Час як детермінанта онтогенетичного розвитку свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І.МЕЧНИКОВА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

Час як детермінанта онтогенетичного розвитку свідомості

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Кіреєва ЗОЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

Одеса - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова

Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: академік Української академії наук, доктор психологічних наук, професор Вісковатова Тетяна Павлівна, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, завідувач кафедри диференціальної та експериментальної психології.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України

Титаренко Тетяна Михайлівна

Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, завідувач лабораторією соціальної психології особистості

доктор психологічних наук, професор,

Засєкіна Лариса Володимирівна

Волинський національний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри загальної та соціальної психології

доктор біологічних наук, професор

Коробейніков Георгій Валерійович

Національний університет фізичного виховання і спорту України, м. Київ кафедра біології спорту

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема свідомості є точкою перетину інтересів і досліджень цілої низки наук: питання, пов'язані зі з'ясуванням природи свідомості та закономірностей її розвитку, традіційно є провідними та широко дискутуються у філософії, психології, соціології, мовознавстві, педагогіці, фізіології вищої нервової діяльності, а в сучасному науковому просторі у семіотиці, кібернетиці, інформатиці. Вивчення окремих аспектів свідомості у контексті цих дисциплін завжди спирається на певну філософсько-світоглядну позицію, в якій розглядається характер відношення свідомості до буття та здійснюється аналіз свідомості як специфічної людської форми регуляції і управління взаємодією людини з дійсністю, оскільки питання про сутність свідомості стосується вихідних методологічних установок будь-якого філософського напряму. Для психологічного підходу характерним є розуміння свідомості як процесу, зміст якого полягає в усвідомленні людиною зовнішнього світу, своїх думок та дій, свого ставлення до світу і до себе, а одним із завдань психології є аналіз окремих форм психічного відображення (Є.В. Шорохова). Відображення властивостей, предметів і явищ об'єктивного світу складають зміст свідомості, яка у своєму становленні пов'язана з розвитком слова, що є потужним знаряддям аналізу довколишньої дійсності (Л.С. Виготський, О.Р. Лурія). В процесі життя у людини формуються «імпліцитні теорії» (Дж. Брунер, П. Тагіурі), що виражаються у репрезентаціях як у засобах пізнання. В них представлена картина світу, соціуму та самого себе, що склалася в суб'єкта (О.О. Сергієнко).

Невіддільність свідомості від часу та існування між ними органічного взаємозв'язку досліджувалося у різних концептуальних межах: через переживання часу (Ф. Брентано); через часові характеристики (Е. Гуссерль); через дефініцію часу як способу активності та діяльності свідомості (І. Кант) або через заглиблення у сутність часу як змінюваність, яка усідомлюється (М.О. Бердяєв, С.О. Аскольдов). Мовленнєво-дескрипційний підхід до свідомості (Л.С. Виготський, В.І. Молчанов) дозволяє розглядати час як самостійний, фундаментальний та первинний до всієї феноменології психічного елемент свідомості. Сучасне наукове поле створює умови для розгляду часу як визначальної компоненти індивідуальної свідомості на різних етапах онтогенезу (О.Ю. Артем'єва, Г.С. Костюк, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, В.Ф. Петренко, Т.М. Титаренко, О.Г. Шмельов).

Взагалі у психологічній науці накопичено великий фактичний та емпіричний матеріал з вивчення феномену часу. Психологічний час відрізняють від онтологічного та фізичного. Якщо фізичний час є, перш за все, величиною виміру, то психологічний час є величиною зміни: істинний людський час є часом розвитку, часом людського становлення (М.М. Трубніков). Психологічному часу властива індивідуальність і суб'єктивність, і у цьому смислі - відносність. Феномен часу представлений від психофізіологічного до особистісного рівня у дослідженнях К.О. Абульханової-Славської, Н.Д. Багрової, А. Бергсона, Є.І. Головахи,Е. Гуссерля,Т.А. Доброхотової,В.П. Зінченка, Т.М. Козіної, В.І. Ковальова, О.О. Кроніка, Г.В.Коробейникова, К. Левіна, Н.А. Логінової,Л.М. Мітіної,Ю.Б. Молчанова,Ж. Нюттена,І.П. Павлова, Н.С. Пряжникова, В.А. Роменця, С.Л. Рубінштейна, В.В. Рибалки, І.М. Сеченова, Т.М. Титаренко, П. Фресса, Дж. Уїтроу, Б.Й. Цуканова, Н.І. Чуприкової, Д.Г. Елькіна та інших.

Але, незважаючи на багатство фактичних та емпіричних досліджень феномену часу, у психологічній науці бракує вивчення розвитку індивідуальної свідомості в онтогенезі, який детермінований часом; не простежено шляхів переходу від конкретної до абстрактної свідомості; не визначено вік, у якому зміни у темпоральній свідомості відбуваються найінтенсивніше; не виділено стадії та типи розвитку свідомості, що детерміновані часовими уявленнями. Ключем до відповіді на поставлені питання є дослідження генезису опосередкованого, поняттєвого, вищого концептуального часу, який формується в онтогенезі на основі усвідомленого відображення темпоральної дійсності та детермінує розвиток індивідуальної свідомості. Тому пізнання часу як одного з параметрів існування світу та основоположної форми людського досвіду в онтогенезі є актуальним і дозволяє: вивчити свідомість у її виникненні, становленні та розвитку, реконструювати онтологічну картину розвитку свідомості в онтогенезі на основі застосування різних форм концептуалізації темпоральної дійсності та презентацій знань про світ і визначити смислове поле людського світосприйняття на різних етапах життя.

Актуальність дослідження визначається також постійним збільшенням інтересу психологів до вивчення онтологічних категорій свідомості та часу і відсутністю у науці фундаментальних робіт, присвячених часу як детермінанті онтогенетичного розвитку свідомості, що поєднують філософський, природничо-науковий, когнітивний, психосемантичний, культурологічний аспекти аналізу.

Складність, багатогранність та недостатня дослідженість означеної проблеми і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження «Час як детермінанта онтогенетичного розвитку свідомості».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до тематичного плану досліджень кафедри диференціальної та експериментальної психології ОНУ імені І.І. Мечникова «Психологія часу» (№ держреєстрації 0104U000498), затверджена вченою радою Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (протокол № 4 від 22.05.2007 р.) та узгоджена рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень у напрямі педагогіки і психології АПН України (протокол № 7 від 30.09.2008 р). Автором досліджувалися особливості часу як детермінанти онтогенетичного розвитку свідомості.

Мета дослідження: встановлення стадіального розвитку свідомості в онтогенезі, детермінованого репрезентаціями часу; виявлення динаміки, шляхів та домінант його генезису, зумовленого інтерсуб'єктивним усвідомленням і ставленням до часу на різних етапах життєдіяльності індивіда.

Завдання дослідження:

1 Провести теоретичний аналіз свідомості та її структури; феномену часу і основних напрямів його дослідження на сучасному етапі розвитку психологічної науки.

2 Дослідити інтеграційну роль і динаміку репрезентацій часу у відображенні темпоральної дійсності індивідуальною свідомістю в онтогенезі.

3 Розробити паритетно-ієрархічну модель розвитку свідомості в онтогенезі, детерміновану репрезентаціями часу.

4 Дослідити генезис свідомості і виділити домінанти у репрезентаціях часу, які детермінують її розвиток, та є характерними для кожного вікового періоду онтогенезу.

5 Здійснити комплексне дослідження індивідуальної свідомості та її змін на прикладі генезису властивостей часу, яке включає уявлення про його тривалість (метричні властивості), послідовність (топологічні властивості) та орієнтування у часі.

6 Експериментально дослідити особливості сприйняття часу на рівні його безпосереднього переживання у підлітків та зіставити ступень точності відтворення часового проміжку з потенціалом інтелектуального розвитку.

7 Встановити відповідність між безпосередньо переживаним часом та поняттєвим, абстрактним відображенням часу.

8 Показати істотну роль досвіду, що впливає на осмислення темпоральної дійсності при різних ступенях точності відтворення тривалості як психофізіологічної основи потенціалу пізнавальної діяльності людини.

Об'єкт дослідження: розвиток темпоральної свідомості в онтогенезі.

Предмет дослідження: динаміка репрезентацій часу як детермінанта онтогенетичного розвитку індивідуальної свідомості.

Методи дослідження. У роботі використовувалися наступні методи: теоретичні методи (проблемно-логічний метод, індукція, абстрагування, узагальнення, систематизація, моделювання) застосовувалися для узагальнення теоретико-методологічних основ та експериментальних даних дослідження, розробки концептуального підходу до вивчення проблеми розвитку свідомості та побудови її ієрархічної моделі; емпіричні методи (метод визначення поняття, метод вікових зрізів і лонгітюдне дослідження) дозволили виявити вікову динаміку та специфічні риси явища, що вивчалося; метод суб'єктивного шкалювання (методика семантичного диференціала), асоціативний експеримент; експериментальні методи (метод відтворення тривалості); методи математичної обробки даних (критерій ч² (хі-квадрат) Пірсона, факторний аналіз, кластерний аналіз, методи кореляції (рангової кореляції r-Спірмена, лінійної кореляції r-Пірсона)).

Експериментальною базою дослідження, яке проводилося з 1994 по 2010 роки виступили: дитячий садок № 205, ОНВК «Гімназія № 2», ОНУ імені І.І. Мечникова, ОНПУ(Одеський національний політехнічний університет), приватне підприємство «Прес-служба Одеси», приватне підприємство «Перфетто», приватне підприємство «МДМ-С», Обласний шпиталь інвалідів Великої Вітчизняної війни. Репрезентативну вибірку склали 751 особа віком від 3 до 87 років.

Методологічною основою дослідження виступили наступні концептуальні положення вітчизняної та зарубіжної психології: суб'єктний підхід (Б.Г. Ананьєв, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн, В.А. Татенко, О.М. Лактіонов); психосемантичний підхід до вивчення свідомості людини (О.Ю. Артем'єва, О.Ф. Бондаренко, Л.В. Засєкіна, В.Ф. Петренко, Ю.К. Стрєлков, В.П. Серкін), особистісно орієнтований підхід (К.О. Абульханова-Славська, О.Г. Асмолов, Г.О. Балл, І.Д. Бех, Л.Ф. Обухова,В.В. Рибалка,В.О. Татенко,Т.М. Титаренко,І.С. Якіманська та ін.), теорія значення як перетвореної форми діяльності, ідея наочної опосередкованості свідомості (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв); теорія безперервності розвитку особистості в онтогенезі (Б.Г. Ананьєв, О.Г. Асмолов, О.О. Бодальов, Т.П. Вісковатова, В.У. Кузьменко, А. Маслоу, Ф. Оллпорт, Т.О.Піроженко, К.Піроженко, Д.І. Фельдштейн, Е. Еріксон); концепція феномену розуміння та психології смислу (Г.О. Балл,Г.С. Костюк,О.М. Леонтьєв,Д.О. Леонтьєв,С.Л. Рубінштейн, Н.В. Чепелєва, Р.Г. Шпет), субстанціональна (І. Ньютон) і реляційна концепції часу (А. Ейнштейн), принцип єдності свідомості та діяльності (Б.Г. Ананьєв, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, С.Л. Рубінштейн, В.Ф. Петренко, Б.М. Теплов та ін.); принцип системності (Б.Г. Ананьєв, В.О. Ганзен, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко); принцип розвитку (генетичний принцип) (Б.Г. Ананьєв, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн); принцип диференціації та інтеграції (А.М. Богданов, X. Вернер, Е. Гібсон, Е. Клапаред, К. Коффка, Ж. Піаже, Т. Рібо, І.М. Сеченов, Р. Спенсер, X. Уїткин, Н.І. Чуприкова, Г.С. Костюк та ін.); принцип причинності, принцип детермінізму, принцип вікового, індивідуального та особистісного підходу (В.У. Кузьменко, Т.О.Піроженко); положення про єдність прогресивних і регресивних перетворень у процесі розвитку особистості (Л.І. Анциферова, Л.С. Виготський;. Н.Ш. Логінова, Р. Томе, Д.І. Фельдштейн); положення когнітивної психології про ментальні структури (Дж. Брунер, У. Найссер, Б.М. Величковський, М.О. Холодна, Н.І. Чуприкова); гіпотеза лінгвістичної відносності Е. Сепіра - Б. Уорфа, а також методологічний підхід до досліджень часу (П. Фресса, Ж. Піаже, Д.Г. Елькіна, Б.Й. Цуканова), закон про реальні часові особливості психіки індивіда (Б.Й. Цуканов).

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що

вперше:

- показана інтеграційна роль репрезентацій часу у пізнанні темпоральної дійсності індивідуальною свідомістю;

- створено паритетно-ієрархічну модель розвитку свідомості детерміновану репрезентаціями часу, в якій час розглядається як спосіб функціонування суб'єктивного образу світу;

- обґрунтовано та введено у науковий словник дефініцію «репрезентація часу»; «розвиток індивідуальної свідомості, що детермінований репрезентаціями часу».

- встановлено вікові домінанти форм репрезентації часу;

- зафіксовано інтенсивність змін та шляхи стадіального переходу темпоральної свідомості від конкретного до абстрактного відображення у 11-11,5 років у підлітків;

- виділено типи розвитку свідомості за допомогою зміни темпоральних репрезентацій: ретардаційно динамічний, помірно динамічний і прогресивно динамічний;

- продемонстровано формування у свідомості властивостей часу у гетерохронний спосіб;

- встановлено різні впливи операндів та операторів на формування процесу пізнання темпоральних властивостей індивідуальною свідомістю;

- уточнено та підтверджено статистично покращення ступеню точності відтворення часового проміжку (перший рівень відображення часу) у процесі індивідуального розвитку;

- зафіксовано негативний зв'язок відносної помилки відтворення часового проміжку з загальним інтелектом;

- виявлено зумовленість розвитку усвідомлення темпоральної дійсності роллю досвіду в організації пізнавальної взаємодії суб'єкта зі світом при різній психофізіологічній основі, що демонструє різну ефективність інтелектуальної діяльності.

Практичне значення дослідження. Результати вивчення часу як детермінанти онтогенетичного розвитку свідомості використані у психологічній практиці у вигляді: експрес-діагностики спонтанного розвитку свідомості, спрямованої на здійснення індивідуального підходу у навчанні та вихованні (Акт впровадження № 282 від 06.05.2010); рекомендацій з діагностики інтелекту методом відтворення (Акт впровадження № 283 від 06.05.2010). На основі результатів дослідження створено учбовий спецкурс «Диференціація рівнів відображення часу у свідомості», внесено уточнення до курсу «Онтогенетичний розвиток психіки», заповнено прогалини в існуючих теоріях із загальної, вікової, експериментальної психології.

Достовірність та об'єктивність результатів дослідження забезпечувалася теоретичним аналізом проблеми, методологічним обґрунтуванням теоретичних положень, відповідністю методів дослідження сутності його предмету, адекватним апаратом математичної обробки даних, взаємозіставленням теоретичних і практичних результатів.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на Міжнародній науковій конференції «Каузометрія у дослідженнях психологічного часу та життєвого шляху особистості: минуле, теперішнє, майбутнє» (Київ, 2008); на Третій міжнародній конференції з когнітивної науки (Москва, 2008); на Міжнародній конференції «Ананьєвські читання -2008»: на симпозіумі, присвяченому теоретичній спадщині Л.М. Веккера (Санкт-Петербург, 2008 р.), на Міжнародній конференції «Соціально-психологічні трансформації особистості та суспільства на сучасному етапі» (Чернігів, 2008 р.); на XVI міжнародному симпозіумі з психолінгвістики та теорії комунікації «Психолінгвістика у ХХІ сторіччі: результати, проблеми, перспективи» (Москва, 2009 р.), на міжвузівській науково-практичній конференції «Генезис, діагностика та розвиток особистості як цілісного системного утворення в онтогенетичній розгортці» (Первомайськ, 2008 р.); на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (2006-2010 рр.).

Публікації за темою дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження опубліковано у 27 роботах, у т.ч. у 2 монографіях, у 23 статтях у професійних журналах, у 2 збірках матеріалів наукових конференцій та симпозіумів (тези). репрезентація свідомість онтогенез

Структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури (кількість джерел - 478, з них 34 іноземними мовами). Основний обсяг дисертації складає 390 сторінок, робота містить 34 таблиці, 36 малюнків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет та методологічні засади, сформульовано мету і основні завдання роботи, визначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, зазначено форми апробації його результатів, описано структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі «Свідомість як фундаментальна проблема психології» здійснено теоретичний аналіз проблеми свідомості, що має фундаментальне значення для розвитку науково-психологічної думки. В.М. Аллахвердов, Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, М.М. Бахтін, М.О. Бернштейн, В.М. Бехтерєв, Л.С. Виготський, О.В. Запорожець, В.П. Зінченко, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, О.М. Лозова, О.Р. Лурія, М.К. Мамардашвілі, С.Л. Рубінштейн та інші відносили проблему свідомості до найважливіших. Констатовано, що свідомість - це не сформоване утворення, вона виникає у процесі усвідомлення навколишнього світу як картина світу, що відкривається суб'єктові, до якої включено його самого, його дії та стани. Свідомість має властиві їй різновиди (догенетична, генетична, ситуативна, професійна, творча, емоційна, етнічна тощо); функції (відображувальну, породжувальну (креативну),регулятивно-оцінну,рефлексивну,когнітивну,інтенціональну, дескриптивну, репрезентативну та ін.). Представлено основні уявлення про структурування свідомості, яку розглянуто в єдності трьох елементів: почуттєвої тканини, значень та особистісного смислу. Чуттєва тканина є складовою свідомого відображення та відповідає поверхневим структурам в образі світу. Значення розглядаються як динамічна система та перетворена форма діяльності. Теоретичний аналіз наявного матеріалу дозволив створити узагальнене уявлення про значення, що існує у науці. Смисли розглядаються як суб'єктивне відображення об'єктивного світу в роботах Г. Фреге, Е. Гуссерля, Е. Шпранглера, К. Юнга, М. Вебера, В. Франкла, Г.Г. Шпета, М.М. Бахтіна, Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Д.О. Леонтьєва,Дж. Келлі,Ж. Нюттена,Б.В. Зейгарник,О.Ю. Артем'євої, Б.О. Сосновського, Г.П. Щедровицького, В.П. Зінченка, Л.В. Засєкіної, Г.О. Балла, Р.І. Павільоніса, Б.С. Братуся. Представлено модель феноменології смислу, яка відображає результати теоретичного аналізу. На підставі узагальнення численних джерел стверджується, що у реальній мовленнєвій діяльності значення і смисли злиті та генетично пов'язані з діяльністю. Вивчення динаміки та функціонування індивідуальних систем значень є перспективним для вивчення змін індивідуальної свідомості в онтогенезі.

Зіставлення категорії свідомості з поняттям «образ світу» показало, що свідомість формується під впливом досвіду. Досвід розширюється у часі, у ньому відбивається життєдіяльність суб'єкта, він є однією з детермінант інтелектуальної діяльності суб'єкта. Гіпотетична структура суб'єктивного досвіду О.Ю. Артем'євої має трирівневу організацію: перцептивний шар, семантичний шар і шар амодальних структур. Перцептивний шар включає чотири координати простору - часу, значення та смисли. Семантичний шар представляє структуровану сукупність відношень до актуально сприйманих об'єктів. Шар амодальних структур формується при обробці семантичного шару за участі поняттєвого мислення. Результатом досвіду є репрезентації.

Розглянуто систему наукових уявлень про поняття «репрезентація», яке висувається на передній план на сучасному етапі розвитку психології. Встановлено, що у роботах Дж. Андерсона, А.В. Брушлінського, А. Пайвіо, Дж. Ройс, М.О.Холодної, Г.П. Стеценко, Н.І. Чуприкової, О.Ю. Артем'євої, О.Г. Шмельова, О.О. Сергієнко переглянуто початкове визначення та констатовано, що репрезентації трактуються як узагальнено-абстрактні продукти переробки сприйнятого, засоби суб'єктивного уявлення дійсності, особливого роду психічна реальність, яка хоча й ініціюється «ззовні», зовнішньою дією, але зароджується та забезпечується «усередині» суб'єкта. На змінення когнітивнорепрезентативних структур впливає досвід, що розгортається у часі, з урахуванням генетично закладених у них потенціалів розвитку (задатків).

Констатується, що у свідомості представлені самостійні елементи

- фундаментальні структури (Є.В. Субботський), що визначають специфічні особливості всіх інших її складових та генезис індивідуальної свідомості. Однією з таких фундаментальних структур є репрезентації часу людиною. Пропонується розкрити особливості формування та розвитку індивідуальної свідомості в онтогенезі на основі пізнання та відображення темпоральної дійсності (часового бачення світу), які не були представлені у психологічній науці.

У другому розділі «Теоретичні передумови вивчення проблеми часу» представлено філософський погляд на феномен часу та його універсальні особливості, проаналізовано наявні напрями вивчення часу та узагальнено внесок плеяди вчених-психологів Одеського університету імені І.І. Мечникова у вивчення проблеми часу.

У філософському словнику час трактують як загальну форму буття матерії, що виражає тривалість буття та послідовність зміни станів усіх матеріальних систем і процесів у світі. Констатується, що в основі багатьох визначень часу лежать три основоположні поняття - послідовність (якісна характеристика), тривалість (кількісна характеристика) та одночасність. До найбільш специфічних властивостей відносять безповоротність і спрямованість. Простежується історія змін у формах освоєння часової дійсності у різні періоди розвитку людства, запропоновані П.П. Гайденко.

Підкреслюється значний внесок у становлення психології часу вчених Одеського університету - Д.Г. Елькіна, Л.Д. Драголі, Т.М. Козіної, Б.Й. Цуканова. Так, Д.Г. Елькін відніс час до складних аналітико-синтетичних процесів, які характеризуються системною кортикальною будовою, довів, що немає спеціального аналізатора, який відповідає за сприйняття часу, визначив два тотожних рівні моделювання часу: I - безпосереднє переживання часу, на рівні першої сигнальної системи, і II - опосередкований час, на рівні другої сигнальної системи. Б.Й. Цуканов виділив власну одиницю часу індивідів, встановив індивідуальні межі значень цієї одиниці у людській популяції, ввів поняття «доброго» та «поганого» годинника, пов'язуючи їх із продуктивністю пізнавальної діяльності.

Проаналізовано існуючі у психології напрями вивчення часу: психофізіологічний, психологічний та особистісний. Психофізіологічний включає процесуально-динамічні особливості психіки та особливості часової перцепції. Психологічний рівень визначає психологічний час як психологічний факт, внутрішній досвід людської свідомості. Підкреслюється, що одним із важливих понять, які вивчаються на психологічному рівні, є поняття «часової перспективи». Для особистісного рівня характерним є формування ціннісного ставлення до часу. Основними поняттями у дослідженнях часу особистості є поняття «життєвого шляху» та «особистісної організації часу». Констатується, що психофізіологічний, психологічний та особистісний рівні вивчаються диференційовано один від одного. Критичний аналіз наявних напрямів вивчення часу і концепцій показав, що у них знівельовано вивчення опосередкованого (поняттєвого) часу. Стверджується, що вивчення опосередкованого (поняттєвого) часу збагачує теорію психологічного рівня; показує взаємозв'язок із психофізіологічним та особистісним рівнями вивчення часу; демонструє певні аспекти особистісно-часової проблематики та причинно-цільової концепції, що інтегруються та виявляються у репрезентаціях часу; простежує розвиток індивідуальної свідомості в онтогенезі, детермінований змінами в усвідомленні темпоральної дійсності.

У третьому розділі «Концепція розвитку свідомості, детермінованого репрезентаціями часу» розкрито вихідні аспекти роботи (епістемологічний, онтологічний і суб'єктно-специфічний) та методологічні принципи; визначено концептуальні положення дослідження; розглянуто інтеграційну роль репрезентацій часу у відображенні темпоральної дійсності та запропоновано паритетноієрархічну модель розвитку свідомості, що детермінується репрезентаціями часу.

Теоретично обґрунтовані основні методологічні основи дослідження: принцип системності, принцип єдності свідомості та діяльності, принцип розвитку (генетичний принцип), принцип причинності, принцип детермінізму, принцип вікового, індивідуального та особистісного підходу, принцип диференціації та інтеграції, субстанціональна і реляційна концепції часу. Виділені чинники, що визначають генезис свідомості: більш глибоке відображення довколишньої дійсності; розвиток мови, розвиток значення слова (Л.С. Виготський); перебудова системної структури свідомості, зумовлена зміною її смислової структури, тобто рівнем розвитку узагальнень (Л.С. Виготський, О.Р. Лурія); «саморух» суб'єкта, включеного до різноманітних взаємин з оточенням і з процесами пізнання й усвідомлення суб'єктом самого себе як єдиного цілого, здатного до активного самовираження (Л.І. Божович); поява новоутворень; процес безперервної зміни діяльностей усередині системи «дитина - суспільство» (Д.Б. Ельконін).

Інтеграційну роль репрезентацій часу у відображенні темпоральної дійсності представлено на рисунку 1.

Відповідно до цієї моделі (pис. 1), усвідомлення та осмислення часу конкретною людською індивідуальністю відбувається за допомогою:

- переживань, які виступають як одна зі сторін індивідуальної свідомості та форми презентації психологічного часу, а репрезентації часу формуються під впливом осмислених переживань;

- досвіду, який розуміється як психологічне утворення, що дає можливість не лише використовувати відповідні завданню знання, вміння та навички, але й певним чином адаптуватися до умов життя, взаємодіяти з навколишнім світом, інтерпретувати події у світі та себе у цих подіях (О.М. Лактіонов) і як одна з детермінант інтелектуальної діяльності суб'єкта (Д.Н. Завалішина). За допомогою досвіду життєдіяльності суб'єкт привносить у сприйману темпоральну дійсність свій зміст, наділяє її смислом і цінностями;

- соціокультурних феноменів часу, що відбиваються у репрезентаціях, оскільки за допомогою поняття часу у свідомості людини оформлюється розуміння спрямованості природних і суспільних процесів, визначається сенс людського буття (О.М. Лой, Є.В. Шинкарук), та час як категорія відіграє важливу роль у світогляді, у категоріальному апараті культури. У моделі, що представляє інтеграційну роль репрезентацій часу у відображенні темпоральної дійсності (рис.1) враховано факт опосередкованості світогляду індивіда впливом конкретної мови, яка є засобом мислення для даного суспільства, тобто мова, на якої розмовляє людина, певною мірою зумовлює специфіку її світосприйняття, згідно з гіпотезою Е. Сепіра - Б. Уорфа;

- особистісного відображення часу, яке включає ціннісносмислове ставлення до часу, що виражається в емоційних репрезентаціях, метафорах, темпоральному дефіциті.

Час, як показано на рис. 1, репрезентується у свідомості у межах вербальної та невербальної (образної) систем. Одним з проявів вербальної репрезентації часу є судження (згідно з Г. Вудроу, саме через судження сприймається час), до структурних компонентів якого належать сенсорно-перцептивні образи, уявлення (як вторинні образи) та поняттєві узагальнення(Л.М. Веккер).

Рис. 1. Інтеграційна роль репрезентацій часу у відображенні темпоральної дійсності.

Відображення сутності темпоральної дійсності у свідомості в онтогенезі може також відбуватися у трьох взаємопов'язаних напрямах: репрезентації метричних властивостей часу (тривалість), топологічних властивостей часу (безповоротна послідовність протікання подій з минулого через сьогодення у майбутнє) і репрезентації для орієнтування у часі. Застосовуючи комплексний, системний, віковий, індивідуальний та особистісній підходи до вивчення часу та його властивостей, у роботі продемонстровано гетерохронність процесу пізнання часових властивостей індивідуальною свідомістю.

Отже, осягнення темпоральної дійсності конкретною людською індивідуальністю виражене у репрезентаціях часу та його властивостей, що зумовлені переживаннями, досвідом життєдіяльності, особистісними особливостями та впливом соціокультурних феноменів і мови.

На рис. 1 представлено два рівні відображення часу. Між ними з одного боку, існує взаємозв'язок першого і другого рівня відображення часу (С.Л. Рубінштейн, П. Фресс), а з іншого - наявною є неповна відповідність цих двох рівнів один одному (Д.Г. Елькін). Перший рівень відображення часу відповідає психофізіологічному рівню та зумовлений роботою головного годинникового механізму - мозку (Б.Й. Цуканов, Н.М. Брагіна), який може мати різну якість ходу (Б.Й. Цуканов). Оскільки Б.Й. Цукановим доведений зв'язок між «ф типом» суб'єкта і відбиттям у диференціальних оцінках швидкості часу, що переживається, тому й індивідуально-динамічні особливості психіки також відображаються у темпоральних репрезентаціях. Перший рівень відображення часу співвіднесено в даному дослідженні з психометричним інтелектом, або з плинним інтелектом, в якому основні властивості нервової системи є формально-динамічними якостями індивідів. Другий рівень відображення часу зіставлено з соціальним інтелектом (Г. Айзенк), емоційним інтелектом (Г. Алдер), кристалізованим інтелектом (Р. Кеттел, Л.Ф. Бурлачук).

Демонструється онтологічний підхід до становлення індивідуальної свідомості в онтогенезі, простежуються стадії та динаміка змін, що відбуваються в індивідуальній свідомості, оскільки кожному віковому етапу онтогенезу властиві особливості індивідуального досвіду у переживанні, життєдіяльності, засвоєнні соціокультурних феноменів і мови, які відбиваються у темпоральних репрезентаціях. Будь-який результат, досягнутий свідомістю, включається у сукупну детермінацію психічного, виступаючи передумовою, або опосередкуючою ланкою, стосовно результату наступної стадії, що сприяє дослідженню генезису репрезентацій часу в онтогенезі (II рівень відображення часу) як розвиток життєвих (спонтанних, real-life) понять, які протікають без дидактичної допомоги, без допомоги з боку дорослої людини (у дітей). Пропонується паритетно-ієрархічна модель генезису свідомості (рис.2), що детермінується репрезентаціями часу, яка розглядається як робоча версія, і яку буде перевірено у процесі виконання дослідження.

Рис. 2. Паритетно-ієрархічна модель розвитку свідомості, детермінована репрезентаціями часу.

Виходячи з концепції даного дослідження, у структурі розвитку індивідуальної свідомості (рис.2) розрізняється: вертикальна, або ієрархічна площина свідомості, та горизонтальна, або паритетна площина. До вертикальної площини свідомості входять чотири основних ієрархічних рівня. У них представлені різнопорядкові репрезентації, що суттєво та якісно розрізняються між собою за значущістю і складністю, за якими можна судити про глибину розуміння та відображення темпоральної дійсності, та, як наслідок, про рівень розвитку свідомості. У горизонтальній площині у паритетних темпоральних репрезентаціях об'єднано однопорядкові судження, які практично не мають істотних відмінностей за критеріями складності та значущості, але представляють собою ступінь диференційованості усвідомлення темпоральної дійсності у різних формах концептуалізації (властивості часу, ціннісно-смислове ставлення до часу тощо).

Так, I (нижчий) рівень розвитку свідомості детермінує омовленнєва перцепція (Л.М. Веккер), або асоціативне значення (О.Р. Лурія). Омовленнєва перцепція - це уявлення, що поєднує першосигнальні психічні процеси, які організовані у форму образів, і другосигнальні мовленнєво-розумові процеси. Асоціативне значення - це значення, яке спадає на думку при сприйнятті даного слова (час) і яке відображає певний предмет з наочного досвіду.

II рівень розвитку свідомості визначають сенсорно-перцептивні репрезентації, у яких співвідносяться предмети та явища за наочними ознаками або за їхньою приналежністю до загальної наочної ситуації. Сенсорно-перцептивні судження є елементарними узагальненнями, в яких відбиваються сенсорно-перцептивні образи (уявлення), у них час як об'єкт вводиться до наочної конкретної ситуації.

I і II рівень розвитку свідомості представлені перцептивним шаром, який включає сенсорно-перцептивний рівень та рівень уявлень як шар суб'єктивного досвіду образу світу.

III рівень розвитку свідомості представляють поняттєві узагальнення. На рівні поняттєвих узагальнень досліджувані відтворюють одну або декілька форм концептуалізації темпоральної дійсності: властивості часу, ціннісно-смислове ставлення до часу тощо. Вищий рівень генезису свідомості на III рівні складають комплексні репрезентації - група взаємодоповнювальних cуджень, що вироблені в індивідуальному досвіді та відображають різні уявлення про час та його властивості, в яких виявляється упереджене ставлення суб'єкта до об'єкта, та які формують розуміння часу індивідуальною свідомістю як частини образу багатовимірного світу. Розвиток цього рівня свідомості детермінує розвиток паритетної площини - диференціацію темпоральних репрезентацій в індивідуальній свідомості. III рівень розвитку свідомості детерміновано перцептивним і семантичним шаром образу світу. Його елементами є сліди діяльностей, які фіксуються у формі ставлення до об'єктів, явищ, ситуацій світу, що є предметом або умовою поточної діяльності суб'єкта.

IV рівень розвитку свідомості детерміновано поняттєвими узагальненнями з родовою ознакою («парадигматичні репрезентації», у термінології Дж. Брунера), який представляє шар амодальних структур у структурі суб'єктивного досвіду, що створюється при «обробці» семантичного шару за участі поняттєвого мислення. На IV рівні розвитку свідомості темпоральна дійсність представлена у свідомості в інтегрованому вигляді.

Таким чином, специфікація результатів процесів пізнання часу в онтогенезі, яку вивчає психологічна онтологія, дає змогу створити модель розвитку свідомості в онтогенезі, де кожному віковому етапу властиві свої домінантні форми репрезентації, що відображають значуще інтерсуб'єктивне усвідомлення та ставлення до часу, які детермінують його генезис. Інтерсуб'єктивні репрезентації часу дозволяють також простежити гетерохронність психічного розвитку та скласти діагностичну шкалу спонтанного розвитку свідомості, детермінованого репрезентаціями часу в онтогенезі. Розвиток індивідуальної свідомості, детермінований репрезентаціями часу, визначається в дослідженні як динамічний феномен, що відображає якісні зміни в упередженому пізнанні темпоральної дійсності в онтогенезі та має паритетноієрархічну структуру.

У четвертому розділі «Онтологія часу як детермінанта становлення індивідуальної свідомості» простежено розвиток і зміни індивідуальної свідомості в онтогенезі; встановлено домінантні темпоральні репрезентації, що відображають значуще інтерсуб'єктивне ставлення до часу на різних етапах індивідуального розвитку; показано, що в узагальнених смислових утвореннях час як реальність залежно від віку сприймається у різний спосіб.

На підставі аналізу наукових джерел констатовано, що орієнтування у часі у немовля складається на основі індивідуального циркадіанного ритму, який є природженим та складається з фаз неспання (харчування) та сну, тобто зводиться до біологічного механізму відліку тривалості.

Опанування часом у дошкільному віці (3-5 років) відповідає I рівню розвитку свідомості у запропонованій в дослідженні моделі - час репрезентовано у вигляді омовленнєвої перцепції, або асоціативного значення «час - годинник».

Невербальна та вербальна репрезентації часу у свідомості в молодшому шкільному віці (від 6-7 до 10-11 років) у більшості досліджуваних (71%) представляють перший рівень розвитку свідомості («час - годинник»). Але вже у 14% та 12% досліджуваних 8-9 років свідомість переходить на II та III рівні розвитку відповідно, що зумовлено сенсорно-перцептивними репрезентаціями (II рівень) і поняттєвими узагальненнями (III рівень). У частини досліджуваних віком 8 років зафіксовано наявність проміжної стадії розвитку свідомості, на якій співіснують асоціативне значення «час - годинник» (I рівень) і розуміння часу як життя і як зміни (II або III рівень). Відзначено, що в 10 років у свідомості зменшується кількість асоціативних значень («час

- годинник») до 64%, і починається диференціація репрезентацій часу на III рівні розвитку свідомості - рівні поняттєвих узагальнень, у цьому віці вперше з'являються ціннісно-смислові репрезентації - «час життя». Вік 10 років у даному досліджені визначено як початок паритетної (горизонтальної) та ієрархічної (вертикальної) диференціації у розвитку свідомості. На підставі результатів контрольного дослідження, спрямованого на вивчення мислення і мови, констатується, що у досліджуваних молодшого шкільного віку мислення розвинене у межах вікової норми; традиційні психодіагностичні методики дозволяють розглядати розвиток поняттєвого мислення, а генезис репрезентацій часу дає можливість простежити зміни індивідуальної свідомості та гетерохронність її розвитку у дітей одного віку.

Простежено паритетно-ієрархічні зміни свідомості у підлітковому віці (11-15 років) і ранній юності (16-17 років). Зафіксовано, що кожен рік розвитку підлітка та юнака пов'язаний з надбанням нового в усвідомленні часу. Так, у свідомості 11-річних досліджуваних разом з омовленнєвою перцепцією (I рівень) існують сенсорно-перцептивні репрезентації часу (II рівень), у 11-річних вперше з'являються: нескінченність як властивість часу, суб'єктивна відносність швидкості перебігу часу, емоційно-оцінні репрезентації - метафори (III рівень). У 12 років зменшується кількість конкретних уявлень до 21%, виражених за допомогою омовленнєвої перцепції, на III рівні генезису свідомості з'являються комплексні судження про час, в яких відбито упереджене ставлення до часу (18,6% досліджуваних). У віці 12-13 років вперше підлітками привласнюється темпоральний дефіцит («часу не вистачає»), що відображає соціокультурні феномени. 13 рік життя можна визначити як етап подальшого паритетного розвитку III рівня свідомості, опосередкованої інтенсивним розвитком семантичного поля часу. У 14 річних підлітків I рівень розвитку свідомості не представлено, зростає до 37% кількість комплексних суджень на III рівні розвитку свідомості, але якісних відмінностей у комплексних судженнях підлітків 14 років не виявлено - відносно 13-річних досліджуваних. У 15 років відзначається максимум в акмеологічному ставленні до часу, а у репрезентаціях часу відбивається прагнення до самореалізації. Юнакам у віці 16-17 років властивий максимум комплексних суджень про час (91%) і початок формування у 5% досліджуваних IV рівня розвитку свідомості, який детермінує судження, виражені у концепті у вигляді парадигматичних репрезентацій. Тобто у підлітковому та ранньому юнацькому віці відбувається диференціація плану відображення темпоральної дійсності завдяки рефлексії, яка дає можливість юнакам аналізувати життя, дивитися на нього збоку, що є важливим моментом їхнього психічного розвитку та власного досвіду, в якому розвиваються індивідуальні значення. Ці значення відбиваються у мові та включають емоційну компоненту, метафори, символи, тобто розуміння й усвідомлення часу стає все складнішим. Констатовано, що протягом підліткового віку та періоду ранньої юності, з 11 до 17 років, відбуваються зміни на горизонтальному та вертикальному рівнях розвитку свідомості. У вертикальній площині наголошується перехід від першого до третього рівня розвитку свідомості, тобто від конкретних до абстрактних репрезентацій часу, у горизонтальній - на III рівні індивідуальної свідомості відзначається диференціація по всіх виділених формах концептуалізації темпоральної дійсності (властивості часу, ціннісносмислові репрезентації, комплексні судження) та початок формування IV рівня розвитку свідомості.

Появу і представленість репрезентацій часу від дошкільного віку до періоду ранньої юності відображено у діагностичній шкалі спонтанного розвитку темпоральної свідомості (табл.1).

Аналіз невербальної репрезентації показує, що малюнки дітей, підлітків, юнаків і досліджуваних у періоді ранньої дорослості змінюються в онтогенезі. Так, символізація часу у свідомості досліджуваних почалася із зображення універсального символу «годинника», потім з'явилися індивідуальні репрезентації у вигляді зображення змін з квіткою, у довкіллі, з людиною. У ранній дорослості з'являються одиничні малюнки життєвого циклу, течії води, стріли часу, але у 74% досліджуваних зображений годинник, що підтверджує припущення про глибинну асоціацію: «час - годинник». За розвитком невербальних репрезентацій можна також судити про розвиток індивідуальної свідомості.

Констатувальне емпіричне дослідження поняттєвого мислення у підлітків та юнаків показало актуальний рівень його розвитку, розвиток мовної активності, уміння логічно мислити та виділяти загальні й істотні ознаки. Але ці дані не дозволяють демонструвати якісні зміни у свідомості, які на горизонтальному (паритетному) та вертикальному (ієрархічному) рівнях у підлітковому та ранньому юнацькому віці фіксуються за допомогою репрезентацій часу. Адже кожен рік розвитку підлітка та юнака пов'язаний з надбанням нового в усвідомленні темпоральної дійсності, перебудовою смислової структури свідомості (принцип системної та смислової побудови свідомості та її розвитку в онтогенезі Л.С. Виготського), появою новоутворення, які змінюють характер сприйняття та ставлення до часу.

Таблиця 1.

Діагностична шкала спонтанного розвитку свідомості

Примітки: I, II, III, IV - рівні розвитку свідомості, репрезентації: 1- «час

- годинник», 2- сенсорно-перцептивні судження, 3 - проміжні репрезентації, 4 - суб'єктивна швидкість перебігу часу, 5 - відносність перебігу часу, 6 - час як цінність, 7 - «час життя»,8 - метафори, 9 - дефіциту часу, 10 - емоційні репрезентації, 11 - комплексні репрезентації, 12 - парадигматичні репрезентації; (±) - поява репрезентації у свідомості; (-) - відсутність репрезентації у свідомості; од. - одиничні репрезентації.

У ранній дорослості (18-25 років) діагностовано продовження розвитку IV рівня свідомості, детермінованої поняттєвими узагальненнями з родовою (більш загальною) ознакою (або парадигматичними репрезентаціями), що демонструє інтеграційні процеси в індивідуальній свідомості. У кінці періоду ранньої дорослості (25 років) у 38% досліджуваних представлено IV рівень розвитку свідомості.

У віці середньої дорослості (26-40 років) кількість комплексних суджень і поняттєвих узагальнень з родовою ознакою значно знижується до 4% і 17% відповідно, й одночасно відзначається початок зростання темпоральних репрезентацій за допомогою індивідуального значення «час життя» (37% досліджуваних). Це пов'язано з присутністю допоняттєвих форм мислення у свідомості, з «парадоксом визначення» та з особливостями життєдіяльності досліджуваних. Відомо, що у віці 26 - 40 років життя для людини розкривається у повному розмаїтті: вона не обтяжена фізичними недугами, менше залежить від уваги інших, вільніша від сподівань і спогадів, доволі діяльна й активна. Активність пронизує професійну сферу, сферу міжособистісних стосунків, сферу дозвілля. Вік середньої дорослості є найпродуктивнішим життєвим періодом ставлення до власного життя: людина повинна реалізувати свої здібності у сьогоденні, проявляючи себе. Тому вік середньої дорослості у дослідженні визначається як початок «напруженої уваги до життя» (термін А. Бергсона), або інтенціальності життя, яка супроводжується суб'єктивним темпоральним дефіцитом (відповідні репрезентації представлені у 17% досліджуваних 26-40 років).

Пізня дорослість у періодизації Д. Бромлей - це проміжок від 40 до 55 років. У віці пізньої дорослості основна маса репрезентацій (86,7%) детермінує III рівень розвитку свідомості за допомогою метафоричних перенесень, комплексних суджень (у деяких досліджуваних з негативною емоційною компонентою). До кінця цього вікового періоду (до 55 років) в дослідженні зафіксовано збільшення кількості суджень, що відображають час за допомогою індивідуального значення «час життя» (від 34% у 41 рік до 47% у 55 років). Вочевидь, що сполученість у свідомості людини часу з життєвим сенсом впродовж усього онтогенезу зумовлено об'єктивною характеристикою ролі часу у контексті життя людини.

Передпенсійний вік у літературі характеризується більш очевидним занепадом фізичних і розумових функцій, подальшим послабшанням сексуальних функцій та інтересів. У той же час ці роки - пік для найбільш загальних соціальних досягнень - становища у суспільстві, влади й авторитету, часткової звільненості від занять і відбору найцікавіших для особистості суспільних справ. У передпенсійному віці час детермінує III рівень розвитку свідомості: відзначаємо незначне збільшення репрезентацій часу у значенні «час життя» - до 48%, та появу репрезентацій, що відображають можливість самореалізації, оскільки часу життя залишилося небагато, але способи його проживання ще мають особистісний сенс.

Старість як одна з послідовних стадій розвитку людини відрізняється великою інтенсивністю руйнівних процесів, що ведуть до припинення існування життя. Репрезентації часу у періоді старості (70 і більше років) детермінують III рівень свідомості, у них відбивається суб'єктивне прискорення швидкості перебігу часу; час репрезентується у значенні «життя, яке пройшло» та «яке було наповнене подіями, забарвленими позитивними та негативними емоціями», передається ціннісне ставлення до часу: це золото, його потрібно берегти.

Узагальнені дані стосовно змін у горизонтальній та вертикальній площинах розвитку свідомості в онтогенезі представлені у таблиці 2.

Окремо розглянуто уявлення про час, які репрезентуються на основі просторових уявлень на різних етапах онтогенезу. У кожному віковому періоді їх представлено близько 2% від загальної кількості суджень.

Отже, в роботі досліджено розвиток і зміни в індивідуальній свідомості в онтогенезі та уточнено теоретико-експериментальну модель паритетно-ієрархічного розвитку свідомості. Виявлено, що має місце проміжна стадія розвитку свідомості, на якій співіснують асоціативне значення «час - годинник» (I рівень) і репрезентації, що детермінують II або III рівень розвитку свідомості, та показано, що різні форми концептуалізації темпоральної дійсності (виражені у властивостях часу, ціннісно-смислових репрезентаціях, комплексних судженнях, парадигматичних репрезентаціях) відбуваються у певному віці.

Таблиця 2.

Зміни у горизонтальній та вертикальній площині розвитку свідомості в онтогенезі

Примітки: I рівень - асоціативне значення, або омовленнєва перцепція («час - годинник»); II рівень - сенсорно-перцептивні уявлення; III рівень - понятійні узагальнення; IV- понятійні узагальнення з родовою ознакою, або парадигматичні репрезентації; проміжна стадія - асоціативні значення (або сенсорно-перцептивні судження) і понятійні узагальнення; од. - одиничні; 13* і 15* років - 5% і 6,2% - відповідно засвоєні значення у навчанні; н* - 74% досліджуваних представляють невербальні репрезентації («час - годинник»).

Далі, з метою визначення репрезентацій, що якісно детермінують розвиток свідомості на різних етапах онтогенезу, обчислено критерій ч² та виявлено, що кожному віковому етапу властиві свої домінантні форми репрезентації, що відображають значуще інтерсуб'єктивне ставлення до часу (рис. 3). Згідно з рис. 3, вік 3-11 років - це період конкретних уявлень про час: «час - годинник»; у 12 років у свідомості співіснують асоціативне значення «час - годинник», розуміння часу як життя і як зміни, з'являються комплексні судження про час; у 13 років у репрезентаціях виявляються соціокультурні детермінанти у вигляді темпорального дефіциту «часу не вистачає»; у 14 років збільшується кількість комплексних репрезентацій; у 15 років відзначається максимум в акмеологічних ставленнях до часу; вік 16-17 років відмічений максимумом комплексних суджень про час. У віці 18-19 років зростає кількість суджень «час життя» та відзначається другий пік судження «час - зміна», сукцесивно відбувається збільшення поняттєвих узагальнень з більш загальною (родовою) ознакою; до кінця періоду ранньої дорослості (24-25 років) у свідомості представлений максимум репрезентацій - поняттєвих узагальнень з більш загальною (родовою) ознакою (парадигматичні репрезентації); у періоді середньої дорослості (26-40 років) відзначається другий пік у судженні, що відображає суб'єктивний дефіцит часу, та підвищується кількість суджень «час життя»; у періоді пізньої дорослості (41-55 років) час у свідомості представлений комплексними репрезентаціями, але основним значенням виступає значення «час життя»; а від 55 і вище відзначаються максимальні значення репрезентації «час життя».

Рис. 3. Домінантні репрезентації та зміна частоти репрезентацій часу у відносних величинах в онтогенезі.

Примітки: 1, 3, 4, 7, 9, 12, 13 - значення, що мають достовірні відмінності; 1 - «час - годинник»; 3 - «час життя»; 4 - цінність часу; 7 - дефіцит часу; 9 - «час - зміна»; 12 - комплексні судження; 13 - понятійні узагальнення із більш загальною (родовою) ознакою. Вісь ОХ - вік у роках, вісь OY - частота.