Єврейські політичні партії та рухи у 20-х роках ХХ ст.: політологічний аналіз

Методологічні засади і джерельна база дослідження єврейських політичних партій. Стан та еволюція єврейського політичного руху 1920-х років. Інституційний вимір єврейського політичного руху. Практика державної політики щодо єврейських політичних об’єднань.

Рубрика Политология
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.08.2015
Размер файла 41,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ПЕТРА МОГИЛИ

КОПИЛ Олександр Сергійович

УДК [329.7(=411.16):329.8](477.7)

ЄВРЕЙСЬКІ ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА РУХИ У 20-Х РОКАХ ХХ СТ.: ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Миколаїв - 2008

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник

кандидат історичних наук, доцент

Тригуб Олександр Петрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, докторант кафедри історії для гуманітарних факультетів.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

Войналович Віктор Анатолійович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник відділу національних меншин;

доктор історичних наук, професор

Орлянський Володимир Семенович,

Запорізький національний технічний університет, професор кафедри політології та права.

Захист відбудеться “ 23 ”січня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 38.053.01 у Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10.

Автореферат розісланий “22” грудня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.С. Іванов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження теоретичних і практичних проблем утворення, розвитку та функціонування політичних партій і масових політичних рухів залишається пріоритетним завданням сучасної української політології. Цінним для розуміння сутності політичних інститутів є історичний досвід, який розкриває закони функціонування і логіку розвитку політичних партій. У цьому аспекті значний інтерес представляє період існування багатопартійності і трансформації до монопартійної системи в Україні в 1920-х роках, зокрема малодослідженим залишається досвід політичної діяльності єврейських партій і об'єднань. Діяльність політичних організацій некомуністичного спрямування довгий час зображалася лише негативно. Тому актуальність теми дослідження пов'язана з необхідністю як відтворення об'єктивної картини партійно-політичного життя в Україні в 1920-х роках, так і фактологічного вивчення та теоретичного осмислення діяльності єврейських політичних об'єднань.

Формування державної етнонаціональної політики є одним з найважливіших завдань сьогодення. Ситуація в сучасній Україні характеризується політизацією національних меншин, тобто зростанням їх політичної активності. Представники національних меншин становлять 22,2 % (понад 130 етносів) від загальної численності населення і суттєво впливають на суспільно-політичні процеси в нашій державі. Однією з великих груп є євреї (понад 100 тис. осіб). Меншини створили власні політичні рухи та партії, беруть активну участь у виборах усіх рівнів і в інших громадсько-політичних процесах. Модель взаємодії держави з такими інституціями ще не створено, першим кроком до розв'язання даного питання може стати вивчення досвіду діяльності етнічних партій і організацій на території України та винесення необхідних теоретичних висновків та уроків.

Також тема діяльності єврейських політичних об'єднань і рухів довго була пов'язана з багатьма міфами й спекуляціями. Тому всебічний аналіз та оцінка діяльності єврейських політичних партій і рухів допоможе в розвіюванні небезпечних соціальних міфів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано за індивідуальним планом у контексті комплексної теми „Актуальні питання соціально-економічного, політичного і культурного розвитку Нижнього Подніпров'я та Побужжя” (номер державної реєстрації в УкрІНТЕІ 0106U010468), якою займається кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили, та науково-дослідній темі „Єврейські політичні партії в 20-х роках ХХ століття (на матеріалах Півдня України)” (номер державної реєстрації в УкрІНТЕІ 0107U008649).

Мета дисертації полягає у комплексному теоретико-методологічному осмисленні та виявленні закономірностей діяльності єврейських політичних партій і рухів на території Півдня України, з'ясування специфіки політичних об'єднань і рухів національних меншин на прикладі українських євреїв. Для досягнення мети визначаються такі завдання дослідження:

1) проаналізувати джерельно-історіографічну базу та визначити концептуально-методологічні засади дослідження;

2) встановити передумови виникнення й активізації єврейського політичного руху в Україні;

3) визначити специфіку ідеологічної платформи єврейських партій та об'єднань України;

4) дати характеристику еволюції діяльності єврейського руху на Півдні України;

5) виявити соціальну базу, особливості внутрішньої структури, тактику, форми і методи діяльності єврейських політичних партій, а також закономірності міжпартійних взаємин;

6) виявити роль молодіжних і громадських організацій у єврейському русі;

7) охарактеризувати специфіку радянсько-більшовицької моделі взаємодії з єврейськими політичними партіями і рухами;

8) з'ясувати причини зникнення єврейського політичного руху з політичної арени України у кінці 1920-х рр., оцінити роль репресивної політики радянської влади в такому процесі.

Об'єктом дослідження виступає діяльність єврейських політичних партій та рухів в Україні 1920-х рр.

Предметом дослідження є специфіка організаційної побудови, ідейно-програмної бази, практичної діяльності єврейських політичних партій та рухів у 1920_х рр. у регіональному вимірі Півдня України.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1920-1928 рр. Даний відрізок часу відзначається важливими, іноді суперечливими і драматичними процесами як в єврейському національному русі взагалі та і в діяльності єврейських політичних партій. Саме з цим періодом пов'язано в історіографії багато „білих плям”, замовчувань, тенденційності, що були спричинені логікою побудови однопартійної системи та засекреченістю більшості архівних матеріалів, пов'язаних із діяльністю політичних партій, зокрема, національних.

Нижня межа (1920 р.) пояснюється завершенням національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920-х років і початком формування однопартійної системи. Проте більшість єврейських партій продовжувала вести нелегальну діяльність до кінця 1920-х рр., коли основних партійних лідерів і активістів було репресовано. У 1928 р. радянська влада заборонила діяльність Єврейської соціал-демократичної робітничої партії Поалей Ціон і ліквідувала „легальне крило” Гехалуц. Цим пояснюється верхня межа дослідження - 1928 р. Іноді автор свідомо виходить за нижню межу, з'ясовуючи передумови того чи іншого явища.

Автор звертається до пріоритетного напряму сучасної політології, політичної регіоналістики, у сферу аналізу якої входить вивчення політичного середовища на регіональному рівні. Географічні параметри дослідження визначаються територією України у 1920-х роках, проте особливу увагу в досліджені приділено Півдню України (територія сучасних Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської, Запорізької областей) через те, що ця територія була ареною бурхливої діяльності єврейських політичних об'єднань, на ній проживали численні представники єврейського народу (більше 350 тисяч), вона мала специфічні політико-географічні, етнонаціональні та економічні характеристики.

Методи дослідження. Автор використав загальнонаукові методи (аналіз, синтез, статистичний метод), спеціальні методи політичної науки (системний, інституціональний, структурно-функціональний, порівняльний) та історичні методи. Інституціональний метод передбачає вивчення інститутів, через які діяв єврейський політичний рух, - політичних партій, молодіжних і громадських організацій українського єврейства. Під кутом зору системного методу єврейський політичний рух розглядається як цілісність, що формується взаємодією елементів (культурно-духовного, ідеологічного, інституційного), і знаходиться в різноманітних зв'язках з навколишнім середовищем - політичною системою радянської України. Структурно-функціональний метод полягає у розгляді внутрішньої структури системи (єврейського політичного руху) з позиції функціонального призначення кожного її елемента. Порівняльний метод було використано для характеристики діяльності єврейських політичних об'єднань, через порівняння їх організаційної структури, політичної та виховної роботи, агітації, ідеології.

Наукова новизна зумовлюються вибором об'єкту і предмету дослідження і полягає у тому, що вперше у вітчизняній політичній науці:

- здійснено комплексний аналіз теоретико-ідеологічних, організаційних засад та практичної діяльності єврейських політичних партій та рухів у 1920_х рр. у регіональному вимірі Півдня України;

- розроблено періодизацію діяльності єврейських політичних об'єднань, що дозволило охарактеризувати життєвий цикл єврейського політичного руху, навести характеристики кожного періоду із врахуванням факторів зміни зовнішнього і внутрішнього середовищ;

- введено до наукового обігу значну кількість недосліджених джерел, що дало змогу висвітлити функціонування єврейських організацій та оцінити їх роль у політичних процесах досліджуваного періоду.

Удосконалено:

- характеристику політичного руху єврейської національної меншини на Півдні Україні у 1920-х рр.;

- обґрунтування передумов активізації єврейського політичного руху у 1920-ті рр.;

- типологізацію єврейських політичних об'єднань.

Дістали подальшого розвитку:

- дослідження форм і механізмів взаємодії молодіжних, громадських об'єднань із політичними партіями, зокрема розширено характеристику трьох базових форм: ініціативно-консультативної, координаційної, тісної співпраці;

- аналіз ролі репресивної політики радянської влади у зникненні єврейських політичних об'єднань з політичної арени України у кінці 1920-х рр.;

- характеристика „домінантної” і „діалогової” моделей державної етнонаціональної політики і пов'язаних з ними парадигм політичної активності національних меншин - парадигми „вимог і тиску” і парадигми „участі та внеску”;

- ідеї інтеграції українського суспільства на основі міжнаціональної толерантності та взаємоповаги.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що сформульовані у висновках пропозиції та рекомендації щодо оптимізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування, в обов'язок яких входить відповідна діяльність. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні підручників з історії та теорії політичних партій і рухів в Україні, етнополітології та історії міжетнічних стосунків, політичної історії України, історії національних меншин в Україні тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Висновки і результати, в тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, сформульовані й отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження апробовані на 10 міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових і науково-практичних конференціях: Чотирнадцятій щорічній міжнародній міждисциплінарній конференції з іудаїки (м. Москва, 2007), щорічних „Могилянських читаннях” (м. Миколаїв, 2005, 2006, 2007), щорічних Запорізьких єврейських читаннях (м. Запоріжжя, 2005, 2007, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції „Ольвійський форум - 2007: стратегії України в геополітичному просторі” (м. Ялта, 2007), Миколаївській обласній науково-практичній конференції, присвяченій 70-річчю утворення Миколаївської області та Дню міста Миколаєва (м. Миколаїв, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції „Ольвійський форум-2008: стратегії України в геополітичному просторі” (м. Ялта, 2008).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення у 12 наукових публікаціях, 7 з яких - у фахових виданнях з політичних наук загальним обсягом понад 5 друк. арк.

Структура дисертації відповідає меті та завданням дослідження, зумовлена проблемним підходом і складається зі вступу, чотирьох розділів (9 підрозділів), висновків, семи додатків (4 таблиці, 7 схем, список партійних лідерів і активістів), списку використаних джерел і літератури (381 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 239 сторінок, з яких основного тексту - 174 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовані вибір теми та її актуальність, визначені предмет та об'єкт дослідження, методологічна основа, мета та завдання, сформульована наукова новизна, практичне значення отриманих результатів та особистий внесок дисертанта в розробку проблеми.

Перший розділ „Концептуально-методологічні засади та джерельно-історіографічна база дослідження” розкриває етапи наукової розробки теми та джерельну базу, яка характеризує діяльність єврейських політичних партій і рухів у 1920_х рр.; сформульовано концептуально-методологічні засади і методи дослідження.

У першому підрозділі першого розділу „Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження” висвітлено історіографію проблеми, яка у своєму розвиткові пройшла два основних етапи, що відображають загальні напрямки еволюції історичної та політичної наук: перший етап - радянський (1920-1991 рр.), другий - пострадянський етап (1991 р. - до сьогодні).

Початок першого етапу вивчення проблеми діяльності єврейських партій представлено працями, як правило публіцистичного чи науково-публіцистичного характеру. Часто автори таких публікацій були безпосередніми учасниками подій: колишніми членами єврейських партій, функціонерами більшовицької партії чи комсомолу (С. Білокриницький, Ш. Голубицький, І. Нейфах, М. Рафес). Найбільше уваги в той час було приділено критиці небільшовицьких молодіжних об'єднань, таких як Югенд Поалей Ціон та Євкомол.

Починаючи з середини 1930-х рр. і до 1960-х рр. у радянській історіографії практично відсутні праці, присвячені єврейській проблематиці, адже іудаїка була проголошена “буржуазною наукою”.

Певне пожвавлення у вивченні політичних і національних процесів у 1920-ті рр. намічається у післясталінський період. Саме в цей період з'являються численні праці, спрямовані на критику сіонізму, який радянські ідеологи трактували як політичну практику і мережу організацій єврейської буржуазії, які зрослися з капіталістичними колами США. З цим часом пов'язано виникнення в історіографії поняття „непролетарські партії”. Радянські історики використовують такий термін щодо єврейських партій, починаючи з середини 1970-х рр. (К. Гусєв, В. Кузьменко, О. Красивський, І. Курас, А. Лейкін, В. Полушкіна, В. Роденков, О. Сабінін, С. Усов, І. Чемериський,). На партії навісили ярлик „дрібнобуржуазні”, а їх відхід з політичної арени пояснюють виключно об'єктивним історичним процесом, не згадуючи про роль більшовицької партії в цьому процесі.

У той самий час в Ізраїлі з'являються серйозні дослідженнями, які проливають світло на діяльність сіоністських партій і організацій в Росії та Україні (найбільш ґрунтовне дослідження здійснив І. Маор).

Утворення незалежної української держави супроводжується відкриттям раніше заґерметизованих проблем, відбувається ренесанс іудаїки. Для другого, пострадянського, етапу (1991 р. - до сьогодні) характерна поява серйозних, вільних від заідеологізованості історичних і політологічних досліджень партійно-політичної ситуації в Україні в 1920_х рр., в тому числі вивчення діяльності єврейських партій.

Вагомий внесок у розуміння проблеми діяльності єврейських партій та організацій зробили представники історичної науки (В. Гура, В. Гусєв, О. Козерод, В. Орлянський, В. Прилуцький).

Серед спроб політологічного осмислення даної проблематики слід відзначити дослідження М. Гона та О. Наймана. Віддаючи належне науковій та фактографічній цінності досліджень О. Наймана, не можна не відмітити, що деякі важливі аспекти проблеми залишилися поза увагою автора. У дослідженні майже відсутній регіональний розріз, зокрема, аналіз специфіки діяльності партій на Півдні України (автор не ставив перед собою такого завдання). До того ж верхньою хронологічною межею дисертаційного дослідження О. Наймана є 1925 р., проте єврейські партії і рухи продовжували досить активну діяльність до кінця 1920-х рр.

Щодо російської історіографії, то найбільш ґрунтовним дослідженням з історії сіоністських об'єднань у 1920_ті рр. є роботи А. Сімонової. Єврейський політичний рух стає предметом багатьох досліджень в ізраїльській історіографії (А. Епштейн, В. Лакер, А. Шапіра).

Отже, незважаючи на велику кількість монографій та публікацій, присвячених різним аспектам нашої теми, можна говорити про відсутність політологічного дослідження, в якому було б системно розглянуто діяльність єврейських політичних партій та рухів, особливо на Півдні України. Нерозробленими аспектами проблеми залишаються характеристика масштабів, напрямів, форм та методів діяльності єврейських політичних організацій, зокрема в регіональному аспекті, характеристика причин виникнення й етапів еволюції єврейського політичного руху.

У цьому підрозділі дисертант також розкриває джерельну базу, яка дозволила дослідити теоретичні і практичні аспекти діяльності єврейських політичних партій.

Для вирішення завдань дослідження автор використав широке коло джерел, що зберігаються у Російському державному архіві соціально-політичної історії (м. Москва), Центральному державному архів громадських об'єднань України (м. Київ), Державних архівах Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Кіровоградської областей. Значна частина їх вводиться до наукового обігу вперше. Увесь комплекс джерел автор вважає доцільним поділити на чотири основні групи: документальні джерела (законодавчі, актові, діловодні, статистичні, судово-слідчі та ін.); періодична преса; теоретичні твори, які стали ідеологічною основою сіонізму; спогади безпосередніх учасників діяльності єврейських об'єднань.

Другий підрозділ першого розділу „Концептуально-методологічна основа і методи дослідження” присвячений розкриттю концептуальних основ, методології та методів дисертаційного дослідження.

Концептуальну основу дисертації можна звести до таких положень:

1) для комплексного дослідження такого складного політичного явища як єврейський політичний рух слід застосовувати комплексний, міждисциплінарний підхід, зокрема, ширше використовувати досягнення теорії національних і політичних рухів (Г. Блумер, П. Бурд'є, Е. Гідденс, М. Грох, Г. Касьянов, Е. Сміт, Д. Стокдейл, Р. Тернер та ін.);

2) при дослідженні єврейського руху обов'язково слід враховувати природу політичного режиму і характер політичних процесів, які відбувались в радянській Україні в 1920-ті рр.;

3) єврейський політичний рух в Україні слід розглядати не ізольовано, а в контексті розвитку світового сіоністського руху, важливою частиною якого була діяльність українського єврейства;

4) доцільність врахування духовно-культурного компоненту євреїв як нації, а саме, місце релігії, традицій, мови у житті євреїв;

5) врахування особливостей східноєвропейського і українського єврейства в порівнянні з єврейством західноєвропейським.

Методологічний підхід до розгляду поставленої проблеми базується на залученні концептуальних здобутків політичної та історичної наук. Усі компоненти дослідження ґрунтуються на принципах об'єктивності, історизму, системності, розвитку, всебічності та плюралізму.

Другий розділ „Стан та еволюція єврейського політичного руху 1920-х рр.” присвячений аналізу передумов активізації, характеристиці ідеологічних засад та періодизації єврейського політичного руху.

У першому підрозділі другого розділу „Політичні та соціально-економічні передумови активізації політичного руху українських євреїв”, спираючись на теорію Н. Смелзера, розкриваються умови виникнення й активізації єврейського руху у 1920-х рр.

На початку 1920-х рр. став проявлятися ряд «структурних передумов» пожвавлення єврейського політичного руху, а саме: структурне сприяння (традиції сіоністського руху серед українського єврейства Півдня України; політизація основних груп населення після революційних подій 1917-1920 рр.), структурна напруга (незахищеність євреїв після потрясінь громадянської війни; важке соціально-економічне становище; помітна нерівність прав євреїв у порівнянні з іншим населенням України), поширення спільних вірувань, наявність організованої групи, фактори прискорення (значне піднесення світового сіоністського руху) тощо.

Другий підрозділ другого розділу „Ідейно-програмні основи єврейських партій та об'єднань” присвячений аналізу ідеології єврейських політичних партій та об'єднань.

До 1920 р. єврейська політична думка запропонувала різні підходи до вирішення єврейського питання, повністю сформувалась і здобула багато прихильників ідеологія сіонізму в різних її варіаціях. Більшість ідеологем, напрацьованих у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. були використані як базові в політичному русі українського єврейства у 1920-х рр. Основними ідеологічними течіями, на які орієнтувалися єврейські партії були: соціалістичний сіонізм, трудовий сіонізм та поалейціонізм. Ці ідеології відрізнялись позиціями щодо вирішення загальнополітичних і національних проблем. Також, єврейські партії відрізнялись ставленням до радянської влади. Відповідно до такого критерію партії були: відверто антирадянськими, прорадянськими й організаціями, що намагалися зберігати нейтралітет. Усі основні єврейські партії були лівого, соціалістичного спрямування і знаходились під впливом ідеології політичного сіонізму.

У третьому підрозділі другого розділу „Еволюція єврейського руху” автор поділяє еволюцію руху в 1920-ті рр. на три основні етапи: 1) 1920-1923 рр. - адаптація до нових політичних умов, реорганізація, артикуляція політичних вимог; 2) 1923-1926 рр. - зміцнення інституційної спроможності єврейських політичних об'єднань, активна агітаційно-пропагандистська діяльність, збільшення кількості членів і симпатиків; 3) 1926 - кінець 1920-х рр. - згасання єврейського політичного руху, що значним чином було пов'язано із репресивною політикою радянської влади.

Третій розділ дисертації „Інституційний вимір єврейського політичного руху” присвячений аналізу інституційних характеристик єврейських політичних партій і організацій.

У першому підрозділі третього розділу „Соціальна база, організаційна структура, практична діяльність єврейських політичних партій” автор аналізує специфіку організаційної побудови, соціальну базу, кількісний склад, стратегію та тактику діяльності єврейських партій на Півдні України.

Зі становленням радянської влади на території Півдня України продовжували діяльність Єврейська комуністична партія Поалей Ціон (ЄКП ПЦ) і Єврейська соціал-демократична робітнича партія Поалей Ціон (ЄСДРП ПЦ), Радикал-соціалістична партія Поалей Ціон (РСП ПЦ). Серед новостворених об'єднань були Сіоністська соціалістична партія (ЦСП) і Сіоністська трудова партія Цейрей Ціон (СТП). Деякі дослідники відносять до політичних партій т. зв. „загальних сіоністів” - Альгемайне Ціон та Дройр, проте ми вважаємо за доцільне віднести їх до суто громадських асоціацій з огляду на специфіку їхньої практичної діяльності.

Всі „старі” єврейські партії належали до поалейціоністського руху. „Младосіоністів” (нове покоління сіоністів, нові утворення) представляли ЦСП та СТП. Усі п'ять єврейських партій, що діяли в Україні у 1920_х рр., були сіоністського спрямування, хоч і суттєво різнились ідеологією.

В узагальненому вигляді соціальною базою єврейських партій була вся єврейська національна меншина України. У цьому відношенні єврейські партії мали дійсно широку соціальну базу у південному регіоні.

Згідно з переписом 1926 року з 2672 тисяч євреїв СРСР 60,4 % мешкали в Україні. Вони в Україні займали третє місце після українців і росіян (8,1 % - росіяни, 5,4 % євреї). Особливо численним було єврейське населення Півдня (більше 350 тисяч).

За нашими оцінками найбільшу соціальну базу в Україні мали младосіоністські партії, особливо ЦСП. До партії переважно належали молоді люди віком 20-28 років. За соціальним складом до сіоністських організацій належали: 1) інтелігенція, у першу чергу студенти; 2) безробітна молодь, особливо у містах; 3) учні; 4) дрібні торговці та крамарі; 5) кустарі та ремісники. Серед сіоністів зустрічалися також робітники.

Загальна кількість організованих членів сіоністських політичних груп досягала до 15-17 тисяч в Україні, проте самі більшовики визнавали, що ця цифра дуже приблизна, адже на облік потрапляли лише найбільш активні, а не просто рядові члени. Окрім того, існував великий прошарок симпатиків, які співчували і морально підтримували сіоністів, проте не були готові до небезпечної підпільної діяльності. Доповіді євсекції свідчать, що часто цілі містечка і селища, компактно заселені євреями, цілком підтримували сіоністів. Отже, за нашими оцінками, як мінімум 2 % єврейського населення України брали активну участь у діяльності політичних організацій сіоністського спрямування, ще як мінімум 10-15 % відсотків євреїв співчували і підтримували такі об'єднання. Беручи до уваги низку факторів (демографічна ситуація, географічний фактор зручності еміграції, наявність 30 єврейських колоній), ми припускаємо, що цифри на Півдні України були ще більшими. Таким чином, у досліджуваному регіоні активними учасниками єврейського політичного руху було близько 10 тисяч осіб і приблизно 60 тисяч прихильників.

У першій половині 1920-х років сіоністські партії в Україні інтенсивно розбудовували організаційну структуру. Загальна структура політичних організацій мала тенденцію до відтворення адміністративної структури держави. Центральні комітети ЄКП ПЦ, ЄСДРП ПЦ, ЦСП знаходилися в Москві. У Києві було Українське Центральне бюро (після 1920 р. Український Головний комітет) ЄКП, який керував Лівобережним і Правобережним бюро, останньому був підпорядкований Одеський губернський комітет. З Одеси відбувалося управління місцевими організаціями в Миколаєві, Херсоні, Єлисаветграді, Вознесенську, Балті. Структура ЄСДРП ПЦ відрізнялася тим, що Одеський обласний комітет безпосередньо підпорядковувався ЦК у Москві. Так само і окружний комітет ЦСП в Одесі прямо був пов'язаний з ЦК ЦСП у СРСР (м. Москва). Натомість керівний орган РСП ПЦ знаходився безпосередньо в Одесі. Цілком природно, що Одеса була координаційним центром для всього єврейського політичного руху Півдня України.

Поалейціоністські партії мали слабку інфраструктуру (особливо після фактичного приєднання ЄКП до більшовиків у 1922 р.). ЄСДРП мала партійні організації в Одесі, Миколаєві і Херсоні.

Характерною рисою організаційної структури всіх єврейських партій були добре розвинені „придаткові організації” (термін М. Дюверже), що знаходяться в силовому полі партії та існують для підсилення зв'язку з членами і прихильниками (молодіжні рухи, жіночі організації, спортивні ліги).

Єврейські політичні партії намагалися досягати своєї мети і впливати на широкі кола єврейського населення регіону різноманітними засобами, головними з яких були такі: поширення друкованої агітаційної продукції, публічні виступи на різноманітних зібраннях, організація різноманітних гуртків і клубів, безпосереднє спілкування з представниками єврейського населення.

Другий підрозділ третього розділу „Молодіжні та громадські організації в єврейському політичному русі” присвячений аналізу діяльності молодіжних і громадських організацій у єврейському русі Півдня України.

Треба зазначити, що єврейський рух в досліджуваний період був майже повністю молодіжним. Це підтверджує той факт, що вік засновників ЦСП та СТП ПЦ, як правило, не перевищував 30 років, а самим старшим з них виповнилось 35.

Єврейські партії в Україні у 1920-ті роки приділяли серйозну увагу молодіжній політиці та взаємодії з єврейськими молодіжними організаціями. При всіх партіях функціонували молодіжні організації: Євкомол при ЄКП ПЦ, Югенд ПЦ при ЄСДРП ПЦ, Сіоністсько-соціалістична спілка молоді (ЦСЮФ) при ЦСП, Єдина всеросійська організація сіоністської молоді (ЄВОСМ) при СТП. У структуру ЄКП також входили жіночі відділи. Лідерами єврейського молодіжного руху (на Півдні України зокрема) слід вважати ЦСЮФ та Гашомер Гацоір, вони були найбільш численними, займалися активною громадсько-політичною роботою і значно впливали на єврейське населення досліджуваного регіону.

Велике значення для єврейського політичного руху мала організація Гехалуц, яка займалася практичною роботою - залученням єврейської молоді до виробничої праці і підготовкою до еміграції в Палестину. Всі єврейські партії прагнули співпрацювати і впливати на Гехалуц.

Для кращого розуміння сутності єврейських політичних об'єднань, автор пропонує типологізувати їх за такими критеріями: ставлення до влади (близькі до більшовиків, нейтральні та опозиційні), легальний статус (легалізовані, напівлегальні, заборонені), ідеологія (поалейціоністи, ліві сіоністи, праві та загальні сіоністи), політична вага (група „лідерів”, „активні”, „статисти”).

Четвертий розділ роботи „Концептуальні моделі та практика державної політики щодо єврейських політичних об'єднань” присвячений аналізу практики державної політики щодо єврейських політичних партій і рухів.

У першому підрозділі четвертого розділу „Специфіка радянсько-більшовицької моделі взаємодії з єврейськими політичними партіями і рухами” дається характеристика політики радянської влади щодо єврейського політичного руху.

На передумови формування та еволюції політики радянської влади відносно єврейських партій впливали: логіка побудови однопартійної більшовицької системи; ряд таких зовнішніх факторів, як вплив і клопотання зарубіжних сіоністів і дипломатів; особисті позиції голови ОДПУ Ф. Дзержинського, який виступав проти переслідувань сіоністів, та його заступників, які дотримувались протилежної думки; еволюцією політичних позицій сіоністських партій, зокрема прийняття відверто антибільшовицької платформи до середини 1920-х рр.; позиція євсекцій, основні діячі якої були вихідцями із соціалістичних єврейських партій і традиційно вороже ставилися до своїх конкурентів - сіоністів.

Лідери єврейських партій, вступивши до лав компартії, продовжували боротьбу з сіоністами та клерикалами, що значною мірою полегшувало більшовикам ліквідацію громадських єврейських організацій. Ця діяльність включала не тільки пропагандистські заходи, а й репресивні засоби боротьби з івритом, сіонізмом та іудаїзмом.

Другий підрозділ четвертого розділу „Діяльність репресивної системи зі знищення єврейських політичних організацій” присвячений аналізу репресивної діяльності радянської влади проти активістів єврейського політичного руху.

До 1925 р. політика більшовиків щодо єврейських партій набула відвертого репресивного характеру і мала системний характер, що включало в себе: ведення постійного спостереження за діяльністю партійних організацій, введення таємних співробітників у партійні організації; агітаційно-пропагандистська робота серед єврейських мас (в основному через діяльність євсекції), проведення агітаційних кампаній; розгроми партійних організацій, арешти і вислання активних діячів єврейських партій; перешкоджання господарській діяльності осіб і організацій, які потенційно могли фінансувати діяльність єврейських політичних організацій; заборона у реєстрації нових єврейських громадсько-політичних об'єднань.

У середині 1920-х рр. склалась специфічна „радянсько-більшовицька” модель взаємодії з єврейськими політичними партіями і рухами, яка передбачала ігнорування будь-яких ініціатив і вимог вторинних суб'єктів політичного процесу, реалізацію „домінантної” етнонаціональної політики, репресивні дії проти будь-яких непідконтрольних громадсько-політичних об'єднань національних меншин. Така модель відповідала тенденціям становлення однопартійної системи і тоталітарного політичного режиму.

У висновках сформульовані основні результати роботи:

1. Проведений у дисертаційній роботі аналіз політичного руху єврейської національної меншини Півдня України у 1920-х рр. дозволяє зробити висновок, що характерною рисою як вітчизняної, так і закордонної історіографії була фрагментарність вивчення питання. Відсутність наукових праць узагальнюючого характеру з даної проблеми зумовила потребу її ґрунтовного, комплексного дослідження. Аналіз джерельного забезпечення засвідчив, що вони дають можливість висвітлити досліджувану тему.

2. Основними передумовами виникнення і активізації єврейського політичного руху в Україні були: економічні (економічна криза, занепад традиційних сфер господарської діяльності, обтяжлива податкова політика тощо), соціальні (відчуття незахищеності після масштабних погромів, антисемітизм), політичні (нерівність у правах з іншим населенням; політика влади проти традицій, мови, релігії; міжнародна активізація сіоністського руху).

3. Ідеологічною базою єврейського руху були: соціалістичний сіонізм, трудовий сіонізм та поалейціонізм. Усі основні єврейські партії були лівого, соціалістичного спрямування і знаходились під впливом ідеології політичного сіонізму. Серед сіоністів не було єдності у питанні співвідношення боротьби за соціальні права в Україні та діяльності, спрямованої на створення єврейської держави. ЦСП та СТП вважали, що боротьба за соціальні перетворення не може призвести до вирішення єврейського питання і лише відволікає від головної мети національного руху - створення власної держави. У той час як ЄСДРП та ЄКП, не відкидаючи ідею еміграції, боролися за покращення життя євреїв у СРСР, зокрема, через побудову системи єврейського самоврядування.

4. Еволюцію руху в 1920-ті рр. доцільно поділити на три основні етапи: “адаптація” (1920-1923 рр.), “зміцнення” (1923-1926 рр.), “згасання” (1926-кінець 1920-х рр.).

5. Соціальна база єврейських політичних партій була досить широкою - вони мали значний вплив на такі групи єврейства, як молодь, кустарі, переселенці, інтелігенція, крамарі. За нашими оцінками приблизно 10 тис. євреїв складали актив політичного руху на Півдні України, який мав 60 тис. прихильників.

Серед єврейських партій найбільш організаційно потужними були сіоністські об'єднання - ЦСП і СТП. Ці партії мали розгалужену мережу на Півдні України. Структура партій складалась з районних і міських комітетів, місцевих осередків, які діяли майже у всіх містах Півдня України, значний вплив сіоністи мали на мешканців єврейських колоній. Місцеві організації єврейських політичних партій підтримували активні зв'язки з подібними організаціями із сусідніх регіонів, перш за все з Одесою.

В основному діяльність єврейських політичних партій на Півдні України полягала у поширенні друкованої агітаційної продукції, публічних виступах на різноманітних зібраннях, організації гуртків, матеріальна допомога єврейському населенню, організації еміграції до Палестини.

6. Єврейські партії в Україні в 1920-ті роки приділяли серйозну увагу молодіжній політиці і взаємодії з єврейськими молодіжними організаціями. Лідерами єврейського молодіжного руху (на Півдні України зокрема) слід вважати ЦСЮФ та Гашомер Гацоір, вони були найбільш численними, займалися активною політичною роботою і значно впливали на єврейське населення регіону.

7. У радянській Україні в 1920-ті рр. існувала модель незбалансованої, „домінантної” державної етнонаціональної політики. Така модель характеризувалася ігноруванням пропозицій і вимог національних меншин, забороною діяльності незалежних етнонаціональних об'єднань, у поєднанні зі створенням державних національних організацій, вихованням нової культури «національної за формою, соціалістичною за змістом» тощо.

8. Серед причин зникнення єврейського політичного руху з політичної арени України основну роль відігравала політика радянської влади, яка до 1925 р. набула відвертого репресивного характеру. Методи радянської влади були системними та послідовними: ведення постійного спостереження за партійною діяльністю, впровадження таємних співробітників в єврейські організації; проведення агітаційних кампаній; розгроми партій, арешти і вислання активних політичних діячів; перешкоджання господарській діяльності; заборона в реєстрації нових єврейських громадсько-політичних об'єднань. Наслідком застосування такої системи було повне зникнення з політичної арени єврейських партій і рухів до кінця 1920_х рр.

В умовах сучасної України (етнополітичний ренесанс, політична суб'єктивізації та мобілізація національних меншин) слід враховувати історичний досвід діяльності політичних рухів національних меншин і не повторювати помилок радянського режиму. У сьогоднішній ситуації має бути повністю впроваджена діалогова, демократична модель державної етнонаціональної політики.

Аналіз діяльності єврейських політичних партій і рухів дозволив сформулювати певні практичні рекомендації.

У сфері державної етнонаціональної політики:

1. Доцільно прийняти і реалізовувати державну стратегію етнонаціональної політики. Першим кроком у цьому напрямі має бути якнайшвидше прийняття Верховною Радою України Закону України „Про Концепцію державної етнонаціональної політики України”, проект якого був розроблений Державний комітетом України у справах національностей та релігій.

2. Створення умов і стимулювання активної участі політизованих національних меншин у демократичних процедурах і механізмах вироблення державних рішень (у межах парадигми „участі та внеску”) через:

- публічне обговорення проектів нормативних документів і рішень у сфері етнонаціональної політики;

- започаткування практики розробки „зелених” і „білих” книг у сфері етнополітики;

- використання потенціалу дорадчих-консультативних рад при органах державної влади і місцевого самоврядування, механізмів громадських слухань;

- гарантування права вільного доступу до публічної інформації;

- запровадження процедур публічного моніторингу і оцінки державної етнонаціональної політики.

У сфері інтеграції українського суспільства органи влади мають розпочати широку інформаційну діяльності з популяризації міжкультурного діалогу, а саме:

- використання потенціалу ЗМІ, державне замовлення і фінансування спеціальних програм, документальних фільмів тощо;

- запровадження відповідних курсів у школах і вищих навчальних закладах;

- підтримка громадських ініціатив („grassroots' initiatives”) з популяризації міжкультурного діалогу;

- запровадження тематичних конкурсів програм і проектів громадських організацій на державне фінансування;

- сприяння у проведенні і оприлюднені результатів наукових досліджень з історії і культури національних меншин України;

- координування діяльності з іноземними і міжнародними державними і недержавними структурами, які працюють в сфері міжкультурного діалогу;

- ініціювання тематичних обмінів, стажувань, навчань для держслужбовців, представників недержавних організацій і ЗМІ у країнах/організаціях із значним позитивним досвідом вирішення міжнаціональних проблем.

Українським політичним партіям для підвищення ефективності роботи доцільно:

- започаткувати (вдосконалити) систему політичного виховання партійних членів і симпатиків, для чого більш тісно співпрацювати з молодіжними і дитячими громадськими об'єднаннями. Така система має популяризувати демократичну культуру політичної діяльності, вчити поважати і співпрацювати з представниками різних етносів і культур.

Отже, комплексне дослідження закономірностей діяльності єврейських політичних партій і рухів на території Півдня України, з'ясування специфіки політичних об'єднань і рухів національних меншин на прикладі українських євреїв дозволяє переосмислити і врахувати набутий досвід для оптимізації політичних та етнонаціональних процесів у сучасній Україні.

єврейський політичний партія рух

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у фахових виданнях:

Копил О.С. Боротьба радянської влади проти єврейських політичних партій у контексті становлення монопартійної системи в Україні в 1920-х роках // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 65. Вип. 52. Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. - С. 72-76.

Копил О.С. Роль Сіоністсько-соціалістичної партії (ЦСП) у сіоністському русі Півдня України в 1920-х роках // Сучасна українська політика. Політики та політологи про неї. - Київ; Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. - Вип. 11. - С. 29-36.

Копил О.С. Політична конкуренція єврейських політичних партій в Україні в 1920_х рр.: ідеологічний аспект // Грані: науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах - Дніпропетровський національний університет. Центр соціально-політичних досліджень. - 2007. - Листопад-грудень. - № 6 (56). - С.105-109.

Копил О.С. Взаємодія єврейських політичних партій з молодіжними організаціями на Півдні України (20-ті роки ХХ ст.) // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - Вип. 10. - К., 2007. - С. 138-148.

Копил О.С. Агрегація і артикуляція інтересів єврейського населення у діяльності єврейських політичних партій (Південь України, 1920-ті рр.) // Сучасна українська політика. Політики та політологи про неї. - Київ; Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. - Вип. 13. - С. 253-263.

Копил О.С. Сіонізм в оцінках вітчизняних і зарубіжних дослідників // Науковий вісник - Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. - Науки: економіка, політологія, історія. - 2008. - №8 (64). - С. 75-83.

Копил О.С. Сіоністська соціалістична партія (ЦСП) у 1920-х рр.: ідеологія, організація, діяльність (на матеріалах Півдня України) // Історичний журнал. - 2008. - №3 (39). - С. 36-45.

Інші публікації:

Копил О.С. Діяльність єврейських політичних партій на Миколаївщині в 20-х роках ХХ ст. // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 48. Вип. 35. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006 - С. 117-122.

Копил О.С. Діяльність сіоністських політичних партій та організацій на Херсонщині у 20-х роках ХХ ст. // Південній архів. - 2007. - Вип. 24. - С. 174-179.

Копил О.С. Діяльність Радянської влади зі знищення єврейських політичних партій на Півдні України в 20-х роках ХХ ст. // Гуманітарно-економічні дослідження. Збірник наукових праць. Том ІV. - Миколаїв-Одеса: ТОВ ВіД, 2007. - С. 39-42.

Копил О.С. Поалей-ціоністський рух на Півдні України в 1920-х роках // Емінак (Науковий щоквартальник). - 2007. - № 1 (1) (липень-вересень). - С. 84-87.

Копил О.С. Соціалістичний сіонізм в ідеологічному дискурсі 1920-х років // Міжнародна науково-практична конференція „Ольвійський форум-2007”. Стратегії України в геополітичному просторі. Тези виступів. - Ялта, 2007. - С. 35-37.

АНОТАЦІЯ

Копил О.С. Єврейські політичні партії та рухи у 20-х роках ХХ ст.: політологічний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, Миколаїв, 2008.

Дисертація присвячена політологічному аналізу діяльності єврейських політичних партій і рухів на Півдні Україні у 1920-х рр. Спираючись на широку джерельну базу, охарактеризовано ідеологічну основу, соціальну базу, специфіку організаційної побудови та практичної діяльності єврейських партій (Єврейської комуністичної партії, Сіоністсько-соціалістичної партії, Сіоністсько-трудової партії, Єврейської соціал-демократичної партії Поалей Ціон), молодіжних і громадських об'єднань (Євкомол, Гехалуц, Гашомер Гацоір, Югенд Фарбанд та ін.). Автор пропонує свій підхід до періодизації єврейського політичного руху та типологізації єврейських партій і об'єднань.

Окрему увагу приділено аналізу концептуальних моделей та практик державної політики щодо єврейських політичних об'єднань. Проаналізовано радянсько-більшовицьку модель взаємодії з єврейськими політичними партіями і рухами. Запропоновані рекомендації щодо вдосконалення державної етнонаціональної політики на сучасному етапі в Україні.

Ключові слова: єврейські політичні партії, громадські об'єднання та рухи, політичний рух єврейської національної меншини, сіонізм, домінантна та діалогова моделі державної етнонаціональної політики.

АННОТАЦИЯ

Копыл А.С. Еврейские политические партии и движения в 20-х годах ХХ ст.: политологический анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. Николаевский государственный гуманитарный университет им. Петра Могилы, Николаев, 2008.

Диссертация посвящена политологическому анализу деятельности еврейских политических партий и движений на Юге Украины в 20-х годах ХХ ст. В работе обоснованы причины активизации политического движения еврейского национального меньшинства. Автор осуществил комплексный анализ теоретико-идеологических, организационных основ и практической деятельности еврейских партий и движений на Юге Украины в 1920-х годах. Охарактеризованы основные вехи развития политического движения украинских евреев. Отдельное внимание уделяется характеристике роли молодежных и общественных объединений в еврейском политическом движении. Диссертант разработал типологизацию еврейских политических организаций по критериям отношения к советской власти, легального статуса, идеологии, политического веса. В научный оборот введено значительное количество источников, что дало возможность осветить функционирование еврейских политических объединений и оценить их роль в политических процессах исследованного периода.

Среди еврейских партий наиболее организационно сильными были Сионистско-социалистическая партия и Сионистская трудовая партия. Практическая деятельность еврейских партий на Юге Украины состояла из распространения печатной агитационной продукции, публичных выступлений на разнообразных собраниях, организации образовательных кружков, материальной помощи еврейскому населению, организации эмиграции в Палестину. Лидерами еврейского молодежного движения (на Юге Украины в том числе) были Сионистско-социалистический союз молодежи (ЦСЮФ) и Гашомер Гацоир, они были наиболее численными, занимались активной политической работой и существенно влияли на еврейское население региона. Большое значение для еврейского политического движения имела организация Гехалуц, которая занималась практичной работой по привлечению еврейской молодежи к производственной работе и подготовкой к эмиграции в Палестину. Все еврейские партии хотели сотрудничать и влиять на Гехалуц.

Особое внимание автор уделил характеристике роли репрессивной политики советской власти в исчезновении еврейских партий с политической арены Украины в конце 1920-х годов.

Выделены и обоснованы главные характеристики „доминантной” и „диалоговой” модели государственной этнонациональной политики и связанных с ними парадигм политической активности национальных меньшинств - парадигмы „требований и давления” и парадигмы „участия и вклада”. Анализируются основные особенности советско-большевистской модели взаимодействия с еврейскими политическими партиями, Политика большевистского правительства по отношению к еврейским партиям к 1925 году приобрела откровенно репрессивный характер. Методы советской власти были системными и последовательными: ведение постоянного наблюдения за партийной деятельностью, внедрение секретных сотрудников в организации, проведение агитационных кампаний; разгромы партийных ячеек, аресты и ссылка активных политических деятелей; препятствие хозяйственной деятельности; запрет регистрации новых еврейских общественно-политических объединений. В результате такой деятельности к концу 1920-х годов были уничтожены все политические объединения украинских евреев.

Автором предложены собственные рекомендации по усовершенствованию государственной этнонациональной политики в современной Украине и повышению эффективности политических партий. Получили дальнейшее развитие идеи интеграции украинского общества на основе межнациональной толерантности и взаимоуважении.

Положения и выводы диссертации создают основу для дальнейшего теоретического исследования проблем деятельности этнических политических организаций. Материалы исследования могут использоваться при написании учебников по истории и теории политических партий и движений в Украине, этнополитологии и истории межэтнических отношений, политической истории Украины.

Ключевые слова: еврейские политические партии, общественные объединения и движения, политическое движение еврейського национального меньшинства, сионизм, доминантная и диалоговая модели государственной этнонациональной политики.

SUMMARY

Kopyl O.S. Jewish political parties and movements in 1920th: political analysis. - Manuscript.

Dissertation for the candidate of political sciences degree in speciality 23.00.02 - Political institutions and processes. - Mykolayiv State Humanitarian University named after Petro Mohyla, Mykolayiv - 2008.

Dissertation covers political analysis of the activities of Jewish political parties and movements in the Southern Ukraine in 1920th. Ideological roots, social base, organizational structure and practical activity of the Jewish political parties, youth and public associations are highlighted. An author offers suggests own approach to a division into periods of Jewish political movement and typology of Jewish parties and associations.

Particular attention is given to the analysis of conceptual models and practices of state policy as for ethnic political associations. The soviet-bilshovik model of interaction with the Jewish political parties and movements is characterised. The author offers own trends of the Ukrainian ethnonational state policy improvement.

Key words: Jewish political parties, public associations and movements, political movement of the Jewish national minority, Zionism, dominant and dialogue models of state ethnonational policy.

...

Подобные документы

  • Типологія політичних партій. Політичні партії та громадсько-політичні організації і рухи. Сутність та типи партійних систем. Функції громадсько-політичних організацій та рухів. Основні причини виникнення партій та ефективність їх впливу на суспільство.

    реферат [24,3 K], добавлен 13.06.2010

  • Політичні партії та їх роль в політичній системі суспільства. Функції політичної партії. Правові основи створення і діяльності політичних партій. Типологія політичних партій і партійних систем. Особливості становлення багатопартійної системи в Україні.

    реферат [28,9 K], добавлен 14.01.2009

  • Поняття та становлення політичного ісламу в Туреччині. Поява ісламських політичних партій та прихід до влади партії Рефах. Перемога на парламентських виборах партії справедливості та розвитку. Радикальні групування політичного ісламу в Туреччині.

    курсовая работа [64,2 K], добавлен 28.04.2012

  • Методологічні засади дослідження політичних систем та режимів. Особливості політичної системи Республіки Куба, її структура, модель та тип. Поширені класифікації політичних систем. Становлення політичного режиму країни, його стан на початку XXI сторіччя.

    курсовая работа [856,6 K], добавлен 23.06.2011

  • Політичні партії та їх класифікація. Основне призначення партії. Статус та особливості діяльності політичних партій. Історія становлення багатопартійності в Україні. Провідні принципи у партійній політиці. Соціальні функції партій.

    контрольная работа [16,4 K], добавлен 04.08.2007

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.