Не личить сьогочасній людині сліпо вірити у необґрунтовані нісенітниці... Якщо взяти до рук документи ІІ-го Ватиканського Собору, то можна прочитати, що від магічного розуміння світу захищає якраз загострена снага розмірковування... (пор. "Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі", 7). А як же тоді постійно актуальна християнська догматика? Без неї нам, звичайно, не обійтись. Ми, як розумні створіння, що мають розум, маємо ним користуватись. Вчителі Церкви наголошують, що християнин не має права звертатися до нецерковних релігійних практик. "Дух сатани через шпарку проникає до Церкви", - сказав колись відкрито у своїй промові папа Павло VI [22, 189].

2.2 Причини виникнення магії

Магічна дія, як правило, складається з наступних основних елементів: матеріальний предмет (речовина), тобто інструмент; словесне заклинання - прохання або вимога, з якими звертаються до надприродних сил; певні дії й рухи без слів - обряд. Таке визначення можна дати магії що виникла на зорі часів.

Час виникнення магії учені відносять до періоду первісного суспільства, точніше - епоху кам'яного віку. Є дані, що магічні обряди і вірування існували вже в неандертальців, які жили 80 - 50 тисяч років тому. Первісні люди, вважають деякі вчені, зберігаючи ведмежі черепа і кістки, сподівалися, що це дасть можливість убитим тваринам повернутися до життя і тим самим збільшить число цих тварин.

Коріння первісної віри в магію слід шукати в матеріальних і суспільних умовах життя людей. Первісне стан людства іноді зображується повним блаженством, коли люди як пестуни природи одержували від неї у вигляді дарунків усе необхідне для життя. Але картина виглядає дещо інакше. Умови життя наших предків були досить суворими і дуже трагічними. Середній вік неандертальців становив двадцять років. Вироблене ними потомство мало слабкі життєві характеристики, тому в великій кількості гинуло (голод, хвороби, хижі тварини і т.д.). у людей тієї епохи були найпростіші знаряддя праці і полювання, зроблені з каменю, кістки, дерева. З такими знаряддями важко було знайти постійне джерело живлення. Тому первісні люди часто залишалися без видобутку. А рослинну їжу можна було добувати в певні місяці року.

Трудова діяльність первісних людей залишала бажати кращого. Всі спроби забезпечити себе самими необхідними засобами для існування в основному не приносили ніякого результату. В результаті чого у первісної людини не було впевненості в завтрашньому дні, у своє майбутнє і майбутнє своїх одноплемінників. Відсутність реальних коштів, що гарантують надійні і постійні результати виробничої діяльності, і з'явилися основними причинами того, що людина кам'яного віку звернувся до пошуків ірраціональних засобів практичного впливу на природу. Таких коштів з'явилися магічні ритуали та обряди. Так економічна нерозвиненість, слабкість первісного людства, що виразилася в практичному безсиллі людини перед природою, і з'явилися тим соціальним тлом, на якому виросла віра в магію.

Первісні люди були переконані, що за допомогою виконання магічних обрядів вони вступають у контакт із надприродною силою, яка може захистити їх від стихій природи, від усіх злих сил і істот, допомогти в досягненні тієї чи іншої практичної мети, яку вони не в змозі досягти за допомогою реальних прийомів і засобів. Конкретні форми чаклунства створювалися кожним родом, плем'ям, громадою самостійно, результатом чого з'явилося незліченну різноманіття магічних ритуалів і обрядів. Вчені описали і систематизували буквально тисячі чаклунських ритуалів і вірувань, поширених у різних народів у різні часи.

Процедура мисливського чаклунства, з роду в рід переходили амулети і талісмани, різні предмети, нібито володіють незвичайними силами впливу на навколишній світ, здатні приносити успіх і здоров'я.

Первісні люди, що виділилися з тваринного світу і ще тісно з ним пов'язані, не вміли провести чітку межу між природою. Їм здавалося, що вони перебувають у тісному спорідненість з усім навколишнім світом - камінням, деревами, тваринами. Вони були впевнені, що всі ці предмети тою чи іншою мірою допомагають їм.

Існують різні визначення магії. Однак усі вони незмінно відзначають одну її особливість, а саме: у її основі завжди лежить віра в надприродні сили й у здатність людини за допомогою цих сил контролювати навколишній світ.

Дійсні корені первісної віри в магію варто шукати в матеріальних і суспільних умовах їхнього життя. Первісний стан людства іноді зображується повним блаженства, коли люди як мазуни природи одержували від її у виді дарунків усе необхідне для життя. Але про труднощі первісних людей, про суворі, часом трагічні умови їхнього життя красномовно говорять наступні цифри: майже 50 % неандертальців не доживали до свого двадцятиліття. У кроманьйонця середня тривалість життя не перевищувала 20 років. У найбільш важкому положенні виявлялися жінки і діти: 38 % неандертальців померало, не досягши і 11 років, майже ніхто з жінок не доживав до 25 років. У пітекантропів і синантропів смертність була ще вище: 68 % синантропів не досягало і 14 років.

Ці дані були отримані вченими при вивченні кісткових останків первісних людей. Високий рівень смертності найчастіше був результатом частих голодувань, смертельних поранень у ході полювання на великих тваринах, що було закономірним і природним в силу нерозвиненості первісних продуктивних сил, бідності і слабості первісної техніки. У людей тієї епохи були лише найпростіші знаряддя праці, зроблені з каменю, кісти, дерева. Вони були грубі і не могли забезпечити постійні джерела харчування. Кошти до існування найдавніші люди добували полюванням, рибним ловом, збиранням. Однак первісний мисливець, незважаючи на усе своє уміння і мистецтво, часто залишався без видобутку, а рибалка без риби: звір зникав з лісу, риба залишала ріки. Рослинну ж їжу можна було добувати лише у визначені місяці року.

Трудова діяльність первісних людей, усі зусилля наших далеких предків, що мали своєю метою забезпечити себе і своїх близьких коштами до існування, нерідко закінчувалися безрезультатно. Це викликало в них стан непевності у своїх силах, непевності в майбутньому. Відсутність реальних коштів, що гарантують надійні і постійні результати виробничої діяльності, і з'явилися основними причинами того, що людина кам'яного віку звернулася до пошуків ірраціональних коштів практичного впливу на природу. Подібними коштами і з'явилися магічні ритуали й обряди.

Так економічна нерозвиненість, слабість первісного людства, що виразилася в практичному безсиллі людини перед природою, і з'явилася тим соціальним тлом, на якому виросла віра в магію.

Первісні люди були переконані, що за допомогою виконання магічних обрядів вони вступають у контакт із надприродною силою, що може захистити їх від стихій природи, від усіх злих сил і істот, допомогти в досягненні тієї чи іншої практичної мети, що вони не в змозі досягти за допомогою реальних прийомів і коштів. Конкретні форми чаклунства створювалися кожним родом, плем'ям, громадою самостійно, результатом чого з'явилося незліченне різноманіття магічних ритуалів і обрядів. Вчені описали і систематизували буквально тисячі ритуалів і вірувань, що існували в різних народів у різні часи.

2.3 Окультизм

Окультизм (від лат. Occultus - таємний, потаємний) - загальна назва містичних вчень, які стверджують про існування прихованих сил у людині і космосі, недоступних для звичайного людського досвіду, а також комплекс вірувань в існування прихованої зв'язку людини з потойбічним світом. Найчастіше терміни "окультизм" і "езотеризм" застосовуються як синоніми.

В даний час більшість окультних навчань наукою класифікується як псевдонаука або як паранормальні вірування.

Окультизм Епохи Відродження тісно пов'язаний з такими течіями як Герметизм, Християнська каббала, розенкрейцерство і Алхімія. Ключовими діячами окультизму тих часів були такі відомі діячі, як Парацельс, Піко делла Мірандола, імператор Рудольф II, Марсіліо Фічіно, Джон Ді, Генріх Корнеліус Агріппа, Якоб Беме, Мартінес де Паскуаллі, Луї Клод де Сен-Мартен, астролог і астроном Тихо Браге, єзуїт Атанасіус Кірхер, алхімік Роберт Фладд та інші, на чиї праці згодом спиралися окультисти XIX століття [9, 301].

Окультизм - це вивчення окультного, тобто "прихованого" знання. Згідно Папюса, він являє собою філософську систему, яка прагне синтезувати знання, здобуті науками, з метою встановити закони, що керують усіма явищами. Він може включати такі дисципліни, як магія, екстрасенсорне сприйняття, астрологія, нумерологія, хіромантія, спіритуалізм, тлумачення та вивчення символізму карт Таро та ворожіння на гральних картах.

Відповідно до визначення релігії як віри в існування надприродних істот, явищ і сил, окультизм є різновидом релігійного світогляду. Традиційні релігії, такі як християнство, іудаїзм, індуїзм, буддизм та іслам, звичайно належать до окультизму, проте деякі інтерпретації цих релігій є окультними, наприклад інтерпретація індуїзму в рамках теософії або деякі сучасні варіанти іудейської кабали. На думку представників традиційних релігій, такі інтерпретації є для них хибними й неприйнятними. Згідно з уявленнями прихильників окультизму, він поєднує в собі всі таємні знання, зв'язки з певною релігією може і не бути.

Представники окультизму вважають, що люди штучно закрили себе для сприйняття цілого ряду окультних явищ природи, які сприймалися в колишні часи, коли свідомість не було так придушене раціоналістичними обмеженнями. Вони стверджують, що наука народилася з магії і повинна неминуче повернутися до своїх магічним істин, що магія і є невідома природознавство.

Окультизм не визнається наукою, оскільки окультні феномени суперечать сучасній науковій картині світу. Окультизм заснований на ірраціональному типі мислення, що не допускає розділення об'єктивної і суб'єктивної сфери, таким чином представляючи собою антипод, протилежність наукового мислення.

У Біблії окультизм і заняття окультизмом засуджуються. Ряд конфесій сучасного християнства до окультизму відносить такі напрямки, як магія, сатанізм, спіритизм, теософія, антропософія.

Окультизм (від лат. Occultus - таємний, потаємний) - загальна назва навчань, які визнають існування прихованих сил у людині і космосі, доступних лише для "посвячених", що пройшли спеціальні психічні тренування. Навчання окультизму про загальних прихованих зв'язках явищ та про людину як мікрокосмі вплинуло на становлення експериментальних методів у науці (італійська натурфілософія епохи Відродження та ін.) Термін езотерика має подібне значення, вони взаємозамінні [6, 197].

Окультизм це вивчення окультного, тобто прихованого, знання. Він може включати такі предмети, як магія, екстрасенсорне сприйняття, астрологія, спіритуалізм, нумерологія і усвідомлені сновидіння. У цих навчаннях часто є сильний релігійний елемент, і багато окультистів пов'язують себе з такими релігіями, як християнство, іудаїзм, одінізм, індуїзм, буддизм чи іслам.

Прикметник "окультний" часто застосовується в загальному сенсі до того, що не загально прийнято серед основних релігій. Навіть каббала вважається окультним вченням, можливо, через її популярності серед волхвів (біблійних мудреців-чарівників, які відвідали немовляти Ісуса. Як вважається, вони були зороастрійцамі) і Телемітамі. Каббала пізніше використовувалася орденом Золотої Зорі, і допрацьовувалася Алістером Кроулі і його протеже Ізраель Регард. З того часу багато авторів застосовували синкретичний підхід, проводячи паралелі між різними дисциплінами.

Окультизм вважається вивченням внутрішньої природи речей, на противагу зовнішніми характеристиками, які вивчаються наукою. Німецький послідовник Канта філософ Артур Шопенгауер називав цю внутрішню природу словом Воля, і припускав, що наука нездатна заглянути далі відносин між однією й іншою річчю і пояснити внутрішню природу самої речі, незважаючи на будь-які зовнішні відносини її з іншими речами.

Окультист Алістер Кроулі ввів науковий підхід, застосовуючи його до вимірювання погано вимірюваних величин. Кожен факт, який ми вважаємо істинним у фізичному всесвіті, заснований лише на ідеї, пов'язаної якимось чином з іншими ідеями, і якщо ми спробуємо виділити такий факт в абсолютних поняттях, ми зрозуміємо, що це неможливо.

Алхімія, попередниця сучасної хімії, вважається окультної практикою. Алхімія раніше була широко відома серед вчених, наприклад, її практикували Роджер Бекон, Парацельс, Ісаак Ньютон та багато інших. В епоху Просвітництва шляхи алхімії і науки розійшлися.

Деякі релігійні течії вважають окультизмом все надприродне або паранормальне, що неможливо досягти за допомогою бога, і тому вважають окультизм справою рук сатани. Слово "окультизм" у багатьох людей викликає погані асоціації, і, хоча ряд практик, які використовуються основними релігіями, можна назвати "окультними", їх рідко так називають.

Символ Церкви Сатани або сатанинського козла шабашів відьом. Створений шведським окультистом Освальдом Віртом. Церква Сатани, заснована в 1966 році в Сан-Франциско, як символ сатанізму прийняла зображення Бафомета. Це зображення являє собою цапову голову, вписану в перевернуту п'ятикутну зірку. Перевернутий пентакль може бути вписаний в свою чергу в подвійній коло.

На зовнішньому колі єврейські букви по краях пентаграми складають ім'я Левіафана, величезного морського змія, який асоціюється з дияволом.

Символ розенкрейцерів, як символ крові Христа. Розенкрейцери (нім. Rosenkreuzer), члени таємних (переважно релігійно-містичних) товариств у 17-18 століттях у європейських країнах (насамперед у Німеччині, Нідерландах, Росії). Назва походить від імені легендарного засновника товариства Християна Розенкрейца, що нібито жило в 14-15 століттях, або по емблемі розенкрейцерів - троянді і хреста. У вченні та діяльності розенкрейцевів велике місце займали ідеї морального самовдосконалення і окультні науки - чорна магія, кабалістику, алхімія.

Емблема розенкрейцерів має кілька варіантів і символізує спокутну міць крові Христа, символ в цілому представляв ілюстрацію тріумфу духу, циклу смерті і відродження. Більш глибоке, приховане значення символу - союз божественних начал - жіночого і чоловічого (Марії та Христа).

Символ теософічного суспільства, заснованого в 1875 містиком Оленою Петрівною Блаватською. Емблема складається з комбінації анха, гексаграмм, уробороса, свастики і му символу.

Символ масонства. Масонство (франкмасонство) (франц. franc mason, англ. Free mason - букв. "Вільний каменяр"), релігійно-моральний рух, що виник на початку 18 століття у Великобританії, пов'язаний із задоволенням релігійної потреби на позацерковній основі. Перша ложа (Велика ложа) заснована в Лондоні 24 червня 1717. З Великобританії поширилося в інші країни, у тому числі в Росію, де масони користувалися у 18 - першій третині 19 ст. великим впливом. Масони вважали, що духовну єдність історичного процесу життя людей забезпечується не Церквою, а орденом як "Храмом Бога Живого". Саме орден масонів, ступінь його поширеності в суспільному житті є духовним провідником гармонійного пристрою як самого суспільства, так і людини. Цілісність історичного процесу зберігається лише завдяки причетності до "Вищій знання" ордена масонів [12, 189].

2.4 Магія і релігія

При ознайомленні з кожною з релігійних течій звернімо увагу на те, що в релігії в перекрученій, ілюзорній формі відображаються реальні соціальні процеси, земні інтереси, сподівання і прагнення широких народних мас, що боротьба у формі релігії, яка ведеться нібито через розходження в розумінні тих або інших догматів, насправді має на меті досягнення земних цілей. Тому при аналізі будь-якої форми релігії важливо вільно орієнтуватися в матеріалі і вміти відповісти на такі запитання: в яких історичних умовах виникла дана форма релігії; в яких соціальних прошарках вона поширювалась; як у віровченні відбивалися інтереси цих соціальних груп; які зміни відбувалися в даній формі релігії в період історичної еволюції; який вид (віровчення, культ, організаційна структура) має тепер; якою є її роль у житті сучасного суспільства?

Необхідно звернути увагу на такі категорії і поняття: "родоплемінні", "національні", "світові релігії", "тотемізм", "анімізм", "фетишизм", "магія", "шаманізм", "культ померлих", "культ предків", "Біблія (Старий і Новий завіти)", "Коран", "Суна", "сансара", "релігійний культ", "обряди", "проповідь", "молитва", "богослужіння", "свята" тощо.

Важливо усвідомити, що існують такі типи релігії: родоплемінні, національні, світові. Кожен з цих трьох типів відображає відповідний ступінь розвитку суспільства: релігії першого типу - родоплемінні, характерні для суспільства, що перебуває на ступені родового ладу; другого типу - національні; світові - виникли у феодальному й буржуазному суспільствах. Вчені, ґрунтуючись на соціально-класових критеріях, дають таку типологію релігій: племінні, національні, світові. Племінні релігії поширені в деяких районах Азії, Африки, Австралії, Америки, Індії, Океанії. Це складний конгломерат місцевих традицій, обрядів, ритуалів, якими позначаються різні етапи людського життя (надання імені, похорони та ін.), уособлення небесних і атмосферних явищ, релігійно-міфологічні уявлення. Племінним релігіям властиві:

1) поклоніння духам (природи, предків), яким спочатку надавали зооморфних, а пізніше - антропоморфних рис;

2) відсутність професійних служителів культу;

3) відправлення культу у формі особливого для кожного племені святкування, що супроводжується магічними обрядами (танцями, іграми) на честь духів [15, 138].

Родоплемінний (або родовий) лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три основних ступені: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожному ступеню відповідала форма релігії, яка відображала особливості безсилля людей уданих, конкретних умовах: ранньому матріархату - тотемізм, пізньому - землеробський культ, патріархату - шаманізм. Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називали родоплемінними релігіями.

До ранніх форм релігії належать магія, фетишизм і анімізм, які виникли в період формування родового ладу (від Ї00 до 40 000 років тому). Магія - віра в існування надприродних засобів впливу на природу. Наприклад, дехто з північно-американських індійців ше в XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконував ритуальний мисливський танець: танцювальним рухам вони надавали надприродних властивостей заманювати бізонів до стійбищ і забезпечувати вдале полювання. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу, і вважалось, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими символічними діями - обрядами (надприродний шлях).

Магія поділяється (за метою, яка ставиться перед чаклунством) на такі основні види: виробнича, лікувальна, застережна, військова, метеорологічна (магія погоди) та ін. Найпоширенішим видом була магія виробнича, яка, в свою чергу, мала ряд відгалужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком суспільства з'являються нові різновиди виробничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ковальська, навчальна, спортивна.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гавайських островів і означає заборону будь-що робити, щоб не накликати на себе неприємностей. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів) в самостійній формі (у вигляді таких побутових пересудів, як гадання на картах тощо).

Фетишизм - (від франц. кіісїїівте) - віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей. Фетишами називають матеріальні предмети, яким віруючі приписують надприродні властивості. Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія подвоювала шляхи впливу на природу, то фетишизм подвоїв ще й властивості матеріальних об'єктів. До реальної користі матеріальних предметів додавались їхні надприродні здібності бути помічником і заступником людей. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.

В сучасних релігіях фетишизм зберігається у вигляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок - у вигляді віри у талісмани й амулети. Талісман, з точки зору забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, іконки, ладанки, кулони, слоники, іграшки, "щасливі" квитки.

Анімізм (від лат. anima - душа) - це віра в існування матеріальних об'єктів і процесів надприродних двійників. Анімізм починається з приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. У подальшому своєму розвиткові анімізм включив у себе уявлення про двійників матеріальних процесів: хвороби, війни, ковальської справи та ін.

У слов'ян для визначення ілюзорних двійників застосовувались два терміни: менш могутніх називали душами, більш могутніх - духами; тому можна сказати, що вони є віра в існування душ і духів. Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уявлення ескімосів Гренландії (XIX ст.). На їхню думку, надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Уночі, вважали вони, людські душі залишають свої тіла і йдуть полювати, танцювати, відвідувати друзів. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у "країні мертвих".

В анімізмі здійснюється подальше подвоєння світу: світ реальних об'єктів нібито доповнюється світом духовної суєти. У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих родичів. Тому в літературі первісний анімізм ще називають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявляються як інше тіло, невидиме і невідчутне у більшості життєвих ситуацій. В той же час у багатьох народів існувала думка, що в окремих ситуаціях двійника можна побачити, почути і якось відчути: уві сні, як відображення; у воді, як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як інша плоть, що має всі речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. Наприклад, гренландці вважали, що душі у людей неоднакові, - огрядні люди мають гладкі душі, у худих людей і душі худі. Оскільки уві сні щастило "бачити" також душі померлих, виникло уявлення про безсмертних двійників.

З уявлення про безсмертя двійників виросло уявлення про потойбічне життя. У первісних анімістів країна мертвих розташувалась не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ тут уявлялось звичайним продовженням реального життя. Так, за уявою індійців-алконгінів душа мисливця у країні мертвих ганяється за душами лося і бобра. У окремих народів замість уявлення про країну мертвих з'явилися уявлення про переселення душ у нові тіла.

У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі - все це за своєю суттю ускладнений анімізм. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдечка, що крутиться).

Магія, фетишизм і анімізм відобразили і відбили стан безсилля первісної примітивної, малоосвіченої людини. У всіх випадках, коли люди, не маючи достатніх знань, відчували себе безсилими, вони шукали допомоги в магії фетишів або надприродних двійників. Ранні форми релігії, що виникли в період формування родового ладу, збереглися й надалі у родоплемінному і класовому суспільстві. Проте вони були відсунуті на другорядні позиції тими релігіями, які повніше відображали конкретні особливості суспільного розвитку.

Тотемізм (мовою індійців-оджибве "тотем" означає - його рід) є віра у надприродну спорідненість груп людей з певними видами тварин. Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Усі вважалися братами і сестрами, і тому свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. Наприклад, північно-американські індійці з племені журавля (оджибве) у XVII ст. мали ряд родових колективів, які носили назву: журавля, сома, гагари, ведмедя. А в Австралії в кінці XVIII - на початку XIX ст. європейців дуже дивувало, коли на запитання: "Хто ти такий?" - абориген відповідав: "Я - кенгуру" або "Я - личинка комахи". А тимчасом цими відповідями австралійці підтримували свій кровний зв'язок з тотемами.

Спочатку тотему поклонялися тільки як тварині, причому тій, яка була об'єктом полювання. Пізніше (із збільшенням кількості людських колективів) родинні стосунки були поширені на решту тварин, а в окремих народів - також на рослини і природні фактори. Наприклад, у австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілея, оливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

За яких історичних умов виник тотемізм? У нього було дві специфічні соціальні умови: виникнення родового ладу і полювання, як основний вид трудової діяльності. Разом із виникненням родового ладу з'явилась і залежність кожного члена суспільства від колективу родичів, оскільки тільки від них первісна людина могла отримувати допомогу і заступництво. А в умовах, коли полювання було основним видом трудової діяльності, первісна людина досить сильно відчувала і свою залежність від тварин. Залежність від родового колективу і тварин - ось ті особливості раннього матріархату, які ніби відбилися в тотемізмі. Відзначимо дві основні риси тотемізму. Перша - виділення в ролі головних об'єктів поклоніння тотемічних духів, тобто двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були головним об'єктом поклоніння в цій релігійній системі. Тотемам поклонялися настільки, наскільки вони були вмістилищем тотемних духів. Це поклоніння проявлялося через молитви, танці, табу, жертвопринесення, виготовлення зображення тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему. Під уподібненням мається на увазі прагнення ззовні бути схожим на тотема хоч би якоюсь однією рисою. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зебру, вибивали собі нижні зуби.

Друга риса - дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Тотемам поклонялися, але їх же вбивали і з'їдали. І, за переконанням первісних мисливців, одне не заважало іншому. Важливо було одне: вбити і з'їсти за правилами, тобто так, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індійці-шевенези (Канада) ще на початку XX ст. виконували такі процедури над тілом забитого родича-оленя: ставили перед його мордою посуд з їжею, танцювали мисливський танець, просили вибачення і бажали щастя духу оленя в країні мертвих.

Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо відчутний його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Найпочесніше місце серед усіх шанованих тварин у індусів займає корова. Сліди тотемізму простежуються й у християнстві. Святий дух зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто ангелом. Від обряду ритуального з'їдання тотема бере свій початок християнське таємне причащання, під час якого віруючі під виглядом хліба і вина з'їдають тіло і п'ють кров бога.

Землеробський культ - це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на урожай. Типовий приклад - релігійні погляди індійців-ірокезів. Вони жили раніше на території, де тепер розташовані канадські міста Квебек і Монреаль. Ще в XIX ст. ірокези вшановували чотирьох головних духів: землі, бобів, кукурудзи і гарбуза. Ці чотири духи, за їхніми уявленнями, були жінками. Духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображала у вигляді трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Поряд з духами-жінками вшановували також, але на другорядних ролях, духів-чоловіків - сонця, дощу і вітру. За яких же історичних умов виник землеробський культ? З розвитком матріархату (близько 8 тис. років тому) основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, яке розвинулося із збирання того, що росло. А збиранням раніше займалися жінки. Отже, доки чоловік полював, жінка винайшла землеробство. Тому на стадії пізнього матріархату жінки, виконуючи головну роль у господарському житті, разом з цим і завдяки цьому мали деякий вплив на чоловіків і в інших галузях життя. Залежність землеробства від природи і керівна роль жінки - ось дві головні особливості того часу, які відобразились у релігійних поглядах людей. Можна виділити такі основні риси даної релігійної системи. Цих духів ми вже називали, коли йшлося про ірокезів. Нагадаємо, що в багатьох народів вшановувалися і двійники таких природних факторів, які лише в уяві людей впливали на урожай. Наприклад, багато народів (вавілоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай впливають місяць і планети, і тому поклонялися також духам цих об'єктів. міф магія окультизм релігія

Друга, керівна роль жінки в релігії, - землеробський культ - своєрідна жіноча релігія. Це проявилося у двох головних процесах: найголовніші духи зображувалися у вигляді духів жіночого роду, і найважливіші релігійні обряди в цей час виконували жінки. У деяких народів дозволялося важливі обряди виконувати й чоловікам, але за однієї умови: вони повинні були видавати себе за жінку (говорити голосно, що вони жінки, перевдягатися у жіночий одяг).

Третя риса - людське жертвопринесення як система. Не розуміючи суті землеробських процесів, люди думали, що врожай є зворотна вдячність духів за жертвування, тому первісні землероби намагалися свої дари духам зробити більш дорогими, цінними. Так виникла ідея необхідності людського жертвопринесення.

Четверта - ідея смерті і воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після похорон воно воскресає знов. Звідси зародилося уявлення, нібито деякі духи можуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.

І нарешті, п'ята риса - переселення країни мертвих із землі на небо. Багато благ і неприємностей землеробам посилало небо: світло і тепло, дощ і вітер, сніг і град. Звідси народилося уявлення про те, нібито духи живуть на небі. За аналогією і країну мертвих переселили із землі на небо. Саме тоді вперше виникла ідея про життя душ мертвих у царстві небесному. Землеробський культ широко представлений у сучасних релігіях. Серед християнських святих є й покровителі землеробства (Георгій), і повелитель дощу і грому (Ілля-пророк). Усе це відгомін землеробського культу. Від ідеї жіночого духу землі бере початок уявлення про богородицю: недарма віруючі в селі називали її покровителькою хлібів. Із землеробського культу прийшли в християнство свята Різдва Христова (в минулому - свято народження духа сонця) і пасхи (в минулому свято воскресіння духа зерна).

Шаманізм (евенкійською мовою "шаман" означає несамовитий) - це віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів). Приміром, у якутів до революції вважалося, що коли людина захворіла, її ніхто не може вилікувати, крім шамана. Шаман лікував за плату. В процедуру лікування входило виконання сукупності релігійних дійств: заклинання, пісні, танці, звернення до духів. Якщо після релігійного лікування організм перемагав хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирав - винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого.

За яких історичних умов виник шаманізм? Близько 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. За патріархату з'явилися додаткові продукти харчування, завдяки тому, що люди почали виробляти більше, ніж було потрібно. У колективі виникла можливість утримувати тих, хто не займався продуктивною працею. Основними видами виробничої діяльності були скотарство і землеробство, яке виникло на основі скотарства. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони мали мисливське знаряддя. Вирішальна роль чоловіка в господарському житті зумовила виведення його на перший план і в господарському управлінні. Можливість утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві - ось дві основні особливості, які відбилися в шаманізмі.

Перша риса шаманізму - поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які засоби для існування значною мірою або повністю здобували за рахунок виконання релігійних обрядів; хоча в особі шаманів уже з'явилося духовенство, церкви ще не було. Шамани не мали власної організації. Вони діяли в межах родоплемінної організації, підкоряючись ватажкам роду і племені, виконували їхні вказівки.

Друга - виділення головного релігійного поклоніння так званих шаманських духів. З погляду людей того часу, ці духи служили шаману, виконували його доручення, допомагали пізнавати таємниці, билися із злими духами.

Третя - керівна роль чоловіка в релігії. Кількість духів-жінок різко зменшилася, і вони витіснені на другий план духами-чоловіками. Серед професійних служителів культу були жінки, але наскільки глибоким був процес розкладу родового ладу, настільки шамани витісняли шаманок.

Четверта - використання істеричних приступів як засобів виконання релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до приступів. В багатьох випадках шамани були нервовохворими. Причому до поєднання нервової хвороби з професією шамана люди йшли двома шляхами: в одних випадках нервовохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену здатність до суспільно корисної праці, в інших - шамани ставали нервовохворими через сильні і часті збудження при виконанні релігійних обрядів.

І, нарешті, п'ята риса - використання задурливих дій як засобів виконання релігійних обрядів. Релігія виникла без будь-якої брехні. І лише на стадії шаманізму до несвідомого одурманення додався свідомий обман, який став водночас і засобом відправлення релігійних обрядів і однією з додаткових причин збереження релігійності. У народів Азії, Австралії і Америки, які й нині живуть в умовах, де зберігаються залишки первісного суспільства, шаманізм існує й дотепер. У нашій країні доживає свій вік дехто з колишніх шаманів. Але шаманізм як релігія у нашій країні не існує. У всіх сучасних релігіях є залишки шаманізму. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих відносинах із світом духів, і те, що головні представники надприродного світу - чоловічої статі. До залишків шаманізму належать також елементи екзальтації, які зустрічаються серед сучасних релігій. Розпад суспільства на класи призвів до зміни релігійної діяльності людей. На зміну старим релігіям прийшли нові. За своїм змістом вони були складніші порівняно з релігіями первісного суспільства, тому їх ще називають розвинутими релігіями. Всі розвинуті релігії можна поділити натри основні підгрупи: ранні національні релігії, пізні національні релігії і світові релігії. Розвиток їх порівняно з первісними збагачується новими рисами. Найважливішими з них є такі. По-перше, в цих релігіях головними об'єктами релігійного поклоніння стали вже не духи, а боги. Боги, в уяві віруючих, - це своєрідні, удосконалені духи, що зосередили в своїх руках всю владу як щодо надприродних об'єктів, так і стосовно людського суспільства. За переконанням людей класового суспільства, саме боги встановлюють, проповідують і захищають пригноблення людини людиною. По-друге, класова диференціація суспільства зумовила появу церкви як спеціального ідеологічного апарату панівного класу. Церква користувалася всіма засобами для задоволення своїх потреб, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, захищала існуючі порядки, пропагувала і силоміць насаджувала релігійні ідеї.

Ранні національні релігії - це такі релігійні вірування, які охоплювали своїм впливом верхні й середні верстви населення у межах однієї національної держави. До ранніх національних релігій відносять релігії, які в літературі позначаються за допомогою префіксів старо-, давньо-: староєгипетську, староіндійську, староєврейську, старогрецьку, старопарську, староримську та ін. Історичним підґрунтям виникнення та існування ранніх національних релігій був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені верстви населення у покорі тільки завдяки грубому насильству. Стосовно до найбільш пригнобленого населення, то релігія ще не використовувалася як засіб ідеологічного впливу.

Можна відмітити такі основні риси ранніх національних релігій. Перша риса - відхід від офіційного культу низів суспільства. У цих релігіях до культових відправлень не допускалися раби, а в окремих випадках і частина сільської бідноти. Таке усунення низів від офіційного культу в староіндійській релігії ілюструвалося термінами "різнонароджені" і "двічінароджені". Раби і сільська біднота, що належали до нижчих шарів (каст), вважалися різнонародженими. їх породила мати. Двічінародженими вважалися ті, яких народила мати і які пройшли через обряд освячення богом, тобто одержали друге народження.

Друга риса - порівняно невелика живучість. Мається на увазі та обставина, що давні національні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Але тільки суспільство вичерпувало себе і релігію, на зміну приходили пізні національні або світові релігії.

Третя риса - суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (від грецького poly - багато, teoc - Бог), тобто багатобожні. Серед багатьох богів виділялася невелика група основних, а серед останніх - верховний Бог. Верховного Бога шанували як царя богів і людей, установника і охоронця законів. Інші боги вважалися його помічниками, які відповідали за окремі ділянки земного і потойбічного життя. За віруваннями стародавніх греків (УШ-Ш ст. до не.) верховним богом був Зевс. Крім Зевса, вшановували богиню шлюбу і подружнього життя Геру, головного суддю в країні мертвих Аїда, богиню мудрості, наук і ремесел Афіну, бога мистецтва і охоронця доріг Аполлона та ін. У давньоіндійській релігії (Х-1 ст. до н.е.), яка мала назву "брахманізм", в ролі верховного бога шанували Брахму. Йому допомагали IIIіва - бог створення і руйнування, народження і смерті, Вішна - бог-охоронець, Індра - бог війни та ін. У ранній національній релігії давніх євреїв верховний бог Яхве, богиня шлюбного життя - Аннат, бог Сонця - Самсон, бог війни - Саваоф, бог землеробства - Ілія, бог пустелі - Азаел та інші утворили пантеон богів [17, 144].

Четверта риса - зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто наявність причинного зв'язку між поведінкою людини в земному житті і її долею у загробному житті. Це вчення визнає посмертну винагороду для одних людей (праведників) і кару для інших (грішників).

У ранніх національних релігіях вчення про потойбічну (загробну) віддяку існує поки що в нерозвиненому вигляді: віддяка пропагується не всіма релігіями і течіями і не на всіх етапах їхнього розвитку. До того ж ранні національні релігії навіть у тих випадках, коли вони викликали і пропагували загробні віддяки, не обіцяли небесної винагороди найбільш пригнобленим верствам населення - рабам.

І, нарешті, остання, п'ята риса - обов'язковість і складність жертвопринесення. В жертву богам приносили пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак, коней.

Чимало національних релігій знали і людські жертвування. За повідомленням Плутарха (И ст. до н.е.) жителі Карфагена, прихильники давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Молоху приносили не тільки військовополонених, а й дітей-первістків. Є також відомості про людські жертвоприношення у давньоєврейській, давньовавілонській, давньоєгипетській, давньогрецькій, давньомексіканській та інших ранніх національних релігіях.

Ранні національні релігії не збереглися до нашого часу, але багато ідей і обрядів з них увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії виступають з такими релігійними установками, які охоплюють своїм впливом всі соціальні прошарки у межах однієї національності. До цієї релігійної форми належать багато релігій нашого часу - індуїзм, сикхізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін.

Історичним фунтом для виникнення пізніх національних релігій була криза, за якої виникла потреба використати релігію утихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. Суть цієї кризи виявилася у розкладанні рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Але мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза відбилася у тому, що вони рано втратили свою національну державність і на тривалий час потрапили у ярмо до чужоземців-завойовників. За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для ранніх національних релігій функцію ідеологічного протистояння верхів низам.

Перша риса - великі масштаби впливу. В даному випадку релігія відіграє роль ідеологічного засобу утиску всіх пригнічених соціальних верств національної держави або національності. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов в Індію у І ст. н.е. на зміну брахманізму, зберіг по суті поклоніння тим самим богам, але було ліквідовано поділ індусів на однонароджених і двічінароджених.

Друга риса - велика живучість. Як зазначалося, багато пізніх національних релігій існують і до цього часу.

Третя риса - єдність політеїзму й монотеїзму, тобто багатобожжя і єдинобожжя. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але серед них є і монотеїстичні (moho... + rp. theos - бог) - єдинобожні. До останніх належать іудаїзм і сикхізм.

Четверта риса - спрощення жертвоприношень. Жертвоприношення, у вигляді худоби, птиці існують у зменшеній формі або й зовсім відмінені. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.

П'ята риса - розвиненість учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вигадки про загробне життя набули першочергового значення. Обіцянки небесної винагороди за хорошу поведінку були поширені і серед найбільш пригноблених верств населення. Прикладом збереження до наших днів пізньої національної релігії є іудаїзм, який у VII ст. не. прийшов на зміну давньоєврейської релігії.

Висновки

Магія - сукупність прийомів і обрядів, що мають чудодійну силу; дії і обряди, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

Магія з'являється ще у найдавніших культур. Деякі дослідники схильні в цьому убачати взагалі специфічну і корінну відмінність первісного мислення від сучасного. Основою магії у давнину були (частково і зараз є) уявлення про загальний зв'язок всіх речей і явищ природи, зокрема, про зв'язок людини і її імені, про можливість впливати на ціле через його частину, на людину або тварину - через зображення, направляти хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх. Наприклад, практично всі племена тропічної Африки, тубільці Австралії вірять, що володіння нігтями, волоссям, частинами одягу дає владу над людиною. Тому, якщо волосся і нігті підстригаються, то ретельно збираються і ховаються. Особливо оберігається вождь, оскільки вважається, що від його самопочуття залежить доля всього племені.

Одна з найпоширеніших теорій походження мистецтва якраз зв'язує його з магічними ритуалами, які здійснювалися над зображеннями тварин і повинні були забезпечити вдале полювання.

Магія по своїх цілях була дуже різноманітна: лікувальна (що складаює до цього часу один з розділів народної медицини - змови, шепотіння), шкідливоносна (надіслання "псування", "вроки"), любовна ("причарування"), промислова (забезпечення успіху полювання), аграрна ("стимулювання" сил родючості) і інша.

Система магічних дій являла собою складний механізм. Він включав особливу обрядовість і особливі предмети - фетиші. Фетишизм - віра в надприродну силу матеріальних предметів (фетиш - слово французького походження, воно означає талісман, амулет). У древньої людини об'єктами поклоніння були камені (особливо незвичайних розмірів і форм), дерева (або цілі священні гаї). Форми поклоніння бували різні: від принесення ним жертв до спричинення ним шкоди. У цей час фетишизм є складовою частиною всіх розвинених релігій - поклоніння хресту і носіння натільного хреста в християнстві, священний камінь (метеоритного походження) в мечеті Кааба у мусульман тощо.

Якщо міф стосується не тільки безумовного минулого, то його часова система виявляється в певному значенні паралельною до повсякденної часової послідовності. Це чудово продемонстрував М. Ґріоль, досліджуючи міфологію племені догонів. Про це свідчить і неможливість поступового переходу від світу міфічного до світу в його сучасному стані. Про перетворення першого в другий, по суті, й оповідає міфологічний сюжет, і це перевтілення вирізняється, з одного боку, найвищою функціональною наповненістю (в ньому, власне, сконцентроване все значення й спрямованість міфу), а з іншого - феноменальністю надлогічного стрибка від однієї просторово-часової системи до іншої, від одиничності й однократності до циклічності й повторюваності акту чи явища. Водночас подібний стрибок не слід вважати лише переходом від "минулого" до "теперішнього" - через вказану паралельність міфічної й неміфічної часових послідовностей та через повернення в ритуалі (тобто, умовно кажучи, в напрямку від "теперішнього" до "минулого") - до ситуації народження просторово-часової системи. Таким чином, відбувається подолання розриву й встановлення плавного переходу й водночас перенесення його до суто діахронічного плану.

Від моменту виникнення культури система поєднання в ній протилежно зорганізованих структур (багатоканальності суспільних комунікацій), є, мабуть, непорушним законом. Можна говорити лише про домінування певних культурних моделей або про суб'єктивну орієнтацію на них культури як цілого. З цього погляду, міфологія супроводжувала людство протягом усього його культурного поступу. І це не суперечить тому, що певні епохи культурного розвитку можуть проходити під знаком семіозису якогось певного типу.

Міф є універсальна форма вираження релігійного змісту й, з огляду на вічність цього змісту та його особистісний, екзистенційний характер, він є властивістю людського мислення загалом. Пізнаючи біблійну міфологію, ми стаємо сильнішими. Адже міфічний зміст приводить читача в певний стан, що його ми відчуваємо як можливість. Це не є раціональне знання, а екзистенційне прояснення в сфері суперечливих і таких, що доповнюють себе, можливостей біблійної міфології; воно дає нам щоденну наснагу йти вперед і не чинити опору. Навіть ті елементи, які ми відкидаємо, читаючи міфічний текст, не знищуються, а зберігаються як відкинуті можливості.

Список використаних джерел

1. Арон Р. Міф, як форма культури. К., 2007.

2. Бендикс Р. Образ суспільства у Макса Вебера // М. Вебер. Вибране. Образ суспільства. М., 2006.

3. Вах І. Соціологія релігії // Соціологія релігії: класичні підходи. Хрестоматія. Наукова редакція і укладання М.П. Гапочки та Ю.А. Кимелева. М., 2006.

4. Вебер М. Міф та магія // М Вебер. Вибране. М., 2007.

5. Гараджа В.І. Релігія як предмет соціологічного аналізу // Релігія і суспільство. Хрестоматія із соціології релігії. Під ред. В.І. Гараджа. К., 2007.

6. Голан А. Миф и символ. - М, 2004.

7. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. - М, 2006.

8. Горан В.П. Древнегреческая мифологема судьбы. - Новосибирск, 2006.

9. Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. М., 2004.

10. Доманський А.К. Релігія в духовному житті українського народу. Київ, 2004.

11. Джгут И.А. Религии и магия. В 2 т. М., 2006.

12. Дерманский Л.С., Потапов А.М. История религии Востока. М., 2006.

13. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 2004.

14. Дорошенко Е.А. Магия и религия. 2-е изд. М., 2003.

15. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М., 2006.

16. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении. - М., 2006.

17. Леві-Строс К. Первісне мислення. - К., 2006.

18. Леві-Строс К., Гурманов А.М. Міф та магія. - К, 2008.

19. Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии. - М, 2006.

20. Лосев А.Ф. Философия, мифология, культура. - М, 2004.

21. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.

22. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 2004.

23. Малиновский Б. Магия, наука и религия. - М., 2003.

24. Поршнев Б.Ф. О начале человеческой истории. Проблемы палеопсихологии. - М., 2002.

25. Психея і Логос: Антологія психологічної думки /Автор-упорядник М.М. Махній. [Електронний ресурс]- Чернігів: Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, 2010.

26. Рассоха І.М. Язичницькі релігії та міфи народів світу. - Харків, 2008.

27. Роменець В.А. Історія психології: Стародавній світ. Середні віки. Відродження. - К., 2005.

28. Махній М.М., Скок М.А. Історія психології: Психологічна думка стародавнього світу. - Чернігів, 2006.

29. Махній М.М., Скок М.А. Історія психологічної думки: Навч. посібник. [Електронний ресурс]. - Чернігів:Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, 2010.

30. Мувин А.М.. Релігієзнавство. Київ, 2005.

31. Поликарпов В.С. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 2006.

32. Радугин А.А. Введение в религиоведение. Москва, 2006.

33. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 2005.

34. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. - М, 2006.

35. Токарев С.А. Ранние формы религии. - М., 2003.

36. Фрейд З. Тотем и табу. - М, 2004.

37. Фрейденберг О.М. Миф и литература древности. - М., 2004.

38. Фрэзер Д.Д. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. - М., 2004.

39. Шахнович М.И. Первобытная мифология и философия. - Л., 2005.

40. Элиаде М. Аспекты мифа. - М., 2004.

41. Элиаде М. История веры и религиозных идей. - Том 1: От каменного века до элевсинских мистерий. - М., 2005.

Размещено на Allbest.ru

...