Духовно-ціннісні орієнтації особистості в контексті філософсько-релігійних традицій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духовно-ціннісні орієнтації особистості в контексті філософсько-релігійних традицій

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Актуальність теми обумовлена, насамперед, специфікою світоглядних домінант, характерних для кінця ХХ - початку ХХІ ст. Необхідність дослідження релігієзнавчих аспектів духовно-ціннісних орієнтацій пов'язана з геополітичним і конфесійним положенням України між Сходом і Заходом; з тими зрушеннями у самоідентифікації українців, що відбулися після «помаранчової революції»; з необхідністю збереження властивого українському народові духу доброї волі до різних конфесій, культур, що існують в багатонаціональній країні, й це - фундує певні можливості для входження до світової спільноти.

Йдеться про певну вірувальну специфіку, яка «забарвлює» духовно-ціннісні орієнтації. Людина є єдиною духовною (моральною) істотою в світі, тільки вона ставиться до світу згідно з мірою власних цінностей. В цьому плані постають актуальними два положення. Цінності не виникають на порожньому місці, вони фундуються в «надрах ментальності» того або іншого народу, а конкретизуються в процесі життєдіяльності етносу - народу - нації. Другим важливим положенням є взаємозв'язок релігійної культури народу з духовно-ціннісними орієнтаціями. Релігія як така виступає обмежувачем дій, вчинків, думок кожної людини. Сама людина, за своєю природою, є діалогічною, процесуальною, незавершеною. Але завжди така незавершеність перебуває в діалогічності з Богом, Абсолютом, Вищою Духовністю. В 90-х роках ХХ ст. деякі представники американської філософії проголосили «кінець» філософії. Дійсно, філософія може «закінчитися», але релігія не має завершення, вона є втіленням та виявом духовного рівня кожної людини, кожного народу. Релігієзнавчі аспекти дослідження духовно-ціннісних орієнтацій надають можливість усвідомити в історичній ретроспективі сутність ментальності українського народу; особливості становлення вірувань, звичаїв, обрядів українського народу в «мозаїці» інших культур.

Йдеться про внутрішні змісти духовних процесів людства, що постає особливо актуальним, коли до європейського простору активно входять зі своїми світоглядними цінностями різні народи, різні культури.

Вся ця проблематика сконцентрована навколо ціннісних орієнтирів, які можуть сформувати нову парадигму духовності українського народу як цілісності. Самі цінності аналізуються на трьох рівнях їх функціонування: всезагального - загального - конкретного. Світоглядно-релігійні засади українського народу від часів Київської Русі формувалися на принципово важливому значенні індивідуального релігійного досвіду, літургійної діяльності, релігійних звичаїв та обрядів. Такий цілісний підхід до формування «Я» як духовного відрізняється від подібних процесів, що відбувалися в інших регіонах. І якщо в Україні духовно-ціннісні орієнтації формувалися в напрямку від «Я» до спільноти, то, наприклад, в Росії ідея спільноти завжди виступала домінантою політичного, релігійного, соціокультурного життя в цілому. Такий підхід є важливим й для сьогодення - щодо усвідомлення еклезіального, конфесійного відродження сутнісних смислів українського християнства та української церкви. Грунтовні ідеї релігієзнавчих аспектів світоглядної проблематики повинні стати одним із чинників подолання кризових явищ в українському православ'ї.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з Комплексною науковою програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (Науковий керівник академік НАН України Губерський Л.В.); з науково-дослідною роботою філософського факультету №01 БФ041-01 «Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є всебічний аналіз джерел, сутності та перспектив функціонування духовних цінностей в релігійному контексті.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

проаналізувати стан дослідження проблеми духовно-ціннісних орієнтацій у філософській та релігієзнавчій літературі в зв'язку з функціонуванням релігійних цінностей;

з'ясувати головні характеристики, зміст і структуру цінностей, їх зв'язок з актуалізацією людської сутності;

осмислити логіку генези та еволюції духовних цінностей шляхом виявлення їх онтологічних і гносеологічних передумов в зв'язку з функціонуванням релігійних цінностей;

здійснити аналіз специфіки функціонування релігійних цінностей в контексті динаміки світоглядних орієнтацій, особливо в умовах «граничних ситуацій» в соціумі;

показати специфіку і визначити особливості функціонування релігійних цінностей в соціокультурному просторі сучасної України.

Об'єкт дослідження - духовні та релігійні цінності.

Предмет дослідження - сутність, головні характеристики функціонування та динаміки духовно-ціннісних орієнтацій людини, їх особливості в релігійному вимірі.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають принципи наукового аналізу - об'єктивності, історизму, світоглядного плюралізму, а також конкретно релігієзнавчі - позаконфесійність і толерантність. На основі методів системного і компаративного аналізу, висвітлюються різноманітні підходи та погляди щодо «природи» духовно-ціннісних орієнтацій. Грунтовний аналіз цієї проблеми базується на зверненні до праць вітчизняних, радянських та зарубіжних дослідників.

В основу дослідження духовно-ціннісних орієнтацій в їх релігійному вимірі покладено методи структурно-функціонального і компаративного аналізу. Релігійні цінності вивчаються з точки зору тих функцій, які вони виконують в процесі життєдіяльності людей. Духовно-ціннісні орієнтації досліджуються в порівнянні з цінностями релігійного плану, «входження» останніх до загальнокультурного спектру.

Використано системний підхід до аналізу релігійних цінностей, згідно з яким вони є складовими єдиної аксіологічної системи. Історико-генетичний аналіз різних систем релігійних цінностей надав можливості для диференціації характеристик функціонування духовних цінностей в різних культурах, їх взаємопов'язаності з такими видами діяльності людини, як - естетична, релігійна, моральна та ін. В окремих випадках, застосовується метод В. Парето для дослідження процесів та станів, що окреслюють граничні межі спільностей, утворень, колективів, груп. Метод контент-аналізу використовувався щодо видань з ціннісних орієнтацій молоді.

Загальнометодологічною основою дослідження стали праці представників західноєвропейської філософії - І. Канта, І. Фіхте, Г.-В.-Ф. Гегеля, Л. Фойєрбаха, В. Віндельбанда, М. Бубера; твори «отців церкви» - Іоана Златоуста, Василя Великого; відомих сучасних вітчизняних філософів і релігієзнавців - А. Глушака, В. Єленського, М. Заковича, Л. Конотоп, В. Лубського, І. Мозгового, В. Пащенко, О. Сагана, П. Сауха, А. Чернія, П. Яроцького, О. Бучми та ін.; українських мислителів - Г. Сковороди, Л. Українки, І. Франка та ін.; російських релігійних філософів - М. Бердяєва, Вол. Соловйова, В. Розанова та ін.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. У дисертації здійснено філософський і структурно-функціональний аналіз духовно-ціннісних орієнтацій як таких, що мають системний характер та органічно пов'язані з релігійним фактором. Значення релігійного фактору аналізується не як щось стале, а в динаміці та трансформації, залежно від відношення та взаємопов'язаності з соціально-політичним середовищем і духовними цінностями.

У дисертації сформульовано наступні теоретичні положення, що містять наукову новизну:

на основі існуючих підходів до розуміння феномена духовно-ціннісних орієнтацій у філософії, релігієзнавстві, психології та соціології релігії виявлено відсутність єдиного підходу до проблеми співвідношення духовно-ціннісних та релігійних орієнтацій; в зв'язку з цим доведено, що духовність є більш широким поняттям й розуміється як відкритість Трансцендентному, а релігійні орієнтації виступають елементом соціокультурного простору;

духовність є атрибутивністю людської суб'єктивності, її втрата перетворює людину на об'єкт (переводить на рівень існування, а не життя). Водночас духовність робить кожне «Я» приналежним до людського роду, а також індивідуально-самотворчим. А рівень духовності й забезпечує моральність кожного «Я»;

реалізація духовності людства вимагає поєднання трьох аспектів: онтологічного - як здійснення цілісності буття; антропологічного - як актуалізація індивідуальності; історичного - історія, яка складається з втілення сутності людини;

взаємодія між мораллю та релігією грунтується на реальній моральнісності та апеляції до вищих концептів; моральність не редукується до релігії, а може призвести до неї;

освоєння та засвоєння цінностей не тільки розкривають процесуальність самих цінностей, але й вказують на рівень їх присвоєння; присвоєння є органічно пов'язаним з процесами вироблення, використання та розповсюдження як духовних, так й релігійних цінностей;

граничні ситуації в житті соціуму, як свідчить досвід «помаранчової революції», можуть «знімати» конфесійні розбіжності, при цьому виявляють загальнодуховний (як відкритість) потенціал людини, спільноти, суспільства. Спільнота й звертається до індивідуальності, що є шляхом до розбудови «громадянського суспільства».

релігійний вибір людини як такий в сучасних умовах може здійснюватися не за змістом релігійних цінностей, а за формою їх пропагування. Такий стан вимагає наполегливої діяльності православної Церкви як інституції щодо відтворення основ життєдіяльності українського народу, його культури.

Теоретичне й практичне значення проведеного нами дослідження полягає у тому, що в дисертації здійснено комплексний аналіз ролі та значення цінностей у духовному, релігійному, громадському житті людини. Такий підхід надав можливості вийти поза межі стереотипності, подолати однобічність у підході до аналізу цього багатостороннього феномену. Результати дослідження розширюють можливості подальшого осмислення проблеми взаємозв'язку духовних та релігійних цінностей. Практичне значення полягає в тому, що результати дослідження закладають основи для вирішення низки проблем: подолання деструктивних моментів у свідомості людини шляхом аналізу реалій сучасного соціокультурного простору і побудови нової системи ціннісних орієнтацій; визначення можливостей для вирішення міжрелігійних та міжконфесійних конфліктів, пошук загальнозначущих морально-ціннісних орієнтирів соціального розвитку та духовного відродження нації.

Матеріали дослідження можуть бути використані у викладанні курсів релігієзнавства, історії світової і вітчизняної релігієзнавчої думки, філософії, соціології й психології релігії, культурології, а також у розробці курсів з релігійної етики.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були представлені у доповіді, проголошеній на науково-практичній конференції «Соціально-економічні, політичні, культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть» (Тернопіль, 2003), у доповіді на ІІ Міжнародній науковій конференції «Інтелект. Особистість. Цивілізація» (Донецьк, 2003), у доповіді на ХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 2003), у доповіді на міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток науково-творчого потенціалу особистості в процесі її становлення» (Краматорськ, 2000). Матеріали доповідей та дисертації використані в лекціях з курсу «Релігієзнавство», а також спецкурсу «Історія світових релігій», які викладаються в Краматорському економіко-гуманітарному інституті (м. Краматорськ).

Публікації. Результати дослідження опубліковані в п'ятьох статтях у фахових наукових виданнях та чотирьох тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертаційної роботи обумовлена логікою дослідження, що визначається поставленими метою та завданнями. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків. Основна частина структурована у відповідності із поставленими завданнями: в першому розділі визначається стан розробленості проблеми та висвітлюється історико-філософський та релігієзнавчий контекст формування та функціонування духовних цінностей, у другому розділі послідовно виявляються ґрунтовні характеристики генези релігійних орієнтацій в зв'язку з актуалізацією сутності людини. У третьому розділі розглядаються протиріччя, які пов'язані зі змінами в духовному житті сучасної України, диференціація релігійних орієнтацій людини. Четвертий розділ містить аналіз результатів соціологічного опитування молоді в Донецькій області, а також результати опитування в Києві (Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця.). В ньому висвітлюються особливості формування релігійних цінностей в демократичних умовах сучасної України. Обсяг дисертаційної роботи 172 сторінки основного тексту. Список джерел містить 193 найменування на 14 сторінках.

Основний зміст дисертації

людський цінність світоглядний релігійний

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дисертаційного дослідження, його методологічні основи, розкривається наукова новизна роботи, з'ясовується її теоретична та практична значущість, відображається апробація результатів дослідження.

Перший розділ «Аналітичний огляд літератури з проблеми функціонування духовних цінностей» присвячений аналізу питання про соціальне буття духовних цінностей. Також в цьому розділі висвітлюються головні напрямки і традиції, що склалися у вітчизняній і зарубіжній науково-філософській практиці щодо осмислення процесу формування духовних цінностей. Дисертант проводить думку про те, що зазначене питання не може бути вирішене однозначно і поза соціокультурним простором сучасної України.

Автор детально аналізує генезу співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в ціннісних орієнтаціях, не редукуючи їх до суто релігійних цінностей. Генеза духовних цінностей розпочинається від первісної доби, а формами сумісного життя є рід, плем'я, фратрія. Їх спільними уявленнями постають вірування, міфологія, релігія. Трансформація релігійних уявлень розпочинається у вавилонській, єгипетській традиціях; в індуїстській (кастовий розподіл суспільства), в китайській (управління на засадах дотримання «завіту предків») набуває певної етнічної специфіки.

Аналіз стародавніх традицій підтверджує те, що в аспекті поваги до попередніх генерацій розробляються норми та правила, якими регламентуються соціальна мотивація та поведінка. Відбувається рецепція попередніх моральних норм, яка висвітлюється в філософсько-релігійних, педагогічних постулатах стародавньої Греції та Риму, Візантійської імперії, арабського халіфату. Цінності виховання мають філософсько-етичну забарвленість в зв'язку з тим, що вони функціонують й на соціальному рівні, й на рівні світовідношення.

Представники німецької класичної філософії - І. Кант, І.Г. Фіхте, Г.В.Ф. Гегель, Ф. Шеллінг звертаються до питань про походження релігії, її цінностей. Для І. Канта добро виступає вищою цінностю. Його категоричний імператив постає ґрунтом у моральних відносинах між людьми, народами в цілому. Людина як духовно-творча істота розпочинається з відношення. В цьому плані важливим є положення І.Г. Фіхте про активність суб'єкту. Протиріччя, що обґрунтовує німецький філософ - це протиріччя між «Я» та «не-Я», протиріччя між «теоретичним» та «практичним Я». Для Ф. Шеллінга первинним є існування природи та духу, ця тотожність переходить в його концепції в «філософію одкровення». Найголовнішими в людині є ірраціональні початки, її містичний зв'язок з Абсолютом, ідея «піднесення», індивідуального «злиття» людини з Богом. Ці ідеї були й в багатьох мислителів України і Росії - Г. Сковороди, Л. Українки, І. Франка, Вол. Соловйова, М. Бердяєва, Л. Шестова, В. Розанова.

Для слов'янофілів та Вол. Соловйова ідеї Ф. Шеллінга трансформуються в «соборність» та «філософію всеєдності» - як цілісність системи, а людина і людство підносяться до Бога завдяки моральності.

Для М. Бердяєва головними проблемами є проблеми індивідуальності, самопізнання та самоусвідомлення. Для дисертаційного дослідження важливою є теза про знаходження цінностей в собі, що означає формулювання ідеї «трансценденції Я», вихід поза межі речей, розвинуту уяву людини. «Інші світи» (М. Бердяєв, Л. Шестов, С. Франк, Г. Сковорода, І. Франко) постають вищими цінностями - любов'ю, красою, дружбою, справедливістю. Вищезазначені мислителі вважали, що тільки завдяки безмежній вірі в саму себе, на «власному грунті» людина наближається до самореалізації як духовної істоти, трансцендує власне «Я».

Проблема формування духовних цінностей аналізувалась в українській філософії, репрезентована працями таких вчених, як В.П. Андрущенка, В.С. Горського, Л.В. Губернського, А.М. Колодного, Л.Г. Конотоп, С.Б. Кримського, В.І. Лубського, М.І. Михальченка, І.В. Огородника, Є.А. Харьковщенка та багатьох інших. Багатоаспектні дослідження української філософії складають методологічну основу цього дослідження.

Серед студій відповідної проблематики, здійснених як в Україні, так й на Заході, доцільно назвати роботи М. Грушевського, Т. Гунчака, М. Драгоманова, М. Костомарова, В. Липинського, І. Мірчука, В. Яніва та ін. Ці автори зосереджують увагу на особливостях ретрансляції виховної освіти в процесі «кодифікації» історичного досвіду, модифікації минулого в сучасному просторі.

Йдеться про національну самоідентифікацію, про становлення духовних цінностей українського народу. Так, для Д. Кульчицького це, перш за все, український персоналізм - людина розглядається як цілісність в усій системі її відносин. Він рухається за положеннями, які були сформульовані Григорієм Сковородою про мікрокосм (людина), макрокосм (природа, «натура») та Біблію як світ символів, що пов'язує людину і світ, як Вищу Духовність. Для І. Мірчука духовний або матеріальний пріоритет в потребах спільноти визначається пануючим в ньому ідеалом. Саме тому для подолання негативних явищ в суспільстві й необхідно на перший план поставити духовні цінності народу, його головне багатство - людей, творчих та щасливих.

Дослідження Аверінцева С.С., Архангельского Л.Ф., М.М. Бахтіна, В.В. Бичкова, В.М. Блейхера, Е. Дюркгейма, М.С. Кагана, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна також використовувалися в дисертації в плані вирішення проблеми функціонування духовних цінностей, діалогічності культур і, відповідно, діалогічності цінностей.

Обґрунтовується положення про те, що самодостатніх культур не існує та не може існувати - в такому випадку культура зникає як така. В дисертації розкривається думка про діалогічність культур, «насичення» однієї культури цінностями іншої.

В контексті дослідження використовувалися дискусійні підходи до проблеми людини - від староіндійської та старокитайської до грецької, римської, середньовіччя і т.д. Але сучасність вимагає нових підходів до проблеми людини в зв'язку з кризовим станом культур постсоціалістичного та постіндустріального типу, що потребує детального аналізу особистісних станів, проявів. Таку проблематику обґрунтовують М. Гайдеггер, А. Камю, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, В. Франкл, К. Ясперс та ін.

Дослідження відомих українських філософів (А.Г. Гордієнка, В.П. Іванова, В.А. Малахова, О.І. Фортової, В.І. Шинкарука) особливу увагу акцентують на вихованні емоційної сфери людини, її становлення як духовної істоти.

Людина творить себе самостійно, «вбираючи» ті або інші цінності (релігійні, моральні, естетичні та ін.). Людина обирає саму себе, прагнучі (інтенціональність - Е. Гуссерль) до цінностей певного типу.

Методологічні аспекти виховання - це поєднання світоглядних і загальнокультурних рівнів в осмисленні проблеми людини, діалектика всезагального - загального - індивідуального.

У другому розділі «Генеза духовних цінностей і проблема актуалізації людської сутності» розкриваються культурно-історичні умови специфіки функціонування цінностей в різних культурах.

В ХХІ ст. аналіз духовних цінностей постає актуальним в зв'язку з формуванням нових систем, нових світоглядних орієнтацій, тих процесів, що відбуваються в цілому світі. Для того, щоб зрозуміти сьогодення, необхідно зрозуміти минуле, як власної країни, так й інших. Жодна культура не може бути замкненою. Й українська, й російська, й багато інших - як слов'янських, так й західноєвропейських, й східних культур формувалися тільки у взаємовпливах. Тому й саме питання щодо формування та виявів духовності людини знаходиться в полі релігієзнавчого, філософського, культурологічного, етичного дослідженнь.

Важливим є розкриття релігійних аспектів духовності - йдеться не тільки про дослідження значення тієї або іншої конфесії, а про позиції релігії, її місце в процесі формування духовності людини та духовності людства.

Людина розпочинається з діяльнісного ставлення до світу. В процесі власної діяльності людина «опредметнює» світ, а також міфологізує його, створює «другий» - світ власних уявлень, передчутів, мрій, бажань. Виникають конкретні вірування, звичаї, обряди. Ці уявлення «кодифікуються», транслюються від генерації до генерації в двох формах: усній та письмовій.

Такі відомі дослідники первісного мислення, первісної культури, як Е. Дюркгейм, Л. Леві-Брюль, Дж. Фрезер та ін. використовували таке поняття, як «перед-логічне мислення». Мислення людей в первісному суспільстві підкоряється законам фантазії. Закони «перед-логічного» мислення знаходяться в суто психологічних закономірностях асоціативного мислення. Дж. Фрезер виділяв «гомеопатичну» або «сімільну» асоціацію уявлень - два явища, що є в чомусь подібними, сприймаються як одне. «Контагіозна» або «парціальна» асоціації - частина може сприйматися як ціле, як щось належне до нього. На другій стадії міфологічного мислення й розпочинаються магічні дії, а саме мислення Дж. Фрезер назвав «магічним».

«Закон партиціпації» (Л. Леві-Брюль) фундує думку про те, що всі операції мислення первісної людини виступають як протилежні мисленню людини сучасної. Людина на початках людської історії з одного боку, ставиться до оточуючого середовища - механічно, з іншого - водночас починає виділяти себе зі світу. Тобто, розпочинається формування духовно-душевного світу людини, актуалізація її сутності.

Принципово важливим є те, що проблеми щодо співвідношення моралі та релігії неможливо розв'язати поза онтологічним, гносеологічним, соціально-психологічним аспектами. Моральність не редукується до релігії, а призводить до неї (Вол. Соловйов). В античності людина стоїть перед величною картиною Всесвіту, а в Середньовіччі поруч із знанням про природні процеси мало місце й знання символів. Людина проживала своє життя в трьох вимірах - в світі Божественного, земного та диявольського. В добу Ренесансу актуалізація сутності людини відбувається в плані затвердження її активності, проголошення цінності та гідності особистості (Піко дела Мірандола). А вже культура Нового часу прагне дослідити сутність людини, її моральні можливості, причини її моральнісності.

Криза в плані реалізації взаємопов'язаності моралі та релігії розпочинається в другій половині ХІХ ст. Виникає проблема трагізму існування «маленької людини», її «закинутості», самотності. Ця проблема бентежила і західноєвропейську, і російську філософську думку (С. Кіркегор, З. Фройд, Вол. Соловйов, М. Бердяєв, Л. Шестов). Бог - це не «Я». І водночас Бог - це не Інший (М. Бердяєв). Апофатична логіка (але логіка не маргінальна, як у М. Фуко, а цілісність, як у «отців Церкви») призводить до наступного - неподільно та не в злитті (Вол. Соловйов).

В постаті Ісуса Христа Божественне та людське поєднані неподільно та не в злитті. За думкою відомого мислителя Л. Шестова - перше, що зробив диявол, це представив Бога як Іншого.

Виникає питання: як подолати це протиріччя, повернути людині втрачену рівновагу (духовність)?

Неспівпадіння нескінченної сутності і обмеженого існування є нескінченним протиріччям в самій людині. Таке протиріччя призводить до розвитку і трансформації людини протягом історії. В сучасності виникла нагальна необхідність для здійснення цього потенціалу. Людська сутність виступає у Григорія Сковороди, П. Юркевича, Вол. Соловйова, М. Бердяєва, С. Франка як мікрокосм, що внутрішньо пов'язаний з Буттям.

Ідея трансформації сутності людини аналізується Ф. Шеллінгом, К.-Г. Юнгом, Новалісом, Вол. Соловйовим. Сутність не може бути даною, вона - «кидок природи до невідомого» (Новаліс). Між Богом та людиною існує первинна єдність, а процес творення складається з внутрішнього перетворення (Вол. Соловйов) темного початку у світло завдяки його інтеграції з розумом. В такий спосіб й досягається неподільна єдність. У К.-Г. Юнга замість «первинної пітьми» використовується «несвідома частина психіки» як визначення процесу індивідуації.

Існують й конкретні завдання для подолання розколу в людині: необхідність ліквідації протиріччя між свідомістю людини як істоти абсолютної значущості, з необмеженними можливостями і зовнішнім існуванням людини як тимчасовим явищем, як тільки фактом посеред інших фактів. (Вол. Соловйов «Читання про Боголюдство»).

Сам зміст історичного процесу, за Вол. Соловйовим, розпочинається з релігійної реформації та з виділення людської особистості для її вільного звернення до Божественного початку. Актуалізація сутності людини пов'язана з реалізацією цінностей. Поява трансцендентних сил в людині може бути тільки перетворенням особистості, яка самозатверджується, що внутрішньо пов'язано з Логосом.

Вищою цінністю для людини та людства є любов (Вол. Соловйов, В. Розанов, М. Бердяєв). Вона виступає як феномен неповсякденного, трансцендующого досвіду, умовами здійснення вимог любові є досконалість і безсмертя. Смислом любові постає затвердження вічних цінностей в людині, безсмертного початку, перетворення «природи» людини завдяки реалізації Софії. Йдеться про індивідуальне «Я» як приналежне до всього людського роду. При цьому актуалізація сутності людини відбувається на тому рівні, коли диференційована, зріла свідомість повертається до центру психіки (Божественного, світлого), тоді самость постає духом.

У третьому розділі «Релігійні орієнтації в динаміці духовного світу людини» виявляються характеристики нових релігійних процесів, нетрадиційних культів в Україні, досліджуються особливості релігійних мотивацій, установок особистості.

Необхідно виокремити, по перше, політичний фактор, - це проголошення України «відкритим» суспільством, яке переглянуло своє відношення до заборонених в радянський період деяких конфесій. Другим фактором є соціально-економічна криза в пострадянському періоді, що сприяє надходженню адресної допомоги (у вигляді як матеріальному, так й духовному) збіднілим мирянам. До третього фактору відноситься широке розповсюдження греко-католицької, римо-католицької церков, буддизму, ісламу та ін., а також проповідників різних «мастей».

В сучасний період, після «помаранчевої» революції, потреби відродження визначають особливості духовного національного життя українського народу в цілому, української молоді, зокрема. Цей процес характеризує зміни сучасного стану нації, які конструктивно спрямовані до майбутнього. Оскільки йдеться про відродження, то виникає питання: відродження чого? Перш за все, цінностей національної культури, їх змісту та історії. Нація є творчим сприйняттям власної культури, а фундаментом свідомості нації, її самоідентифікації - «історична пам'ять» (В. Горський). Входження до Європейського Союзу й вимагає актуалізації власних цінностей, вияву самобутності нації. Самобутність означає виявлення не тільки зовнішньої атрибутики (кольори, символи та ін.), а глибинних смислів української культури.

Для сучасної людини в Україні, як й в усі інші часи, є характерними прагнення до навчання, до інтенсифікації різних видів діяльності - виробничої, етичної, релігійної, естетичної. Релігійні орієнтації, безперечно, входять до поняття національного виховання. Феномен релігійності особистості - складний та багатовимірний, тому необхідним є системний і комплексний підхід у його формуванні. Основну роль у його формуванні відіграє родинне виховання.

В цьому плані, слід підкреслити те, що деякі з юнаків та дівчат навернулися до «віри пращурів», інші - до орієнталістського табору. Певна категорія - до ісламу або іудаїзму, і не тільки за етноприналежністю. В Україні існує й пасивна категорія молоді, яка скептично ставиться як до східних вірувань, так й до християнської релігії. «Релігійна карта» України висвічує скупчення віруючої молоді, місця її активізації. Усе це засвідчив аналіз результатів соціологічних опитувань в Донецькій області і м. Києві. Проведено порівняльний аналіз з подібними дослідженнями Росії (Єкатеринбург), а також контент-аналіз періодики з вищезгаданої проблеми.

Поруч із цим, можна прослідкувати й певний відхід від православ'я, що пов'язано зі змінами самого способу життя в Україні (необхідність економічної самостійності). Життя інтенсифікується, постає, за більшою мірою, уособленим, а запити такого уосібленого життя можуть задовольнити та задовольняють протестантизм, нетрадиційні культи, східні релігії. Це пов'язано й з постійним запитуванням людини - «хто Я?»; «яким є моє місце у житті народу, країни?» і т.д. Виникає постійна діалогічність як з власним «Я», так й зі зверненням до Бога.

У розділі робиться висновок, що впродовж 90-х р.р. ХХ ст, а також в 2003-2005 р.р. в Україні збільшилася кількість віруючих віком до 30 років по самих різних конфесіях. Зміцніли позиції УПЦ Московського патріархату, Української греко-католицької церкви, Української Римо-Католицької церкви, адвентистів, представників неокультів. Соціологічні опитування зафіксували зростаючий та стійкий інтерес людини до буддизму, іудаїзму, кришнаїтів, розповсюдувачі яких володіють техніками психотерапії, багатьма практиками впливу на свідомість особистості (індивідуальні розмови, колективні психотехнічні вправи, навіювання та ін.).

Таким чином, в дисертації підкреслюється, що сучасна людина прагне сьогодні реалізації власного «Я» в усіх напрямках життєдіяльності (як в морально-духовному, так й в матеріальному вимірах). Окрім того, в цьому ж напрямі діють й утворення нетрадиційних культів, нових громад (м. Вінниця, віросповідування - «Святий дух»). Такий крок вінницької молоді, яка самоізолювалася від дорослих, дає нагоду уважніше проаналізувати її мотивації. Очевидним є те, що зв'язок молодої генерації з православ'ям зводиться до мінімуму.

Аналізується динаміка росту релігійних громад і конфесій, майнові суперечки, участь у благодійних акціях.

Досліджуються характеристики деструктивних культів в Україні. Звертається увага на те, що сатанинські жертвоприношення (луганська «Чорна Зоря», яку очолює 20-річна дівчина), можуть призвести не тільки до розпусти, але й до летальних випадків.

Існує нагальна необхідність вдосконалення чинного законодавства України по основних позиціях: а) уточнення переліку деструктивних культів; б) визначення міри покарання щодо залучення до церкви шляхом обману, погрожувань, шантажу та ін. людей віком до 23-років. В зв'язку з цим в розділі даються тлумачення понять «релігійний інтерес», «релігійна потреба», «релігійна орієнтація».

Четвертий розділ «Особливості формування релігійних цінностей молоді в сучасній Україні» стосується дослідження специфіки релігійних потреб та інтересів, їх динаміки.

Розглядаються питання катехсичної (Kathexo - грец. займати) мотивації в процесі сімейного виховання; грунту релігійного виховання як злиття інтересів особистості з інтересами церкви, спільноти та спільності. Розкривається специфіка рівнів формування та проявів моральнісних потреб та інтересів, які в процесі модифікації мають можливості для переростання у духовні та релігійні цінності.

Аналізуються методи та практики впливу на людину (молодь) в різних церквах як стимулювання активності не тільки в релігійній діяльності, але й в спрямуванні до певної політичної заангажованості. Досліджується, так званий, «ситуативний анархізм» віруючої людини, проявом якого є демонстративний протест проти попереднього суспільного порядку, який відверто суперечив ідеалам гармонії. Розглядаються приклади дозованного надання інформації для різних верств віруючих (для кліру, мирян), а також засоби обробки як інформації релігійного плану, так й світської.

В дисертації підкреслюється, що неорелігії в сучасній Україні можуть використовувати як інтегровані, так і диференційовані підходи. І проповідь як така має великий психологічний вплив, як водночас й співбесіда, просто спілкування з конкретною людиною можуть навернути її до віри. В такий спосіб заповнюється «ніша» в міжособистісних відносинах в Україні в цілому, зокрема, у відносинах поміж молодими людьми. Іншими словами, сучасні релігійні рухи і течії намагаються «зорганізувати» життя людини виходячи з власних вірувальних позицій. І залучення до подібних течій та рухів, це - необов'язково тиск, примушення. Йдеться про підміну культурних інтересів - інтересами суто релігійного характеру.

При дослідженні релігійних інтересів обов'язково повинні враховуватися їх динамічність, складність, своєрідність та зв'язки з існуючою системою цінностей в соціумі. Це дозволяє вивчати релігійні потреби, релігійні інтереси як аспекти української дійсності, як відкриту систему, яка не має граничних меж, як таку, що постійно знаходиться в динаміці і виявляє власну незавершеність.

Особлива увага мусить бути звернена на формування світогляду українського студентства. Українське студентство - це майбутнє країни, її можливості до входження в європейську спільноту. Пріоритетними є не тільки розуміння самого себе, але й власного народу. Освітній процес є складним і тривалим, а вища освіта повинна надавати не тільки суто професійні знання, але й вільно рухатися в загальнокультурних смислах всього людства. Очевидно, що необхідно знати не тільки атрибутику та символіку православ'я, але й інших релігій, намагатися зрозуміти домінанту тієї або іншої релігії в різних країнах світу. Це пов'язано з економічними, соціальними, культурними чинниками конкретної країни, її географічним положенням.

Безперечно, українська нація має багату духовну спадщину. Україна дала світові геніальні, мудрі праці філософів, богословів, мистецькі твори, іконопис, архітектуру. Існують численні фактичні матеріали, які дають можливість кожній людині усвідомити значення народу України, його місце у світовій спільноті. Тільки з позицій національного, досягнень минулого та завдань майбутнього, Україна зможе мати гідне місце у світовій спільноті.

Висновки

Доведено, що духовно-ціннісні орієнтації людини мають цілісну структуру, її визначальні риси, особливості становлення та «розгортання» її сутності. Йдеться про реалізацію суто людського початку, який залежить від багаторівневості діяльності самої людини: етичної, естетичної, релігійної, наукової та ін.

Теоретико-методологічні основи дослідження теми дисертації дозволили провести компаративний аналіз концептуально значущих, існуючих у західній та вітчизняній філософській традиціях, підходів до проблеми духовних цінностей, їх місця в сучасному релігієзнавстві. Проведений аналіз дозволяє свормулювати наступне положення: людина творить себе самостійно, «вбираючи» ті або інші цінності (релігійні, моральні, естетичні та ін.), завдяки освоєнню, засвоєнню та присвоєнню певної системи цінностей.

Завданням актуалізації сутності людини є її інтеграція не тільки з існуванням (як поєднання душевно-духовного «Я» з спільнотою, спільністю, «входженням» до соціуму), але й можливості виходу «Я» до Трансцендентного. Йдеться про те, що взаємодія між мораллю та релігією ґрунтується на дійсній моральнісності та водночас - апеляції до вищих концептів. Моральнісність як така й призводить до релігії, відбувається перехід від фізичної причинності до принципу естетичної єдності одухотвореного Всесвіту. Показовими є методи отримання неповсякденного досвіду, що складає практичний аспект проблеми іманентизації трансцендентного (досвід йоги, Я. Бьоме, Вол. Соловйов).

Реалізація «одухотвореного Всесвіту» може відбутися в єдності трьох аспектів:

- онтологічного, як реалізації всеєдності буття;

- антропологічного, як здійснення індивідуальності людини, її абсолютної неповторності;

- історичного, як мети самої історії, тобто, втілення сутності людини.

Важливим є те, що вже в культурі Нового часу актуалізується проблема внутрішнього світу людини, її суб'єктивності (Р. Декарт), приходить знання причин та меж її моральності, наприклад, на відміну від Середньовіччя, в якому людина, її дії та вчинки розшифровувалися - в природньо-моральнісному розкривалося етично-релігійне.

Християнська релігія розкриває можливості для актуалізації сутності людини, її свободи. Християнство є протидією тоталітарним режимам, що знищують духовні цінності, деформують свідомість. В Україні єдина соборна православна Церква може постати важливою ланкою в процесі державотворення, в актуалізації сутності людини, в духовно-культурному поступі народу. Такий підхід потребує наполегливої діяльності православної Церкви як інституції щодо відтворення основ української національної культури.

Великий обсяг філософської, релігієзнавчої та теологічної літератури, що присвячена проблемам аксіології, характеризується розмаїттям підходів й тому вимагає осмислення в зв'язку із сучасними процесами в релігійному просторі України. Духовність з чіткою системою моральних орієнтирів реалізується на двох рівнях: на рівні індивідуальної віри людини; на соціальному рівні, де постійно відбувається модифікація традиційних цінностей.

Співвідношення моральних та релігійних цінностей досліджувалося такими відомими українськими мислителями, як - Г. Сковорода, П. Юркевич, Л. Українка, І. Франко та ін. Відомий вплив ідей П. Юркевича на представника російської філософії Вол. Соловйова, та багатьох його послідовників. Перспективу подальших досліджень дисертант бачить у вивченні впливу релігійних поглядів українських мислителів на представників російської думки ХІХ - початку ХХ століття, що надає певні можливості для порівняльного аналізу української та російської релігійних традицій, їх місця в соціокультурних просторах України та Росії. Та чи не найбільший інтерес в наступних студіях може становити, на думку автора, екзистенційний характер окресленої проблематики, який в цьому дослідженні був тільки намічений. Актуальним було б також прослідкувати особливості функціонування духовних цінностей в різних культурах сучасності.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Проценко Е. Діахронічний аспект релігійного виховання молоді: мораль, право і світогляд (аксіологія християнства) // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2003. - №38. - С. 215-224.

2. Проценко Е. Освіта і християнська етика // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2002. - №30. - С. 121-129.

3. Проценко Е. Проблеми формування духовно-релігійних цінностей у моральному вихованні людини // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2002. - №29. - С. 147-156.

4. Проценко Е. Релігійне виховання молоді, інтереси, потреби, цінності // Держава і право: збірник наукових праць / Юридичні і політичні науки. - 2004. - №23. - С. 619-624.

5. Проценко Е. Релігійна проблематика у творчій спадщині С.С. Аверінцева // Українське релігієзнавство. - 2006. - №38. - С. 60-69.

6. Проценко Е. Роль Біблії у моральному вихованні сучасної молоді // Науково-методичний збірник «Проблеми освіти.» - 2000. - №20. - С. - 328-336.

7. Проценко Е. Роль християнських морально-етичних цінностей в формуванні сучасного українського менталітету // Інтелект. Особистість. Цивілізація. - Донецьк. - 2003. - С. 220-227.

8. Проценко Е. Роль християнської етики в формуванні духовних цінностей молоді. // Міжнародна науково-теоретична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть». - Тернопіль. - 2003. - С. 105.

9. Проценко Е. Роль християнської системи духовних цінностей у формуванні сучасного цивільного суспільства в Україні // ХШ Міжнародна науково-практична конференція «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості». - Донецьк. - 2003. - С. 250-252.

Размещено на Allbest.ru