Хасидизм як вияв реформаційних процесів в іудаїзмі на території Російської імперії в середині XVIII – на початку ХХ сторіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди національної академії наук України

Спеціальність 09.00.11 - Релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Хасидизм як вияв реформаційних процесів в іудаїзмі на території Російської імперії в середині XVIII - на початку ХХ сторіччя

Рибак Олена Анатоліївна

Київ - 2008



Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі історії Міжнародного Соломонового університету

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, УТКІН Олександр Іванович, завідувач кафедри історії Міжнародного Соломонова університету

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор ГУСЄВ Віктор Іванович, професор кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук БЕРЕНШТЕЙН Олег Борисович, старший науковий співробітник відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних та етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук, доцент Бучма О.В.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія будь-якої країни - це перш за все історія її народу. Український народ складається з багатьох етнічних спільнот, різних за походженням, релігією та культурою. Незважаючи на домінуючу роль в українському суспільстві християнських цінностей, кожна з націй та релігійних конфесій, що населяють країну, зробили свій внесок у її політичний, соціально-економічний та культурний розвиток. Для об'єктивного і неупередженого дослідження історії держави необхідно знати особливості розвитку кожного її народу, виявити причини і наслідки взаємостосунків між ними. Важливою є релігієзнавча характеристика історичних процесів, оскільки до початку ХХ ст. релігія визначала моральні пріоритети та відігравала важливу роль у житті всіх народів, незалежно від їхньої конфесійної і національної належності.

Дослідження релігійної історії вітчизняного єврейства, зокрема морально-суспільних перетворень, пов'язаних із виникненням і поширенням хасидської релігійної течії є дуже важливим, оскільки:

1) ця тема недостатньо вивчена в історичній науці, має безліч білих плям і тому не дає докладної картини розвитку народу і його значення в історії країни;

2) залишаються актуальними проблеми ксенофобії, національної та релігійної ворожнечі, що мають місце і у стосунках між іудеями і християнами сучасної України і сусідніх держав. Питання це досі не вирішено перш за все тому, що погано вивчені корені цих явищ;

3) історія єврейської діаспори має свої особливості, оскільки, на відміну від християн, релігійні закони домінували в іудейському середовищі і визначали не тільки духовні цінності, а й побутову, економічну і соціальну поведінку. Фактично, історія євреїв до початку ХХ ст. - це перш за все зміни у їхньому духовному світорозумінні і релігійній практиці, тісно пов'язані з повсякденним життям. Саме тому у наукових дослідженнях, призначених цьому періоду (середина XVIII - початок ХХ ст.), як і в цій дисертації, слова євреї і іудеї мають одне значення;

4) хасидська реформація іудаїзму в сукупності з зовнішніми факторами існування іудеїв в Російській державі в результаті призвела до розкладу традиційної єврейської общини і поглибила процес асиміляції цього народу з християнським населенням. Тобто, виникнення і поширення хасидизму має не тільки релігійне, а й суспільно-історичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у контексті наукових досліджень кафедри історії Міжнародного Соломонового університету, зокрема теми „Політика Російської імперії щодо діяльності національно-культурних та релігійних організацій в Україні (XVIII - початок ХХ ст.)”, затвердженої на засіданні кафедри історії 7 червня 2005 р. (протокол № 11).

Мета і задачі дослідження. Виходячи з актуальності теми, метою дисертації постає виявлення місця та ролі хасидських релігійних реформ в руйнуванні традиційної іудейської спільноти з середини XVIII - до початку ХХ ст. в південно-західних регіонах Росії. Сформульована мета зумовлює необхідність розв'язання таких дослідницьких задач:

- розглянути значення іудейського віровчення і релігійної практики у формуванні національної самосвідомості російських євреїв та у будові їхнього общинного самоврядування;

- з'ясувати сутність політики царизму щодо іудеїв та її вплив на розвиток міжконфесійних відносин між іудеями і християнами;

- дослідити соціально-економічні і політичні чинники виникнення месіанських рухів та хасидизму в іудаїзмі, ідеологічні витоки хасидської релігійної течії;

- виявити сутність хасидської ідеології, її відмінності від ортодоксального іудаїзму і причини швидкого поширення серед іудеїв Російської імперії;

- простежити розвиток основних напрямків хасидизму і з'ясувати основні ідеологічні відмінності цих напрямків;

- дослідити характер внутрішньоконфесійної боротьби між хасидами та їхніми противниками - міснагідами;

- проаналізувати результати впливу хасидизму і єврейського просвітницького руху Гаскала на розпад традиційної іудейської общини.

Об'єктом дисертаційного дослідження є іудейська спільнота в контексті суспільних процесів, що відбувалися в Російській імперії наприкінці XVIII - на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є релігійні та суспільні трансформації в іудейських общинах, викликані хасидизмом, політикою царського уряду щодо іудеїв і просвітницьким рухом Гаскала.

Хронологічні межі наукової роботи охоплюють середину XVIII ст. - початок ХХ ст. Середина та друга половина XVIII ст. характеризуються виникненням і поширенням хасидської релігійної течії на території сучасної України, появою її територіальних відгалужень і боротьбою хасидів з ортодоксальними іудеями. Друга крайня хронологічна межа - початок ХХ ст. - знаменує розпад іудейських суспільно-релігійних громад, який відбувся в результаті духовного розшарування єврейської спільноти, викликаного хасидизмом з одного боку та урядовою політикою асиміляції і діяльністю євреїв-прогресистів - з іншого. Крім того, у 1917 р. була остаточно знищена межа єврейської осілості, що дозволило іудеям розселятися за її кордонами та додало свій внесок в іудейську асиміляцію з християнським населенням колишньої царської Росії.

Територіальні рамки дослідження охоплюють землі так званої «межі єврейської осілості» у складі Російської імперії, а саме сучасну Україну (Волинську, Катеринославську, Київську, Подільську, Полтавську, Таврійську, Херсонську, Чернігівську губернії), Литву ( Віленську і Ровенську губернії), Білорусію (Вітебську, Гродненську, Мінську, Могилівську губернії) і 10 губерній царства Польського.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають універсальні принципи об'єктивності та історизму, конфесійної неупередженості. Їх реалізація спирається на дослідження релігійних і соціальних явищ в поетапному розвитку і взаємозв'язку та визнання права кожної людини на свободу совісті. Крім того, автор спирається на цивілізаційний підхід до вивчення історії, який, на відміну від панівного в часи марксистської ідеології формаційного підходу, передбачає не заперечення, а збереження здобутків минулого, не циклічний, а лінійний характер історичних процесів і виводить на передній план не економічний, а духовний чинник розвитку людства.

При розробці даної проблеми використовувалися основні методи історичного дослідження: єдності історичного і логічного (розвиток та перетворення іудейських традицій, релігійних поглядів в історичній та логічній послідовності); порівняльний (співставлення ідей та уявлень, проголошених лідерами традиційного іудаїзму і хасидизму); системності (хасидизм трактується як етнокультурна підсистема, включена в більш загальну систему - іудаїзм; євреї ж виступають складовою частиною населення Російської держави); джерелознавчого, історіографічного і релігієзнавчого аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором комплексно і всебічно досліджена хасидська релігійна течія як морально-суспільний чинник трансформацій, що відбувалися в іудейській спільноті Російської імперії в другій половині XVIII - на початку ХХ ст. В дисертації виявлена подвійна роль хасидизму - як реформаційної течії, що підсилила етноконфесійну згуртованість іудеїв, і як одного із факторів зруйнування традиційної іудейської общини. Асиміляційна політика царизму і єврейський просвітницький рух Гаскала довершили процес розпаду іудейської спільноти, але не похитнули зміст національної самоідентифікації євреїв.

Автором обґрунтовується ряд теоретичних положень, що мають наукову новизну і виносяться на захист:

- іудаїзм в середині XVIII - на початку ХХ ст. з одного боку уособлював етноконфесійну систему цінностей, був етноінтегруючим фактором єврейства, визначав соціальну структуру цього народу; з іншого боку слугував основною причиною державного обмеження громадянських прав іудеїв і напружених міжконфесійних стосунків між іудейським і християнським населенням країни;

- у XVIII ст. в іудейському середовищі поглибилася духовна криза, викликана політичними і економічними перетвореннями Польської держави, яка відобразилася у поширенні месіанських рухів і, пізніше, виникненні хасидизму;

- духовним підґрунтям хасидизму, заснованого Бештом, стали ідеї попередніх рухів „благочестивих”, Кабала І. Лурії і прадавні месіанські очікування іудеїв, що виявилися у сабатиянстві і франкізмі;

- хасидські зміни в іудаїзмі досить умовно можна назвати реформаційними, оскільки, на відміну від християнських реформаційних рухів Західної Європи, хасиди не заперечували жодної із основ релігії. Навпаки, вони, так би мовити, закріпили авторитет іудаїзму серед євреїв своєю пропагандою радісного служіння Богу та зміною деяких інших акцентів духовного життя;

- виникнення в іудаїзмі принципово нового духовного лідера - цадика, авторитет якого будувався не на традиційній ученості, як у рабина, а на особистому благочесті, призвело до створення нових, хасидських общин. Цей процес став причиною внутрішньоконфесійної боротьби в іудейській спільноті, сприяв розриву сімейних та общинних зв'язків у євреїв;

- протистояння хасидів і рабіністів припинилося лише перед загрозою спільної небезпеки - соціального, політичного та релігійного пресингу царської влади щодо іудеїв з одного боку та наступу просвітницького руху Гаскала на традиційні іудейські цінності з іншого, але ортодокси вже не могли протистояти суспільній кризі іудейської спільноти, що призвела до руйнування етноконфесійної відокремленості євреїв та їхньої асиміляції з місцевим населенням;

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливості використання одержаних в роботі висновків при аналізі сучасної системи міжконфесійних та міжнаціональних відносин і становища іудейської релігії в Україні. Вони можуть стати в нагоді для формування державної політики щодо релігійних меншин, в тому числі іудеїв, для запобігання національних і релігійних конфліктів в країні. Крім того, результати досліджень з історії хасидизму допоможуть у розвитку паломництва хасидів з усього світу до могил цадиків та інших іудейських святинь, що буде сприяти розвитку туризму в Україні.

Результати дисертаційної роботи можуть бути використані у лекційних курсах і семінарських заняттях з релігієзнавства, історії, політології та архівознавства, слугувати допоміжним матеріалом у підготовці відповідних підручників та посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні висновки і положення дисертації викладені у публікаціях та повідомленнях на наукових конференціях. Результати дослідження були апробовані на всеукраїнських і міжнародних конференціях: IX, X та XI Запорізькі єврейські читання (Запоріжжя, 2005, 2006, 2007), «Релігія і церква в сучасній Україні: стан, проблеми, перспективи» (Київ, 2007),

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 8 наукових робіт, з яких 4 - статті у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України і 4 публікацій у матеріалах і тезах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій складає 4, 6 д.а.

Структура дисертації. Відповідно до визначених мети і завдань дисертаційне дослідження складається з таких структурних елементів: вступу, чотирьох розділів, які поділяються на десять підрозділів, висновків, списку джерел і літератури.

Зміст першого розділу обумовлений необхідністю аналізу джерельної бази теми, вивчення її розробки в літературі ХІХ - ХХ століть. Логічним є розгляд основних наукових підходів до тлумачення сутності хасидизму, історичних умов його розвитку та поширення, характеристики основних напрямків, ролі хасидизму у руйнуванні традиційної іудейської спільноти.

Другий розділ містить висвітлення ролі і місця іудаїзму в визначенні моральних цінностей євреїв та формуванні і розвитку їх суспільної організації. В розділі подається також характеристика політики держави щодо іудейського населення та аналізується її вплив на ставлення до євреїв у християнському суспільстві. Зміст цього розділу є фоном, на якому відбувалися ідеологічні трансформації в іудаїзмі і виникла й поширювалася хасидська релігійна течія.

Третій розділ присвячений дослідженню реформаційних процесів в іудаїзмі, викликаних соціально-економічною, політичною і духовною кризою східно-європейського єврейства, які виявилися у сабатиянський і франкістський рухи і викликали появу хасидизму. Розглядаються сутність, причини поширення хасидизму, його основні напрямки та розвиток на першому етапі (1730-1770 роки).

Четвертий розділ є логічним продовженням попереднього. В ньому простежується подальша еволюція хасидської релігійної теорії і практики та їх вплив на суспільну структуру єврейської спільноти, розвиток взаємовідносин хасидів і міснагідів (на другому етапі - 1770-і - 1804 роки). На третьому етапі розвитку хасидизму (1804-1917 роки) проявляється його регресивна роль як захисника традиційного іудейського способу життя і противника єврейського просвітництва. В цей період поглиблюється процес руйнування стародавньої єврейської общини і асиміляції іудеїв з християнським населенням. У висновках підводяться підсумки дослідження.

Список використаних джерел та літератури складається з 295 позицій. Повний обсяг дисертації становить 212 сторінок, з яких основній частині належить 187 стор

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначаються мета і завдання роботи, її об'єкт, предмет, хронологічні і територіальні межі, методика дослідження, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводяться дані про апробацію роботи, а також вмотивована її структура.

У першому розділі - „Аналіз джерел і літератури з історії іудаїзму та хасидизму в Російській імперії” аналізуються джерела, використані в дисертаційній роботі, висвітлюється стан наукової розробки даної проблеми.

В підрозділі 1.1 „Джерельна база з історії іудеїв” джерела з історії іудаїзму в Російській імперії за авторством і змістом поділяються на декілька груп:

1) релігійно-законодавча та релігійно-філософська література - стародавні іудейські тексти, що містяться в Торі і Талмуді, кодексі талмудичного права „Шулхан Арух”, кабалістичних творах „Сефер Ієцира” і „Зогар” та роботах Іцхака Лурії. Ці праці дають можливість ознайомитися з основами іудейського віровчення та особливостями повсякденного життя іудеїв;

2) джерела з історії месіанських рухів - відозви-прокламації Сабатая Цві і його „пророків”; полемічна література рабіністів, спрямована проти сабатиян; повідомлення християн-сучасників про діяльність Сабатая і його прихильників. Вони розкривають глибину морально-суспільної кризи у єврейському середовищі та відображають намагання реформувати основи релігії, що дозволили б їй пристосуватися до нових суспільних умов;

3) хасидська література - збірники проповідей і повчань цадиків; повчальна література; агіографічна література і збірники хасидських розповідей і послань. Вона висвітлює релігійні погляди хасидських лідерів, спільні і відмінні риси напрямків хасидизму;

4) полемічні твори, памфлети, послання і прокламації противників хасидизму, що розкривають характер протиріч між ортодоксальними іудеями і хасидами;

5) матеріали чотирьох архівів: Центрального Державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАУК), Державного архіву Київської області (ДАКО), Державного архіву Запорізької області (ДАЗО) та Державного архіву Хмельницької області (ДАХО), а також Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. В цілому архівні документи з історії іудаїзму можна поділити на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх джерел належать пінкаси єврейських общин, товариств, братств, а також всі їхні власні документи (заяви, скарги, прохання, протоколи засідань, постанови, листи і т.ін.), особисті документи та рукописи іудейських авторів, документи єврейських громадських організацій (програми, статути, листівки, брошури, єврейські газети та журнали тощо), книги рабинатів. Внутрішні єврейські документи складають біля 10-15% всіх матеріалів з іудейської історії. Зовнішні джерела з історії іудаїзму кінця XVIII - початку ХХ ст. займають відповідно біля 85-90% всіх «єврейських» матеріалів, що знаходяться в архівах. До них відносяться постанови уряду, укази, закони, донесення і повідомлення посадових та приватних осіб, різних державних установ; брошури, листівки, звернення, газетні і журнальні статті про іудеїв чи з єврейського питання;

6) законодавчі та нормативні акти вищих органів влади Російської імперії - царські укази, постанови Сенату, розпорядження Кабінету міністрів і ряду міністерств. Вони формулюють концептуальні принципи антиєврейської політики царського уряду, визначають соціально-економічне становище та релігійне життя іудеїв. Серед них виділяються специфічні документи - Положення про євреїв 1804 і 1835 років, основа для всього подальшого дискримінаційно-асиміляційного законодавства щодо іудейського населення держави.;

7) публікації в періодичній пресі ХІХ - початку ХХ ст. - виданнях органів державної влади, громадських організацій, в яких містяться фактичні матеріали і аналітичні судження щодо історії, правового і соціально-економічного становища євреїв, їхніх релігійних організацій та адміністративно-територіального устрою. Вони носять допоміжний характер, доповняють історію російського іудейства відображенням національно-конфесійної політики уряду у побутових стосунках між іудеями і християнами.

В підрозділі 1.2 „Наукові розробки історії іудаїзму й хасидизму” аналізується ступінь вивчення проблеми в працях зарубіжних та вітчизняних дослідників. Учених-хасидознавців ХІХ ст. можна поділити на тих, що розглядає історію єврейства з точки зору розвитку релігії та інших духовних факторів (Г. Грец, Ш. Дубнов, З. Крупицький та ін.), і таких, що роблять основний наголос на суспільно-економічних та політичних елементах генезису нації (І. Оршанський, П. Марек, Ю. Гессен, М. Кулішер та ін.).

В ХХ ст. думки щодо причин появи, поширення та сутності хасидизму поповнюються роботами радянських учених, які, хоча і критикували іудаїзм з марксистсько-ленінських позицій, зробили свій вагомий внесок у наукову розробку проблеми. Серед радянських дослідників іудаїзму перш за все слід згадати Т. Гейлікмана, І. Миговича, М.Шахновича та М. Бєленького. Рабини та інші представники іудейського общинного керівництва розглядалися ними лише як експлуататори народу, релігійні суперечки - як прояв революційної свідомості мас. Але наведені ними приклади, факти й висновки часто є досить влучними і дають можливість сучасним дослідникам оцінити життя іудейських релігійних общин з іншої точки зору.

Серед зарубіжних дослідників хасидизму ХХ ст. слід виділити М. Бубера. Він вважав хасидизм оплотом іудаїзму проти руйнівних течій в єврействі (сект сабатиан та франкистів - з одного боку, та просвітницького руху Гаскала - з іншого). Значною заслугою М. Бубера є і те, що він літературно обробив і надрукував хасидські легенди, які до цього існували лише в усному вигляді. Значний внесок у дослідження іудаїзму та хасидизму в Російській імперії вніс Ш. Етингер, який розглядав історію хасидизму як з позицій його соціальної значущості, так і з точки зору нових морально духовних цінностей. Інший дослідник, Г. Шолем, вивчав хасидизм як релігійну теорію, що поставила кабалістичний містицизм у безпосередній зв'язок з особистим життям віруючого. Я. Кац ретельно аналізує соціальну історію іудеїв Східної Європи, наголошуючи на тісному зв'язку релігійної і економічної діяльності іудеїв. Дослідник доводить, що хасидська ідеологія разом з Гаскалою довершує асиміляторські процеси, започатковані царським урядом, і сприяє розпаду традиційної іудейської общини.

Із сучасних українських дослідників, які в своїх роботах торкаються хасидської проблематики, слід відзначити І. Турова, який вперше багато уваги приділяє питанням побутових і духовних стосунків хасидів з неєвреями, спільним рисам у хасидському вченні та в релігійних поглядах різних християнських конфесій. Його праця „Ранній хасидизм: історія, віровчення, контакти із слов'янським оточенням”, надаючи багато фактичного матеріалу, окреслює шляхи вивчення хасидизму, висуває нові гіпотези та пропонує свіжий неупереджений погляд на проблему. Книга І. Турова є одним із перших ґрунтовних наукових досліджень, зроблених на батьківщині цього вчення. Загальні питання історії іудаїзму та хасидизму зокрема розглядаються в колективних працях науковців відділу релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України і в монографіях Колодного А., Яроцького П., Филипович Л., Єленського В. та інших дослідників.

У другому розділі - „Іудейські релігійні громади в системі суспільних відносин Російської держави” визначається роль іудаїзму у єврейській суспільній організації та місце єврейської спільноти у Російській державі; здійснюється аналіз державної національно-релігійної політики щодо іудейського населення, її впливу на взаємовідносини між іудеями і християнами. іудейський хасидизм царизм гаскала

В підрозділі 2.1 „Роль релігії у суспільному житті євреїв” розглядається сутність іудейського релігійного вчення і його тісний зв'язок з повсякденним життям іудеїв та їхнім общинним самоврядуванням. Іудаїзм завжди був для євреїв значно більшим, ніж просто релігійна система. Він визначав всі сфери життя: наукові дослідження, освіту та філософську систему, стосунки в сім'ї і общині та з „іновірцями” і владою, економічну діяльність та побут. На протязі свого існування іудаїзм зазнавав певних змін, одним із яких є Кабала, що надала надзвичайного значення таємному змістові Тори. Зміни в релігійній системі, як правило, залишалися в рамках стародавніх законів, а суспільні і моральні цінності іудаїзму були непохитними на протязі всієї історії цього народу. Згуртованість євреїв навколо релігії, а також їхня історична відокремленість від інших народів, що примушувала жити в окремих кварталах і мати своє власне самоврядування, дозволили їм зберегти свою національну ідентичність в умовах діаспори, але значно ускладнювала їм життя у християнському оточенні.

В підрозділі 2.2 „Державна політика Росії щодо іудейського населення” розкривається історія формування політики уряду царської Росії щодо іудеїв з моменту переходу значної частини єврейського населення у російське громадянство після трьох розділів Польщі (1772, 1793, 1795). З кінця XVIII ст. починає формуватися так звана „межа осілості” - територія, на якій дозволялося жити іудеям, і яку їм заборонялося залишати. В останній третині XVIII ст. започатковується і особливе „єврейське законодавство”, що визначало статус цієї групи людей в державі. Запровадження цього законодавства у ХІХ ст. мало два основних напрямки:

а) відокремлення іудеїв як таких, що відрізняються від іншого населення своїм світоглядом, характером економічної діяльності і

б) асиміляція їх з християнським населенням.

Закони держави накладали на іудеїв численні податки, виселяли їх із сіл, окреслювали види діяльності, якими вони могли займатися тощо. З іншого боку, іудеїв заохочували переходити у християнство, стали дозволяти їхнім дітям навчатися у гімназіях і університетах. Держава намагалася примусити іудеїв позбутися власних релігійних і суспільних особливостей і асимілюватися з християнським населенням. Ці процеси відбувалися на фоні постійних претензій до іудеїв за їхню шкідливу для місцевого населення економічну діяльність і релігійний фанатизм. В ХІХ ст. країною прокотилася хвиля ритуальних судових процесів, на яких іудеїв звинувачували у вбивствах християнських дітей і у застосуванні у релігійних ритуалах їхньої крові, розпочалися жорстокі єврейські погроми. В період першої світової війни (1914-1918) євреїв виселяли з прифронтової зони і піддавали всіляким репресіям як можливих зрадників. В такому складному стані іудейське населення знаходилося до початку ХХ ст., коли в 1917 р. Тимчасовий уряд скасував всі віросповідні і національні обмеження в країні.

Підрозділ 2.3 „Ставлення до іудеїв у християнському суспільстві” розглядає сутність взаємовідносин іудейського і християнського населення Російської держави, які знаходилися під впливом офіційного ставлення уряду щодо євреїв. Стосунки між іудеями і християнами визначалися специфічним ставленням обох сторін до „інородців” та „іновірців”. Це, однак, не заважало їм успішно співпрацювати і звертатися за допомогою один до одного. Зафіксовані випадки поклоніння християн могилам хасидських цадиків, що, за повір'ям, захищало цілі населені пункти від війн, епідемій та інших негараздів. Відомі також свідчення про участь іудеїв в українських народних рухах під керівництвом Олекси Довбуша та Устима Кармалюка. Російська і українська передова інтелігенція також знаходилася під впливом офіційної антиєврейської політики уряду. Головним засобом, за допомогою якого іудеї можуть позбутися свого особливого становища в державі, інтелігенти вважали асиміляцію і перехід іудеїв у християнство. Такої думки дотримувалися І. Аксаков, І. Тургенєв, М. Чернишевський, М. Костомаров, М. Вовчок, П. Куліш, М. Драгоманов, М. Пирогов та багато інших демократів і лібералів.

Третій розділ - „Реформаційні процеси в іудаїзмі та виникнення хасидизму” - присвячений причинам виникнення і сутності реформаційних процесів в іудейській суспільно-релігійній організації, що виявилися у появі месіанських рухів і хасидизму.

Підрозділ 3.1 „Передумови та витоки хасидизму” розглядає основні соціально-економічні і політичні передумови виникнення месіанських рухів і хасидизму; сутність іудейських духовних течій - попередників хасидизму.

Хасидизм як нова, реформаційна ідеологія в іудаїзмі, виник у складних зовнішніх умовах буття євреїв Східної Європи. Війни, що вела Річ Посполита, Хмельниччина та інші народні заворушення, насамкінець розподіли Польщі (1772, 1793, 1795) розхитали традиційний уклад життя іудеїв, викликали розрив общинних і сімейних зв'язків, значне майнове розшарування і труднощі у духовному житті. Ідеологічні проблеми в єврейському середовищі - падіння релігійних авторитетів, закриття шкіл, занепад талмудичної науки поглибилися месіанськими єретичними рухами сабатиянства і франкізму, що не виправдали споконвічні сподівання єврейського народу на звільнення за допомогою Месії, а, навпаки, намагалися розхитати основи іудаїзму. Хасидизм Бешта виник у XVIII ст. за тих самих умов, що і месіанські рухи у XVII ст., а саме:

а) соціально-політичні та економічні утиски єврейства і його традиційної релігії;

б) розрив соціальних, економічних та духовних зв'язків всередині іудейських общин;

в) психологічні чинники занепокоєння, невпевненості, відчаю після воєнних погромів;

г) падіння авторитету рабинату;

д) поширення містичних ідей та діяльності „баал-шемів”.

На відміну від Сабатая Цві і Я. Франка Бештові вдалося реформувати іудаїзм, знову об'єднавши євреїв навколо релігії. Ідейними витоками нової теорії стали як стародавні традиції „хасидуту” (благочестя) та Кабали, що розвивалися на протязі багатьох сторіч, так і месіанські теорії сабатиянства і франкізму. Бешт творчо переробив і синтезував всі попередні ідеї, розробивши зовсім нову теорію, яка відіграла важливу роль у житті іудеїв. Він змінив релігійну практику таким чином, що вона надала нової життєвої енергії іудейському релігійному життю, допомогла пересічному єврею знайти опору у вірі та позитивній життєвій філософії.

Підрозділ 3.2 „Сутність і причини поширення хасидської ідеології” розкриває сутність хасидського вчення і досліджує причини швидкого поширення хасидизму в російській межі осілості євреїв та за її межами.

Сьогодні хасидизм вважається реформаційним релігійно-суспільним явищем, яке, хоч і виглядало на початку своєї історії як революційне, не похитнуло жодного з постулатів іудаїзму. Бешт надав месіанській теорії Сабатая Цві абсолютно інший зміст, при якому пришестя Месії, тобто звільнення іудейського народу, пов'язується перш за все з духовним удосконаленням кожної конкретної особи. Тут виявляється новий, більш активний і в той же час простий підхід до наближення очікуваної свободи: не треба нікого чекати, треба працювати над собою тут і зараз. Сабатай був натхненним проповідником, харизматичною особистістю, хоча не мав достатнього досвіду у талмудичних науках. В основі ідеології Бешта також опинився релігійний лідер, ватажок, що здатний повести за собою віруючих незалежно від власної освіти - хасидський цадик. Члени організації „Хасидей Ашкеназ” (ХІІ-ХІІІ ст.) твердили, що справжній хасид повинен бути втіленням релігійного ідеалу, зразком для інших віруючих у повсякденному житті і виконанні релігійних обрядів. Бешт вважає беззаперечним ідеалом і зразком для наслідування цадика. Кабалістичну тезу про існування тісного та нерозривного зв'язку між Богом і людством Бешт також розвиває у відповідності із своїм власним світосприйняттям. Служити Богу, за вченням хасидів, можна не тільки виконанням заповідей, а й всіма мирськими справами. Цей новий погляд на стосунки іудея з Всевишнім накладав на віруючого більшу відповідальність у релігійному та особистому житті, давав йому відчуття причетності до глобальних процесів Всесвіту.

Зміни в релігійній теорії і практиці, запропоновані хасидами, прийшлися до вподоби всім прошаркам іудейського населення, спочатку на території України, пізніше - за її межами. На кінець ХІХ ст. члени цього руху складали 40-50% світового єврейства. Вони представляли основне ядро іудеїв України, Польщі, Бессарабії, Румунії та значними групами населяли Литву, Білорусь, Угорщину, США і Палестину. На нашу думку, основними причинами швидкого і майже безперешкодного поширення хасидизму є:

1) відсутність в хасидській ідеології відхилень від іудейської традиції, що було особливо важливо після відступництва сабатиян і франкістів;

2) запропонована хасидами легкість спілкування з Богом, що не потребувала особливої теоретичної і практичної підготовки;

3) можливість власним життям змінювати навколишній світ і, що найголовніше, впливати на небесні сфери і прискорити пришестя Месії;

4) наявність нового духовного лідера - цадика, який був першим серед рівних, але мав можливість напряму спілкуватися з Богом і таким чином допомагав вирішувати не тільки теоретичні релігійні питання, а й проблеми повсякденного життя;

5) легкість приєднання до нового співтовариства.

Таким чином, завдяки нововведенням Бешта, хасидизм став швидко перетворюватися на масовий рух, залучаючи до своїх лав все більшу кількість прихильників.

Підрозділ 3.3 „Розвиток хасидизму та його основні напрямки” зосереджується на основних етапах розвитку хасидської ідеології, а також на її територіальних відмінностях. Нами пропонується нова періодизація розвитку хасидизму від його виникнення і до початку ХХ ст., що базується на визначенні впливу хасидизму на іудейське суспільне життя:

І етап - 1730-і - 1770-і роки - виникнення і поширення хасидської ідеології, зародження цадикізму і початок поділу руху на три гілки;

ІІ етап - 1770-і - 1804 р. - подальший розвиток хасидизму у трьох напрямках, боротьба з міснагідами;

ІІІ етап - 1804-1917 роки - об'єднання хасидів з рабіністами для боротьби проти Гаскали і перетворення ортодоксального іудаїзму на консервативну силу.

На першому етапі свого існування (1730-1770 роки) хасидизм швидко, майже безперешкодно перекинувся з України на сусідні території, його прийняла неймовірна кількість прихильників серед усіх верств іудейського населення. Відразу ж яскраво виділилися три його магістральних напрямки, що відрізнялися за своїм змістом. З самого початку свого існування хасидизм не був єдиним рухом і формувався як комплекс поглядів послідовників Бешта. Пізніше, в залежності від територіальних особливостей, склалися напрямки хасидизму, лідерів яких об'єднувала певна спорідненість поглядів. Перший з них - південний, або український (волино-подільський) хасидизм, що характеризується підвищенням ролі цадика у релігійному та суспільному житті іудеїв. На цих територіях хасидизм швидко перетворився на цадикізм - обожнювання цадика та поклоніння йому як святому. Найяскравішими представниками української гілки хасидизму є Дов Бер з Межирічу, Елімелех з Лежайську та Нахман Брацлавський. Західний (польсько-галицький) хасидизм також базувався на поважанні цадика, але мав відмінності від українського, уособлюючи так звану «школу Пшисхи» та її видатних представників Яакова Іцхака на прізвисько «Єврей», Симху-Бунема та Менахема-Мендла із Коцку. Він заперечував чудотворство, не вимагав поклоніння цадику і додав раціональне зерно у початкову теорію Бешта. Лідери північного, або литовсько-білоруського хасидизму формально не заперечували бештової теорії, але насправді суттєво її змінили. Основному представнику цього напрямку, Шнеуру Залману з Ляд вдалося збагатити хасидизм раціональними ідеями та уникнути містичної екзальтації Бешта. Фактично, Ш. Залман максимально наблизив хасидизм до традиційних постулатів ортодоксального іудаїзму. У своїх проповідях він доводив, що основою хасидизму повинні стати три етичні категорії: «Хохма» ( мудрість), «Біна» (розум) та «Даат» (знання). За абревіатурою цих слів система Ш. Залмана отримала назву «Хабад». Незважаючи на свої територіальні відмінності, всі гілки хасидизму активно поширювалися в „межі єврейської осілості” та за кордонами Російської держави, залучаючи на свій бік все більшу кількість прихильників.

У четвертому розділі - „Ідеологічна боротьба в іудейському середовищі і криза общинного самоврядування” розглядаються два наступних періоди розвитку хасидизму, на протязі яких відбувалася боротьба хасидів за існування із внутрішніми і зовнішніми противниками. Наприкінці цієї боротьби хасидизм остаточно примирився з ортодоксальним іудаїзмом, але суспільні зміни, викликані поширенням цього руху, сприяли руйнуванню традиційної іудейської общини.

В підрозділі 4.1 „Протидія талмудистів і владних структур поширенню хасидизму” аналізуються традиції, що склалися серед прихильників хасидизму в релігійному і суспільному плані у другому періоді його розвитку (1770-1804 р.). Простежується історія створення хасидських релігійних общин, які, на відміну від традиційних, формувалися не за територіальною ознакою - прихильники певного цадика могли жити в різних містечках. Поступово хасидські общини стали заміняти собою кагали, руйнуючи традиційну іудейську суспільну організацію. Хасидам вдалося відтіснити ортодоксальних рабинів від керівництва общинами і зайняти їх місце. Протиріччя між рабинами і цадиками, між представниками ортодоксального іудаїзму і хасидами неминуче призвели до сутичок, в які поступово втягнулася царська адміністрація. Особливо запекла боротьба розгорнулася на територіях Литви та Білорусії, які були тоді твердинями рабинізму і активно протидіяли поширенню будь-яких змін у релігії. Хасиди намагалися відстоювати свої позиції, користуючись допомогою все більшої кількості прихильників. Протистояння хасидів і ортодоксів виявилося не стільки релігійним, скільки соціально-економічним, боротьбою за владу в іудейських общинах. Незважаючи на кількісну перевагу міснагідів, їм не вдалося перемогти хасидів. Тоді міснагіди підключили до своєї боротьби царські владні структури. Вони написали декілька доносів на хасидів і їхнього лідера Ш. Залмана, звинувачуючи їх у сектантській і розкольницькій діяльності. Влада змушена була втрутитися, але, не знайшовши у діях хасидів загрози державному спокою, дозволила їм виконувати свої релігійні обряди. Цей дозвіл був узаконений Положенням про євреїв 1804 р.

Пізніше владні чиновники не випускали хасидів із поля свого зору, що виявилося у кампаніях по боротьбі з їхньою релігійною літературою, з поїздками цадиків по містечках і таке інше. Але влада не дуже заглиблювалася у сутність релігійних протиріч в іудейському середовищі. Головною її метою було збереження політичної стабільності в країні та утримання маси іудеїв у покорі.

Підрозділ 4.2 „Роль ортодоксального іудаїзму, хасидизму і Гаскали у суспільній кризі російського іудейства” визначає місце і роль хасидизму у релігійно-суспільному житті іудеїв Російської імперії в XVIII - на початку XX ст.

На початку третього періоду розвитку хасидизму (1804-1917 рр.), в першій половині ХІХ ст., релігійна ситуація остаточно змінилася на користь хасидів - їхні общини майже повністю замінили собою традиційні іудейські. Хасидські цадики і рабини навчилися мирно співіснувати, розподіливши між собою обов'язки в іудейській спільноті: рабин залишався беззаперечним авторитетом в законах Тори, а за вирішенням повсякденних питань віруючі зверталися до цадика. В останні десятиріччя ХІХ ст. поширення хасидизму в межі єврейської осілості значно уповільнилося. Виявилася негативна роль цієї релігійної течії, оскільки вона остаточно позбулася тих прогресивних демократичних рис, які мала за часів Бешта, перетворившись на твердиню середньовічного способу життя за релігійними законами та наказами Талмуду. Між тим, розвиток капіталістичних відносин, ріст економічних зв'язків із країнами Західної Європи сприяли поширенню серед євреїв ідей просвітництва та емансипації. В Західній Європі виник і швидко поширився єврейський просвітницький рух - Гаскала. Багато молодих людей опинилося під впливом демократичних ідей просвітителів і революційної ідеології. Вони стали активно домагатися реформації іудаїзму, відмови від старих закостенілих традицій, вимагали зрівняння в правах іудеїв із місцевими жителями. В підрозділі аналізуються погляди представників єврейської Гаскали М. Мендельсона, М. Левіна (Сатановера), Й. Перля, І.-Б. Левінзона.

Гаскала підривала традиційні основи єврейства, але сприяла тому, що іудеї вперше почали масово вивчати світські науки, іноземні мови, отримали право навчатися в християнських учбових закладах та носити європейський одяг. Хасидизм рішуче заперечував будь-які зміни традиційного життя, намагався перешкодити розвитку у єврейському середовищі світських течій - робітничого руху, рухів прибічників асиміляції та національного відродження. Цадики всіх напрямів активно протидіяли просвітництву, наполягаючи на тому, що для іудея повинно бути головним і єдиним виключно релігійне навчання. У свою чергу маскілім (просвітники) називали хасидизм своїм головним ворогом. Вони ставилися до хасидів як до релігійних фанатиків, що примусово ізолюють іудеїв та заважають молоді рухатися вперед.

Запекла протидія хасидських лідерів поширенню Гаскали відштовхувала від традиційного способу життя єврейську молодь, яка не хотіла більше керуватися в житті виключно релігійними законами. Так поступово хасиди почали втрачати своїх прихильників. Антиєврейські заходи уряду, зростання впливу маскілім стали факторами, що змусили хасидів і міснагідів остаточно припинити міжусобну боротьбу і разом виступити на захист традиційного способу життя. Але асиміляторська політика царського уряду та прогресивні ідеї Гаскали продовжували руйнування іудейського традиційного способу життя, якому хасиди і рабіністи вже не могли протистояти. Релігія поступово перестала бути домінуючим та визначним фактором в житті єврейської молоді. Релігійні лідери хасидів і міснагідів, незважаючи на своє об'єднання, в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. поступово стали втрачати свою владу над віруючими, все більше євреїв відійшли від релігії взагалі.



ВИСНОВКИ

У висновках відповідно до мети дисертації автором зроблені узагальнення та підведені підсумки дослідження.

Іудейська спільнота була замкненою системою, що базувалася на національній релігії, окремій формі управління і ретельному збереженні сімейних цінностей. При цьому іудаїзм залишався визначною силою, що впливала на всі сфери духовного і суспільного життя євреїв. Традиційний іудейський Закон визначав не тільки культову поведінку віруючих, а й допомагав вирішувати побутові, фінансові і судові справи. Система общинного самоврядування іудеїв також напряму залежала від настанов релігійних текстів.

У XVIII ст. непорушні устої іудаїзму почали розхитуватися не лише важкими соціально-економічними і політичними умовами існування євреїв, а й поглибленням серед них месіанських настроїв, які вилилися у створенні сабатиянської та франкістської сект. Підпадаючи під вплив Сабатая Цві чи Якова Франка, євреї шукали відчуття моральної захищеності у своєму непростому житті, але знайшли зраду та розчарування. Тільки хасидизм зміг дати багатьом іудеям духовну опору та сподівання на краще життя. Незважаючи на те, що ця релігійна течія спочатку сприймалася рабинами як відступницька секта та єресь, саме вона змогла утримати євреїв у рамках стародавнього іудаїзму.

Хасидизм змінив ставлення віруючих до своєї релігії, зробив віру опорою в житті пересічного єврея. Засновник хасидизму Бешт розробив радикально нову релігійну ідеологію, що відрізнялася від ортодоксального іудаїзму перш за все своїм оптимістичним ставленням до життя. Хасиди довели цінність для Бога кожної особистості, незалежно від її суспільного становища, багатства та знання єврейського Закону. Отже, хасидська реформа не порушила основи релігії, як західноєвропейська християнська Реформація, а, навпаки, укріпила авторитет іудаїзму серед євреїв.

Разом с тим ця релігійна течія посилювала кризу та розпад єврейської спільноти. На фоні асиміляторської та репресивної політики царського уряду щодо іудеїв хасидизм сприяв падінню релігійних авторитетів, розпаду традиційної сім'ї та общинного самоврядування, появі інших реформістських течій в іудаїзмі. Руйнівні наслідки панування хасидизму на більшій частині межі осілості поглиблювалися наступом на традиційні іудейські цінності з боку Гаскали - єврейського просвітницького руху, що охопив Росію наприкінці XVIII - у ХІХ ст. та викликав появу нової єврейської інтелігенції - людей, що все більше відходили від релігії. Так поступово, починаючи із утворення і діяльності хасидських громад в середині XVIII ст. і закінчуючи поширенням просвітницьких і революційних ідей на початку ХХ ст. була зруйнована традиційна єврейська релігійна община, ставши початком асиміляції євреїв з слов'янським населенням.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Рибак О. Становлення і розвиток вчення хасидизму в Україні // Українське релігієзнавство. - К., 2000. - №15. - с. 43-50.

2. Рибак О. Концепція раннього хасидизму: витоки та розвиток // Українське релігієзнавство. - К., 2002. - №22. - с. 54-61.

3. Рибак О. Основні напрями хасидизму та особливості їх розвитку // Українське релігієзнавство. - К., 2007. - №44. - с. 294-303.

4. Рибак О.А. Розвиток теорії цадикізму в хасидизмі з середини XVIII до початку ХХ ст. // Проблеми історії України. Факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. - К., 2005. - с. 234-242.

5. Рибак О. Царське самодержавство та українці і євреї у XVII-XIX ст. // Українознавство. - К., 2006. - №4. - с. 155-159.

6. Рыбак Елена. Из истории хасидизма. По документам Государственного архива Киевской области (ГАКО) // Девятые запорожские еврейские чтения. - Запорожье, 2005. - с. 33-37.

7. Рыбак Е. Взаимоотношения хасидов с властями Российской империи в конце XVIII - в ХIX вв. (на основе архивных материалов) // Десятые запорожские еврейские чтения. - Запорожье, 2006. - с. 114-119.

8. Рибак О.А. Єврейський просвітницький рух Гаскала та хасидизм в Російській імперії в другій половині ХІХ ст. // Одиннадцатые запорожские еврейские чтения. - Запорожье, 2007.



АНОТАЦІЯ

Рибак О.А. Хасидизм як вияв реформаційних процесів в іудаїзмі на території Російської імперії в середині XVIII - на початку XX сторіччя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11 - Релігієзнавство. - Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди Національної академії наук України, Київ, 2008.

Дисертація висвітлює реформаційні процеси в іудаїзмі, що відбувалися на території Російської імперії в середині XVIII - на початку XX сторіччя. Складна політично-економічна ситуація та духовний занепад в іудействі, викликані зовнішніми причинами, призвели до поширення месіанських рухів, а пізніше і до виникнення нової релігійної течії - хасидизму. Хасидизм, реформувавши зовнішній бік релігії та демократизувавши її, швидко охопив територію межі осілості та поширився за її кордони. Поступово, однак, на більшості територій він перетворився на цадикізм - обожнювання цадика і регресивну силу в іудействі. Боротьба хасидів з їх противниками міснагідами за домінування в єврейській спільноті закінчилась перемогою хасидизму та руйнацією традиційної єврейської общини. Цей процес був поглиблений асиміляторською політикою царського уряду щодо іудеїв, підтриманою представниками єврейського просвітницького руху Гаскала. Так хасидизм, виступивши спочатку як суто релігійний реформаційний рух, призвів до руйнації традиційної єврейської спільноти.

Ключові слова: хасидизм, містицизм, Кабала, месіанство, реформаційний рух, цадик, асиміляція, просвітництво, традиційна община, ортодоксальний іудаїзм.



АННОТАЦИЯ

Рыбак Е.А. Хасидизм как проявление реформационных процессов в иудаизме на территории Российской империи в середине XVIII - начале ХХ веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11 - Религиоведение. - Институт философии имени Г.С. Сковороды Национальной академии наук Украины, Киев, 2008.

Диссертация освещает реформационные процессы в иудаизме, происходившие на территории Российской империи в середине XVIII - в начале XX века. Сложная политико-экономическая ситуация и духовный упадок в иудействе, вызванные внешними причинами, привели к распространению мессианских движений, а затем - к возникновению нового религиозного движения - хасидизма. Хасидизм, реформировав внешнюю сторону религии и сделав ее более демократичной, быстро охватил территорию черты оседлости и распространился за ее пределы. В процессе развития и в зависимости от территориальных особенностей проживания иудеев хасидская идеология разделилась на три основных направления: южный (волыно-подольский), западный (польско-галицкий) и северный (литовско-белорусский) хасидизм. Такое разделение было вызвано тем, что с самого начала теорию основателя хасидизма Бешта развивали его многочисленные ученики, каждый из которых добавлял в нее свои идеи. Постепенно на большинстве территорий черты оседлости хасидизм превратился в цадикизм - обожествляющую цадика регрессивную силу в иудействе. Борьба хасидов с их противниками миснагидами за преобладание в еврейском обществе завершилась победой хасидизма и фактическим объединением противников в системе ортодоксального иудаизма. Почти повсеместная замена в черте оседлости традиционных иудейских общин на хасидские привела к разрыву семейных и старых общинных отношений в еврейском обществе. Этот процесс был усугублен ассимиляторской политикой правительства по отношению к иудеям, которые поддержали представители еврейского просветительского движения Гаскала. Кроме того, хасиды и ортодоксы, защищая древние религиозные иудейские ценности и жизненный уклад, стали активно бороться с еврейским просветительством и проникновением светской идеологии в иудейскую среду, оттолкнув тем самым от себя значительную часть еврейской молодежи. Так хасидизм, выступив сначала как чисто религиозное реформационное движение, превратился в социальную силу, которая, сохранив приверженность иудейским ценностям, способствовала разрушению традиционного еврейского общества.

Ключевые слова: хасидизм, мистицизм, Каббала, мессианство, реформационное движение, цадик, ассимиляция, просветительство, традиционная община, ортодоксальный иудаизм.



SUMMARY

Rybak O.A. Hassidism as a representation of the reformational processes in Judaism in Russian empire in the middle of XVIII - early XX century. - Manuscript.

The dissertation for receiving a scientific degree of the candidate of the historic sciences - speciality 09.00.11. - Religion studies. - Institute of Philosophy named after H. S. Skovoroda of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2008.

Dissertation throws light upon the reformational processes in Judaism, which took place on the territory of Russian Empire in the middle of XVIII - early XX century. Complicated political-economical situation and spiritual declaim in Judaism, which were provoked by external reasons, caused extended messianic movements and later - the appearance of a new religious course - Hasidism. Hasidism had reformed the external side of religion and had made it more democratic. It spread to the settled territory and diffused over it borders. However, gradually on the most of territory it transformed into tsadikism - the adoration of tsadik and regressive power in Judaism. The hasid's struggle with adversaries misnagids for domination in Jewish society ended with the victory of the Hasidim and destroying of traditional Jewish community. This process was absorbed with assimilation policy of tsarist government to Jews, which was supported by members of Jewish educational move of Gaskala. So Hasidism, which was the religious reformational movement in the very beginning, caused the destroying of traditional Jewish community.

...