Соціально-політичні і соціокультурні імплікації пізнього протестантизму в процесі трансформації українського суспільства

Виявлено, що з часу релігійної свободи протестанти дедалі активніше відгукуються на всі події в суспільстві і особливо на ті, що мають безпосереднє відношення до моралі. Відзначено, що певних результатів у цій сфері їм вдалося досягнути завдяки участі провідних лідерів найбільших протестантських конфесій у складі Всеукраїнської Ради Церков (ВРЦ), де вони активно виступають проти пропаганди алкогольних і тютюнових виробів, одностатевих шлюбів та абортів. Особливою активністю відзначаються деякі вчені- християни, якими зокрема порушується питання про право особистості на вільний розвиток та застерігаються можливості формувати альтернативні шкільні та вузівські програми, у тому числі з біології, географії та давньої історії.

У підрозділі 4.3. “Українські протестанти в системі міжнародного внутрішньоконфесійного та інтерденомінаційного спілкування” показано, що міжнародну діяльність українських протестантів з початку 90-их років можна умовно поділити на два етапи, перший з яких характеризувався очікуванням допомоги для розвитку різних сфер діяльності, тоді як другий вже став етапом зрілості, що, між іншим, засвідчують розширення географії заснування церков для емігрантів, що вимагає створення закладів як професійної, так і непрофесійної богословської освіти; співпраця з міжнародними об'єднаннями, участь у міжнародних матеріально-фінансових проектах, надання гуманітарної допомоги країнам, які її гостро потребують, а також поширення місіонерської діяльності на африканські країни та країни арабського світу. При цьому особливо наголошено, що, українські проповідники розширюють сферу міжнародного проповідництва, позиціонуючи себе як поборники чистоти євангельського вчення і в той спосіб набуваючи авторитету на різних європейських форумах.

У подальшому викладі доводиться, що з розвитком глобалізаційних процесів нове століття спричинило й деякі зміни у ставленні українських протестантів до римо-католицької та англіканської церков, стосунки з якими завжди були складними хоча б з огляду на те, що їм вказувалося на втрату істинного вчення.

протестантизм соціальний політичний культкрний

ВИСНОВКИ

Наголошується, що пізній протестантизм посилює свої позиції, а число його прихильників зростає вирішальною мірою за рахунок країн, що розвиваються, і де п'ятидесятницькі, неоп'ятидесятницькі та харизматичні спільноти посідають домінантні позиції, і в сумі складає другий за кількістю контингент людей Землі, що називають себе християнами (після католиків). Пізньопротестантські спільноти є надзвичайно деномінаційно множинними. Водночас, вони є найбільш динамічними в порівнянні з будь-якими іншими християнськими спільнотами взагалі і протестантськими зокрема.

Доводиться, що в низці суспільств найдинамічніші пізньопротестантські рухи зустрічають ентузіастичну підтримку середнього класу, а також освіченої верстви, хоча головним резервом п'ятидесятницьких і харизматичних рухів надалі лишаються маси людей невисокого соціального статусу країн Третього світу, де євангелічні спільноти стають для них формою організації щоденного життя, громадського підкріплення та засобом подолання соціальної відчуженості. Цю ж тенденцію засвідчує досвід пострадянських країн, зокрема й Україна, де вихід з економічного колапсу і політичної невизначеності супроводжувався зменшенням притоку до пізньопротестантських громад.

Обґрунтовується, що еволюцію пізньопротестантських спільнот в Україні останнього двадцятиріччя визначає їх послідовна інституалізація та десектанізація, формування й поглиблення богословської думки, підвищення соціального статусу членів громад, дедалі активніша включеність у суспільно-політичні й соціально-економічні процеси та перетворення протестантизму на помітний фактор суспільно-релігійного життя країни.

Перше десятиліття релігійної свободи суттєво змінило конфігурацію протестантизму в Україні, що з одного боку вивело український протестантизм на магістралі тісних взаємодій з світовою спільнотою, з іншого - привели до зміни або перегляду тих принципів, на яких стояли протестантські церкви в радянський період.

Демократичні процеси і особливо легітимізація свободи слова в Україні спричинили певну корекцію соціально-політичних поглядів традиційних протестантів та кристалізацію власної позиції неопротестантськими церквами. Вирішення питання участі українських протестантів у політичному житті країни є неоднозначним, хоча в деяких конфесіях це питання набрало вже чітко сформованого характеру.

Після зростання протестантських громад в Україні упродовж 90-их років ХХ ст. настав період стабілізації його чисельності, а згодом і навіть деякий спад, що, крім іншого, пояснюється економічним піднесенням, коли минає шок від перетворень у стилі “дикого капіталізму”, а саме суспільство вступає у фазу дорослішання. Відносна економічна і суспільно-політична стабілізація щонайменше збігається у часі з уповільненням зростання пізньопротестантських, і, зокрема, харизматичних громад.

Богословська освіта протестантських деномінацій в Україні пройшла певний шлях, який увібрав у себе і відмову від “позаєвангельського мудрування”, і подальше майже безальтернативне домінування зарубіжного, головно північноамериканської теології, і конфлікт очікувань, і, нарешті, формування власне українських елементів освітнього процесу.

Подолання пострадянської спадщини, різноплановість і масштабність соціального служіння, формування системи освіти і підготовка богословських кадрів, створення загальноосвітніх шкіл та вузу, трансформація розуміння політичної участі, входження в мас-медійний простір і розуміння важливості професійної діяльності в ЗМІ, розширення впливу в сфері міжнародного релігійного життя визначили тенденції розвитку процесів у пізньому протестантизмі України.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Спис О. Соціальна активність сучасних протестантських громад (на прикладі баптистських, п'ятидесятницьких, харизматичних церков) // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Філософія. Наук. зб. - Чернівці, 2003. - Вип. 163-164. - С. 63-65.

2. Спис О. Релігійно-суспільні та соціокультурні зміни в пізньопротестантських громадах (за результатами експертного опитування) // Українське релігієзнавство. - 2005. - № 2. - С. 86-95.

3. Спис О. Протестантські громади в процесі президентських виборів-2004 // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Філософія. Зб. наук. праць. - Чернівці, 2005. - Вип. 240-241.- С. 148-153.

4. Спис О. Релігійна освіта як фундаментальний принцип прав людини: аналіз позиції протестантських лідерів // Гуманітарний вісник ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди”: Науково-теоретичний зб. - Переяслав-Хмельницький, 2006. - С. 475-481.

5. Спис О. Сучасний протестантизм на шляху інституалізаційного становлення: протиріччя, проблеми, виклики // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Філософія. Зб. наук. праць. - Чернівці, 2006. - Вип. 301-302. - С. 174-178.

6. Спис О. Соціально-економічний розвиток і еволюція пізньо- протестантських громад // Українське релігієзнавство. - 2006. - № 42. - С. 108-113.

7. Спис О. Соціально-психологічні і соціокультурні проблеми організації богословської освіти в сучасному українському протестантизмі // Актуальні питання міжконфесійних взаємовідносин в Україні / За заг. ред. В Андрущенка, В Бондаренка, М.Заковича та ін. - К., 2005. - С. 151-157.

Размещено на Allbest.ru