Фундаментальним принципом цієї релігії є вчення про Дао як всезагальний закон, якому підкоряється людина, а також природа і суспільство. Дао - невидимий і всеоплюючий, невіддільний від природи, всього матеріального світу, яким він управляє. Саме Дао є основою порядку і світової гармонії і якщо порушувати його закони, то виникає дисгармонія, хаос. Теоретична концепція даосизму викладена у книзі "Дао-де цзин” (книга про Дао і Де), творцем якої вважають Лао-цзи. Поняття Де трактується як еманація (прояв, втілення) Дао, через яке діє Дао. Якщо Дао все породжує, то Де - все вигодовує.

Дао не вважається божеством, а трактується як абсолютний і вічний шлях, загальний закон розвитку світу, тобто близьке до поняття "божественного розуму”. Вчення про Дао засвідчує спільність із індуїстським поняттям бога Брахмана. Дао є нествореним і саме виступає першопричиною всього існуючого у природі, від якого усе походить, і від якого усе залежить Людина покликана зрозуміти його сутність і пізнати (можливість пізнання Дао дається тільки ним самим). Розкрити його сутність допомогли великі мислителі.

В основі практики релігійного даосизму лежить принцип наслідування дао, який іменують "у-вей" (недіяльність), тому що втручання людини у світову гармонію неприпустиме. Все аномальне у природі є результатом порушення її гармонії. Посуха, повені, стихійні лиха, так само і суспільні негаразди пов'язуються з тим, що люди і правителі забувають про дао.

Вища мета людського життя згідно даосизму полягає в тому, щоб пізнавши дао і наслідуючи його врешті-решт злитися з ним, що означало б подолання смерті. В цьому суть даоського вчення про безсмертя, яке є стрижневим у філософській концепції і з яким пов'язана ціла система анімістичних, магічних обрядів, що лежали в основі культової практики даосів. Багато елементів культу були тотожні з конфуціанством внаслідок тісної взаємодії із традиційними народними віруваннями. Широко використовувались фетиші, обряди ворожінь і заклинань, а також магія і міфологія. У середині ІІ ст. н. е. Чжан Дао - Лін розробив свою систему релігійних обрядів, магічних і чаклунських засобів, що склало основу нової релігійної практики. Згодом утверджується організаційна церковна структура, з'являється інститут духівництва і чернецтва, будуються храми і запроваджуються богослужіння.

Даоські священнослужителі відзначались високим рівнем освіченості, здійснювали лікувальну практику, надавали психологічну допомогу, займались винайденням магічних формул, еліксирів молодості тощо. Це підносило їх суспільний престиж і сприяло популяризації даоської релігії серед населення Китаю. Особливого поширення набув релігійний даосизм в епоху Тан (618-907 рр.), коли став невід'ємною складовою "національного культу” - вірувань та обрядів широких народних мас. В народній свідомості підтримувалась пам'ять про імператора Цинь Ши-хуанді, який здійснив подорож на острови, де за свідченнями даоських магів можна було віднайти еліксир безсмертя. Але експедиція не мала успіху, так як через велику кількість акул не можливо було дістатись на острови. Подібні експедиції відряджали і наступні імператори, бажаючи віднайти чудодійні трави і магічні ліки. Саме ці пошуки даосів стимулювали справжній розквіт китайської алхімії, медицини, астрології, найвизначніші здобутки яких не втратили актуальності і в сучасній науковій і медичній практиці.

У даоському вченні на противагу конфуціанству відчутніше виявлене ірраціональне начало. Ідея пасивного споглядання та проповідь пустельництва сприяли заснуванню монастирів, де активно розроблялись системи духовного і фізичного вдосконалення, вироблялись методи лікування та можливих шляхів омолодження організму людини, досягнення довголіття та безсмертя.

Ідея безсмертя добре відображена і в даоській міфології, героями яких виступають безсмертні святі та маги, які творили земні чудеса, зцілюючи хворих і даруючи вічну молодість завдяки використанню таємних магічних формул і заклинань, цілющого зілля і напоїв. Один із популярних міфів розповідає про богиню західного Неба Сіван-му яка проживає у гірському палаці на краю світа, де нема життя. Персикові сади, якими вона володіє, плодоносять один раз на три тисячі років. Ці плоди дарують безсмертя. Сіван-му уособлює жіноче начало - Інь, а її чоловік - правитель Сходу Дун Ванчун - символізує чоловічий корінь - Ян. Сіван-му раз на рік збирає богів, щоб почастувати їх персиками безсмертя.

У даоському віровченні особливу цінність становить розуміння ідеї всезагальної єдності світу, що опирається на вчення про взаємодію і взаємозалежність двох протилежних начал - Інь (жіноче, що уособлює пасивність, холод, темряву) і Ян (чоловіче, пов'язане з теплом, і активною енергією). Тут присутнє розуміння того, що все існує у вічній єдності і боротьбі протилежностей, що у Всесвіті все взаємопов'язане і діє згідно механізму причинно-наслідкових зв'язків.

Людина, як елемент живої природи, є об'єктом впливу вищих небесних сил. Як вважають даоси, на неї здійснюють вплив 33 тисячі духів. Тому завдання полягає в тому, щоб скерувати їх силу на довголіття за допомогою усіх необхідних засобів - фетишів, магічних обрядів, а також через систему спеціального харчування, дихання, фізкультури. Здобутки даосів у цій галузі також не втратили цінності і сьогодні.

Оскільки лише через доброчесність пролягає шлях до Дао, основою релігійного вчення даосизму є морально-етична доктрина. Дао є найвищим моральним законом і той, виконує закон Дао, є доброчесною людиною. Висока мораль є ознакою високої духовності. Шлях до безсмертя пролягає через знищення плотських бажань і піднесення духовних, божественних сил. У моральних вимогах даосів вказується на необхідність здійснення протягом життя не менше 1200 доброчинних вчинків, причому навіть один аморальний проступок зводить усі зусилля нанівець. Тому досягнення кінцевої, вищої мети - злиття дематеріалізованого тіла з Дао - здатні досягнути одиниці. Акт досягнення безсмертя є невидимим і таємничим, бо наступає він після смерті, чого зафіксувати чуттєво неможливо.

4. Утворення та риси світових релігій. Іслам

Іслам - наймолодша зі світових і друга за чисельністю релігія в сучасному світі. Він вважається державною або офіційною релігією в 28 країнах, які заснували організацію ? ісламську конференцію. Подія ця симптоматична, оскільки демонструє особливу роль цієї релігії в різноманітних сферах життя окремих країн або регіонів, та й всієї планети в цілому.

Іслам у перекладі з арабської означає "покірність”, присвячення (надання) себе Богу; послідовники ісламу - мусульмани - "покірні”.

Іслам виник у 7 ст. на території Аравійського півострова, населеного арабськими кочовими племенами, що знаходились на етапі розпаду родоплемінних відносин. Головна священна книга мусульман - Коран (читання), поряд з цим священною книгою вважається Сунна (Священний переказ), в якій у формі коротких повчальних оповідань відображаються деякі ідеї ісламу. Іслам - монотеїстична релігія. Теза про єдиного Бога - Аллаха проводиться чітко й послідовно. Він є єдиний Бог, який створив все суще й визначає його існування.

Соціологи й історики визнають, що виникнення ісламу відповідає закономірностям появи будь-якої іншої релігії. Крім цього, ця релігія розвивалась під впливом більш ранніх релігій (іудаїзму та християнства), що не заперечують і самі ісламські теологи, що випливає з ісламського віровчення.

Згідно з мусульманським переказом, основні положення ісламського віровчення (зміст Корану) були передані пророку Мухамеду, який був обраний з числа найдостойніших для цієї місії самим Аллахом, через посередництво ангела Джебраїла окремими одкровеннями, головним чином, вночі через видіння. Основу Корану утворюють перші проповіді Мухамеда, котрі були записані його секретарями-писцями. Таким чином, іслам на відміну від християнства не використовує принцип боговтілення, або буддистський принцип просвітлення. Контакт між Богом і людьми відбувається через передачу істини одному з обраних достойних людей, який стає пророком.

Дослідники ісламу вважають, що Мухамед був реальною історичною особою (роки життя: 570-632) й дійсно багато зробив для становлення та розвитку цієї релігії. Багато подій з його життя, факти біографії стали основою для формування догматики, культу й навіть ісламського літочислення. Згідно з ісламським переказом Мухамед в досить зрілому віці, десь в 610 р. починає проповідувати нове віровчення. Не знайшовши підтримки й розуміння в оточуючих, він був вимушений в 622 р. переселитись з Мекки в Медіну. Наступні роки - це роки боротьби за утвердження нової віри. Нарешті, в 630 р. пророк Мухамед повертається в Мекку. З цього моменту формується мусульманська феодально-теократична держава, яку він очолює до своєї смерті в 632 р. Після його смерті на місце Халіфа - замісника пророка обрано його найближчого сподвижника Абу-Бекра, який організував декілька крупних завойовницьких походів і став на чолі обширного Арабського Халіфату. До речі, в подальші десятиліття саме завдяки, успішним завойовницьким війнам арабів на Близькому й Середньому Сході, в Північній Африці іслам отримує широке розповсюдження, а в цих регіонах утворюється цілий ряд арабських держав. Можна вважати, що ця обставина зумовила концепцію священної війни (джихад) як способу утвердження та розповсюдження релігії.

Основні положення віровчення ісламу сформульовані в декількох тезах, так званих "7 акидах ісламу”:

1. Віра в єдиного Бога Аллаха - Аллах єдиний Бог, творець і верховний суддя всього сущого, йому покірні всі явища природи, люди, ангели, демони.

2. Віра в ангелів. Ангели й демони - безтілесні істоти, які виконують волю Аллаха. До них відносяться носії доброго начала: Джебраїл, Мікаіл, Асрафіл, Азріл; ангели смерті - Накір та Мункаф; вартовий раю - Ридвана; вартовий пекла - Малік; а також втілення зла Ібліс, якого прокляв Аллах.

3. Віра в пророків. У Корані згадуються деякі біблейські пророки: Ібрахім (Авраам), Муса (Мойсей), Нух (Ной), Іса (Ісус), але головне значення надається пророку Мухамеду.

4. Віра в абсолютний авторитет, істинність Корану.

5. Віра в майбутній кінець світу. На Страшному суді сам Аллах буде допитувати кожного з живих і мертвих й визначати його долю (рай або пекло), при цьому заступництво Мухамеда може помўякшити долю грішників.

6. Віра у воскресіння мертвих.

7. Віра в божественне попереднє визначення. Все суще підпорядковане волі Аллаха, яка нічим не обмежена й не може бути збагнута людським розумом.

Мусульманин повинен також вірити в інші положення (догмати): безсмертя душі, посмертне воздаяння у формі раю або пекла, описання яких являє собою досить яскраві картини, тощо.

Етика ісламу досить елементарна. Вимагається бути справедливим, за добро платити добром, а за зло - злом, бути щедрим, допомагати бідним.

Головні культові вимоги ісламу сформульовані у вигляді так званих пўяти "стовпів віри”:

1. Перша культова вимога - вимова вголос основного положення символу віри - "Немає Бога окрім Аллаха і Мухамед пророк його”.

2. Друга культова вимога - щоденна пўятикратна молитва (намаз).

3. Третя культова вимога - дотримання посту (ураза) в місяць рамазан.

4. Четверта культова вимога - обовўязковий податок (закят) на користь бідних та духовенства. Окрім цього існує добровільне пожертвування у вигляді 1/40 частини річного доходу.

5. Пўята культова вимога - паломництво в Мекку (хадж).

(Деякі богослови ще одним стовпом віри вважають священну війну проти невірних - джихад).

Разом з основними пўятьма стовпами віри існують й інші вимоги, заборони, вказівки, обряди. Це, насамперед культ Кааби (храм в Мецці) й культ мазарів (святих місць). Особливо важливу роль в ісламському культі відіграють свята (ураза-байрам - закінчення посту, курбан-байрам - жертвопринесення через 70 днів після закінчення посту тощо). Цікаві вимоги щодо ініціації (обрізання), сімейно-шлюбних відносин. Важливою складовою ісламу є заборона на ті чи інші види діяльності, вживання деяких продуктів харчування, види мистецтв і т. ін.

Важливою частиною системи ісламу є шаріат.

релігія національна первісна іслам

Шаріат (належний шлях) - перелік норм права, моралі, культурологічних вимог, регулюючих все громадське й особисте життя мусульманина. Шаріат базується на Корані й Сунні, він формувався протягом двох століть. Якщо на початку його формування дії мусульманина розподілялись на два види: заборонене й схвалене, то сьогодні вони розділяються на пґять категорій:

1) обов'язкові дії;

2) бажані дії;

3) добровільні дії;

4) небажані дії;

5) суворо заборонені дії.

Шаріат є важливим знаряддям впливу ісламу на життя суспільства й індивіда, в деяких країнах він є основою судової системи.

Іслам, як і більшість інших релігій, не являє собою єдиного утворення. Основні течії в ісламі: - сунізм і шиїзм. Сунніти як основу віровчення й культу визнають всі положення Корану й Сунни. Шиіти, визнаючи абсолютний авторитет Корану, в Сунні визнають лише ті хадіси, авторами яких є четвертий халіф Алі та його послідовники. Разом з тим шиїти мають власний "Святий переказ" - ахбари, куди входять хадіси повўязані з діяльністю Алі - прямим спадкоємцем пророка Мухамеда. Шиїти вважають, що державна влада має божественну природу й повинна наслідуватись - вчення про імамат. Вони визнають 12 імамів, з числа прямих нащадків Алі. При цьому дванадцятий імам таємниче зник й зўявиться серед людей в переддень Страшного суду для встановлення справедливості.

Принципових культових розбіжностей між шиїзмом і сунізмом немає. Хоча можна згадати день загибелі Хусейна (брат онука Мухамеда Хасана, який очолив заколот проти Муравії, який став халіфом після вбивства Алі в 661 р.), який відмічають шиїти (свято Шахсей - вахсей).

Релігійним організаційним центром і місцем культових заходів в ісламі є мечеть, що виступає й як соціо-культурний центр. Первісною організаційною одиницею в ісламі є релігійна община. Керують нею імам і мулла, який обирається мусульманами зі свого складу. У головних релігійних культових будівлях - соборних мечетях є спеціальний штат служителів на чолі з муфтієм. На рівні регіону, або загальнонаціональному рівні формується єдина спільнота - умма.

Керують релігійним життям як в сунізмі, так і в шиїзмі мулли. Найбільш авторитетних теологів і поважних духовних осіб в шиїзмі називають аятола, а найвище звання - великий аятола.

Організації мусульман формуються і структуруються в масштабах окремих країн (там же утворюються загальнонаціональні керівні центри, основою яких є зібрання духовенства). Існує й координація в діях мусульман й на міжнародній арені.

Найбільш актуальні проблеми сьогодні тут пов'язані з явищем ісламського фундаменталізму.

Основні регіони поширення ісламу - країни Близького й Середнього Сходу, Центральної Азії, Північної Африки, райони Північного Кавказу, тощо. В Україні вплив ісламу відмічається серед кримських татар.

Особливу увагу при вивченні ісламу слід приділити проблемам впливу цієї релігії на різні сторони суспільного життя й міжнародної політики в сучасному світі.

Размещено на Allbest.ru