Буддизм: виникнення, розповсюдження, вчення

1

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Вважається, що буддизм - це одна з найдавніших світових релігій, яка сповідується в багатьох регіонах світу. «Без розуміння буддизму неможливо зрозуміти і великі культури Сходу -- індійську, китайську, не говорячи вже про культури Тибету та Монголії, які пронизані духом буддизму до їх останніх основ». буддизм релігія вчення

Перевагою буддизму є те, що разом з ним можна одночасно сповідувати даосизм, синтоїзм або будь-яку іншу "місцеву" релігію, тому досить складно встановити точну кількість буддистів у світі. Такого роду перепис не проводився ніде, та й це суперечить етичним і правовим нормам багатьох країн. Досить приблизно можна сказати, що у світі сьогодні налічується близько 500 млн. мирян, що сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців і черниць. Кількість звичайних послідовників буддизму визначити просто неможливо.

Буддизм створив унікальну за масштабністю й розмаїтості канонічну літературу, численні релігійні інститути, мистецтво, систему освіти - іншими словами, цілу цивілізацію. Буддизм можна розглядати і як релігію, і як філософію, і як ідеологію, і як культурний комплекс, і як спосіб життя, і як шлях духовного розвитку.

Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця, який вшановується в аврамічних релігіях, зокрема в християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами -- істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження, але завдяки довготривалості свого життя не задумуються над мінливістю та хиткою природою власного існування.

Ця тема актуальна саме зараз, адже всі женуться за багатством, мріють жити на всі «100%», як вони стверджують. А згідно з цією релігією усі можуть стати кращими духовно не привязуючи себе до матеріального. Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик -- покласти край стражданням та досягти згасання (Ніббана) жадоби, злостивості та хибних поглядів, досягаючи при цьому Пробудження (Бодгі).

Мета:

Дізнатися більше про релігію буддизму і перевірити, наскільки він був поширений серед різних країн.

Завдання:

1. Пояснити що таке буддизм і назвати три ознаки буддійського вчення.

2. Уточнити де і в який час зародився буддизм.

3. Визначити, яким був буддизм на Заході.

4. Діагностика шляхів розповсюдження буддизму.

5. Охарактеризувати шлях буддизму від розквіту до занепаду.

БУДДИЗМ І ЙОГО ВЧЕННЯ

Буддизм - одна з найдавніших світових релігій. Християнство молодше за нього на п'ять, а іслам - на цілих дванадцять століть. Він виник більше двох з половиною тисяч років тому в Індії як релігійно-філософське вчення.

Назва буддизм походить від імені, а точніше від почесного титулу її засновника Будди (Будди Шак'ямуні* (Мудреця із племені шак'їв), який жив у Індії в V-IV ст. до н.е.), що означає "Просвітлений".

Буддизм увібрав у себе безліч різноманітних традицій народів тих країн, які потрапили до сфери його впливу, а також обумовив спосіб життя й думки мільйонів людей у цих країнах. Більшість прихильників буддизму живуть зараз у Південній, Південно-Східній, Центральній і Східній Азії, Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Бутані, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі та ін.

У Росії буддизм традиційно сповідують жителі Бурятії, Калмикії, Туви, а з кінця вісімдесятих років буддистські громади виникли у Москві, С-Петербурзі, містах Прибалтики, України, Білорусії.

Наприкінці XIX - початку XX ст. послідовники буддизму з'явилися в країнах Європи й у США: на сьогоднішній день там представлені практично всі значні напрямки й школи, які існують на Сході.

Буддизм був і залишається релігією, яка набуває різних форм залежно від того, де вона поширюється. Китайський буддизм - це релігія, що розмовляє із віруючими мовою китайської культури й національних уявлень про найважливіші цінності життя. Японський буддизм - синтез буддійських ідей, міфології сінто, японської культури тощо. Така здатність гармонійно вписуватися в навколишній культурний ландшафт явно виділяє буддизм серед інших світових релігій.

Багатьох віруючих буддизм приваблював саме тим, що не вимагав докорінного зламу їхнього способу життя й звичок, у тому числі й відмови від обрядів, присвячених місцевим богам. Будда не відкидав богів інших релігій і не забороняв своїм послідовникам поклонятися їм. Він просто попереджав, що поклоніння богам, якими б могутніми їх не вважали, принесе тільки тимчасове полегшення, але не остаточний порятунок. [5, 61-68].

Існують фундаментальні елементи вчення, які поділяють всі буддисти. Зокрема йдеться про Трілакшана (Три ознаки Буддійського вчення):

1. Анітья - визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.

2. Анатман - відсутність віри в індивідуальну «душу».

3. Дуккха - страждання, як універсальний принцип непробудженого буття.

ЧАС І МІСЦЕ ЗАРОДЖЕННЯ БУДДИЗМУ

Самі буддисти починають відлік часу існування своєї релігії від кончини Будди, однак серед них немає єдиної думки про роки його життя. Згідно з даними найстарішої буддійської школи - тхеравади, Будда жив з 624 по 544 рр. до н.е. Згідно з цим у 1956 р. відзначалося 2500-ліття буддизму. За науковою версією, яка бере до уваги грецькі свідчення про дату коронації знаменитого індійського царя Ашоки, основоположник буддизму жив - з 566 по 486 рр. до н.е. А деякі напрямки буддизму дотримуються пізніших дат: 488-368 рр. до н.е.

Батьківщина буддизму - Індія (точніше, долина Ганги). Найвпливовішою релігією Давньої Індії був брахманізм. Його культова практика складалася в основному з жертвоприношень численним богам і складних ритуалів, що супроводжували практично будь-яку подію. Суспільство ділилося на варни (стани): брахманів (вищий стан духовних наставників і жерців), кшатриїв (воїнів), вайш'їв (торговців) і шудр. Буддизм із моменту свого виникнення заперечував дієвість жертвоприношень й не приймав розподілу на варни.

На території Індії в VI-III ст. до н.е. існувало безліч невеликих держав. У Північно-Східній Індії, де проходила діяльність Будди, їх було 16. За своїм суспільно-політичним устроєм це були або племінні республіки, або монархії. Вони ворогували між собою, захоплювали території один одного, і вже до кінця життя Будди багато з них були захоплені державами,- Магадха й Кошала.

У ті часи з'явилося безліч аскетів - людей, які не мають власності, живуть милостинею й шукають духовного визволення. Саме серед аскетів-пустельників і зароджувалися нові релігії - буддизм, джайнізм та інші вчення, які не визнавали ритуалів брахманів, бачили зміст не в прив'язаності до певних речей, місць чи людей, а в цілковитому зосередженні на внутрішньому житті. Не випадково представників цих нових вчень називали шраманами ("шраман" означає "той, хто здійснює духовне зусилля").[5, 61-68].

Буддизм уперше звернувся до людини не як до представника якогось стану, клану, племені або певної статі, а як до особистості (на відміну від послідовників брахманізму Будда вважав, що жінки нарівні із чоловіками здатні досягти вищої духовної досконалості). Для буддизму в людині важливі були лише особисті заслуги. Так, словом "брахман" Будда називає будь-яку шляхетну й мудру людину незалежно від її походження. От що говориться із цього приводу в одному із класичних творів раннього буддизму - "Дхаммападі":

«Я не називаю людину брахманом тільки за те, що він походить із відповідної сім'ї».

«Я називаю брахманом того, хто вільний від прив'язаності й позбавлений благ».

«Я називаю брахманом того, хто зрікся світу й скинув ношу, хто навіть у цьому світі позбавився страждань».

«Я називаю брахманом того, хто серед схвильованих залишається не схвильованим, серед тих, хто піднімає ціпок - спокійним, серед прихильних до світу - вільним від прив'язаностей».

«Я називаю брахманом того, хто каже правду, чия мова повчальна, без різкості і нікого не ображає».

«Я називаю брахманом того, хто знає своє колишнє існування й бачить небо і пекло; хто, будучи мудрецем, якій володіє справжнім знанням, досяг знищення народження; хто здійснив усе, що можливо здійснити».

ПЕРШІ КРОКИ МАЙБУТНЬОЇ СВІТОВОЇ РЕЛІГІЇ

За переказом, через рік після смерті Будди його послідовники зібралися разом, щоб записати те, що вони дізналися від Учителя й зберегли у своїй пам'яті. Чернець на ім'я Упалі переказав усе, що він чув про дисципліну: правила прийому в сангху та виключення з неї, норми, які регулюють спосіб життя ченців і черниць і їхні стосунки із суспільством. Все це було об'єднано у звід текстів, який одержав назву "Віная пітака" ("Кошик дисципліни"). Усе, що Будда казав із приводу самого Вчення й методів релігійної практики, переповів його найближчий учень Ананда. Ці тексти ввійшли в "Сутра пітаку" ("Кошик бесід"). Потім присутні ченці (їх було 500) проспівали зміст канону. Ці збори буддистів одержали назву Першої буддійської сангіті (буквально - "співанки"), або собору. За деякими версіями, у ньому брав участь цар Аджаташатру. Вважається, що на Першому соборі була канонізована й третя частина Вчення "Абхідхарма пітака" ("Кошик Абхідхарми"*) - систематичний виклад Вчення.

Будда не залишив духовного спадкоємця, покладаючись на те, що громада буде просто наслідувати його принципам. Однак між членами сангхи виникли серйозні розбіжності із приводу трактування низки правил. Одні ченці виступали за пом'якшення й навіть скасування жорстких меж, що відокремлюють сангху від решти суспільства, у той час як інші наполягали на їх збереженні. Уже в IV ст. до н.е. це привело до розколу сангхи на махасангхіку ("велику громаду"), яка об'єднувала прихильників більшого "змирщення" буддійської громади, і стхавіраваду або тхераваду ("вчення старійшин"), прихильники якої дотримувалися консервативніших поглядів. Прихильники махаяни (одного з напрямків буддизму) вважають, що розкол відбувся на Другому буддійському соборі у Вайшалі, через сто років після першого.

З появою імперії Маур'їв, особливо в епоху правління знаменитого царя Ашоки (III ст. до н.е.), буддизм із вчення чернечих общин перетворюється у своєрідну державну релігію. Цар Ашока із усього вчення особливо виділяв правила буддійської моралі.

За царя Ашоки в буддизмі з'явилося безліч сект і шкіл: за загальноприйнятою класифікацією - 18. У цей же час зібрався Третій собор у Паталіпутрі, на якому були засуджені вчення деяких буддійських шкіл, а школа тхеравади отримала підтримку царя. Саме в цей період був створений буддійський канон "Типітака" ( мовою палі), або "Трипітака" (на санскриті), що означає "Три кошики". Послідовники різних напрямків буддизму вже два з половиною тисячоліття сперечаються між собою про те, коли, де й якою мовою були канонізовані "Три кошики". Махаяністи* вважають, що на Четвертому соборі, який проходив за сприяння царя Канішки в I ст. н.е., канонізували санскритську версію - "Трипітаку". А прихильники тхеравади* думають, що Четвертий собор відбувся в 29 р. до н.е. на острові Шрі-Ланці, і там була записана "Трипітака" мовою палі.[Додаток1]

З метою примирення сперечальників в історії буддизму прийняті обидві версії. Що ж стосується розбіжностей між різними школами раннього буддизму, то майже всі вони пов'язані із трактуванням філософських проблем всесвіту і його взаємин з особистістю. [3,24-26].

Поряд з філософією розвиваються буддійські ритуали й мистецтво*. Багаті покровителі фінансують будівництво ступ. Навколо цих меморіальних споруд, у яких зберігаються останки Будди та інші буддійські реліквії, створюється особливий культ, до них здійснюються паломництва. Хоча така віра з погляду буддизму абсолютно марна для досягнення нірвани, вона приймається з поваги до звичаїв і традицій місцевих буддійських общин.

Після смерті царя Ашоки й воцаріння династії Шунгів, яка була прихильна до брахманізму, центр буддизму переміщається на Шрі-Ланку. Протягом трьох наступних століть буддизм стає впливовою релігійною силою на всій території Індії, а в часи династії Сатаваханів поширюється в Центральній Азії. В епоху правління другого після Ашоки славнозвісного покровителя буддизму Канішки (I-II ст. н.е.) вплив цієї релігії розповсюдився від північних кордонів Індії до Центральної Азії (Кушанська імперія). Тоді ж із основами вчення знайомляться у торгових центрах Північного Китаю. Через південний морський шлях буддизм проникає в Південний Китай.

З початком нової ери буддизм набуває рис релігії цивілізації. Він об'єднує в єдиний простір різні народи й території, складає різноманітні сполучення місцевих традицій з вченням Будди. Буддійські проповідники скрізь поширюють тексти Вчення. Разом із буддійськими доктринами й релігійною практикою індійські буддисти приносять у різні країни досягнення Індії в галузі медицини, фармакології, астрономії, астрології, архітектури, скульптури, живопису, літератури.

РОЗПОВСЮДЖЕННЯ БУДДИЗМУ. БУДДІЙСЬКИЙ ПАНТЕОН

Із часів правління Ашоки місіонерська діяльність буддійських ченців набула широких міждержавних масштабів. Проповідники буддизму почали все частіше з'являтися в суміжних з Індією країнах і добиратися до віддалених районів Південної, Східної й Південно-Східної Азії. Якщо населення, підбурюване жерцями місцевих релігій, вороже ставилося до їхніх проповідей, то буддійські місіонери не вступали в єдиноборство, а йшли далі. Якщо ж їм вдавалося заручатися підтримкою місцевих правителів або знайти поселення, у яких місцеве духівництво більш-менш терпимо ставилося до діяльності ченців, то вони починали активну пропаганду серед населення. У них з'являлися послідовники, створювалася буддійська община. Ця здатність буддійської общини до тривалого мирного співіснування з будь-якими культами, релігіями й соціальними системами дозволяла їй утримуватися сотні років за найнесприятливіших умов. Так було в Індії за мусульманських правителів, на Шрі-Ланці в часи португальської, голландської й англійської колонізації, у конфуціянському Китаї, у Японії, Середній Азії перших століть н.е., у країнах Південно-Східної Азії. Саме терпимість, споконвічно властива буддизму, давала можливість буддійським ченцям чекати потрібного моменту для широкого впровадження вчення Будди.

Уже в період свого поширення буддизм мав розроблену систему логіки, яка дозволяла його проповідникам здобувати перемогу в диспутах зі своїми супротивниками, наприклад, в Індії й Китаї. Буддійські ченці обслуговували всі верстви суспільства - від зневажуваних каст до аристократів. Озброєні колосальною літературою, буддійські громади вели "просвітницьку" роботу серед населення місцевими мовами, пристосовуючи канонічні джатаки, авадани, сутри й наближаючи їх до народних легенд і звичаїв. Сангха залучила до себе тисячі знедолених селян і розчарованих аристократів. Нерідко вона ставала значною соціальною й політичною силою в державі. Правлячі класи були також зацікавлені в поширенні буддизму, тому що його доктрина допомагала зміцненню й збереженню існуючих порядків. Впровадження буддизму нерідко супроводжувалося поширенням досягнень більш розвинених цивілізацій. Так тибетці з буддизмом запозичили світські науки Індії: граматику, медицину, астрономію й астрологію; народи Південно-Східної Азії - літературу, живопис, театральне мистецтво й архітектуру індійських цивілізацій.

Хронологія й географія поширення буддизму мають такий вигляд. Наприкінці I тисячоліття до н.е. буддизм проникає на Шрі-Ланку. У перші століття н.е. він поширюється на великій території Кушанської імперії, яка включала в себе землі, що входили до складу Середньої, Центральної й Передньої Азії. У 1 ст. н.е. буддизм проникає в Китай, у IV ст. - у Корею, в VI ст. - в Японію, у VII ст. - у Тибет, з XIII по XVI ст. - у Монголію, у XVII-XVIII ст. - у Бурятію й Туву. У країнах Індокитайського півострова (Лаосі, Камбоджі, Мьянмі, В'єтнамі, Таїланді) і далі - в острівній частині Південно-Східної Азії - буддизм став завойовувати позиції, починаючи з II ст., і до VIII-IX ст. досяг великих успіхів. Наприкінці XIX - початку XX ст. він проникає в Європу й Америку.

Міфологія буддизму почала складатися одночасно з формуванням основних концепцій релігії, тобто в VI-V ст. до н.е. Будда у своєму Вченні ніколи не відкидав богів інших релігій і не забороняв до них молитися. Він просто пояснював, що це може дати якесь тимчасове полегшення, але ніяк не наблизить людину до кінцевої мети - просвітління, нірвани, порятунку. Саме тому значна кількість богів добуддійської Індії відразу була зарахована до пантеону богів буддизму. Серед них: творець світу - Брахма; бог грому й блискавки - Індра; уособлення енергії, що благоустроює світ, - Вішну; проводир божеств та аватарів, який має тіло людини й голову слона, - Ганеша; напівбоги гандхарви, хранителі сторін світу - локапали тощо. Паралельно йшов процес міфологізації реальних історичних осіб, які зіграли важливу роль у створенні й поширенні вчення. Насамперед це стосується самого Будди Шак'ямуні та його найближчих учнів. Незабаром до них приєдналися настоятелі найбільш значних монастирів, учителі віри, пустельники тощо.

Пізніше процес зарахування до буддійського пантеону добуддійських богів відбувався у всіх країнах, де буддизм поширювався й затверджувався, як державна релігія. У Японії, наприклад, до пантеону буддійських богів було зараховано надзвичайно популярне божество військових і гірничорудних справ Хатимана. Спочатку в VIII ст. він розглядався як покровитель буддизму із середовища місцевих божеств, персонаж, який забезпечує благополучну будівлю буддійських храмів, пошуки міді й золота для статуй Будди й таке інше. Біля буддійських храмів споруджувалися його святилища, як божества-охоронителя, а в 1809 р. офіційні хроніки вперше називають його "великим бодхисаттвою". У Тибеті до пантеону були зараховані Падмасамбхава й Цзонхава - реальні історичні особи, засновники різних шкіл буддизму; персонаж героїчного епосу тибетців - Гесер; у Монголії - обожнений Чингізхан, в образі якого злилися реальна історична особа й шаманське божество, шановане монголомовними народами (монголами, бурятами, калмиками); Цагаан убугун (Білий старець) - покровитель усякої земної родючості й благополуччя тощо. Такі приклади можна навести по кожній буддійській країні. Крім того, до складу пантеону буддійських богів увійшли численні місцеві божества й духи землі, гір, перевалів, озер та інших місць. У їхньому числі птахоголові й звіроголові духи Тибету, зміїні божества - наги - Індії й Південно-Східної Азії, людиноподібні духи Монголії, багато сінтоїстських божеств Японії, які стали духами-хранителями японських храмів і землі, на якій ті побудовані. Відомі монгольські й бурятські шамани, згідно з пізніше складеними буддійськими легендами, були навернені в буддизм або самим Буддою, або Далай-ламою. Але все, що ми тут перерахували - це так звані "місцеві пантеони", які створювалися в кожній конкретній буддійській країні на основі її власної релігійної й міфологічної традицій.

Однак поступово склався й загальнобуддійський пантеон, єдиний для всіх країн буддійського світу, хоча в кожній з них ці боги називалися по-своєму, а іноді навіть міняли стать (з чоловічої на жіночу). Так, наприклад, індійський Авалокітешвара, який в Китаї відомий під ім'ям Гуаньїнь, а в Японії під ім'ям Каннон, перетворився із чоловічого персонажа пантеону в жіночий.

Найвищий ранг цього пантеону утворюють будди. Усяка жива істота, яка досягла просвітління й трансформувала світ сансари на світ нірвани, стає буддою. "Просвітлені" (як їх можна називати) не є у повному розумінні слова богами - буддисти й буддологи протестують проти вживання цього терміна стосовно будд, хоча ряд якостей, якими вони володіють, людство здавна звикло приписувати богам: всемогутність, здатність робити чудеса, можливість з'являтися в різних обличчях, впливати на хід подій у нашому й інших світах тощо.

Будд незлічима кількість, вони здатні перероджуватися в усіх світах і в усіх часових періодах. Вони починають свій шлях до просвітління як бодхісаттви (це 2-й ранг пантеону). Всі будди володіють 32 ознаками досконалості (про них ми вже згадували вище), силами й здібностями, які перевершують богів. Будди живуть у космічному просторі, але коли вони низходять до втілення в те або інше земне тіло, відбуваються великі чудеса: з неба падають квіти, тремтить земля, в ясному, безхмарному небі гримить грім. Будди проповідують Істину, Вчення, Закон (тобто дхарму) і навертають людей на шлях будди.

Другий ранг пантеону - бодхісаттви. Буквальний переклад цього слова - "істота, яка прагне до просвітління". Ним може бути людина або будь-яка інша жива істота, що прийняла рішення стати буддою. Бодхісаттвою був Шак'ямуні до того, як став Буддою. Саме будучи бодхісаттвою, він 550 разів перероджувався на землі у вигляді різних живих істот. Кількість бодхісаттв також безкінечно. На шляху до стану будди бодхісаттва керується шістьома "духовними досконалостями" (парамітами) - щедрість, моральність, терплячість, мужність, здатність до споглядання, мудрість. З їхньою допомогою він знаходить стан співчуття до всіх живих істот. Найбільш популярні бодхісаттви: уособлення співчуття Авалокітешвара; бодхісаттва мудрості Манджушри; борець із оманою й тупістю Ваджрапані й інші.. Бодхісаттви особливо популярні в махаяні, про їхні подвиги і діянням написана велика кількість літератури.[Додаток 2]

Третій ранг пантеону - архати й пратьєкабудди. Слово «архат» означає "гідний". Так називалися люди, які досягли при житті найвищого рівня духовного розвитку. Особливо популярні 16 архатів у хінаяні й 18 архатів у махаяні - до до них відносяться учні й найближчі послідовники Шак'ямуні. Пратьєкабудда - дослівно "будда для самого себе". Він досяг нірвани й спас самого себе, але проповіддю вчення з метою порятунку інших не займався. Їх, як і будд, може бути необмежена кількість. Архати й пратьєкабудди більш популярні в хінаяні, ніж в інших напрямках буддизму.

У пантеоні ваджраяни є ще один важливий ранг - ідами. Стосовно них уже цілком припустимо вживати термін "божества". Їхнє основне призначення - охоронителі, і в принципі ним може стати будь-який персонаж пантеону; віруючий вибирає його своїм заступником, почавши сходження шляхом Будди. Вони поділяються на тих, хто має мирний, гнівний і напівгнівний вигляд. Найвідоміший із гнівних - Ямантака, переможець бога смерті Ями. Усі його форми- багаторукі, багатоногі й багатоликі.

До числа явищ загальнобуддійської релігійної практики слід віднести й тренування за певною психологічною і фізіологічною програмою. Її найвища кінцева мета - досягнення індивідом просвітління.

Очевидно, особлива гострота почуттів була чималоважливим фактором при відборі учнів і до школи йогів у Індії і до школи ваджраяни Тибету. Школа, зрозуміло, у цьому випадку поняття умовне, мова йде тільки про вчителя й учня, їхній свідомий і підсвідомий контакт, який може здійснюватися де завгодно: у печерах, на вершинах гір, у стінах монастирів, при особистому спілкуванні й на великій відстані. Кожна стадія навчання закінчувалася певними випробуваннями духу й тіла присвяченого. Ті, що проходили їх, продовжували вдосконалюватися на обраному шляху, деякі відсівалися, а інші в ході випробувань гинули або божеволіли, ставши жертвами непосильної психологічної напруги. [4,128-139].

Кілька слів про концепцію Калачакри - одну із найважливіших у буддизмі. Її суть у взаємозв'язку й взаємозалежності всесвіту й людини. Як усе, що відбувається у всесвіті, впливає на людину, так усе, що відбувається в людині, її психіці й тілі, здатне, відповідно до цієї концепції, вплинути на всесвіт. Саме тому так важливо, щоб кожна особистість усвідомила своє місце у всесвіті й мала почуття відповідальності за все, що в ньому відбувається. Калачакра - це також "колесо часу" у його циклічному сприйнятті, яке охоплює собою невеличкі 12-літні цикли, об'єднані в більш тривалі одиниці - 60-літні цикли. Калачакра, як календарна система, була введена в Тибеті у 1027 р. 60-літній цикл, як основа літочислення, вже існував на той час у Китаї, де його впровадження приписувалося імператорові Хуанді в 2697 р. до н.е., і в Японії, куди він потрапив разом з буддизмом і де дата його введення - 604 рік. У Монголії він відомий з XIII ст. Однак календар - це особлива тема, пов'язана з буддизмом побічно, через ідею нескінченності часу, нескінченного ланцюга перероджень, замкнутого "колеса буття" з його шістьома світами.

До числа загально - буддійських відноситься й концепція мандала, без якого немислимі жодна з національних різновидів буддизму й жоден з його рівнів. Мандала - явище, що не піддається однозначному визначенню. Це й філософська концепція буддійського всесвіту, і магічна діаграма, використовувана в практиці споглядання, і розташований у вигляді ієрархічної піраміди пантеон богів, і просте блюдо для збору жертвоприношень, використовуване в храмових службах. Всі ці значення при їхній уявній несумісності взаємопереплітаються й беруть початок від найдавнішого змісту цього слова, яке в індійській традиції позначало цілий кущ споріднених понять - коло, орбіта, простір, космос тощо.

Геометрична схема, яка лежить в основі мандала, - коло, вписане у квадрат, який, у свою чергу, теж вписаний у коло, - являє собою архетипічну форму освоєння простору людиною, побудови універсальної моделі всесвіту. Саме тому так подібні один до одного храмові комплекси буддизму, християнства, ісламу, а також інших релігій, що в основу храмового зодчества кожної з них покладена одна загальнолюдська ідея: храм - житло бога й тому він повинен мати вигляд зменшеної моделі всесвіту, який є витоком або сотворінням цього бога. У буддизмі поряд із храмами функцію вертикальної моделі всесвіту несе на собі ступа. Мандала, що найчастіше написана у вигляді ікони, вважається горизонтальною моделлю всесвіту, хоча її можна зобразити й у скульптурі. Людина, яка медитує, подумки поміщає себе в центрі мандала й у міру проходження різних стадій медитації наближає себе до злиття з божеством, яке виступає як об'єкт медитації, а через нього - з космічним абсолютом. Так для споглядача воєдино зливаються мандала, як модель вселеної, й мандала, як геометрична схема для медитації, тобто, дві найзначиміші його функції. Езотеричність концепції мандала нітрохи не перешкодила її досить великому поширенню й визнанню в найрізноманітніших сферах життя на Заході, наприклад у живописі, мистецтві танцю, медицині (картини в стилі мандала, танці в ритмі мандала, навіть малюнки душевнохворих у психіатричних клініках, які відтворювали їхнє підсвідоме сприйняття світу, теж можуть бути розглянуті як варіанти мандала).

Буддизм породив чудове мистецтво: храмове зодчество, іконографію у вигляді живопису й скульптури. Скульптури із золота, срібла, бронзи, дерева, каменю, що зображували всіх персонажів пантеону від вищих до нижчих, загальнобуддійські й місцеві, можна побачити в різних країнах буддійського світу. Серед них є вироби розміром в 2-3 см (ті, що носять у ладанках на грудях) і, наприклад, статуя Дайніті (будди Вайрочана) у м. Нара в Японії висотою в 16 м, освячена в 752 р. Найвища у світі кам'яна статуя Будди висотою в 54 м споруджена в I ст. н.е. у місцевості Баміан на території сучасного Афганістану. Ця місцевість була на шляху місіонерів, а потім і прочан з Індії до Східного Туркестану, тут був побудований монастир і створена ця чудова скульптура. Під час монгольської навали в 1222 році монастир був зруйнований, статуя дуже пошкоджена. (остаточно зруйнована в 2000 р. ісламськими фанатиками руху "талібан").

У буддійській міфології багато священних рослин і тварин, які шанують буддисти всіх країн. Насамперед, це дерево бодхи з роду фікусів (наука називає його "фікус релігіоза"), під яким на Будду зійшло просвітління. Паростки дерева цього виду розповсюджені в усьому світі, багато монастирів мають особливі павільйони, де в тепличних умовах із маленького паростка вирощується це священне дерево.

Другою за популярністю рослиною можна назвати лотос. Він вважається символом чистоти, духовного просвітління, співчуття. Всі вищі персонажі пантеону зображуються сидячими на квітці лотоса, так званому "лотосовому троні". Вважається, що не тільки боги, але й деякі видатні діячі буддійської історії народилися із квітки лотоса. Серед тварин особливо шановані змії (нага, наги). Вони зіграли особливу роль у біографії Будди. Цар змій Нагараджа прикрив Будду своїм каптуром у момент його перебування в стані споглядання. Наги зберігали в себе один з найважливіших священних текстів буддизму "Праджняпараміту" доти, поки люди не досягли до її розуміння, і лише тоді віддали її філософові Нагарджуні. Зображення змій часто зустрічається в південних формах буддизму. Скоріш за все, що це наслідок того, що і в Індії, й у країнах Індокитаю культ змії існував із глибокої давнини й саме він вплинув на буддизм. Інші популярні тварини - слон (особливо білий), бик, лев, кінь, черепаха, павич. Вони часто виступають як супутники чи їздові тварини, або навіть як символи - замінники вищих, середніх і нижчих персонажів пантеону.

Улюблені міфологічні персонажі буддизму - газелі. На згадку про тих двох газелей, які першими вийшли з лісу й стали слухати першу проповідь Будди, над брамами буддійських храмів постійно зображують такий сюжет: дві уклінні газелі, а між ними колесо з 8-а спицями (символ восьмеричного колеса вчення).

БУДДИЗМ НА ЗАХОДІ

Суть навчання буддизму про буття зводиться, таким чином, до того, що світ сприймається чуттєво, світ страждань є лише ілюзією. Людина повинна прагнути досягти нірвани, дотримуючись праведного шляху.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Буддизм и государство на Дальнем Западе. / [Л. П. Делюсин]. - Ленинград. - Наука,1987. 225/3/с.

2. Буддизм. // [С. Рижкова]. - Пульсар. - 2002 - №5. - с. 61- 68.

3. Избранные сутры китайского буддизма. / [Перевод с китайской: Попцова]. - Наука, 200. - 463 с.

4. Очищение Будды. / [А. Ступицын] // GEO 2007. - №1- с. 24- 26.

5. Учение о человеке в каллицком буддизме. // [Наднеева К. А]. - человек. - 2006. - №3. - с. 128 - 139.

Размещено на Allbest.ru