Релігія як духовний феномен і суспільне явище

Ідея єдності людини і Бога. Релігія — засіб утвердження людини у світі. Пошук Бога як відкриття себе. Бог, Святиня, божество. Релігія — шлях людини до вічності. Філософська концепція Августина, філософія Паскаля. Моральний сенс ідеї безсмертя.

Рубрика Религия и мифология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 09.08.2008
Размер файла 19,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

7

Реферат на тему

Релігія як духовний феномен і суспільне явище

ПЛАН

5. Ідея єдності людини і Бога.

6. Релігія -- засіб утвердження людини у світі.

7. Пошук Бога як відкриття себе.

8. 4. Релігія -- шлях людини до вічності

9. Моральний сенс ідеї безсмертя.

10. 6. Використана література

1. Ідея єдності людини і Бога.

Ідею єдності людини з божественною субстанцією можна знайти вже у ранньофі-лософських вченнях. Так, про божественну частку в людині говорив давньогрецький філософ Платон (427--347 до н. е.). Щоправда, ця частка в його розумінні має «демоністичний характер». Притаманна людині надприродна субстанція з часом абсолютизується, а тому гностичні вчення, наприклад, не задовольняючись традиційним поділом на душу і тіло, виділяли третій центр -- «внутрішнього Бога». Цей духовний центр набуває властивостей іскри, яка то ледь тліє, то розгоряється, перевтілюючи все людське єство у світло. Влада цієї іскри абсолютна, оскільки навіть незначний її порух здатний зруйнувати на перший погляд непорушний світ.

Образ іскри, що тліє в людині, був властивий не тільки гностичним мислителям. Він близький і неоплатонікам, і першим християнським богословам. Основоположник християнської антропології, теолог Августин Аврелій (354--430) також мав подібні погляди, висловлюючи думку, що люди не шукали б Бога, якби в певному розумінні його вже не мали.

Ідею природного походження релігії розвивав і французький математик, фізик, філософ Блез Паскаль (1623--1662). Його філософська антропологія хоча і сягала своїми витоками релігійно-філософського вчення Августина, однак була наповнена новим змістом і позначена свіжістю висновків.

У філософській концепції Августина людина -- субстанція, побудована з двох компонентів -- безсмертної нематеріальної душі і смертного тіла. Вони хоч і мають одне джерело походження -- Бога, все ж докорінно відрізняються один від одного: душа домінує абсолютно, а тіло постає лише як знаряддя душі.

У філософії Паскаля людина вже цілісна, переважно духовно-природна істота, яка має свої власні ціннісні характеристики і самостійний творчий потенціал. Але ця цілісність переповнена глибокими духовно-моральними суперечностями. Вона не тільки наділена здатністю усвідомлювати, мислити, а й переобтяжена пристрастями. Маючи і розум, і пристрасті, людина безперервно воює сама із собою, оскільки мириться з розумом тільки тоді, коли бореться з пристрастями, і навпаки. Тому вона завжди страждає, її повсякчас роздирають суперечності. За таких умов індивід потребує онтологічного гаранта свого буття. Паскаль на основі християнської віри намагався віднайти начало, яке б дало змогу привести антиномії людського існування до єдиного знаменника. Філософ хотів подолати ситуацію, коли навколо нас немає нічого непорушного, і ми жадаємо отримати нарешті твердий ґрунт та спорудити на ньому вежу, вершина якої б сягала безконечності. Мислитель будує таку вежу як ієрархією цінностей: тілесні -- найнижчі, духовні -- вищі й надприродні блага -- найвищі. Ця ієрархія є не що інше, як тлумачення плато-нівсько-християнської ідеї Августина.

Та все ж специфічного звучання концепції Паскаля надає апофеоз «порядку серця», «логіки серця» як найвищої, вкоріненої у надприродному, емоційно цілісної пізнавальної інстанції особливого ґатунку, що перебуває над чуттєвістю і розумом і безмежно їх переважає. Знаменитий афоризм Паскаля «серце має свої резони, яких не знає розум» свідчить, що образ серця в його інтерпретації набуває рис містично-ірраціонального начала. Воно здатне до безпомилкового інтуїтивного осягнення надприродних сутностей, доступних не розуму, а вірі. Отже, «серце» набуває рис своєрідного «інструмента» віри, що має власну логіку, відмінну від логіки звичайного мислення.

«Логіка серця» Паскаля мала величезний вплив на творчість М. Шелера -- творця нової парадигми розуміння місця людини у світі. її специфіка полягала в усвідомленні того, що становище людини не вміщується в наявні онтологічні координати. Тому буття людини є парадоксальним: з одного боку її становище є привілейованим (вона нібито панує над світом), з іншого -- вона є недостатньою істотою порівняно з твариною. Цей погляд поділяли також німецькі філософи Йоган-Готфрід Гердер (1744-- 1803) і Арнольд Гелен (1904--1976) та ін.

2. Релігія -- засіб утвердження людини у світі.

Поставивши себе поза природою, людина завжди потребувала засобів утвердження у світі. З непоборним бажанням порятунку (як індивідуального, так і родового), на основі й за допомогою багатої уяви вона населяла світ різними образами. Вони захищали, допомагали чинити опір страху перед невідомим, смертю, небуттям.

Спочатку засобом подолання такого страху був ритуальний танок, під час якого людина зливалася із сакральним, у неї з'являлося відчуття життєвої повноти, власної вкоріненості у світі.

Потім з'являється міф (або «природна релігія»). Його принцип -- «усі є все» чи «всі у всьому». У міфі людина шукає опори не в «мікрокосмі» власної свідомості, а в «макрокосмі» навколишньої дійсності. У міфологічній картині світу, де все з усім пов'язано, індивід почувається гвинтиком у механізмі космічного світопорядку. Гасло такого індивіда -- «без мене Космос неповний, але і я без Космосу ніщо». Із плином часу цей принцип втрачав свою значущість.

Віра в надчуттєву реальність змінює статус міфа. Наповнюючись релігійним змістом, він перестає бути універсальним засобом освоєння світу.

Згодом людина починає шукати основи свого буття не у зовнішньому світі, а у власному, внутрішньому. И інтуїтивно знаходить у самій собі Бога -- надприродне, яке пронизує все її єство. Засобом спілкування з ним стає релігійна віра.

3. Пошук Бога як відкриття себе.

Релігійна віра показує людині, що Бог пронизує і душу, і тіло. Ось чому в релігії людина самостверджується як духовно-тілесна істота. Якби шлях до Бога проходив тільки через абстрактне мислення, то віра була б надбанням невеликої групи людей. Насправді вона притаманна як малоосвіченому селянинові, так і вченому, що стоїть на вершині наукових знань. Адже духовне пізнання є плодом живої інтуїції. Буття Бога нерозривно пов'язане з відчуттям його реальної присутності в житті. Це відчуття з'являється як безпосереднє «бачення», наповнене такою ж внутрішньою достовірністю, яку має бачення власного «Я». Лише завдяки інтелектуальному осмисленню буття набуває форми вираження в поняттях і символах.

Недаремно ще давньогрецький філософ Плотін (205-- 270) говорив, що коли ми бачимо Бога, то бачимо його не розумом, а чимось вищим, ніж розум. Поза таким живим спогляданням й живою вірою будь-яке уявлення Бога залишається мертвою схемою.

Релігійні почуття не можна звести до жодної зі сфер людського духу -- ні до моралі, ні до мистецтва тощо. Це -- своєрідні, неповторно індивідуальні почуття благоговіння. Вони переконують людину в реальності божественного світу не тим, що різними раціональними доказами доводять його існування, а тим, що свідчать про живий, безпосередній зв'язок із Богом. Повірити -- означає узріти Бога.

Людині притаманна потреба пов'язувати своє існування з чимось вищим, священним, щоб пізнавати непізнане, пояснювати саму себе, створювати у свідомості всеосяжну картину світу, що давала б їй змогу відповідати на питання, де вона є і що мусить робити. У той же час своє життя нона мусить прожити сама, не наслідуючи зразків роду, кожен раз беручи відповідальність за власні вчинки на себе. Бо людський дух є не родовим, а особистим. Тому він здатний до індивідуального розвитку, до вільного вибору й до вільної постановки мети життя і діяльності.

Людський дух -- здатність людини відчувати, виявляти вольові зусилля, визначати мету життя і творчо діяти.

Завдяки релігії до людини приходить відчуття реальності першооснови, першоджерела, що стоїть над будь-яким буттям. Ця першооснова відкривається духу, що усвідомлює свої власні глибини, як сама очевидність, як сама абсолютна правда.

Перед цією глибинною надбуттєвою реальністю всі слова та імена є справді, як говорить Фауст, «звук і дим». Яке б слово чи ім'я ми не вживали, воно не буде адекватним таємничій, незбагненній глибині та всеохоплюючій повноті того, що мається на увазі, бо повністю видозмінюватиме чи звужуватиме його зміст.

Найчастіше цю першооснову називають Богом, Святинею, божеством, що не є ані частиною, ані елементом предметного буття.

Бог -- перешооснова реальності, верховна надприродна сутність, яка наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу і причиною всього, що в ньому відбувається.

Бог не постає перед людиною на зразок певних явищ. Людина не «зустрічає», не «бачить» Бога у зовнішньому світі, а відчуває його, відкриває для себе в собі таємничим актом прозріння.

Відтак сама людина є «місцем Бога». її завдання -- власними внутрішніми зусиллями, творчою працею пробудити у глибинах власної душі божественне, актуалізувати його. У цьому процесі духовного творення зусилля розуму, почуттів і волі мають солідаризуватися. Тому буття-з-Богом завжди є глибинно-внутрішнім, потаємно-інтимним життям душі. Цей акт внутрішнього спілкування з Богом збагачує особистісний ціннісний світ, людини необхідними істинами, що формують її духовність, застерігаючи від збочення до бездуховності буденного життя. Тож піднятися до Бога -- означає відкрити в собі самого себе, знайти в собі глибинну таємницю і перевершити себе.

Буття з Богом -- внутрішнє саморозкриття людини стосовно Бога через акт прозріння.

Тож Бог необхідний як вічна твердиня, вічне життя, абсолютне благо і всеохоплююче світло розуму. Щоб людина, незважаючи на її безсилля, сліпоту, згубність пристрастей та швидкоплинність життя, була не тільки «творінням» Бога, його «рабинею», а й вільною учасницею Божого життя. Щоби, слугуючи йому, не гасила й не марнувала своє власне життя, а навпаки, утверджувала, збагачувала та освітлювала його. Саме релігія дає безпрецедентну можливість, яку не знайти деінде ще, -- можливість закріпитися, утвердитися в абсолютному.

4. Релігія -- шлях людини до вічності

Значущість релігії не обмежується визначенням місця людини у світі. Адже індивіду потрібно не лише орієнтуватися у цьому світі, але й знати, для чого він існує. Більше того, людина не може жити лише одним днем. Тому вона розглядає себе як члена сім'ї, як складову народу, що живе століттями, як частину безмежного світу, що існує нескінченно. Іншими словами, людина визначає своє ставлення до всього нескінченного в часі та просторі, розуміючи його як одне ціле.

Після визначення ставлення до цілого виникає ще одне, не менш важливе питання: чи є «життя після смерті».

Віра в безсмертя -- відмітна риса людини. Безперечно, потреба продовжити життя біологічно закладена в усіх живих організмах. Отже, вона є необхідною складовою життя взагалі й людського зокрема. Однак думка про безсмертя -- не просто біологічний феномен. Вона є й виявом духу, який інтуїтивно відчуває свою одвічну природу. Страх смерті, як стверджував один із героїв російського письменника Федора Достоєвського, зароджується в тілі тоді, коли духові лячний не стільки біль, скільки саме небуття, якому він усіма силами протистоїть. Людина мимоволі ніби виносить за дужки саму можливість свого зникнення: цій думці немає місця у свідомості. За словами 3. Фрейда, підсвідомо кожен із нас переконаний у власному безсмерті.

Тож віра в безсмертя є відмітною рисою людини, коли б і де б вона не жила і на якому б щаблі розвитку не перебувала. Ця віра завжди нерозривно пов'язана з релігією. На переконання німецького філософа Людвіга Фейербаха (1804--1872), віра з'являється лише тоді, коли ототожнюється з вірою в Бога. Тому кожна релігія намагалася дати своїм прибічникам посильне розв'язання проблеми сенсу життя, стати засобом досягнення вічності, назавжди пов'язати віруючих із буттям абсолютним. Особливої переконливості концепція безсмертя набула в християнстві, що, мабуть, і стало однією з головних причин його світового утвердження і планетарного домінування.

Ідея безсмертя в християнстві. Основний зміст християнської ідеї безсмертя полягає в тому, що людина безсмертна як душа, якій притаманне потойбічне існування. Смерть не є знищенням життя взагалі, а тільки припиненням життя душі в тілі, яку людині дав Бог: «І сказав Бог: «Створимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою...». І створив Бог людину з пороху земного і дихання життя вдихнув у ніздрі її, -- і стала людина живою душею» (ІМт. 1:26; 2:7). Тобто все повертаєть-ся на «стартові позиції»: тіло, стаючи порохом, повертається в землю, а душа (дух) як образ Божий повертається до того, хто дав її -- до Бога. Звідси й ідея безсмертя душі.

Душа (у релігійній інтерпретації) -- безплотна, духовна сутність, що визначає життєві стани і здібності людини.

Ідея безсмертя у християнстві значно глибша і ширша, ніж це може здатися на перший погляд. Безсмертна душа не заперечує світу, не заперечує й матеріального тіла, де перебуває під час свого земного життя. Вона лише прагне до його одухотворення, до спільного служіння вічному життю. Покидаючи тіло в момент смерті, душа чекає, аби знову поєднатися з ним у день спільного воскресіння. Отже, ідея безсмертя душі передбачає під вічністю душі й вічність тіла (хоча не в предметно-земній, та все ж у привабливій для людей формі). Тому людину тішить все, що співзвучне з бажанням уникнути смерті хоч би що там було.

У християнстві душа охоплює найсуттєвіші рівні людського буття -- вона жадає, прагне, діє, сумнівається, мислить, почуває тощо. Завдяки такому універсалізму поняття «душа» наповнюється цілісним змістом і часто ототожнюється з поняттям «людина». Та і в Біблії слово «душа» часто вживається в розумінні «людина». Цьому значною мірою сприяє не лише синонімізація понять «душа» і «тіло» (людина), а й «душа» і «дух». У Святому Письмі християн «душа», «дух» -- два аспекти однієї й тієї ж внутрішньої сутності людини, які нерозривні з її тілом, що є «...храм Духа Святого» (ІКор. 6:19). Тож поняття «душа» в Біблії синтезує й охоплює найважливіші аспекти життєдіяльності людини. Релігійній ідеї індивідуального безсмертя інколи дорікають за нібито наявний у ній егоїзм, за недооцінку земного буття людини. Насправді ж християнство винятково високо цінує земне життя. Не випадково в Біблії так мало мовиться про потойбічне буття, а більше -- життя плоті на землі, земні проблеми, хоча й в контексті майбутнього безсмертя душі. Людина в християнському баченні має не пасивно чекати вічності, а реалізовувати своє покликання у земному світі. Обрій безсмертя робить життєву перспективу ще ширшою, а працю на землі -- осмисленіпюю. Лише хибне тлумачення вчення про вічність людського життя може підірвати творчу активність людей тут, на землі. Тільки формуючи, гартуючи дух на тернистих шляхах земного буття, за канонами християнства, індивід готується до гідного життя у вічності.

Кожна людина несе в посмертя те, що вона приготувала сама в земному бутті. За Біблією, «збирати собі небесне багатство» слід відповідним повсякденним життям на землі. Тому християнство не нехтує земним життям. Воно лише виступає проти однобічного захоплення задоволенням суто тілесних потреб, їхнього культу. В судженні, що любов до «неба» змушує людину зовсім інакше ставитися до «землі» і земних справ, міститься незаперечна і глибоко важлива правда, зазначав у свій час С. Франк. Релігійність лише несумісна з утилітарним поклонінням зовнішнім життєвим благам.

У прагненні до порятунку власної душі християнство вбачає не егоїзм, а притаманну людині природну потребу. Адже посмертне життя є продовженням земного, тільки в новій сфері й за абсолютно інших обставин. Переходячи в цю нову сферу, душа бере із собою все, що належало їй на землі: всі нахили, добрі й злі звички, всі пристрасті й недоліки. І як на землі обставини життя або наближають людину до Бога, або віддаляють її від нього, так і в потойбічному світі одні душі перебувають із Богом, інші -- далеко від нього, одні потрапляють у місце благоденства, інші -- в місце мук і страждань. Звідси й важливість праведного земного буття людини.

5. Моральний сенс ідеї безсмертя.

Ідея безсмертя душі в християнстві не тільки поєднує земне й потойбічне існування, а й є основою християнської моралі. Все життя людини в моральному аспекті має бути прагненням до вічного. Тому всі тимчасові й умовні цілі повинні підпорядковуватись одній спільній меті -- вічному добру. Моральний розвиток людського духу -- це постійний перехід від тимчасового життя до вічного. Віра в особисте безсмертя підживлює і плекає прагнення до нескінченного вдосконалення.

Розвиток духовності, активна боротьба духу зі стихійними почуттями і нахилами розглядається релігією як позитивна мета життя. Якщо буття позбавлене будь-якого внутрішнього сенсу, якщо суб'єктивні людські бажання є єдиним розумним критерієм для практичної орієнтації у світі, то чому я мушу -- риторично розмірковував С. Франк -- визнавати будь-які обов'язки? Чи не буде тоді законним правом індивіда проста егоїстична насолода життям?.. Очевидно, що без віри в безсмертя кожен поводився б так, як розуміє і оцінює тимчасовість життя -- незалежно від моральних цілей, які йому пропонуються. Одні розуміли б життя як час, потрібний для служіння ближньому. Інші -- як час, який конче треба якомога повніше використати для задоволення власних потреб, яки-ми б негідними з погляду моралі вони не були. Треті ставилися б до всього, що мораль вважає добром чи злом, абсолютно байдуже. Нарешті, знайшлися б і такі, що розглядали б життя як безглузду іронію над їхніми колишніми надіями. І кожен був би по-своєму правим, оскільки думки про смерть як абсолютне закінчення життя виступали б тим підводним каменем, який розбивав би всі безмежно високі ідеали.

Справді, життя людини на землі не може мислитися як нескінченне. У поняття життя так чи інакше входить і уявлення про смерть. І тут виникає бар'єр, подолати який з раціонального погляду неможливо. Єдиний логічний вихід, на думку прибічників християнської концепції безсмертя душі, -- заперечення смерті. Але заперечення не як факту, а лише як остаточного припинення духовно-розумного життя. І тоді безсмертя людської душі ототожнюється з нескінченністю життя, яка отримує своє моральне виправдання. Тому моральні цілі, до яких мусить прагнути людина, мають безумовне, неминуще значення. їх досягнення ніколи не може бути остаточним, оскільки не обмежується умовами часу. Для кожного періоду життя -- його початку, середини чи кінця -- їх сенс і значення не втрачається. Ось чому ці моральні цілі вічні. А їх обмеження часом рівноцінне їх запереченню.

Людина завжди живе майбутнім. Майбутнє збільшує для людини вагу, цінність сьогодення. У прагненні ж до втілення моральних ідеалів людина не тільки поєднує в собі теперішнє і майбутнє, а й долучається до вічного. Вічне постає в людській уяві як нескінченно досконале майбутнє. Віра у вічне існування особистого духу, по-перше, виправдовує прагнення людини до нескінченного майбутнього, а по-друге, надає особистому духові безумовної, неза-лежної від часу, цінності.

Віра в безсмертя значно підвищує цінність земного життя, оскільки воно сприймається не як тимчасовий епізод, а як мить вічного особистого життя, яке лише в цей момент триває в умовах часу.

Отже, ідея безсмертя -- це саме живе життя, його підсумкова формула і головне джерело істини та правдивої свідомості людства, як справедливо підсумовував Ф. До-стоєвський. Але в релігійній інтерпретації вона набуває реального підґрунтя тільки через внутрішній зв'язок людини з Богом, тільки як буття «Я-з-Богом», у якому «Я» стає вічним. Оскільки Бог відкривається як певний, по суті, вічний «мій-Бог-зі-мною», розмірковував С. Франк, то цим безпосередньо дано і достовірність вічного буття «мене-з-Богом». Вічність же гарантована тільки тоді, коли людина постійно підтримує непорушний зв'язок із Богом. Щойно індивід переходить на позицію буття «Я-без-Бога», його надія на вічність «розтає» в атмосфері земного існування, що веде тільки до безодні небуття.

Використана література

6. Єременко Олександр Михайлович, Звонок Наталія Степанівна, Литвинов Олександр Миколайович, Форостюк Олег Дмитрович, Карпунова Наталія Григорівна. Релігієзнавство: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Луганська академія внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України / Олександр Михайлович Єременко (заг.ред.). -- Луганськ : РВВ ЛАВС, 2005. -- 344с.

7. Заздравнов Анатолій Павлович, Папоротна Тетяна Леонідівна, Коваль Ірина Олександрівна. Релігієзнавство: навч. посіб. для студентів заочної форми навчання / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва / Анатолій Павлович Заздравнов (ред.). -- Х. : ХНАУ, 2007. -- 125с.

8. Лубський Володимир Іонович, Теремко Василь Іванович, Лубська Марія Володимирівна. Релігієзнавство: Підруч.. -- К. : Академвидав, 2005. -- 432с.

9. Релігієзнавство: Метод. рекомендації для студ. заочної форми навчання / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова; Миколаївський навчально- науковий центр. Кафедра соціально-політичних наук / К.В. Горбенко (авт.-уклад.). -- Миколаїв, 2002. -- 55с.

...

Подобные документы

  • Релігія як суспільне явище. Підходи до з’ясування феномену релігії в науковому релігієзнавстві, його предмет та об'єкт. Теологічні та наукові теорії походження релігії. Сутність теологічного та наукового підходів до релігії. Релігійне життя України.

    реферат [21,8 K], добавлен 20.11.2009

  • Фрейд як засновник психоаналізу, автор так званої психоаналітичної концепції релігії. "Тотем і табу" - перша робота Фрейда, у якій він звернув увагу не на індивідуальну, а на колективну психологію. Явище "табу" в працях Фрейда. Релігія як ілюзія людини.

    контрольная работа [23,5 K], добавлен 12.03.2010

  • Життєвий шлях апостола Павла: духовне переродження і апостольське служіння. Діалектика богослов’я і філософія, духовний шлях від людини до Бога, давньогрецький скептицизм та історичний погляд на зв’язок між Божим Словом і філософією. Вчення про спасіння.

    дипломная работа [641,7 K], добавлен 18.03.2012

  • Іслам - світова релігія, вплив її на внутрішню та світову політику. Потенціал ісламської релігії - один з можливих засобів формування особистості в ісламському світі, виховання особи милосердної та справедливої у відносинах з людьми інших віросповідань.

    курсовая работа [59,5 K], добавлен 20.11.2014

  • Лінгвістичне релігієзнавство як релігійний напрям, сутність і особливості. Історія виникнення та розвитку хетської релігії, характерні ознаки, мистецтво та архітектура. Ідеал досконалої людини за Конфуцієм, вплив на формування китайського суспільства.

    контрольная работа [35,4 K], добавлен 13.02.2009

  • Спостереження причин, які привели до виникнення релігії. Cутність культурного явища, як релігія. Основні теорії що до її виникнення. Формування у людини естетичної наповненності, культуротворчої позиції для активного розвитку високогуманного суспільства.

    контрольная работа [26,3 K], добавлен 07.02.2009

  • Сутність та походження релігії. Релігія - феномен духовного життя людства. Основні світові релігії: буддизм, християнство, іслам. Біблія - першоджерело мистецтва. Фантастичні образи релігії. Одна з форм суспільної свідомості. Духовний Всесвіт.

    реферат [25,9 K], добавлен 12.12.2006

  • Загальне уявлення релігії Вед. Розгляд головних аспектів життя суспільства ведичної доби в Індії. Вплив цієї релігії на стародавнє суспільство. Ведична релігія і брахманізм. Основа ведичної філософії - наука про душу. Філософія і релігія водночас.

    реферат [20,2 K], добавлен 31.01.2008

  • Сутність та етимологія релігії. Сучасна релігієзнавча література. Ознаки релігій. Визнання надлюдської реальності. Ідея визволення, порятунку (спасіння). Спільна основа релігійного знання. Філософські концепції природи релігії. Релігійний досвід.

    реферат [23,2 K], добавлен 09.08.2008

  • Неоднозначність впливу релігії на різні сфери суспільного життя. Релігія в житті українців. Релігія, вільнодумство і атеїзм. Історичне підгрунтя і реалії сьогодення. Свобода совісті як форма вирішення соціальних конфліктів на релігійному ґрунті.

    реферат [24,4 K], добавлен 25.06.2010

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.