Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом

Німецькій філософії судилося справити визначальний вплив не лише на німецьку духовну культуру, а й на всю світову філософську, економічну та суспільно-політичну думку. За розмаїттям напрямів і концепцій, за глибиною теоретичного осмислення, масштабом провідних своїх постатей (Г. Лейбніц, І. Кант, Г В. Ф. Гегель, Й. Г Фіхте, А. Шопенгауер, К. Маркс, Ф. Ніцше, Е. Гуссерль, М. Гайдеггер) вона впродовж XVIII-ХХ століть по праву посідала в європейській філософії центральне місце й подібно до давньогрецької стала величною, недосяжною її вершиною.

Сутність людини, її свобода й гідність, природа знання та межі пізнання, принцип історизму, суперечності як рушій розвитку, всебічно цілісний погляд на явища -- ось ключові проблеми, що їх ставила й успішно розв'язувала німецька філософія класичного періоду. До видатних її здобутків належить і утвердження діалектичного стилю мислення, який вирізняється безмежною широтою, універсальністю, здатністю схопити суть речей і явищ у їхньому розвитку. Чільним німецьким мислителям були властиві підкреслена умоглядність, пильна увага до духовного життя людини, прагнення розбудувати завершену, цілісну теоретичну систему. Їхня спадщина дотепер істотно впливає на сьогодення, на життя кожного нашого сучасника (навіть тих, які й не відають про існування цих мислителів).

Відчутний вплив справила німецька філософія й на розвиток літературної мови. Прикметно, що до кінця XVIII ст. німці писали філософські твори не рідною, а переважно латинською та французькою мовами. Тим-то парадоксальним у її історії є «феномен потужного розвитку за короткий період (приблизно три десятиріччя), ефект вибуху, якому судилося тривати більше за століття і який, у певних аспектах, ще не завершився» Європейський словник філософій : Лексикон неперекладностей / Пер. з фр. : В 4 т.-- К., 2009.-- Т 1.-- С. 39. Справді, наприкінці XVIII -- на початку ХІХ ст. німецька філософська мова наче здійснила різкий, якісний стрибок, завдяки якому несподівано виявилася готовою до створення змістовно багатих, інтелектуально насичених текстів, що згодом набули всесвітньо-історичного значення.

Чому став можливим цей стрибок? Звідки з'явився в мові необхідний запас абстрактно-філософської лексики? Значну частину цього запасу, ясна річ, становили «вже готові» запозичення з латинської та французької мов. Однак активну роль відігравали й процеси власного, зокрема пуристичного, термінотворення. Завдяки цьому німецька філософська мова лишалась у своїй основі саме німецькою, уникнувши небезпеки перетворитися на макаронічну германо-латино-романську суміш.

Хоч історія німецької філософської мови -- досить обсяжна й цікава тема, присвячено їй не так багато досліджень Серед них варто згадати такі: Eucken R. Geschichte der philosophischen Ter- minologie. Im Umriss dargestellt. -- Leipzig, 1879. -- 220 S.; Аликаев Р. С. Немец-кая философская терминология эпохи раннего Просвещения : Дис. ... канд. филол. наук. -- М., 1983. -- 132 с.; Burger H. Deutsche Sprachgeschichte und Geschichte der Philosophie // Sprachgeschichte: Ein Handbuch zur Geschichte der deutschen Sprache und ihrer Erforschung : In 3 Bd. -- Berlin ; New York, 1984. -- Bd 3. -- S. 181-192; Харитонова Т. А. Джерела філософської термінології. -- К., 1992. -- 112 с.; Карпова Е. М. Лингвокультурные детерминанты лексики немецкой философии : Дис.... канд. филол. наук. -- Ростов н/Д, 2003. -- 143 с.; Аликаев Р. С. Христиан Томазиус и его вклад в становление немецкого литературного языка // От языковых фактов -- к построению теории : Сб. науч. тр. -- Калуга, 2013. -- С. 55-67.. У цій статті хотілося б спинитися на двох аспектах, які ще не були предметом спеціального розгляду: 1) ролі пуристичних тенденцій у розбудові німецької філософської термінології і 2) ставленні видатних німецьких філософів до термінологічного пуризму як мовного явища. Не претендуючи на цілковиту повноту й вичерпність, спробуємо пунктирно простежити вияви цих двох аспектів упродовж XVII-ХХ століть.

Відразу зауважимо: неправильно було б гадати, буцімто німецька філософська мова виникла раптом і на голому місці. Так, вибух справді був, проте йому передував тривалий підготовчий період, упродовж якого «обкатувалися» способи передавання абстрактних понять питомими засобами.

Насамперед ідеться про багатовіковий досвід перекладу релігійно-богословської літератури. Зазнаючи потужного впливу латинської мови та давньоримської християнської культури, давні германці намагались уникати в мовленні незрозумілих чужих слів шляхом пошуку власних відповідників. Уже найдавніші пам'ятки німецької мови (з другої половини VIII ст.) містять непоодинокі словотвірні кальки (himilnhhi «небесне царство», gimeinida «громада», heilant «спаситель»). Перекладання релігійної та філософської літератури не припинялося навіть під час загального занепаду писемності (Х ст. -- середина XI ст.). На цю добу припадає діяльність бенедиктинського ченця Ноткера, який за допомогою німецьких морфем майстерно калькував будову латинських термінів (anafang «початок», firneman «розуміти», firnumft «розум», unentllh «необмежений»). Завдяки його перекладацькій діяльності в тогочасній німецькій мові сформувалося ядро філософської термінології. Германська лексика з конкретним значенням була успішно пристосована для вираження складних абстрактних понять.

У межах середньоверхньонімецького періоду (середина XI -- середина XIV ст.) виділяється жанр містичної прози, яка зародилася в середині XIII ст. і стала яскравим явищем німецької богословсько-філософської думки. Містики принципово не хотіли вдаватися до запозичень: глибоко інтимні почуття німецького вірянина, вважали вони, слід описувати виключно питомою лексикою. У їхніх текстах уперше вжито чимало вдалих кальок з латинських слів (mbilden «відбиватися в душі», mdruc «сприйняття, відчуття, враження», msehen «вглядатися, проникати, розуміти»). Кальки, що їх утворили містики, продовжують жити в наші дні -- як у мові філософії, так і в загальнонародній мові.

Розвій німецької філософської (і взагалі наукової) мови відчутно гальмувало те, що в XIV-XV ст. німецькі вчені й викладачі віддавали перевагу латині. У сфері освіти німецька починає утверджуватися лише з XVI ст., а більш-менш результативні спроби впровадити її в наукову царину спостерігаємо наприкінці XVII ст. Першим свої лекції наважується читати рідною мовою правник і філософ, професор Лейпцизького університету Х. Томазій (1687 р.). Мало-помалу його приклад наслідують і в інших університетах. Упродовж наступного століття вища освіта повністю перейшла на німецьку. Це викликає живильний імпульс до розбудови німецької наукової термінології на питомих засадах. За зразком релігійно-філософської та мовознавчої розвивається термінологія й інших наук (математика, фізика, ботаніка, медицина). Виявилося, що створення фахового словництва засобами рідної мови -- справа цілком реальна. З книжного мовлення частина термінів потрапляла в розмовне, посідаючи місце в основному лексичному фонді. Отже, новий етап німецького пуризму, що розпочався в першій половині XVII ст., мав уже добре підготовлений ґрунт, а тогочасні пуристи аж ніяк не були першопрохідцями Докладніше про ці процеси див.: Селігей П. О. Про джерела і найдавніші етапи німецького пуризму // Мовознавство. -- 2018. -- № 5. -- С. 10-31..

Розиток власне німецької наукової термінології йшов паралельно зі зміною ставлення вчених до рідної мови. Еволюцію їхньої мовної свідомості простежимо на прикладі геніального філософа, видатного математика та впливового фізика Г В. Лейбніца (1646-1716). Наслідуючи традицію й прагнучи знайти читачів за кордоном, він майже всі свої праці писав латинською та французькою мовами. Вибір цей стає тим більш зрозумілим, якщо зважити, що твори німецькою в ті часи не дуже читали навіть німецькі вчені, а бажання підтримувати й розвивати рідну мову, попервах у славетного філософа зовсім не виникало.

1670 року Г В. Лейбніцові запропонували написати передмову до трактату італійського гуманіста Маріо Нізоліо «Antibarbarus philosophicus» (1553), скерованого проти філософів-схоластів. Ця робота дала Г В. Лейб- ніцові нагоду обміркувати питання про те, який стиль наукових праць варто вважати досконалим. Філософа, пише він, відрізняє від нефілософа чіткість уявлень і ясність мислення. Через це й філософський текст повинен бути таким же --чітким, ясним, зрозумілим. У ньому не місце беззмістовним, туманним реченням. Спеціальні терміни слід уживати якомога рідше -- вони доречні переважно тоді, коли здатні замінити описові звороти.

Найчастіше псевдофілософська схоластика знаходить живильний ґрунт у латинських заплутаних фразах, тоді як перехід з мертвої на живу розмовну мову для неї згубний. Не випадково найдієвіший засіб виявити на диспуті вразливі місця опонента -- це примусити його заговорити рідною мовою. Якщо філософську думку можна чітко висловити національною мовою, отже, вона правильна. Г В. Лейбніц указує, що схоластика здала свої позиції передусім у тих країнах, де почали філософствувати рідною мовою (Р. Декарт у Франції, Р. Бекон в Англії). Там же, де рідну мову нехтують, як- от у Німеччині, схоластика продовжує паразитувати й далі. Учений доходить висновку, що філософам варто відмовитися від латини й перейти на живу народну мову.

Щодо перспектив німецької наукової мови Г В. Лейбніц робить сміливу, як на ті часи, заяву: з усіх європейських мов для філософії вона найпридат- ніша. Завдяки своїй логічній ґрунтовності, яскраво вираженій поняттєвості (Begrifflichkeit) німецька найкраще здатна передати наукову думку. «Я, -- напише він пізніше, -- не раз хваливсь італійцям і французам, що ми, німці, маємо особливий пробний камінь для думок (Probierstein der Gedanken), невідомий іншим. І коли вони запитували, що це за камінь, я пояснював: це сама наша мова. Адже те, що нею можна ясно висловити без запозичених і рідковживаних слів, справді є чимось істинним. Натомість порожніх, беззмістовних слів, що мовби піною вкривають пустопорожні думки, чиста німецька мова геть не допускає» Leibniz G. W. von. Philosophische Werke: Hauptschriften zur Grundlegung der Philosophie : In 5 Bd.-- 2. Aufl.-- Leipzig, 1924.-- Bd 2.-- S. 523..

Щоб власним прикладом довести слушність цієї тези, Г. В. Лейбніц починає писати рідною мовою. Тепер уже не тільки приватні листи, а й наукові праці. Виявилося, що писемною німецькою вчений володів загалом непогано. Щоправда, густо пересипана латинізмами та галліцизмами, вона явно програвала такому, наприклад, взірцеві чистоти, як мовлення Лютера. До філософських термінів, які ще не усталилися в ужитку, Г. В. Лейбніц задля більшої точності долучав латинські відповідники: Geschlecht -- genus «рід, покоління», Begrenzung -- defmtio «обмеження, визначення», Wesen -- ens «суть, сутність». Коли ж термін широко вживався доти як загальномовне слово, відповідника він не наводив: Erfahrenheit «досвід», Schlufi «висновок», Ursache «причина», Will «воля» Аликаев P. C. Немецкая философская терминология...-- С. 48-49.. Як відповідник до нлат. punctum visus і фр. point de vue «точка зору» філософ уживав нині поширену кальку Gesichtspunkt (Gesicht «зір» + Punkt «точка»).

До німецькомовних належать і дві Лейбніцові праці, присвячені самій німецькій мові: «Повчання німцям, як краще розвивати свій розум і свою мову» («Ermahnung an die Deutschen, ihren Verstand und ihre Sprache besser zu uben»; бл. 1680) і «Принагідні роздуми про вжиток і вдосконалення німецької мови» («Unvorgreifliche Gedanken, betreffend die Ausubung und Verbesserung der deutschen Sprache»; 1697, опубл. 1717).

Мова, стверджує Г. В. Лейбніц, -- дзеркало розуму (ein Spiegel des Verstandes). Тож якщо народи розвивають свої інтелектуальні здібності до високого рівня, автоматично підноситься до вищого рівня і їхня мова. І навпаки: факт удосконалення мови підтверджує здатність її носіїв досконало мислити. Ось чому філософ засуджує зневагу до рідної мови й доводить, що її вживання пішло б на користь німецькій науці.

Г. В. Лейбніц висуває широку програму розвитку німецької національної мови. І тут перед ним неминуче постає проблема термінології, причому не лише філософської. Як краще її розбудовувати? Безоглядно запозичати чи карбувати власні терміни? Учений радить уникати крайнощів, триматися золотої середини. З одного боку, запозичення принесли німцям нові поняття, і якщо їх (запозичень) послідовно уникати, мова ризикує втратити силу, багатство, а мовлення -- виразність. Адже будь-який вислів, що нечітко передає думку, засвідчує бідність мови. З іншого боку, Г В. Лейбніц визнає: мові загрожує суржикізація, або, за його словами, «потворна суміш всячини» («der abscheuliche Mischmasch»). У горнилі Тридцятирічної війни «загинуло не менше нашої мови, ніж нашого майна» Leibniz G. W. von. Unvorgreifliche Gedanken, betreffend die Ausubung und Ver- besserung der deutschen Sprache : Ein Handbuch fur deutsche Junglinge. -- Dessau, 1831. -- S. 14., і нині кожен бездумно нівечить свою німецьку поганою французькою. «Тож буде вічною ганьбою і трагедією для нас, якщо внаслідок недбальства наша питома героїчна мова загине так, як загинула в Англії англосаксонська мова» Ibid. -- S. 11..

Щоб уникнути небезпеки, учений закликає колег об'єднати зусилля й розпочати ґрунтовне дослідження, нормалізацію та вдосконалення рідної мови. Цю відповідальну справу він покладає на засноване 1700 р. за його ж ініціативою Бранденбурзьке наукове товариство Згодом -- Прусська академія наук, з 1992 р. -- Берліно-Бранденбурзька ака-демія наук.. Як наголосив в установчому акті Г. В. Лейбніц, серед головних завдань Товариства -- дбати про збереження належної чистоти німецької мови, а також про славу та збагачення німецької нації.

Таким чином, можна вважати, що Г. В. Лейбніц обґрунтував теоретичні засади пуризму у філософській мові. Проте конкретних термінів він майже не створював. Утілити на практиці ідеї філософа судилося його учневі Х. фон Вольфу (1679-1754), який увійшов в історію не стільки як оригінальний мислитель, скільки як учений-енциклопедист, успішний систематизатор і популяризатор наукових знань.

Щоб здобути чимбільше читачів, усі свої праці Х. фон Вольф свідомо писав не латинською, а рідною мовою. Опинившись перед необхідністю вживати всеосяжну філософську термінологію, він не мав іншого вибору, крім як стати на шляху її розбудови першопрохідцем. Його метод зводився до того, щоб свідомо уникати незрозумілих для студентів і пересічних читачів запозичень і термінізувати натомість загальномовну лексику: «Я брав німецькі слова в їхньому справжньому значенні (in ihrer ordentlichen Bedeu- tung) і з'ясовував, чи є підстави використати їх у ролі терміна (Kunstwort)... Роблячи їх термінами, я застосовував їх до тих речей, у яких можна віднайти щось, що позначається цим словом у його первісному значенні (in seinem ei- gentlichen Verstande)» Цит. за кн.: Strafiner E. Deutsche Sprachkultur: Von der Barbarensprache zur Weltsprache. -- Tubingen, 1995. -- S. 177.. Інакше кажучи, філософський термін виникав через уточнення чи переосмислення змісту вже наявного питомого слова.

Ось деякі з власне німецьких термінів, що їх уживав Х. фон Вольф на противагу латинізмам чи галліцизмам:

- Absicht «намір, мета, задум» (< absehen «передбачати») -- замінник до Intention (< лат. intentio «намір» < intendo «натягую, надимаю»);

- Aufmerksamkeit «увага» (< aufmerksam «уважний» < aufmerken «уважно слухати») -- замінник до лат. attentio «увага, уважність» (< attendo «простягаю; напружую; зосереджено думаю»);

- Bedeutung «значення, смисл» (< bedeuten «означати, мати значення» < deuten «указувати») -- калька з лат. significatio (< лат. signified «подаю знак, позначаю» < signum «знак»);

- Begriff «поняття, ідея» (< begreifen «розуміти» < be- «приведення в певний стан» + greifen «хапати») -- калька із слат. conceptum (< лат. conceptum «схоплене; уявлене» < concipio «збираю; уявляю, міркую» < capio «беру, хапаю; розумію»);

- Besinnung «свідомість» (< besinnen «отямитися») -- замінник до фр. conscience (< лат. conscientia «обізнаність, свідомість, совість» < conscio «знаю про себе, усвідомлюю»);

- Beweggrund «привід, спонука» (< bewegen «схиляти, спонукати» + Grund «привід, причина») -- замінник до фр. motif «побудник, причина» (< плат. motivus «рухливий» < лат. motus «рух» < moveo «рухаю»);

- Beweis «доказ, довід» (< beweisen «доводити» < be- «інтенсивність дії» + weisen «показувати, указувати») -- напівкалька лат. argumentum «зображення, наочний доказ» (< arguo «показую, доводжу, стверджую» + -mentum «наслідок дії»);

- Empfindung «відчуття, сприйняття» (< empfinden «відчувати» < finden «знаходити») -- замінник до лат. perceptio «сприйняття, розуміння» (< percipio «приймаю, сприймаю; розумію, відчуваю» < capio «беру, хапаю; розумію»);

- Erfahrung «досвід» (< erfahren «узнавати» + -ung «опредметнена дія») -- замінник до лат. experientia (< experiSns «той, який випробовує» < experior «пробую, випробовую»);

- Grundlage «основа» (< Grund «основа» + Lage «стан, положення») -- замінник до лат. fundamentum (< fundo «кладу основу; засновую, закладаю» + -mentum «наслідок дії»).

- Schwerpunkt «центр ваги; суть, сутність» (< schwer «важкий» + Punkt «точка, місце») -- калька з лат. centrum gravitatis (< centrum «центр кола» і gravitas «вага, важливість»).

Крім цього, Х. фон Вольф удало спопуляризував окремі питомі терміни, що їх утворили попередники. Так, услід за Х. Томазієм, він уживав не Imagination «уявлення», а Einbildung (< einbilden «уявляти»), не Konklusion «висновок», а Folgerung (< folgern «висновувати»), не Konsequenz «наслідок», а Wirkung (< wirken «впливати»). На позначення філософії він уподобав іменник Welt-Weisheit (< Welt «світ» + Weisheit «мудрість»), проте на відміну від інших термінів, у вжитку цей новотвір не закріпився.

Отже, завдяки пуристичній діяльності Х. фон Вольфа розвиток німецької філософської термінології було успішно переорієнтовано на питомі засади. Крім власне словотвірних аспектів, він не забував дбати й про системність термінології. Під орудою вченого вона набуває цілісного, викінченого характеру, терміни стають більш точними й однозначними, чіткішають семантичні відношення між ними, прояснюється місце кожного терміна в загальній системі Гухман М. М., Семенюк Н. Н., Бабенко Н. С. История немецкого литератур-ного языка XVI-XVIII вв.-- М., 1984.-- С. 193.. Цю термінологію Х. фон Вольф пропагував у підручниках і студентських аудиторіях. Згодом її поширення продовжили його учні, що викладали в університетах різних німецьких міст. Глибоко й усебічно опрацьована, вона здобула прихильників і серед німецьких філософів, створивши важливу передумову для їхнього переходу з латини на рідну мову. Усе це дає підстави вважати Х. фон Вольфа творцем німецької філософської термінології.

Натомість першим видатним філософом, який на практиці застосовував німецьку філософську термінологію, був І. Кант (1724-1804). Хоч у нього немає спеціальних праць, присвячених мові, на сторінках його творів трапляються принагідні зауваги з мовних питань. Свою думку про запозичення та пуризм він залишив у чернеткових записах, що опубліковані в найновішому академічному зібранні. Німецькій мові, уважає філософ, на відміну від французької та англійської, від природи притаманна чистота. Вона (мова) наче сама оберігає від забруднення свій лексичний запас. А це спонукає вчених не запозичати безоглядно чужі слова, а подавати їх у дужках після питомого відповідника. Така практика дає змогу зробити мову багатою й водночас точною, сповненою важливого змісту Reflexionen 5108.-- korpora.zim.uni-duisburg-essen.de/kant/aa18/090.html (9 лют. 2019)..

Аналіз Кантової термінології показує, що в ній рівною мірою представлена як запозичена, так і питома лексика. Скажімо, серед назв категорій мислення поряд з латинізмами Quantitat «кількість», Qualitat «якість», Realitat «дійсність», Negation «заперечення», Relation «відношення», Subsistenz «буття», Dependenz «залежність», Modalitat «модальність» належне місце посідають і власне німецькі утворення: Einheit «єдність», Vielheit «множинність», Allheit «сукупність», Ursache «причина», Wirkung «наслідок», Moglichkeit «можливість», Unmoglichkeit «неможливість», Dasein «буття», Nichtsein «небуття», Notwendigkeit «необхідність», Zufalligkeit «випадковість».

У своїй теорії пізнання І. Кант запровадив іще низку засадничих понять, для вираження яких обрав грецизми та латинізми, надаючи їм специфічного значення: Phanomen «феномен», Noumenon «ноумен», apriorisch «апріорний», aposteriorisch «апостеріорний», transzendental «трансцендентальний», transzendent «трансцендентний», immanent «іманентний», konstitutiv «конститутивний», analytisch «аналітичний», synthetisch «синтетичний».

Поряд із цим у текстах мислителя трапляється й чимало питомо германських термінів: Allweisheit «найвища мудрість», Einbildungskraft «сила уяви», Lebenskraft «життєва сила», Mannigfaltigkeit «різноманіття», Selbsterkenntnis «самопізнання», Sinnlichkeit «чуттєвість», Triebfeder «спонука», Urteilskraft «розумові здібності», Zweckmdfiigkeit «доцільність» тощо. І. Кант не був автором усіх цих термінів, проте його високий авторитет сприяв їх закріпленню.

Деколи філософ порівнював виражальні можливості рідної мови та латини. Зокрема, відзначав, що для латинських термінів expositio, explicatio, declaratio, defimtio німецька має лише один перекладний відповідник -- Erklarung Кант І. Критика чистого розуму / Пер. з нім.-- К., 2000.-- С. 418.. Зате для двозначних латинських іменників bonum «добро; благо» і malum «зло; шкода, вада» у неї є кілька точніших слів: для bonum -- Gute «добро» і Wohl «благо», для malum -- Ubel «зло» і Bose «шкода». Це дає змогу уникати сплутування важливих категорій етики Кант І. Критика практичного розуму / Пер. з нім.-- К., 2004.-- С. 67-68.. До мовних заслуг кенігсберзького мислителя належить і запровадження терміна Machtvollkommenheit «усемогутність, повнота влади» (< machtvoll «могутній») замість галліцизму Souveranitat.

Інші приклади Кантової термінотворчості на питомих засадах: all- durchdringlich «усепроникний», Allgemeingultigkeit «загальнозначущість», Allgenugsamkeit «цілковита самодостатність», Denkgegenstande «гадані предмети», Furwahrhalten «упевненість», Gedankending «абстрактна річ; гола абстракція», Selbstschopfung «самостворення», Selbstsetzung «самопо- кладання», Sinnenwelt «чуттєво сприйманий світ», Sperrbarkeit «гальмівний», Zugleichsein «співіснування».

Інший видатний представник німецької класичної філософії Г В. Ф. Гегель (1770-1831) так само не залишив спеціальних праць, присвячених мові. Попри це вбачав у ній предмет, гідний пильної уваги філософа. Він добре розумів, що звичайна мова віддзеркалює процеси мислення, що в ній відкладаються форми думки, а тому вона завжди «містить, чи то в прихованому, чи то в сплутаному, чи то в більш опрацьованому вигляді, певну категорію» Гегель Г. В. Ф. Наука логики : В 3 т. / Пер. с нем.-- М., 1970.-- Т 1.-- С. 82.. Категорії та інші форми мислення втілюються в мові скрізь: на рівні іменників та дієслів, ба навіть прийменників і часток. З погляду філософії, та мова має істотну перевагу, яка багата на логічні вислови, особливо спеціальні та абстрактні.

Інша перевага розмовної мови, за Г В. Ф. Гегелем, -- у тому, що чимало її слів «наділені не лише різними, а й протилежними значеннями» Там же.. Явище енантіосемії добре вкладалося в його концепцію єдності та боротьби протилежностей. «Мислення, -- писав філософ, -- може тільки радіти, коли несподівано натрапляє на такого роду слова й виявляє, що поєднання протилежностей -- наслідок умоглядності» Там же.. Завдяки наявності в розмовній мові енантіосемічних слів виникають передумови для створення на її основі власне філософської термінології. Саме в повсякденній народній мові, а не в запозиченнях з класичних чи якихось інших мов Г. В. Ф. Гегель убачає головне джерело її розбудови. Він стверджує навіть, що «філософія взагалі не потребує особливої термінології» Там же.-- С. 83., маючи на увазі, що філософам не треба конструювати спеціальні терміни, як це прийнято в інших науках.

Звісно, при створенні термінології на народній основі виникає небезпека сплутування двох значень слова -- розмовного та наукового. Проте, на думку Г В. Ф. Гегеля, насправді небезпека ця примарна. У філософській мові неминуче відбувається експлікація (заміщення звичного, але неточного поняття чи уявлення точним науковим поняттям), унаслідок чого відмінність між загальнорозмовним і специфічно науковим значеннями виявляється істотнішою, ніж їхня первісна семантична спільність. Ця відмінність для Г. В. Ф. Гегеля настільки очевидна, що він не вважає за потрібне спеціально її доводити. Зазначає лише, що «повсякденне життя має не поняття, а уявлення, і сама філософія має пізнати поняття того, що поза нею є тільки уявлення» Там же.-- М., 1972.-- Т. 3.-- С. 156..

Отже, філософія має право брати з розмовної мови назви побутових уявлень, щоб використовувати їх як назви наукових понять. Тим-то Г В. Ф. Гегель досить стримано ставиться до іншомовних запозичень, хоч і назвати його переконаним пуристом було б перебільшенням. Філософ визнає, що деякі чужомовні слова доводиться переймати і що завдяки частому вживанню вони набули в німецькій мові прав громадянства, тому «штучний пуризм (affektierter Purismus) був би найменш доречним тут, де більше, ніж деінде, важлива суть справи» Там же.-- Т 1.-- С. 83..

Переглядаючи назви категорій та інших засадничих понять його «Науки логіки», можемо (як і в І. Канта) помітити непоодинокі латинізми: Existenz «існування», Inharenz «притаманність», Kontinuitat «безперервність», Negativitat «негативність», Totalitat «цільність, тотальність», Triplizitat «троїстість, потрійність», Universum «усесвіт». Проте більшість ключових гегелівських термінів -- питомого германського походження: Endlichkeit «скін- ченність», Entaufierung «відчуження», Entgegensetzung «протиставлення», Entstehen «виникнення», Gehalt «зміст», Gewifiheit «певність», Gleichheit «рівність», Inhalt «вміст», Mafi «міра», Schein «видимість, зовнішність», Schlufi «умовивід, силогізм», Stetigkeit «безперервність», Vermittlung «опосередкування», Verschiedenheit «різність», Werden «становлення», Wesen «сутність».