Проблема рівних можливостей та українське національне буття у світлі вчення Г. Сковороди про нерівну рівність

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМА РІВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ТА УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ БУТТЯ У СВІТЛІ ВЧЕННЯ Г. СКОВОРОДИ ПРО НЕРІВНУ РІВНІСТЬ

Доповідь: XII-ті Шинкаруківські читання - Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми людини українських реаліях: надії та сподівання» - Товариство «Знання» України - Київ - 21 квітня 2017 року.

Переконання Г. Сковороди про природну та божественну сутність нерівності людей розглянуто у контексті проблеми збереження та розвитку українських національних культурно-світоглядних цінностей. Перший аспект нерівності проявляє себе у тому, що ми, українці, відмінні від інших, але не гірші і не кращі за них, нерівні у своїх відмінностях, але рівні у праві ці особливі риси мати. Другий розмисел Г. С. Сковороди розглянуто у контексті духовних підстав національно-патріотичної самоідентифікації українців. Мова йде про ті традиційні культурно-світоглядні цінності українського народу, котрі завжди надихалися Божественним Одкровенням. Отже, ми маємо бути рівними з іншими народами у цивілізаційних досягненнях і нерівними (відмінними) у культурних формах та у своїй Святій Вірі з її власним, Святого Письма, розумінням гріховності, котру зараз толерує щодо різного ґатунку девіацій частина секуляризованого суспільства.

Ключові слова: Г. Сковорода, нерівна рівність, національна ідентичність, європейський вибір України, сенс національного буття, Святе Письмо, гріх та праведність

Проблема равных возможностей и украинское национальное бытие в свете учения Г. Сковороды о неравном равенстве

Взгляды Г. Сковороды о естественной и божественной природе неравенства людей рассмотрены в контексте проблемы сохранения и развития украинских национальных культурных мировоззренческих ценностей. Первый аспект неравенства проявляет себя в том, что мы, украинцы, будучи не хуже и не лучше других наций, отличаемся от них, и потому неравны с ними в своих различиях, но равны в праве эти различия иметь. Второе размышление Г. С. Сковороды рассмотрено в контексте духовных оснований национально-патриотической самоидентификации украинцев. Речь идет о тех традиционных культурно-мировоззренческих ценностях украинского народа, которые всегда вдохновлялись Божественным Откровением. Таким образом, мы должны быть равными с другими народами в общих цивилизационных достижениях и неравными (отличными) в культурных формах и в своей Святой Вере с ее собственным, от Священного Писания, пониманием греховности, к которой сейчас часть секуляризованного сообщества относится не просто терпимо, а возводит ее в ранг достоинства и превосходства над праведниками.

Ключевые слова: Г. Сковорода, неравное равенство, национальная идентичность, европейский выбор Украины, смысл национального бытия, Священное Писание, грех и праведность

Незаперечний факт нерівності людей у соціальному, політичному, національному планах завжди вважався проявом соціальної несправедливості. Відповідно, вже на початку людської історії з'являлися політичні теорії егалітарного кшталту, котрі окреслювали загальні контури такого суспільства майбутнього, де цю несправедливість буде усунуто і всі люди стануть рівними. Недаремно частину таких вчень називали «соціальними утопіями», тобто, теоріями, яким немає місця (топосу) в реальності. Тим не менш, подібні настанови, навіть із спробою їхньої реалізації, продовжували виникати. Вперше вголос про необхідність втілення теорії соціальної рівності через соціальну революцію заговорили французькі «глупцы», як їх називав Г. С. Сковорода, і ця практика, зрештою, втілилась у рівність всіх революціонерів та контрреволюціонерів перед гільйотиною з наступною реставрацією монархій.

Що ж протиставляє таким твердженням Г. С. Сковорода? По-перше, він говорить про те, що нерівність людей закладено від Природі. Це не означає, що вона від самого початку когось наділяє усіма благими рисами, а когось - поганими, або когось з надлишком одаровує, а комусь і простого жалкує. «Вечная Правда Блаженныя Натуры никого не обижает» - пише він, але вона робить усім «равное во всем неравенство». Обґрунтовує філософ це на прикладі Крота і «звера Линкса», який, «по Сказкам» «имеет столь Острый Взор, что на несколько Аршин Землю прозирает. Сей, в Земле увидев Крота, начал смеятся слепоте его. - Если бы ты, негодная Тваришка, имел моей Прозорливости Сотую Долю, ты бы мог проникнуть сквозь самой Центр Земли. А теперь всїо щупаеш, слеп, как безлунная Полночь… - Пожалуй, перестань хвастать, - отвечал Крот. - Взор тебе острый, но Ум весьма слеп. Если тебе дано, чего я лишен, и я ж имею, чего у тебе нет. Когда помышляеш о Остром твоем Взоре, тогда не забывай и Остраго моего Слуха. Давно бы имел, если бы для мене нужны были, Очи» [1].

По-друге, для Григорія Сковороди така рівна в усьому нерівність визначена Богом: «Воля Божїя есть то Верх и Закон Законов. Не ходи далее… Никого он не обижает, вливая Закон сродностей. Один к одному, другїй к другому, сотый к сотому, хотя к подлому Званїю, или Ремеслу, но не к безчестному, а для его забавному и полезному, если устремляется с Богом, щаслив» [2, с. 667]. Іншими словами, у тому, до чого тяжіє людина у своєму житті, є певні моменти, визначені божественними причинами, а оскільки ці схильності від початку є нерівними, то нерівним є й соціальний статус людини. Але зовсім не цей статус визначає реальне соціальне самопочуття людини: «Не чудо ли, что один в изобилїи скуден, а другой в скудости доволен?» [2, с. 668].

Як ілюстрацію цієї своєї думки Г. С. Сковорода наводить далі свій знаменитий приклад фонтану: «Бог богатому подобен Фонтану, наполняющему различные сосуды по их вместности. Над Фонтаном надпись сїя: «Не равное всем равенство». Льются из разных трубок разные Токи в разные Сосуды, вкруг Фонтана стоящїе. Меншїй сосуд менее имеет. Но в том равен есть большему, что равно есть полный. И что глупее, как равное равенство, которое Глупцы в Мїр ввесть всуе покушаются? [2, c. 669].

Як можна було б задіяти вказані особливості індивідуального буття особи взагалі до проблеми створення суспільства рівних можливостей для особистості як носія національних цінностей та формування національно-патріотичних світоглядних установок громадян нашої країни?

Перше міркування Г. С. Сковороди має у цьому контексті розумітися як установка на повне відкидання поглядів щодо власної як меншовартості, так і великовартості. Ті позитивні риси, що їх мають українці, не мають бути розцінені як підстава для пихатості та самовихваляння. Те, що у нас є якісь природжені позитивні риси, разом з тим означає, що деяких добрих рис, яких мають інші нації, у нас немає. Національне буття визначає національну свідомість, і те, як самі себе визначають українці, є, зрештою, підсумком вікового досвіду виживання та самозбереження. З огляду на це, виходячи з постулату, що немає добрих та поганих націй, українці мають вибудовувати власну національно-патріотичну ідентичність не через приниження інших народів, пошуку в них реальних або вигаданих недоліків, а через самодостатнє самоствердження, в якому любов до Батьківщини не буде лише пустою формою національного самозвеличення, часто - безпідставного. Нерівна рівність тут проявляє себе у тому, що ми - відмінні від інших, але не гірші і не кращі за них, нерівні у своїх відмінностях, але рівні у праві ці особливі риси мати.

Другий розмисел Г. С. Сковороди торкається духовних підстав національно-патріотичної самоідентифікації українців. Мова йде про ті традиційні культурно-світоглядні цінності українського народу, котрі завжди надихалися Божественним Одкровенням. Разом з толеруванням цінностей інших націй, в першу чергу - європейських, якими б вони не були неприйнятними для нашої ментальності, ми маємо послідовно працювати над збереженням тих духовних настанов, котрі є визначальними для української духовності, коли пріоритетними визнаються моральні цінності, а не досягнення статку за рахунок спустошення душ. Відповідно, ставлячи перед собою історичні задачі на близьку та далеку перспективу, українці повинні робити акцент не на створенні суспільства споживання (хоча заможне буття українців при цьому не виключається, а, навпаки, передбачається, адже неприпустимо, щоб така досить велика «судина», як Україна, була «наповнена» у сенсі добробуту наполовину чи менше за її реальну «ємність»), а на суспільстві, котре живе не за зручно-цивілізаційними, а за культурними нормами (М. Бердяєв). Бути рівними з іншими народами у цивілізаційних досягненнях і нерівними (відмінними) у культурних формах - це теж прояв рівної нерівності.

Зрозуміло, що вказані особливості національної сутності української нації мають бути втіленими у автентичне національне буття, коли єдність сутності та існування дасть, кінець-кінцем, сформований і завершений сенс національного життя. Щоправда, на заваді цьому стоїть проблема особистісної національної ідентичності як такої. Не дивлячись на те, що за останні часи спостерігається тенденція до універсалізації самого поняття «ідентичність», одначе поряд з логічним та філософським аспектами центральне місце з кінця минулого століття міцно посіла традиція його артикулювання переважно у соціогуманітарній площин. Наближення цих підходів власне до проблеми національно-культурної ідентичності вимагає розрізнення моменту національного сомоідентифікування особою самою себе (самоідентифікування) та ідентифікування її іншими національними суб'єктами.

Загальновизнаною особливістю національно-культурної ідентичності частини етнічних українців сходу та півдня України вважається її слабкість, недостатність. Підтвердження такої думки знаходять у нездатності даної частини нашого народу адекватно та у повному обсязі усвідомити свою приналежність до історичних коренів української нації і таке ж слабке володіння або повне неволодіння рідною мовою тощо. На цій підставі робиться висновок про те, що українська нація має не досить високий ступень консолідованості, що, зрештою, становить загрозу як територіальній цілісності країни, так і її державності взагалі.

Шляхи нейтралізації подібної загрози вбачають у підвищенні міри національної самоідентифікації зденаціоналізованих українців, відродженні нашої рідної мови в її повсякденному функціонуванні, формуванні почуття органічної належності не тільки до політично-державної, але й до етнічної української спільноти в її культурно-історичному вимірі.

В ідеалі вимальовується така бажана модель, де в єдиній та неподільній національній державі всі її громадяни, тим більше - представники державоутворюючого етносу, мають адекватну національно-етнічну та національно-політичну самоідентифікацію, визнаючи себе українцями - єдиним автохтонним населенням сучасної Європи, відчувають як приналежність до всього комплексу культурно-історичного спадку української нації, так і до європейської (а у витоках - індоєвропейської) сім'ї народів, та вимагають від зовнішніх «ідентифікаторів» (часто політично заангажованих) припинення прагнень віднести їх до іншої (зазвичай російської) нації або, принаймні, до російськомовного населення, в якого із свідомими іноземними росіянами начебто є більше спільних рис, ніж із свідомими українцями.

Така модель є за своєю суттю позитивною (не заперечувальною, а стверджувальною), хоча момент негації тут, як і в будь-якому ствердженні, існує - стверджуючи одне, ми тим самим заперечуємо інше, протилежне), і саме у цих вимірах вона має формуватися. […]

Отже, всі ми, такі нерівні за статком, смаками, талантами, здібностями, інтересами, життєвими уподобаннями тощо маємо бути рівними між собою в одному - в своєму українстві. І нехай благодійний внесок пенсіонерки на АТО в десять гривень і мільйона фінансова допомога нашому війську власника великого заводу у кількісному плані є нерівними, їхня відданість Україні у цьому буде рівною.

Література:

сковорода цінність культурний український

1. Сковорода Г. Басня 24. Крот и Линкс // Повн. акад. зб. творів / За ред. проф. Л. Ушкалова. - Харків-Едмонтон-Торонто: Майдан - 2011. - 1400 с. -

2. Сковорода Г. Разговор, называемый Алфавит, или Буварь Мира // Повн. акад. зб. творів / За ред. проф. Л. Ушкалова. - Харків-Едмонтон-Торонто: Майдан - 2011. - 1400 с. - сс. 645-728.

The Problem of Equal Opportunities for People and Ukrainian National Life in the Light of

H. Skovoroda's Teachings on Unequal Equality

The views of H. Skovoroda on the natural and divine origin of the inequality of people are examined in the context of the preservation and development of Ukrainian national cultural worldview values. The first (natural origin) aspect of inequality manifests itself in the fact that we, Ukrainians, being no worse and no better than other nations, are different from them, and therefore are unequal with them in our differences. But if all nations rightfully have their own various features, then specifically in this right all these nations will be equal to each other. The second reflection of H. Skovoroda (divine origin of the inequality) is considered in the context of the spiritual foundations of the national self-identification of Ukrainians. The traditional cultural and worldview values ??of the Ukrainian people have been inspired from time immemorial by Divine Revelation. Thus, we must be equal with other peoples in common civilizational achievements and unequal (distinct) with our own, from the Holy Scriptures, understanding of sinfulness, to which some part of the modern secularized world community is now not only tolerant, but elevates to the rank of dignity and superiority over the righteous

Keywords: H. Skovoroda, unequal equality, national identity, the European choice of Ukraine, the meaning of national life, Holy Scripture, sin and righteousness

Reference

1. Skovoroda H.S. (2011) Basnya 24. Krot i Links [Fable 24. Mole and fairy-tale Beast by name «Links»] // Povna akademichna zbirka tvoriv; Maydan, Kharkiv-Edmonton-Toronto - 1400 p. - p. 169.

2. Skovoroda H.S. (2011) Razgovor, nazyivaemyiy Alfavit, ili Bukvar' Mira [A Сonversation called the Alphabet, or World ABC-book] // Povna akademichna zbirka tvoriv; Maydan, Kharkiv-Edmonton-Toronto - 1400 p. - pp. 645-728.

Размещено на Allbest.ru