С. Хантингтон: зіткнення цивілізацій як політичний прогноз

Історія відносин між Заходом і мусульманською спільнотою. Конфлікт між ними як наслідок розбіжностей між ісламом, як стилем життя, та християнством. Перехід на сучасному етапі до нового історичного надциклу і до наступного покоління локальних цивілізацій.

Рубрика Политология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 10.09.2013
Размер файла 28,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

С. Хантингтон: зіткнення цивілізацій як політичний прогноз

Андрущенко Т.В

Виходячи з прогнозу С.Хантінгтона, можна виокремити декілька потенційних зіткнень цивілізацій. Насамперед, сьогодні все більш натягнутими стають стосунки між Заходом та ісламською цивілізацією, які протистоять один одному вже 1300 років. Ісламська цивілізація не була «мутацією», яка випадково відбулася в пустелі. Це була похідна цивілізація, яка поряд з Візантійською і Західною виникла після розпаду Римської імперії. Суспільство, засноване на ідеях ісламу, заповнило вакуум, який залишився після Римської імперії, успадкувавши греко-елліністичну цивілізацію. Можна обґрунтовано довести існування категорії Середземноморської цивілізації, яка розглядає Середземноморський регіон як інтегральну цілісність. Французький дослідник Ф. Бродель вважає Латинську, Ісламську і Грецьку цивілізації трьома великими Середземноморськими цивілізаціями [1]. Саме тому конфлікт між Заходом та ісламським світом однаково містить у собі цивілізаційну конкуренцію і релігійно-культурний антагонізм.

Історія відносин між Заходом та мусульманською спільнотою завжди була напруженою. Половина усіх воєн з 1820 по 1929 рр. велася саме між мусульманами та християнами. З одного боку конфлікт між ними це наслідок розбіжностей між ісламом, як стилем життя, та християнством. Але конфлікт обумовлений і спільними рисами:

монотеїстичність віри (немає іншого бога);

претензія на роль універсальної, єдиновірної релігії для всього світу;

експансія шляхом завоювань ( «джихад» та «хрестовий похід»).

Ті фактори, що загострювали цей конфлікт протягом століть знову загострилися у кінці ХХ століття. Це:

зростання мусульманського народонаселення, що призвело до збільшення безробітних та викликало незадоволення молоді у ісламських рухах;

відродження ідеї особливої місії ісламської цивілізації та її цінностей;

невдоволення політичною, економічною та культурною експансією Заходу;

питання національних меншин в рамках інших цивілізацій.

Отже питання боротьби та протистояння між двома великими цивілізаціями буде і надалі визначати їх відносини, як це відбувалося протягом 14 століть. І у своїй основі воно буде містити не лише, як раніше, територіальні проблеми, а більш широкі питання: розповсюдження зброї, права людини та демократія, контроль над видобутком нафти, міграція, ісламський тероризм та західне втручання.

В арабському світі проникнення Заходу тільки підсилює антизахідні тенденції (війна з Іраком), а міграція арабів у Західну Європу викликає там зріст націоналізму та расизму. З іншого боку, ісламська цивілізація на півдні протистоїть християнським чорним народам (громадянська війна в Судані, війна в Чаді, конфлікти в Нігерії - т.зв. воюючих розділяє приналежність до різних релігій). Нарешті, на півночі ісламська цивілізація протистоїть православній (прикладами є боснійська війна, протистояння сербів та албанців, напружені взаємовідносини між болгарами та тюркською меншістю, осетино-інгушський конфлікт, вірмено-азербайджанська війна, напружені взаємовідносини між росіянами та мусульманами в Середній Азії та захист УНСО українських інтересів в Середній Азії та на Кавказі). Таким чином йдеться про «півмісяць» ісламського блоку, що простягається від Африки до Середньої Азії, що має зі всіх боків болючі кордони.

У книзі «Зіткнення цивілізацій» зазначається, що між цими цивілізаціями існує стан неоголошеної війни, коли ісламські фанатики підкладають бомби, організовують замахи на політичних лідерів, підривають себе у натовпі, а Захід проводить повітряні антитерористичні бомбування, організовують скидання невигідних політичних режимів і т. п [2,214,302-313]. При цьому підкреслюється, що допоки крайніх загострень конфлікту, щоб розпочати воєнну кампанію не було, але слід зважити, що книга написана у 1996 році, задовго до подій 11 вересня 2000 р., і зараз ми можемо стати безпосередніми свідками зіткнення цивілізацій, що може призвести до фатальних наслідків як для самих ініціаторів, так і для всього світу.

В Азії зіткнення цивілізацій проявляється також в конфлікті між індуїстами і міноритарними мусульманськими групами в Індії [3,39]. «Конфуціанський» Китай проводить все більш антинаціональну політику у відношенні буддистів Тибету та тюрко-мусульманських меншин. Після закінчення холодної війни. Китай увійшов у фазу «нової холодної війни» (Ден Сяопін) з Америкою, що базується на цивілізаційних факторах дотримання прав людини та поширення торгівлі зброєю. Так само можна назвати і відносини між Японією та США, що швидко погіршуються, де культурні відмінності загострюють економічний конфлікт.

Проте найгострішими залишаються конфлікти саме між західним та незахідним світами. Адже, згідно С. Хантінгтона : «Випадкові, нетривалі і різнопланові контакти між цивілізаціями поступилися місцем безперервному, всепоглинаючому односпрямованому впливові Заходу на решту всіх цивілізацій» [2,64].

Сьогодні, на думку американського вченого, західна цивілізація знаходиться на вершині своєї могутності. «Захід керує міжнародними політичними установами та інститутами безпеки, і разом з Японією - міжнародними економічними інститутами... Рішення Ради Безпеки ООН чи МВФ, що відстоюють інтереси Заходу, подаються світу, як вияв волі світового співтовариства. Сама фраза «світове співтовариство» стала, замість «вільного світу», загальновживаним евфемізмом, покликаним надати глобальної легітимності дії, що відображають інтереси Сполучених Штатів та західних країн... Захід ефективно використовує міжнародні організації, військову потугу та економічні ресурси для такого керівництва світом, яке забезпечить західне панування, захистить західні інтереси та підтримає західні політичні та економічні цінності, - так сьогодні бачать Захід інші цивілізації, і вони праві,» - говорить Хантінгтон [3,41].

Виходячи з цього, існують два фундаментальних джерела конфліктів між Заходом та іншими цивілізаціями: боротьба за військову, економічну та політичну могутність, і відмінності в культурах, тобто в основних цінностях та віруваннях. І хоча на поверхневому рівні західна культура поширилася у всьому світі, на більш глибокому рівні існує фундаментальна відмінність західних концепцій від концепцій, домінуючих в інших цивілізаціях.

Чим є Захід у релігійно-культурному сенсі? Це права людини, що їх часом схильні визначати як «нову релігію», індивідуалізм і лібералізм, свобода, конституціоналізм і влада закону, в тому числі, звичайно, і в релігійній сфері, відокремлення церкви й держави (яке існує де-факто навіть у тих західних країнах, де історично проголошено державну церкву). Щоб хто не стверджував, але це саме західні цінності. Індивідуальні права, права людини, право піднести голос і виступити проти влади йшли вслід за Реформацією. Тільки після Реформації за людиною починає визнаватися автономія і приватність, а не лише статус суспільного атома в ієрархічній структурі [4,3].

Ідея прав людини глибоко індивідуалістична і як така зовсім не є очевидною й загальновизнаною у світі. Так само як і релігійна свобода. Ісламська цивілізація в кінцевому підсумку не визнає права людини вірити в те, у що вона прагне вірити, змінювати свої релігійні переконання, вільно поширювати власні релігійні погляди [4,3].

Це зазначає й С. Хантінгтон: «Такі західні ідеї, як індивідуалізм, лібералізм, конституціоналізм, права людини, рівність, свобода, влада закону, демократія, вільний ринок, відокремлення церкви від держави, як правило, не мають резонансу в ісламській, конфуціанській, японській, індуїстській, буддистській чи православній» [2,511]. Більш того, спроби Заходу запровадити ці цінності в інших цивілізаціях наштовхуються на спротив та, більше того, викликають повернення до місцевих традицій, наприклад, в зверненні молоді до релігійного фундаменталізму. Навіть найдемократичніші політичні режими як продукти тільки західної культури в не-західних цивілізаціях розвивалися, як правило, в результаті західної колонізації чи західного панування.

Таким чином, робить висновок Хантінгтон, віссю майбутньої світової політики буде конфлікт між «Заходом і всіма іншими» (The West against the rest) і відповідь не-західних цивілізацій на західну потужність та нав'язування своїх цінностей.

Ця відповідь може набувати трьох форм:

по-перше, курс ізоляції, спрямованої на закриття суспільств для проникнення «західного розкладання», і неучасть в світовому співтоваристві, яке знаходиться під керуванням Заходу. Прикладом є Північна Корея, Бірма, а вартість такого курсу дуже велика, і деяким країнам вже довелося сплатити за його наслідки;

по-друге, можна спробувати приєднатися до Заходу та прийняти його цінності та його лад;

нарешті, по-третє, існує можливість «модернізації без вестернізації», тобто «зрівноваження» Заходу через розвиток економічної могутності

і спрямованого проти Заходу співробітництва з іншими не-західними цивілізаціями при збереженні власних цінностей та власного ладу.

Ці три шляхи, що описав С.Хантінгтон знайшла своє відображення в дискусії, що розгорнулась між представниками світ-системного й цивілізаційного аналізу (так званими «світосистемниками» і «цивілізацій- никами») на сторінках журналу «Comparative Civilizations Review» після публікації в 1994 р. статті американського вченого М. Мелко, узагальненої ним в книзі «Цивілізації і світові системи»(1995 р.).

Позицію представників світ-системного аналізу найбільш чітко виразив професор Каліфорнійського університету Д. Вілкінсон. На його думку, цивілізації - це світові системи, критеріями для виділення яких є міста і закриті системи відносин. Після 1500 рр. виникла зароджена на Близькому Сході Центральна цивілізація, яка поступово поглинає всі інші цивілізації світу в результаті конвергенції. До кінця XIX - початку XX ст. зберігався цивілізаційний плюралізм, проте на даний час існує тільки одна цивілізація, яка асимілювала всі інші.

Протилежної позиції дотримуються «цивілізаційники», основні методологічні принципи яких базуються саме на роботах С.Хантінгтона. Не заперечуючи посилення і виходу на якісно новий рівень світосистемних зв'язків, вони акцентують на збереженні базових соціальних, екологічних, цивілізаційних утворень, кожне з яких може мати своє цивілізаційне ядро. Такими утвореннями виступають Євразія, Захід, ісламський та індуїстсько-буддистський світ і ін., які стають одиницями диференційованої чи глобальної області. М. Мелко підкреслює здатність деяких цивілізацій до освоєння і трансформації західних технологій. На його думку, вирішальне значення для відродження цивілізацій Сходу має освоєння і тиражування найновіших досягнень НТР.

Охоплюючи поглядом цивілізаційну динаміку декількох сторіч, С.Хантінгтон констатує неминучу втрату Заходом завойованих позицій. В цій тезі американський дослідник наслідує свого британського попередника А. Тойнбі, який проаналізувавши ситуацію в європейській частині західної цивілізації, зазначає: «Замісто центру із якого у зовнішній світ випромінюється енергія та ініціатива, Європа стала центром у який тече не-європейська енергія та ініціатива» [5,72].

Змішання культур призвело до того, що Захід поступово став втрачати власну цивілізаційну ідентичність, а разом із нею цілісність, якісну однорідність. Залишаючись лідером на теренах технологій, він усе більше втрачає лідерство на ниві культурних смислів. Така ж втрата практично не заповнюється. Адже не технології, а саме культурні смисли є іденти- фікантами цивілізаційної своєрідності [6,79].

Загальноцивілізаційне оволодіння благами цивілізації - як би повільно воно не відбувалося - поступово згладить, на думку С.Хантінгтона, модернізаційну перевагу Заходу і поверне ситуацію, яка існувала сторіччями і в якій основною домінуючою силою будуть держави, багаті на людські ресурси, - Китай та Індія. Адже азійські країни швидко і достатньо безболісно адоптувалися не до власно ліберальної демократії Заходу, а до принципів функціонування високотехнологічного суспільства, породженого ліберальною демократією Заходу [6,78].

Як зазначив С. Хантінгтон у своєму виступі круглому столі в Україні у Національному інституті стратегічних досліджень, що відбувся у 1999 р.: «якщо говорити про нову світову політику, що утворюється, можна сказати, що місцевому плані - це політика етнічності, а в глобальному плані - це політика цивілізацій. І вперше за світову історію глобальна політика - є справді багатоцивілізаційною. В цьому новому світі, відносини між країнами-представниками різних цивілізацій часто будуть складними, а в певні моменти навіть і антагоністичними.

Оскільки після другої світової війни на зміну традиційній територіальній імперії прийшов «новий транснаціональний імперіалізм», усе більшого значення набувають націоналістичні рухи в різних країнах, котрі спираються на власний «культурний націоналізм», що випливає з «місцевих інтересів», і призводить до культурного утвердження, незалежності та відродження різних народів (як це видно з прикладів Китаю, ісламських країн, Сінгапуру, Японії, Австралії та ін.).

З позицій національної ідентичності з'являється можливість говорити про феномен «індигенізації другого покоління» (термін Р. Дора), коли у тій чи іншій країні з'являється покоління націоналістів, що спочатку були маргіналізовані (вестернізовані), а потім повернулися до власної культури (Мухамед Алі Джина, Гаррі Лі, Соломон Бандаранаіке) [2,135]. Саме націологічне бачення призводить до аргументованої критики вченим лідерів тих не-західних країн, котрі «бундючно вважають, що можуть кардинально перекроїти культуру своїх країн» і витворюють згубний для людини, нації та держави феномен «культурної шизофренії» [2,119,149-162,237].

Хоча ще до виникнення теорії «зіткнення цивілізацій», а саме у 1977 р., американські вчені дійшли висновку, що етнічні відмінності є одним з найважливіших джерел масштабних конфліктів усередині держав і що вони часто є основною причиною війн. Про зростаючий тиск політизованих етнічних домагань з їх можливими легітимаційними і делигітимаційними наслідками для будь-якого суспільства і політичного режиму попереджав і Дж. Ротшильд. Його послідовник А. П. Брасс взагалі вважає, що етнічність і націоналізм, міжетнічні й сепаратистські рухи стали головною силою, яка формує сучасний світ, структуру і стабільність сучасних держав [7,5]. Аналогічної точки зору дотримується й українська дослідниця О. Кривицька. Вона припускає, що «етнічний фактор не лише не втратить своєї ролі в суспільному житті народів, а, навпаки, перетворившись на засіб політичної боротьби, посилить своє значення» [8,47].

Дуже важливим методологічним зауваженням до цивілізаційного підходу є те, що етнічність, як фактор конфліктів, повинна б була з часом нівелюватися на тлі зростання глобальних цивілізаційних розколів. Проте класифікація держав, яка запропонована С. Хантінгтоном в межах циві- лізаційної парадигми, дає пояснення варіативності значення етнічних та культурних розбіжностей, що демонструють сучасні країни.

Згідно його версії, у роки «холодної війни» країни спілкувалися з наддержавами як союзники, сателіти, залежні, нейтральні й неприєднанні держави. Після закінчення «холодної війни» держави встановлюють зв'язок з цивілізаціями як країни-члени (member states), серцевинні держави (core states), самотні (lone states), «розколоті» (cleft states) і «розірвані» (torn states) країни.

Країна-член повністю ідентифікує себе з однією цивілізацією (наприклад, Єгипет - з ісламською цивілізацією, Італія - із західноєвропейською) [2,202]. Цивілізація може включати в себе людей, які хоча і беруть участь в ній, але живуть у державах, де переважають члени іншої цивілізації.

У цивілізації завжди є одне або кілька місць, які її члени вважають основним джерелом (або джерелами) культури даної цивілізації. Ці джерела часто розміщені всередині серцевинної держави (або декількох серцевинних держав) даної цивілізації. Кількість серцевинних держав, їхня роль змінюються від цивілізації до цивілізації та в часі С. Хантінгтон вважає, що православна (російська) цивілізація має домінуючу державу, інші держави-члени, а також пов'язаних з цією цивілізацією людей, котрі проживають у країнах, де переважає населення іншої цивілізації («близьке зарубіжжя» Росії) [2,202].

На Заході історично завжди було по кілька серцевинних держав. На сьогодні нараховують два ядра: Сполучені Штати Америки та франко- германське в Європі. Великобританію вважають додатковим центром. У Латинській Америці, Африці, ісламських країнах, в рамках підходу, що досліджується, серцевинних держав немає. Частково це пояснюється імперіалістичною політикою західних держав, що поділили між собою Латинську Америку, Африку, Близький і Середній Схід.

Згідно більш пізньої класифікації С. Хантінгтона, що була запропонована ним із врахуванням потужності держав в рамках цивілізаційного поділу, єдиною наддержавою залишаються США. Далі ідуть найважливіші регіональні держави - кожна з них відіграє домінуючу роль в своєму регіоні. Потім йде група країн, які С. Хантінгтон називає другорядною регіональною силою. До них відносяться Великобританія відносно Німеччини та Франції в Європі, Україна відносно Росії, Японія та В'єтнам відносно Китаю, Пакистан відносно Індії, Австралія відносно Індонезії, Саудівська Аравія відносно Ірану, Єгипет відносно Ізраїлю і Аргентина відносно Бразилії. Нарешті, четвертий рівень - це країни, які не увійшли до перших трьох груп [9].

Такі країни часто можуть набувати ознак самотньої країни, або держави-одинака. У самотньої країни відсутня культурна спільність з іншими суспільствами. Прикладом такої держави є Японія. Ніхто не ділить з нею її неординарну культуру, навіть японські емігранти в інших країнах, які нечисленні й не піддаються асиміляції (прикладом є японо-американці) [2,205].

Майже всі країни внутрішньо різнорідні й мають дві чи більше етнічних, расових та релігійних спільнот. Чимало країн поділені настільки, що відмінності й конфлікти між цими угрупованнями відіграють значну роль у політиці цих держав. Якщо відмінності надто великі, вони можуть спричинити масове насильство і загрожувати існуванню країни. Така загроза і рухи за автономію або відділення виникають тоді, коли культурні відмінності співпадають з географією розселення. Якщо культура і географія не співпадають, збіг може бути досягнутий шляхом геноциду або вимушеної міграції.

Країни з особливими культурними групами, які належать до тієї ж самої цивілізації, можуть перетворюватися на глибоко розрізнені з реальною (Чехословаччина) або можливою сецесією (Канада). Однак імовірність з'явлення глибоких розколів вища у «розколотих» країнах, де значні групи населення належать до різних цивілізацій. Розділення, що супроводжують їхню напруженість, виникають, коли більше угруповання, що належить до однієї і тієї ж цивілізації, намагається перетворити державу на власний політичний інструмент, а свою мову, релігію і символи - на державні. Подібні спроби здійснювали індуси, сингальці й мусульмани в Індії, Шрі-Ланці та Малайзії [2,207].

У «розколотій» країні основні групи, що належать до двох або більше цивілізації немов заявляють: «Ми різні народи і належимо до різних місць». Сили відштовхування розколюють їх на частини і їх притягають до цивілізаційних магнітів інших суспільств. «Розірвана» країна, навпаки, має у себе одну пануючу культуру, яка співвідносить її з однією цивілізацією, але її лідери прагнуть до іншої цивілізації. Вони немов би говорять: «Ми один народ і всі разом належимо до одного місця, але ми хочемо це місце змінити». На відміну від людей з розколених країн люди з розірваних країн погоджуються з тим, хто вони, але не погоджуються з тим, яку цивілізацію вважати своєю [2,209].

Згідно і самого С.Хантінгтона [2,243-244], і значної кількості вітчизняних дослідників [9] найважливішою в глобальному масштабі «розірваною країною» є Україна. Питання приналежності України до Заходу чи Сходу, основне для української історії, що зникло після перемоги комунізму, який запозичив західні цінності, щоб переробити їх та повернути проти Заходу, сьогодні знову набуває своєї актуальності та ваги. Українська еліта та суспільство розділилися на симпатиків та поборників курсу, спрямованого на перетворення України в «нормальну» західну країну. Показовим у відношенні української еліти є, за Хантінгтоном, зростання популярності ідей євразійців, що заявляють про унікальну «євразійську цивілізацію». Неоєвразійці, ототожнюванні Хантінгтоном з «патріотичною» частиною суспільства, критикують режим за «атла- тичну» зовнішню політику, підпорядкування українських стратегічних інтересів західним, скорочення військової сили, відсутність підтримки традиційних союзників і проведення економічних та політичних реформ в неукраїнському напрямку.

С. Хантінгтон стверджує: «З точки зору цивілізаційного фактору, Україна займає унікальну позицію, є свого роду містком між західним та православним світом. З точки зору глобального розподілу сили, Україна також має унікальну позицію, яка полягає у забезпеченні стабільного розподілу сили дуже важливу роль в забезпеченні рівноваги сили в Євразії. З моєї точки зору, ці виклики є найбільш важливішими завданнями, з якими Україна зіткнеться на початку 21-го сторіччя [9].

Проте дужа багато і для внутрішнього розвитку нашої країни, і для розвитку людства в цілому, важить за яким саме сценарієм буде розгортатися взаємодія між цивілізаціями та країнами, що їх складають.

Як вважає російський прихильник цивілізаційного підходу Ю.В. Яковець, нині починається етап формування нового типу світового співтовариства загальнопланетарного масштабу, яке відрізнятиметься від нинішнього насамперед своєю глобальністю, оскільки найяскравішим проявом і показником суспільних процесів є передусім глобалізація: розширення і поглиблення соціальних зв'язків та інститутів у просторі й часі [10,6-12]. На думку фахівців, саме в наш час відбувається перехід до нового історичного надциклу і до наступного покоління локальних цивілізацій. Цей перехід є дещо завуальованим: тексти сучасних цивілізацій, як і практичний досвід, зашифровані ідеологічними нашаруваннями, символами ідентичностей та суперечливими цінностями [11,104].

Література

хантингтон цивілізація іслам християнство

Бродель Ф. Средиземное море и средиземноморский мир в эпоху Филиппа II / Фернан Бродель [Текст] : в 3 ч. / пер. с фр. М.А. Юсима. - М.: Яз. славян. культуры, 2003. - Ч.2: Коллективные судьбы и универсальные сдвиги: [научное издание]. - 806 с.: ил.,табл.карты. - (Серия «Studia historica»).

Хантингтон С. Столкновение цивилизаций и преобразование мирового порядка / Самуєль Хантингтон ; [пер. с англ. Т. Велимеев, Ю. Новиков]. - М.:

ООО «Издательство АСТ», 2003. - 603 с.

Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? / С.Хантингтон ; пер. с англ. // Полис. - 1994. - № 1. - С.33-48.

Єленський В. 6 мільярдів і 50 мільйонів Нотатки з нагоди демографічного «ювілею» / Єленський Віктор // Людина і світ. - 1999. - № 7. - С.2-6.

Тойнби А. Цивилизация перед судом истории / Арнольд Дж. Тойнби ; [пер. с англ.]. - М., С.-Пб. : «Ювента», «Прогресс», «Культура», 1995. - 479 с.

ХХІ век : мир между прошлым и будущим. Культура как системообразующий фактор международной и национальной безопасности : монография / [Кубелиус А.А., Лановенко О.П., Пироженко В. А., Пирожков С.И., Черноморец О. П., Шевченко О. П.] ; под.науч.ред. О. П. Лановенко. - К.: Стилос, 2004 - 572 с.

Картунов О., Кремень В., Маруховська О. Жодний тип суспільства не має імунітету від етнічних домагань / О. Картунов, В. Кремень, О. Маруховська // Віче. - 1998. - № 6. - С.3-13.

Кривицька О. «Етнічний антагонізм» лікується толерантністю /

О. Кривицька // Віче. - 2001. - № 8. - С.43-63.

Новий світовий порядок у XXI столітті: тенденції та європейський вимір : виступ Семюела Хантінгтона на круглому столі в Національному інституті стратегічних досліджень, 18 жовт. 1999 р. [Електронний ресурс]. / С. Хантінгтон. - 30 жовт 1999 р. - Режим доступу до журн. : http://xyz.org.ua/strategy/hunt_world. html - Назва з екрану.

Гречанінов В. Після розпаду біполярної системи. Новий світовий порядок та глобалізація на початку XXI століття / В. Гречанінов // Політика і час. - 2002. - № 1. - С.58-67; Кириченко В.П. Захід чи Схід: пошук балансу / В.П. Кириченко // Політика і час. - 2000. - № 10. - С.8-11; КулінічМ.А. Україна в новому геополітичному просторі: проблеми регіональної та субрегіональної безпеки // Наука и оборона. - 1995. - С.8-19; Мадіссон В.В., Шахов В.А. Сучасна українська геополітика / В.В. Мадіссон, В.А. Шахов. - К.: Либідь, 2003 - 176 с.; Матійчик Я.П. Між Європою й Азією. Пріоритети зовнішньої політики України у контексті геополітичного розвитку / Я.П. Матійчик // Політика і час. - 2002. - № 9. - С.73-83.

Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций / Ю.В. Яковец. - [ 2-е изд., перераб. и доп]. - М. : ЗАО «Изд-во «Экономика», 2003. - 411 с.

Герасіна Л.М., Кривцова В.М. Роль політико-правового консенсусу в подоланні глобального конфлікту цивілізацій / Л.М. Герасіна, В.М. Кривцова // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Питання політології: ІІ політологічні читання : «Глобалізація світу та вибір моделі розвитку сучасної України». - 2003. - № 592. - С.104-111.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Конфлікт як зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів в умовах протидії. Історичні концепції політичних конфліктів, їх вирішення та порядок регулювання. Сучасний соціальний конфлікт і його теорія по Дарендорфу.

    контрольная работа [26,9 K], добавлен 01.04.2015

  • Міжнародні відносини, їх система та структура. Геополітичні концепції міжнародних відносин. Сутність та типологія міжнародних конфліктів. Міжнародна безпека у сучасному світі. Сучасний політичний процес. Теорія політичного розвитку. Процес глобалізації.

    курс лекций [65,9 K], добавлен 20.05.2013

  • Розробка цивілізаційного підходу до проблеми розвитку суспільства, основні посилки його теорії. Зв'язок процесу розвитку цивілізацій із соціокультурними, природно-кліматичними й іншими особливостями. Розбіжність кордонів держав із кордонами цивілізацій.

    реферат [25,8 K], добавлен 21.09.2010

  • Природа Карабахського конфлікту. Причини та розвиток вірмено-азербайджанського конфлікту. Зародження конфлікту. Сучасний період розгортання конфлікту. Результати та шляхи регулювання Карабахського конфлікту.

    курсовая работа [93,6 K], добавлен 21.06.2006

  • Конфлікт як неминуча і постійна властивість соціальних систем. Актуальність питання про природу конфлікту. Порівняльна характеристика системи постулатів Т. Парсонса, Р. Дарендорфа. Типи і функції соціального конфлікту. Політична криза, юридичний конфлікт.

    контрольная работа [41,6 K], добавлен 15.03.2010

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.