілі наукового дослідження. Це призводить до зміни зв'язку між особистістю вченого і використанням результатів його відкриттів. Для суспільства, в свою чергу, стає важливим не стільки сам учений як особистість або процес здійснення пізнання і відкриття, скільки одержаний результат. Усе це надає науці, з одного боку, новий імпульс для все більш стрімкого розвитку, з іншого - віддаляє її від системи традиційних цінностей і способів осягнення дійсності. Власне, це й зумовило кризу класичних ідеалів гуманізму в контексті кризи ідеалів епохи Просвітництва. У ситуації самодостатності «наук про природу» та практичного значення для життя їх результатів «ідеали розуму, істини, добра й краси як самоочевидні (тобто ідеали доби Просвітництва), - вказує Є. І. Андрос, - не змогли забезпечити справжнє самоздійснення людини, середньостатистичного індивіда. На шляху виходу із цієї кризи і були запропоновані різні варіанти осмислення буття людини у світі та буттєвого статусу інтелекту. Усіх їх об'єднувало усвідомлення незвіданості людського буття до будь-якого сущого, духовного пошуку - до самосвідомості» [1, с. 137-138]. Тим паче неможливо звести до матеріальних субстратів (фізичних, економічних, побутових тощо) те, що являє собою потаємні основи людського існування - душа, дух, екзистенція, віра тощо.

У результаті вказаних процесів велике значення має фактична поява нової людини - особистості, або «трансцендентального суб'єкта» (І. Кант). В обох випадках конструкція, тобто ідеальний об'єкт, покликаний пояснити, в одному випадку, можливість наукового пізнання, в іншому - моральної соціальної поведінки. У розумінні І. Канта, на відміну від Р. Декарта, людина (трансцендентальний суб'єкт і особистість) не лише креативна, а й принципово обумовлена з боку розуму й досвіду. Однак і перше, і друге І. Кант розуміє як константні, трансцендентальні утворення. Як особистість людина зумовлена і з погляду свободи, однак «сама свобода передбачає дію морального закону» [3, с. 156]. Ця позиція визначила рух і розвиток новоєвропейського мислення в напрямі розуміння всіх сфер соціальної реальності і природи.

У контексті нового прочитання, тепер вже наукою, природи, формування нової культури і нової людини по-новому прочитується соціальна метафізика. Через що змінюються принципи взаємодії людини з навколишнім світом, стверджується інший тип світовідчування, світорозуміння і новий спосіб мислення. Зокрема, до цього відноситься також і свобода висловлювати свої думки, міркування, сумніви, яких не можеш вирішити самостійно, для публічного обговорення. Така свобода, вважав І. Кант, витікає вже з глибинних прав людського розуму, які ніхто не може обмежувати. Подібне міркування цілком закономірне в умовах нової соціальної реальності. Адже епоха великих географічних відкриттів, соціально-економічних трансформацій кардинально змінили не лише економічну картографію, змістивши центр тяжіння із середземноморського на атлантичний ареал, а й соціальні, політичні, культурні умови існування. Колоніальний світ породив надлишок матеріальних цінностей, включив в обіг велику кількість дорогоцінних металів, спонукаючи до існування нові форми економічного і, відповідно, соціального, наукового, інтелектуального життя, а в наслідок цього - і трансформується система цінностей [7].

Важливо зазначити, що формується і виникає не просто нова система цінностей, а стратегія подолання тих напрямів мислення, які втратили своє значення для пізнання і можливості вирішення нових викликів. Якщо говорити про подолання конкуренції ціннісних систем, які можна умовно визначити як «віроцентристську», або «теоцентричну», і «раціоцентричну», або «сцієнтичну», то вони мають одне і те ж завдання, але вирішують його принципово різними, тобто фактично протилежними способами. «Раціоцентристська» система перебуває в постійній боротьбі з теоцент¬ричними («віроцентричними») ціннісними системами. «Віроцентрична» система цінностей означає, що індивіди, які утворюють у процесі життєдіяльності відповідну спільноту, співвідносяться з вищим ціннісним рівнем через віру. Тобто через те відношення, яке поєднує людину зі світом в цілому та зі смислом життя в ньому. Тому віра «в чистому вигляді» суперечить будь-яким об'єктиваціям. Для віри об'єктивність (об'єктивації) просто не потрібна - вона суперечать єдності і взаємодії з помежовими, сакральними цінностями, - зазначає В. Розін [8, с. 151-152].

Проблема об'єктивації цінностей в новоєвропейському мисленні постала через зміни соціально-економічної і політичної ситуації, що зумовило виникнення Novus Ordo, або Нового Порядку, про який вже згадувалося вище. У ньому на перше місце виходить раціональна стратегія мислення, оскільки новий лад - ринково-економічний (капіталістичний) - не може існувати лише у вимірах «віроцентризму». Субстанція ринку (капіталізму) - це, по суті, енергійна соціальна стратегія, цілісна ідеологія і одночасно далекоглядна схема специфічного облаштування світу. Її основою, субстратом є не саме виробництво або торгові операції, проте операції системні, спрямовані на контроль над ринком, визначальна мета яких - перманентне отримання системного прибутку. Маючи універ¬сальну владу, головним чином не через адміністративні, національні структури, а через господарські механізми і світові зв'язки, ринок (капіталізм) за самою своєю природою «не обмежений державними кордонами і розповсюджується далеко за їх межі, розглядаючи всю доступну ойкумену як єдиний простір для своєї діяльності. Зрештою паралельно до проекту створення на землі універсального простору спасіння Universum Ghristianum цей світ-двійник виношує і реалізує власний амбіційний глобальний проект побудови вселенського Pax Oecnomicana» [6, с. 155]. А «світ економіки» може бути осягнутий і підкорений лише в раціональних стратегіях мислення.

На сьогодні ні в кого немає сумніву, що саме в такому контексті можна об'єктивувати цінності, а це дає можливість їх умовно «виміряти», одержавши як єдину для всіх ціннісну основу те, з чим можуть погодитися всі. Це виокремлення лише тих цінностей, які співвимірні взагалі, і тих, які можуть претендувати на роль загальних (спільних) цінностей. Точніше буде сказати, що об'єкти¬вація (об'єктивування), заснована на раціональному мисленні, «відсіче» і неспіввимірні цінності, і цінності специфічні. Особливий спосіб об'єктивації нової системи цінностей для знаходження загальної для всіх основи, яка об'єктивується (легалізується), - це і є «раціоцентристська», або «раціональна стратегія» [7, с. 153]. У цьому випадку під «раціональністю» розуміється особливий спосіб побудови спільної реальності, соціокультурного «світу очевидностей». Своєю чергою раціо¬нальна стратегія мислення («раціоцентристська») дає змогу будувати, створювати як соціальну реальність лише те, що приймається усіма. У кінцевому підсумку ця обставина дає можливість знаходити загальнолюдські цінності, які, зрозуміло, постають такими після врахування специфіки кожної культури.

Реалізація «віроцентристської» системи цінностей, яка орієнтується на наукове пізнання, відбувається в контексті теоцентричної стратегії мислення і належить до систем традиційного типу. Інакше кажучи, вони втрачають своє значення основи в новоєвропейській соціокультурній системі. У цьому контексті ціннісну стратегію побудови соціокультурного простору можна назвати культурною, а до-ціннісну (традиційну) - інтеркультурною. Такий понятійний розподіл показує і принципову різницю в побудові «ціннісної геометрії» новоєвропейського соціокультурного простору і виокремить цей простір від всього іншого соціокультурного світу. До виникнення новоєвро¬пейської культури поза нею були і залишилися культури, але вона за своїм змістом інтеркультурна і є утворенням принципово нового типу. Однією з характеристик цієї інтеркультури є методолого¬центризм, який виник «з оформленням новоєвропейської цивілізації, коли на противагу схоластиці розвинулися теорія індуктивного методу Бекона, Галілеєва ідея універсальності математичних операцій і картезіанська віра у всесилля критичного раціонального дискурсу» [4, с. 22]. Надалі в руслі філософських думок методологоцентризм закріпився в міркуваннях і логіці І. Канта, абсолютному ідеалізмі і діалектиці Г. Гегеля, в математичних програмах точних наук.

У цьому контексті потрібно звернути увагу на проект освоєння і підкорення природи, про який говорилося вище, але в контексті пізнання природи наукою як процесом інтелектуальної діяльності. Цей проект виник не сам по собі, а «задля певної мети». З погляду теорії інтеркультури «підкорення природи» - це частина проекту творення людини, але людини креативної. Так, якщо допустити, що немає природи, тобто реальності, щодо якої можна шукати «позитивну істину», яка всіх об'єднує, активізуючи таке ж саме «позитивне мислення», то виникає запитання: як в такому разі людині подолати свою теологічну і метафізичну спрямованість мислення? Зрештою, перемогти вказані орієнтації і спрямованості можна через пошук і знаходження гранично відокремленої від усіх, гранично доступної для всіх і гранично очевидної для всіх реальності, але іншої стосовно людини. Теологічний (у контексті теоцентризму) тип мислення намагається проникнути в такі сутності і таким способом, що вони можуть бути очевидними і доступними тільки для вибраних. Ця ситуація ускладнює протистояння між «посвяченими» і «непосвяченими» та між «посвяченими в одне» і «посвяченими в інше», - вважає В. М. Розін [8, с. 154].

Фактично ця ситуація означає протистояння еліт масам в одній культурі і протистояння культур між собою. Якщо ми ставимо перед собою завдання поєднати протиставлення, то потрібно шукати такий тип мислення й співіснування, який може надати «одне посвячення для всіх», і стосовно різних культур, і стосовно станів (прошарків) одного суспільства. Природа в цій ситуації виступає тією реальністю, через об'єднання навколо якої можна своєю чергою об'єднати людство. Природа в такому підході відіграє подвійну роль. Це і «природа в людині», тобто те, що єдине у всіх людях, і природа «поза людиною». Це дві іпостасі поняття «природа» в новоєвропейському мисленні - філософському, природничо-науковому, раціональному тощо. Йдучи шляхом пошуку «природи в людині» як об'єднуючої реальності, неминуче виникає потреба спрямовувати свої пізнавальні і творчі зусилля на природу «поза людиною». «Якщо теологічна і метафізична стратегії розвитку мислення як стадії людського прогресу декларували вже задані цілі людству і всьому іншому в універсумі, якщо ці декларації в різних культурах робили культури стратегічно несумісними, то позитивна стадія повинна дати, визначити єдину універсальну мету всьому людству і відмінити теологічні та метафізичні основи протистоянь» [2, с. 89-90], - вказує В. А. Бєляєв.

Пошук цієї мети визначив кілька напрямів і параметрів мисленнєвої діяльності в новоєвропейський період розвитку суспільства і людини. Один з них виявив себе в «природному праві» в юриспруденції, другий в принципі «природовідповідності» в освіті. Відповідно до цього принципу зусилля в процесі навчання повинні опосередкуватися знанням природи того, хто вчиться і пізнає. Ця обставина також зумовлює формування нового мислення.

Висновки. У період становлення новоєвропейського суспільства формується нова культура, наука і система нових методологічних імперативів. В їх просторі утверджується нова ієрархія цінностей - замість релігії на перший план починає виходити епістеміологічна і антропологічна проблематика. На їх основі формуються засади нового розуміння і нової системи мислення. Перспективи подальших розвідок цього питання передбачають аналіз мисленнєвої діяльності в історії науки, культури і освітніх практик, що є запорукою розуміння сучасності.

Джерела та література

1. Андрос Є. І. Метафізична та постметафізична доба європейської гуманістики: зміна методологічних засад і світоглядних орієнтацій / Є. І. Андрос // Колізії метафізичного розмислу. - К. : ПАРАПАН, 2002. - С. 123-152.

2. Беляев В. А. Введение в теорию интеркультуры / В. А. Беляев. - LAP Lambert Academic Publishing // Саарбрюкен, 2013. - 160 с.

3. Гайденко П. П. Прорыв к трансцендентному / П. П. Гайденко. - М. : Республика, 1997. - 495 с.

4. Кримський С. Б. Запити філософських смислів / С. Б. Кримський. - К. : ПАРАПАН, 2003. - 240 с.

5. Крымский С. Б. Философия как путь человечности и надежды / С. Б. Крымский. - Киев : Курс, 2000. - 308 с.

6. Неклесса А. Трансмутация истории / А. Неклесса // Новый мир. - 2002. - № 9. - С. 143-159.

7. Рассел Б. Человеческое познание, его сфера и границы / Б. Рассел. - Киев : Ника-Центр, 1997. - 560 с.

8. Розин В. М. Мышление: сущность и развитие / В. М. Розин. - М. : ЛЕНАНД, 2015. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru