Внесок українських учених у розвиток фізики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Уманський державний педагогічний університет імені П. Тичини

Контрольна робота на тему:

Внесок українських учених у розвиток фізики

Виконала:

Клипайло Тетяна

Умань-2012

План

Вступ

1. Іван Пулюй - український фізик зі світовим ім'ям

2. Микола Пильчиков

3. Олександр Смакула

4. Ігор Рафаїлович Юхновський

5. Остап Стасів -- видатний кристалофізик

Висновки

Використана література

фізик пулюй смакула юхновський

Вступ

Сьогодні українські фізики посідають чільне місце у світовій науці, збагачуючи її оригінальними та грунтовними науковими дослідженнями та винаходами. Серед тих, хто своєю самовідданою працею і розумом розвивав українську фізичну науку можна назвати Йосипа Косоногова - видатного фізика, автора нового методу вимірювання електричної проникності рідин для сантиметрових хвиль, Степана Тимошенка - українського професора механіки, згодом одного з провідних учених фізиків США, Юліана Гірняка - спеціаліста у галузі фізичної кінетики, Романа Цегельського, роботи якого присвячені фізиці магнетизму.

Представниками теоретичної фізики є Мар'ян Смолуховський та його учень Володимир Кучер, які зробили значний внесок в розвиток квантової механіки. Назвати слід Дмитра Рожанського - фізика, родом з Києва, члена-кореспондента АН СРСР. Його основні праці стосуються фізики електричних розрядів та радіофізики. Варто згадати також про діяльність фізиків - членів Наукового Товариства імені Т.Г.Шевченка у Львові - це саме приклад поведінки вчених, які за будь-яких обставин не забували, ким вони є, де їх коріння і кому вони повинні служити. Отже, фізики - дійсні члени НТШ. Вибори перших дійсних членів НТШ відбулися 1 червня 1899 року, саме тоді до складу математично-природничо-лікарської секції було обрано видатного фізика і електротехніка Івана Пулюя.

1. Іван Пулюй - український фізик зі світовим ім'ям

Народився Іван Пулюй 2 лютого 1854 року в містечку Гримайлові Тернопільської області в сім'ї землеробів. Закінчивши Тернопільську гімназію, він поступає у 1864 році на теологічний факультет Віденського університету. Одночасно відвідує лекції з математики, фізики. Ці науки так захопили його, що по закінченні курсу богослов'я він замість вигідного сану священика обирає, всупереч волі батьків, скромне звання студента філософського факультету Віденського університету. Завершивши в 1872 році навчання, працює деякий час асистентом експериментальної фізики цього університету, а з 1873 по 1875 роки - асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у м. Фіуме в Хорватії.

Восени 1875 року він виїздить до Страсбурга, щоб в університеті вивчати нову галузь науки - електротехніку. У 1877 році Пулюй захищає з відзнакою дисертацію і дістає ступінь доктора філософії Страсбурзького університету (спеціалізація з фізики). У 1882 Іван Павлович обіймає посаду технічного директора електротехнічного бюро у Відні. Привернувши до себе увагу винаходами та апаратами, одержує у 1884 році посаду професора експериментальної та технічної фізики у Німецькій вищій технічній школі у Празі, де й працював до виходу на пенсію.

Характерною рисою наукової творчості Пулюя є те, що об'єктом його уваги завжди були проблеми, які перебували на передньому краї фізичної науки та технічного прогресу і молекулярна фізика (70-ті роки), катодні промені (початок 80-х), електротехніка, властивості та природа рентгенівських променів. Пулюй удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп. Його лампи набагато кращі від ламп Едісона. Він перший дослідив “холодне світло” (тепер неонове). Важливе практичне значення мала запропонована Пулюєм удосконалена конструкція телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільного трансформатора. Цей винахід Пулюя запатентували у ряді країн Європи. Окремим епізодом - короткотривалим, проте винятково важливим - у творчій біографії Пулюя були його дослідження рентгенівських променів (або Х-променів). Зокрема, за винахід і конструкцію вакуумної лампи в 1881 році на міжнародній виставці в Парижі він здобуває срібну медаль. Особливо слід підкреслити, що свою “рентгенівську” трубку він сконструював за 14 років до відкриття Х-променів Рентгеном. У всьому світі вона стала відома як «лампа Пулюя» і навіть протягом деякого часу випускалася серійно. Вона генерувала промені, названі згодом за пропозицією анатома Коллікера рентгенівськими. За допомогою цього пристрою І.П. Пулюй вперше у світовій практиці зробив знімок зламаної руки 13-річного хлопчика, знімок руки своєї дочки зі шпилькою, що лежить під нею, а також знімок скелета мертвонародженої дитини.

Серія рентгенограм органів людини, виконана Пулюєм, була настільки чіткою, що дозволила виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів. Однак відсутність належним чином обладнаної лабораторії і матеріальні труднощі сильно гальмували дослідження вченого.

2. Микола Пильчиков

Поруч з Іваном Пулюєм не можна не згадати Миколу Пильчикова, бо їх об'єднували і відданість одній галузі науки - експериментальній фізиці, і членство в славнозвісному Науковому товаристві ім. Т.Г. Шевченка, і спільність долі, і тривкість патріотичного чуття. Змістом його свідомого життя була наука. Писав вірші, кохався в музиці й грав на скрипці, добре володів пензлем, але все своє рідкісне винахідницьке обдарування, талант дослідника віддав творенню нового знання у фізиці та фізичній хімії.

Народився вчений 21 травня 1957 року в Полтаві, у родині подвижника українського національно-визвольного руху та педагога Р. Пильчикова. У 1876 році Микола став студентом фізично-хімічного відділення Харківського університету, а вже в 1878 році студент-другокурсник Пильчиков винайшов електричний фонавтограф, на кілька десятиріч випередивши зарубіжних дослідників, серед них і Т. Едісона, фонограф якого був механічним.

Пильчиков здійснив чимало важливих досліджень з електрохімії, зокрема розробив ефективний оптично-гальванічний метод вивчення процесів електролізу. Від 1894 року М. Пильчиков працює в Одеському університеті. Тут він уперше в світі відкриває і застосовує явище електрофотографування, назване ним фотогальванографією. В Одесі Пильчиков провів багато експериментів із радіозв'язку. Найвидатнішим його досягненням було винайдення способу керування різними механізмами й пристроями по радіо, які він публічно продемонстрував 5 квітня 1989 року. З цього часу фактично починає своє життя радіотелемеханіка.

У 1899-1901 рр. Микола Пильчиков здійснив перші в Україні експериментальні й теоретичні дослідження з радіоактивності ставши також одним із піонерів створення нового напряму - ядерної фізики. У 1902 році Пильчиков очолив кафедру фізики та фізичну лабораторію технологічного інституту. Саме тут починалися студії з радіофізики, ядерної та кріогенної фізики. Пильчиков мріяв перетворити лабораторію на фізичний інститут. Одначе тим планам, як і багатьом іншим, не судилося збутися: виснажений напруженою боротьбою за демократизацію інститутського життя у 1905-1907 роках проти реакціонерів-чорносотенців, Микола Пильчиков 19 травня 1908 року пострілом у серце обірвав своє життя. Так прогресивний вчений висловив протест, як писалось в одному некролозі, проти “тьми, крові, шибениць і сваволі умундированих дикунів”.

3. Олександр Смакула

Понад 60 років тому в грудні 1930 року дійсним членом Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові було обрано вже відомого на той час 30-річного фізика Олександра Смакулу. На жаль, наша громадськість про цього вченого донедавна нічого не знала. Народився О. Смакула 9 вересня 1900 року в селі Доброводи Збаразького району на Тернопільщині в селянській родині. Після закінчення сільської школи навчався в українській гімназії у Збаражі. Проте війна перервала навчання. Від 1912 по 1914 роки вдалося закінчити лише два класи гімназії. У 1922 році блискуче завершив навчання в українській гімназії в Тернополі. Того ж року самостійно виїхав на навчання до університету в Німеччині і склав вступні іспити до Гетингенського університету. У 1927 році склав докторський іспит і здобув науковий ступінь доктора філософії. В той самий час працює асистентом у фізичному інституті професора Роберта Поля.

Кінець 20-х років, як відомо проходив в науці під знаком становлення фундаментальної фізичної теорії - квантової механіки. Будучи у вирі таких епохальних подій, О. Смакула один з перших застосував поняття цієї науки для з'ясування механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами.

1930 рік в одному авторитетному європейському журналі з'являється його стаття, що зробила ім'я автора відомим у науці. Поняття і параметри квантових осциляторів були застосовані для опису радіаційного забарвлення кристалів. Було виведене кількісне математичне співвідношення відоме як “формула Смакули”. Вона загальновживана й донині.

У 1937 році першим в світі він отримав патент за винахід способу просвітлення оптики. У 30-40-х роках інтереси О. Смакули були зосереджені навколо проблеми оптики і спектроскопії кристалів. У 1951 році О. Смакулу запрошують до США на посаду професора Массачусетського технологічного інституту, при якому в 1964 році він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. 1962 року вийшла фундаментальна монографія професора Смакули “Монокристали. Ріст, виготовлення і застосування” обсягом близько 500 сторінок.

Професор Смакула - автор багатьох патентів, понад 100 ґрунтовних наукових праць. Він є почесним членом Товариства Українських інженерів (США), Американського Оптичного Товариства.

4. Ігор Рафаїлович Юхновський

Згадуючи українських фізиків, було б несправедливо обійти увагою нашого сучасника, відомого вченого в галузі теоретичної фізики, політичного діяча Ігоря Рафаїловича Юхновського. Це людина непересічного таланту. Серед основних його здобутків - розробка оригінальних теоретичних методів у фізиці конденсованої матерії, створення самобутньої школи зі статичної фізики. Добре знаний він і як серйозний політик, народний депутат.

Наукова діяльність Юхновського розпочалася циклом робіт, в яких був розвинений боголюбовський метод розкладу за плазмовим параметром для бінарної функції розподілу систем заряджених частинок. У другій половині 50 років Юхновський розробив новий оригінальний метод, який став методологічною основою і математичним апаратом для дослідження класичних і квантових систем багатьох частинок - метод колективних змінних. Разом із співробітниками він побудував послідовну мікроскопічну теорію розчинів електролітів, узагальнення якої на просторові неоднорідні системи дало змогу закласти основу сучасної теорії електролітних плівок і мембран.

Разом з учнями він створив кількісну мікроскопічну теорію Гелію-4. Принципово важливі результати здобув Юхновський в теорії фазових переходів. Значні успіхи досягнуті ним у дослідженні структурно-невпорядкованих систем, частково збуджених сумішей газів та нерівноважних процесів. Останнім часом під керівництвом Юхновського розпочато роботи, які є особливо актуальними для розвитку нашої держави.

Це стосується, насамперед, створення і розвитку електронної інформаційної мережі з доступом до світових банків даних і повним набором послуг Internet, а також дослідження фізичних процесів, що відбуваються в ядерній магмі на зруйнованому четвертому енергоблоці ЧАЕС.

5. Остап Стасів -- видатний кристалофізик

Народився Остап Стасів на Галичині 1-го січня 1903 року у селі Борщовичах, недалеко від Львова. Батько Олександр Стасів походив із селянської родини, мати Ганна Гурба -- з українського греко-католицького селянського роду. Сім'я Стасівих була багатодітною, мали восьмеро дітей. Незважаючи на матеріальну скруту (батько працював на залізниці), всі діти отримали освіту в українській гімназії Перемишля. Як перша, так і друга війна сильно відбилася на родинних зв'язках. Дітей доля розкидала по світах. Батьків із польського Перемишля переселили в Україну, в село Жирова біля Ходорова.

Майже через двадцять років по Другій світовій війні між братами і сестрами поновилося спілкування. Такими були наслідки холодної війни, що запанувала у світі. В одному із листів до сестри Ольги Остап Стасів напише: «Знаю, що твоя судьба, так як всіх нас, в наших молодих літах не була ясною, весняною і приємною. Це була боротьба за існування».

І цією боротьбою практично почалося життя молодого гімназиста Остапа, який закінчив на відмінно гімназію 1921 року. Українцям чинилися перешкоди і при пошуках праці, і при намаганнях вступити до Львівського університету імені Яна Казимира -- так звані дискримінаційні квоти. Але все-таки українська інтелігенція намагалася не втрачати надії.

В умовах утисків, заборони української мови з боку польського уряду, українська інтелігенція засновує підпільно у 1921 році у Львові Вільний Український університет. Ректором Університету став Василь Щурат, який у 1924 році буде обраний дійсним членом ВУАН, а через рік зречеться гідності цього визнання, у зв'язку з процесом СВУ та репресіями інтелігенції на Україні.

Отож, Остап Стасів став студентом цього університету. Відвідував заняття і у Львівській політехніці, а 1923 року Остап Стасів, не маючи можливості навчатися на Батьківщині, вступає до університету у Берліні і розпочинає заняття зі спеціальності фізика.

Цікаво зачитати декілька рядків із листа Остапа до своєї сестри Ольги про вибір професії. «Я став фізиком не тому, що в моїх молодих мріях цього хотів. Фізиком став у Німеччині. Розум і обставини переконали мене, що на чужині наука -- це одиноке, чим можна свою будучність стабілізувати. І сьогодні люблю фізику, немов свою дитину». Ці слова є надто повчальні.

На фізичному факультеті Берлінського університету Стасів слухав лекції професорів Макса Планка, Альберта Айнштайна, Макса фон Ляве, Петера Прінґсгейма, Вальтера Боте. Під час навчання зустрічався з Рудольфом Пайєрлсом, Лео Сцилардом, Ервіном Шредінґером. В його заліковій книжці автографи Айнштайна, фон Ляве, Планка. Сьогодні це чути і знати фізикові здається неймовірним!

Після закінчення університету Остап Стасів працює в Інституті фізики Гессенського університету під керівництвом Вальтера Боте. Остап Стасів стає 1931 року співробітником фізичного інституту при Ґеттинґенському університеті. Тут його цікавить природа дефектів в лужно-галоїдних кристалах. У 1932 році він публікує дуже важливу працю, в якій уперше відкрите явище переміщення центрів забарвлення під дією електричного поля. Його авторитет як визнаного фізика зростає. Не забуває його і Україна. На підставі рекомендацій Володимира Левицького та Василя Міліянчука 30 березня 1936 року Остапа Стасіва обирають дійсним членом Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка. Стасів змушений був перебратися до Дрездена. З 1937 по 1945 рік він працює керівником лабораторії «Zeiss Ikon». Виникла потреба збільшення чутливості фотографічних плівок, особливо для кіно, яке тоді активно розвивалося. Результатом наукових досліджень лабораторії, до яких з 1939 року залучив і свого учня Тельтова, стало вироблення моделі центрів прихованого фотографічного зображення та механізмів їх утворення, а на практиці -- до створення нових срібногалоїдних емульсій. І от 1947 року лабораторія Стасіва увійшла в структуру новозаснованої Німецької Академії наук і набула статусу Інституту досліджень твердого тіла -- Дрезденське відділення. А через чотири роки професор Стасів засновує в Берліні Інститут кристалофізики Німецької Академії наук. За його участі тоді вперше в Східній Німеччині добули зріджений водень і гелій.

Помер Остап Стасів 19 лютого 1985 року. У некролозі, вміщеному у журналі «Physics Status Solidi», (т. 130, №1) сказано про нього: «Великий вчений, щедрий учитель та людина виключних моральних цінностей залишив вчену співдружність. Всі, хто знав його особисто, 3 вдячністю завжди його пам'ятатимуть». Похований Остап Стасів в Альфельді, Німеччина.

Висновок

Долі українських учених дуже подібні між собою: їхню творчість знають на чужині і мало або зовсім не знають на батьківщині. Українська земля дуже багата на таланти. Усім нам треба усвідомити, що культура і наука кожної нації належать людству. А наш святий обов'язок шанувати своїх світочів науки і культури, пишатися ними і популяризувати їх, інакше наше самоусвідомлення як нації буде неможливим.

Однією з найяскравіших і найпопулярніших постатей і разом з тим найбільш замовчуваним є наш геніальний учений-фізик, філософ і перекладач, громадський діяч і публіцист, великий патріот, професор Іван Павлович Пулюй (1845--1919).

Одним із перших застосував поняття квантової механіки для з'ясування механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами О. Смакула.

Людиною дивовижного обдарування, ученим з надзвичайним талантом новатора, в доробку якого десятки відкриттів і винаходів світового значення, був Микола Пильчиков (1857-1908).

Великий внесок у розвиток світової фізики зробив директор і засновник Інституту кристалофізики в Берліні, почесний член Наукового товариства імені Т. Шевченка, Українського товариства інженерів, почесний член Німецького фотографічного товариства Остап Стасів.

Нині у час національного відродження не забуваймо про наших звитяжців науки. Створені ними наукові школи, їхні вихованці та послідовники, сподіваємось, допоможуть нам у розбудові суверенної української держави.

Використана література

1. Гайда Р. Промені Івана Пулюя. За вільну Україну.- 1995.- 2лют.

2. Гривняк Ю. Винахідник Х-променів. Хроніка-2000. - 2000. - №35-36. - С.307-331.

3. Влох О. Доля вченого в долі України. Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. - Львів,1991.-С.121-143.

4. Заставний Ф. Іван Пулюй - видатний український геополітик. Географія та основи економіки в шк. - 2002. - №6. - С.9-52.

5. Зорька О. Микола Дмитрович Пильчиков. Фізика та астрономія в шк. - 1998. - №4. - С. 53.

6. Якель Р. Тріумф і трагедія Олександра Смакули. Дзеркало тижня. - 2002. - 20 квіт.

7. Довгий Я. О. Наукова школа професора Стасіва. -- У кн.: Аксіоми для нащадків. Упорядник О. Романчук. -- Львів: Меморіал. -- 1992. -- 544 с.

8. Козирський В., Шендеровський В. Фрагменти української фізики XX-го сторіччя. Фізика. -- 2001. -- № 14. -- Травень

9. Вісник Фонду Смакули. -- 2000. -- № 1(5). -- С. 30-37.

Размещено на Allbest.ru