Осмислення свободи в креативах революції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський державний торговельно-економічний університет

Осмислення свободи в креативах революції

Павло Васильович Облап

Аспірант кафедри філософії, соціології та політології

Анотація

У статті розглядається зміст свободи у контексті революції, її осмислення соціальними філософами другої половини XX століття. Акцентується увага, що боротьба за свободу може бути одним із факторів початку революційних подій, водночас революційні події можуть спричинити новий виток боротьби за свободу. Досліджуючи генезис поняття «революція», зазначається, що у політичному аспекті витоки революції лежать у площині «громадянського розладу» античного полісу. На основі порівняльної характеристики Французької та Американської революцій стверджується, що початково вони сприймалися їх учасниками як повстання проти тиранії та пригноблення, повернення до старого справедливого порядку. Революційні цілі Американської та Французької революцій були тотожними - звільнення від панування. Але на відміну від Французької, Американська революція зосередила увагу не на визволенні, а на започаткуванні нової республіки, нового типу правління. Ключовою відмінністю між Французькою та Американською революціями була оцінка свободи як головної мети революції: Французька революція повставала проти обмеженої монархії, Американська - проти абсолютної. Американська революція була націлена на формування нових інститутів, системи стримувань та противаг, поділ влади на окремі гілки влади. Незважаючи на очевидну успішність Американської революції, саме Французька революція зі всіма її проблемами та пастками стала прототипом майже всіх революцій XIX та XX століття.

Ключові слова: Американська революція, Французька революція, філософ, боротьба, визволення, права людини.

Abstract

Pavlo Vasylovych OBLAP

PhD student of the Department of Philosophy,

State University of Trade and Economics

Sociology and Political Science,

UNDERSTANDING FREEDOM IN THE CREATIVES OF THE REVOLUTION Abstract

The article considers the meaning offreedom in the context of the revolution, its interpretation by social philosophers of the second half of the 20th century (H.Arendt, H.Marcuse, E.Fromm, Y.Habermas and other scientists). It is emphasized that the struggle for freedom can be one of the factors of the beginning of revolutionary events, at the same time, revolutionary events can cause a new round of the struggle for freedom. Investigating the genesis of the concept of “revolution”, it is noted that in the political aspect, the origins of the revolution lie in the plane of “civil disorder” of the ancient polis. At the initial stage, there was an understanding of the revolution as a restoration, an attempt to find the absolute in the past, and a fear of founding something completely new. Based on the comparative characteristics of the French and American revolutions, it is noted that initially they were perceived by their participants primarily as an uprising against tyranny and oppression, as a return to the old just order. The revolutionary goals of the American and French revolutions were identical - freedom from domination. But unlike the French, the American revolution focused not on liberation, but on the establishment of a new republic, a new type of government. Thus, the French revolution was the revolution of the liberators, and the American revolution was the revolution of the founders. A key difference between the French and American revolutions was the assessment of freedom as the main goal of the revolution: the French revolution rose against a limited monarchy, the American revolution against an absolute one. The American Revolution was aimed at the formation of new institutions, a system of checks and balances, and the division of power into separate branches of government. The French Revolution almost immediately lost the public political space, personal “political freedom” was replaced by the “unified will of the people”, and the destruction of the old system did not lead to the proper formation of the new one. Despite the obvious success of the American revolution, it was the French revolution with all its problems and pitfalls that became the prototype of almost all revolutions of the 19th and 20th centuries.

Keywords: American revolution, French revolution, philosopher, struggle, liberation, human rights.

Постановка проблеми

Осмислення поняття «свобода» нерозривно пов'язане з процесом боротьби за неї, а найбільш гостро така боротьба розгортається в полум'ї революції. XIX, XX та XXI століття сповнені боротьби за свободу у всіх її проявах - свободу совісті, свободу політичної діяльності, особисту свободу, свободу підприємництва, свободу самоідентифікації тощо. Історія XX століття нанизана на «стрижень революцій» [Arendt 1990]. Тобто, можна констатувати взаємозв'язок свободи, боротьби за свободу з революцією. Боротьба за свободу може бути одним із факторів початку революційних подій, водночас революційні події можуть спричинити новий виток боротьби за свободу. Наукові напрацювання соціальних філософів потребують вивчення та систематизації в українському науковому полі, адже свобода та революція, будучи предметом українського суспільного дискурсу останнього десятиліття, у новітній історії України зійшлись у Революції Гідності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проблему революції, а, отже, і проблему свободи висвітлюють у своїх наукових працях зарубіжні і вітчизняні вчені Г.Арендт, Ю.Га- бермас, Г.Маркузе, Т.Гоббс, Н.Макіавеллі, Е.Фромм. Зокрема, Г.Арендт висвітлила генезис виникнення тоталітаризму, причини, хід на наслідки революцій нового часу - Французької та Американської, значущість свободи, важливість соціального питання. Автор вважала, що саме війни і революції визначили сутність ХХ століття, а в сучасних революціях найголовнішим є поєднання ідеї свободи з досвідом початку чогось нового [Arendt 1990].

Е.Фромм розкрив сутність свободи, її значення для сучасної особистості, простежив зв'язок між авторитарними режимами та втечею від свободи. На його думку, у XX столітті зміст свободи є найвищою цінністю, за яку потрібно боротись та захищати її [Фромм 2019].

Т.Гоббс вивчав проблему свободи як проблему вибору (як право і свободу вибору свободи) оскільки, на думку автора, щоб мати особисту свободу потрібно відмовитися від політичної свободи. Особиста свобода при політичній несвободі не обмежується лише сферою громадянського суспільства, а поширюється на політичну сферу. Збільшення свобод громадян веде до збільшення абсолютизму в державі і навпаки. Чим менше свобод у державі, тим менше шансів на її існування, адже це прямий шлях до повної анархії [Гоббс 2000]. свобода революція соціальний

Враховуючи актуальність теми дослідження, питання осмислення свободи у контексті революції, а сьогодні - в контексті війни, вимагають подальшого вивчення.

Мета статті

Дослідити зміст свободи у контексті революції, її осмислення соціальними філософами другої половини XX століття.

Виклад основного матеріалу

Починаючи з кінця XVIII століття, питання революції є одним з ключових питань, що хвилювало філософів, громадських діячів, письменників, поетів, тобто усіх, кого називали hommes de lettres (фран. - літератори), а в наш час називають інтелектуалами. Під знаком революцій минули XIX та XX століття. Феномен революції нікуди не зник і в наш час. За 31 рік своєї незалежності в Україні відбулося три революції - Революція на граніті, Помаранчева Революція та Революція Гідності.

Поняття «революція» з політичного феномену кінця XVIII століття увійшло до вжитку в інших сферах: науково-технічна революція, культурна революція, інформаційна революція, сексуальна революція тощо.

Термін «революція» походить від латинського слова revolutio - зміна, поворот, обертання, що близьке за змістом до грецького цєтаРоїр - поворот, зміна, перехід. В античному світі ці поняття не мали жодного політичного чи суспільного значення, а використовувались для опису природних процесів. Вважалося, що політичні процеси за своїми властивостями тотожні природнім процесам та перебувають у постійному русі по колу. Зокрема, Платонівський кругообіг форм правління відповідає циклічності таких природних процесів як зміна пір року, дня і ночі, руху Сонця по колу Зодіаку тощо. Тобто, як у фізичному, так і в політичному світі, світі людей усе обертається по колу та через певний час повертається у початкову точку та знову починає свій рух. Незалежно від суб'єктивних дій, волі суспільства чи окремих людей античного полісу революція, метабола як кругообіг є об'єктивним процесом. Аристотель пояснює ці «метаболи» Платона наявністю власного економічного інтересу в кожній із страт населення.

У площині фізичного світу термін «революція» використовувався в кінці доби Відродження та на початку Нового часу. Одна із знакових праць з астрономії М.Коперника має назву «De revolutionibus orbium coelestiam» (з лат. «Про обертання небесних сфер»). У політичному аспекті витоки явища, яке ми називаємо революцією, лежать у площині «громадянського розладу» античного полісу, що відповідає римському терміну «mutatio rerum» (зміна обставин). Саме тоді виокремилась ознака, характерна для усіх подальших революцій - елемент насильства. Проте без розуміння часу «як лінійного процесу» в парадигмі нескінченного руху по колу не могло виникнути сучасного розуміння революції як запровадження чогось нового, кардинально іншого ніж існуюче.

До того ж, у грецькому полісі був відсутній наріжний камінь революцій нового часу - питання свободи та визволення. Складно було виокремити гнобителів та пригноблених, виявити пряму нерівність між прошарками суспільства. До мінімуму був зведений елемент примусу, для прикладу, навіть засудженим на смерть підносили чашу з отрутою, що символізувало добровільність прийняття рішення суду.

В подальшому питання насильства в політиці намагається дослідити один з основоположників політичної науки епохи ренесансу

Н. Макіавеллі, з праць якого, містичним чином випливає, що наріжним каменем нового починання постає злочин. Вперше з часів античності Н.Макіавеллі відкидає детермінант- ний рух форм правління по колу і досліджує їх на предмет стійкості та стабільності, тобто шукає надійний політичний устрій, якому притаманна довговічність та незмінність [Макиавелли 2001].

Знаковим символом революцій XIX століття є їх повна секуляризація та відокремлення від християнської моралі. Н.Макіавеллі остаточно виводить політику з під християнських законів. Англійський філософ Т.Го- ббс відхиляє суверен церкви над політичною владою [Гоббс 2000]. Інший англійський філософ Д.Лок проголошує право на «справедливе повстання» проти пригноблення. Проте це ще не була революція в сучасному розумінні цього терміну, мова не йшла про запровадження чогось кардинально нового. Н.Макіа- веллі сприймав ідею об'єднання італійських міст-держав як повернення до часів античного Риму. Не дивно, що після того як термін «революція» спустився з небесних сфер на землю, він використовувався для позначення реставрації. Славна революція в Англії була саме реставрацією після буремних подій англійської революції.

Вперше термін «революція» в сучасному його розумінні вжитий 14 липня 1789 року. Після доповіді герцога Ларошфуко щодо взяття Бастилії, французький король Людовик XVI вигукнув «C'est une revolte» (франц. «Це бунт»), на що отримав відповідь «Sire, c'est une revolution!» (франц. «Ні, Ваша Величносте, це революція). Чи не вперше акцент зроблено не на поступовому русі по колу, а на нездоланності та необоротності процесу.

Таким чином, згідно з класичним трактуванням революція - це незворотний процес зародження чогось нового, що в політиці супроводжується насильством (чи хоча б починається з нього). В основі цього процесу лежить прагнення свободи (в широкому сенсі цього слова) для більшості членів суспільства. Революція можлива за умови втрати авторитету попередньою владою.

Для кращого розуміння поняття «революція» знаковою є розмова між Г.Аренд та К.Шмідом, що відбулась з нагоди виходу книги Г Аренд «Про революцію». К.Шмід сформулював чотири критерії, яким повинна відповідати революція: «по-перше, відбувається переворот, або, говорячи простою мовою, щось підіймається знизу вгору; по-друге, це відбувається в свідомості і саме цим досягається прогрес: більше людяності, більше розуму; по-третє, відбувається повстання народу, що бере свою долю у власні руки; і останнє, революція здійснюється, а тому і трактується як радикальна зміна підстав легітимності влади, яка має існувати у цій державі» [Arendt 2013].

Натомість Г.Арендт, піддаючи критиці зазначені тези, щодо першої зазначає, що переворот (а саме: зміна правлячих еліт) не в повній мірі відображає сутність революції, оскільки перевороти та спроби таких переворотів в історії відбувались і раніше, але це не були революції. Г.Арендт висуває думку, що ознакою революції є не тільки і не стільки спроба захопити владу (здійснити переворот), а усвідомлення масами думки «ми більше не хочемо, щоб існувала влада», а не «ми хочемо правити». Автор стверджує, що мета революції - республіка, у якій найвищою інстанцією та справжнім авторитетом є закон і відсутній поділ людей на правлячих та керованих. Щодо другої тези, Г Арендт зазначає, що метою революції має бути не прогрес, а свобода, в чому, на її думку, і полягає відмінність між Французькою та Американською революціями, але ця свобода має бути не особистою свободою індивіда, а свободою в політичному та суспільному сенсі - свободою діяти [Arendt 2013].

Від дослідження витоків та історії терміну «революція» перейдемо безпосередньо до поняття «свобода». Е. Фромм, німецький соціальний психолог, філософ XX століття, послідовник та критик психоаналізу З. Фрейда, присвятив аналізу та осмисленню поняття «свобода» свої наукові праці «Втеча від свободи» та «Мати чи бути». Е.Фромм вирізняє два типи свободи - «свобода від» та «свобода для». «Свобода від» - це свобода від інстинктивного обумовлення дій людини (негативна свобода) [Фромм 2019].

«Свободу від» Е.Фромм ілюструє на прикладі біблійського міфу «вигнання з Раю». В райському саду немає потреби у праці, у виборі, а, отже, й у свободі. Але людина вчиняє свій перший акт свободи - порушує заборону і споживає яблуко з дерева пізнання добра і зла в Едемському саду. Цей перший вчинок людини, акт свободи, порушує гармонію між людиною та природою, між чоловіком та жінкою, але, одночасно, це перший крок до становлення індивіда. Зворотною стороною «свободи від» є самотність та відчуження. Така свобода для людини є тягарем. Отримавши її в повній мірі, людина відчуває свою самотність та відірваність від суспільства.

«Свобода для» - це позитивна свобода, свобода заради чогось. Позитивна свобода полягає у спонтанній діяльності людини. Спонтанна активність - це вільна діяльність особи, яка є єдиним способом подолання людиною страху самотності, бо спонтанна реалізація свого єства знову об'єднує людину зі світом, природою і самою собою [Фромм 2019].

Німецько-американський філософ Г.Мар- кузе необхідність «свободи та рівності» виводить з цінностей, притаманних соціальній системі капіталізму. Вчений стверджує, що кожній соціальній системі властивий набір цінностей, які, з одного боку, обмежені існуючою соціальною системою, а, з іншого боку, мають її подолати [Marcuse, Kellner 2017]. Для феодального суспільства характерна цінність особистої гідності, що характеризує чітко виражену ієрархічність та підпорядкованість суспільства, побудовану не тільки на праві сили, але й освячену договором. Свобода та рівність є об'єктивною необхідністю капіталістичного способу виробництва, що передбачає вільне змагання між відносно рівними суб'єктами. Водночас таке змагання в межах капіталістичної моделі породжує необхідність кількісного прогресу, зводить статус та місце індивіда виключно в залежність від результатів соціально необхідної, але відчуженої роботи, що, в свою чергу, призводить до посилення експлуатації.

Г.Маркузе також є критиком кількісного прогресу як саморозкручуваної спіралі експлуатації та явища, що породжує додане відчуження, яке має постійно зростати. Г.Маркузе акцентує увагу на революції цінностей, переході від кількісного прогресу до якісного, від «цінності користі» до «естетичних цінностей». Стан суспільства надспоживання стимулює надлишок відчуженої праці, що в сучасних економічних умовах є надлишковим та ірраціональним. Поступово з'являється нова модель соціальних змін - революція, зумовлена потребою у самовизначенні, потребою в радості, в тому, щоб не бути деталлю в механізмі. Цінність свободи та рівності є проекцією найкращої форми людської взаємодії, яка на даний час все ще не реалізована [Marcuse, Kellner 2017].

Ідеї європейського просвітництва підготували теоретичну базу для подальших соціальних та політичних перетворень. До кінця XVIII століття церква повністю втратила свій авторитет у політичному житті, була підірвана віра в світського сюзерена (у вигляді абсолютної монархії), який замінив церковного суверена часів середньовіччя. Таким чином, була підготовлена база для тектонічних соціально-політичних перетворень. До того ж, внаслідок колонізації Північної Америки з'явився новий політичний континент із специфічною системою суспільних відносин.

Фундаментальним невирішеним питанням Французької революції було соціальне питання. Абсолютна бідність більшості населення, нерівність між стратами суспільства спрямували Французьку революцію в одному магістральному напрямку. Її наріжним каменем була віра в бідну людину як рушійну силу революції, яку потрібно звільнити від бідності та негативного впливу суспільства, повернути у природний стан і тоді всі проблеми будуть вирішені. За М.Робесп'єром чеснота притаманна, насамперед, злиденним, оскільки вона неможлива без страждання, а хто більше страждає за злиденних? Теоретично Французька революція найбільш повно «лягла» на праці Ж.Ж.Руссо, у яких досліджуються проблеми нерівності, протиставляються багаті і бідні, акцентується увага на співчутті, вводиться поняття «народ», яке трактується як єдине ціле, сукупність природніх людей, єдиний носій суверенітету, що в подальшому мало ключове значення для перебігу Французької революції.

Відсутність тотальної бідності та менша нерівність серед переселенців (в розрахунок не береться населення, що перебувало в рабстві) в Новому Світі зумовили інший напрямок Американської революції. На відміну від Французької, Американська революція зосередила увагу не на визволенні, а на започат- куванні нової республіки, нового типу правління. Умовно Французька революція - це революція визволителів, а Американська - революція засновників [Arendt 1990]. Визволення є передумовою свободи, але без розуміння подальшої позитивної програми визволення приречене на невдачу. Початок Французької та Американської революцій схожий. Вони сприймалися їх учасниками як повстання проти тиранії та пригноблення, як повернення до старого справедливого порядку. У випадку Французької революції - до часів активної роботи генеральних штатів; у випадку Американської - до відновлення дії Білля про права та в обох випадках - до античного Риму. Тобто, на початковому етапі було розуміння революції як реставрації, спроби віднайти абсолют у минулому та страх перед заснуванням чогось абсолютно нового. Американська революція, чи не єдина в світі, мала досвід побудови горизонтальних структур управління та інституцій. Конвенти міст, поселень, округів формувались на основі угод, що містили взаємні права та обов'язки сторін.

Ще однією ключовою відмінністю між Французькою та Американською революціями була оцінка свободи як головної мети революції. Французька революція повстала проти обмеженої монархії, Американська - проти абсолютної. Для Французької революції права людини - це природні права, права людини як фізичної істоти, для Американської - це, за Аристотелем, права «істоти політичної», тобто право голосу, право участі в суспільних справах.

Проводячи аналогію з концепцією Е.Фромма, можна дійти висновку, що Французька революція більшою мірою відповідає визначенню «свободи від», тоді як Американська - «свободи для» [Фромм 2019]. «Свобода від» призводить до самотності й відчуження індивіда, який заради їх подолання забере свободу. Ж.Ж. Руссо зазначає, що на сцену Французької революції виходить народ як сукупність природних людей, який є єдиним сюзереном, має свою суб'єктність та єдину волю, що вище за встановлені закони і інститути.

Натомість Американська революція, наслідуючи Ш.-Л.Монтеск'є, була націлена на формування нових інститутів, системи стримувань та противаг, поділ влади на окремі гілки влади. Французька революція майже відразу втратила публічний політичний простір, замінила його фракційною диктатурою, особисту політичну свободу замінила єдиною волею народу, але руйнування старого устрою так і не призвело до формування нового.

Незважаючи на очевидну успішність Американської революції, майже всі мислителі XIX століття акцентували увагу на проблеми визволення, на вирішення «соціального» питання, що характерно саме для Французької революції. Тому, як це не парадоксально, але саме Французька революція зі всіма її проблемами та пастками стала прототипом майже всіх революцій XIX та XX століття.

Проте не всі вчені поділяли такий погляд на Французьку та Американську революції. Німецький філософ і соціолог Ю.Хабер- мас у своїй статті «Історія двох революцій» [Habermas 1966] зазначає, що Г.Арендт трактує революцію як свободу участі громадян у справах полісу (держави), сприймає її як суто політичний акт і, таким чином, відмовляється від класичного трактування революції як зміни форми правління. На думку автора, публічна свобода не повинна обтяжуватись соціальними конфліктами, а політичні питання не повинні змішуватись з соціально-економічними. Піддаючи критиці концепцію Г.Арендт про дві революції - «хорошу» (Американську) та «погану» (Французьку), - Ю.Хабермас стверджує, що саме Американська революція відповідає розумінню ліберальних природних прав, а держава є нічим іншим, як похідною від суспільних відносин.

Американська конституція 1787 року повинна була захистити спонтанні сили системи, заснованої на розподілі праці, від деспотичного втручання держави. Політичну свободу в Америці потрібно сприймати як результат визволення від природного гніту через соціальну роботу.

Ю.Хабермас вважає, що умови свободи доцільно розглядати тільки в контексті звільнення від панування. У цьому сенсі цілі Американської та Французької революцій тотожні. «Категорія «панування» не має розділяти політичну силу та соціальну владу, а повинна показати їх сутність - репресивність» [Habermas 1966]. В умовах соціальної залежності право на свободу залишається за ідеологією, а економічний добробут не співпадає з визволенням від панування. Поняття «політична свобода», зокрема право участі громадян у суспільних справах, таїть небезпеку того, що революція заради власного успіху сплюндрує свою ж ідею. Допоки політичний процес не пов'язаний з принципом загальної та вільної від примусу дискусії, залишається химерною політична ціль усіх революцій XVIII століття - звільнення людей від репресій. У зв'язку з цим, на думку Ю.Хабермаса, Г.Арендт зіткнулась з апорією, за якою «принцип суспільної свободи і суспільного щастя, без яких неможлива жодна революція, залишився привілеєм лише покоління батьків-за- сновників» [Habermas 1966].

Висновки

Проблема осмислення свободи, як особистої так і політичної, є наріжною проблемою філософії ХХ століття та залишається такою ж і в ХХІ столітті. Боротьба за свободу може бути одним із факторів початку революційних подій, водночас революційні події можуть спричинити новий виток боротьби за свободу. У політичному аспекті витоки революції лежать у площині «громадянського розладу» античного полісу.

Революційні цілі Американської та Французької революцій були тотожними - звільнення від панування. Але на відміну від Французької, Американська революція зосередила увагу не на визволенні, а на започаткуванні нової республіки, нового типу управління. Ключовою відмінністю між Французькою та Американською революціями була оцінка свободи як головної мети революції: Французька революція повстала проти обмеженої монархії, Американська - проти абсолютної. Американська революція була націлена на формування нових інститутів, системи стримувань та противаг, поділ влади на окремі гілки влади. Не дивлячись на очевидну успішність Американської революції, саме Французька революція зі всіма її проблемами та пастками стала прототипом майже всіх революцій XIX та XX століття.

Бібліографічні посилання

1. Arendt, H. (1990). On Revolution. [Електронний ресурс].

2. Arendt, H. (2013). Das Recht auf Revolution. Gesprach zwischen Prof. Dr. Carlo Schmid und der Philosophin Hannah Arendt (1965). HannahArendt. Net, 7(1).

3. Habermas, J. (1966). Die Geschichte von den zwei Revolutionen. Merkur, 218. [Електронний ресурс].

4. Marcuse, H., Kellner, D. (2017). Towards a Critical Theory of Society. Routledge. [Електронний ресурс].

5. Гоббс, Т (2000). Левіафан. К: Дух та Літера.

6. Кульчицький, С. В. Революції. [Електронний ресурс].

7. Макиавелли, Н. (2001). Государь: Сочинения. Харьков: «Фолио».

8. Фромм, Е. (2019). Втеча від свободи. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля».

References

1. Arendt, H. (1990). On Revolution. Retrieved June 10, 2023

2. Arendt, H. (2013). Das Recht auf Revolution. Gesprach zwischen Prof. Dr. Carlo Schmid und der Philosophin Hannah Arendt (1965). HannahArendt. Net, 7(1).

3. Fromm, E. (2019). Vtecha vidsvobody [Escape from Freedom]. Kharkiv: Knyzhkovyi Klub «Klub Simeinoho Dozvillia». (іп Ukrainian)

4. Habermas, J. (1966). Die Geschichte von den zwei Revolutionen. Merkur, 218. Retrieved June 10, 2023

5. Hobbs, T (2000). Leviafan [Leviathan]. K: Dukh ta Litera. (іп Ukrainian)

6. Kulchytskyi, S.V. Revoliutsii [Revolutions]. Retrieved June 12, 2023

7. Makiavelli, N. (2001). Gosudar: Sochineniya [The Prince: Works]. Harkov: «Folio». (in Russian)

8. Marcuse, H. & Kellner, D. (2017). Towards a Critical Theory of Society. Routledge. Retrieved June 10, 2023

Размещено на Allbest.ru