"Інтегральний націоналізм" Дмитра Донцова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам'янець-Подільский національний університет імені Івана Огієнка

Кафедра політології і соціології

Реферат

з ІПДвУ

на тему: « “Інтегральний націоналізм” Дмитра Донцова»

Виконав:

студент 1 П групи

Кирилюк Ігор Іванович

Перевірив:

Вонсович Генадій Борисович,

кандидат історичних наук

м. Кам'янець-Подільский - 2015 рік

Зміст

Вступ

1. Загальний зміст та характеристика концепції “інтегрального націоналізму” Дмитра Донцова

2. Політичні та історичні наслідки розвитку концепції

3. Теоретична значимість концепції “інтегрального націоналізму

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність роботи. Саме питання про сутність та значимість концепції “інтегрального націоналізму” заслуговує особливої уваги а саме:

· Український націоналізм у формі організованого політичного руху який поширювався на всю територію України розвивався здебільшого саме як “інтегральний націоналізм”.

· Також концепція “інтегрального націоналізму” залишається предметом надзвичайно гострих дискусій у політичних чи наукових колах. В самій Україні чи на зарубіжжі діють політичні організації, які вважаються носіями або представниками цього напряму. В цієї концепції є свої прихильники та противники тому ця тема заслуговує бути в центрі політичної уваги.

· Необхідно з'ясувати місце і роль цього напряму в загальній еволюції українського націоналізму. Та є потреба уточнень термінів та понять, що застосовуються в концепції “інтегрального націоналізму”.

Мета роботи полягає у тому, щоби дати коротку характеристику концепції “інтегрального націоналізму” Дмитра Донцова. Для досягнення поставленої мети потрібно розв'язати такі завдання:

- проаналізувати витоки та сутність концепції “інтегрального націоналізму” Дмитра Донцова ;

- охарактеризувати основні положення концепції, дослідити її історичний та політичний розвиток;

- визначити теоретичну значимість концепції “Інтегрального націоналізму”;

Предметом дослідження є концепція “інтегрального націоналізму” Дмитра Донцова.

Об'єктом дослідження основні положення концепції, та їх вплив на формування та розвиток української держави.

1. Загальний зміст та характеристика концепції “інтегрального націоналізму” Дмитра Донцова

Передусім, мабуть, варто прокоментувати сам термін “інтегральний націоналізм”. Як відомо, він виник у Франції на початку XX ст. і застосовувався для ідентифікації екстремального напряму французького націоналізму, в якому змішувалися елементи тоталітаризму і монархізму. Дослідники здебільшого використовують термін “інтегральний націоналізм” як родове поняття, в рамках якого об'єднуються європейські право радикальні тоталітаристські рухи першої третини XX ст. [7]. На початку ХХ ст. “інтегральний націоналізм” поширюється не тільки в Західній, а й у Східній Європі. Особливе його піднесення припадає на 20-30-ті роки, коли в багатьох країнах утверджувалися диктаторські і тоталітарні режими. Найбільшим впливом націоналізм цього типу користувався в так званих запізнілих націях (Німеччина, Італія, Японія) [3, с.151]. Приймаючи до уваги слушне зауваження О. Субтельного про правомірність застосування терміну “інтегральний націоналізм” в ході роботи буде висвітлено правомірність застосування цього визначення до українського радикального націоналізму 1920-30-х років, а зараз нагадаємо лише, що самі представники цього напряму користувалися іншими самоназвами: “організований націоналізм”, “революційний націоналізм” тощо. Термін “інтегральний націоналізм” тут означає “робочий”.

На Україні “інтегральний націоналізм” веде свій родовід насамперед із невдач 1917-1920 рр. Як зауважує Олександр Мотиль, “український націоналізм був по суті спробою пояснити, чому втрачено українську державність і як належить відвоювати її .Частина діячів української революції переконані в тому, що соціалістичні й демократичні підходи сприяють міжпартійній ворожнечі, неефективному керівництву, розходженню в цілях, відсутності чіткої спрямованості, що в сумі призводить до поразки, молоді ветерани війни за незалежність відкинули стару ідеологію. Натомість вони закликали до створення нового типу українця, беззастережно відданого нації та справі незалежної державності. Найенергійніше висловлював ці погляди Дмитро Донцов. Невтішні наслідки національно-визвольних змагань стали для Донцова підтвердженням необхідності докорінної зміни української політичної доктрини, яка домінувала в той період. Також, саме у цей період значно радикалізуються погляди Донцова щодо того, яким чином має бути досягнена українська державність. Зокрема, він відкрито висловлював своє захоплення фашистами та більшовиками. Лібералізм “ставить інтереси маси як збиння одиниць понад інтереси нації як вищого цілого” [2, с.51]. Для великих рас є щось, що є вище за життя одиниць, і для цього “щось” готові вони жертвувати навіть життям цих одиниць. У полі критики Донцова опинився і демократизм, “що ставить інтереси “народу” як неорганізованої, безформної юрби понад інтереси нації” [2, с.51]. Демократизм Донцов бачив як феномен “збірного егоїзму” на відміну від егоїзму індивідуального, що має вираз у лібералізмі. Інакше кажучи, на переконання дослідника, демократія - “це збільшення щастя і добробуту даного покоління у першу чергу” [2, с.56].

“Інтегральний націоналізм” Д. Донцова не спирався на ретельно обґрунтовану систему ідей. Він скоріше ґрунтувався на ряді ключових понять, основна мета яких полягала не в тлумаченні дійсності, а у спонуканні людини до дії. Донцов стверджував, що нація - це абсолютна цінність, і немає вищої мети, ніж здобуття незалежної держави. Оскільки політика - це по суті дарвіністська боротьба народів за виживання, то конфлікти між ними неминучі. З цього випливало, що мета виправдовує засоби, що сила волі панує над розумом, що краще діяти, ніж споглядати. Для популяризації своїх поглядів інтегральні націоналісти міфологізували українську історію, плекаючи своєрідний культ боротьби, самопожертви та національного героїзму. Ми зустрічаємо в рядках: “За Україну вільну від держави-тирана, вільну від колхозної панщини. За Україну не пацифічну, що ставить світ у рабстві понад усе, лиш за Україну, в якій віджив би давній войовничий дух нації. Україну Хмельницького і Мазепи, Полуботка і Шевченка” [8, с.506]. Расизм складав відносно другорядний компонент цієї ідеології, хоч у писаннях деяких її прибічників можна було відшукати сліди антисемітизму, увага на ньому не загострювалася. Наприклад: “Мусимо нести відважно свою віру, не схиляючи чола ні перед чужими, ні перед власними “маловірами”. Мусимо набрати віри в велику місію своєї ідеї і агресивно ту віру ширити. Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря...” [8, с.493].

“Інтегральний націоналізм” сповідував колективізм, що ставив націю над індивідом. Поряд із цим він закликав своїх прибічників бути “сильними особистостями”, які ні перед чим не спинились би для досягнення тих чи інших цілей [3, с.153]. Одна з них зводилася до того, щоб змусити народ діяти як об'єднане ціле, а не як різні партії, класи чи регіональні групи. Звідси й всеохоплююча природа цього руху, який особливого значення надавав соборності (національній єдності), відкидав регіоналізм і прагнув контролювати всі прояви діяльності суспільства [8, с.504]. Інтегральні націоналісти закликали “пробиватися у всі царини народного життя, у всі його закутки, у всі установи, товариства, групи, в кожне місто і село, в кожну родину”. Разом із прагненнями монополізації всіх аспектів життя нації прийшла й нетерпимість. Переконані, що знають єдиний шлях досягнення національної незалежності, інтегральні націоналісти були готові воювати з кожним, хто стане їм на заваді.

Донцов з іншими ідеологами націоналістичного руху не мали чіткого уявлення про тип суспільства, яке вони бажали б мати після здобуття незалежності. Вони мало що могли сказати про його соціально-економічну організацію, зазначаючи лише, що воно буде в основному аграрним і спиратиметься на співпрацю між державою, приватним капіталом та кооперативами. Політична система майбутньої держави засновувалася на владі однієї націоналістичної партії, серцевину якої складали випробувані “борці” й “кращі люди”. На чолі руху стояв верховний керівник, або вождь, котрий мав безумовну і необмежену владу [1]. Але, також ідеалом державного ладу Д.Донцов вважав “селянську дрібнобуржуазну республіку”. Це єдине, що могла врятувати Україну від російського комунізму, який “оперує лише рабами” й прагне “запанувати над масою, що пріч шлункових інтересів і демагогічних кличів нічого не розуміє” [3, с.152].

Отже, “чинний” націоналізм Д. Донцова повністю відповідає характеристикам “інтегрального націоналізму”, що їх визначив Дж. Армстронг і застосування терміну “інтегральний націоналізм” для позначення “чинного” націоналізму Донцова є цілком виправданим, адже: найвища цінність у цій концепції - нація (1); міфологізація історії України - об'єднавчий чинник спільного історичного розвитку (2); офіційна єдина державна ідеологія - підпорядкування раціональної аналітичної думки “інтуїтивно правильним” емоціям (3); влада єдиної національної партії - наявність еліти націоналістів-ентузіастів, які вважаються уособленням “волі нації” (4); “За Україну не пацифічну, що ставить світ у рабстві понад усе, лиш за Україну, в якій віджив би давній войовничий дух нації” - культ дії, війни та насильства (5). інтегральний націоналізм політичний єдність

2. Політичні та історичні наслідки розвитку концепції

Головним джерелом українського “інтегрального націоналізму” є книга Д. Донцова “Націоналізм”, яку перший раз видали в 1926 році. Якщо порівнювати значимість цієї книги для становлення українського націоналістичного руху, то вона буде тотожною “Моїй боротьбі” (нім. “Mein Kampf”) А. Гітлера чи “Доктрині фашизму” (італ. “La dottrina del fascismo”)[4] Б. Муссоліні, в плані ідеологічного забезпечення своїх партій. Головна різниця між ними полягає в тому, що Б. Муссоліні та А. Гітлер написали свої праці вже після оформлення організаційних структур власних партій, Д. Донцов написав “Націоналізм”, як спробу створення подібного руху, подібної партії.

Окремі положення “Націоналізму” були взяті за основу при формуванні ключових засад українського націоналізму (як організованого політичного руху). Зокрема, це стосується сформульованих Д. Донцовим головних підстав національної ідеї - волюнтаризму (антиінтелектуалізму) в розумінні волі нації до життя, до влади, войовничості (антипацифізму), романтики, що включає в себе ілюзіонізм та релігійність, фанатизму як захоплення абстрактним, як заперечення існуючого порядку речей, “аморальності” - не в розумінні відкидання моралі взагалі як такої, швидше у макіавеллівському тлумаченні: етичним є все те, що приносить користь нації і сприяє її подальшому розвитку. Це - перелік тих основних підвалин, на яких, на думку Д. Донцова, мав базуватися націоналістичний світогляд, щоб звільнитися від нашарувань і рухати націю вперед [6]. Основні ідеї “Націоналізму” - це антитези драгоманівському “молоросіянству”. Замість федерації на правах автономії з Росією, Д. Донцов пропонував боротьбу за незалежну державу, замість єдності слов'янських народів - розбрат, обумовлений еволюційною боротьбою між націями, замість “малоросіянства” - національну самобутність та фанатичну боротьбу за неї, замість демократії - диктатуру. Якщо пригадати, то кінець ХІХ століття, як і початок ХХ в українській політичній думці був сповнений почуттям революційних перемін, що у плані встановлення української національної держави, як незалежної - обмежувалися тільки вимогою федерації. Навіть найсміливіші ідеологи і політичні діячі не могли уявити Україну, як незалежну і суверенну державу, і 1917 рік - тому доказ. Центральна рада, що представляла собою легітимну владу в Україні, була (після ІІ універсалу) тільки крайовим органом, а УНР, як незалежна республіка була утверджена тільки ІV універсалом (і за наступні чотири доби УНР, як реально існуюча держава зникла, на її зміну прийшов Гетьманат, в якому, згодом і працював Д. Донцов). І після програної революції Д. Донцов, вважаючи себе “фанатиком” української незалежності, почав шукати корені проблеми нездатності українців до створення чогось надіндивідуального, загальної національної ідеї. Його “Націоналізм” - це не просто теоретичне обґрунтування проблем самостійності в політичній культурі українців, це практичний посібник на тему: “Якими нам бути для того, щоб створити свою незалежну державу”.

Ідеологи ОУН посилалися на Д. Донцова у прямій чи завуальованій формі. Приміром, у матеріалах пропагандистського характеру, що використовувалися для ідейно-політичного виховання членів ОУН та доросту протягом 1930-х рр., поряд з аналізом рис націоналізму акцентовано увагу на волюнтаризмі та енергодинамізмі, тобто поєднанні волі та чину, ідеалізмі, а також подано донцовське розуміння засади провідництва. Не можна заперечити той факт, що для покоління 1920-1930 рр. публіцист Д. Донцов відіграв значною мірою роль популяризатора західноєвропейської соціологічної, політико-філософської спадщини, що не могло не відобразитися на світосприйнятті ідеологів українського націоналізму.

Отже, “Націоналізм” Д. Донцов став основним ідеологічним текстом інтегральних націоналістів, що здебільшого були представлені в ОУН. Ця концепція була розроблена на основі тогочасних європейських тоталітарних ідеологій з унаслідуванням принципів класичних філософів, що придавало йому авторитетності, при простоті базової ідеї.

3. Теоретична значимість концепції “інтегрального націоналізму

Засновником “інтегрального націоналізму” (від фр. nationalisme integrale) більшість вчених вважають Шарля Морраса, що першим проголосив лозунг: “Справжній націоналіст ставить свою державу над всім” (він був одним з організаторів націоналістичної організації у Франції, ще у 1899 році, назва якої: “Аксьон франсез”[5]). Він пропагував благодійність наслідування монархії та католицизму, відстоюючи перевагу (у расистському розумінні) “латинської раси” на усіма іншими. Не випадково, що Д. Донцов використовував термін “інтегральний”, для того, щоб зв'язати свою теоретичну модель націоналізму з більш авторитетними європейськими моделями. Так він запозичив і ряд інших назв у Шарля Морраса, наприклад Донцов часто вживає термін “провансальство”, хоча з точки зору його змістовного наповнення він не підходить до обозначення примітивізму та пасивності в тогочасній Україні. А історія цього терміну наступна: Шарль Моррас, виходець із Прованса, однієї з відсталих провінцій (що і спонукало Донцова так часто вживати термін “провансальство” з поваги до свого ідейного метра - в українській мові не знайшлось відповідного слова). Тому цілий ряд категорій, якими користується Д. Донцов у своєму “Націоналізмі” і виглядають штучними, так такими, що були привнесені за меж традиційної української політичної думки. Подібна знахідка ставить під сумнів оригінальність всієї Донцовської концепції, що у свою чергу вимагає детального розгляду філософських витоків концепції Д. Донцова. Аналізуючи поведінку Донцова того часу, вже згадуваний американський політолог Д. Армстронг писав у статті “Колабораціонізм у Другій світовій війні”: “Донцов... є людиною надзвичайно складного інтелектуального походження. Східний українець за місцем народження, він сильно захоплювався марксизмом перед Першою світовою війною. Цілком можливо (хоч він різко викривав російське народництво), що Донцов був під впливом конспіраторського зразка “Народної волі”. Під кінець 20-х років, однак, Донцов відкинув всі “ідеї дев'ятнадцятого століття” і почав славити дивну концепцію “героїв”, включно з Ніцше, Бергсоном, Сорелем, Кіплінгом, Кічінером і Рузвельтом. Головну інтелектуальну інспірацію в тому періоді Донцов черпав із Моріса Барра та з Шарля Морра”.

Донцов розділяв ідеї Беніто Муссоліні, та італійських фашистів. В передмові до брошури про Муссоліні він писав: “В наші часи, просякнуті отруйним запахом прогнилого соціялістично-ліберального світа, він (Муссоліні) був перший, хто тому світові завдав рішучий удар... своїм чином очистив він народ від розкладаючих сил, інтернаціональності і рідної колтунерії. Проти сил, з якими боровся фашизм, вів пропаганду “Вісник” і “Літературно-науковий вісник” від 1922 р. спочатку серед повного незрозуміння нових ідей нашою суспільністю. Тому якраз “Книгозбірня Вісника” вважає за свій обов'язок дати читачам сильветку людини, яка тріумфом своїм і свого діла здвигнула нові дороговкази для збаламучених конаючим XIX віком народів” [9, с. 292.].

Тут же Донцов хвалиться тим, що за його ініціативою, при його участі та за його кошти, видана так звана “Книгозбірня Вістнйка” - серія брошурок, в яких пропагувались “фюрери” європейського фашизму: М. Островерха - “Муссоліні: людина і чин”, М. Макіявель - “Володар”, Р. Єндик - “А. Гітлер”, Л. Мосендз - “Штайн: ідея і характер”, та інші. Цікаво, що Степан Ленкавський, пишучи про філософські підстави “націоналізму Донцова” виділяє його основним поняттям “ідеалізм”, що в силу своєї багатозначності може означати ідеалізм епістеміологічний (як напрям теорії пізнання, що відкидає незалежне від наших уявлень існування зовнішнього світу), ідеалізм метафізичний (що заперечує існування матерії, а реальну дійсність приписує лише ідеї, духові або волі чи розуму), ідеалізм історичний (що узнає впливи ідей на біг історичних подій) та ідеалізм ненауковий (що заперечує вартість миттєвих матеріальних благ, підносячи духовність над всім). Потім С. Ленкавський аналізує, яка сутність терміну “ідеалізм” у Д. Донцов. Спочатку він відкидає ідеалізм епістемологічний: …про який у Донцов немає мови. У склад його системи входить ідеалізм у трьох останніх значіннях: метафізичний, історичний і ненауковий.” [5].

Найбільшу вартість для ідеології “інтегрального націоналізму” має, очевидно, метафізичний ідеалізм, бо він є виробленою філософською системою, що може дати ідеології найзагальніші наукові підстави й що з неї випливає, як один з наслідків, історичний ідеалізм. Метафізична підстава ідеології Донцова є однорідною, бо в склад її входить одна лише філософська система, а саме ідеалізм, хоч побіч ідеалізму зустрічаємо такі назви як “волюнтаризм”, “енергетизм”, “динамізм”, а навіть також елементи дарвінізму [5].

Отже, проблема аналізу концепції Д. Донцова, полягає у невизначеності категоріального апарату, до того ж та заплутаність, яка була привнесена “запозиченнями” Д. Донцова з інших правих ідеологій та класичних європейських філософських доктрин додатково ускладнила подальший процес аналізу феномену українського “інтегрального націоналізму”.

Висновки

Роблячи висновок по темі дослідження, слід зауважити, що концепція “інтегрального націоналізму ” Дмитра Донцова мала великий вплив на розвиток українського суспільства та української держави. Донцов своїми працями стимулював український націоналістичний рух на Західній Україні, що в процесі еволюції перетворився на Організацію Українських Націоналістів. Також я висвітлив позитивні та негативні аспекти, що були наслідком створення “інтегрального націоналізму”- до позитивних можна віднести: розвиток національної самосвідомості, популяризація патріотичних погляді в Україні, поява ОУН, що стала провідником незалежності української нації, створення української держави; до негативних можна віднести: тоталітаризм, яким була “прошита” концепція - це і тип політичного режиму майбутньої держави (національна диктатура) і форма державного правління (народна держава на чолі якої має стояти вождь з необмеженою владою), і постійні заклики Д. Донцова про те, що потрібно “…сіяти ненависть до своїх.

Також під час дослідження, я визначив, що витоки “інтегрального націоналізму ” був французький “інтегральний націоналізм”, італійський фашизм та німецький нацизм.

“Чинний” націоналізм Дмитра Донцова, або як його ще називають “інтегральним” (щоб показати спільність з європейськими рухами 20-30-х років ХХ століття) є однією з тих концепцій, що зрештою призвели до появи нашої держави. Специфічна войовнича ідеологія, сформована Д. Донцовим, стала головним джерелом для ідеології УПА (що сама по собі є наслідком діяльності ОУН, яка приймала своєю ідеологією “чинний націоналізм”, звісно у більш ліберальному вигляді ніж її описував автор). Світогляд діячів української революції здебільшого був сформований у часи популярності М. Драгоманова, з його культурним федералізмом, який заперечував потрібність суверенізації України, чи будь-якого зі слов'янських народів (що знаходилися у залежності від Російської імперії). Цей світогляд є одним з тих чинників, що заважав утвердженню України, як незалежної держави (спочатку за часів існування Центральної ради, потім Гетьманату а згодом і дерикторії УНР). Першим, хто обґрунтував необхідність заснування суверенної держави і боротьби за неї був саме Д. Донцов, стверджуючи, що це є вища воля нації..

Зміни в світогляді, спричинені ідеологією “чинного” націоналізму - залишилися у традиціях західної України, як частина історичної спадщини, що зараз знайшла своє відображення у багатьох організаціях і рухах націоналістичного спрямування.

Список використаної літератури

1. Донцов Д. Націоналізм. - Лондон: Українська видавнича спілка; Торонто: Ліга визволення України, 1966. - 363 с.

2. Кирилюк Ф, Хвилько М. Політологія. - К.: Здоров'я, 2004. - 776 с.

3. Кононенко П. Національна ідея, нація, націоналізм. - К.: МАУП; Міленіум, 2006. - 358 с.

4. Семків О. Політологія, хрестоматія кінець ХІХ - перша половина ХХ століття. - Львів: Світ. - 800 с.

5. Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. З історії розвитку українського націоналізму М. Сосновський. - Нью-Йорк. - Торонто: НТШ Сучасність, 1974. - 419 с.

Размещено на Allbest.ru