"Індійська філософія" С. Радхакрішнана

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

"Індійська філософія" С. Радхакрішнана

І.В. Петленко, асп.

Стаття присвячена роботі, написаній С. Радхакрішнаном, "Індійська філософія". Автор аналізує структуру роботи та принципи, за якими індійський мислитель викладає власний підхід до періодизації філософської думки Індії та розгляду вчень окремих даршан.

Ключові слова: індійська філософія, Радхакрішнан, історія філософії.

індійська філософія радхакрішнан

"ИНДИЙСКАЯ ФИЛОСОФИЯ" С. РАДХАКРИШНАНА

Ключевые слова: индийская философия, Радхакришнан, история философии.

"INDIAN PHILOSOPHY" OF S. RADHAKRISHNAN

The article is dedicated to the work written by S. Radhakrishnan, "Indian Philosophy". The author analyzes the structure and operating principles according to which the Indian philosopher sets out his own approach to the periodization of Indian philosophical ideas and the consideration of the doctrines of individual darshan.

Keywords: Indian philosophy, Radhakrishnan, history of philosophy.

Філософська спадщина Індії є оригінальною та самобутньою. Через свою близкість до релігії вона відрізняється від класичної європейської філософії. Але вже у стародавніх індійців ми знаходимо в зародковому вигляді початки етики, аксіології, вчення про пізнання, логіку тощо.

Дослідження здобутків гуру древності ставить перед нами певні проблеми. Зокрема проблему розуміння ключових термінів, так як ми не є носіями мови, якою були написані тексти. А також відмінність в підході до структурації та викладу самого матеріалу. Ці утруднення поширилися і на історію філософії. Щоб включити індійську філософію в загальну історію філософського поступу потрібно її певним чином структурувати та пе- ріодизувати, оскільки самі індійці не займалисмя такого роду розробками.

Метою статті є аналіз праці "Індійска філософія" та розкриття особливостей бачення Радхакрішнаном істо- рико-філософської реальності в Індії.

Якщо говорити про розвідки в царині індійської філософії в Україні, то перш за все варто згадати Бокал Г., Завгороднього Ю., Кіхно О. та ін. На Заході традиція індології має трималішу історію. Ми відзначимо лише тих дослідників, що стояли на початку цього шляху: Мюллер М., Джонс У., Дойссен П., Колбрук Г. Особливо цікавою є дослідження індійської філософії самими індійцями, оскільки й Радхакрішнан належав до цієї традиції, то важливо зрозуміти, що нового він запропонував. Найвідомішими є праці Дасгупти, Чаттопадх'яї, Хіріяни, Чаттерджи та Датти, що присвячені викладу витоків філософії в Індії та аналізу вчень ортодоксальних та неортодоксальних даршан. Також, вважаємо за потрібне, згадати здобутки Шохіна О., Лисенко В., Ани- кеєва М., Костюченко В. та ін.

Говорячи про розвідки здійснені Радхакрішнаном перш за все варто згадати його працю "Індійська філософія". Це чи не найвідоміша його робота не лише на теренах нашої країни, але й в усьому світі. Вона була перекладена багатьма мовами. Стала підручником для кожного, хто цікавиться філософською спадщиною Індії. Крім того, це одна з перших робіт, що представили не лише огляд основних течій на напрямів індійської стародавньої філософії, але де представлено підхід до її структурації та періодизації.

В 1923 році в Лондоні видавництво "Oxford university Press" випускає перший том "Індійської філософії", а в 1927 виходить і другий. Це стало ключовою подією не лише для наукової кар'єри самого філософа, але для сходознавчої спільноти загалом. Головним досягненням Радхакрішнана була пропозиція нового погляду на філософування в Індії та підсилення інтересу до цієї традиції на теренах Західної та Східної Європи та Америки.

Серед подібних досліджень, зроблених німцями, французами, британцями і т. д. його робота виділялася своєю самобутністю та подоланням бар'єру європоцентризму. Оскільки Радхакрішнан належав до традиції неоведантизму, він проводив апологетику індійської філософії. Але ця апологетика була не грубою підміною європоцентризму на "сходоцентризм". Він прагнув, в ключі розгортання всієї системи "вічної релігії", висвітлити надбання індійських гуру та вказати точки дотику з західною класичною філософією.

"Індійська філософія" написана індійцем, і ця її особливість є істотною характеристикою самої роботи. Хоча написана вона була англійською і видана в Британії, це не завадило роботі бути наповненою індійським колоритом. Звернення безпосередньо до першоджерел, долучення цитат, а також підкреслення особливого ста- ту індійського способу мислення як синтетичного, що поєднує релігйну і літературну спадщину з філософськими ідеями, є характерним для способу викладу матеріалу автором.

Взагалі в "Індійській філософії" розглядається досить тривалий історичний і філософсько-релігійний період. В двотомнику представлено розвиток філософсько-релігійно думки в Індії починаючи з Вед і закінчуючи середньовічними даршанами (приблизно до XV ст.), розвиткорм шиваїзму та вішнуїзму і коротким оглядом сучасної Радхакрішнану ситуації в Індії.

Звичайно, праця Радхакрішнана не була першою і єдиною розвідкою в царині історико-філософських досліджень. В конексті цього можна згадати роботу Дасгупти "Історія індійської філософії". Хоча остання є монументальною, енциклопедичною працею, але вона поступилася місцем першості перед радхакрішнанівською "Індійською філософією" з декількох причин. По-перше, хоча перший том роботи Дасгупти вийшов в 1922 році, інші чотири видавалися протягом досить тривалого періоду часу. Останній, наприклад, вийшов після смерті автора. По-друге, Дасгупта не взяв курс на західного читача, він використовував санскритські терміни без перекладу, вважаючи останній некоректним і таким, що паплюжить зміст самих понять. По-третє, завантаженість роботи фактами, посиланнями на першоджерела та деталізація опису вчень різних шкіл не зробила працю доступною для широкого загалу, а лише для вузького академічного кола науковців.

Якщо поглянути глибше в історію розвідок в царині індійської філософії на теренах Індії, то не можна не згадати "Сарва-даршана-санграху" Мадхви. В чому ж ця праця поступається "Індійській філософії"? Мадхва є представником традиції адвайта-веданти, що споріднює його з Радхакрішнаном. В "Сарва-даршана- санграхі" ("Огляді усіх даршан") представлені вчення починаючи з чарваки та локаяти, потім інші неортодо- ксальні даршани, за ними вчення астики, що закінчується викладом адвайти Шанкари. Така послідовність свідчить про ставлення автора до кожної зі шкіл. Шанкара і його адвайта останні, бо саме це вчення, на думку Мадхви, є піком філософування Індії. Разючою відмінністю від праці Радхакрішнана є відсутність аналізу чи бодай звернення до інших філософських традицій (ні до грецької, ні до ближчих, як то ісламські мислителі). Крім цього, зазначимо, що мовою написання "Огляду усіх даршан" залишався класичний для філософської думки Індії санскрит.

Таким чином, Радхакрішнан працював на ниві академічних досліджень, враховуючи досвід своїх сучасників та попередників. Це помітно з тексту самої роботи. Тому звернемося до двохтомника "Індійська філософія" та проаналізуємо його структуру. Спочатку варто звернутися до вступної частини. Саме в ній автор викладає основи свого підходу до аналізу вчень індійських мислителів древності. А також, що є найважливішим в контексті нашого дослідження, викладає власну схему періодизації філософії в Індії.

Радхакрішнан починає з огляду природніх умов Індії. На його думку спосіб життя впливає на спосіб мислення. Саме тому перед тим як розглядати суть філософських вчень, він приділяє увагу тому, що є контекстом для філософування.

Що ж такого особливого в природі та способі життя індійця, що дозволили розквітнути такій оригінальній і багатій традиції? В першу чергу осілий спосіб життя. Кочівники не мають часу милуватися навколишнім середовищем, вони проводять життя у боротьбі. В той час як стародавні індійці жили на території, що була багата дарами природи. Річки забезпечили можливість багатих врожаїв, що усунуло потребу жорстокої боротьби за продукти харчування. "Коли немає необхідності витрачати енергію на вирішення життєвих земних проблем, на освоєння природи і контролю її сил, ми починаємо думати про вище життя, про те, як зробити його більш духовним. Можливо, що релаксуючий клімат Індії схиляв індійців до спокою та усамітнення" [1].

Як бачимо, Радхакрішнан визначаючи місце філософії в світогляді індійця бачить її коріння в самому способі і умовах життя. Він наголошує, що філософія в Індії мала свій статус. Оскільки кожна нація має свій оригінальний спосіб мислення, то й Індія в своїх намаганнях осягнути таємниці природи народила спадщину, що тяглістю своєї традиції не поступається європейській. Визначивши умови формування філософії в Індії дослідник переходить до визначення її характерних особливостей. І головне місце тут посідає спіритуалізм та синкретизм. Превалювання духовної складової над раціональною - ось, що відрізняє індійську думку від західної. Ця тенденція не зникла разом з більшістю середньовічних даршан, а перейшла на якісно новий рівень в неоведантизмі. В тому числі в концепції самого Радхакрішнана.

При всій своїй спіритуалістичності, на думку Радхак- рішнана, філософія займалася вирішенням практичних питань. Вона не була відірвана від людини, не говорила про щось далеке, неактуальне та незрозуміле. Саме релігійність філософії зробила її практичною. Оскільки вона вирішувала конкретні проблеми, то завжди підла- штовувалася під ситуацію. В цьому Радхакрішнан бачить головну причину незламності Індії. Оскільки для індійця все було гармонійно: і буденне життя, і релігія, і філософія. То, відповідно, жоден загарбник не зміг зламати його духу. Відсутність жорсткого європейського сцієнтизму, дозволила філософії не вийти кудись в академічну сферу, а залишила її поряд з людиною.

Індії вдалося цього уникнути саме завдяки тязі до синтезу, синкретизму та гармонії. І в цих характеристиках, які виділяє Радхакрішнан, яскраво видно його власний підхід до розуміння історії індійської філософії. Він не просто ділить її на періоди, відповідно до появи нових треднів в мисленні. Він дотримується схеми. Вся думка Індії - це поступове сходження до монізму. Саме він є ключовим для всієї ведичної традиції, він же й переходить в учення даршан. При чому як в ортодоксальні, так і в системи настики. Проте найвищою точкою, піком індійського монізму є, і це безсумнівно для Радха- крішнана, адвайта Шанкари. Навіть логіка викладу всієї роботи свідчить про поступальний виклад матеріалу, відповідно до якого моністичні тенденції набирають обертів, і вже в майже в самому кінці роботи, в розділі присвяченому вченню Шанкари досягають свого апогею. Підтвердження цьому ми бачимо не лише у смислі тексту, але і просто в тому факті, що він "за кількістю сторінок істотно перевищує будь-який інший розділ у томі. Мабуть найбільше ця різниця помітна, якщо порівняти згаданий розділ із розділами, присвяченими теїстичній думці. Якщо розділ "Адвайта- веданта Шанкари" містить понад 200 сторінок (розпочинається на с. 445, а завершується аж на с. 658), то дев'ятий розділ "Теїзм Рамануджи" - дещо більше 60 сторінок (с. 659-721), а десятий розділ "Шиваїстський, шактиський та пізній вішнуїстський теїзм" - навіть менше 40 сторінок (с. 722-765)" [2].

Варто зосередити свою увагу на запропонованій ним схемі періодизації. Ми слідуємо логіці самої роботи "Індійська філософія". В даному контексті, саме вступна частина багата матеріалом, що найбільш чітко прояснює методологію індійського дослідника.

Взагалі, у філософській думці Індії, згідно з Радхак- рішнаном, можна визначити наступні періоди та їх характерні ознаки:

1. Ведичний період XVI - VII ст. до н. е. Це період активного розселення племен аріїв та поширення їх культурного впливу. На цей час припала доба написання гімнів. Це не є періодом розквіту власне філософії, але він став основою для подальшого її формування.

2. Епічний період VII ст. до н. е. - III ст. н. е. Цей період починається з ранніх упанішад і закінчується початками формування даршан. Головними письмовими джерелами цього періоду є епоси "Рамаяна" і "Махабгарата". В цей період якраз і виникають та розвиваються такі неортодоксальні релігійні системи як буддизм і джайнізм. "Це період розквіту абстрактного мислення, що досягло розквіту в школах індійської філософії..." [3].

3. Період сутр починається в III ст. Сутри є основними філософськими джерелами кожної даршани. Для кращого їх розуміння було написано багато коментарів. Деякі тексти сутр не дійшли до нашого часу, тому саме завдяки коментарям можемо говорити про їх існування та основні положення. В цей період розвитку індійської філософії утверджується критичний підхід, стимулом для розвитку якого стали постійні диспути між різними системами. Даршани логічно доповнювали одна одну, шо посилювало їх позицію відносно не- ортодоксальних шкіл.

4. Схоластичний період також почався в ІІІ ст. Між схоластичним та періодом сутр, як зазначає Радхакрі- шнан, не можна провести чіткої межі. Це період суперечок та закидів з боків різних шкіл одна до одної. У цей період особливо бурхливо розвивалася коментаторська література. Представниками цього часу є такі особистості як Шанкара, Мадхва, Рамануджа та інші.

Така схема періодизації, звичайно, є дуже узагальненою. Хоча вона здається логічною з точки зору класичного для європейця підходу до історії - лінійного, все ж, якщо звернутися до ситуації в Індії, то можна помітити штучність та зовнішність цієї схеми. Це вили- кано тим, яким чином індуси розуміють час та історю взагалі. Саме тому лінійний виклад історичних подій чи датування викликає низку проблем. Проте завдяки такій схемі Радхакрішнан вирішує ще одне із завдань (а саме, показати тягучість та єдність філософської традиції усього сходу та Заходу). Тому ще однією характеристикою його історико-філософської концепції є знаходження спільних рис для двох типів філософування за допомогою застосування історичного методу.

В подальшому викладі матеріалу в роботі "Індійська філософія" автор притримується заданої схеми. Він розпочинає з розгляду текстів Вед, переходячи до упанішад (як власне вмістилищ філософськості в індійській релігійній спадщині), епосів "Рамаяни" і "Махабгарати", вчення буддизму та джайнізму. На цьому завершується перший том видання. Тобто він присвячений двом першим періодам, відповідно до радхакрішнанівської схеми. Другий том присвячений викладу вчення ортодоксальних даршан, здебільшого. В кінці автор коротко зупиняється на подальшій трансформації вчень в вішнуїзмі та шиваїзмі. А також дає побіжний огляд сучасного йому стану філософії в Індії.

Звернемося знову до самої праці. Перед тим як виділити особливості її змістовного та ідейного наповнення ознайомимося детальніше із структурою.

У вступі (як ми вже бачили) автор окреслює загальну проблематику, коло питань, на які даватиме відповідь в основному змісті праці, базові принципи, відповідно до яких викладатиметься матеріал.

Далі кожен з розділів містить інформацію, певним чином структуровану. В чому ж особливість цієї структури? Кожен розділ автор розпочинає загальним оглядом того, про що йтиме мова. Наприклад, розділ про джайнізм розпочинається короткою довідкою про саму релігію, її засновника та літератури (джерел та пам'яток). Таким чином, поступово знайомлячи читача з матеріалом, не перенавантажуючи термінологічно та змістовно. В подальшому від якихось загальних постулатів він переходить до детального розгляду різних боків джайнізму. Його співвідношення з ортодоксальними та неортодоксальни- ми даршанами, власне релігійною складовою та філософською. Він відокремлює вірування, ритуали та догматику від теорії пізнання, логіки, онтології, космології та етики. Варто відзначити, що підпункт етика є в кожному розділі, він займає особливе місце не лише в історико- філософських розвідках Радхакрішнана. Це один із стовпів його власної філософської системи.

Загальна схема зберігається при розгляді і Вед, і епосів класичної індійської літератури, і даршан. Деякі розділи більш розгорнуті, деякі менш. Проте в контексті даного дослідження важливо виокремити саме загальну структуру, схему, каркас.

Аналізуючи структуру праці "Індійська філософія" варто звернути увагу на главу, що наявна в кожному підрозділі книги. А саме література. Цікавим є не лише наявність цього пункту в кожному підрозділі, але й джерела, що там вказуються. Радхакрішнан звертається до різноманітних джерел, що вказує на широту його поглядів та на різносторонню направленість самої роботи. Звичайно, він спирається на першоджерела, тексти сутр, коментаторську літературу, сакральні тексти ведичного корпусу, збір законів Ману тощо. Проте мислитель не оминув і європейської літератури. Він оцінює роботу дослідників- індологів, орієнталістів таких як Колбрук, Якобі, Гар- бе, Ольденберг, Мюллер, Дойссен.

Також знаходимо посилання на його попередників чи навіть сучасників, індійського та шрі-ланкійського походження А. Кумарасвамі, М. Шастрі, А. Гхош, Д. Гуп- та та ін.

Така особливість вирізняє його працю серед усіх попередніх доробків. Він подолав традиційну для індійської традиції замкнутість на самій собі. Зазвичай представники тієї чи іншої школи звертаються до вчення опонента тільки за потреби наголосити на правильності своєї думки, та спростувати відмінну точку зору. Підтвердженням цьому є хоча б те, що все, що нам відомо про чарваку та локаяту, - це інформація не з джерел, написаних представниками цієї школи, а згадки з різних джерел, що критикували даний підхід.

Тому звернення Радхакрішнан до різних джерел, в тому числі не індійських, говорить про широку направленість цієї роботи. Це також мало свій відбиток на специфіці його історико-філософського підходу. Оскільки він включає в свою цільову аудиторію західного читача, то й підхід до викладу матеріалу, його структурації в нього вже інакший. Замість цілковито релігійного, навіть свого роду "конфесійного" погляду на філософську думку Індії, він пропонує світську розвідку. Проведене ним дослідження відповідає вимогам західного академічного середовища.

Отже, виходячи з вище зазначеного ми можемо виділити наступні характеристики радхакрішнанівської історії філософії. А саме - академічність та орієнталіс- тичність. Така позиціє є цілком виправданою, якщо поглянути на загальну картину його філософських поглядів. Оскільки, індійський мислитель ставить собі за мету знайти спільну основу для етики, філософії та релігії на Сході й на Заході, то саме орієнталізм дозволяє зробити це на рівні наукового дослідження.

Цій цілі також слугує компаративний метод, що є одним з головних для Радхакрішнана. "Індійська філософія" багата порівняннями, паралелями чи, навіть, просто зверненнями та згадками, європейських філософських концептів, категорій, контекстів. Говорячи про логіку ньяї він згадує Аристотеля, про абсолютизм адвайти - Гегеля (розділ присвячений адвайта- веданті містить цілу главу під назвою "Шанкара і Кант, Бергсон та Бредлі" [4]), про атомізм вайшешика - до- сократиків тощо. Що особливо цікаво, Радхакрішнан застосовує порівняльний метод не лише на базі "західні чи східні ідеї", але й співставляє вчення даршан між собою. Буддизм та упанішади, санкх'я та йога, пурва- та уттара-міманста і т. д.

Зіставлення та порівняння виконують не одну функцію. З одного боку, вони стилістично доповнюють матеріал, роблять його не сухим. З іншого боку, вони виконують не лише суто механічне навантаження. Оскільки автор прагне знайти точки дотику усіх типів філософування, то компаративістика слугує цьому найкращим методом. Вона гармонійно вписується і саму концепцію історії філософії, і в загальну систему "вічної релігії". Оскільки дозволяє тримати в полі зору відразу декілька традицій. Це ще раз показує те, яким чином концепція історії філософії слугує базисом його "Вічної релігії", що претендує на універсалізм та об'єднання усіх вчень.

Підбиваючи підсумки відзначимо, що двотомна праця "Індійська філософія" є однією з ключових книг Радхакрішнана. Це історико-філософська розвідка, що актуалізувала не лише питання змісту та способу філософування в стародавній та середньовічній Індії, але й порушила проблему структурації та періодизації всього того масиву знань та текстів, що дійшли до нас від індійських гуру. Автор книги приділяє увагу не просто інформації, але й способу її викладу. Саме ця праця є найяскравішим прикладом застосування його історико- філософської концепції. Він використовує історичний підхід, щоб зробити індійську спадщину зрозумію для європейця, цьому також сприяє сам стиль викладу - світський, а не релігійний. Хоча радхакрішнан як неове- дантист все ж таки зберігає в своєму підходу принцим сходження до монізму, що найбільшою мірою представлений вченням шанкари.

"Індійська філософія" написана мовою, доступною для широкого загалу, проте матеріал, що в ній викладено є науковим дослідженням. Стиль написання, ступінь розкриття тематики зробили цю роботу візиткною карткою Радхакрішнана.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Radhakrishnan S. Indian Philosophy. - vol. I. - L.: George Allen & Unwin Limited, 1948. - p. 22.

2. Завгородній Ю. Ю. Орієнталістична "Індійська філософія" С. Радгакрішнана // Східний світ. - К., 2015. - № 2. - 70.

3. Radhakrishnan S. Indian Philosophy. - vol. I. - L: George Allen & Unwin Limited, 1948. - p. 57.

4. Radhakrishnan S. Indian Philosophy. - vol. II. - L.: George Allen & Unwin Limited, 1948. - p. 11.

Размещено на Allbest.ru