Подолання європейського нігілізму у вченні Фрідріха Ніцше в контексті розвитку некласичної філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Подолання європейського нігілізму у вченні Фрідріха Ніцше в контексті розвитку некласичної філософії

Олексій Феліксович Захарчук, Кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії і педагогіки, Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»

Анотація

В статті аналізується критичний підхід Фрідріха Ніцше до осягнення природи та проблем розвитку суспільства. Безпосередньо досліджується ніцшеанська ідея нігілізму, яку сам філософ вважав головною для розуміння причин кризового стану сучасного йому європейського суспільства. В контексті соціальної проблематики також розглядається вплив ідей Фрідріха Ніцше на подальше осмислення представниками західної некласичної філософії соціальної проблематики. Робиться висновок, що Фрідріх Ніцше хоча і критикував західну раціональність протипоставлячи їй свої ірраціоналістичні ідеї, він в той же час надав поштовх до більш глибокого розуміння раціоналізму представниками некласичної філософії, які зверталися до ніцшеанської філософії.

Ключові слова: Фрідріх Ніцше, нігілізм, раціональне, ірраціональне, суспільство, політика, некласична філософія, критика, культура, метафізика.

Abstract

Overcoming European nihilism in the teachings of Friedrich Nietzsche in the context of the development of non-classical philosophy

Aleksey Felixowitch Zaharchuk, Ph.D., Associate Professor, Department of Philosophy and Pedagogy, Dnipro University of Technology

The subject of the study is Friedrich Nietzsche's concept of nihilism as an integral part of his socio-philosophical views.

The relevance of addressing the concept of nihilism in the context of Friedrich Nietzsche's reflections on society is due to the fact that, in the philosopher's view, nihilism is the main conceptfor substantiating the idea of the crisis nature of modern Western civilization. It is because of nihilism, Friedrich Nietzsche believed, that Western society in the historical perspective is doomed to decline and death.

So, Friedrich Nietzsche's critical approach to the problems of society is conceptual in nature, in a historical- philosophical sense, Nietzschean criticism contributed to the formation of the problem of the formation of a mass society and the idea of a crisis of Western culture in Western philosophical and social thought.

In accordance with the purpose of the research, the article analyzes the Nietzschean criticism of society in the context of the reception and reflection of this criticism in the thoughts offamous representatives of non- classical philosophy, which is important for the formation of the modern discourse of Western culture.

The paper analyzes the concept of nihilism as a prerequisite for Friedrich Nietzsche's negative attitude towards the development prospects of Western society. The close connection between the idea of nihilism and rationalism is noted, it is rationalism, according to the philosopher, that is a prerequisite for the moral decline of society.

It is emphasized that Friedrich Nietzsche's fundamental criticism of rationalism at the level of general philosophical ideas has certain deviations when the philosopher considers specific socio-political processes.

It is concluded that it is precisely in the socio-political aspect in the views of Friedrich Nietzsche that the complexity of the relationship between the concepts of rational and irrational is most characteristically manifested. This complexity actually goes beyond purely Nietzschean philosophy and becomes a subject of reflection for many representatives of non-classical philosophy.

The article, based on the statements of a number of researchers of the philosophy of Friedrich Nietzsche, proves the opinion that the philosopher's anti-irrationalism can be understood in a constructive way, as a supplement and deepening of modern ideas about the nature of the rational, and not always the positive influence of the rational on man and society.

Thus, the philosophy of Friedrich Nietzsche acts as a prerequisite for the further deepening of ideas in Western culture about the contradictory nature of society in which rational and irrational elements are inextricably intertwined.

Key words: Friedrich Nietzsche, nihilism, rational, irrational, society, non-classical philosophy, criticism, politics, culture, metaphysics.

Постановка проблеми

Актуальність аналізу соціального аспекту філософських поглядів Фрідріха Ніцше пов'язана в першу чергу з його критичним осмисленням тенденцій розвитку європейського суспільства в період Новітньої історії. Але, незважаючи на значний соціально-політичний прогрес якій відбувся за останнє століття, природа соціальних проблем залишилася майже незмінною. До того ж, соціально-філософські ідеї Фрідріха Ніцше є невід'ємною частиною загально процесу розвитку некласичної західної філософії, яка і сьогодні значною мірою визначає сутність західної культури.

Безумовно, що і в контексті розвитку українського суспільства та вітчизняної культури, зокрема політичної, критичне сприйняття західних цінностей та способу життя бачиться як найбільш продуктивний шлях інтеграції України в загальноєвропейський простір в якому наша країна повинна посісти гідне місце.

Звернення саме до аналізу концепції нігілізму в контексті роздумів Фрідріха Ніцше про суспільство обумовлено тим, що у його поглядах саме нігілізм виступає головним концептом для обґрунтування ідеї кризової природи сучасної західної цивілізації. Саме через нігілізм, вважав філософ, західне суспільство в історичній перспективі приречено до занепаду та загибелі.

Отже, критичний підхід Фрідріха Ніцше до проблем суспільства носить концептуальний характер, в історико-філософському сенсі ніцшеанська критика сприяла формуванню у західній філософській думці проблеми становлення масового суспільства та ідеї кризи західної культури.

Огляд літератури

Те, що думки Фрідріха Ніцше щодо суспільства зберегли свою актуальність і до сьогодні підтверджує цікавість сучасних вітчизняних дослідників, які продовжують осмислювати спадщину Фрідріха Ніцше в різних аспектах, включно з концепцією нігілізму а також впливом ніцшеанської філософії на формування некласичної традиції. Серед українських сучасних дослідників можна назвати таких як: А.К. Бичко, О.І. Сандига, С.Я. Клецова, Ю.О. Шабанова, П.І. Гнатенко, В. Гринів, Д.Д. Ледницький, В.Б. Окороков, В.В. Остроухов, Н.Н. Ємельянова, Н.В. Загурська та ін. В роботах цих дослідників можна виділити акцент саме на критику та переосмислення Фрідріхом Ніцше класичного раціоналізму, в той же час звернень саме до соціального аспекту критичних поглядів німецького філософа відносно мало.

Метою цієї статті є аналіз ніцшеанської критики суспільства в контексті рецепції та рефлексії цієї критики в роздумах відомих представників некласичної філософії, що є важливим для формування сучасного дискурсу західної культури.

Для досягнення цієї мети слід вирішити низку завдань:

- як концепція нігілізму безпосередньо проявляється в його соціально-філософських поглядах Фрідріха Ніцше;

- аналіз співвідношення понять раціонального і ірраціонального в контексті ніцшеанської критики західного суспільства;

- як соціально-філософські роздуми Фрі- дріха Ніцше вплинули на подальший розвиток західної некласичної філософії щодо осягнення природи суспільства;

- які продуктивні елементи можна виділити з ніцшеанського критичного підходу для осягнення сучасних суспільних проблем.

Виклад основного матеріалу

Аналізуючи суспільство та відносини всередині нього, Фрідріх Ніцше виходить із основної своєї ідеї про те, що людина як біологічна істота є продуктом природного розвитку, і ця її природна частина є домінуючою. Уникнення цієї природності і породжує всі суспільні проблеми. Під природністю Фрідріх Ніцше, перш за все, розуміє інстинкти, несвідомі прагнення, а також різні емоційні афекти та пристрасті. Виходячи з цієї своєї основної установки, філософ піддає гострій критиці сучасне йому буржуазне суспільство за надмірне захоплення раціоналізмом і за нігілізм, який виникає з нього, який і є безпосередньою причиною майбутньої загибелі європейської цивілізації. «Що означає нігілізм? - Те, що вищі цінності втрачають свою цінність. Немає мети. Немає відповіді на запитання «навіщо?» [Ницше 1991: 9].

Нігілізм як головну історичну подію своєї епохи Фрідріх Ніцше висловив у формі тези «Бог мертвий». Але не можна стверджувати, що сутністю та основою нігілізму є невіра в християнського Бога. Як справедливо вважав Мартін Гайдеггер, своєю тезою про смерть Бога, Фрідріх Ніцше ухвалює вирок усієї новоєвропейської метафізики в цілому. «Метафізика, - писав Мартін Гайдеггер, - це простір історичного скоєння, простір, де долею стає те, що надчуттєвий світ, ідеї, Бог, моральний закон, авторитет розуму, прогрес, щастя більшості, культура, цивілізація втрачають властиву їм силу творення і стають жалюгідними» [Хайдеггер 1993: 178].

Тому не дивно, що Фрідріх Ніцше критикуючи суспільство за його недоліки, відчуває ненависть до сучасних йому реалій. Він з ненавистю говорить про Жан Жака Руссо - «Я ненавиджу Руссо ще й у революції: вона є всесвітньо-історичний вираз для цієї двоїстості ідеаліста і canaille. Кривавий фарс, яким розігралася ця революція, її «імморальність», мало мене чіпає: я ненавиджу її моральність у дусі Руссо - так звані «істини» революції, які все ще не втратили впливу і привертають до неї все пласке та посереднє» [Ницше 1990: 622].

У цьому висловлюванні німецький філософ саме підкреслює, що нігілістичне заперечення, закладене в західному суспільстві раціоналізмом, веде його до морального краху.

До того, на думку послідовників Фрідріха Ніцше, раціоналізм можна зрозуміти і як інструмент безпосереднього придушення свободи у суспільстві. «Люди, - заявляють Теодор Адорно і Макс Горкгаймер, - платять за збільшення своєї влади відчуженням від тієї сфери, до якої вона застосовується. Просвітництво відноситься до речей, подібно до диктатора, керуючого людьми. Воно осягає їх настільки, наскільки вони придатні до маніпуляції» [Horkheimer, Adorno 1969: 15].

Щоб подолати ці негативні моменти Фрі- дріх Ніцше вважає, що життя суспільства має ґрунтуватися на інстинктах, які можуть призвести людей до світла та істини, а не на розумі, який, мабуть, веде людей з цього шляху. Головний інстинкт, згідно з Фрідріхом Ніцше - це воля до влади. Адже «жити - значить бажати панувати». Що означає жити? Жити це означає: постійно відкидати від себе те, що хоче померти; жити - це означає: бути жорстоким і нещадним до всього, що стає слабким і старим у нас, і не лише у нас» [Ницше 1990: 535].

У цьому висловлюванні німецький філософ підкреслює, що нігілістичне заперечення, закладене в західному суспільстві раціоналізмом, веде його до морального краху.

До того, на думку послідовників Фрідрі- ха Ніцше, раціоналізм можна зрозуміти і як інструмент безпосереднього придушення свободи у суспільстві. «Люди, - заявляють Теодор Адорно і Макс Горкгаймер, - платять за збільшення своєї влади відчуженням від тієї сфери, до якої вона застосовується. Просвітництво відноситься до речей, подібно до диктатора, керуючого людьми. Воно осягає їх настільки, наскільки вони придатні до маніпуляції» [Horkheimer, Adorno 1969: 15].

Щоб подолати ці негативні моменти Фрі- дріх Ніцше вважає, що життя суспільства має ґрунтуватися на інстинктах, які можуть призвести людей до світла та істини, а не на розумі, який, мабуть, уводить людей з цього шляху. Головний інстинкт, згідно з Фрідріхом Ніц- ше - це воля до влади. Адже «жити - значить бажати панувати». Що означає жити? Жити це означає: постійно відкидати від себе те, що хоче померти; жити - це означає: бути жорстоким і нещадним до всього, що стає слабким і старим у нас, і не лише у нас» [Ницше 1990: 535].

Поняття панування як головного елемента в організації життєвих процесів у Фрідріха Ніцше справді цілком може бути витлумачене як елемент, що має відношення суто до ірраціоналізму. Як вказує Герберт Маркузе, «Панування відрізняється від раціонального використання влади. Останнє, будучи притаманним будь-якому суспільному поділу праці, випливає зі знання і обмежується відправленням функцій та заходів, необхідних для прогресу цілого. На противагу цьому панування походить від особливої групи чи індивіда і спрямовано на підтримку та піднесення свого привілейованого становища. У той самий час, крім технічного, матеріального та інтелектуального прогресу (але як неминучий побічний продукт), таке панування зберігає ірраціональну потребу, недолік і примус» [Маркузе 2003: 38].

Хоча Фрідріх Ніцше і вважає за краще аналізувати суспільне життя переважно в психологічних термінах, слід мати на увазі, що поняття волі до влади - це насамперед онтологічна, метафізична конструкція. Тому міркування філософа про інстинкти та їх роль у житті суспільства все ж таки спочивають на метафізичному фундаменті.

Слід додати, що ця «метафізична тотальність» властива всім основним ідеям німецького мислителя. Карл Ясперс із цього приводу зазначав таке: «Ніцше ж проповідує метафізику волі до влади, пророкує про майбутнього одноосібного Вождя і Законодавця. З глибини тотального нігілізму він провидить відродження - через володарів, які силою візьмуть до рук світову історію, підкоривши її, без жалості та поблажливості, жорстокому тотальному плануванню. Опорою їм послужить метафізика вічного повернення та діонісийского життя» [Ясперс 1994: 105].

Але, як було зазначено, аналіз який виходить з ідеї «волі до влади» суспільства у Фрідріха Ніцше здійснюється з позицій психологізму, які, до того ж, надзвичайно близькі до сучасних поглядів психологів на природу суспільства.

Психологи, які займаються проблемами політики та суспільства, як і Фрідріх Ніцше наполягають на психологічному характері сутності суспільних відносин. Так, серед представників політичної психології досить поширена позиція, що критеріями виділення типів товариств стали матеріальні, упредметнені показники. «Ми ж вважаємо, - пишуть О. Донченко Ю. Романенко, - що такими критеріями мають бути ті, які довести і побачити неможливо, але вони існують та суттєво впливають на життя спільнот та окремих людей - глибинно-психологічні та психокультурні інваріанти, які набувають форми психогенетичних патернів як у індивідуальної, так і у соціальної психіці» [Донченко, Романенко 2001: 23]. Ця позиція цілком може бути віднесена до Фрідріха Ніцше, який також вважав, що біологічне та пов'язане з ним психологічне в людині вирішальним чином визначають характер індивідуального та соціального життя.

Аналізуючи особливості поведінки маси, Фрідріх Ніцше фактично повністю йде у сферу психологічних інтерпретацій: «Переважна більшість не вважає ганебним вірити в те чи інше і жити відповідно до цієї віри, не даючи собі ради в останніх і достовірних доводах за і проти, навіть не обтяжуючи себе пошуком таких доказів, - найобдарованіші чоловіки і найблагородніші жінки належать до цієї «переважної більшості» [Ницше 1999: 45].

Справді, люди, у своїй переважній більшості, часто схильні приймати ті чи інші норми на віру, керуючись у всіх сферах життєдіяльності, зокрема й у житті, не розумом, а почуттями. Це особливо справедливо для більшості як певної сукупної маси людей, яка в такій якості сприймає швидше звернення до своєї психології, емоційної сфери, інстинктів, ніж до здорового глузду.

Так, у Є.Вознесенської зазначено, що «одним із чинників, що істотно впливають на політичний вибір, є стереотипізоване сприйняття фотозображень кандидатів у рекламних матеріалах, яке найчастіше відбувається на інтуїтивному та ірраціональному рівнях, що не рефлексується. Дослідження показують, що цей стереотип активно використовується повсякденною свідомістю для оцінки кандидатів у депутати та для політичного вибору.

Канадські вчені експериментально підтвердили тезу про те, що найкрасивіших обирають частіше. Студенти, яким роздали 80 фотографій невідомих їм людей, виділили 16 осіб із «привабливою зовнішністю» та 15 - з «непривабливою». Усі 80 балотувалися до парламенту. З «гарних» до депутатів потрапили семеро, з «некрасивих» - лише один» [Воз- несенскя 2010: 60].

Проблему співвідношення раціонального і ірраціонального у сучасному суспільстві так само можна представити у вигляді певної трансмутації цих двох начал. На думку Герберта Маркузе, «Ми знову стикаємося з одним із найбільш гнітючих аспектів розвиненої індустріальної цивілізації: раціональним характером її ірраціональності» [Маркузе 2003: 272].

«Призначення розуму, - розкриває цю думку Герберт Маркузе, - забезпечити реалізацію людських можливостей шляхом все більш ефективного перетворення та експлуатування природи. Проте, схоже, що з часом мета міняється місцями із засобами: час, що віддається відчуженої праці, прихоплює час для індивідуальних потреб - і починає визначати самі потреби. Логос розкривається як логіка панування. А потім, коли логіка редукує цілісні масиви думки до знаків і символів, закони мислення перетворюються зрештою на техніку розрахунку і маніпулювання» [Маркузе 2003: 100].

По суті, це твердження констатує той факт, що науково-технічний прогрес і зростання грамотності населення не можуть усунути суспільних проблем, а навпаки, як вважає Герберт Маркузе, вони їх посилюють. Для ірраціоналізму сучасне індустріальне розвинене суспільство виявилося сприятливим середовищем. Раціональність прогресу підвищила ірраціональність його організації та спрямування.

Таким чином, можна визнати, що Фрідріх Ніцше позначив тенденцію відходу західної філософії від просвітницьких надій на розум і прогрес, і зробив значний внесок у становлення критичних теорій у некласичній філософії щодо проблем розвитку суспільства.

Отже крайній песимізм Фрідріха Ніцше щодо перспектив розвитку західного суспільства сьогодні вже не виглядає надуманим і безпідставним. Слід наголосити, що особливою заслугою мислителя для сучасної соціальної філософії залишається його передбачення появи масового суспільства.

Але Фрідріх Ніцше критикує масу переважно не через те, що вона погано використовує розум, - філософ завжди заперечував його цінність. Суспільство, де панує більшість, є для нього неприйнятним тому, що, на його думку, це неминуче веде до занепаду, виродження, декадансу людини як біологічного виду: «Я називаю тварину - рід, індивід - зіпсованою, коли вона втрачає свої інстинкти, коли вона вибирає, коли вона віддає перевагу тому, що для неї шкідливо. Саме життя цінується мною, як інстинкт зростання, стійкості, накопичення сил, влади: де бракує волі до влади, там занепад» [Ницше 1990: 635]. Що ж до причин цього занепаду, то їх філософ бачить у відході суспільства від природності, що розуміється Фрідріхом Ніцше як панування первісних інстинктів, а також у насадженні в суспільстві моралі рабів, яка є філософією слабкості, що знижує «життєвий тонус», насиченість життя, загалом, той самий прояв декадансу і виродження.

У цьому ключі зрозуміла критика Фрідріхом Ніцше саме західного суспільства, яке перше стало на шлях культу більшості, а значить, і на шлях занепаду: «подрібнення та нівелювання європейської людини таїть у собі найбільшу нашу небезпеку, бо видовище це втомлює» [Ницше 1990: 430].

Проблема придушення суспільством індивіда за умов демократичної системи визнається і осмислюється подібним до Фрідріха Ніцше образом і прибічниками демократії.

Юрґен Габермас розмірковуючи про проблеми врахування думки меншості в умовах демократії, вказує на те, що як така вона стала актуальною для західного суспільства вже в епоху Просвітництва: «Вже Руссо уявляв собі конституювання народу-суверена як екзистенційний акт соціалізації, за допомогою якого всі відокремлені індивіди перетворюються на громадян держави, що орієнтуються на загальне благо. Ці громадяни держави є в такому разі членами одного колективного тіла і виступають як суб'єкти законодавчої практики, що звільняється від усіх окремих інтересів, від інтересів приватних осіб, яким належить лише підкорятися закону» [Хабермас 1992: 35-36].

З цього можна зробити висновок, що ідеологи Просвітництва, зокрема Жан Жака Руссо, заклали в теорію, а, зрештою, і практику демократії цю суттєву проблему, яка надалі осмислювалася у соціальній філософії, та й не лише в ній як найважливіша.

Так, Джон Стюарт Мілль пише: «Сучасна суспільна нетерпимість не знищує, не викорчовує ідеї, але змушує людей або маскувати думки, або утримуватися від їхнього поширення. ...Якщо більшості найактивніших і найдопитливіших розумів радять тримати при собі свої принципи та переконання, а звертаючись до публіки, намагатися, наскільки можливо, пристосувати їх до тих поглядів, з якими вони в душі не згодні - то відкриті, безстрашні натури та інтелекти розквітнути при цьому не можуть. З'являться угодники, пристосуванці, які самі не вірять у те, що проповідують» [Милль 1993: 15].

Звичайно Фрідріх Ніцше, на відміну від Джона Стюарта Мілля, не бореться за розквіт інтелекту. Фрідріх Ніцше як принциповий прибічник індивідуалізму вважає, що раціональний характер західного суспільства створює тотальну несвободу для його членів. Вироджуються, власне, не лише суспільні та політичні інститути, вироджується сама людина, саме поняття свободи.

«В епоху нігілізму, - пише В.Б. Окороков, - воля до влади означає вже не волю до творчості, а прагнення панування. Це суть рабська воля, яка веде до виродження: думка детермінується і обмежується завченими ритмами суспільства, а людина спрямовує свої зусилля на примноження влади суспільства (тобто несвідомого) та збільшення меж соціального рабства. .Цю теорію едипізації суспільства відстоюють Делез і Гваттарі у роботі «Капіталізм і шизофренія» [Окороков 2005: 105-106].

Загалом проблема індивіда і суспільства, як поставив її Фрідріх Ніцше, визначила характер подальшого її критичного осмислення для західної філософії.

Ніцшеанська критика суспільства, а також властивих йому аспектів раціоналізму, стала важливою та плідною частиною сучасної західної суспільної думки.

За великим рахунком, антиномію людина-суспільство, Фрідріх Ніцше вирішує на користь людини. У цьому сенсі можна говорити не лише про ліберальні моменти у філософії Фрідріха Ніцше, а й про її значення для формування принципів некласичної філософії.

Т.Лютій зазначає: «Класична філософія, особливо в особі Канта та Гегеля, наблизилася до формування антиномій-проблем, але не дала методології виходу із подібних ситуацій мислення. А некласична філософія неодноразово засвідчувала відступ від традицій, хоч переважно й шляхом ірраціонального запиту. Однак кардинальна антиномія культури на Рубіконі століть вже була виражена Ніцше у трагічному протиставленні символіки діоні- сійської та аполонічної культур. Йшлося про опозицію між різними типами знання. Цим Ніцше порушив питання можливості нової антропології, інший ролі мислення та розуму» [Лютий 2005: 185].

При цьому Фрідріх Ніцше наполягає, що саме інстинкти відіграють у суспільстві вирішальну роль, він явно абсолютизує їхнє значення, зводячи всі суспільні процеси, зрештою, до інстинктів: «У всьому Заході немає більше тих інстинктів, з яких виростають установи, з яких зростає майбутнє . . Те, що робить із установ установи, зневажається, зводиться до ненависті, усувається; уявляють небезпеку нового рабства там, де тільки вимовляється слово «авторитет». Так далеко йде decadence інстинкту цінностей у наших політиків, у наших політичних партій: вони інстинктивно віддають перевагу тому, що розкладає, що прискорює кінець» [Ницше 1990: 616].

Отже, тут йдеться лише про ті чи інші інстинкти, просто одні інстинкти прислуговуються до гармонізації суспільних відносин та зміцненню соціальних інститутів, а інші навпаки, ведуть до руйнування. Тому, згідно з Фрідріхом Ніцше, щоб гармонізувати суспільні відносини, потрібно придушити одну групу інстинктів, а іншій групі дозволити досягти панування: «У такі часи, як нинішнє, бути відданим своїм інстинктам є зайвим злополуччям. Ці інстинкти суперечать, заважають одне одному, взаємно руйнують одне одного; я вже визначив сучасність як фізіологічну самосуперечність. Розумність виховання вимагала б, щоб під залізним гнітом була паралізована, принаймні одна з цих систем інстинктів, щоб дозволити іншій системі набиратися сил, досягти панування» [Ницше 1990: 617].

Ніцшеанську думку про інстинктивний та ірраціональний характер суспільства, з якого випливають усі його протиріччя, підтримує і Герберт Маркузе: «Ціле» представляється втіленням самого Розуму. Проте саме як ціле це суспільство ірраціонально. Його продуктивність руйнівна для розвитку людських потреб і здібностей, його мирне існування тримається на постійній загрозі війни, яке зростання залежить від придушення реальних можливостей умиротворення боротьби за існування - індивідуальної, національної та міжнародної» [Маркузе 2003: 256].

За Гербертом Маркузе, «подібна суперечливість характерна насамперед для сучасного західного суспільства, в якому домінують капіталістичні відносини тісно пов'язані із ліберальною ідеологією.

Згідно з Гербертом Маркузом (та й іншим представникам Франкфуртської школи) репресивність взагалі характерна для ліберального західного суспільства, це свого роду «репресивна терпимість» насправді є різновидом сучасного м'якого фашизму.

«В даний час, - пише Герберт Маркузе, - протистояння центральному плануванню в ім'я ліберальної демократії, що заперечується насправді, є ідеологічною опорою репресивним інтересам» [Маркузе 2003: 510].

Таким чином, роздуми Фрідріха Ніцше про природу суспільних відносин дали в подальшому поштовх для деяких представників некласичної філософії до подальшого осмис- лення недоліків західного суспільства з погляду теорії кризи. В даному випадку у Герберта Маркузе простежується близька за духом до філософії Фрідріха Ніцше думка про принципово негативний вектор розвитку сучасного західного суспільства, всі інститути якого, зовні піклуючись про індивіда, насправді прагнуть його придушити. Механізм цього придушення, як і в Фрідріха Ніцше, розуміється як ірраціональний.

Сам Фрідріх Ніцше вважає, що природа суспільства та процеси всередині нього - це сфера абсолютного панування інстинктів, будь-яка усвідомлена діяльність людини може бути зведена до них. Тому в основі соціально-політичної концепції філософа лежить ідея заперечення раціоналістичної (аполонічної) західної культури внаслідок її приреченості до загибелі через кризу всіх цінностей. При цьому сутність європейської кризи для Фрідріха Ніцше - це зміцнення масового суспільства, яке є найвищим проявом всього антиприродного, антижиттєвого.

Фрідріх Ніцше, розглядаючи суспільство, прагне довести, що в його основі лежать ірраціональні підстави. Але в той же час, якщо в цілому подивитися на систему доказів філософа, можна побачити, що його аргументація не позбавлена певної логіки, яку цілком можна співвіднести з принципами раціоналізму. Фрідріх Ніцше не просто проголошує свої ідеї, як у випадку з ідеями в галузі загальної філософії. Він намагається їх обґрунтувати, привести на їх користь деякі факти та докази, тобто швидше прагне переконати у своїй правоті, а не просто закликає повірити йому. Це ще раз доводить факт нерозривного зв'язку ірраціоналізму та раціоналізму.

Багато дослідників філософії Фрідріха Ніцше саме підкреслюють, що мислитель своєю критикою раціоналізму швидше розширює його розуміння, а не заперечує його. «Ніцше не відстоює антиінтелектуальну позицію, а лише прагне затвердити більш глибоке та багате за змістом розуміння інтелекту. Він загалом постійно апелює саме до розумності, інтелекту, сенсу, повстаючи проти безглуздості, недомислу, абсурдності» [Сандига, Клецова 2005: 197]. Ця думка подібним чином, наприклад, була так само виражена у Теодора Адорно, який, як і інші представники франкфуртської школи був під впливом ідей Фрідріха Ніцше: «Для того, щоб бути істинним, мислення має нині у всякому разі мислити проти себе самого» [Adorno 1966: 355].

У такому контексті можна говорити про ширше історико-філософське значення критики раціоналізму у Фрідріха Ніцше, яке можна розуміти як внесок філософа у формування сучасних некогнетивних уявлень, у розширення уявлень про свідомість, нарешті, про внесок у розвиток некласичної філософії.

Як вважає Артур Данто: «Хоча Ніцше часто вважають антираціоналістом, насправді він виступає проти розуму лише тоді, коли розум виступає проти! життя або того, що робить життя можливим.

...Саме такі теорії розуму, а не власне розум є мішенню антираціоналістичних закидів Ніцше» [Данто 2001: 100].

Фрідріх Ніцше визначив основні причини завершення культури модерну. Перша причина полягає у гіпертрофії ролі розуму, абстрактного раціоналізму в цій культурі, у її прагненні знайти опору в переконанні про можливість розуму самолегітимувати себе, у її нездатності тверезо оцінювати його контекстуально-історичну обмеженість. Друга причина пов'язана з розчаруванням у науково-технічному прогресі, виникненням кризової свідомості, яка повстала проти Раціо, який насильно гармонізує все і вся [Сандига, Клецова 2005: 200].

Висновки

Отже, слід зробити висновок, що не зважаючи на загально визнаний ірраціональний характер філософії Фрідріха Ніцше, в соціально-політичних аспектах його поглядів досить чітко проявляться тенденція до раціональних обґрунтувань. У сфері універсальних ідей його філософії все ж таки спостерігається швидше декларування тих чи інших положень, ніж спроби їх якось обґрунтувати.

Саме в соціально-політичному аспекті в поглядах Фрідріха Ніцше найбільш характерно проявляється складність співвідношення понять раціонального та ірраціонального. Ця складність, власне, виходить за межи суто ніц- шеанської філософії і стає предметом рефлексії для багатьох представників некласичної філософії.

Таким чином, антіірраціоналізм філософа можна розуміти конструктивним чином, як доповнення та поглиблення сучасних уявлень про природу раціонального, та її не завжди позитивний вплив на людину та соціум.

Філософія Фрідріха Ніцше виступає передумовою для подальшого поглиблення уявлень в західній культурі про протирічу природу суспільства в якому нерозривно переплетені раціональні та ірраціональні елементи.

Бібліографічні посилання

1. Adorno Th.W. (1966). Negative Dialektik. Frankfurt a M.: Suhrkamp Verlag.

2. Horkheimer М., Adorno Th.W. (1969). Dialectik der Aufklarung. FrankfUrt a. M.: Suhrkamp Verlag.

3. Вознесенская Е. (2010). Иррациональность политического выбора: красивых избирают чаще. Персонал, 4, 57-61.

4. Данто А. (2001). Ницше как философ. М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги.

5. Донченко О., Романенко Ю. (2001). Архетипи соціального життя і політика: Глибинні регулятори психологічного повсякдення. Монографія. К.: Либідь.

6. Лютий Т (2005). Зв'язок аполлонічного та діонісійського начал як розгортання царини взаємної зумовленості «розумності нерозумного», у: Філософсько-антропологічні студії. К.: Стилос, 182190.

7. Маркузе Г. (2003). Одномерный человек, у: Эрос и цивилизация. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества. М.: ACT, 251-515.

8. Маркузе Г. (2003). Эрос и цивилизация, у: Эрос и цивилизация. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества. М.: ACT, 5-250.

9. Милль Дж. (1993). О свободе. Наука и жизнь, 11, 10-15.

10. Ницше Ф. (1990). Антихрист, у: Ницше Ф. Сочинения. Т.2. М.: Мысль, 631-692.

11. Ницше Ф. (1990). Веселая наука, у: Ницше Ф. Сочинения. Т.1. М.: Мысль, 491-719.

12. Ницше Ф. (1990). К генеалогии морали, в: Ницше Ф. Сочинения. Т.2, М.: Мысль, 407-524.

13. Ницше Ф. (1990). Сумерки идолов, или как философствуют молотом, у: Ницше Ф. Сочинения. Т.2, М.: Мысль, 556-630.

14. Ницше Ф. (1991). Воля к власти. Опыт переоценки всех ценностей. М.: Московский рабочий.

15. Ницше Ф. (1999). Веселая наука. М.: Эксмо-пресс.

16. Окороков В.Б. (2005). Ніцше: Логіка волі до влади і смисл розрізнення, у: Філософсько-антропологічні студії. К.: Стилос, 97-108.

17. Сандига О., Клецова С. (2005). Ніцше і антиінтелектуалізм, у: Філософсько-антропологічні студії. К.: Стилос, 191-203.

18. Хабермас Ю. (1992). Философский спор вокруг идеи демократии (Лекция вторая), у: Демократия. Разум. Нравственность. М.: Наука, 31-55.

19. Хайдеггер М. (1993). Слова Ницше «Бог мертв». Работы и размышления разных лет. М.: Гнозис, 183184.

20. Ясперс К. (1994). Ницше и Христианство. М.: Медиум.

фрідріх ніцше ідея нігілізм кризовий

References

1. Adorno Th.W. (1966). Negative Dialektik. Frankfurt a M.: Suhrkamp Verlag.

2. Danto A. (2001). Nicshe kak filosof [Nietzsche as a philosopher]. M.: Ideja-Press, Dom intellektual'noj knigi. (in Russian)

3. Donchenko O., Romanenko Ju. (2001). Arhetipi sodal'nogo zhittja і pohtika: Glibinm reguljatori psihologwhnogo povsjakdennja [Archetypes of social life and politics: Glibin regulators of psychological everyday life]. Monografija. K.: Libid. (in Ukrainian)

4. Habermas Ju. (1992). Filosofskij spor vokrug idei demokratii (Lekcija vtoraja) [Philosophical dispute around the Idea of Democracy (Lecture two)], in: Demokratija. Razum. Nravstvennost'. M.: Nauka, 31-55. (in Russian)

5. Hajdegger M. (1993). Slova Nicshe «Bog mertv». Raboty i razmyshlenija raznyh let [Nietzsche's words “God is dead.” Works and reflections of different years]. M.: Gnozis, 183-184. (in Russian)

6. Horkheimer М., Adorno Th.W. (1969). Dialectikder Aufklarung. FrankfUrt a. M.: Suhrkamp Verlag.

7. Jaspers K. (1994). Nicshe i Hristianstvo [Nietzsche and Christianity]. M.: Medium. (in Russian)

8. Ljutij T. (2005). Zv'jazok apollomchnogo ta dіonіsіjs'kogo nachal jak rozgortannja carini vzaєmnoї zumovlenosti «rozumnosti nerozumnogo» [The connection of the Apollonian and Dionysian beginnings as the unfolding of the realm of mutual conditioning of the “intelligence of the unintelligent”], in: Fіlosofs'ko-antropologіchnі studn. K.: Stilos, 182-190. (in Ukrainian)

9. Markuze G. (2003). Jeros i civilizacija [Eros and Civilization], in: Jeros i civilizacija. Odnomernyj chelovek: Issledovanie ideologii razvitogo industrial'nogo obshhestva. M.: OOO «Izdatel'stvo ACT», 5-250. (in Russian)

10. Markuze G. (2003). Odnomernyj chelovek [One-Dimensional Man], in: Jeros i civilizacija. Odnomernyj chelovek: Issledovanie ideologii razvitogo industrial'nogo obshhestva. M.: ACT, 251-515. (in Russian)

11. Mill' Dzh. (1993). O svobode [About Freedom]. Nauka i zhizn', 11, 10-15. (in Russian)

12. Nicshe F. (1990). Antihrist [The Antichrist], in: Nicshe F Sochinenija. T.2. M.: Mysl', 631-692. (in Russian)

13. Nicshe F. (1990). K genealogii morali [On the Genealogy of Morality], in: Nicshe F Sochinenija. T.2. M.: Mysl', 407-524. (in Russian)

14. Nicshe F. (1990). Sumerki idolov, ili kak filosofstvujutmolotom [Twilight ofthe Idols], in: NicsheF Sochinenija.

15. T.2. M.: Mysl', 556-630. (in Russian)

16. Nicshe F. (1990). Veselaja nauka [The Gay Science], in: Nicshe F. Sochinenija. T.1. M.: Mysl', 491-719. (in Russian)

17. Nicshe F. (1991). Volja k vlasti. Opyt pereocenki vseh cennostej [The Will to Power. The experience of reassessing all values]. M.: Moskovskij rabochij. (in Russian)

18. Nicshe F. (1999). Veselaja nauka [The Gay Science]. M.: Jeksmo-peress. (in Russian)

19. Okorokov V.B. (2005). Nicshe: Logіka voH do vladi і smisl rozriznennja [Nietzsche: The logic of the will to power and the meaning of distinction], in: Filosofs'ko-antropologichni studn. K.: Stilos, 97-108. (in Russian)

20. Sandiga O., Klecova S. (2005). Ntcshe і antimtelektuahzm [Nietzsche and anti-intellectualism], in: Filosofs'ko-antropologichni studn. K.: Stilos, 191-203. (in Russian)

21. Voznesenskaja E. (2010). Irracional'nost' politicheskogo vybora: krasivyh izbirajut chashhe [The irrationality of political choice: the beautiful are elected more often]. Personal, 4, 57-61. (in Russian)

Размещено на Allbest.ru