Ядерне стримування в політиці США і Росії в постбіполярний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

НАН УКРАЇНИ

УДК 327.5 (470+571) (73)

Ядерне стримування в політиці США і Росії в постбіполярний період

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Сіновець Поліна Андріївна

Київ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться “ 02 " квітня 2004 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин (01030, Київ, вул. Леонтовича 5)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Автореферат розісланий “02” березня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат політичних наук О.В. Сушко

АНОТАЦІЯ

Сіновець П.А. Ядерне стримування в політиці США і Росії в постбіполярний період. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут світової економіки та міжнародних відносин, Київ, 2004.

У дослідженні на основі вивчення праць американської та російської політичної науки, а також військово- стратегічних документів Росії та США проаналізовано еволюцію ядерного стримування в перше десятиліття після закінчення “холодної війни”. Головною частиною дисертаційного аналізу є сучасна політика Росії та США у взаємозалежності з головними постулатами цієї концепції як феномену глобальної стратегічної стабільності, а також оцінка перспектив трансформації майбутньої поведінки Москви та Вашингтона в ядерній сфері, що може стати наслідком адаптації класичної теорії біполярної конфронтації до нової структури міжнародних відносин. Суттєву увагу приділено вивченню таких режимів, як ядерне роззброєння та нерозповсюдження; крім того, на практичних прикладах простежено основні тенденції розвитку сучасного ядерного світу.

Ключові слова: ядерне стримування , “взаємне гарантоване знищення”, ядерний паритет, стратегічна стабільність, режим, нерозповсюдження ядерної зброї.

SUMMARY

Sinovets P.A. Nuclear Deterrence in the Policies of the USA and Russia in the Post-Bipolar Period. - Manuscript.

Thesis for the scientific degree of Candidate in Political sciences on specialization 23.00.04 - Political problems of the international systems and global development. - The Institute of World Economy and International Relations, Kyiv, 2004.

The dissertation regards the evolution of the nuclear deterrence during the first decade after the Сold War, which is based on studying of the American and Russian political science works along with the military-strategic documents of both countries. The thesis analyses the US and Russia's modern defense strategies in connection with the main points of this concept, as global strategic stability phenomena. It also estimates perspectives of their future behavior in the sphere of nuclear weapons, which can become the result of the classical Cold War theory adaptation to the new structure of international relations. The great attention is paid to the research of such regimes as nuclear disarmament and nonproliferation and also to the practical examples, connected with the development of the modern nuclear world tendencies.

Key words: nuclear deterrence, mutual assured destruction, nuclear parity, strategic stability, regime, nuclear weapons nonproliferation.

АННОТАЦИЯ

Синовец П.А. Ядерное сдерживание в политике США и России в постбиполярный период. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Институт мировой экономики и международных отношений, Киев, 2004.

В исследовании на основе изучения трудов представителей американской политической науки, а также официальных военно-стратегических документов России и США, проанализирована эволюция ядерного сдерживания в первое десятилетие после окончания “холодной войны”. Основную часть диссертационного анализа представляет собой изучение развития современной политики РФ и США во взаимозависимости с главными постулатами теории сдерживания, как феномена глобальной стратегической стабильности, а также оценка перспектив трансформации будущего поведения Москвы и Вашингтона в ядерной сфере. Этот процесс может стать следствием адаптации классической теории биполярной конфронтации к новой структуре международных отношений.

В работе через призму соответствия основным категориям ядерного сдерживания рассмотрены столь актуальные вопросы российско-американского диалога в военной сфере, как проблема ПРО и сокращение стратегических наступательных вооружений.

Диссертация содержит анализ эволюции ядерного сдерживания в политике Советского Союза и Соединённых Штатов в различные периоды “холодной войны”, что позволяет последовательно подходить к пониманию тех изменений, которые происходят сегодня в ядерных стратегиях Москвы и Вашингтона. Таким образом, исследование современного характера развития российской и американской политики осуществляется с учётом концептуального опыта, накопленного в годы биполярной конфронтации. Это, в частности, касается таких положений оборонных доктрин, как изменение подхода к проблеме первого ядерного удара, а также применения ядерного оружия против неядерных государств в ответ на атаку обычными вооружениями, либо другими видами оружия массового уничтожения. Отдельно рассматривается новая стратегия безопасности, предложенная администрацией Дж. Буша-младшего, так называемая “доктрина Буша”, основанная на концепции “упреждающего удара”, и положении “о неминуемой угрозе”.

Существенное внимание уделяется изучению таких режимов, как ядерное разоружение и нераспространение, на практических примерах прослеживаются основные направления развития современного ядерного мира.

В диссертационной работе подробно изучены основные тенденции развития постбиполярной системы международных отношений, связанные с процессами распространения ядерного оружия с одной стороны, и с попытками их ограничения - с другой. Эти противоположные тенденции продемонстрированы на примерах таких стран, как Индия и Украина, в то время как обе ситуации рассмотрены в контексте теории ядерного сдерживания и её трансформации в результате новых вызовов безопасности. В рамках продолжения традиционной дискуссии о рациональности сдерживания, автор переносит исследование проблемы в практическую плоскость. В рамках полемики с положением об ограниченности концепции сдерживания западной системой ценностей и, соответственно, невосприимчивости её государствами с другими культурными стереотипами, автор приводит современные практические примеры обратной тенденции, поддерживая тезис об универсально психологическом характере концепции.

Ключевые слова: ядерное сдерживание, “взаимное гарантированное уничтожение”, ядерный паритет, стратегическая стабильность, режим, нераспространение ядерного оружия.

ядерний стримування політичний сша

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Друга половина ХХ століття характеризується кардинальними змінами міжнародної системи. Вони полягають у формуванні двополярної структури міжнародних відносин, базованої на системному протистоянні, перманентної конфронтації наддержав та постійній загрозі використання руйнівної для цивілізації ядерної зброї. За умов конфронтації головним принципом, який дозволив двом наддержавам проіснувати у відносному мирі всю другу половину XX століття, стала концепція ядерного стримування в політиці США й СРСР, коли обидві держави розуміли, що початок війни означатиме взаємне самознищення. Формально ця ситуація перетворилась на основу стратегічної стабільності, хоча водночас протягом усього періоду “холодної війни” провокувала наддержави на гонку озброєнь. Виявлення політичної суті цієї суперечливості, котра зберегла своє значення і в постбіполярну епоху, є ключовою науковою проблемою, яка розв'язується в дисертації. Інший аспект наукової проблеми - виявлення й оцінка перспектив збереження ядерного стримування.

Актуальність теми дослідження зумовлена новими сутнісними характеристиками міжнародної безпеки у постбіполярному світі, а також досі незавершеною трансформацією ядерного стримування після закінчення “холодної війни”, внаслідок впливу нових викликів, що провокують створення адекватних відповідей. З одного боку, такі події останнього десятиліття, як вихід США з Договору із ПРО, прихильність Вашингтона до стратегії превентивного стримування, і, нарешті, певна спроба налагодження відносин із колишнім суперником - Росією, свідчать на користь реальної зміни характеру ядерного стримування. Це наводить на думку про те, що США й надалі будуть використовувати таку концепцію як основний лейтмотив своєї зовнішньої політики, але вже в новому контексті. З іншого - еволюція ядерного стримування Росії від “екзистенційного” до “розширеного”, яке передбачає ядерну відповідь на напад у будь-якій ситуації, критичній для національної безпеки РФ, підтверджує актуальність цієї політики для Росії поряд зі змінами, що відбуваються під час її розвитку. Це, зважаючи на надзвичайно великі розміри ядерних арсеналів РФ та США, зберігає стримування на рівні базового елементу стратегічної стабільності.

Для України вивчення цього феномену також має велике значення. Як держава, що першою в історії людства добровільно позбулася ядерної зброї, , Україна може бути не тільки реальним прикладом для інших держав, що володіють засобами масового знищення, але й імовірною моделлю запропонованих ученими концепцій перспективного розвитку ядерного стримування в його віртуальній формі.

До того ж, залишаючись пов'язаною з Росією єдиним стратегічним оборонним простором (РЛС СПРН у м. Мукачеве й Криму), Україна в такий спосіб входить до системи російського ядерного стримування, що, у свою чергу не може не викликати інтересу до американської стратегії ядерного стримування, яка передбачала ще з часів “холодної війни” контрсилову тактику.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дана дисертація виконана в рамках наукової теми кафедри міжнародних відносин Інституту соціальних наук Одеського національного університету: “Україна в системі сучасних міжнародних відносин. Аналіз концепцій зарубіжної політології” (Затверджено на засіданні Вченої Ради Інституту соціальних наук 6 вересня 2001 р., протокол №1).

Метою дисертаційної роботи є поглиблений аналіз ядерного стримування у воєнних стратегіях Росії та США в перше десятиліття після закінчення “холодної війни”, порівняння еволюції політики обох держав у взаємозалежності з головними постулатами цього феномену глобальної стратегічної стабільності, а також оцінка перспектив трансформації майбутньої поведінки Москви та Вашингтона в ядерній сфері, що може стати наслідком адаптації класичної теорії біполярної конфронтації до нової структури міжнародних відносин.

Відповідно до поставленої мети були визначені такі дослідницькі завдання:

Виявити сутнісні характеристики етапів розвитку концепції ядерного стримування з моменту її формування в теоріях західної політології, розкрити основні складові й умови її функціонування, ступінь впливу ядерного фактора на історичну зміну масштабів ролі, яку стримування традиційно відігравало в політиці великих держав.

Визначити роль стримування у формуванні ядерних стратегій США і Радянського Союзу, проаналізувати періоди її еволюції у рамках окремих військово-політичних режимів і оформлення як основи глобальної стратегічної стабільності в умовах досягнення ядерного паритету.

Дослідити перспективність переходу до воєнно-політичних режимів, які раніше не існували в історії або існували тимчасово, у контексті тенденцій розвитку концепції ядерного стримування в нових умовах.

З`ясувати фактор стримування у розвитку ядерних стратегій Росії і США в 90-ті роки на прикладах полеміки з ратифікації міжнародних договорів СНО-1, СНО-2, СНП, визначити міру впливу російсько-американського діалогу на перспективи адаптації концепції ядерного стримування до сучасних умов.

Виокремити основні напрямки політичної думки США, присвячені як аналізу концепції ядерного стримування на сучасному етапі, так і розгляду вузлових проблем 90-х років, таких, як питання ПРО, ядерне нерозповсюдження, адекватність відповідей, які може дати зазначена концепція новим загрозам безпеці.

Об'єктом дисертаційного дослідження стали російсько-американські відносини постконфронтаційної доби у воєнно-стратегічній сфері, де із закінченням “холодної війни” спостерігається дисбаланс між теорією “взаємного гарантованого знищення” і практикою нового розвитку двостороннього діалогу.

Предметом дослідження є процес ядерного стримування в концепціях американської й російської політології в аспекті ефективності перспектив підтримки стратегічної стабільності, а також визначення його місця в системі глобальної безпеки.

Методи дослідження. Необхідність всебічного вивчення концептуального оформлення політики ядерного стримування в стратегії Вашингтона та Москви, особливостей її практичного втілення в аналізі американських та російських учених обумовили вибір базових принципів синергетики, що зумовило відповідний набір задіяних методів.

Методологічною основою дисертації є метод системного аналізу, який дає можливість досліджувати систему двосторонніх відносин ядерних наддержав у її єдності та цілісності за допомогою дослідження особливостей взаємодії її окремих елементів, виявляти закономірності функціонування в міжнародному середовищі й характерні риси концепції “ядерного стримування”. Порівняльно-історичний метод сприяє аналізові еволюції воєнних стратегій у національній політиці цих держав, яка відбиває специфіку їхніх підходів до проблеми стримування.

Використаний при написанні роботи критичний підхід у розгляді воєнно-політичної риторики офіційного Вашингтона, а також концепцій американських політологів і радянської (російської) воєнної думки, дає можливість визначити ступінь заідеологізованості теоретичних праць, що сприяє розкриттю специфіки взаємного сприйняття Москви й Вашингтона як у роки “холодної війни”, так і на сучасному етапі.

Хронологічні рамки подій, які охоплює робота, - це період, що починається з липня 1991 року, коли Москва й Вашингтон підписали Договір СНО-1 - він відкрив еру консультацій щодо здійснення такого типу угод. Власне кажучи, доля цього Договору, а також двох наступних, разом з дискусіями про майбутнє Договору з ПРО 1972 року, виступають центральними наочними елементами еволюції концепції ядерного стримування в російсько-американських відносинах постбіполярної епохи. Нижньою хронологічною межею періоду стало підписання останнього на сьогоднішній день Договору СНП у травні 2002 року, що, разом із виходом США з Договору із ПРО в листопаді 2001, підбиває деякий підсумок перших років адаптації ядерного стримування до нових геополітичних умов, які визначили розстановку сил у світі.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в постановці, аналізі й розв`язанні наступних наукових проблем:

Вперше в українській політології здійснене комплексне дослідження концептуальної еволюції ядерного стримування в контексті розвитку міжнародних відносин у постбіполярну епоху, з'ясовано особливості її трансформації згідно з сучасними загрозами безпеці.

Встановлено залежність між класичними постулатами концепції стримування та закономірністю формування ядерних стратегій Москви й Вашингтона в 1990-ті роки.

Розвинуто тезу про універсальний психологічний характер ядерного стримування, що підтверджується в дисертації практичними прикладами. Ця думка представлена в межах традиційної полеміки щодо раціональності стримування та суперечить популярній сьогодні в політології ідеї щодо обмеженості зазначеної концепції західною системою цінностей, і, відповідно, неприйняття її державами з іншими культурно-цивілізаційними стереотипами.

Виявлені специфічні зв'язки між класичною концепцією стримування та новою доктриною американської адміністрації (так званою “доктриною Буша-молодшого”, заснованою на випереджувальному застосуванні сили), яка подана як своєрідне нове тлумачення найбільш жорстких варіантів стримування, що існували за часів ранніх періодів “холодної війни”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в роботі проаналізовано існуючі в сучасній політичній думці США та Росії підходи до еволюції ядерного стримування й можливої ролі ядерного фактору в світі в майбутньому. Результати можуть бути використані працівниками державних установ, що займаються розробкою зовнішньополітичного курсу незалежної України, для якої досвід воєнно-стратегічного планування США та Росії, їх теоретичний потенціал у сфері ядерної зброї, еволюція концептуального апарату в цій ключовій галузі, мають досить вагоме та корисне значення. Крім того, вони можуть також використовуватися для розробки й викладання навчальних курсів “Історія міжнародних відносин”, “Теорія міжнародних відносин”, а також спецкурсів “Зовнішня політика США”, “Зовнішня політика Росії”, “Нерозповсюдження зброї масового знищення”.

Апробація результатів дисертаційної роботи здійснена авторкою у доповідях і виступах на наукових конференціях: 12-й міжнародний симпозіум організації “Жінки в міжнародній безпеці” (Вашингтон, 2001); засідання Одеського міського семінару з історії, теорії та історіографії міжнародних відносин; міжнародна конференція “11 вересня 2001: нова концепція міжнародної безпеки” (Кишинеу, 2002); міжнародна конференція “Соціальна політика й механізми інтеграції українського суспільства” (Одеса, 2002).

Публікації положень і результатів цього дослідження оприлюднені в 8 статтях в українських журналах та фахових збірниках наукових праць, а також у матеріалах виступів на міжнародних наукових конференціях. Загальний обсяг 2,9 др.арк..

Структура роботи зумовлена об'єктом, предметом, метою й завданнями дослідження. Дисертація складається з переліку скорочень, вступу, оглядово-теоретичного розділу, трьох основних розділів, 9 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 181 сторінка. Список використаних джерел становить 279 найменувань (22 сторінки).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - “Теоретико-методологічні аспекти дослідження” - розглядається стан наукової розробки проблеми радянськими, українськими та російськими дослідниками, а також розкриваються методологія й методи дослідження.

Особливістю дисертаційної роботи є розгляд воєнно-політичного курсу США й Росії крізь призму ядерного стримування в аспекті теоретичних розробок американських і російських політологів та практичного втілення на сучасному етапі розвитку двосторонніх відносин. Унаслідок цього, аналізуючи праці радянських дослідників, їх доцільно розділити на дві групи: 1) концепцій американської військової політики ; 2) загальні проблеми стратегії.

Автори першої групи, до яких слід віднести передусім Дмитрієва Б.М., Єфремова О.Є., Кокошина А.А., Ларіонова В.В, Петровського В.Ф., Пономарьову Н.Б, Смирнову Н.О., Яковлєва О.М., здійснили ретельний аналіз таких історичних категорій стратегії стримування як “масована відплата”, концепція “контрсили”, “перший” і “другий удар”, “гнучке реагування”.

У 80-ті роки було видано низку монографій, присвячених появі концепції “нового політичного мислення”, в яких помітна спроба критичного осмислення можливих результатів ядерної війни. До цієї категорії можна віднести книгу Громика А.А. і Ломейка В.Б. “Нове мислення у ядерному столітті”, Лебедєва В.Ю. і Подберезкіна О.І. “Воєнно-стратегічний паритет: дві позиції”, Петровського В.Ф. “Безпека в ядерно-космічну еру”.

В другій групі праць з питань стримування, увага здебільшого зосереджена на загально-стратегічних питаннях. Цю групу досліджень презентують праці Кулікова В.Г., Сбитова М.О., Трофименка Г.О.

Наукові розвідки російських вчених з цієї проблематики в 1990-ті рр. можна розділити на дві окремі групи: 1) присвячені загальним питанням російської ядерної стратегії: ядерній доктрині, збройним силам, перспективам збереження можливостей російського ядерного стримування (Арбатов О.Г., Дворкін В.З, Дьяков А.С., Кадишев Т.А., Лата В.В., Подвіг П.Л., Сафранчук І.О., Соков М.М.) 2) такі, що безпосередньо стосуються основних для РФ проблем з початку 90-х - підписанню й ратифікації Договорів СНО і полеміки зі США щодо збереження Договору з ПРО 1972 р.( Азимов Ю.М., Корсаков Г.Б., Кортунов А.В., Рогов С.М, Сутягін І.В., Тищенко Г.А., Федоров Ю.А, Хромов Г.К.)

Що ж стосується української науки, то за минуле десятиліття вона досягла помітного успіху в галузі вивчення проблем, пов'язаних із ядерним роззброєнням, трансформацією стратегічних підходів основних держав до оцінки ядерного чинника в сучасному світі. Крім того, слід визначити значну активізацію зусиль у вивченні зовнішньої політики США. Серед здобутків українських авторів особливо треба виокремити монографію В. М. Чумака “Ядерна стратегія США”, в якій здійснено аналіз основних вузлових елементів і проблем ядерної політики Сполучених Штатів. Істотний внесок у розвиток цієї проблематики зробили науковці Національного інституту стратегічних досліджень - Г. М. Перепелиця та А.М. Шевцов, а також О.С. Бодрук із Національного інституту проблем міжнародної безпеки, які ґрунтовно досліджують питання ядерного роззброювання України та загально-стратегічні теми.

Загальне визнання дістали праці київської школи американістики Інституту світової економіки і міжнародних відносин, що презентована відділом трансатлантичних досліджень на чолі з професором Є.Є. Камінським. Представники цієї школи: Канцелярук Б.І., Потєхін А.В., Гончар Ю.Б., Дудко І.Д. досліджують різні аспекти зовнішньої політики США стосовно країн Західної й Східної Європи, а також колишнього Радянського Союзу.

Значний внесок у вивчення американської політичної думки зробили представники одеської школи академіка С.Й. Аппатова, співробітники кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Особливістю праць цих дослідників (І.М. Коваля, В.В. Глєбова, О.І. Брусиловської, О.І. Войтовича, В.А. Дубовика, М.С. Покася) є концептуальне дослідження зовнішньої політики Вашингтона з різних глобальних і регіональних проблем як у період “холодної війни”, так і після її закінчення на основі аналізу наукових доробків американських політологів.

Окреме місце посідає монографія професора І.М. Коваля “Остання битва холодної війни”, в якій висвітлено політику США щодо країн Східної Європи, зокрема, з`ясовано механізми концепції “стримування”, що стала засадою при формуванні політики ядерного стримування.

Американських політологів періоду “холодної війни”, які розробляють проблеми стримування, згідно з класифікацією О.Герцога, можна традиційно класифікувати на “залякувачів” (К. Грей, У. Кінтнер, К. Пейн, С. Поссоні, Р. Страус-Хюппе) та аналітиків (М. Банді, Б. Броді, Р. Джервіс, Г. Кіссінджер, М. Мандельбаум, Д. Тарр, Т. Шеллінг). Стосовно ж американських праць, написаних у 90-ті роки, то класифікувати їх доцільно за проблемним принципом, а саме проблема ПРО, ядерне роззброєння, американська ядерна політика в постбіполярну епоху.

Джерельну базу дисертаційного дослідження склали міжнародні й національні правові документи, що безпосередньо вплинули на розвиток ядерних стратегій Росії і США після закінчення “холодної війни”, а також зробили внесок у розвиток глобальної стратегічної стабільності в цілому. Серед двосторонніх можна відмітити Договір про протиракетну оборону 1972 року, Договори СНО, СНО-2 і останній Договір СНП. Національні - це військові доктрини й концепції національної безпеки обох держав від 1993 до 2002 року.

Поставлене завдання комплексно дослідити процес теоретичного оформлення та еволюції концепції ядерного стримування, спираючись на праці американських та російських вчених, обумовили вибір синергетичної методології аналізу, що дає можливість простежити закономірності й принципи, які лежать в основі процесів самоорганізації складних нелінійних соціальних систем, ймовірні напрямки їх подальшої еволюції, механізми міжсистемного контактування.

У другому розділі - “Ядерне стримування: сутність, формування, розвиток” - розглядається виникнення, розвиток і еволюція категорії “ядерне стримування” у відносинах держав, які уособлювали два світові ідеологічні полюси й справили безпрецедентний вплив на хід міжнародних відносин після другої світової війни.

У першому підрозділі“Теоретичні основи концепції ядерного стримування” аналізується саме поняття “стримування” в міжнародній безпеці, історія його розвитку, роль у глобальній політиці після другої світової війни, основні теоретичні характеристики й варіанти існування. Тут крім самої доктрини, концептуального втілення політики держав, простежена роль її методологічної основи - теорії стримування як воєнно-політичного феномену. Значна увага приділена розглядові таких принципово важливих елементів стримування, як протиціннісна атака, протисилова атака, категорія ризику. Також аналізуються види стратегічної стабільності та пов'язаний з ними розвиток концепції стримування в різних варіантах - Теорії Ядерної Утилізації (ТЯУ), заснованої на тактиці обміну контрсиловими ударами, та концепції “взаємного гарантованого знищення” (ВГЗ). В підрозділі розглянуто формування цих обох напрямків воєнно-політичної думки, які беруть початок у стратегічних положеннях, що пролунали протягом першої половини 60-х років у виступах міністра оборони США Р. Макнамари.

Другий підрозділ “Розвиток ядерного стримування в американсько-радянських відносинах у період “холодної війни” присвячений концепції ядерного стримування в американській та особливо в радянській стратегії, а також еволюції сприйняття цього феномену обома сторонами. Трансформація ядерного стримування простежується в контексті окремих воєнно-політичних режимів, які зумовлені характером співвідношення сил та потенційними можливостями кожного з акторів системи стримування. З виокремлених п'яти режимів: ядерна перевага, паритет, мінімальне стримування, ядерне роззброєння та домінування оборони в підрозділі досліджуються три, що були характерні для стратегічних відносин Москви та Вашингтону і ще зберігають свою актуальність . Це, насамперед, ядерна перевага США, яка існувала до середини 60-х років, коли була змінена ядерним паритетом, проте після розпаду Радянського Союзу може стати режимом майбутнього за умов триваючої деградації російського ядерного потенціалу. Ядерний паритет, що встановив класичні правила стримування та сформулював систему стратегічної стабільності як можливості збереження миру в умовах перманентної конфронтації двох наддержав завдяки рівним деструктивним можливостям їхніх ядерних потенціалів. Зараз спостерігається ерозія цього режиму при незначному зсуві моделі в бік ядерної переваги. Суттєва увага приділена такій важливій категорії стримування як концепція неприйнятного збитку. Протягом історичного періоду критерії цієї категорії змінювалися в оцінках політологів згідно з хронологічною динамікою подій та ступенем розвиненості військової інфраструктури держав. Ця проблема не втратила актуальності й сьогодні, адже укладення будь-якої стратегічної угоди завжди відбувається з її урахуванням.

У третьому розділі - “Концепція взаємного гарантованого знищення” в російсько-американських відносинах в епоху після “холодної війни” розглядається розвиток російсько-американських відносин у стратегічній сфері після закінчення періоду взаємної конфронтації.

В першому підрозділі “Концепція стримування, як елемент формування ядерних стратегій РФ та США в 90-ті роки” досліджується проблема перетворення США в єдину світову наддержаву, котра активно бере участь у вирішенні ключових питань міжнародної безпеки, що сприяє збільшенню жорсткості ядерної стратегії, трансформації ядерного стримування з класичного, заснованого на ударі відплати, у наступальне, яке, відповідно до концепції “неминучої загрози”, базується на випереджувальному ударі. Відповідно, російська ядерна стратегія переживає еволюцію від постулату незастосування ядерної зброї першими до її застосування в ситуації, “критичній для національної безпеки РФ”, що характеризує її як реакцію на зниження сучасного статусу Росії та спробу реанімувати концепцією ядерного стримування в її класичному, мінімальному варіанті.

В тому ж аспекті стримування постає питання скорочення стратегічних озброєнь у російсько-американських відносинах у таких договорах, як СНО та СНО-2, а також у Договорі СНП від 24 травня 2002 року.

Другий підрозділ “Проблема ПРО” в контексті збереження класичної системи стримування”, присвячений дискусії щодо рішення США про вихід із Договору з ПРО, який вважався одним з наріжних каменів стримування, а також еволюції проблеми ПРО. Ця дискусія, що завершилась виходом США з Договору 1972 року лише підтверджує усунення впливу ВГЗ на всі сфери політичного життя, як це було в період “холодної війни”, а також тенденцію на зниження психологічного компоненту цієї теорії, ідеологічної ворожості, що, хоча й повільно, з деякими застереженнями, але все-таки поступається місцем діалогу й партнерству двох держав. Не має підстав говорити про статичність моделі ядерного стримування, яка сьогодні поступово перетворюється у своєрідний “запасний хід”, призначений не для торгівлі сферами впливу, а для збереження в світі стратегічної стабільності. Більш м'яке тлумачення ядерного стримування в офіційних документах є очевидним фактом, даниною новому духові розвитку міжнародних відносин. Проте модель, розроблена в епоху найжорстокішої політичної та ідеологічної конфронтації, донині лишається актуальною, адже все ще є єдиною схемою регулювання воєнно-стратегічних відносин Москви та Вашингтону.

В четвертому розділі “Концепція ядерного стримування: проблема трансформації і нові виклики” розглядаються перспективи адаптації концепції стримування до сучасних умов існування системи міжнародних відносин та нових викликів глобальній безпеці, а також її трансформації під впливом цих чинників. Адаптація відбувається в біполярній системі координат, зумовленій домінуванням Вашингтона та Москви у сфері стратегічної стабільності.

У першому підрозділі “Режим ядерного нерозповсюдження/роззброювання: концептуальні підходи, історичні основи функціонування” - досліджується режим ядерного роззброювання в рамках наукових підходів неореалізму та ліберал-демократичної теорії, а також розвиток цього режиму в контексті історії стратегічного мислення й заміни його на певному етапі ідеями ядерного нерозповсюдження, які стали результатом взаємодії основних акторів системи “ядерного стримування” - Вашингтона й Москви. Нерозповсюдження припускало концентрацію ядерних арсеналів у руках уже діючих членів ядерного клубу й недопущення до нього нових держав. Результати процесу виявилися неоднозначними. З одного боку, дійсно вдалося уникнути масової нуклеаризації нових держав, з іншого, це спричинило протилежну тенденцію - нуклеаризацію нових держав заради підтримки своєї безпеки шляхом ядерного стримування.

Другий підрозділ “Режими нерозповсюдження й домінування оборони в контексті сучасної глобальної стратегії США” присвячений дослідженню стратегії “глобального розширення”, яку за допомогою широкого застосування воєнних засобів використовує Вашингтон у 90-ті роки ХХ століття. Це, в першу чергу, пов'язано з формуванням однополярного світу, де провідну роль відіграють США, що провокує велику низку нових викликів, відповіді на які обумовлюють перетворення поміркованих оборонних концепцій на більш жорсткі. Це підтверджують такі документи, як „Перегляд ядерної політики” та „Стратегія національної безпеки за 2002 рік”, в яких проголошується доктрина “випереджувального удару”, заснованого на “неминучій загрозі”. Взагалі, тенденція поступової відмови від воєнно-стратегічних режимів епохи біполярного світу простежується як у практичній політиці США, так і в теоретичних розробках науковців, котрі прагнуть до зменшення глобальної світової загрози, яку приховує ядерна зброя. Таким режимом у перспективі може стати домінування оборони, засноване на розбудові національних систем ПРО держав і поступовій відмові світу від ядерної зброї . Тим часом, режимом сьогодення є ядерне нерозповсюдження, яке внаслідок ерозії біполярної системи міжнародних відносин переживає кризу в зв'язку із зростанням кількості ядерних держав та потенційною ядерною загрозою країн “третього світу”.

В третьому підрозділі “Тенденції практичного функціонування режиму ядерного нерозповсюдження” простежується паралельний розвиток обох протилежних тенденцій - роззброювання й розповсюдження ядерної зброї на практиці 90-х років ХХ століття. Україна представлена як приклад безпрецедентної для світу ситуації відмови від уже наявних арсеналів ядерної зброї, Індія ж, навпаки, сповідує тенденцію протилежного напрямку. З одного боку, приклад Індії дає можливість поміркувати над тезою прихильників ідеї про сприйняття стримування як продукту теорії ігор, заснованої на західноєвропейській філософії (утилітаризму), а, отже, й про можливість її неприйняття іншими культурами. Індійські політики не відносяться до цієї категорії, а оскільки прецедент створений і навіть повторений Пакистаном, немає впевненості в тому, що він не поширюється на всі інші держави Азії, наприклад Північну Корею, а також на потенційних проліфераторів, якими є Іран або Ірак. Приклад Індії свідчить, швидше, про трансформацію концепції стримування з біполярної площини в багатополярну. З іншого боку, Індія та Україна підтверджують загальносвітову суперечливість розвитку, де відбувається комбінування тенденцій розповсюдження та роззброювання. Навіть якщо звернутися до двох найбільш впливових і великих ядерних держав - Росії і США, то їхній поведінці властива та ж подвійність. Отже, ми можемо сказати, що втрата “стримуванням” чіткої біполярної конфігурації призвела до дезорганізації його розвитку й появи можливості перебігу подій за небезпечною схемою, зумовленою посиленням тенденцій ядерного розповсюдження.

ВИСНОВКИ

1. Винахід ядерної зброї призвів до необхідності вироблення нових підходів, що регулювали б можливості її існування як компоненти військової стратегії держав-власників у ситуації жорсткої біполярної конфронтації. Ці підходи були втілені в концепції ядерного стримування, побудованій за принципом класичного військового стримування, розширеного до самостійної теорії з урахуванням впливу ядерного фактора. При формуванні ядерних стратегій США й СРСР саме така політика стала домінуючою. Протягом періоду “холодної війни” вона видозмінюється, проходячи еволюцію від “залякування” ядерною монополією, а далі й суттєвою перевагою США, аж до можливості “взаємного гарантованого знищення” шляхом удару-відповіді.

2. Ядерне стримування з моменту свого зародження зазнало істотної еволюції: від активного стримування, заснованого на стратегії ведення війни, до класичного, що припускає зміцнення безпеки погрозою відплати. Комплексний аналіз цього феномену та його еволюції дав змогу об`єктивно оцінювати розвиток військової політики Сполучених Штатів у світлі останніх подій і процесів із позицій хрестоматійних теорій стримування; можливість подивитися на політику Вашингтона ніби зсередини; виявити основні джерела її формування в сьогоденні та прогнозувати тенденції розвитку в майбутньому.

3. У повоєнній історії ядерне стримування виступало як правила гри, за якими співіснували обидві світові наддержави і, відповідно, військово-політичні блоки, правила, на базі яких розвивалися міжнародні відносини аж до початку 90-х. З розпадом біполярної структури міжнародних відносин правила залишаються незмінними й провокують протягом цілого десятиліття гостру дискусію між Москвою й Вашингтоном, які в нових умовах співіснування живуть ще за старими правилами, що спричиняє зіткнення національних інтересів із традиційними концептуальними установками. Такі ж правила покладено в основу всіх договорів зі скорочення стратегічних наступальних потенціалів (СНО/СНП), укладених у 1991-2002 роках, та в основу полеміки з приводу внесення змін, а потім і виходу із Договору з ПРО 1972 р.

4. Найбільш гострою в 90-ті роки була проблема невідповідності між характером концепції “взаємного гарантованого знищення” та тональністю нових відносин між Москвою й Вашингтоном. Водночас умови ВГЗ фактично залишаються незмінними, що спонукає в 90-ті рр. обидві сторони до маневрів для підтримки здатності завдання суперникові неприйнятного збитку шляхом удару по його території. Будь-які політичні заяви про остаточний відступ від “лиховісної теорії” видаються насьогодні безпідставними, оскільки ядерна зброя залишається в руках обох сторін, причому будь-яке його скорочення відбувається при незмінній умові збереження можливостей гарантованого удару відплати. Проблема “взаємного гарантованого знищення”, реально існуючи у відносинах Москви й Вашингтона, ще не вирішена остаточно, й хоча психологічно вона залишається явним рудиментом “холодної війни”, так само як і “баланс страху”, все ж продовжує існувати на рівні “балансу можливостей”, визначаючи напрямок діалогу між Росією й США

5. В дев`яності роки ХХ століття ядерне стримування зазнає суттєвої еволюції, що супроводжується як збереженням його колишніх якостей, так і появою нових. З одного боку, ядерне стримування, як і раніше, продовжує існувати у відносинах Москви й Вашингтона, зумовлене можливістю “взаємного гарантованого знищення”. Проте ця структура нині істотно відрізняється від біполярності епохи конфронтації деглобалізацією впливу на міжнародну систему загалом, звуженням до суто воєнно-стратегічного рівня. З іншого боку, вже зараз можна говорити про трансформацію структури ядерного стримування, що проявляється в кількох напрямках:

1) Зміна конфігурації ядерного стримування, яка чітко відображена в політиці Сполучених Штатів. Від глобального двополярного стримування Москви, яке раніше було домінуючим напрямком, у 90-ті роки Вашингтон переходить до багатополярного стримування, головним об`єктом якого є так звані “країни-ізгої”. Ця стратегія відбита в проголошеній адміністрацією Дж. Буша-молодшого “доктрині випереджувального удару”, хоча й не можна говорити про певну самостійність цієї доктрини відносно класичної формули стримування, яка не відкидається, а навпаки, відновлюється в контексті, аналогічному до риторики ранніх періодів “холодної війни”, але вже з іншими учасниками. Cхожа тенденція спостерігається і в нещодавно проголошеній Росією так званій “доктрині Іванова”, яка не виключає можливості нанесення превентивних ядерних ударів по території колишніх радянських республік в разі виникнення там терористичної загрози або нестабільності.

2) Загальна тенденція до регіоналізації конфліктів зумовила переміщення впливу ядерного стримування з глобального на регіональний рівень, але аж ніяк не до втрати його актуальності. У свою чергу, прагнення отримати здатність до ядерного стримування є нині одним з наймогутніших стимулів розповсюдження ядерної зброї серед держав “третього світу”, що знову перетворює його у фактор глобального масштабу та потенційну загрозу ХХІ століття.

6. Процес трансформації ядерного стримування в політиці США зумовлений однаковою мірою як можливими викликами безпеці держави з боку країн “дуги нестабільності”, так і впевненістю більшості сучасних американських політиків та вчених у тім, що класична схема стримування не працює стосовно держав незахідної культури. В межах полеміки з цією ідеєю на прикладі Індії була розглянута концепція стримування в стратегіях держав незахідної системи цінностей, що дає певні підстави говорити про універсально-психологічний характер концепції.

7. Таким чином, на порозі нового тисячоліття концепція ядерного стримування опинилася на роздоріжжі двох протилежних тенденцій. З одного боку, вона може перетворитися саме на інструмент глобальної військової експансії США, з іншого - відігравати роль у процесах денуклеаризації, що почалися ще з часів “холодної війни”. Але другий варіант видається можливим лише за умов поділу контрольних функцій з впливовими ядерними державами, передусім, з Росією.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сіновець П.А. “Зоряні війни: Pro et Contra”// Дослідження світової політики: Зб.наук.пр. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - 2001. -Вип. 17.- С.94-100.

2. Сіновець П.А., Коваль І.М.“ Гра з нульовою сумою - чи є альтернатива? (наукова дискусія щодо майбутнього концепції ядерного стримування) // Дослідження світової політики: Зб.наук.пр. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України.-2002. -Вип. 18. - С.73-80.

3. Сіновець П.А. “Теорія стримування та перспективи її виживання в XXI столітті”// Нерозповсюдження та контроль озброєнь. - 2002. - №1. -С.4-8.

4. Сіновець П.А. “Еволюція концепції “неприйнятного збитку” в ядерних стратегіях”// Нерозповсюдження та контроль озброєнь. - 2002. - №2. -С.4-7.

5. Sinovets P. A. September 11th - strategical turning-point in Russian - American relations?// Proc. International Conf. “11septembrie 2001: noul concept de securitate internationala”/ Institutul Muncii. -Cisinau, 2002. -P.50-57.

6. Сіновець П.А. “Американська ПРО: виклик класичному стримуванню?”// Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - 2002. - Вип. 21.- С. 151-162.

7. Сіновець П.А. “Договір СНП - остання крапка в закінченні “холодної війни?” // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук. пр. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин - 2003.- Вип. 41(1) - С.97-102.

8. Сіновець П.А. Україна в системі стратегічної стабільності після “холодної війни” - реальність та перспективи// Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - 2003. -Вип. 24. - С. 182-189.

Размещено на Allbest.ru