Аналіз політичних технологій та особливостей їх застосування в транзитивному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

23.00.02 - Політичні інститути і процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Аналіз політичних технологій та особливостей їх застосування в транзитивному суспільстві

Наріжний Данііл Юрійович

Дніпропетровськ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор

Сурмін Юрій Петрович

Інститут проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, заступник директора - начальник Центру соціологічних досліджень та моніторингу

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Воронкова Валентина Григорівна

Запорізька державна інженерна академія, завідувач кафедри менеджменту організацій

кандидат філософських наук, доцент

Здесенко Анатолій Панасович

Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри політології

Провідна установа: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, м. Київ

Захист відбудеться 14 травня 2004 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.08 у Палаці студентів ДНУ за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1 (парк ім. Т.Г. Шевченка), к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий 13 квітня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Шепєлєв М.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасне людство перебуває в стадії фундаментальної трансформації, пов'язаної з переходом від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства. Транзитивність стає ознакою сучасної епохи. Найбільшою мірою складність цього переходу властива суспільствам, що почали складний, тривалий шлях соціально-політичних перетворень від авторитарного до демократичного режиму.

У стадії трансформації перебуває і сучасне українське суспільство, в якому, з одного боку, відбуваються процеси зародження основ інформаційного суспільства, а з іншого, - на зміну авторитарному режимові приходить демократичний політичний режим. На цьому шляху воно стикається з комплексом різноманітних економічних, соціальних, політичних, культурних проблем. Однією з найбільш актуальних проблем розвитку системи політичного управління України є розробка та впровадження нових соціальних і політичних технологій.

Природа транзитивного суспільства вимагає не механічного запозичення технологій соціального і політичного управління, розроблених у сучасному демократичному соціумі, або їх адаптації до національних, культурно-історичних особливостей нашого суспільства, а вироблення специфічної, багато в чому унікальної, системи політичних і соціальних технологій. Ефективність і результати здійснення соціально-політичних реформ багато в чому безпосередньо залежать від вирішення цього теоретичного і практичного завдання.

Проблема дослідження зумовлена загостренням у транзитивному українському суспільстві суперечності між об'єктивною необхідністю підвищення ефективності політичного управління за допомогою його технологізації і низькою ефективністю реалізації в практиці управління наявних технологічних підходів.

Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлена:

по-перше, недостатнім рівнем дослідженості теоретико-методологічних основ розробки політичних технологій класиками соціально-філософської і соціально-політичної думки, а також теоретиками постмодернізму;

по-друге, відсутністю у вітчизняній політичній науці серйозних теоретичних досліджень, присвячених проблематиці політичних технологій;

по-третє, недостатньою вивченістю досвіду застосування політичних технологій у системі управління політичними процесами в сучасному демократичному суспільстві;

по-четверте, відсутністю наукових праць, що узагальнюють досвід практичного застосування політичних технологій у транзитивному суспільстві;

по-п'яте, необхідністю раціонального використання передового досвіду технологізації соціально-політичної й інформаційної діяльності з метою удосконалення системи політичного і державного управління України;

по-шосте, унікальністю процесів трансформації тоталітарних і авторитарних режимів у демократичні;

по-сьоме, необхідністю формування цілісної системи політичних технологій транзитивного суспільства і підвищення ефективності її функціонування;

по-восьме, необхідністю розробки і впровадження в практику управління нових соціальних і політичних технологій, спроможних інтенсифікувати процеси демократичних перетворень в Україні.

Актуальність теми дисертаційного дослідження підтверджується активізацією процесу реформування політичної системи України. Політична реформа, на необхідності проведення якої наголошував Президент України Л.Д. Кучма у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році”, набула подальшого розвитку у зв'язку з конституційною реформою. Вона має на меті: вдосконалення системи політичного представництва і державного управління, приведення політичної системи України у відповідність до найбільш поширеної у країнах Європи парламентсько-президентської моделі, створення системи політичного балансу й стабільного розвитку держави і загальну інтенсифікацію процесів політичної модернізації, прискорення транзитивного переходу України від авторитаризму до демократії.

У сучасній українській і російській науці проблеми соціальних і політичних технологій досліджували В.М. Бебик, Д.І. Видрін, В.Г. Воронкова, К.С. Гаджиєв, В.С. Дудченко, В.Д. Демченко, Л.Я. Дятченко, В.О. Євстаф'єв, В.М. Іванов, С.Г. Кара-Мурза, Ф.М. Кирилюк, В.М. Князєв, О.П. Кудінов, С.Ф. Лісовський, О.О. Максимов, Є.Б. Малкін, В.Я. Матвієнко, І.В. Молодих, В.І. Патрушев, О.В. Петров, В.І. Подшивалкіна, А.М. Пойченко, В.А. Полторак, Г.М. Почепцов, О.І. Соловйов, Ю.П. Сурмін, Є.Б. Сучков, О.С. Токовенко, Г.В. Щокін, В.К. Якунін та ін.

Серед іноземних дослідників, які зробили вагомий внесок у теоретичну розробку принципів соціальних і політичних технологій, необхідно назвати таких, як: Х. Арендт, Р. Арон, П. Бергер, П. Бурдьє, О. Зинов'єв, С. Лем, Т. Лукман, Н. Луман, М. Марков, К. Поппер, М. Стефанов, О. Тоффлер, М. Фуко, Ю. Хабермас, Ф.А. Хайєк, Й. Шумпетер. Ж. Еллюль та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження було затверджено Вченою радою Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (ДРІДУ НАДУ). Обраний напрям дослідження пов'язаний з розробкою наукових тем: “Методологія аналізу соціально-політичних проблем сучасного українського суспільства” (ДР №0102U003693), яку здійснює кафедра філософії, соціології державного управління ДРІДУ НАДУ.

Об'єкт дослідження - політичні технології - комплекс соціальних технологій, які реалізуються у політичній сфері (технології політичного менеджменту, державного управління, технології виборчих кампаній, комунікативні технології та ін.).

Предмет дослідження - політичні технології транзитивного суспільства, тобто суспільства, що перебуває в процесі складних соціально-політичних перетворень.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що модернізація політичних технологій транзитивного суспільства, шляхом їх оптимізації й інформатизації, здатна позитивно вплинути на якість, ефективність і результати політичного управління і сприяти його демократизації.

Емпіричну базу дослідження складає вторинний аналіз робіт вітчизняних і іноземних авторів, у яких описані та проаналізовані соціальні і політичні технології (виборчі технології, технології управління, комунікативні технології, технології зв'язків з громадськістю, контролю, узгодження інтересів, розв'язання конфліктів і т.п.), що використовуються суб'єктами політичного управління, органами державної влади України та інших поставторитарних держав, а також держав з розвинутими демократичними інститутами. При цьому виділяються три різновиди політичних технологій. Перший - технології тоталітарного й авторитарного типу суспільств, другий - технології демократичного суспільства, і третій - технології транзитивного суспільства, що являють собою синтез попередніх видів технологій.

Мета дослідження - аналіз політичних технологій і особливостей їх застосування в транзитивному суспільстві. Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких дослідницьких задач:

проаналізувати розвиток наукових уявлень щодо політичних технологій, розроблених у рамках політичних теорій індустріальної і постіндустріальної епохи, визначити роль позитивістських і постмодерністських концепцій у розробці теоретико-методологічних основ політичних технологій;

використовуючи системний підхід, проаналізувати сутність, специфіку, основні різновиди і сфери реалізації політичних технологій. Виявити їх структуру і функції, визначити їх місце і роль у системі соціальних технологій у сучасному суспільстві;

виявити особливості застосування політичних технологій в умовах демократичного і тоталітарного режимів;

дослідити особливості формування системи політичних технологій в умовах соціально-політичної модернізації, проаналізувати комплекс політичних технологій, властивий транзитивному суспільству, виявити тенденції його розвитку і визначити шляхи підвищення його ефективності.

Характер мети дослідження і дослідницьких задач визначили вибір методів дослідження. Методологія дисертаційного дослідження базується на концептуально-методологічному аналізові та системному підході, використання яких дозволяє виявити структуру і функції політичних технологій, визначити істотні фактори впливу соціально-політичного середовища на політичні технології і зворотний вплив політичних технологій на політичні процеси. Також у дослідженні були використані методологічні принципи синергетики, що дозволило проаналізувати комунікативні аспекти систем політичних технологій, виявити нелінійний характер їх розвитку і визначити їх як відкриті, цілісні, самоорганізовані системи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступних положеннях: політична технологія тоталітарний демократичний

1. У дисертації вперше в українській політичній науці була створена концепція політичних технологій на основі системного підходу, завдяки використанню якого були комплексно проаналізовані сутність, специфіка, основні різновиди і сфера реалізації політичних технологій. Була виявлена їх структура, функції, місце і роль у системі соціальних технологій сучасного суспільства.

2. У дослідженні виявлена взаємозалежність між типом суспільства і комплексом властивих йому політичних технологій, форми якої змінюються разом з еволюцією суспільства та його інститутів. Проаналізовано кореляцію між політичним режимом і комплексом політичних технологій, що детермінується ним. Цей комплекс одержав назву “системи політичних технологій”.

3. Визначено, що комплекс політичних технологій, властивий демократичному режимові, поєднує: технології забезпечення прав людини; технології державного управління, що ґрунтуються на принципах вільного волевиявлення народу, за якого реалізуються права більшості за умови поваги до прав меншості; технології систематичного обрання і відновлення органів державної влади; технології формування і здійснення професійної системи управління (у тому числі, формування управлінської еліти); технології суспільного контролю над процесом державного управління; технології забезпечення ідеологічного плюралізму і свободи думки, а також PR-технології.

4. Здійснено аналіз політичних технологій і класифікація їх за різними підставами; систематизовано їх функції і принципи застосування; класифіковано функції політичного управління; визначено технологічні етапи управлінської дії; проаналізовано технології маніпулювання, впливу і панування, роль політичного міфу в управлінській діяльності; виявлено основні різновиди маніпуляцій свідомістю виборців; класифіковано PR-технології, технології підвищення ефективності управління і зниження управлінського ризику у сфері політики, а також технології формування інформаційної відкритості системи політичного управління в транзитивному суспільстві. Виявлено особливості управління політичним маркетингом у ході виборчих кампаній. Визначено сутність індустрії політичної інженерії. Систематизовано існуючі в сучасній політичній науці концепції і теоретичні підходи до політичних технологій.

5. Визначено особливості застосування політичних технологій в умовах авторитарного і тоталітарного режимів, встановлено, що основу системи політичних технологій авторитарного і тоталітарного режимів складають технології соціально-політичного, державного, ідеологічного, а також фізичного контролю, який здійснюється за допомогою застосування насильства, терору й ідеологічної обробки.

6. Встановлено, що специфіка комплексу політичних технологій транзитивного суспільства полягає у формуванні симбіотичного поєднання постмодерних комунікативних технологій, технологій формальної демократії і технологій авторитарного управління, властивих для суспільства індустріальної епохи. Виявлено, що основними тенденціями розвитку системи політичних технологій в умовах соціально-політичної модернізації є: тенденція демократизації механізмів соціально-політичного управління і тенденція посилення ролі адміністративних, директивних і розпорядницьких методів, які використовуються у сфері соціально-політичного і державного управління.

7. Визначено шляхи подальшої демократизації системи соціального і політичного управління транзитивним суспільством, якими є впровадження у практику політичного управління сучасних інформаційно-комунікативних технологій і технологій захисту прав людини.

Особистий внесок здобувача. Постановка та вирішення комплексу завдань дисертаційного дослідження здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено 8 публікацій.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження одержали практичне впровадження:

1. При проведенні моніторингу громадської думки м. Дніпропетровська протягом 1998-2001 р. “Політичне життя мегаполіса”.

2. У процесі підготовки аналітичних матеріалів для органів державної влади і місцевого самоврядування в ДРІДУ НАДУ (довідка про впровадження від 18.03.04 р. №129).

3. У підготовці й аналізові матеріалів для створення програми розвитку м. Дніпропетровська “Дніпропетровськ 2010: Стратегія зростання” (довідка про впровадження від 17.03.04 р. №7/12-194).

4. У створенні проекту Статуту м. Дніпропетровська (довідка про впровадження від 17.03.04 р. №7/12-194).

5. У практиці виборчих кампаній, за підсумками яких була підготовлена монографія “Виборчі технології” (у співавторстві).

6. При підготовці теоретичних курсів “Теорія систем і системний аналіз” і “Сучасні політичні інститути: порівняльний аналіз” для магістрів ДРІДУ НАДУ (довідка про впровадження від 18.03.04 р.).

Результати проведеного дослідження можуть бути використані для оптимізації системи політичного і державного управління, а також стати корисними при організації і проведенні виборчих кампаній різних рівнів, при організації системи зв'язків із громадськістю між органами державної влади, політичними партіями і соціумом. Крім того, отримані результати можуть бути використані в лекційних курсах з політичних дисциплін, теорії державного управління, теорії держави і права, практичної політології, PR, теорії і практики проведення виборчих кампаній.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження пройшли апробацію на наукових конференціях: Регіональна науково-теоретична конференція “Україна на порозі ХХІ століття: гуманітарні науки та суспільство” (м. Дніпропетровськ, 2 липня 1999 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Інформоенергетичні технології адаптаційних процесів життєдіяльності на початку ІІІ тисячоліття” (м. Кривий Ріг, 2 березня 2001 р.); Науково-практична конференція за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, 30 травня 2001 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (м. Запоріжжя, 15-16 листопада 2001 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Громадянське суспільство і місцева влада: контури взаємодії” (м. Дніпропетровськ, 21-22 лютого 2002 р.); Науково-практична конференція за міжнародною участю “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський союз” (м. Київ, 29 травня 2002 р.); Науково-практична конференція за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (м. Київ, 29 травня 2003 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Регіональні діалоги щодо європеїзації державного управління в Україні” (м. Дніпропетровськ, 10 жовтня 2003 р.).

Основні положення дисертації були обговорені на теоретичних семінарах кафедри філософії, соціології державного управління ДРІДУ НАДУ протягом 1999-2003 рр.

Здобувачем було здійснено апробацію деяких аспектів дисертаційного дослідження при читанні в ДРІДУ НАДУ навчальних курсів “Теорія систем і системний аналіз” і “Сучасні політичні інститути: порівняльний аналіз”.

Публікації. Загальна кількість становить 14 публікацій. Здобувачем одноосібно опубліковано 5 наукових статей загальним обсягом 2,8 друк. арк. З них: 3 - у наукових фахових виданнях з політології (загальний обсяг - 1,7 друк. арк.); 2 - в інших наукових виданнях (загальний обсяг - 1,1 друк. арк.); 3 - тези доповідей на наукових конференціях. У співавторстві опубліковано 4 наукові статті, з них 2 у фахових виданнях з політології.

Деякі положення дисертаційного дослідження були викладені у двох колективних монографіях (у співавторстві): “Виборчі технології” (авторський внесок 2,2 друк. арк.) та “Дніпропетровськ у дзеркалі громадської думки” (авторський внесок 2,4 друк. арк.).

Дисертація обговорена на засіданні кафедри філософії, соціології державного управління ДРІДУ НАДУ.

Структура дисертації відповідає поставленій меті та задачам дослідження й складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 264 сторінок, з них 22 сторінки - список використаних джерел (281 найменування), 26 сторінок - додатки. Обсяг текстової частини дисертації складає 216 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі сформульовано основну наукову проблему дослідження, обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету та задачі роботи, визначено методологічну основу дисертації, розкрито наукову новизну, окреслено особистий внесок здобувача, вказано на практичну значущість отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади розробки політичних технологій” - розкрито ступінь наукової розробленості теми дисертаційного дослідження, проаналізовано науково-методологічні підходи (позитивізм та постмодернізм) до аналізу проблем соціальних і політичних технологій, соціоінженерної діяльності та політичної інженерії, а також визначено методологію дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1 “Розвиток наукових уявлень про соціальні та політичні технології в політичних теоріях індустріальної епохи та сучасності” доводиться, що основні засади соціальних і політичних технологій, характерних для суспільств індустріального типу, було розроблено в позитивістських соціально-політичних концепціях. Згідно з ними, суспільство з необхідністю прогресує, еволюціонує від простого до складного, від нижчого до вищого щабля свого розвитку (О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, К. Маркс і Ф. Енгельс). Ідея загального поступального еволюційного прогресу людства відбилася і на розумінні політичного розвитку, тому політичні технології в цей період сприймаються як соціальні механізми досягнення (побудови) суспільного ідеалу, як важелі і інструменти детермінованого соціального розвитку. Їм призначається роль засобів досягнення розробленого позитивістською соціально-політичною наукою зразка нової соціальної системи.

Криза індустріального суспільства, трагічний досвід революційних соціально-політичних, економічних експериментів і трансформацій спричинила кризу позитивістської концепцію соціальних і політичних технологій. Нове постмодерне, постіндустріальне суспільство вимагало пошуку принципово інших, відмінних від суто детерміністських, інструментів управління соціальним, політичним і економічним розвитком.

Роботи постмодерністських соціальних та політичних мислителів з позицій методологічного плюралізму розкрили певне розмаїття у розумінні сутності нового суспільства (Д. Белл, О. Тоффлер). Вони привнесли людський вимір у соціальну науку й управлінську практику (М. Вебер, К. Мангейм, К. Поппер).

Політичні технології постіндустріального суспільства набули особистісної орієнтації, стали спрямовуватися не тільки на задоволення соціальних, але й індивідуальних потреб, їх суб'єкти почали спиратися не тільки на групові, а й на особистісні мотиви, і використовувати їх. Технології набули комунікативного характеру, що привело теоретиків до відмови від принципу суто соціального детермінізму і розробки нових теоретичних засад і принципів розуміння соціуму як нестійкої, відкритої системи, якій притаманні нелінійний характер розвитку і самоорганізація (Н. Луман, Ю. Хабермас).

Однією з принципових особливостей постмодерністського підходу до політичних технологій є актуалізація проблеми влади (М. Фуко, О. Зинов'єв), яка стає центром постмодерних політичних досліджень.

Сфера політичних технологій для української науки є новою. Наявна незначна кількість наукових і, особливо, дисертаційних досліджень, характеризуються фрагментарністю, відсутністю цілісного концептуального підходу. На відміну від теорії соціальних технологій, теорія політичних технологій лише робить свої перші кроки. На думку автора, найбільш плідним підходом до аналізу політичних технологій і виявленню їх особливостей є системний підхід (Т. Парсонс), завдяки якому сукупність сучасних політичних технологій може бути проаналізована як цілісна складна система (Л. Фон Берталанфі, О. Богданов).

Сучасна практика політичного управління виявила загальну тенденцію зростання ролі принципів, сформульованих теоретиками постмодерну, у підвищенні ефективності функціонування системи соціальної і політичної інженерії. Реалізація саме цих принципів сприяє тому, що управління демократичним суспільством стає більш гнучким, набуває системного характеру, дозволяє вчасно розробляти унікальні технології управління, які б максимально відповідали складному й унікальному об'єкту управління.

У підрозділі 1.2 “Технологічні та соціоінженерні основи управлінської діяльності у сфері політики” розкривається інша тенденція розвитку системи управління, яка виявилась протягом ХХ ст. - зростання ролі і значущості соціальної інженерії, а також обґрунтовується загальна методика дослідження.

Для сучасної України, як держави транзитивного типу, у комплексі технологій соціальної інженерії (А.К. Гастєв, Е. Мейо, Ф. У. Тейлор, А. Файоль) найбільш актуальними стають технології побудови ринкової економіки і технології демократизації, тобто створення демократичного правового політичного режиму .

Роль політичних технологій у сучасній соціоінженерній діяльності (Т. Веблен, Дж. Бьорнхем) складна і суперечлива. Принципи соціальної інженерії спираються на розуміння соціальної і політичної організації як комплексної системи. Подібний системний підхід до розгляду структури, функцій, комунікаційних каналів зовнішньої і внутрішньої взаємодії, а також усіх його компонентів дозволяє осмислити її як “організаційну систему” у технологічному або навіть механістичному розумінні цього слова. Тому процес створення демократичної системи за допомогою відповідних технологій пов'язаний з небезпекою надмірної технологізації політичного управління. Ця небезпека, про яку попереджає Ж. Еллюль, полягає у встановленні найбільш небезпечної форми соціального детермінізму - технологічного, коли техніка перетворюється із засобу на мету, стандартизує поведінку, інтереси і потреби людей, перетворюючи тим самим людину на об'єкт бездуховних “калькуляцій і маніпуляцій”. Сучасна держава має у своєму арсеналі настільки потужні і різноманітні форми технологій політичного управління, впливу і маніпулювання, що це загрожує самій основі демократії - громадянському суспільству. Слід визнати, що, на жаль, інформаційно-технологічний розвиток в умовах постіндустріального суспільства сприяє не стільки вирішенню, скільки поглибленню зазначеної проблеми.

Основним методом дисертаційного дослідження є концептуально-методологічний аналіз, який одержав у науці назву метааналізу, сутність якого полягає в системному аналізі об'єкта дослідження з метою одержання узагальнених теоретико-методологічних результатів. Необхідність використання цього методу обумовлена тим, що будь-яка технологія являє собою специфічний спосіб діяльності, який характеризується певним методологічним змістом. Становлення, розвиток і диференціація політичних технологій обумовлені, з одного боку, об'єктивним перебігом історичного процесу, що виражається в ускладненні соціально-політичної структури. А з іншого боку, впливом суб'єктивного фактора, який детермінує зростання різноманіття методологічних принципів, покладених в основу розробки й удосконалення політичних технологій. Тому дослідити їх природу й виявити основні тенденції розвитку можна лише за допомогою концептуально-методологічного аналізу, який є спорідненим з природою об'єкта і предмета дослідження. Значну роль у дослідженні відіграє системний підхід, який поєднує аналіз структури і функцій політичних технологій з визначенням істотних факторів впливу соціально-політичного середовища на політичні технології і зворотний вплив політичних технологій на політичні процеси. Метод порівняльного аналізу застосовується для порівняння різних видів соціальних і політичних технологій, а також для виявлення особливостей їх застосування в умовах функціонування різних політичних режимів. Метод моделювання, орієнтований на створення і дослідження моделей різних систем політичних технологій, використовується для виявлення їх сутнісних характеристик. При осмисленні концептуальних позицій тих або інших авторів, змісту їх теорій використовувалися методи мисленої реконструкції й експериментування.

У другому розділі - “Сутність політичних технологій та аналіз особливостей їх застосування в сучасному суспільстві” - виявлено структуру і функції соціальних і політичних технологій, проаналізовано різні наукові підходи до їх аналізу, створено класифікацію самих технологій, їх функцій і принципів застосування. Виявлено взаємозв'язок між типом політичного режиму, методами політичного управління і політичними технологіями. Проаналізовано комунікативні технології, які використовуються в політиці. Також здійснено аналіз психологічних механізмів реалізації комунікативних технологій у політичній сфері (“штучна міфотворчість”). Визначено місце виборчих, маніпулятивних, іміджмейкерських, PR- й інших технологій політичного маркетингу в загальній структурі політичних технологій.

У підрозділі 2.1 “Сутність і основні види політичних технологій” доведено, що тип політичних технологій, які використовуються в соціумі, характеризує характер і ступінь розвитку політичної підсистеми суспільства: більш досконалим, розвинутим типам політичної організації відповідають більш досконалі типи політичних технологій.

Технології іманентні будь-якому видові політичної діяльності, вони пронизують увесь різноманітний світ політики. Політичні технології є тією частиною соціальних технологій, яка використовується у сфері політичної інженерії; вони задіяні в здійсненні державної політики, у процесі державного управління, у боротьбі політичних партій у виборчому процесі, у процесах політичного реформування і різноманітних політичних комунікацій.

Сутність політичних технологій розкривається в об'єднанні декількох аспектів: когнітивного - політичні технології є галуззю знання про способи і процедури оптимізації політичного життя соціуму; соціального - політичні технології є особливим типом соціальних технологій, реалізованим у сфері політики; діяльнісного - політичні технології є способом здійснення політичної діяльності на основі принципів раціонального членування на процедури й операції і вибору оптимальних засобів, методів їх виконання; управлінського - політичні технології є способами і методами управління в політиці (у тому числі в державному управлінні); владного - політичні технології є інструментами здійснення влади і боротьби за владу; інформаційно-комунікативного - політичні технології є механізмами управління інформаційними процесами в політиці і носіями політичної інформації.

За місцем, яке політичні технології займають у суспільстві, їх можна розглядати як: політичні інститути, тобто форми політичної раціональної спільної діяльності індивідів; політичні процеси, тобто зміни соціально-політичних явищ у просторі і часі; політичну діяльність, тобто перетворення об'єктів суб'єктами; політичні системи, тобто цілісні структурно-функціональні утворення; політичні режими, тобто сукупність методів і способів здійснення влади; форму політичної комунікації, тобто інформаційного обміну в політиці.

З позиції виконуваних функцій політичні технології необхідно розділити на три групи: технології політичної діяльності (технології влади; технології політичного управління; технології державного управління; технології прийняття політичних рішень; технології політичного лідерства; технології політичного конструювання (політична інженерія); технології політичних конфліктів; технології політичних реформ; антикризові політичні технології; технології тоталітарного панування; технології демократії; технології захисту прав людини), технології політичного аналізу (технології політичних досліджень; технології політичного прогнозування; технології політичного планування; технології політичного моделювання; технології аналізу політичних ризиків), технології політичних комунікацій (PR-технології; виборчі технології; технології політичної реклами; технології політичного впливу і маніпулювання; технології формування політичного іміджу; технології міжнародних політичних комунікацій).

У підрозділі 2.2 “Аналіз специфіки реалізації політичних технологій у сучасному суспільстві” доводиться, що центральною для сучасного суспільства перехідного типу є проблема трансформації технологій управління. Суб'єкти управління в умовах демократичного режиму все більше ґрунтуються на уявлення про комунікативну природу влади, яка реалізується у вільних виборах і інститутах представницької демократії.

У транзитивному суспільстві впровадження комунікативних технологій у практику політичного управління може бути забезпечено лише за умов подолання у свідомості суб'єктів управління стереотипу про владу як інструмент виключно примусу і насильства. Інформаційне суспільство створює сприятливі умови для формування технологій управління нового покоління.

Використання нових технологій впливу і маніпулювання суспільною свідомістю, виборчих технологій, PR-акцій, політичного маркетингу, технологій політичної реклами і іміджмейкерської діяльності суттєво підсилює ефективність управління суспільством, але і створює нові проблеми. Для суспільства транзитивного типу основними проблемами управління є пошук адекватного соціально-технологічного інструментарію до розв'язання соціально-політичних проблем, а також проблема відповідності застосовуваних політичних технологій принципам моралі і гуманізму.

Сутність першої проблеми полягає в постійно відтворюваній суперечності між необхідністю застосування новітніх соціальних і політичних технологій та застарілими формами й засобами управління, консервативними звичками і традиціями, менталітетом керівників, рівнем знань та управлінської культури суб'єкта управління, які постійно відстають від потреб часу.

Проблема відповідності політичних технологій принципам моралі і гуманізму є універсальною і залишається актуальною для будь-якого суспільства, однак для суспільства транзитивного типу вона набуває особливої гостроти і актуальності, тому що її вирішення є критерієм виміру тієї дистанції, яку суспільство долає на шляху від тоталітаризму до демократії, критерієм виміру суттєвого реформування суспільства.

В умовах соціальної стабільності існують об'єктивні можливості застосування адекватних соціальних і політичних технологій, відповідних особливостям і характеру розвитку суспільства. Поступові зміни, що відбуваються в суспільних відносинах, дають можливість повільно і відносно безболісно змінити тип політичних технологій. Спроби форсувати цей процес часто мають наслідком віртуалізацію, формалізацію або вихолощування сутності технологій, перетворення управлінської діяльності на імітацію або справжній фантом. Подібне явище спостерігається в сучасній Україні під час практичного використання політичних технологій, розроблених в умовах демократичного режиму. На жаль, такі атрибути демократії, як конституція, система поділу влади, проголошення свободи слова, друку, зборів, наявність вільної виборчої системи, проведення виборів і референдумів тощо, залишаються певною формальністю.

У третьому розділі “Аналіз застосування політичних технологій в системі управління політичними процесами в транзитивному суспільстві” - розкриваються сутність та специфіка складної системи політичних технологій, властивій транзитивному суспільству, та окреслюються можливі напрями її модернізації з метою прискорення процесів побудови демократії в Україні.

Сукупність соціальних і політичних технологій реалізації державної влади утворює складний системний комплекс. Цей технологічний комплекс, як поєднання найбільш типових методів функціонування інститутів влади, використовуваних ними ресурсів, методів примуса, які оформлюють і структурують реальний процес взаємодії держави і суспільства, одержав у науці назву політичного режиму. Його “обличчя” визначається загальною конфігурацією, співвідношенням або домінуванням тих чи інших технологій влади.

У підрозділі 3.1 “Специфіка застосування політичних технологій в умовах демократичного і тоталітарного режимів” розглядаються особливості застосування політичних технологій в умовах демократичного і тоталітарного режимів.

Системний підхід до аналізу демократії дозволяє розглянути її як сукупність особливих соціальних інститутів і технологій, синтез яких породжує демократичний політичний режим. Технологічні можливості сучасної демократії не дозволяють виключити можливість обрання гірших представників суспільства. Демократія здатна лише знизити ступінь ризику за наслідки неоптимального вибору.

Становлення постіндустріального суспільства ініціювало пошуки нових технологій управління в політиці, у тому числі нових технологій демократичного волевиявлення. Саме в цей період виникають ідеї удосконалення технологій прямої демократії за допомогою інформаційних технологій (проведення телефонних голосувань, телевізійних або комп'ютерних референдумів та ін.).

Двадцяте століття породило принципово новий тип соціальної організації - тоталітарну державу, на озброєнні в якої виявилися витончені технології політичного панування. Тоталітаризм не є історичною випадковістю або бічною гілкою історії. Він постає кінцевою стадією процесу абсолютизації можливостей науки. Глибоке переконання у всемогутності науки, яка здатна зцілити вади існування й змінити природу людини та суспільства, переконаність у всемогутності соціальних технологій і соціоінженерної, соціоперетворювальної діяльності знайшли остаточне вираження в тоталітарній державі.

Аналіз комплексів політичних технологій, властивих цим політичним режимам, дозволяє зробити кілька важливих висновків:

1. Існує безпосередня залежність між типом політичного режиму і системою соціально-політичного управління, яка використовує певні соціальні і політичні технології. Кожному типу політичного режиму (тоталітарному або демократичному) відповідає унікальний комплекс соціальних і політичних технологій.

2. Політичні технології, які суб'єкт управління використовує як інструменти оптимально-раціонального досягнення соціально значущої мети, часто розглядаються ним як феномен позаморальний, який належить виключно до сфери утилітарного, і не підпадає під моральний суд і моральну оцінку. Відповідно до цього підходу технології управління не можуть бути “хорошими” або “поганими”, але лише “ефективними” або “неефективними”. Подібна ціннісно-індиферентна установка дозволяє використовувати політичні технології як інструменти маніпулювання суспільною свідомістю, що істотно послаблює процеси гуманізації і демократизації суспільства.

3. Ефективність процесів політичного і державного управління і його результати безпосередньо залежать від характеру, типу і рівня досконалості застосовуваних політичних технологій.

4. Технології демократії самі по собі не гарантують і не забезпечують життєздатності демократичного режиму, який формується завдяки використанню системи технологій демократичного режиму, а також наявності демократичного легітимізму - особливого типу демократичної правосвідомості.

5. Трансплантація технологій демократії в практику державного і політичного управління суспільств із нерозвиненою демократичною правосвідомістю найчастіше веде до встановлення формальної, у кращому випадку легальної демократії.

У підрозділі 3.2 “Формування системи політичних технологій в умовах соціально-політичної модернізації. Шляхи підвищення її ефективності” аналізується сутність транзитивного суспільства, основною ознакою якої є перебування соціуму в процесі соціальних, економічних, політичних, культурних або інших перетворень, кінцева мета яких, переважно, не визначена. Визначено основні категорії, за допомогою яких аналізуються форми, процеси і специфіка політичної модернізації - “транзитивне суспільство”, “транзитивна демократія” і “демократичний транзит”.

Визначено, що системі управління суспільством транзитивного типу (до якого належить Україна) властивий суперечливий комплекс технологій, який поєднує як постмодерні комунікативні технології, так і технології формальної демократії та авторитарного адміністрування, притаманні системі управління суспільства індустріального типу.

Доведено, що модернізація політичних технологій транзитивного суспільства завдяки їх оптимізації й інформатизації, в цілому здатна позитивно вплинути на якість, ефективність і результативність політичного і державного управління і, таким чином, сприяти подальшій демократизації суспільства. У свою чергу поглиблення ринкових реформ і демократизація політичної системи створюють більш сприятливі умови для ефективного використання соціальних і політичних технологій у транзитивному суспільстві, сприяють звуженню сфери дії технологій авторитарного типу і розширюють простір для використання технологій демократичного типу.

Аналіз показав, що найбільш важливими і актуальними політичними технологіями, які стимулюють процеси демократизації транзитивного суспільства, є технології антикризового менеджменту, соціально-політичного реформування, реалізації і захисти прав людини, а також інформаційні технології. Тому активне впровадження їх у практику є одним з найважливіших завдань удосконалення механізмів політичного і державного управління. Технології захисту прав людини позитивно впливають на процес оптимізації суб'єктивного фактора суспільства, мобілізують людський капітал, розвивають позитивну мотивацію в соціально-перетворювальній діяльності, сприяють зниженню соціальної напруженості і врегулюванню політичних конфліктів. Упровадження досягнень інформаційно-комп'ютерної революції в систему політичного управління сприяє якісному відновленню владних відносин, оптимізації системи комунікацій, подальшому збільшенню відкритості влади.

ВИСНОВКИ

У результаті здійсненого теоретичного аналізу ціль дисертаційного дослідження була досягнута, а всі поставлені задачі вирішені.

1. Основні теоретико-методологічні засади розробки політичних технологій були закладені класиками соціально-політичної думки ще в індустріальну епоху. У ХХ ст. проблеми політичних технологій досліджувались теоретиками постмодернізму і ці дослідження не припиняються дотепер.

Формування індустріального суспільства, ускладнення його структури обумовило потребу в активній розробці теоретико-методологічних засад політичних технологій, пошуку оптимальної моделі системи соціально-політичного управління. Технократизм, який був панівним умонастроєм індустріальної епохи, став головною причиною зростання рівня технологізації політичної сфери. Перехід індустріального суспільства до нової стадії розвитку, формування постіндустріального суспільства стали вирішальним фактором радикальної трансформації уявлень не тільки про роль, значення і функції соціальних і політичних технологій, а й про їх сутність. Політичні технології набули нових, не властивих їм до цього якостей, таких як гнучкість, різноманіття форм, а також нового - інформаційно-комунікативного характеру. Роль теоретичних пошуків соціальних мислителів-постмодерністів у процесі розробки політичних технологій виявилася досить суперечливою. З одного боку, постмодерністи виступили як непримиренні критики використання технологічних процедур у сфері політики, вважаючи, що це вкрай дегуманізує політичну сферу, а з іншого - їх теоретичні пошуки, завдяки акцентованій увазі до проблем конкретної людини, її прав і свобод, детермінували фундаментальне реформування сталої системи політичних технологій.

2. Соціальні і політичні технології відіграють провідну роль у системі управління суспільством і процесами, що відбуваються в ньому, вони мають системну природу, визначають суспільну організацію, характеризуються структурно-функціональним змістом. Кожному типу суспільства властива своя система соціальних і політичних технологій, яка еволюціонує разом із суспільством і політичним режимом. Сутність політичних технологій визначається сферою їх застосування, вони є особливим типом соціальних технологій, реалізованих у сфері політики, а їх специфіка обумовлена типом політичного режиму.

3. Головною особливістю системи політичних технологій транзитивного суспільства є формування симбіотичного комплексу, компонентами якого є постмодерні комунікативні технології, технології формальної демократії і ті технології, що виникли в системі авторитарного управління суспільства індустріальної епохи. Технології, які використовуються в практиці політичного управління в Україні, більшою мірою відповідають природі авторитарного й індустріального суспільства, що свідчить про явне відставання України від сучасного інформаційного, демократичного, плюралістичного суспільства. Суспільство транзитивного типу не має позатехнологічних шляхів подолання соціально-економічної і політичної кризи і наближення до ідеалу демократії. У цілому модернізація політичних технологій транзитивного суспільства, завдяки їх оптимізації й інформатизації, здатна позитивно вплинути на якість, ефективність і результати політичного управління і сприяти його демократизації. Однак процес розвитку системи політичного управління України і його оптимізація, за допомогою використання сучасних політичних технологій, має два вектори - “змістовний” і “формальний”. Упровадження технологій демократії у практику політичного управління здатне призвести до істотного руху українського соціуму в напряму встановлення правового режиму і зміцнення демократичних інститутів. Формальне впровадження сучасних технологій до практики соціально-політичного і державного управління України здатне сприяти встановленню режиму “формальної”, або “керованої”, демократії, тобто формуванню маніпулятивістської системи управління, далекої від принципів істинного народоправства.

4. Процес технологізації системи політичного управління в умовах транзитивного суспільства породжує низку проблем. Однією з найбільш важливих є проблема адекватності соціально-технологічного інструментарію розв'язуваним соціально-політичним проблемам. Не менш важливою є проблема відповідності змісту політичних технологій і форм їх використання моральним нормам і принципам гуманізму. Сутність першої проблеми полягає в суперечності між необхідністю динамічного оновлення соціальних і політичних технологій і сталими технологічними традиціями управління, менталітетом, рівнем технологічної культури і знань суб'єкта управління. Сутність проблеми відповідності змісту політичних технологій і форм їх використання моральним нормам і принципам гуманізму полягає в суперечності між поставленою метою і вибором засобів для її досягнення. У транзитивному суспільстві не виключена можливість застосування украй цинічних форм вирішення цієї проблеми, у тому числі і згідно з головним принципом єзуїтів - “мета виправдує засоби”. Найважливішою функцією соціальних і політичних технологій є встановлення балансу між суспільством і індивідуумом, суспільним благом і індивідуальними прагненнями, тому питання стосовно вибору необхідної міри насильства або примусу для збереження цієї тимчасової рівноваги в будь-якому суспільстві залишається відкритим. У транзитивному суспільстві орієнтація на моральні норми під час використання політичних технологій є однією з найбільш актуальних. Крім того, у транзитивному суспільстві залишається відкритим і питання щодо мети і завдань реформ. Найчастіше вони камуфлюються або приховуються за абстрактною, а тому малозрозумілою для більшості громадян формою, як, наприклад, “багатовекторність (інтеграція в Європу та покращення добросусідських відносин з Росією)”, “формування демократичного режиму”, “зміцнення інститутів ринкової економіки” тощо. Однак Людина, Громадянин, Особистість досить часто опиняються поза увагою реформаторів. Позагуманність або антигуманність соціально-політичних перетворень виправдовується прагненням реформаторів вивести країну у фарватер глобальних процесів демократизації, збудувати сучасні інститути ринку і конкурентну економіку. Технології демократії самі по собі не можуть бути гарантією життєздатності і стійкості демократичного режиму, вони є лише інструментом соціально-політичного реформування, який є ефективним і корисним лише у випадку, якщо він використовується заради гуманної загальнозначущої мети. Таким чином, не менш важливим фактором, який забезпечує ефективність використання політичних технологій і відповідність гідних засобів високій меті, виступає рівень правосвідомості як суб'єктів управлінської діяльності, так і тих, на кого вона спрямована.

Розробка і впровадження ефективних технологій реалізації і захисту прав людини разом з формуванням демократичної, зрілої правосвідомості громадян, є першочерговими завданнями, вирішення яких істотно вплине на подальший розвиток демократичного суспільства в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:

Нарижный Д.Ю. Роль политических технологий в современном обществе // Грані. - 1999. - №4(6). - С. 36-42. (0,5 друк. арк.).

Нарижный Д.Ю. Социология эпохи постмодернизма // Грані. - 1999. - №5(7). - С. 17-22. (0,6 друк. арк.).

Нарижный Д.Ю. Новая парадигма социального познания // Грані. - 2000. - №6(8). - С. 70-75. (0,6 друк. арк.).

Сурмин Ю.П., Нарижный Д.Ю. Социологические портреты кандидатов в Президенты // Грані. - 1999. - №3(5). - С. 71-79. (авторський внесок - 0,2 друк. арк.).

Нарижный Д.Ю., Сурмин Ю.П. Проблемы имиджей кандидатов в Президенты Украины // Гуманитарный журнал. - 1999. - №2(2). - С. 66-75. (авторський внесок - 0,25 друк. арк.).

Сурмин Ю.П., Решетниченко А.В., Нарижный Д.Ю. Основные проблемы реформирования украинского общества в зеркале общественного мнения Днепропетровска // Соціологічна освіта і наука в Україні: Зб. наук. пр. - К.: МАУП, 2000. - Вип. 1: Концептуальні засади становлення та розвитку соціологічної науки і освіти в Україні. - С. 177-185. (авторський внесок - 0,18 друк. арк.).

Нарижный Д.Ю. Миф как средство политической коммуникации // Інформоенергетичні технології адаптаційних процесів життєдіяльності на початку ІІІ тисячоліття: Зб. наук. пр. - К.; Кривий Ріг: ЗАТ “ЗТНВФ”; “КОЛО”, 2001. - С. 298-306. (0,5 друк. арк.).

Наріжний Д.Ю. Технології політичного маркетингу // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Т. 3. - С. 91-95. (0,2 друк. арк.).

Сурмин Ю.П., Нарижный Д.Ю. Сущность, основные парадигмы и тенденции развития избирательных технологий (Часть 1) // Грані. - 2002. - №1(21). - С. 17-23. (авторський внесок - 0,2 друк. арк.).

Наріжний Д.Ю. Технології управління в політиці: теоретичні аспекти // Актуальні проблеми держ. управління. - 2002. - №3(9). - С. 123-135. (0,6 друк. арк.).

Наріжний Д.Ю. Політичні технології та проблеми демократизації в Україні // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський союз: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ. - 2002. - Т. 2. - С. 78-81. (0,2 друк. арк.).

Наріжний Д.Ю. Проблеми ризику і технології його зниження в державному управлінні // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ. - 2003. - Т. 1. - С. 308-312. (0,2 друк. арк.);

Сурмін Ю.П., Наріжний Д.Ю. Виборчі технології. - Д.: ПОРОГИ, 2001. - 120 с. (авторський внесок - 2,2 друк. арк.).

Дніпропетровськ у дзеркалі громадської думки: Монографія / Ю.П. Сурмін, С.М. Серьогін, А.В. Решетніченко та ін.; Під ред. д-ра соціол. наук, проф. Ю.П. Сурміна - Д.: ПОРОГИ, 2002. - 244 с. (авторський внесок - 2,4 друк. арк.).

...