Митрополит А. Шептицький і проблеми національно-визвольного руху українців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

Національної Академії Наук України

УДК 21. 15. 61. 8

Спеціальність - 09.00.11 - релігієзнавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Митрополит Андрей Шептицький і проблеми національно-визвольного руху українців

Білас Ярослав Ігорович

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор Яртись Анатолій Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра теорії та історії культури

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Уткін Олександр Іванович, кафедра історії Соломонового університету, м. Київ

- кандидат історичних наук, доцент Стоколос Надія Георгіївна, кафедра мистецтвознавства та культурології Рівненського інституту слов'янознавства Київського інституту "Слов'янський університет"

Провідна установа - Київський національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (кафедра історії України)

Захист відбудеться 16 травня 2003 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська,4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська,4)

Автореферат розісланий "14." квітня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук Бучма О.В.

Анотації

Білас Я.І. Митрополит Андрей Шептицький і проблеми національно-визвольного руху українців. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за фахом 09.00.11 - релігієзнавство.

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (Відділення релігієзнавства). Київ, 2003.

Дисертація присвячена комплексному вивченню місця та ролі митрополита Української греко-католицької церкви А. Шептицького в національно-визвольному русі українців першої половині ХХ ст. У роботі вперше у вітчизняній історико-релігієзнавчій науці з позицій історизму та наукової об'єктивності проаналізовано вплив Глави УГКЦ на теорію та практику національно-визвольної боротьби українців.

У роботі встановлено, що суспільно-політичні погляди митрополита А. Шептицького формувалися під впливом народовської політичної традиції і були орієнтовані на подолання асиміляційних тенденцій в українському національному житті. З'ясовано, що державотворча концепція А. Шептицького була орієнтована на досягнення української соборності і носила консервативно-клерикальний характер, а також виключала будь-які форми політичного радикалізму. Переглянуто застарілі підходи щодо позиції А. Шептицького у ставленні до німецького окупаційного режиму. Звертається увага на те, що митрополит А. Шептицький заклав підвалини національної християнської політичної культури, чітко окреслив поняття патріотизму, принципи громадського і політичного служіння, вказуючи на їх відповідність християнській етичній традиції.

Ключові слова: церква, національно-визвольний рух, християнський патріотизм, національна свідомість, політико-релігійна ідеологія.

Билас Я.И. Митрополит А.Шептицкий и проблемы национально-освободительного движения украинцев. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11. - религиоведение. Институт философии Национальной Академии наук Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена комплексному изучению места и роли митрополита Украинской греко-католической церкви А. Шептицкого в национально-освободительном движении украинцев первой половины ХХ ст. В работе впервые в отечественной историко-религиоведческой литературе с позиций историзма и научной объективности исследовано влияние Главы УГКЦ на теорию и практику национально-освободительной борьбы украинцев. На основе широко использованой источниковедческой литературы автор проанализировал особенности становления взглядов А. Шептицкого на национально-освободительное движение, установил наиболее проблемные аспекты его влияния на национальную борьбу украинцев в междувоенный период, а также определил место и роль Главы УГКЦ в освободительном движении украинцев периода советской и немецкой оккупаций 1939-1944 гг.

Установлено, что общественно-политические воззрения митрополита Андрея Шептицкого формировались под влиянием народовского движения и были сориентированы на борьбу против москвофильской и полонофильской ориентаций и ассимиляционных тенденций не только среди духовенства, но и в политических кругах галицийских украинцев. Утверждается, что проблемные аспекты взаимоотношений А. Шептицкого с украинскими национал-демократами объяснялись различными воззрениями сторон на формы, методы и тактику ведения национальной борьбы. Определено, что государственнообразовательная концепция А. Шептицкого была сориентирована на достижение соборности украинских земель, носила консервативно-клерикальный характер, а также исключала любые формы политического радикализма. Показано влияние парламентской деятельности Митрополита на процессы консолидации галицийских украинцев и возростания уровня их национального самосознания. Утверждается, что поддержка митрополитом А. Шептицким восстановления украинской государственности в период ЗУНР, а также провозглашения Украинского Государства в начале немецко-советской войны, полностью соответствовала его национально-политическим воззрениям. Рассматривается практическая деятельность А. Шептицкого в междувоенном двадцатилетии, направленная на преодоление коммунистических и радикально-националистических влияний, консолидацию украинской общественности на основе соответствия теории и практики национального движения и христианской моральной аксиологии. Пересмотрено рад устаревших подходов относительно отношения А. Шептицкого к немецкому оккупационному режиму. Утверждается, что в 1939-1944 гг. митрополит А. Шептицкий пытался направить украинское национально-освободительное движение в русло борьбы как против советских, так и против немецких оккупантов, но сложные реалии того времени обуславливали балансирование митрополита между разными силами и его не всегда продуманные политические шаги.

Обращается внимание на то, что митрополит А. Шептицкий создал основы национальной христианской политической культуры, четко определил понятие патриотизма, принципы гражданского и политического служения, указывая на их соответствие христианской этической традиции.

Ключевые слова: церковь, национально-освободительное движение, христианский патриотизм, национальное сознание, политико-религиозная идеология.

Bilas J.I. Metropolitan A. Sheptyts'kyj and problems of national liberation movement of Ukrainians. Manuscript.

The thesis on competition of a scientific degree of the candidate of historical sciences by speciality 09.00.11 - religious science. - G.S. Skovoroda Philosophy Institute of National Academy of sciences of Ukraine (Department Religious Stadies), Kyiv, 2003.

Dissertation dedicated to the complex research on of the problems of place and role of metropolitan of Ukrainian Greek-Catholic Church Andrej Sheptyts'kyj in the national liberation movement of Ukrainians on the first part of XX c. In this this work the author analyses the influence of Chief of UGCC on the theory and practice of national liberation movement from the position of historical method and scientific objectivity for the first in historical religious science of Ukraine.

In this work it is established that social and political views of metropolitan A. Sheptyts'kyj have been formulated under the influence of narodnic political tradition and were oriented towards the overcoming of assimilative tendencies in Ukrainian national life. a The author determines that state organization conception of A. Sheptyts'kyj was aimed at the attainment of sobornity and has a conservative clerical character; it also excludes any forms of political radicalism. A. Sheptyts'kyj's outdated approach to German occupation regime is surveyed. The author pays attention to the facts that metropolitan A. Sheptyts'kyj laid the foundations of national Christian political culture, clearly defined the concept of patriotism, principles of public and political duty pointing out their conformity with Christian ethical tradition.

Key words: Church, national-liberation movement, Christian patriotism, national consciousness, polytical-religious ideology.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. З проголошенням державного суверенітету України вітчизняні історики переглянули чимало старих ідеологем щодо оцінки багатьох подій вітчизняної та світової історії, по - новому їх переосмислили. Найбільшою мірою це стосується історії ХХ століття, яка у недавні часи перекручувалася, часто фальсифікувалася, в дечому замовчувалася на догоду існуючого режиму на території колишнього Радянського Союзу. Згідно з офіційною радянською історіографією та пропагандистськими настановами, прагнення до незалежності обов'язково розглядалося як "вияв буржуазного націоналізму", а тому гнівно засуджувалося і всіляко викорінювалося. В останні роки опубліковано чимало наукових праць, які спростовують необ'єктивні, заідеологізовані концепції щодо оцінки суспільно-політичної діяльності митрополита Української греко-католицької церкви А. Шептицького, акцентують увагу на його внесок у національно-визвольний рух українського народу на шляху утвердження державного суверенітету України.

Відновлення незалежної української держави в 1991 році сприяло встановленню історичної справедливості щодо греко-католицької церкви. Перед вітчизняними дослідниками виникли проблеми, висвітлення яких донедавна було предметом фальсифікацій радянською історіографією. Пошук шляхів реального державотворення вимагає об'єктивного дослідження історичного минулого нашого народу, всебічного осмислення духовних чинників його історії, без чого неможливий процес національного відродження.

Українська греко-католицька церква має значні заслуги у становленні й розвитку української національної ідеї, патріотичному вихованні народу, формуванні державницької ідеології та консолідації українських національних сил. Як ідеологія і практика релігійного життя, протягом усього ХХ століття греко-католицизм органічно злився з загальноукраїнським національно-визвольним рухом.

Очолюючи протягом сорока чотирьох років греко-католицьку церкву, митрополит А. Шептицький (1865-1944 рр.) здійснював безпосередній вплив на релігійні, національно-культурні та суспільно-політичні процеси, що відбувалися в Україні і загалом у Східній Європі в першій половині ХХ століття. В його практичних діях та теоретичних надбаннях відобразилась ціла епоха боротьби українського народу за державну незалежність, досягнення релігійної та національної єдності. Саме тому дослідження суспільно-політичної діяльності митрополита Андрея є актуальним науковим завданням. Ця актуальність посилюється рядом обставин, зокрема:

1. поява нового напряму в українській історіографії - історичної біографістики стимулює дослідження діяльності плеяди діячів українського національно-визвольного руху, одне з чільних місць серед якої належить митрополиту Андрею Шептицькому.

2. відродження релігійного життя в Україні на сучасному етапі розбудови правової демократичної держави вимагає реалізації проблеми церковної єдності. В умовах існуючого розколу в православ'ї, міжконфесійних конфліктів греко-католиків та православних у Західній Україні ретельне вивчення і застосування концепції А. Шептицького щодо зближення українських Церков сприятиме прискоренню національної консолідації.

3. назріла потреба крізь призму суспільно-політичної діяльності митрополита Андрея розкрити роль, місце і значення греко-католицької церкви в національно-визвольному русі українського народу.

4. практична діяльність та вплив А. Шептицького на перебіг політичних подій, його послідовна підтримка процесу українського національного відродження не знайшли ще ґрунтовного відображення в українській історіографії і вимагають окремого дослідження. Саме цим зумовлений вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконувалось у контексті держбюджетної теми ЗФ - 413 Б "Українська духовна культура: особливості становлення та розвитку" кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. (№0199U003619).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1899-1944 років. У цей час українські землі входили до складу різних держав. Нижня межа - це початок політичної діяльності А.Шептицького як станіславівського єпископа. Верхню межу становить завершальний етап Другої світової війни, і власне смерть владики

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є об'єктивне, всебічне та системне висвітлення ролі А. Шептицького в національно-визвольному русі українців. Перед дисертантом стояли завдання з'ясувати:

- роль і місце А. Шептицького в західноукраїнському національно-політичному русі першої половини ХХ ст.;

- фактори, які вплинули на формування світогляду митрополита, та його еволюцію;

- особливості націотворчої діяльності А. Шептицького в "австрійський" і "польський" періоди;

- державотворчу сутність національно-патріотичної діяльності А.Шептицького;

- значущість розуміння митрополитом місця і ролі духовенства в національно-визвольному русі українства;

- позицію митрополита Андрея щодо форм та методів національно-визвольних змагань і політичної боротьби.

Об'єктом дослідження виступає націотворча та духовно-консолідуюча діяльність А. Шептицького, спрямована на підтримку національно-визвольної боротьби українського народу в першій половині ХХ ст. у контексті релігійно-ідеологічних та політичних процесів у Галичині.

Предметом дослідження є закономірності становлення світоглядних позицій А.Шептицького, конкретні форми й методи їх втілення в національно-культурній та громадсько-політичній сферах його діяльності.

Методи дослідження. При вирішенні дослідницьких завдань використовувалися наступні методи: проблемно-хронологічний (суспільно-політичні позиції митрополита А. Шептицького з'ясовуються в часовому аспекті), компаративістичний (державотворчі та громадянські погляди митрополита порівнюються із політичними програмами та проектами українських політичних сил), комплексний (погляди А. Шептицького на національно-визвольний рух українства розглядаються крізь призму його політичних, державотворчих, національно-культурницьких позицій), ретроспективний (становлення громадянської та політичної позиції митрополита простежується шляхом аналізу ідеологічних платформ різних національних політичних сил другої половини ХІХ ст.). Автор керувався принципами історизму та об'єктивності. Їх використання дало змогу неупереджено, виважено підійти до з'ясування комплексу проблем, пов'язаних із традиціями національно-визвольного руху українців кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Реалізація цих методологічних засад передбачає конфесійну та політико-ідеологічну незаангажованість дослідження, вивчення релігійних і суспільно-політичних явищ у їх взаємозв'язку.

Наукова новизна роботи. Здійснений дисертантом комплексний аналіз діяльності митрополита А. Шептицького, спрямованої на консолідацію національно-патріотичних сил та активізацію національно-визвольного руху українства в 1899-1944 роках дав можливість визначити, що вона була спрямована на гуманізацію національно-визвольної боротьби, захист її від радикальних політичних впливів та від захоплення терористичною діяльністю.

Дисертант суттєво розширив джерельну базу, врахував здобутки вітчизняних і зарубіжних дослідників, що дало змогу значно глибше та об'єктивніше підійти до ряду аспектів досліджуваної теми, які роками замовчувалися або спотворювалися радянською історіографією.

Проведене дослідження дало змогу обґрунтувати низку теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

- суспільно-політичні погляди А. Шептицького формувалися під впливом народовського й радикального політичних рухів, відтак вже на початках свого митрополитства він намагався подолати москвофільські орієнтації в середовищі не лише греко-католицької ієрархії та духовенства, але й в політичних колах українства того часу;

- на політичні погляди митрополита на зламі століть суттєво впливали обставини українсько-польського протистояння, а його реальні кроки в політичній сфері були спрямовані на подолання полонізаційних процесів у релігійно-церковному, національно-культурному та суспільно-політичному житті галицьких українців;

- проблемні аспекти взаємин А. Шептицького із табором націонал-демократів були спричинені розбіжностями у поглядах на форми, методи й тактику ведення національно-визвольних змагань;

- парламентська діяльність митрополита вплинула на процеси консолідації галицьких українців, сприяла подоланню асиміляційних тенденцій в їх середовищі;

- державотворча концепція митрополита Андрея 1914-1918 років була спрямована на утвердження української соборної державності в межах Австро-Угорщини й мала клерикально-консервативний характер, а його діяльність на підтримку ЗУНР була практичним виявом реалізації цієї концепції;

- суспільно-політичні позиції та практичні політичні кроки митрополита у міжвоєнне двадцятиліття були спрямовані на подолання комуністичних та радикально-націоналістичних впливів, консолідацію української спільноти Галичини, запобігання асиміляційним тенденціям, узгодження теоретичних засад та практики національно-визвольного руху з християнською моральною аксіологією;

- національно-патріотична позиція митрополита в часи німецької та радянської окупацій не зазнала змін і була послідовно орієнтована на унезалежнення українства від будь-яких форм політичного поневолення;

- у 1939-1944 рр. митрополит А. Шептицький намагався скерувати національно-визвольний рух у русло боротьби як проти радянських, так і німецьких окупантів, проте складні реалії того часу зумовлювали балансування митрополита між різними політичними силами, приводили подеколи до не завжди виважених політичних кроків.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Результати наукової роботи є важливими для теоретичного узагальнення досвіду національно-визвольних змагань українців, розробки загальної концепції та моделі політичної історії України ХХ століття.

Матеріали дослідження можуть бути використані державними структурами при розробці конкретних планів реалізації релігійної політики на сучасному етапі, а також при підготовці нормативних курсів з релігієзнавства, історії України, політології в науково-педагогічній практиці.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на кафедрі теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, у виступах на міжнародних наукових конференціях "Історія релігії в Україні" (Львів, 1999), "Християнство і культура" (Київ-Тернопіль, 1998), а також на щорічних (1997-2000) звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації Основний зміст дисертації викладено в п'яти авторських публікаціях (загальний обсяг - 2,2 друк. арк.)

Структура дисертації побудована за хронологічно-проблемним принципом. Дисертація складається зі вступу (С.3-8), 4-х розділів (С.9-165), які поділено на 7 параграфів, висновків (С.166-173), списку використаних джерел і літератури (С.174-194; 217 найменувань). Загальний обсяг роботи без списку використаних джерел та літератури - 173 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність, предмет і об'єкт дослідження, хронологічні рамки, визначено мету, наукову новизну і практичне значення роботи.

У першому розділі - "Джерела та історіографія дослідження" - проаналізовано використаний джерельний матеріал, розглянуто стан наукової розробки теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії.

Джерельну базу дослідження становлять документи, що зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України в Києві та Львові, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, державних архівів Івано-Франківської та Львівської областей, Архіву актів нових у Варшаві, відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України.

За змістом використану джерельну базу можна згрупувати:

1) пастирські листи А. Шептицького, відозви, програмні документи;

2) листування митрополита з офіційними установами та приватними особами;

3) документи, що відображають співпрацю митрополита з українськими громадськими організаціями та партіями;

4) документи польської влади про політичну діяльність А. Шептицького;

5) документи антиклерикального змісту відділів ЦК КП(б)У та ЦК КПЗУ;

6) документи часів Другої світової війни

Окрему групу історичних джерел становить творча спадщина А. Шептицького. У зібраннях творів, систематизованих за хронологічними періодами, відобразилась еволюція його суспільно-політичних поглядів. Заслуговує уваги фундаментальна праця митрополита "Як будувати рідну хату?", присвячена проблемам політичної, національної та релігійної єдності українського народу. Значний науковий інтерес становлять пастирські листи А. Шептицького, оскільки вони відображають офіційну позицію Церкви щодо тих чи інших політичних подій.

Суттєво доповнюють і конкретизують джерельну базу дослідження опубліковані збірники документів і матеріалів з історії греко-католицької церкви.

Багатий фактичний матеріал для вивчення початкової стадії формування світоглядних позицій митрополита містять опубліковані спогади його матері Софії Шептицької.

Важливим джерелом наукової інформації є також українські та польські періодичні видання: "Вістник Союза Визволення України", "Громадський Вісник", "Діло", "Руслан", "Українське слово", "Gazeta codzienna", "Gazeta Poranna", "Sіowo Polskie". Цінні відомості виявлено в галицьких релігійних часописах: "Мета", " Нова Зоря"; місячниках "Нива", "Львівські Архієпархіяльні Відомості", "Місіонар"; теологічних виданнях "Богословія", "Патріярхат".

Спроба дослідження початкової стадії політичної діяльності А. Шептицького належить його сучасникові К. Левицькому. Синтезуючи опінію українських парламентарів Австро-Угорщини, він висвітлив боротьбу митрополита за демократизацію виборчої системи в контексті українсько-польського протистояння.

Ювілейні церковні видання, що виходили за життя А. Шептицького, насичені значною кількістю інформації про його суспільно-політичну діяльність, проте носять описово-біографічний характер.

Після смерті митрополита та сумнозвісного Львівського церковного собору 1946 р., коли греко-католицька церква припинила своє легальне існування на території України, неупереджене дослідження діяльності А. Шептицького продовжили представники української діаспори.

Вагомий дослідницький вклад у розробку проблеми вніс С. Баран, який здійснив спробу цілісного концептуального осмислення життєвого шляху митрополита. Автор висвітлив роль А. Шептицького у визначенні основних векторів політичної боротьби українського народу за церковну й державну незалежність та соборність.

Проблемі інтерпретації митрополитом Андреєм взаємозв'язку церкви та держави присвячена праця М. Чубатого.

Початок беатифікаційного процесу над життям митрополита Андрея 5 грудня 1958 р. зумовив пожвавлення видання праць, присвячених його життю та діяльності. Найзмістовнішим є збірник "Про Великого Митрополита Андрея", до якого включено низку різнопланових статей, де автори висвітлили як певні періоди життя А.Шептицького, так і окремі аспекти його діяльності. Однак вказаним розвідкам притаманний популярний характер, що звужує їх пізнавальні можливості.

Зі спеціальних історичних досліджень найціннішою є праця О. Кравченюка, в якій на основі значної джерельної бази розкрито деякі аспекти досліджуваної теми. Дослідник дійшов висновку, що гнучка тактика митрополита як духовної особи і політика сприяла утвердженню за ним статусу найвизначнішого "заступника" українського народу як перед Ватиканом, так і перед найвищою світською владою окупаційних режимів.

Для вивчення діяльності А. Шептицького в контексті політико-ідеологічних та церковних процесів у країнах Східної Європи цінною є праця К. Королевського (1964 р.), перевидана в 1993 р. англійською мовою. Опубліковані в додатках документи мають значну джерелознавчу цінність.

Вигідно вирізняються наукові дослідження І. Хоми, який, використавши унікальні архівні матеріали Українського Католицького Університету, розкрив роль митрополита у формуванні взаємовідносин між Апостольським престолом та Україною в 1919-1922 рр.

У праці М. Марунчака на основі українських періодичних видань Австрії, США та Канади досліджено гуманітарну, апостольсько-візитаторську та дипломатичну місії А. Шептицького на Заході в 1920-1923 рр. Автор доводить, що завдяки зусиллям митрополита світові політичні кола звернули увагу на політичне становище українців, які проживали як у Польщі, так і поза її межами.

Серед новітніх зарубіжних досліджень особливе місце займає збірник, виданий у Канаді під редакцією П. Магочія. Наукові розвідки зарубіжних учених багаті архівними матеріалами, частина яких досі була недоступна і невідома вітчизняним дослідникам.

Певне місце в оцінці діяльності А. Шептицького як ієрарха Української греко-католицької церкви належить радянським історикам. Виконуючи соціальне замовлення, всі вони без винятку давали негативну оцінку діячам Церкви, які послідовно відстоювали інтереси українського народу. Практично всі праці були написані за однією схемою на основі малочисельних архівних матеріалів. Дослідження С.Т. Даниленка, К.Є. Дмитрука, В.П. Беляєва, В. Добрича, І.І. Миговича та ін. мали чітко виражене тенденційне спрямування, тобто переслідували мету дискредитації суспільно-політичної діяльності митрополита. А. Шептицького таврували як клерикального реакціонера, звинувачували в антинародній, буржуазно-націоналістичній та профашистській позиціях.

Суспільно-політична діяльність А. Шептицького частково вивчалась у польській історіографії, зокрема у працях Р. Тожецького, який досить об'єктивно розглянув діяльність митрополита в контексті українсько-польських взаємин. митрополит угкц шептицький соборність

Комплекс проблем, пов'язаних із впливом А. Шептицького на сферу національного життя українства, піднімається в численних наукових дослідженнях українських релігієзнавців - П. Яроцького, О. Уткіна, А. Колодного, Л. Филипович, А. Яртися, Н. Стоколос, А. Васьківа. У цьому контексті також заслуговують на увагу дослідження Г. Цвенгроша, О. Красівського, Я. Заборовського.

Проте у вказаних працях дослідники здебільшого зосередились на окремих хронологічних відтинках діяльності митрополита (1918-1923 рр.), а його діяльність в умовах Австро-Угорщини та ІІ Речі Посполитої залишилась недостатньо вивченою. У вітчизняній історіографії відсутні фундаментальні праці, в яких би комплексно розглядалась суспільно-політична діяльність А. Шептицького від її початку до завершального етапу Другої світової війни.

У другому розділі - "Становлення поглядів митрополита Андрея Шептицького на національно-визвольний рух українців" - висвітлено процес формування світоглядних позицій митрополита та деталізовано початковий етап його суспільно-політичної діяльності.

Параграф 2.1 - "Формування національно-патріотичних поглядів А. Шептицького в контексті суспільно-політичних процесів у Галичині (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)" - присвячується аналізу національно-політичного становища українського народу, розділеного між Російською та Австро-Угорською імперіями. Розкрито причини локалізації процесу українського національного відродження в Галичині.

Зокрема, аналізуються умови та особливості соціально-економічного розвитку краю. Дається характеристика адміністративно-політичної влади, що зосереджувалась у руках польської шляхти.

Розкрито причини популярності москвофільства в другій половині ХІХ ст. З'ясовуються різні детермінанти появи на політичній арені народовського і радикального суспільно-політичних рухів. Показано виникнення в 90-х роках ХІХ ст. партійно-політичної системи Галичини.

Доводиться, що особливе місце в українському національно-культурному відродженні належало греко-католицькій церкві. Неухильно зберігаючи східний обряд, вона відмежовувалась від польської спільноти, а організаційне підпорядкування Риму послаблювало російські впливи. Участь греко-католицького духовенства в Головній Руській Раді, активна просвітницька та видавнича діяльність сприяли утвердженню української національної ідеї.

Але уніатський клір не повною мірою відповідав вимогам суспільно-політичного життя. Москвофільська орієнтація вищої церковної ієрархії в 60-ті роки, її переорієнтація на "рутенство" в 70-ті роки та лояльне ставлення до полонізаційних процесів у 80-90-х роках негативно позначились на консолідації духовенства з українським національно-визвольним рухом. Такі позиції зумовили появу наприкінці ХІХ ст. в галицькому суспільстві антиклерикальної секуляристичної течії, що загрожувало призвести до перетворення греко-католицького духовенства в замкнену клерикальну касту.

Тому перед А. Шептицьким, який на початку ХХ ст. очолив греко-католицьку церкву, постало завдання не допустити реалізації цієї тенденції.

У дисертаційному дослідженні всебічно проаналізовано фактори, які зумовили формування світогляду митрополита. Акцентується увага на українському походженні роду Шептицьких, представники якого впродовж ХVIII ст. займали ключові посади в ієрархії греко-католицької церкви. Наголошується, що важливу роль у відновленні духовних джерел А. Шептицького та зміні обряду з римського на грецький відіграли поїздка на Велику Україну, його знайомство з професором Володимиром Антоновичем. Факт вступу А. Шептицького до василіанського чину трактується як переломний момент його повернення до національних коренів.

Детально аналізуються перші пастирські послання А. Шептицького, в яких уже чітко прослідковується його позиція щодо суспільно-політичних орієнтирів у сфері реалізації державницьких інтересів українського народу.

На основі значного джерельного матеріалу розглядаються напрями розробленої А. Шептицьким церковної політики, спрямованої на подолання прірви, що виникла між духовенством та народом. Особлива увага відводиться висвітленню позиції митрополита щодо ролі та місця священика в політичному житті.

Розкрито причини конфлікту між А. Шептицьким та Галицько-руською матицею. З'ясовано, що впровадження митрополитом української мови у богослужіння замість церковно-слов'янської стало причиною фактичного розриву галицьких москвофілів з греко-католицькою церквою.

У висновку зазначається, що світогляд митрополита еволюціонував від завдань утвердження греко-католицької церкви до державницько-самостійницьких принципів життя українського народу.

У параграфі 2.2 - "Початок політичної діяльності А.Шептицького та перші його кроки в українському національно-визвольному русі" - доведено, що першим політичним кроком митрополита стала підтримка ним у 1901 р. протесту українських студентів Львівського університету проти полонізації навчального процесу. Одностайність світських студентів із студентами-теологами засвідчила солідарність народу та духовенства.

Розкрито негативну оцінку митрополитом замаху М. Січинського. Вважаючи, що в політиці треба дотримуватись принципів християнської етики, він осудив політичне вбивство, наразивши себе на закид "непатріотизму" з боку Української радикальної партії.

Розглянуто причини недовіри українських націонал-демократів до А. Шептицького. Наголошено на дотриманні митрополитом "понадпартійної" платформи, що ускладнювало боротьбу з москвофільством як політичним напрямом.

Висвітлено спробу впровадження митрополитом Андреєм політонімів "Україна", "українці" замість локальних етнонімів "русин", "рутенець", що розцінюється як вагомий фактор національної консолідації.

Зроблено висновок, що незважаючи на певні суперечності з українськими політичними партіями, початковий етап суспільно-політичної діяльності А. Шептицького мав національно-патріотичний характер.

У параграфі 2.3 - "Парламентська діяльність митрополита" - акцентується увага на легальних формах і методах ведення ним політичної боротьби.

Зокрема, аналізується парламентська діяльність А. Шептицького щодо поліпшення стану української освіти в умовах тотальної полонізації. Його промова в Палаті Панів (28 червня 1910 року), в якій обґрунтовувалась необхідність відкриття українського університету у Львові, стала першим в історії виступом українця на найвищому державному рівні в Австро-Угорщині. Завдяки зусиллям митрополита українське парламентське представництво досягнуло угоди з польським політичним проводом з цього питання.

Значної уваги надається розкриттю інсинуацій навколо відставки митрополита Андрея з посади заступника маршала Галицького сейму.

Проаналізовано пастирські послання А. Шептицького напередодні парламентських виборів 1907 і 1911 років та сеймових виборів 1913 року.

Ґрунтовно висвітлено роль митрополита в боротьбі українських депутатів за реформу існуючої куріальної виборчої системи Австро-Угорщини. Розглядається його вклад в демократизацію краєвого законодавчого органу. Ставши посередником між українськими та польськими сеймовими клубами, А. Шептицький домігся прийняття компромісного варіанту проекту виборчого закону.

Зроблено висновок, що, беручи як віриліст участь у роботі віденської Палати Панів та Галицького сейму, митрополит на державному рівні виступив виразником інтересів українського політичного табору.

У параграфі 2.4 - "Державотворча концепція митрополита Андрея в 1914-1918 рр." - розглядаються теоретичне обґрунтування та практичні дії А. Шептицького щодо досягнення української соборної державності в межах Австро-Угорщини.

Детально аналізується меморандум митрополита до урядів Центральних держав (1914 р.), в якому викладено проект державного устрою України в перехідний військовий період. У випадку перемоги австрійських військ передбачалося провести реорганізацію військової і правничої системи та принципів церковного життя на території "підросійської України". Особливо наголошувалося на необхідності досягнення єдності українських Церков шляхом утворення патріархату в Києві.

Фактично вперше дається порівняльний аналіз державотворчої концепції митрополита Андрея періоду Першої світової війни і відповідних теорій представників консервативного напряму в українській історико-політичній думці міжвоєнної доби. Зроблено висновок, що державотворчу концепцію А. Шептицького слід визначити як клерикально-консервативну.

Підкреслюється, що за основу самовизначення для українського народу митрополит брав етнографічну ознаку. Аргументовано доводячи в 1918 р. приналежність Холмщини до України, він задекларував чітко виражену позицію соборництва українських земель.

Таким чином, об'єднання всіх етнічних українських земель в одній державі А. Шептицький вважав необхідним етапом подальшого процесу державотворення.

У параграфі 2.5 - "Митрополит А. Шептицький і становлення ЗУНР 1918-1923 рр." - висвітлено основні напрями діяльності митрополита щодо недопущення включення українських земель до складу новоутвореної Польської держави.

Розкрито роль А.Шептицького на початковому етапі державотворчих процесів ЗУНР. Взявши участь у роботі Української Національної Ради, він зробив вагомий внесок у напрацювання законодавчих актів та планів у сфері національної політики.

Детально розглянуто причини, завдання та перебіг трирічного перебування митрополита на Заході. З'ясовано, що крім апостольсько-візитаторської та гуманітарної місій, він переслідував політичну мету. Солідаризуючись з дипломатичною діяльністю уряду Є. Петрушевича, А. Шептицький шляхом особистих переговорів з відомими державними діячами країн Західної Європи та Північної Америки прагнув домогтися справедливого вирішення східно-галицького питання.

Особливі надії митрополит покладав на допомогу Апостольського престолу. Він намагався заручитися підтримкою Папи, плекаючи надію, що Бенедикт XV через міжнародні чинники здійснить вплив на польський уряд. На значному фактичному матеріалі висвітлено спроби польських дипломатичних кіл у Ватикані скомпрометувати А. Шептицького та весь греко-католицький клір.

Розкрито негативну реакцію польської громадськості на повернення митрополита до м. Львова.

Зроблено висновок, що хоча А.Шептицький не досягнув поставленої політичної мети, він зумів привернути увагу західних політиків до державотворчого руху українців.

Розділ 3 - "Ставлення митрополита Андрея Шептицького до проблем теорії та практики українського національно-визвольного руху 1923-1939 рр." - структурно складається з двох параграфів.

Параграф 3.1 - "Проблема національно-політичної консолідації українського суспільства в суспільно-політичній діяльності митрополита" - починається з аналізу національної політики польської держави щодо українців після рішення Ради послів Антанти.

На значному джерельному матеріалі досліджується співпраця А. Шептицького з політичними партіями, об'єднаннями, громадськими організаціями та товариствами.

По-новому оцінюється реакція митрополита на "пацифікацію". Спроби А. Шептицького призупинити репресивні урядові акції висвітлюються в контексті його як релігійно-моральних принципів, так і завдань національно-культурного відродження українського народу.

На основі програмних документів розкрито понадпартійність утвореного митрополитом Андреєм Українського католицького союзу. Оскільки членство в УКС не заперечувало членства в інших політичних партіях, то союз мав стати вагомим фактором єдності українців.

Особливу увагу приділено висвітленню позиції митрополита щодо несумісності поєднання понять національного патріотизму та тероризму. Прищеплення українській молоді обов'язкового дотримання принципів християнської моралі в політичній боротьбі, на думку А. Шептицького, було необхідною умовою формування майбутнього нації.

Розкрито заходи митрополита, спрямовані на подолання негативних стереотипів українського православного громадянства стосовно уніатства. Не підтримавши в 1930 р. проведення варшавським урядом ревіндикації* на території Волині і Полісся та виступивши в 1938 р. на захист православних Холмщини, він виявив готовність до співпраці щодо зближення українських Церков.

У висновку зазначається, що діяльність митрополита Андрея в 20-30-х роках диктувалася необхідністю вироблення тактики опору української спільноти дискримінаційній урядовій політиці.

Параграф 3.2 - "Антикомуністична спрямованість суспільно-політичної діяльності А. Шептицького" - містить аналіз причин, що викликали протистояння між комуністичним рухом та греко-католицьким духовенством. Антирелігійна сутність комуністичної ідеології загрожувала підірвати авторитет Церкви і ослабити її вплив на суспільно-політичні процеси.

Висвітлено реакцію митрополита на голодомор 1932-1933 рр. у Радянській Україні. Акцентовано увагу на заходах, які були вжиті Церквою для надання допомоги жертвам сталінського геноциду в Україні.

Детально проаналізовано пастирський лист А. Шептицького до духовенства і вірних (1935 р.) щодо організації КПЗУ Єдиного робітничого фронту в краї. Митрополит затаврував ганьбою діяльність комуністів, зокрема, піддав нищівній критиці організацію більшовиками штучного голоду в Україні та насильницької колективізації. Засуджуючи комуністичну експансію в загальноєвропейському та світовому масштабах, він розвінчував плани московських політиків щодо українських земель у Польщі.

На фактичному матеріалі дається оцінка А. Шептицьким ідейних засад комуністичної доктрини і насамперед матеріалізму як світогляду, який став основою для виникнення марксизму та його реального втілення у більшовизмі.

Піддавши нищівній критиці діяльність КПЗУ, затаврувавши її антигуманну ідеологію, прогнозуючи стагнацію соціалізму, А. Шептицький виступив речником антикомуністичної опозиції в краю.

Розділ 4 - "Визвольна боротьба українців у період німецької та радянської окупації в підходах та оцінках митрополита Андрея Шептицького 1939-1944 рр." - висвітлює його діяльність в останні роки життя, які припали на найбільші випробування для українського народу.

Зокрема розглядається діяльність митрополита, спрямована на створення Української національної ради у Львові та його позицію щодо проголошення у Львові Української Держави 1941 року. З'ясовано, що спочатку ззовні лояльне, а згодом різко негативне ставлення А. Шептицького до німецького окупаційного режиму було продиктоване дещо хибними міркуваннями про "цивілізованість німецької нації" та пошуком можливого союзника у боротьбі з більшовицьким режимом.

У роботі показано на прикладі документів та листів митрополита його стурбованість долею населення Галичини та продемонстровано, як А. Шептицький на ділі протестував проти дій німецького окупаційного режиму.

Висвітлено діяльність митрополита Андрея, спрямовану на об'єднання українських Церков у єдину Церкву. У цьому зв'язку наводяться факти про спроби переговорів ієрархів УГКЦ з ієрархами православних церков.

Митрополит Андрей також постає своєрідним моральним авторитетом для інших політичних сил Галичини. При цьому показано, що вектор, заданий А.Шептицьким у суспільно-політичному житті, підтримали і продовжили його послідовники, зокрема митрополит Йосиф Сліпий.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження, що зводяться до таких положень:

1. Митрополит Андрей Шептицький був духовним провідником українських національно-патріотичних сил кінця XIX - першої половини ХХ ст.

2. Суспільно-політична діяльність А. Шептицького підпорядковувалась єдиній меті - створенню української суверенної соборної держави як основи для самовизначення народу.

3. В умовах Австро-Угорщини А. Шептицький солідаризувався з українськими парламентаріями у боротьбі за політичні та національно-культурні права галицьких українців. З 1918 по 1923 роки його діяльність спрямовувалась на реалізацію державницьких інтересів українського народу, що зумовило підтримку ним ЗУНР. Напередодні Другої світової війни митрополит зосередив увагу на співпраці з центристськими та правими політичними партіями з метою протидії українців денаціоналізаційній політиці ІІ Речі Посполитої.

4. Митрополит Андрей вважав, що духовенство повинно брати участь у політичному житті суспільства, але підтримувати винятково ті акції, які не суперечать принципам християнської моралі.

5. А. Шептицький надавав перевагу легітимним формам та методам політичної боротьби. Його категоричний осуд терору базувався на принципі неухильного дотримання етико-моральної доктрини християнства.

6. Детермінантою становлення й розвитку соціальної позиції митрополита в 1930-ті роки була антикомуністична спрямованість його світогляду.

7. Очолювана митрополитом А. Шептицьким греко-католицька церква стала дієвим фактором українського національно-політичного і державотворчого процесів.

8. Митрополит А. Шептицький виступив речником ідеї незалежності України і захисником українського народу перед німецькими окупаційними властями в ході Другої світової війни, намагався внести мир і злагоду в діяльність українських політичних партій і рухів цього періоду.

9. Діяльність митрополита А. Шептицького переконує нас у тому, що духовний лідер у роки важких випробувань, як і Церква загалом, не можуть стояти осторонь гострих проблем сучасності і мусять активно втручатись у світські справи, аби своїм авторитетом допомагати вирішенню проблем.

10. Митрополит А. Шептицький протестував проти більшовицьких і нацистських репресій, а також виступав на захист представників інших народів, переслідуваних за етнічною ознакою (євреї, цигани).

Основні результати дослідження відображені у публікаціях

Ставлення митрополита Андрея Шептицького до теорії та практики українського національно-визвольного руху (20 - 30 - ті роки ХХ ст.) // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки Вип. 2. Львів, 2000. - С. 131-139 (0,7 д. а.).

Боротьба Митрополита Андрея Шептицького за утвердження ЗУНР (1918-1923 pp.) // Українське релігієзнавство. - № 22 - Київ, 2002. - С. 107-113 (0,5 д. а.).

Парламентська діяльність митрополита А. Шептицького // Українське релігієзнавство. - № 23. - Київ, 2002. - С. 67-75 (0,5 д. а.).

Християнство в етнокультурі та національному відродженні Українців // Християнство і культура. - Київ-Тернопіль,1998. - С. 8-11 (0,2 д. а.).

Екуменізм Андрея Шептицького і проблема суверенності нації // Історія релігій в Україні. - Кн. 1. - Львів, 1999. - С. 45-48 (0,3 д. а.).

Размещено на Allbest.ru

...