Бінарна опозиційність як основоположний принцип конвергенції лібералізму та комунітаризму як філософсько-правових течій

Анотація

У статті здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове, з позицій філософії права, вирішення поставленої мети, яке полягає в аналізі лібералізму і комунітаризму як філософсько-правових течій через принцип бінарної опозиційності, який передбачає застосування принципу суперечностей за агональним типом і, відповідно, пошук обопільних позитивних трансформацій між лібералізмом і комунітаризмом як філософсько-правовими явищами.

Через бінарну опозицію дуалістичні правові явища (в даному випадку лібералізм і комунітаризм) проходять кілька етапів. Перший етап - визначення обох правових явищ як істинних. Другий етап - визначення загальних характеристик даних правових явищ. Третій етап передбачає пошук відмінностей між філософсько-правовими явищами шляхом об'єднання цих відмінностей через їхні протилежні полюси в бінарні концепти (це схематизація проблеми між двома опозиціями, в ході якої відбувається демонстративне зіткнення думок з будь-якого питання або проблеми за допомогою дуалістичного принципу протиставлення). На останньому етапі виникають відносини протиріччя, внаслідок яких формується нова філософсько-правова течія.

Ключові слова: лібералізм, комунітаризм, бінарна опозиційність, правове протиставлення, дихотомія.

Annotation

The article deals with theoretical generalization and proposes a new, from the standpoint of the philosophy of law, the solution of the set goal, which consists in analyzing liberalism and communitarianism as philosophical and legal trends through the principle of binary opposition, which implies the application of the principle of contradictions in the agonal type and, accordingly, the search for mutually positive transformations between liberalism and communitarianism as a philosophical and legal phenomenons.

From the binary opposition, dualistic legal phenomenon (in this case, liberalism and communitarianism) go through several stages. The first stage - the definition of both legal phenomenon as veritable. The second stage - the definition of the general characteristics of these legal phenomenons. The third stage involves finding the differences between philosophical and legal phenomenons by combining these differences through their opposite poles in binary concepts (this is a schematization of the problem between the two opposition, during which there is a demonstrative collision of thoughts on any issue or problem with the help of the dualistic principle of opposition). At the last stage there is a contradiction relationship, which results in the formation of a new philosophical and legal trend.

Keywords: liberalism, communitarianism, binary opposition, legal opposition, dichotomy.

Постановка проблеми

Поняття бінарної опозиційності набуває широкого дискурсу в дослідженнях, адже завдяки принципу протиставлення бінарність дає можливість розкрити особливості опозиції, побачити її спільні і відмінні риси щодо протилежності, а проблема дихотомії лібералізму та комунітаризму стала однією із домінуючих на сучасних етапах розвитку суспільства, саме тому це зумовлює нові підходи й аспекти у вивченні їх основних елементів. Тому даний ряд питань, що виникають, вимагає застосування особливого методологічного інструментарію. Зокрема, вбачаю за доцільне, враховуючи специфіку як лібералізму, так і комунітаризму, досліджувати їх співвідношення через призму бінарної опозиційності.

Аналіз досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми

Значний внесок у дослідження проблематики лібералізму зробили такі дослідники: Р. Баркер, Д. Боаз, Дж. Волдрон, О. Гук, Е. Гутман, Дж. Грей, Р. Дворкін, В. Заблоцький, Б. Кашников, Дж. Кекес, Дж. Кристман, П. Манан, Д. Меннінґ, Т. Милова, І. Павленко, В. Поздняков, Е. Притченко, Дж. Роулз, Л. Слободянюк, Согрин, О. Траверсе, Г. Тульчинский, Ф. фон Гаєк, Л. фон Мізес, М. Фріден, Фрімен, В. Шелохаєв та ін.

Комунітаризм досліджували: Г. Блокланд, М. Волцер, Е. Гутман, А. де-Шаліт, А. Етціоні, В. Заблоцький, Ф. Зелцнік, Г. Канарш, Б. Кашников, В. Кимліка, Ч. Кукатас, А. Макінтайр, П, А. Свіфт, М. Сендела, Ч. Тейлор та ін.

У філософській літературі аналізу різних аспектів дихотомії між лібералізмом і комунітаризмом присвячені роботи таких вчених: Т. Алексєєва, Н. Бусова, В. Власова, Ю. Красноголової, А. Кузьміна, Г. Майера, В. Макаренко, Л. Макєєва, А. Панаріна, О. Панкевича, Н. Печерської, Г. Пирогова, А. Прокоф'єва, Т. Рокмор, Л. Ситніченко, В. Федотова, С.Чукіна, Я. Шапіро та ін.

Формування цілей статті

Метою даної статті є дослідження філософсько-правової проблеми, яка сьогодні не у достатній мірі розвивається вітчизняними та сучасними філософами права, - проблеми онтологічності бінарних опозицій у праві між філософсько-правовими течіями лібералізму та комунітаризму.

Виклад основного матеріалу дослідження

Бінарна опозиційність є однією із найважливіших напрямків у рамках розвитку сучасного культурно-історичного мислення - це критика класичної постановки та вирішення проблеми раціональності. Центральна увага в ній приділяється виявленню логіки бінарних (структурних) опозицій, тобто подвійних протиставлень. Сьогодні критика подібного роду бінарної логіки стала дуже популярна. І причина цього, швидше за все, якраз і криється в тому, що відбувається в даний час переосмислення традиційних способів вирішення проблеми раціональності, в тому числі ідеї «бівалентного», «дуального» мислення, хоча важко заперечувати, що міркування дихотомічного характеру присутні в будь-якому типі раціональності, яку б історичну епоху європейської філософії і культури ми не взяли. Поняття «бінарна опозиційність» виникло відносно недавно і в основному розглядається у лінгвістиці та структуралізмі. Зважаючи на це, застосування даного принципу при розгляді двох правових явищ у філософії права є новим. Однак, вважається, що структурування картини навколишнього світу на основі принципу протиставлення було притаманне вже архаїчному суспільству. Так, ще первісна людина намагалася впорядкувати своє уявлення про світ, розділяючи його окремі явища за допомогою бінарних опозицій. Крім того, в основі суспільного життя на архаїчних стадіях розвитку культури лежало бінарне уявлення про устрій суспільства (поділ на чоловіче/ жіноче, верх/низ і т.д.), а тому й весь розумовий світ такого суспільства був організований за принципом протиставлення та об'єднання в пари протилежностей, тобто дуально [1].

Двобічність сприйняття навколишнього світу обумовлена чисто фізіологічними причинами, насамперед тим, що мозок людини розділений на дві півкулі (ліва частина опозиції - позитивна, права

- негативна), які виконують кожна свою функцію, а також тим, що у нас два ока, два вуха, дві ніздрі, дві руки і ноги. Було встановлено, що в описі будь-якої картини світу лежить бінарна опозиційність, причому вона носить універсальний характер: життя - смерть, щастя - нещастя, правий - лівий, хороше - погане, близьке - далеке, минуле - майбутнє, тут - там. [2, 38].

Задля розуміння даного терміну, пропоную спочатку розгляд двох його складових: бінарності і опозиційності. Бінарний

- це подвійний, той що складається з двох компонентів. До ознак бінарності відносять: специфічність, рольовий характер і темпоральність. Специфічність пов'язана з конкретизацією позаправових реалій (різні сфери дійсності й характеристики, якими їх наділяють), що вважаються важливими для права. Рольовий характер пов'язаний із двома основними значеннями, перше -позаправові реалії розглядають у тому чи іншому сенсі як чинники, що породжують, детермінують право чи впливають на нього, друге - ці реалії дослідники права використовують як базис чи горизонт для розуміння права. Важливою характеристикою відношення між правом і позаправовою реалією є темпоральність. Три її значення відповідають трьом варіантам часових відносин між правом і позаправовими реаліями. Реалія може вважатися такою, що існувала й до виникнення права, такою, що співіснує одночасно з правом, або такою, що виникає внаслідок існування права [3, 325].

Опозиція - це відношення, в результаті якого знак набуває свою значимість і значення по відношенню до іншого знаку або серії знаків, що стоять до нього в опозиції. Дві речі можуть відрізнятися одна від одної, лише оскільки вони протиставлені одна одній, іншими словами, лише остільки, оскільки між ними існують відносини протиставлення чи опозиції [1].

Ю. Красноголова пропонує розмежовувати основні ідеї між комунітаризмом та лібералізмом за такими опозиціями: «суспільство», необхідно з'ясувати, як лібералізм та комунітаризм дає відповідь на такі запитання: яким має бути суспільство задля підтримання та реалізації інтересів окремого індивіда й суспільства загалом? як упорядковується життя людей? що є справедливе суспільство? чим мають керуватися індивіди у своїй діяльності: традиціями, моральними нормами або ж вчиняти за власними бажаннями, іноді протилежними до суспільно визнаних норм людського співжиття та історично закріплених традицій?;«індивід - суспільство», необхідно з'ясувати, в якій ідеології є пріоритет індивідуальних прав та інтересів над загальними, а в якій течії займає місце особистість, яке місце відводиться індивідові в суспільстві?; «суспільні цінності», необхідно з'ясувати, яку роль відіграють цінності в суспільно-політичних процесах із позицій лібералізму та комунітаризму, як відбувається формування базових суспільних цінностей, що орієнтує суспільство на їх визнання. [4, 29]

Я вважаю, що найбільш вичерпне поняття бінарної опозиційності надає О.А. Кривенко. Так, бінарна опозиційність, на її думку, - це подвійні протиставлення, що представляють собою спосіб визначення просторових, тимчасових, соціальних тощо характеристик досліджуваної реальності, засновані на дуалістичному принципі протиставлення двох, що суперечать одна одній ознак, які виступають граничними станами аналізованого явища. Тобто сенс поняття «друг» виявляється через поняття «ворог»; «життя» - через «смерть», «минуле» - через «майбутнє» і т.д. [5, 43]

Отже, як випливає з даного визначення, бінарна опозиційність заснована на дуалістичному принципі. У першу чергу, дуалізм (від лат. ЯиаІКдвоїстий) - філософське вчення, що виходить з визнання рівноправності і нетотожності один до одного двох основних начал універсумуматеріального і духовного, фізичного і психічного, тіла і душі. Можна виділити дуалізм: 1) гносеологічний, що підкреслює протилежність двох способів розгляду буття; 2) онтологічний, який наполягає на гетерогенності і принциповою незвідностості двох субстанцій; 3) антропологічний, що підкреслює протилежність душі і тіла [6].

На мою думку, дуалізм лібералізму та комунітаризму можна простежити в наступному: дуалізм індивідуалізму та колективізму; дуалізм універсалізму та констектуалізму; дуалізм раціональності та ірраціональності; розуму та волі; свободи і необхідності, індивіда і суспільства; індивідуального блага та суспільного; прав людини і моральних норм тощо.

Отже, бінарна опозиційність застосовує принцип протиставлення. У логіці принцип протиставлення конкретизується двома законами: законом виключення третього для широкого протиріччя і для вузького - законом протиріччя (точніше ж - протилежності). Принцип протиріччя, який говорить, що суперечливі думки не можуть бути одночасно істинними, однаковою мірою відноситься як до широкого протиріччя, так і до його особливого виду - протилежності. Різниця ж полягає в тому, що якщо суперечать в широкому сенсі, то думки в один і той же час не можуть бути не тільки щирими, але й помилковими, то протилежні думки (теж суперечать, але у вузькому сенсі, і теж не істинні одночасно) можуть бути одночасно хибними. Отже, закон виключеного третього звучить так: суперечливі думки не можуть бути одночасно ні істинними, ні хибними, тобто якщо одна із думок, що суперечать, є істинна, то інша буде обов'язково помилкова, і навпаки. Третього в цьому відношенні немає: або істина, або брехня. Закон протиріччя (протилежності) говорить наступне: думки не можуть бути одночасно істинними, щонайменше одна з них помилкова, більшою ж мірою обидві можуть бути помилковими. Закон протиріччя вимагає узгодженості елементів думки в процесі міркування, розглядаючи протиріччя в мисленні як неприпустиму помилку, що руйнує весь лад і послідовність мислення. Окремі судження, позитивні і негативні, самі по собі, взяті порізно, не можуть вважатися суперечливими. Тільки коли вони беруться разом і розглядаються як одночасно істинні, ці судження утворюють логічне протиріччя [7, 43-44].

При розгляді лібералізму та комунітаризму я виходжу з принципу протиріччя, вважаючи на початку ці поняття однаково істинними. Адже з одного боку свобода та права людини - це найважливіші цінності суспільства. Перш за все, себе може зреалізувати той індивід, який має доступ до всіх благ суспільства та вміє приймати раціональні рішення. Однак, з другого боку, коли йде мова про комунітаризм, не потрібно забувати про те раціональне, яке об'єднує людей у спільноту. Саме завдяки спільноті можна досягти благо не лише одного члена суспільства, але й усього соціуму. Досягнення обох цілей є важливим однаковою мірою.

На істинності та важливості обох філософсько-правових течій наполягає і А. Етціоні, стверджуючи, що, з одного боку, дійсно слід визнати пріоритет загальнолюдських цінностей у правовій науці, а з іншого - кожна з спільнот повинна мати тверде уявлення про те, що вона є частиною спільноти більш високого рівня, а також - у кожному співтоваристві і суспільстві в цілому права членів повинні знаходитися у відповідності з їх обов'язками. Не можна розширювати сферу прав людини за рахунок звуження сфери його обов'язків [8].

В.А. Бачинін [9, 63-65] зазначає наступні структурно-змістовні параметри характеру і природи правового протиставлення: у кожному правовому феномені містяться і можуть бути виявлені різні за своєю значимістю пари протилежних сторін, властивостей, якостей, функціональних особливостей, ввзаємообумовлюючих і одночасно взаємовиключаючих один одного, знаходяться у відносинах взаємозв'язку і разом з тим володіють відносною самостійністю; основні ознаки відносин протилежностей - не тільки взаємопроникнення, але й змістовно-функціональна «асиметрія», тобто наявність ведучої і веденої, домінуючої і підпорядкованої сторін, кожна з яких має власну тенденцію змін, підпорядкованої як зовнішнім впливам, так і внутрішній логіці свого саморозвитку; кожне конкретне правове протиріччя проходить у своєму розвитку ряд ступенів від виникнення до остаточного вирішення. Воно не в змозі нескінченно довго перебувати в застійному становищі омертвілої антитези і рано чи пізно самоліквідується; правове протиріччя володіє «чуттєво-сверхчуттєвою» природою, тобто має чуттєво сприйняту форму, в яку одягнене його внутрішнє, «надчуттєве»; правове протиріччя являє собою суспільне відношення, де сторони пов'язані безпосередніми і опосередкованими, постійними і змінними, матеріальними і духовними узами між собою і зі всією соціальною системою; в залежності від їх змістовно-функціональних особливостей правові суперечності можуть або сприяти стабілізації суспільної системи, впорядкування її структур, підвищенню ступеня її цивілізованості, або ж, навпаки, сприяти її дезорганізації, дестабілізації і деструкції; абсолютна більшість правових протиріч виникає, загострюється і вирішується при неодмінній участі соціальних суб'єктів, при допомозі їхніх конструктивних або деструктивних зусиль; правові суперечності є наслідками дії одних конкретних факторів і причинами виникнення інших, настільки ж конкретних явищ і процесів. Кожне приватне протиріччя, неминуче веде до того, що в межах цього ж соціального простору виникають нові протиріччя. У цьому полягає непереборний драматизм буття, де гармонія відносна, а протиборство в дуже різних його формах абсолютне; за рахунок динаміки виникнення, загострення і незліченної безлічі конкретних соціально-правових протиріч відбуваються доброчинні або злоякісні зміни в характері правової реальності.

Боротьба протилежностей - це складний процес виникнення, розвитку та вирішення протирічь. Зміст закону єдності і боротьби протилежностей виражається через взаємодію категорій тотожності, відмінності, протилежності, суперечності. Спочатку спостерігається тотожність предмета чи явища. Тотожність висловлює рівність, однаковість, «симетричність», єдність взаємовиключних сторін існування предмета, явища. Тотожність полюсів, таких як праве - ліве, плюс - мінус, хороше - погане, визначається самим чинником існування предмета як єдиної цілісної системи, має певну кількісну і якісну визначеність. Потім з'являється відмінність як початкова ступінь суперечності. Відмінність - це початок роздвоєння єдиного предмета чи явища на протилежні сторони і тенденції. Потім відмінність елементів і тенденцій у процесі розвитку перетворюється на протилежності. Протилежності - це такі сторони і тенденції, внутрішньо властиві предметам і явищам, які, перебуваючи в єдності тим самим, взаємно виключають і взаємно обумовлюють один одного. А відносини між протилежностями називаються протиріччями. Протиріччя - це система відносин, в рамках якої протилежності породжують один одного, взаємопроникають і переходять один в одного, породжуючи щось нове [10].

Усе моє дослідження розглядається в рамках описаного вище процесу. Далі я визначу, у чому полягають відмінності між лібералізмом і комунітаризмом як філософсько-правовими течіями, та об'єднаю ці відмінності за їх протилежними полюсами у бінарні концепти. У процесі відношення основних протилежним елементів даних течій утворяться протиріччя як відносини, у рамках яких дані протилежності взаємопроникнуть і перейдуть один в одного, задля утворення нової філософсько-правової течії, яка покликана стати компромісом між розглядуваними філософсько-правовими явищами.

Що стосується характеристики протиріччя, то воно як універсальна структура, містить у собі підставу для виділення кількох провідних конкретних типів, таких як антагоністичний, який полягає в тому, що в ньому переважає прагнення сторін до взаємовиключення. Соціальні відносини, підлеглі принципу взаємовиключення, здійснюють переважно дестабілізуючий вплив на суспільний організм, підривають його життєздатність, руйнують його зсередини, захоплюють на шлях саморозпаду. Суб'єкти цих відносин, у першу чергу, обирають з ряду об'єктивно існуючих можливостей соціальної взаємодії боротьбу. У результаті вони пов'язані залежностями негативно-деструктивного характеру.

Антогональний тип -полягає в тому, що протилежності тут не прагнуть до взаємовиключення, а воліють врівноважити відносини, компроміси, домовленості, які дозволяли б їм з обопільною вигодою користуватися перевагами «мирного співіснування». Соціальні відносини такого роду мають переважно конструктивний характер і виступають у якості системоутворюючого фактора, що формує доцільні та продуктивні зв'язки між суб'єктами. Антагональні відносини стабілізують соціальну систему, підвищують міру впорядкованості її структур і ступінь функціональності її підрозділів.

Так, агональний тип - взаємодія сторін - має за свою мету обопільні позитивні трансформації, які б полягали у взаємопроникненні сторін, а з ним і до все більш зростаючої міри гармонійності того цілого, до якого належать обидві протилежності. Противоріччя такого роду націлені своїми функціональними векторами на перетворення соціальних організмів не просто в структурно впорядковані, внутрішньо врівноважені системи, але в гармонійні цілісності, у яких відповідність частин досягала б ступеня найвищого оптимуму, а самі цілісності наближалися б до досконалості за своїми якостями [9, 65-66].

При розгляді бінарної опозиційності лібералізму та комунітаризму застосовуватиму принцип протиріччя за агональним типом, тому що метою даної статті є пошук обопільних позитивних трансформацій між лібералізмом та комунітаризмом як філософсько-правових явищ.

Отже, часто комунітаристський рух розглядають як антиліберальний. На перший погляд, розбіжності аж надто очевидні, проте вони можуть бути досить оманливими. Сьогоднішні комунітаристи аж ніяк не антиліберали, якщо під лібералізмом розуміти щиру відданість політичній свободі, соціальній справедливості, верховенству права, конституційним правам, вільному громадянству (ІиІІскігетЬір), а також особливе ставлення до бідних та пригноблених. Якщо комунітаристи критикують певні ліберальні доктрини, це не означає, що вони відкидають або не шанують головні ідеали та інституції лібералізму, адже ці ідеали за останні два століття набули різних форм і підтримувалися різноманітними політичними теоріями [11, 40].

Як висновок, навіть якщо комунітаристські критики не подали переконливих доказів на користь відмови від лібералізму, вони кинули виклик його захисникам. Отже, їхні зусилля треба оцінити бодай через цю одну причину, але є й інша причина. Комунітаризм має потенційні можливості допомогти нам визначити нову течію, яка поєднує комунітаризм із відданістю основним ліберальним цінностям. Невдача цих критиків підважити лібералізм припускає не те, що немає жодних комунітаристських цінностей, а те, що, коли як слід оцінювати їх, вони радше доповнюють, ніж замінюють основні ліберальні цінності. Можна пересвідчитись, якою мірою наше моральне бачення вже тепер спирається на комунітаристські цінності, уявивши собі суспільство, в якому ніхто не робить чогось більшого чи меншого, а тільки поважає ліберальні права всіх інших людей [12, 349-350].

У світлі принципу суперечності соціальна реальність постає у вигляді різноманітних комунікативних та мотиваційних колізій - конфліктів, антагонізмів, антиномій, антитез, опозицій, дисонансів і т. д. Виявлення в соціальному феномені внутрішніх опозицій - це в певному сенсі схематизація того, що відбувається в соціальній дійсності. У відносинах між протилежностями за кожною з сторін завжди залишається ще дуже багато чого з того, що неможливо повністю врахувати навіть у самому докладному дослідженні. Цю неможливість осягнути неможливо, однак, не перешкоджає теоретичному аналізу [13, 21].

З огляду на це, я пропоную розглянути лібералізм та комунітаризм у вигляді наступних колізій - бінарних концептів, де під концептом розуміють акт «схоплювання» змісту проблеми в єдності мовного висловлювання. Принцип «схоплювання» простежується з ранньої патристики, оскільки він пов'язаний з ідеєю невизначеності речі, яка перевершує рамки поняття, модальним характером знання, при якому пріоритетним виявлялося знання діалектичне (формою його організації був диспут), і коментарем, якого вимагало все створене, розраховане на розуміння і виражене у творі [14, 306].

Отже, я вважаю, що бінарний концепт

- це спеціально організоване подання, в певному сенсі схематизація проблеми між двома опозиціями, у ході якої відбувається демонстративне зіткнення думок з будьякого питання чи-то проблеми за допомогою дуалістичного принципу протиріччя. Відтак, між лібералізмом та комунітаризмом присутні наступні бінарні концепти:

1. Дихотомія «індивідуалізм/колективізм».Специфіка комунітаризму полягає в тому, що в основі цієї філософії лежить певного роду ідеалістичний світогляд, особливість якого -антиіндивідуалізм. Якщо спробувати схематично виразити суть цього погляду, то вона зводиться до наступного: життя людини в суспільстві передбачає не тільки турботу про індивідуальні права, але й не меншою (і навіть більшою) мірою турботу про благо співтовариства. Тому співтовариство становить найважливішу частину світоглядної концепції комунітаристів. Якщо для лібералів індивід - це швидше «ізольований атом», який лише випадково опинився в даних соціальних обставинах, а отже, має лише договірні, «відрядні», відносини з цією спільністю, які можливо в будь-який момент переглянути, то для комунітаристів людина - завжди носій певної соціальної ідентичності («самототожності»). Суть цієї ідентичності полягає в уявленнях людини про те, хто вона є, яка її роль у суспільстві, чим вона може бути корисна для нього і які в неї виникають соціальні зобов'язання і т. д., визначаючи людину як представника певної спільноти (сім'ї, будинки, міста, нації і т. д.) [15, 92-93].

2. Концепт «ідивідуальне благо/загальне благо». Обидві філософсько-правові течії своєю метою вбачають досягнення блага, проте розуміння цього поняття є різним. Так, для лібералізму існує лише поняття «індивідуального блага», під яким слід розуміти досягнення доброботу та благополуччя лише для конкретного індивіда, при чому тим способом, яким він сам обере і буде вважати найоптимальнішим. Н атомість комунітаризм відстоює поняття «суспільного блага» або ж «загального блага», яке слід розуміти як досягнення цінностей всього суспільства, як мета соціуму.

3. Дихотомія «права людини/моральні норми». Сучасні комунітаристи ставлять під сумнів вимогу пріоритету прав людини над благом і пов'язане з ним уявлення про людину як про суб'єкта, вільно вибирати цінності і цілі свого життя.

4. Бінарна опозиція «негативна свобода/позитивна свобода». Комунітаристи намагаються відновити невпинний занепад почуття спільності, яке тривалий час було основою, якщо не рівності, то відповідальності і справедливості. Їхній головний ворог, звичайно, - не свобода взагалі, а негативна, тобто свобода егоїстичного індивіда, який забуває (чи прагне забути) своє суспільне походження, а також те, що через вкорінення у суспільне життя, з його нормами, цінностями та інституціями, і його свобода повинна мати соціальний, контекстуальний смисл. Вона має бути вкорінена також у громадських інституціях та соціальних практиках, якщо не всього суспільства, то певної спільноти [16, 21].

5. Дуалізм «раціональність/ірраціональність». Комунітаристи відкидають ліберальне уявлення про розум як головний інструмент управління державою і реформування суспільства. Проблема з розумом полягає в тому, що він протистоїть традиції і створює навколо себе ціннісний вакуум. Вони вважають, що необхідно повернути втрачену роль почуттям і інтуїції. Ось головним чином, чому традиційні ліберальні концепції справедливості повинні бути переглянуті [17, 189].

Тому така дуалістична інтерпретація за допомогою агонального типу протиріччя дає змогу визначити рівновагу між індивідуалізмом та колективізмом, а також дозволить оцінити теоретичні труднощі пов'язані з визначенням «золотої середини», яка знейтралізує боротьбу лібералізму та комунітаризму. Нові підходи до розуміння соціальної реальності вимагають фрагментації лібералізму, адже потенціал комунітаризму дасть поштовх ліберальним ідеям, який їх не замінить, а удосконалить та реконструює. Цей синтез ідей лібералізму і комунітаризму втілить у собі комунітаристські прагнення до об'єднання і ліберальне розуміння особистості та терпимості до іншого.

Як висновок, бінарна опозиційність (від ла. Ьіпагіи - подвійний та оррозіїіо - протиставлення) у праві, на мою думку, - це принцип пізнання правової реальності, який базується на протиставленні дуальних правових явищ, внаслідок чого виникають бінарні концепти та відносини протиріччя, що характеризуються боротьбою між розглядуваними правовими явищами чи компромісом або ж позитивними трансформаціями.

До ознак бінарної опозиційності я відношу наступні: характеризується двобічністю сприйняття правової реальності; це завжди відношення між парою протилежностей; характеризується опозиційністю - не сприйняттям поглядів, рішень, думок чи поведінки протилежного правового явища; опозиція виникає лише між дуалістичними явищами; опозиційні правові явища не можуть бути тотожними чи рівними, однак вимірюються однією і тією ж мірою; характеризується дуалістичним принципом протиріччя; в залежності від мети розгляду опозиційних правових явищ можна використовувати наступні типи протиріччя: антагоністичний (бо ротьба двох протилежностей, яка здійснює дестабілізуючий вплив); антогональний вплив (пошук компромісів і домовленостей задля «мирного» співіснування між опозиціями); агональний (мета - обопільні позитивні трансформації).

У бінарній опозиції дуалістичні правові явища проходять декілька етапів: визначення обох правових явищ істинними; визначення тотожності та спільний властивостей даних правових явищ; пошук відмінностей, бінарних концептів між правовими явищами; виникнення відносин протиріччя, внаслідок яких виникає щось нове (боротьба чи компроміс або ж позитивні трансформації). Таким чином, обираючи методологічною основою агональний тип протиріччя, можна зробити висновок про можливість та необхідність дослідження ліберального комунітаризму як сучасної філософсько-правової течії, що виникла внаслідок конвергенції лібералізму та комунітаризму як філософсько-правових явищ.

Література

1. Бакулина А.В. Бинарность как основная черта методологии Клода ЛевиСтросса [Електронний ресурс]/ А.В. Бакулина. Режим доступу до статті: Ьїїр://шшш. viaregina.ru/sites/default/files/u5/documents/ bakulina_a.v._binarnost_kak_osnovnaya_ cherta_metodologii.doc.

2. Словарь культуры XX века / Руднев В.П. М.: Аграф, 1999. 384 с. С.38.

3. Кузнєцов В.І. Філософія права. Історія та сучасність: навч. Посіб. / В.І. Кузнєцов. К., 2003. 382 с. С. 323-333.

4. Красноголова Ю. Дилема лібералізму та комунітаризму [Електрониий ресурс] / Ю. Красноголова // Віче: Теоретичний і громадсько-політичний журнал. 2008. N 2. С. 28-30. / Режим доступу: http://www. viche.info/ journal/814/.

5. Кривенко О.А. Бинарные оппозиции в творчестве К.Н. Леонтьева (на примере произведений «Дитя души» и «Одиссей Полихрониадес») / О.А. Кривенко // Армия и общество. 2014. 1 (38). С. 43-46. С. 43.

6. Интернет-версияиздания: Новая философская энциклопедия: в 4 т. / Ин-т философии РАН; Нац. обществ.-науч. фонд; Предс. научно-ред. совета В.С. Степин. 2-е изд., испр. и допол. М.: Мысль, -- Режим доступу до сайту: http://iph. ras.ru/elib/1026.html

7. Кобзарь И. Логика: Учебное пособие для студентов гуманитарных факультетов, -173 с. С. 43-44.

8. Etzioni A. The Spirit of Community: Rights, Responsibilities and the Communitarian Agenda. London, 1995. P. 3.

9. Бачинин В.А. Философия.права и преступления. Худож.-оформитель Д.Гапчинский. Харьков: Фолио, 1999. 607с. С. 63-65.

10. Касьян В. Філософія: відповіді на питання екзаменаційних білетів: Навч. посіб. [Електронний ресурс] / В. Касьян. К.: Знання, 2008. 347 с. Режим доступу до сайту: http://uchebnikionline.ru/filosofia/ filosofiya_-_kasyan_vi/zakon_yednosti_ borotbi_protilezhnostey.htm.

11. 11.Зелцнік Філіп. Основи комунітаристського лібералізму // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. К.: Смолоскип, 2002. C. 40-48. С. 40.

12. Гутман Емі. Комунітаристська критика лібералізму / Емі Гутман // Лібералізм: Антологія / Упорядники Олег Проценко, Василь Лісовий. К.: Смолоскип, С. 340-353. С. 349-350.

13. Бачинин В.А. Историязападнойсоциологии: Учебник. / В.А. Бачинин СПб.: Издательство «Лань», 2002. 384 с. С. 21.

14. Новая философская энциклопедия: в 4 т./ Ин-т философии Российской акад. наук; Гл. ред. В. С. Степин. 2-е изд., испр. и доп. М.: Мысль, 2010. Т. 2: Е М. 634 с. С. 306.

15. Канарш Г. Ю. Социальнаясправедливость: философскиеконцепции и рос сийскаяситуация: монография / Г. Ю. Канарш. М.: Изд-во Моск. гуманит. ун-та, 2011. 236 с. С. 92-93.

16. Ситніченко Л.А. Свобода в контексті полеміки лібералізму та комунітаризму / Л. А. Ситніченко // Мультиверсум: Філософський альманах: [збірник наукових праць] / Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. К.: Український Центр духовної культури, 2007. Вип. 64. С. 1533. С. 21.

17. Кашников Б.Н. Либеральные теории справедливости и политическая практика России / Б.Н. Кашников. Великий Новгород: НовГУим. Ярослава Мудрого, 2004. 260 с. С. 189.

Размещено на Allbest.ru