Дослідження основних релігій країн Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ РЕЛІГІЙ КРАЇН ЄВРОПИ

Вступ

Релімгія -- віра, особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини [Кислюк К. В. Релігієзнавство : підручник для студентів вузів / К. В. Кислюк, О. М. Кучер. - [5-е вид., виправ. і доп.]. - К. : На-род. укр. академія, 2007. - С. 425 - 464].

Основними релігіями у Європі є християнство і іслам.

Найбільш поширеною течією християнства у Європі є католицизм. Він поширений у країнах Південної Європи, також у Польщі, Франції та ін. У Європі найбільше католицьке населення - в Італії. Воно становить 57 мільйонів. В Україні згідно з опитуванням Центру Разумкова частка католиків становить 5,9 % від усього населення, або 15,8 % із числа тих, хто зараховує себе до певної конфесії, більшість із них -- греко-католики. За іншими даними, в Україні налічується близько 5,5 мільйонів греко-католиків та близько мільйона римо-католиків [1].

Православ'я дотримуються греки, серби, македонці, болгари, українці, росіяни, білоруси і грузини. Така течія християнства, як протестантизм, у Європі майже відсутня. Він поширений у деяких країнах Середньої та центральної Європи.

Іслам є другою релігією, після християнства за кількістю послідовників, хоча ця релігія є самою наймолодшою світовою релігією. Іслам виник на початку VII ст. н.е. на Аравійському півострові, а в Європу прийшов зовсім не так давно. З таких країн як Магриб і країни Близького Сходу, а також африканських країн після Другої Світової війни було дуже багато емігрантів до країн Західної Європи, таких як Франція, Німеччина, Велика Британія та багато інших. Серед нині існуючих мусульманських держав Європи є Албанія, Боснія і Герцеговина, Республіка Косово.

Проблеми таких релігій як іслам та християнство на території Європи, а також нашестя арабів на Заході і є актуальністю теми дослідження.

Тема дослідження є «Географічна характеристика основних релігій Європи».

Об'єктом дослідження курсової роботи є релігійний склад населення Європи.

Предметом дослідження є просторово-часова характеристика релігійної структури населення Європи та її динаміка.

Мета: Виявити регіональні відмінності релігійної структури Європи.

Виходячи із мети дослідження було б поставлені такі завдання:

Дослідити регіональні відмінності кожного регіону Європи

Зробити статистичний аналіз поширення релігій у кожній країні.

Теоретична новизна дослідження полягає прогнозуванні наслідків цього процесу ісламізації у майбутньому.

Результатом мого дослідження стануть карти розповсюдження основних релігій Європи, карта міграції мусульманського населення, карта регіональних відмінностей чисельності релігійного населення.

1. Теоретичні засади дослідження основних релігій країн Європи

1.1 Місце сакральної географії у системі географічних наук, і її дослідження

Сакральна географія -- галузь релігієзнавства, що вивчає загальну схему поширення релігій, сучасну релігійну карту світу, роль природного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах земної кулі, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем [Шабля П. І, Вісьтак А.І. Сакральна географія: становлення і проблеми розвитку / / Проблеми територіальної організації суспільства: Тез докл - Перм, 2003].

Знання сакральної географії допомагають формувати повноцінний світогляд, здійснювати оцінку власної і суспільної сакрально-географічної поведінки та ролі релігійної сфери в суспільній життєдіяльності.

Рис. 1.1 Побудовано автором за [2].

Об'єктом вивчення сакральної географії є людина, її сакральний світ і релігійна поведінка, соціальне середовище та релігійні організації, природне й соціальне середовище та культові місця, природне і соціальне середовище та культові споруди, соціальна доктрина церкви -- геопросторові форми сакральних елементів, у тому числі елементів релігії як комплексу об'єктів і явищ, їх міфології, змісту, генезису, динаміки, факторів і законів формування та функціонування. На думку О. Шаблія, можна стверджувати про реальність існування глобально-ареальних та елементарних форм, тобто мікроформ (наприклад, територія церковної парафії), між якими містяться перехідні форми, зокрема й регіональні. Він вважає, що зміст цих форм визначається територіальними сакральними системами (ТСС). За О. Шаблієм, в ідеальному порядку до складу таких систем входять: функціональне ядро -- сукупність закладів, які здійснюють головну функцію системи -- надання релігійних послуг населенню (церкви, монастирі, лаври); сукупність закладів і підприємств релігійної інфраструктури; сукупність закладів і підприємств, що виконують периферійні функції стосовно ядра системи (церковні школи, шпиталі та ін.); сукупність закладів та інституцій управління релігійним життям і діяльністю.

Аспект досліджень цієї науки -- територіальні особливості розвитку та функціонування об'єкта сакральної географії [Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любіцева Г.О. Географія релігій - М.: Артек, 1998 ].

Найважливіший метод дослідження в сакральній географії -- геометод, а також низка методів, які використовуються в інших науках (зокрема, картографічні, моделювання, статистичні, соціологічні) [3].

Мета дослідження сакральної географії -- виявлення територіальних закономірностей та особливостей територіальної організації релігії, а також релігійної сфери як комплексу явищ і об'єктів. Для досягнення цієї мети передусім треба розв'язати такі завдання:

-- виявити причини і фактори поширення тієї чи іншої релігії у межах конкретної держави, світі загалом;

-- з'ясувати закономірності розподілу культових споруд на території;

-- вивчити вплив релігійних вірувань на спосіб життя різних соціальних верств населення;

-- визначити особливості релігійної поведінки людей;

-- дослідити роль релігії у формуванні суспільного розуму та суспільного інтелекту на конкретній території;

-- вивчити вплив міжконфесійної ситуації на розвиток продуктивних сил, динаміку соціальних процесів;

-- дослідити регіональні й конфесійні особливості соціальної доктрини церкви, їх вплив на рівень життя населення [3].

До завдань сакральної географії, на думку О. Шаблія, належить обґрунтування системи чинників розвитку і геопросторової організації територіальних сакральних систем; виявлення й обґрунтування законів і закономірностей їх формування, функціонування, структури та відповідності, розроблення понятійно-термінологічного апарату [3].

Предмет сакральної географії -- територіальна організація сакральної життєдіяльності людини, релігійної групи людей, країни, групи країн, світу та її вплив на територіальну організацію суспільства загалом в умовах співвідношення соціального сакрального простору й соціального сакрального часу з іншими соціальними просторами, часами та геопросторово-часовими координатами [3]. сакральний географія релігієзнавство християнство

Наприкінці XIX ст. почали формуватися науки про релігію загалом, науки про окремі релігії, а також про сакральну життєдіяльність населення.

У XX ст. почала формуватися географія релігії. Її сьогодні розуміють як самостійну галузь знань у системі соціальної географії, самостійну науку, що вивчає поширення релігій, їх взаємоспівіснування у конкретних геопросторово-часових координатах.

Згодом географію релігії почали називати, відповідно до терміна, запропонованого О. Шаблієм 1991 p., сакральною географією, і тепер ці терміни вживаються у науковій літературі як синоніми, хоч, безумовно, між ними існує певна різниця. Вона ґрунтується на відмінності у змісті понять релігійний і сакральний. Релігія, релігійні вірування містяться в основі сакральної життєдіяльності населення.

Термін "сакральний" (лат. священний) -- той, що причетний до релігійного культу і ритуалу, обрядовий. У найширшому розумінні він означає внутрішній, священний, святий, потаємний, духовний, особистий світ людини, групи людей, суспільства, в якому найголовнішим у житті є взаємозв'язок, спілкування з Богом, Вищими Космічними Силами, Світовим Розумом. Якщо зміст поняття "релігійний" у своїй основі містить ставлення людини до Бога, означає віру в нього, релігійну поведінку людини на Землі, а також ставлення Бога до людини, але переважно в межах конкретної конфесії, то зміст поняття "сакральний" вміщує все це в якнайширшому смислі: ще не було релігій з їх постулатами і нормами, але вже існував сакральний світ людини, етносу. Зміст поняття "сакральний" охоплює також систему відносин між людиною, групою людей, суспільством і священним -- найвищими цінностями, що завжди виявляються як дивовижна заповітна сокровенна таємниця [3].

Цей перший аспект розширення змісту поняття "сакральний" порівняно з терміном "релігійний" доповнюється другим. Суть його полягає ось у чому: реалізація взаємозв'язків і спілкування, осмислення внутрішнього, потаємного, сокровенного світу можливі в процесі особливої життєдіяльності, яка завжди індивідуальна (навіть віруючі однієї конфесії мають різний сакральний світ, а різні церкви -- власну соціальну доктрину). Така життєдіяльність і називається сакральною [3].

Отже, в такому сенсі зміст поняття "сакральний" дещо ширший, ніж зміст поняття "релігійний", тобто релігійний можна вважати ядром сакрального, хоч у сучасній науковій літературі дуже часто поняття "релігійний" і "сакральний" вживаються як тотожні. Тому сакральна географія порівняно з географією релігії повинна мати дещо ширший предмет дослідження.

Географічні аспекти вивчення релігій, мабуть, такі ж давні , як і країнознавчі дослідження і сягають часів Страбона та Геродота. Вперш предметну сутність географічних досліджень різних релігійних напрямів на певній території, дослідження створюваних у ході цього процесу структур.

Відтоді ці два підходи до просторових процесів функціонування релігії стали визначати напрями географічних досліджень. Найбільш послідовного обґрунтування вони набули в працях Е. Реклю, А. Геттнера, А. Філіпсона. ( Павлов С.В., Мезенцев К.В. Географія релігій: Навчальний посібник для студентів географічних і філософських факультетів вищих навчальних закладів. - «Артек», 2002. -504 с. )

Здебільшого описовий характер носили дослідження російських дореволюційних учених: В. Семенова, І. Покровського, В. Маркова, В. Кистяківського та інших. Більшої уваги заслуговують інформативні за своєю сутністю та оригінальні за виконанням картографічні роботи того часу, які відображали поширення окремих релігій, конфесійну ситуацію, церковну структуру тощо [4].

В Україні дослідження просторових аспектів релігійного процесу зв'язані з працями С. Рудницького, А. Кримського, Д. Антоновича та інших учених -- фахівців з різних галузей науки, здебільшого з історії, українознавства, мистецтвознавства.

Перервана наступність географічних досліджень релігійного життя на сучасному етапі поновлена працями О.І. Шаблія, в яких автор, спираючись на сучасне теоретичне підґрунтя, окреслює коло положень географічного вивчення релігійної сфери. Географія релігій визначається як суспільно-географічна дисципліна, для якої пропонується назва «сакральна географія» навзамін широко вживаної і в світі назви «географія релігій.

Нині дослідження з географії релігій в світі набули самостійної цінності й окреслились у науковий напрям. Про його поширенісгь та актуальність свідчить створення в 1976 році на географічному з'їзді в Нью-Йорку міжнародної робочої групи з географії релігій під орудою М. Бютнера (ФРН). Мета її -- координація зусиль науковців світу. Органом цієї групи є тематична серія «Географія релігій», що виходить у Німеччині з 1985 року. До речі, саме в Німеччині та США дослідження з географії релігій набули найбільшого поширення. В США перевага надається емпіричним дослідженням певних релігійних громад, проблемам їх співіснування, наприклад у межах великого міста [3].

1.2 Методологія досліджень релігієзнавства

У системі релігієзнавчих досліджень широко використовуються методологічні принципи, найпоширенішими серед яких с принципи об'єктивності, історизму, толерантності й терпимості, культурологічний, антропологічний, правового забезпечення свободи совісті.

Принцип об'єктивності - основна методологічна засада, базовий принцип будь-якого наукового дослідження, що передбачає розгляд феномена релігії таким, яким він є сам собою, незалежно від умов пізнання і засобів, що використовуються в пізнавальному процесі. Він вимагає дотримання вимог достовірності, неупередженості у відображенні релігійних явищ і процесів, закономірностей релігійного життя. Не меншу роль відіграє і вимога наукового обґрунтування знань про релігію, опора на всебічно перевірені факти. При цьому нехтуються установки, які часто мають суб'єктивний, емоційний, упереджений відтінок.

Принцип об'єктивності повинен доповнюватись принципам позаконфесійності який орієнтує дослідника на відхід від конфесійної зацікавленості при дослідженні релігійних явищ і процесів.

Методологічна функція об'єктивності реалізується також у нормативних вимогах принципу плюралізму, який передбачає однакове ставлення дослідника до різних конфесій.

Об'єктивність у межах релігієзнавчих досліджень реалізує свій потенціал через установку на цілісне дослідження релігійного феномена, а не окремих його складових. Одиничні вияви релігії не дають можливості осягнути її в цілому.

Принцип історизму - один із вузлових у релігієзнавчих дослідженнях. Він орієнтує на розгляд релігійних явищ і процесів у їх історичному розвитку з урахуванням конкретних просторово-часових факторів. Звідси вимога системності в його дослідженні: з'ясування причин, умов появи, етапів функціонування, еволюції, аналізу нинішнього стану об'єкта, дослідження і, зрештою, прогнозування майбутніх змін, тенденцій розвитку.

Принцип толерантності й терпимості передбачає терпимий, доброзичливий діалог релігійного та нерелігійного світоглядів. Безперечно, їх вихідні засади неоднакові, але обидва типи світогляду мають низку спільних ознак та ідей - загальнозначимі духовні вартості, моральні орієнтири та ідеали: екологічні, естетичні, соціально-політичні та інші цінності. Релігія повинна оцінюватись як загальнолюдське явище, яке акумулює і виражає думки, прагнення і волю всіх людей, функціонує в кожній ділянці суспільного життя, на всіх рівнях соціальної організації. Це відбувається тому, що в релігійній системі цінностей безпосередньо функціонують не лише суто релігійні цінності, а й загальнолюдські цінності реального життя.

Культурологічний принцип дозволяє розглядати релігію та вільнодумство в контексті розвитку духовної культури в історичному та сучасному аспектах При цьому розв'язується ціла низка проблем: з'ясовуються особливості релігії як феномена культури, властивості релігій но-культури их утворень, своєрідність історичних проявів вільнодумства в духовному житті суспільства та особистості.

Антропологічний принцип зосереджує увагу на аналізі світоглядних питань у контексті проблем буття людини, суті, мети та змісту її життя, смерті й безсмертя, тобто в руслі філософської антропології.

Принцип правового забезпечення свободи совісті передбачає право кожної особи на свободу совісті, світогляду, релігії та переконань. Це право містить свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноосібно чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні чи атеїстичні переконання.

1.3 Загальна характеристика дослідження християнства, як основної релігії Європи

Християмнство -- один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число 3-х світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства, іслам та іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього. Одна з авраамічних релігій (семітичногопоходження, також юдаїзм, іслам) [Кислюк К. В. Релігієзнавство : підручник для студентів вузів / К. В. Кислюк, О. М. Кучер. - [5-е вид., виправ. і доп.]. - К. : На-род. укр. академія, 2007. - С. 425 - 464].

Християнство зародилося на сході Римської імперії (території сучасного Ізраїлю, в Палестині) у I ст.. Як фактично єдина географічно-адміністративна спільнота проіснувала приблизно до 484 року, хоча з кінця I століття в ній виникали різні секти, протистояння. Остаточний розкол Християнської Церкви на Східну (Православ'я) та Західну (Католицизм) відбувся 1054 року, у 1517 р.

В наш час християнство -- найпоширеніша у світі релігія, -- його притримуються близько 2,2 млрд осіб, що становить понад 1/3 людства. Християнство посідає 1-е місце у світі за географічним поширенням, тобто майже в кожній країні світу є хоча б одна християнська громада.

Релігійним джерелом християнства було іудейське сектантство -- тобто широкий рух, опозиційний панівному юдаїзмові. Його учасники поділяли іудейську віру в єдиного Бога, що опікував народ Ізраїлю. Більше того, саме себе вони вважали представниками справжнього іудаїзму, покликаного оновити старий союз (заповіт) між Богом і народами Ізраїлю.

У наші дні в християнстві існують такі основні напрямки:

католицтво;

православ'я;

протестантизм.

Православ'я -- християнська спільнота, що складається з ряду єдиних у теології помісних (автокефальних, автономних і под.) церков, що перебувають між собою у євхаристійному спілкуванні. Окрім канонічного Православ'я, існує ряд невизнаних православних церков, наприклад Українська Православна Церква Київського Патріархату, Македонська Православна Церква, старообрядці, Істинно-Руська Православна Церква тощо [5].

Найбільше послідовників православ'я проживає у Греції (98%), Молдові (98%), Грузії (89%), Білорусі (88%), Румунії(87%), Сербії (84%), Чорногорії (84%), Болгарії (83%), на Кіпрі (80%), у Росії (80%), Македонії (80%), Україні (80%). Також це провідна релігія у Республіці Сербській (92%), що входить до Боснії і Герцеговини (39% населення країни), та у північному Казахстані (48% від загального населення країни). Суттєву меншість православні складають в Естонії (40%), Албанії (20%), Киргизстані (20%), Латвії (15%), Туркменістані(9%), Узбекистані (9%), Литві (4%), Хорватії (4%) ( Дахно І. І. Країни світу: енциклопедичний довідник. К.: Мапа, 2005. 608 с. -- С.: 141. За даними CIA -- The World Factbook -- Field Listing :: Religions 13%.)

Католицтво -- найпоширеніший із напрямів християнства (близько 1 мільярда 196 мільйонів вірних у 2012 р.), який отримав свою назву від одного з атрибутів світової спільноти віруючих у Христа -- її «кафолічність» (соборність). Головою Католицької церкви є Папа Римський, який очолює Святий Престол і державу-місто Ватикан уРимі. Католицька церква вважає Папу Римського наступником апостола Петра, якому згідно з Євангелієм, було заповідано очолити Церкву [5].

Католицизм є основною релігією в багатьох європейських країнах (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Австрія, Бельгія,Литва, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Хорватія, Ірландія, Мальта та ін.) Усього в 21 державі Європи католики становлять більшість населення, в Німеччини, Нідерландах та Швейцарії -- половину.

Рис. 2.1 Динаміка чисельності католиків в країнах Європи

Протестантимзм -- один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (адвентисти, баптисти, методисти та ін.). Церкви і спільноти протестантів національного чи локального характеру є в усьому світі, чисельність деяких сягає десятків мільйонів віруючих. Єдиного центру протестантизму не існує; організаційно протестантські помісні церкви об'єднані в регіональні організації, які, у свою чергу, формують всесвітні об'єднання церков [5].

1.4 Загальна характеристика дослідження ісламу у Європі

Іслам є другою (після християнства) за кількістю послідовників світовою монотеїстичною релігією, на якій ґрунтується культура численних народів Сходу. Його сповідують до 1 млрд. осіб більш ніж у 120 країнах світу. У 28 країнах іслам визнано державною релігією - таких як Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан тощо. Значна кількість мусульман живе в окремих країнах Європи [5].

Іслам - наймолодша зі світових релігій. Зелений прапор є символом молодості та вічності цієї релігії. Іслам як релігія сформувався у VII столітті на Аравійському півострові, що пов'язано з життям і діяльністю пророка Мухаммада, який вважається посланцем Всевишнього, Його пророком, через якого людям було передано текст.

Ідейні розбіжності серед мусульман призвели до того, що вже в середині 8 ст. в ісламі утворилось не менше п'яти основних релігійно-політичних угруповань. Це -- харіджити, шиїти, мурджиїти, мутазиліти та суніти. Кожне з угруповань відстоювало своє вчення як єдино вірне, звинувачуючи своїх супротивників у відході від істинної віри. Проблема правовірності стала однією з центральних проблем мусульманського богослов'я.

Іслам -- панівна релігія на Близькому Сході, у деяких місцевостях Африки й Азії. Велика ісламська громада є в Китаї, на Балканському півострові у Східній Європі й Росії. Є також великі ісламські громади серед іммігрантів в інших частинах світу, наприклад, у Західній Європі. Близько 20% мусульман живуть українах арабського світу [5].

Три головних напрями ісламу: сунізм, шиїзм та суфізм.

Сунізм. Прихильники сунізму називають себе людьми Суни і вважають, що саме вони дотримуються традиції пророка, яка спотворюється шиїзмом. Це вчення не визнає можливості посередництва між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда. Всі рішення з правових питань і з деталей ритуалу ґрунтуються на канонічних збірниках - хадисах, в яких зафіксована Суна, тобто шлях, вчинки та висловлювання пророка Мухаммеда. Більшість мусульман - суніти [5].

Шиїзм. На відміну від сунітів, проголошує принцип спадкоємності духовної влади в ісламі. Законними спадкоємцями Мухаммеда вважаються Алі і його нащадки. Алі - четвертий халіф і зять Мухаммеда. Згідно з шиїтськоє легендою, імам Мухам мед, убитий наприкінці ІХ ст., нібито був узятий на небо живим. У день страшного суду він як спаситель (махді) зійде на землю, щоб ствердити рівність і справедливість. Шиїти алегорично трактують ті місця в Корані, які можна використати для возвеличення Алі. В Суні вони визнають лише ті місця, які пов'язані з іменами Алі та його послідовників. Крім того, шиїти мають власний «священний переказ» під назвою ахбари. На відміну від сунітів, шиїти практикують обряд «шахсей-вахсей», що здійснюється в пам'ять вбитого в бою Хусейна, сина першого імама. Шиїзм згодом відійшов від ортодоксального ісламу і використовується як опозиційна халіфатській владі сила. Відмінність між шиїтами і сунітами полягає і в різному тлумаченні поняття «імамат». Для сунітів імам є духовний і світський глава, що обирається людьми, а серед шиїтів панують погляди, що імами - носії божественної субстанції, яка передається від одного імама до іншого. Протягом усієї історії ісламу шиїти вели збройну боротьбу за передачу влади нащадкам Алі. Більшість шиїтів проживають у країнах Близького Сходу.

Суфізм. Опозиційна секта в ісламі, яку у VIII - IX ст. вважали єретичною. Прихильники цієї секти виступали проти соціальної нерівності, проповідували бідність, аскетизм, відкидали почуття страху перед Аллахом, відмовлялися виконувати релігійні обряди. Суфізм у містичній формі проповідував рівність усіх людей перед Богом незалежно від їхнього соціального стану [5].

Прихильники суфізму алегорично трактували Коран. Теологія суфізму містить елементи неоплатонізму та буддизму, що надали їх поглядам пантеїстичного характеру. На їхню думку, існує єдина божественна сутність, виявом якої є видима багатоманітність світу. Головна мета суфіїв - злиття з Богом, єднання з Абсолютом. Ці ідеї надали містико-аскетичного спрямування суфізму, яке суперечило ортодоксальному ісламові.

Згодом теолог аль-Газалі запровадив деякі елементи суфізму в систему ортодоксального ісламу. Він прийняв суфістський принцип містичної інтуїції як засобу пізнання Бога і на цій основі принизив значення розуму у пізнанні. Містичне споглядання, на думку Газалі, може привести до осягання Бога лише внаслідок осяяння людського духу. При цьому він вважав за необхідне дотримання мусульманських обрядів. Містичний теїзм аль-Газалі цінують та широко використовують сучасні ісламські теологи. Соціальною основою суфізму є інститут «учитель-учень» (шейх - мюрид), де учень беззастережно підкоряється вчителеві. Найчастіше суфійські братства зустрічаються у країнах ісламського світу.

Размещено на Allbest.ru