Історія поштового зв'язку

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Еволюційні зміни послуг поштового зв'язку

1.1 Історія розвитку послуг поштового зв'язку

Пошта, установа, що бере на себе доручення з доставки кореспонденції. Часто пошта поряд з цим організовує також перевезення пасажирів безрейковими шляхами.

З розвитком пошти розширюються і її функції: вона бере на себе доставку посилок, переказ грошей та ряд інших доручень в інші місцевості, в інші держави.

Виникнення пошти відносять до дуже далеких часів. Добре була налагоджена пошта вже в стародавній Персії. На поштових станціях завжди були напоготові верхові гінці, з великою швидкістю доставляли прибулу кореспонденцію до наступної станції, звідки новий гонець доставляв її далі. Це була перша так звана естафетна пошта.

Подібна ж пошта була і в стародавньому Римі, там на неї було покладено також і перевезення урядових чиновників. Зміст поштових станцій часто оголошувався натуральною повинністю місцевого населення. Кореспонденція перевозилася майже виключно державна. У стародавньому Римі станції завдяки роз'єднаності, що властива феодальній державі, пошта перестала бути державною установою. Виникли і до кінця стародавнього Риму станції отримали широкий розвиток пошти окремих міст і корпорацій (духовних орденів, купецьких гільдій і пр). У 12-13 ст. виникла пошта, організована містами; міські гінці доставляли і приватну кореспонденцію.

У міру розвитку торгових відносин потреба в добре налагодженій пошті зростала. У 16 ст. у Німеччині виникла перша імперська пошта, якою могло користуватися все населення. До 1867 року вона перебувала в монополії приватного підприємця (Таксис). З розвитком капіталізму пошта набуває все більшого значення і оголошується всюди монополією держави [4, 176].

Коротко розглянемо вклад організаторів поштового зв'язку.

Араго Етьєн -- Генеральний директор пошт. Провів реформу поштової справи і в 1848 р. впровадив поштову марку у Франції (Марка увійшла в обіг 1849 р.). його портрет зображено на французькій марці 1948 р.

Бектон Вальтер -- англійський філателіст. У 1931 р. нагороджений медаллю Лінденберга. Відомий як автор численних праць з питань дослідження виготовлення поштових марок. Багато разів був членом жюрі міжнародних філателістичних виставок.

Бішон Генрі -- головний поштмейстер Англії в 60-х рр. XVII сг. Вважають, що йому належить пріоритет винаходу поштового штемпеля. Найдавніші дати, позначені на цьому штемпелі, -- 19 і 24 квітня 1661 р. Штемпель мав форму кола, поділеного горизонтальною лінією (або без поділу), овалу, літери "В" чи "Е". В одній частині двома літерами позначався місяць, а в другій арабськими цифрами -- день. Лист штемпелювався на кожній поштовій станції, отже, можна було проконтролювати весь його шлях.

Грей Джон Едвард -- один з перших колекціонерів поштових марок, служитель Британського музею в Лондоні, укладач каталога поштових марок, який в минулому столітті витримав шість видань.

Кестл Марцелус -- президент Королівського філателістичного товариства в Лондоні і редактор журналу "Лондонський філателіст", заснованого в 1892 р. Нагороджений медаллю Лінденберга в 1909 р. Лінденберг Карл -- юрист за професією, автор кількох книг з філателії ("Марки Бадепа", "Конверти німецьких держав", "Каталог марок імперського поштового музею" та ін.). В 1904 р. був обраний почесним членом Берлінського філателістичного клубу. В 1905 р. засновано медаль Лінденберга, яка присуджувалась один раз на рік, починаючи з 1906 р., за кращу філателістичну дослідницьку працю.

Пембертон Едуард -- англійський філателіст і торговець поштовими марками, один з ініціаторів створення філателістичного товариства в Лондоні (з 1869 р. -- Королівського філателістичного товариства) і член його комітету, редактор ряду філателістичних журналів. Автор книги "Підробки і способи їх розпізнавання" (написав разом з Т. Льюїсом) та "Довідника філателіста". Вважається основоположником наукової філателії. Потіке Альфред -- французький філателіст, укладач першого ілюстрованого каталога поштових марок світу, який вийшов у 1861 р. В ньому описано 1080 марок і 132 поштових конверти (все, що на той час вийшло). На відміну від каталога О.Б. Левро (що вийшов перед цим) наведено репродукції марок.

Стефан Генріх -- ірусський поштовий радник, з 1870 р.-- генеральний директор пошти Північнонімецького союзу. В 1867 р. з його ініціативи прийнято Закон про поштову службу, який встановлював єдині поштові тарифи залежно від ваги відправлень, без врахування відстані; ініціатор створення (1874 р.) Поштового союзу 20 країн Європи, що згодом перетворився у Всесвітній поштовий союз, організатор першого в світі поштового музею (1872 р.). Оформленням стендів для колекції марок цього музею керував Карл Лінденберг випустив перші в країні (1870 р.) поштові картки (Перші в світі поштові картки незадовго перед цим (1 жовтня 1869 р.) було випущено в Австрії). Портрет Стефана Генріха зображено на поштових марках та поштових картках.

Турн-і-Таксиси -- династія власників приватних поштових контор у ряді європейських країн. В XV-XVI ст. було встановлено зв'язок Відень --Інсбрук, Відень -- Брюссель, Відень -- Мілан -- Венеція -- Рим, Брюссель -- Париж та ін. Турн-і-Таксиси вступили до Німецько-австрійського поштового союзу, що згодом обмежив їхню діяльність. В 1866 р. їх пошта припинила своє існування. З 1852 по 1866 р. випустили 54 поштові марки, на них вказано прізвище власників пошти.

Хілл Роуленд -- англійський королівський поштмейстер (з 1854 р.), 6 травня 1840 р. ввів в обіг першу в світі поштову марку "чорний пенні". На одній з бельгійських марок зображено Хілла Роуленда, який розглядає з дітьми колекцію марок [17, 98].

Почавши з обслуговування державного апарату, поштові служби з часом поширюють свої послуги на широкі верстви населення. Протягом тривалого часу у багатьох країнах, поки доставка приватної кореспонденції не була як слід налагоджена, її здавали продавцям крамниць, а ті вже передавали листи поштовим працівникам. Поштові скриньки вперше згадуються в документах міської пошти Парижа, заснованої 1653 р., хоч є відомості, що в Амстердамі вони з'явились у 1616 році.

Зростання обсягу поштових перевезень вимагало вдосконалення засобів транспортування пошти. Поступово на зміну кінним гінцям та поштовим візкам прийшли великі карети-дилі-жанси, які перевозили і пошту, і пасажирів. Створювались приватні, міські та інші поштові контори, "пенні-пошта", "пті-пост" тощо -- все це етапи розвитку поштового зв'язку. В першій половині XIX ст. для поштових перевезень починають використовувати залізничний транспорт, а згодом -- апарати, легші за повітря, -- аеростати, з часом їх змінили літаки та вертольоти. Так поступово, крок за кроком, прогресував поштовий зв'язок -- від примітивних засобів передачі інформації до утворення сучасних міжнародних ліній поштового зв'язку. Тривалий час пересилка пошти, особливо листів, завдавала чимало клопоту як населенню, так і поштовим службовцям через те, що оплата відправлення залежала від різних факторів (від ваги, відстані тощо).

Якщо відправлення проходило через кілька країн або навіть різні місцевості однієї країни, в кожній з яких існували свої тарифи, то сума за його доставку, сплачувана адресатом, часом була чималою. Все це й викликало потребу серйозної реформи поштової служби, зокрема уніфікації тарифів і запровадження спрощеної системи оплати відправлень (в першу чергу листів). Пошуки в цьому напрямку велися довго. В середині XVII ст. у Франції здійснено спроби ввести в обіг спеціальні обгортки для листів. У 1818 р. на острові Сардінія запроваджено поштовий папір із зображенням вершника на коні (ці емблеми називають "маленькі коники"), що засвідчувало сплату доставки приватної кореспонденції. В Англії з'явилися штемпелі головного поштмейстера Генрі Бішопа (1661 р.) і купця Вільяма Докра (1683 р.), у 1840 р., водночас з першими марками, випущено конверти, ескізи яких створив Вільям Малреді. Історики філателії відзначають кілька ранніх проектів створення поштової марки. Цю ідею висували і шведський лейтенант Куррі Треффенбсрг (1823 р.), і словенський чиновник Ловренц Кошір (1836 р., ), і англійський видавець Джеймс Чал-мерс (1837 р.) та ін. Але запровадження наклеюваної поштової марки пов'язують з ім'ям англійського поштмейстера Роуленда Хілла: він енергійно протягом 3 років відстоював свій проект, створив ескізи першої марки, добився спрощення тарифів і встановлення попередньої оплати кореспонденції. Завдяки його наполегливості 6 травня 1840 р. в Англії увійшла в обіг перша в світі поштова марка [8, 192].

В історії філателії вона відома під назвою "чорний пенні". Цим ім'ям марка завдячує тому, що надрукована чорною фарбою, з номіналом в 1 пенні. Марка має водяний знак у вигляді малої корони. На ній зображено портрет тодішньої королеви Великобританії -- Вікторії. Зубці відсутні (марки тоді ще не перфорувалися), так само як і назва країни. Значення поштової марки, її роль у розвитку пошти високо оцінили згодом в усіх країнах світу. Перейнявши почин Англії, почали випускати поштові марки й інші країни. Кількість поштових марок почала поступово зростати, а в останні десятиріччя XX ст. випуск марок набув характеру "повені", що викликає занепокоєння філателістів -- вони не встигають устежити за виходом знаків поштової оплати.

Урізноманітнення видів відправлень, удосконалення роботи пошти привели до появи різних спеціальних знаків поштової оплати. В 50-х рр. XIX ст. з'являються газетні марки, марки для оплати рекомендованих листів, доплатні маркиі т. ін.

У 1871 р. в Перу вийшла перша пам'ятна (коммеморативна) марка. Одразу після появи поштової марки з'явились і цінителі, які зрозуміли не лише її безпосереднє практичне значення, а й художню цінність як твору прикладної графіки малих форм. Так поштова марка стала предметом колекціонування, а людей, які почали колекціонувати знаки поштової оплати, з середини 60-х років минулого століття стали називати філателістами.

Філателія дістала визнання не одразу. В 1845 р. на сторінках одного німецького журналу, наприклад, засуджувалась мода збирати поштові марки, яка набула поширення в Англії. (Але заради справедливості варто зазначити, що дехто наслідував цю моду з "прикладною" метою -- щоб обклеювати марками скрині, шафи, екрани до камінів, стіни кімнат замість шпалер).

З недовір'ям зустріли філателію й окремі поштові адміністратори. Так, у 1863 р. генеральний директор французької пошти (з іронії долі він мав прізвище Вандал) писав: "Від певного часу поштою пересилають... пакети погашених французьких марок, їх посилають особам, котрі здобувають їх з метою, яку не можна пояснити". Є. Вандал вважав, що погашені поштові марки -- це "непотрібні речі і їх треба знищувати... їх зберігання та нагромадження в руках певних осіб збуджує підозру, що їх використовуватимуть з нечесною метою". Але розвиток філателії вже не можна було спинити. З'являються серйозні колекціонери, утворюються їхні клуби і товариства. Є відомості, що вже в 1852 р. в Брюсселі вперше експонувалася колекція марок. Перша дійсно філателістична виставка відбулася в 1870 р. в Дрездені, її експозицію становила єдина колекція, що належала Альфреду Мошкау.

У 1861 р. у Страсбурзі видано перший літографований перелік всіх відомих тоді 973 марок, складений Оскаром Бергером Левро. Першим товариством колекціонерів марок вважається товариство, засноване в США 1861 р. А вже в лютому 1862 р. в Англії виходить перший філателістичний журнал "Щомісячний інформатор". Поступово встановлюються певні принципи філателії, починаються філателістичні дослідження, обмін широкою інформацією. В 1872 р. в Любеку відбувся перший конгрес філателістів [9, 87].

Для філателії минулого століття характерне те, що - коло філателістів було обмеженим, філателією переважно займались короновані особи та буржуа. Це породило багато негативних явищ, притаманних і нинішній філателії Заходу з її спекулятивними махінаціями, ажіотажем навколо штучно створюваних "раритетів" тощо. Все це не має нічого спільного з традиціями соціалістичної філателії, що стала одним із засобів комуністичного виховання трудящих, пропаганди ідей пролетарського інтернаціоналізму.

1.2 Виникнення поштової мережі в Україні та світі

Пошта (від лат. posta) -- установа для транспортування вістей (наприклад листів, листівок), дрібних товарів, частково людей. Найчастіше вона є державною установою.

Більшість поштових організацій перебувають у Всесвітньому поштовому союзі. Слово Пошта має латинські коріння. Спочатку воно позначало станцію для обміну коней або кур'єрів. Сьогодні під словом пошта мають на увазі й установу пошти (поштамт, відділення), і послання, і сукупність отриманої кореспонденції.

У Стародавній Греції через безліч міст-держав, які воювали між собою, поштової системи, як такої, не існувало. Були тільки піші кур'єри для передачі повідомлень. Вони називалися Hemerodrome. Найвідоміший з цих кур'єрів був Філіппід, який за переказами Плутарха 490 до н. е. передав звістку про перемогу у Битві при Марафоні в Афіни і помер від виснаження. Цей біг був першим Марафоном в історії. Філіпід передав тільки усне послання.

В Києві пошта бере початки з березня 1669 року, коли гетьман Лівобережної України Дем'ян Многогрішний підписав з московським урядом угоду - "Глухівські договірні статті". Одна з статей угоди передбачала "влаштовувати у малоросійських містах пошту за московським зразком". Через п'ять років почали приймати листи від населення, мали поштовий двір на Подолі, стайню на 40 коней. Але поштова справа просувалася повільно і наприкінці XVII ст. зовсім занепала [9, 105].

В 1725 році Катерина І видала Указ про заснування поштового двору на Подолі, підпорядкованого міському магістрату. У 1765 р. при організації Державної кінної пошти на Лівобережній Україні в Києві обирали поштмейстера і 2-х листонош. На початку 1769 р. Київську пошту було передано до ведення Московського поштамту. А 21 серпня (3 вересня за н.ст.) 1775 року поштдиректор Борис Пестель підписав лист до Київської Губернської Канцелярії, яким повідомлялося про указ Колегії у закордонних справах щодо заснування у Києві поштової контори. У 1782 р. контору перетворено на губернський поштамт, котрий згодом перевели до Печерської фортеці, де знаходилися Присутні місця, а потім знову повернуто на Поділ. Після поштової реформи 1830 року контора, в чиєму підпорядкуванні перебували повітові установи, мала 2 клас та штат з 23-х службовців. Перше міське поштове відділення відкрилося 1 червня 1840 року в Печерській частині міста. Як контора, так і поштамт неодноразово змінювали місце свого розташування. З 1850 року контора утвердилася на Хрещатику. Друге у Києві міське відділення відкрилося 2 грудня 1852 року при міській Думі на Подолі. З кінця 80-х років XIX ст. почали відкриватися відділення на Лук'янівці, Галицькому та Троїцькому ринках, у передмісті Деміївка. Газета "Паровоз" 11 квітня 1869 р. писала про зрослі потреби у поштових послугах і повідомлялося про місця розташування поштових скриньок у місті.

Сучасна пошта -- це всесвітня мережа доставки поштової кореспонденції, як правило, через державні поштові компанії. Деякі країни (наприклад США, Росія) мають державну монополію тільки на частину послуг зв'язку (у США, наприклад, USPS має монополію на доставку стандартних листів і листів "першого класу"). У ряді країн всі поштові послуги монополізовані державною поштою (Великобританія, Німеччина). З розвитком інтернету деякими аналітиками прогнозувалася швидка стагнація ринку поштових послуг, проте, цього не відбулося. Більш того, ряд державних поштових компаній, такі, що у минулому були на дотаціях, навіть планується приватизувати [9, 94].

Традиційно для оплати поштових відправлень (листів, листівок, простих і замовлених бандеролей) використовуються поштові марки різного номіналу, які наклеюються безпосередньо на відправлення відповідно за тарифом на пересилку.

Іноді поштові марки замінюються відтисненням спеціальної франкувальної машини, де сума плати за пересилку друкується спеціальним чином на конверті, або на листі паперу, який наклеюється на упаковку. Щомісяця поштові службовці знімають свідчення лічильника такої машини і виставляють підприємству рахунок. Такий спосіб оплати використовують, перш за все, масові відправники кореспонденції (акціонерні товариства, банки, страхові компанії, рекламні агентства, тощо)

У деяких країнах (зокрема, в Німеччині, Великобританії, США і ряду інших) з'явився новий спосіб оплати відправки простої кореспонденції -- через інтернет. Користувач оплачує послуги пошти на спеціальному порталі, після чого отримує спеціальний штрих-код, який може роздрукувати на домашньому принтері і наклеїти на конверт. У Великобританії такий спосіб оплати називається SmartStamp.

У США і країнах Європи поширені також так звані "передоплачені" листи і поштові картки. Як правило, їх використовують великі компанії для організації "зворотного зв'язку" із споживачами. Користувачеві передається листівка або конверт з надрукованими друкарським способом реквізитами компанії-одержувача. Поштова компанія виставляє одержувачеві рахунок у момент доставки такої кореспонденції.

Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта"

Адреса: вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001, Україна

Телефон: +38(044) 226-25-59, 278-20-23

Веб-сайт: http://www.ukrposhta.com

Генеральний директор - Кравець Ігор Васильович

Система поштового зв'язку України - це складний господарський механізм, у якому задіяно понад 115 тисяч працівників, що здійснюють приймання, оброблення та доставку адресатам понад 600 млн. відправлень щороку, понад 15 тисяч об'єктів поштового зв'язку надають послуги населенню в усіх регіонах України.

1994 рік

- у результаті реформування галузі зв'язку (розподілу на поштовий та електрозв'язок) створено Українське державне об'єднання поштового зв'язку "Укрпошта";

1998 рік

- створено Українське державне підприємство поштового зв'язку (УДППЗ) "Укрпошта" згідно з Програмою реструктуризації Українського державного об'єднання поштового зв'язку "Укрпошта", затвердженою постановою Кабінету Міністрів України;

2001 рік

- прийнято Закон України "Про поштовий зв'язок";

2002 рік

- підприємству надано статус національного оператора поштового зв'язку України згідно з розпорядженням КМУ;

- затверджено Правила надання послуг поштового зв'язку;

- уведено в дію корпоративний портал;

- упроваджено систему електронного контролю якості QUALITY TEST SYSTEM (QTS) з використанням тестових листів німецької фірми "Siemens Dematic AG";

2005 рік

- отримано Генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій;

2006 рік - упроваджено систему постійного контролю "GPS" за рухом транспорту на магістральних маршрутах.

Діяльність УДППЗ "Укрпошта" регламентується Законом України "Про поштовий зв'язок", іншими законами України, а також нормативними актами Всесвітнього поштового союзу (ВПС).

Укрпошта бере активну участь у роботі міжнародних організацій у сфері поштового зв'язку:

- Всесвітнього поштового союзу (ВПС);

- Регіональної співдружності в галузі зв'язку (країни СНД);

- Асоціації європейських державних поштових операторів "ПостЄвропа";

- Союзу у сфері спорту, культури та міжнародного туризму в секторі пошти та телекомунікацій.

До складу підприємства входять 31 філіал (27 регіональних дирекцій, у тому числі дві міських - Київська та Севастопольська, Дирекція оброблення та перевезення пошти, дирекція "Автотранспошта", дирекція "Видавництво "Марка України", дирекція "Головний навчальний центр "Зелена Буча").

УДППЗ "Укрпошта" як національний оператор забезпечує надання універсальних послуг поштового зв'язку, перелік яких визначається урядом, а тарифи затверджуються Національною комісією з питань регулювання зв'язку. В Україні до цих послуг належать пересилання простих та рекомендованих поштових карток, листів, бандеролей, секограм, а також посилок без оголошеної цінності масою до 10 кг.

Загалом Укрпошта пропонує споживачам понад 50 видів послуг. Крім суто поштових, це фінансові, рекламні, логістичні та кур'єрські послуги, передплата періодичних видань, розповсюдження лотерей, карток попередньої оплати за послуги електрозв'язку та доступу до Інтернет, доставка замовлених за каталогами товарів масового попиту тощо.

Доставка поштових відправлень в Україні забезпечується власним автомобільним транспортом. Для перевезення пошти та друкованих видань діють 37 магістральних автомобільних маршрутів протяжністю понад 28,5 тисяч кілометрів. Парк транспортних засобів, задіяних у перевезенні, становить понад 4,3 тис. автомобілів.

Вагомим здобутком у сфері розширення видів діяльності Укрпошти стало отримання 29 грудня 2005 року Генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій з валютою. Перед Укрпоштою відкрилися перспективні сегменти фінансового ринку. Тепер споживачі можуть здійснювати міжнародні перекази як у гривні, так і в іноземній валюті. Нині обмін міжнародними електронними переказами в іноземній валюті діє з Азербайджаном, Вірменією, Казахстаном, Молдовою, Російською Федерацією, Португалією, Білоруссю, Латвією, Естонією.

В Укрпошті діє одна з найбільших в Україні корпоративних інформаційних мереж, упроваджено ряд автоматизованих систем для підтримки управлінських, технологічних бізнес-процесів та автоматизації надання послуг. Швидкими темпами впроваджується комп'ютерна техніка на робочих місцях обслуговування клієнтів, що дає змогу розширювати номенклатуру послуг та підвищувати їх якість. Стрімко розвиваються послуги на основі інформаційних технологій, зокрема електронна пошта, електронний переказ, грошовий переказ через Інтернет та передплата через Інтернет.

Стратегічним напрямом діяльності Укрпошти є забезпечення динамічного розвитку національного оператора в умовах лібералізації ринку поштового зв'язку України та інтеграції держави у світовий простір. З метою вдосконалення структури підприємства здійснюється оптимізація мережі вузлів поштового зв'язку та реорганізація магістральної транспортної мережі. У перспективі передбачається побудова автоматизованих сортувальних центрів у Києві та Дніпропетровську.

На порядку денному в Укрпошті - питання вдосконалення та розвитку інфраструктури для надання повного спектра сучасних послуг шляхом:

- переоснащення операційних вікон відділень поштового зв'язку комп'ютерно-касовими системами та іншим обладнанням;

- удосконалення інформаційно-комунікаційної мережі підприємства та підключення до неї операційних вікон;

- створення пунктів колективного користування Інтернет та пунктів надання комплексних послуг зв'язку;

- оновлення та спеціалізації технологічного автомобільного транспорту.

Підприємство як національний оператор поштового зв'язку має виключне право на видання марок, маркованих конвертів та карток. Українська поштова марка здобула заслужене визнання, окремі випуски марок та маркованої продукції неодноразово відзначалися престижними міжнародними нагородами. За роки незалежності в Україні випущено понад 800 сюжетів поштових марок, які несуть інформацію про вітчизняні історичні, культурні надбання, спортивні події, науково-технічний розвиток нашої країни, її природу тощо.

УДППЗ "Укрпошта" є визнаним авторитетом для світового поштового співтовариства, а також лідером серед країн СНД у питаннях якості міжнародної служби. У 2004 році представниками ВПС проведено сертифікацію якості міжнародної поштової служби України, за підсумками якої Міжнародне бюро ВПС вперше у своїй історії присвоїло українській пошті вищий рівень сертифікації - А (золотий).

У вересні 2006 року в Києві відбулася 20-а Пленарна Асамблея Асоціації європейських державних операторів "ПостЄвропа", організаційне забезпечення якої здійснювало УДППЗ "Укрпошта". Слід зазначити, що вперше в історії цієї організації Пленарна Асамблея відбувалася в країні, яка не є членом Євросоюзу. Той факт, що Україна стала місцем проведення ювілейного засідання Пленарної Асамблеї, свідчить про високий авторитет української пошти серед поштового співтовариства, визнання її вагомих здобутків на шляху динамічного входження до поштового простору Європи. Ще одним підтвердженням високого іміджу національної пошти стали також слова генерального директора Всесвітнього поштового союзу п. Едуарда Даяна, який назвав українську пошту однією з найефективніших поштових служб у світі.

Перспективні плани підприємства спрямовані на забезпечення лідируючих позицій у сфері надання послуг поштового зв'язку в Україні, підвищення конкурентоспроможності Укрпошти на фінансовому, рекламному та логістичному ринках, упровадження світових стандартів якості послуг. Продовжуватиметься оптимізація портфеля послуг, які надає підприємство. Це дасть змогу поліпшити фінансові результати та підвищити ефективність бізнесової діяльності Укрпошти.

1.3 Класичні принципи технологій поштових послуг у минулому

Перша спроба встановити деякі загальні принципи, які б регулювали міжнародну поштову службу, відбулась на міжнародній конференції в Парижі в 1863 р. До цього часу міжнародний поштовий обмін регулювався безліччю двосторонніх договорів. Через 11 років, 9 жовтня 1874 р., на першому Міжнародному Поштовому Конгресі представники 22 країн підписали Бернську угоду, створивши Загальний Поштовий Союз (General Postal Union). Тепер 9 жовтня весь світ святкує Міжнародний Поштовий День. Членство в Союзі зростало так швидко, що у 1878 назву "Загальний Поштовий Союз" було змінено на "Всесвітній Поштовий Союз (Universal Postal Union)". Бернській угоді 1874 р. вдалося об'єднати плутанину поштових служб та договорів в єдину поштову територію для взаємного обміну поштою. Вона також встановила єдиний поштовий тариф замість 1200 різних тарифів, що існували між 22 країнами, які зустрілись у Берні. Бар'єри та кордони, що заважали до цього часу вільному міжнародному обміну поштою та його зростанню, було нарешті скасовано [8, 113].

Головним документом Всесвітнього Поштового Союзу є його Конституція, яка містить мету діяльності та загальні положення. Вона є дипломатичним документом, який має бути ратифікований компетентними органами кожної країни-члена ВПС. Доповнення до Конституції можуть вноситись лише Конгресом, і також підлягають ратифікації.

Загальні правила, що регулюють міжнародні поштові послуги, а також положення, що стосуються відправки листів, втілені у Всесвітній Поштовій Конвенції. Цей документ, так само, як і Конституція, має обов'язкову юридичну силу для всіх країн-членів ВПС. З метою чіткого, простого та гнучкого регулювання діяльності у сфері міжнародних поштових послуг, на Сеульському Конгресі у 1994 році було внесено доповнення до двох головних документів. Тепер дозволяється вносити зміни до положень щодо міжнародних поштових послуг, не звертаючись до Конгресу.

Окремі угоди, які є обов'язковими лише для країн, що їх уклали або приєднались, регулюють операції з поштовими посилками та поштовими фінансовими службами.

Кожна країна-член Організації Об'єднаних Націй може приєднатись до Всесвітнього Поштового Союзу. Незалежні держави, які не є членами ООН, також можуть вступити до ВПС, якщо на це дасть згоду щонайменше дві третини країн-членів ВПС. На кінець 1996 року ВПС налічував 189 країн-членів.

Всесвітній Поштовий Конгрес (Universal Postal Congress), куди делегуються представники всіх країн-членів, є головним органом Союзу. Як правило, він збирається кожні п'ять років. Хоча головною функцією Конгресу є законодавча, останнім часом в ньому намітилась тенденція передавати регулятивні повноваження двом Радам ВПС, зосереджуючись практично на загальних політичних питаннях. На останніх конгресах велика увага надавалась Загальним Дебатам, де обговорюються та вирішуються ключові питання, що постануть перед ВПС на наступні п'ять років. Внаслідок Загальних Дебатів на Сеульському Конгресі у 1994 р. ВПС прийняв план змін у поштовій сфері під назвою Сеульська Поштова Стратегія. Вона має чотири ключові напрямки:

- ефективне реагування на зміну ринкового середовища та потреби клієнтів;

- контроль та покращення якості поштових товарів та послуг;

- отримання більшої незалежності у керівництві та сприяння поштовому розвитку;

- підвищення відповідальності поштового персоналу на всіх рівнях.

Рівень втілення в життя Сеульської Стратегії буде визначальним фактором того, яку частку на ринку комунікацій буде мати поштова служба на початку наступного століття. До інших функцій Конгресу належить вибір Генерального Директора та його заступника, так само, як і членів Виконавчої Ради та Ради Поштових Операцій; Конгрес також встановлює бюджет на наступні п'ять років.

Виконавча рада (Executive Council) складається з Голови та представників 40 країн-членів та збирається щороку у штаб-квартирі ВПС в Берні. Вона забезпечує непреривність роботи ВПС між Конгресами, здійснює нагляд над діяльністю ВПС та вивчає регулятивні, законні, адміністративні, та законодавчі питання роботи Союзу. Виконавча Рада також має право здійснювати дії в межах своєї компетенції, які, на її думку, необхідні для вирішення тимчасових справ. Рада затверджує бюджет та рахунки ВПС, а також щорічно доповнює Програму діяльності Союзу. Вона також відповідальна за сприяння та координацію технічної допомоги між країнами-членами. Обов'язки голови Виконавчої Ради автоматично надаються країні, де проходив останній Конгрес.

Рада Поштових Операцій (Postal Operations Council) є технічним та оперативним органом ВПС та складається з представників 40 обраних країн-членів. Вона має справу з практичними, економічними та комерційними аспектами діяльності міжнародної поштової служби. Метою програми діяльності Ради є перш за все допомога поштовим установам модернізувати, поліпшувати та уніфікувати їх поштові продукти. Голова Ради Поштових Операцій обирається її членами.

Міжнародне Бюро (International Bureau), встановлене Бернською угодою 1874 року, знаходиться у Берні та займається загальною підтримкою органів ВПС. Воно виступає, як пов'язуючий, інформаційний та консультативний орган ВПС, а також забезпечує технічну співпрацю між країнами-членами. Міжнародне Бюро відповідає за забезпечення представництва ВПС у його зовнішніх стосунках, головним чином з міжнародними організаціями. Воно не втручається у конфлікти між поштовими адміністраціями та їх клієнтами.

В той час, як офіційною мовою ВПС залишається французька, Сеульський Конгрес проголосив другою робочою мовою Міжнародного Бюро англійську. Під час конгресів та засідань органів ВПС забезпечується одночасний переклад на ще декілька мов, крім французької. Документи та публікації ВПС перекладаються на арабську, китайську, англійську, німецьку, португальську, іспанську та російську мови. Оплату послуг з перекладу здійснює країна, що замовила переклад.

Країни-члени ВПС мають право утворювати обмежені союзи з метою подальшого розвитку кооперації між поштовими адміністраціями та з метою покращення поштових послуг. З цією ж метою вони мають право укладати між собою спеціальні угоди. Однак їх положення не можуть бути менш сприятливими для суспільства, ніж положення, які забезпечуються головними документами ВПС. Зараз існує 14 обмежених союзів, сфера діяльності яких розповсюджується майже на всі регіони світу.

1 липня 1948 року ВПС став спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй. С того часу його співпраця з іншими міжнародними організаціями зросла та поширилась. ВПС підтримує тісні зв'язки з такими програмами ООН, як Програма Розвитку ООН (United Nations Development Programme), Міжнародна Програма ООН з Контролю за Наркотиками (UN Drug Control Programme), Програма ООН з Охорони Навколишнього Середовища (UN Environment Programme), а також з такими спеціалізованими установами, як Міжнародний Союз Телезв'язку (International Telecommunication Union), Міжнародною Організацією Цивільної Авіації (International Civil Aviation Organization), Міжнародною Організацією Охорони Здоров'я (World Health Organization), ЮНЕСКО та Міжнародною Організацією Торгівлі (World Trade Organization). ВПС також має контакти з такими неурядовими міжнародними організаціями, як Міжнародна Організація Повітряного Транспорту (International Air Transport Association), Міжнародна Організація зі Стандартизації (International Organization For Standartization), Світова Митна Організація (World Customs Organization) та Інтерпол. Прикладом співпраці ВПС з міжнародними фінансовими організаціями є його співпраця з Міжнародним Банком з метою дослідження процесу реформ у поштовому секторі. Незважаючи на технічну природу своєї діяльності та невеликий бюджет, ВПС бере активну участь у програмах, що виникають після глобальних конференцій, організованих під егідою ООН, таких, наприклад, як Конференція із Захисту Навколишнього Середовища та Розвитку (Conference on Environment and Development), Світовий Самміт з Соціального Розвитку (World Summit for Social Development) та Четверта Конференція з Проблем Жінок (Fourth Conference on Women) [9, 187].

Принцип технічного співробітництва було додано до Конституції ВПС на Віденському Конгресі у 1964 р. Це було викликано необхідністю надавати допомогу багатьом нещодавно утворившимся країнам, які на початку 60-х приєдналися до ВПС. Кошти на таку допомогу головним чином йшли від Програми Розвитку ООН та інших організацій з підтримки розвитку. Тепер, одначе, головна частина коштів на діяльність у галузі технічного співробітництва йде від внесків, які країни-члени роблять до бюджету або до спеціального благодійного фонду. Одною з головних цілей Групи з Розвитку Поштової Діяльності (Postal Development Action Group), спеціальної робочої групи, яка була створена в межах ВПС, є підвищення зовнішніх фінансових надходжень, спрямованих на реформи та модернізацію у сфері поштових послуг. ВПС також проводить невеликі проекти, які включають навчальні цикли, стипендії на навчання майбутніх членів поштового персоналу та послуги консультантів, які проводять дослідження у сфері поштових послуг.

Поштова служба має всі підстави пишатися якістю своїх послуг, які надаються за розумними цінами. Одначе, разом із швидким ростом конкуренції, альтернативних форм комунікації та вищими вимогами клієнтів, вона має постійно вносити подальші зміни у якість поштових послуг. Як зазначено на Сеульскому Конгресі у 1994 році, дії ВПС з поліпшення якості служби включають:

- поновлення та здійснення якісного обслуговування, яке має бути заснованим на потребах та вимогах клієнтів;

- постійний контроль над якістю міжнародного транспортування пошти та ефективністю світової поштової мережі;

- організація та розвиток практичних програм, спрямованих на поліпшення якості обслуговування;

- встановлення відділу справки та допомоги в Міжнародному Бюро.

Поштова служба постійно використовувала результати наукового прогресу в технології транспортування, щоб якнайскоріше доставити пошту до своїх клієнтів. В багатьох країнах автоматизовані технології використовуються через весь ланцюг обробки пошти для підвищення ефективності та зниження собівартості.

Щоб поширити розповсюдження розвинутих інформаційних технологій на країни, що розвиваються, ВПС розробив проект Глобального Електронного Обміну Даних (EDI project). З розвитком комп'ютерних технологій, які значно полегшують процес обробки пошти та дозволяють обмінюватись електронною інформацієй, поштові служби мають можливість відслідковувати відправку та доставку пошти та надавати цю інформацію клієнтам. Поштові служби також продовжують включати нові технології у коло послуг, які вони пропонують клієнтам. Наприклад, комбіновані поштові вироби, що об'єднують електронну передачу повідомлення з доставкою твердої копії, вже використовуються більш прогресивними поштовими службами.

Сьогодні в світі існує незчисленна кількість людей, які збирають поштові марки. Політика щодо випуску, продажу та використання поштових марок є важливим питанням для будь-якої країни. Час від часу ВПС дає рекомендації щодо тематики поштових марок, яка повинна зробити позитивний внесок у розвиток дружніх міжнародних стосунків. Таким чином у 1989 році Конгрес, що відбувся у Вашингтоні, випустив "Філателістський кодекс етики для держав-членів ВПС". ВПС також застосував низку заходів для сприяння філателії та встановив Комітет зі зв'язків з основними філателістськими організаціями [5, 98].

Як Вашингтонський (1989), так і Сеульський (1994) Конгреси визнали важливість безпеки, як визначального фактора успіху поштової справи сьогодні. Дійсно, поштова безпека займає пріоритетне місце серед діяльності Союза, щоб допомогти поштовим установам поліпшити їх імідж, якість обслуговування та захистити їх прибутки. Враховуючи це, спеціальна установа -- Група із Забезпечення Поштової Безпеки (Postal Security Action Group) -- розробила ефективну програму дій до кінця цього століття. Поштові установи мають виконати свої зобов'язання перед клієнтами щодо цілісності пошти та забезпечення безпеки всіх, хто має до неї відношення, включаючи тих, хто відправляє пошту, хто її перевозить та зберігає. Приділення більше уваги клієнтові та розвиток ринку. Великий наголос робиться зараз на співпрацю з організаціями, які представляють великий відсоток користувачів міжнародних поштових послуг. Працюючи у цьому напрямку, контактні комітети були встановлені з представниками друкарської індустрії та деякими філателістськими організаціями. ВПС також прийняв унікальний проект, націлений на розвиток та зростання продажу товарів за допомогою пошти в усьому світі. Це перший проект ВПС, який фінансується як поштовими адміністраціями, так і їх партнерами у приватному секторі.

Всесвітній Поштовий Союз є сучасною установою з давньою історією та багатими традиціями. Поштові клієнти в усьому світі можуть розраховувати на все більш зручні та надійні поштові послуги, які залишаться найбільш доступним та легким міжнародним засобом зв'язку.

поштовий зв'язок послуга посилка

1.4 Вплив потреб суспільства на зміст послуг

Загальновідомо, що УДППЗ "Укрпошта" має складну розгалужену структуру, яка по суті є сукупністю різноманітних систем та їх складових. Це техніко-технологічна, техніко-економічна, соціальна інфраструктури тощо.

Базисом (основою діяльності) поштового підприємства є його техніко-технологічна інфраструктура, тобто власне мережа поштового зв'язку, від успішного функціонування якої значною мірою залежить стабільний розвиток інших підсистем підприємства. Для визначення пріоритетів розвитку необхідно провести глибокий аналіз стану всіх її складових. Мережа поштового зв'язку має розглядатись як синтез трьох мереж: мережі об'єктів поштового зв'язку, транспортної та інформаційної мереж. Кожна з них має свою внутрішню розгалужену й складну структуру; лише їхня синхронізована робота забезпечує безперервний виробничий поштовий процес.

Проект Концепції розвитку поштового зв'язку України до 2013 року розроблений з метою забезпечення високої ефективності роботи поштової мережі, а отже й підприємства в цілому. Під час створення документа враховано основні тенденції розвитку техніко-технологічної інфраструктури поштового зв'язку провідних країн світу. Серед них - оптимізація мережі поштового зв'язку; комп'ютеризація робочих місць; розвиток нових послуг на базі сучасних інформаційних технологій; удосконалення транспортного забезпечення перевезення пошти; концентрація потоків пошти; створення центрів оброблення пошти; застосування автоматичної ідентифікації поштових відправлень за допомогою кодів оптичного зчитування (штрихові коди, коди ОСК); застосування автоматизованих систем контролю за проходженням реєстрованої пошти, надання інформації споживачам про місцезнаходження відправлення; упровадження автоматичних систем обробки статистичної та фінансової інформації, управління фінансовими ресурсами тощо.

Аналіз ситуації, що склалася на вітчизняному ринку, свідчить, що вільний доступ користувача до поштової мережі вступив у протиріччя з можливостями фінансової самодостатності національного оператора. Крім того, структура сукупності об'єктів поштового зв'язку інтенсивно втрачає здатність адекватно реагувати на вплив зовнішніх і внутрішніх чинників.

Аби структура мережі об'єктів поштового зв'язку відповідала світовим стандартам і попиту користувачів, передбачаються такі заходи: підвищення якості надання послуг; скорочення витрат на оброблення й перевезення пошти; створення передумов упровадження систем автоматизованого оброблення пошти; скорочення кількості рівнів ієрархії об'єктів поштового зв'язку.

Досягнення поставлених завдань є можливим завдяки переходу від побудови поштового зв'язку України за адміністративно-територіальним принципом до його побудови за функціонально-територіальним принципом.

На практиці це означає зміну архітектурної структури мережі об'єктів поштового зв'язку з чотирьохрівневої на трьохрівневу. Чотирьохрівнева структура має такий вигляд: відділення зв'язку, районний (міський) вузол зв'язку, обласний вузол зв'язку, зональний вузол зв'язку (ДОПП та інші). Запропонована трьохрівнева структура містить такі складові: відділення зв'язку, окружний вузол зв'язку (ЦПЗ), регіональний вузол зв'язку (сортувальні центри) [7, 132].

Нині потрібно сконцентрувати увагу на оптимальному географічному розташуванні об'єктів поштового зв'язку, реформуванні їхньої мережі у сільській місцевості, скороченні кількості доставних відділень поштового зв'язку шляхом їх укрупнення, впровадженні механізованої доставки пошти в укрупнених доставочних відділеннях поштового зв'язку.

Набутий досвід реформування районних вузлів поштового зв'язку засвідчив необхідність змін у мережі об'єктів поштового зв'язку, пов'язаних з обробленням пошти. Оскільки технологія оброблення вимагає невідкладної оптимізації, потрібно провести її уніфікацію і спрощення за рахунок упровадження єдиної трьохрівневої технології. Подальші кроки оптимізації технології спрямовані на концентрацію значних поштових потоків, використання засобів автоматизованого оброблення пошти, створення крупних сортувальних центрів, істотне підвищення ефективності використання транспортних засобів.

Розвиток мережі поштового зв'язку пов'язаний з питанням удосконалення транспортної системи. Відповідно до розробленого проекту Концепції розвитку поштового зв'язку здійснюється розробка нових систем перевезень пошти в трьохрівневій мережі об'єктів поштового зв'язку для двох варіантів магістральної мережі: перевезення пошти між регіональними сортувальними центрами автомобілями та авіаперевезення (для магістральних перевезень).

Впровадження Концепції розвитку поштового зв'язку України сприятиме досягненню стратегічної мети національного оператора - забезпечення лідируючих позицій з надання послуг поштового зв'язку в Україні, перетворення підприємства на високоефективну та конкурентоспроможну компанію, упровадження світових стандартів якості надання послуг, динамічного просування в прибуткові сектори економіки.

Размещено на Allbest.ru