Позахристиянські компоненти в свідомості православного віруючого: український контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

УДК - 21:23/28:26

ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ СТЕПАН ІВАНОВИЧ

ПОЗАХРИСТИЯНСЬКІ КОМПОНЕНТИ В СВІДОМОСТІ ПРАВОСЛАВНОГО ВІРУЮЧОГО: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ-2010



Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі філософії релігії Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Бучма Олег Васильович старший науковий співробітник відділу філософії релігії Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Мурашкін Михайло Георгійович, професор кафедри філософії і політології Придніпровської державної академії будівництва і архітектури;

кандидат філософських наук, доцент Титаренко Віта Володимирівна, докторант Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.

Захист відбудеться “15” жовтня 2010 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий “13” вересня 2010 р.

Тимчасово виконуючий обов'язки вченого секретаря

Спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук В.В. Шевченко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження З кінця ХХ ст. релігійна свідомість православних віруючих України зазнає значних трансформацій, які суттєво впливають на їхню соціальну і конфесійну поведінку, стають вагомим фактором, що визначає релігійну ситуацію в суспільстві. Зовнішні чинники (глобалізація економіки і культури, стрімкий прогрес інформаційних технологій тощо) і внутрішні причини (зміна світоглядних орієнтирів і ціннісних орієнтацій, національно-культурне і релігійне відродження, криза українського православ'я, поширення нетрадиційних релігійних течій тощо) прискорюють цей процес. Нові реалії соціального буття вимагають дійсного втілення в життя фундаментального принципу свободи совісті, який, з одного боку, стверджує в суспільстві принципову плюралістичність, толерантність і відкритість, а з іншого - активізує різноманітні форми духовного консерватизму, фундаменталізму та традиціоналізму.

Теоретичне осмислення феномену релігійної, зокрема православної, свідомості в посттоталітарному суспільстві та включення його результатів в релігієзнавчу теорію є актуальним і на часі, оскільки дає можливість визначити загальні характеристики трансформаційних процесів, що відбуваються в православному релігійному середовищі й призводять до зміни духовності особи й суспільства в річищі сучасних цивілізаційних парадигм.

Актуальність досліджуваної проблеми зумовлена й тим, що експлікація особливостей українського православ'я неминуче відкриває в ньому нашарування позахристиянських вірувань, а це зобов'язує до з'ясування шляхів синтезу різнорідних релігійних уявлень і встановлення форм та специфіки їх існування у свідомості та культовій практиці українського народу. Без глибокого осягнення цих проблем неможливе пізнання духовного світу українців та осмислення особливостей українського православ'я власне як культурно-історичного феномену. Ґрунтовне вивчення й систематизація позахристиянських компонентів свідомості сучасного православного віруючого, їх інкорпорації в християнську культуру викликає особливу зацікавленість, вимагаючи об'єктивного та всебічного філософсько-релігієзнавчого аналізу цих неоднозначних явищ у вітчизняній православній традиції.

Попри наявність у вітчизняному академічному релігієзнавстві потужної традиції дослідження релігійної свідомості, відчувається брак продуктивних теоретичних моделей, які б давали можливість фіксації й аналізу реальних тенденцій суспільно-духовного, у тому числі й національно-релігійного життя за умов світоглядного плюралізму. Не використані ще можливості міждисциплінарного підходу щодо надання нових інтерпретацій загальновживаній термінології, перегляду співвідношення таких базових релігієзнавчих понять, як релігія, релігійність та релігійна свідомість у православному дискурсі. Методика дослідження його позахристиянських компонентів, їх структури та функцій в контексті сучасних трансформацій релігійності ще не розроблялася. Відтак аналіз сутнісних характеристик одного з її аспектів сприятиме поглибленню розуміння як специфіки українського православ'я, так і свідомості сучасного віруючого, що надає заявленій темі теоретичної актуальності.

Дослідження позахристиянських компонентів у сучасній православній свідомості є актуальним не лише в філософсько-релігієзнавчому, а й в загальногуманітарному та культурологічному вимірах, адже саме позахристиянські вірування, зокрема православно-язичницький синкретизм, є джерелом неповторної самобутності українського православ'я та національної релігійної культури. Цей вплив є не лише історичним феноменом, який в контексті сьогодення осмислюється як позитивний. В умовах розвитку неоязичництва і масового зацікавлення населення містично-окультними практиками нові позахристиянські компоненти релігійної свідомості і поведінки неоднозначно сприймаються більшістю суспільства, тому потребують вивчення в контексті укріплення суспільної моралі, збереження психічного здоров'я нації та національної духовної культури, що робить її філософсько-релігієзнавчий аналіз гостро актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота безпосередньо пов'язана з плановими темами Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ: ,,Проблема співвідношення релігійного і національного чинників у суспільному житті України” (№ 0203 U 000220) та ,,Процес конфесіоналізації релігії: закономірності та прогнози” (№ 0108 U 011191).

Мета і завдання дослідження. Дисертація має на меті шляхом комплексного аналізу з'ясувати сутність позахристиянських компонентів у свідомості православного віруючого як фактора регламентації та регуляції його мотиваційної поведінки, виявити трансформаційно-екстраполяційні механізми їх включення в структуру сучасного православного світогляду в українському контексті.

Досягнення мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

окреслити базові методологічні принципи дослідження релігійної свідомості;

з'ясувати наявність в структурі свідомості сучасного православного віруючого позахристиянських компонентів, пояснити їх зміст і типологію, дослідити фактори, що призводять до їх закріплення;

дослідити прояви позахристиянських компонентів на різних рівнях релігійної свідомості православних віруючих;

виявити роль національного фактору в процесах синкретизації релігійної свідомості православних українців;

охарактеризувати язичницькі компоненти у свідомості сучасних православних віруючих;

дати характеристику квазірелігійних та секулярних компонентів релігійної свідомості сучасних православних українців;

визначити форми та механізми включення позахристиянських компонентів в структуру релігійної свідомості сучасного православного.

Об'єктом дослідження є свідомість сучасного православного віруючого, предметом - позахристиянські компоненти свідомості сучасного православного в українському контексті.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на базових принципах академічного релігієзнавства: об'єктивності та системності, гуманізму, методологічного та світоглядного плюралізму. Одним із центральних принципів дослідження був принцип історизму, осмислення матеріалу здійснювалося з врахуванням особливостей історичного розвитку культури та світогляду українців.

Розробка категоріального апарату дослідження, аналіз становлення та інтерпретації категорії ,,релігійна свідомість” потребували використання діалектичного принципу порівняння понять і уявлень, а також взаємозв'язку загального, одиничного і специфічного.

Застосування методів узагальнення та мультикультуралізму дозволило проаналізувати традиційний і сучасний виміри релігійної свідомості та виокремити проблему її ,,синкретичності”.

Робота з історіографією та джерелами спиралася на емпіричний джерелознавчий аналіз (дослідження фольклорно-етнографічного матеріалу, богословських творів). Вивчення наявності позахристиянських мотивів у сучасній православній періодиці потребувало використання елементів контент-аналізу. Застосовувалися методи аналогій (порівняння традицій та світоглядних систем), аналізу (структурно-функціональний аналіз міфології як структурованої системи, елементи якої несуть певне функціональне навантаження), синтезу (формування язичницької та християнської моделей світу), виокремлення (виокремлення структурних елементів традицій та явищ, що її репрезентують), накопичення, порівняння, узагальнення (висвітлення ролі позахристиянських компонентів та їх впливу на становлення християнства на теренах України). При аналізі свідомості віруючих застосовувався метод ,,реконструкції суб'єктивної реальності”. При виявленні та характеристиці змістовних властивостей позахристиянських компонентів релігійної свідомості сучасного православного віруючого були використані елементи структурного аналізу, проблемно-хронологічний метод, метод екстраполяції та імплікації.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали праці провідних вітчизняних релігієзнавців В. Бондаренка, О. Бучми, Л. Виговського, А. Глушака, Т. Горбаченко, В. Докаша, Є. Дулумана, В. Єленського, С. Здіорука, А. Колодного, О. Сагана, Л. Филипович, П. Яроцького та ін., українознавчі розвідки Д. Антоновича, О. Воропая, П. Кононенка, Г. Лозко, В. Скуратівського, соціологічні дослідження Н. Дудар, Н. Гаврилової, М. Паращевіна, а також дисертаційні праці спорідненої тематики, виконані на базі Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ Н. Наумовою, А. Поцелуйко, С. Работкіною, С. Хрипко, Ю. Недзельською, Д. Базиком.

Наукова новизна дослідження. Комплексне міждисциплінарне системне дослідження релігійного світогляду сучасних православних українців структуралізувало його як певну систему, до складу якої, крім базових традиційних поглядів, входять неправославні релігійні та квазірелігійні, а також міфологічні та секулярні (наукові та філософські) компоненти. Їх аналіз дозволив сформулювати такі положення, що мають наукову новизну й виносяться на захист:

На підставі аналізу структури свідомості сучасного православного українця запропоновано наступну змістовну типологію наявних у ній позахристиянських світоглядних компонентів: 1) релігійні, до яких належать архетипні (реліктові язичницькі) та неоязичницькі релігійні уявлення; інші (найчастіше орієнталістські) запозичення; 2) квазірелігійні, що виникають на перетині релігійного, міфологічного та наукового світоглядів, і вміщують конгломерат магічних, містичних, езотеричних та мезотеричних вчень і окультних практик, паранаукових уявлень тощо; 3) міфологічні, які складають як старовинні, так і новоутворені етнічні, історичні, соціальні та політичні міфологеми; 4) секулярні, що створюються з окремих наукових гіпотез чи фактів, філософських уявлень та концептуальних побудов тощо. Дана типологія є доказом синкретизації православного світогляду, яка веде певною мірою до розмивання православної релігійної ідентичності.

Виявлено зовнішні й внутрішні щодо православних церков фактори синкретизації свідомості сучасного віруючого, якими є: наслідки радянського атеїзму; поліконфесійність українського релігійного середовища; консервативність православного богослов'я; розкол православ'я України; недосконалість державно-церковних відносин; суспільно-політичні трансформації, що призводять до закріплення в православній свідомості позахристиянських компонентів.

Доведено, що синкретизація світогляду сучасного православного відбувається на всіх рівнях релігійної свідомості, по всіх векторах розгортання релігійності, охоплює всі компоненти православного світогляду. Цей процес відбувається нерівномірно.

Виявлено співіснування в православній свідомості компромісних форм вірувань та обрядової практики християнства і ряду форм українського неоязичництва в процесі „релігієтворення” синкретичного типу. В умовах певної деградації православ'я в Україні масова релігійність повертається до „архетипної релігійності”. Проте не йдеться про тенденцію масового навернення в „прабатьківську віру” в первинному її вигляді, що є неможливим. Наявний тип багатовір'я визначено як ускладнено-комплексне, конфесійно-надконфесійне явище, обрядове, а іноді обрядово-віроповчальне за механізмом дії й характером проявів. У масовій буденній свідомості вірян формується своєрідний „новітній політеїзм“.

Доведено, що підсумком „релігійного буму” 90-тих років ХХ ст. стало не повернення до автентичної православної доктрини, а поява й поширення паранаукових і парарелігійних міфологем як форм „нетрадиційної” релігійності, або „псевдорелігійності”, еклектично поєднаних з секулярними світоглядними елементами, які виявляються здебільшого формами корисливої експлуатації потреби особистості в ідентифікаційних символах й утворюють такі позахристиянські світоглядні компоненти православної свідомості, що визначено як „квазірелігійні”.

З'ясовано, що ознакою сучасного українського православ'я (ми розрізняємо поняття ,,православ'я України” і ,,українське православ'я”) є позахристиянські міфологічні й секулярні компоненти релігійної свідомості. Вони корелюються з неусвідомленою релігійністю, яка підкорюється законам міфологічного мислення. Процеси формування серед „невоцерковленої” частини православних українців квазірелігійної свідомості в цілому збігають з процесами міфотворення та функціонування міфологічної свідомості.

Запропоновано релігійну свідомість сучасних українців, які ідентифікують себе як „православні”, називати „релігійно-традиційною свідомістю”, оскільки поняття „православна традиція” ширше за поняття „православна релігійна доктрина” і в даному випадку містить у собі значною мірою міфологізовані язичницькі та неоязичницькі, езотерично-окультні містичні уявлення та магічні дії, а також квазінаукові світоглядні риси.

Доведено, що інструментом трансформації релігійних змістів не лише на низовому, побутовому рівні, а й на рівні використання православної релігійності політичними й державними інститутами, є ритуалізація масової свідомості українців та міфологізація православного дискурсу. Позахристиянські перетворення православної свідомості українців відбуваються шляхом трансформації, культивування, табуювання та каналізування певних змістовних блоків, світоглядних стереотипів, міфологем та кліше. Православні релігійні форми не задовольняють духовних потреб сучасного українця. Їх змінюють типи православного міфу як найбільш відповідної сучасності форми позасвідомого втілення культурно трансформованих базисних вітальних інтенцій людини.

Теоретичне значення дослідження полягає в з'ясуванні сутнісно-функціонального комплексу позахристиянських компонентів в релігійній свідомості сучасного православного віруючого, особливостей формування їх змістовних властивостей у контексті духовно-практичного вияву останніх. Концептуальний матеріал роботи безпосередньо стосується ідей, пов'язаних з проблематикою української релігійної і національної свідомості, що є складовими осмислення процесу націєтворення в українській філософській думці. Результати даного дослідження можуть сприяти наступним теоретичним розробкам концепції релігійної свідомості як такої.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що воно може бути корисним при постановці й вирішенні конкретних теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з процесом трансформації релігійної свідомості сучасних православних віруючих України. Основні положення дисертації мають безпосереднє відношення до процесів пошуку власне національної релігійної ідентичності та відповідної релігійної духовності, що за останнє десятиріччя набули характерної актуальності в житті українців.

Висновки та положення дисертації можуть бути використані у викладанні курсів з релігієзнавства, історії релігії в Україні, християнської етики, українського народознавства, етнології релігії, соціальної психології тощо. Матеріали дисертації можуть стати змістом окремого тематичного спецкурсу.

Загалом, концептуальний матеріал і результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі вирішення різнопланових проблем національного етнорелігійного змісту державними й громадськими структурами різного рівня, допомогти у вирішенні конфесійних та міжконфесійних проблем в Україні.

Апробація результатів дослідження здійснювалася завдяки участі дисертанта в міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, зокрема в Міжнародній науковій конференції ,,Релігія і церква в Україні” (2007 р. м. Київ), Міжнародній науковій конференції ,,Релігія і суспільство: нові преференції” (2007 р. м. Чернівці), VІІ Міжнародному семінарі ,,Релігія і громадянське суспільство: криза ідентичності і виклики постсекулярного суспільства” (2007 р., м. Ялта), ХVІІІ Міжнародній науковій конференції ,,Історія релігій в Україні” (2008 р., м. Львів), Міжнародній науковій конференції: ,,Суспільно-політичні виміри релігійних процесів в Україні” (2008 р., м. Чернівці); Всеукраїнській науковій конференції: ,,Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність” (2008 р., м. Чернівці); Міжнародній науковій конференції ,,Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (2008 р., м. Донецьк), ,,Релігія як форма ідентифікації українців” (2008 р., м. Чернівці). ХІХ Міжнародній науковій конференції ,,Історія релігій в Україні” (2009 р., м. Львів), ,,Релігія та соціум: проблема взаємовідносин” (2009 р., м. Чернівці).

Основні результати і концептуальне обґрунтування дисертаційного дослідження знайшли відображення у 9 наукових публікаціях автора, 7 з яких -у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, яку визначили її мета і завдання. Дисертація складається із вступу, шістьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи - 186 сторінок основного тексту. Список використаної літератури включає 334 найменування на 29 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

релігійний свідомість синкретизація українець

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, теоретичну і практичну значимість, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі дисертації „Стан розробки проблеми в науковій літературі” проаналізовано декілька суміжних дослідницьких напрямків релігієзнавства, зокрема досліджень з історії православної церкви в Україні, проблем двовір'я, релігійного синкретизму; розвідок релігійної свідомості і православної релігійної свідомості; здійснено огляд праць вітчизняних фахівців з вивчення новітніх релігійних рухів та нетрадиційної релігійності тощо. Це дозволило визначити парадигмальні рамки дослідження в українській філософсько-релігієзнавчій науці.

Існування потужної дослідницької традиції щодо православ'я в історії українських гуманітарних наук вимагало свідомого виокремлення тих наукових розробок, що вивчали православ'я в Україні в контексті його зв'язків із позаправославними явищами національної релігійної духовності й релігійної культури. Сюди входять дослідження дохристиянської релігійності доби Київської Русі та більш ранніх періодів вітчизняної етнічної історії. Джерельною базою для реконструкції дохристиянських вірувань українців послужили літописні пам'ятки Київської Русі та православна агіографія.

Найбільш дослідженими виявилися проблеми етно-національної специфіки українського православ'я, православно-язичницького двовір'я (перш за все в історичному аспекті) та православно-язичницького синкретизму, а в останні роки - питання впливу православної релігійності на національну ментальність.

Виявлено принципове зміщення наукового інтересу сучасних дослідників зі структурно-функціонального аналізу двовір'я та етнічної міфології до глибших пластів національної духовної культури - архаїчних міфологем як підвалин національної ментальності, оскільки дохристиянські вірування українців не зводяться лише до язичництва.

Індивідуальні й колективні монографії співробітників Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України - провідного осередка філософів-релігієзнавців доби незалежної України - і членів Української Асоціації Релігієзнавців (УАР) відображають сучасний стан дослідження релігійної свідомості українців. Проте жодна з проаналізованих робіт не становила собою комплексного дослідження позахристиянських компонентів у свідомості сучасного православного віруючого, що вивчало б трансформаційно-екстраполяційні механізми включення позахристиянських елементів в структуру сучасного православного світогляду.

У другому розділі дисертації „Релігійна свідомість як об'єкт наукового дослідження” дається дефініція принципових для дослідження релігієзнавчих категорій. Аналіз визначень і зв'язку понять „релігія”, „релігійність”, „релігійний світогляд” висвітлив їх недостатнє вивчення у сучасному релігієзнавстві.

У науковій та богословській літературі, проаналізованій автором, виявлено два основних напрямки дослідження релігійної свідомості: релігійно-філософський, що пов'язує виникнення релігійної свідомості з поклонінням надприродним силам, і науково-філософський, який намагається раціонально пояснювати взаємозв'язок релігійної свідомості з суспільним розвитком. Принциповим дисертант вважає розподіл дослідницьких позицій на внутрішню, конфесійну та зовнішню, позаконфесійну. З'ясування методологічних принципів дослідження релігійної свідомості сучасного православного українця проводилося через визначення методологічної ефективності численних соціологічних, філологічних, історичних, культурологічних та українознавчих студій, присвячених проблемі релігійності сучасного українця, питанню трансформацій його релігійної свідомості.

Обґрунтування авторської концепції відбувалося на основі соціологічних показників і параметрів релігійності українського суспільства, виявлених конкретними соціологічними дослідженнями Н.Дудар, Н.Гаврилової в рамках досліджень Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАНУ, результатів опитування населення щодо ставлення до релігії, релігійних уявлень та релігійних практик у рамках участі України в Міжнародному соціальному проекті (ISSP), а також конкретних соціологічних досліджень, проведених автором за сприяння кафедри соціології Чернівецького національного університету під керівництвом В.Докаша, результати яких вміщено в Додатку до дисертації.

Присутність позахристиянських компонентів у свідомості православної людини на рівні світогляду фіксувалася дисертантом через контент-аналіз православної преси та періодичних видань, а також шляхом аналізу змісту богословських творів та полемічних виступів православних ієрархів. На рівні поведінки віруючих наявність позахристиянських компонентів фіксувалася через соціологічне опитування православних мирян та представників кліру шляхом порівняння отриманих відповідей. На рівні релігійних відносин (комунікації) позахристиянські компоненти свідомості віруючих фіксувалися якісним контент-аналізом текстів, що циркулюють в православному середовищі, а також через співбесіди автора з православними респондентами.

У третьому розділі дисертації „Позахристиянські компоненти як вияв синкретичності свідомості сучасної православної людини” доводиться, що позахристиянські компоненти в релігійній свідомості сучасного православного українця є свідченням перманентного процесу синкретизації релігійного світогляду та релігійності.

У дисертації під релігійним синкретизмом у сучасних релігійних віруваннях розуміється поєднання релігійно чужорідних елементів в єдину цілісність. Таке поєднання - синкретизація - є типовим процесом для тих релігій, які під час еволюції інтегрували у свій первісний зміст ідеї та елементи обрядовості з попередніх чи співіснуючих вірувань і культів. А під синкретизацією православної свідомості маємо на увазі процес асиміляції православною свідомістю конгломерату позахристиянських компонентів різної природи й походження.

Відповідно джерела синкретизації позахристиянських компонентів православної релігійної свідомості поділені в розділі на дві групи: дохристиянські вірування й сучасні неорелігійні вірування, до того ж ці групи, у свою чергу, містять неоднорідні елементи.

Виявлено низку зовнішніх і внутрішніх щодо православної Церкви факторів, які сприяють синкретизації релігійної свідомості сучасного православного українця.

Виходячи з наявності різних соціолого-релігієзнавчих типологій релігійності населення України, кращою з яких вважаємо класифікацію Н.Дудар, у розділі наведено дещо спрощений поділ світогляду сучасних православних громадян України. Таке спрощення зумовлене тим, що класифікація світогляду й поведінки віруючих проводиться лише за принциповим показником синкретизованості вірувань: обсягом присутності та рівнем відкритості конфесійного світогляду до позахристиянських елементів. На рівні особи віруючого найбільш синкретичними виявилися особистісна та позаконфесійно спрямована релігійність.

Розглянуто національний компонент, який виявився найцікавішим з точки зору синкретизації релігійної свідомості та постає продуктом синкретизації православно-язичницьких компонентів у релігійній свідомості, яка в період двовір'я й породила національний український різновид православ'я. Оскільки національний фактор здебільшого проявляється в обрядово-культовій сфері, його синкретичність, закріплена в релігійній свідомості людей багатьох поколінь, сьогодні не усвідомлюється такою, адже має всі ознаки традиційності.

У четвертому розділі дисертації „Язичницькі та неоязичницькі компоненти в свідомості сучасного православного віруючого” проаналізовано той вплив, який здійснює на православну свідомість українське язичництво в його неоязичницьких виявах як форма релігійного світогляду, що претендує на право вважатися автохтонною й національною.

Доводиться, що соціальними засадами зближення новітніх та окультно-містичних течій і традиційної православної релігійності, з одного боку, і „вторинних” (неоязичницьких) міфів давнього українського язичництва та індоєвропейської архаїки з іншого, є кризовий стан українського суспільства, постмодерні трансформації суспільного світогляду та поглиблення процесів глобалізації. Глибинною світоглядною засадою такого зближення постає актуалізація успадкованих від архаїчного суспільства окремих світоглядних форм, а також засад міфологічного світорозуміння. Значна частина людей бачить в етнічно забарвлених релігійних віруваннях і релігійній міфології точки опори під час соціальних і культурних змін.

У триваючому процесі відродження українського язичництва на тлі прагнення нації до духовного самовизначення, вбачається не стільки процес повернення до автохтонних вірувань, пошук етнічних коренів, з одного боку - дехристиянізація існуючих на побутовому рівні виявів „народного православ'я”, а з іншого - включення в український контекст ведичної традиції. Йдеться про певний ренесанс „двовір'я”, коли в релігійній свідомості людини співіснують компромісні форми вірувань та обрядової практики християнства й неоязичництва. „Позахристиянські” (міфологічний і секулярний) компоненти релігійної свідомості корелюються з неусвідомленою релігійністю, яка підкорюється законам міфологічного мислення і є ознакою сучасного українського православ'я.

Розповсюдженість язичницьких та неоязичницьких компонентів в світогляді певних прошарків православних християн доводить те, що в умовах втрати наступності духовної традиції православ'я, суттєвої деградації церковної освіти й виховання, спостерігається трансформація православної релігійної свідомості українців шляхом екстраполяції архаїчних міфологічних патернів на православний світогляд, культ і обрядовість. Цей процес фіксує відродження православ'я „знизу”, неоднорідність православної релігійної традиції, її розшарування на „елітарний”(воцерковлений) та „масовий” (нецерковний) рівні, формування вірувань й практик, притаманних масовому, низовому рівню релігійної традиції - так званої „народної релігії”.

У п'ятому розділі дисертації „Квазірелігійні компоненти в свідомості сучасного православного віруючого” зазначається, що процеси, які відбуваються у свідомості православних віруючих в Україні з 90-х років ХХ ст., корелюються зі світовим процесом трансформації релігійного світогляду у бік синкретичного поєднання в ньому традиційних релігійних поглядів зі світоглядними компонентами, які дослідники вважають виявами „нових релігійних рухів” (Г. Керєр), „квазірелігій” (Н. Смарт), „крипторелігійності” (М. Еліаде), „секуляризації” (Т. Парсонс). Такі світоглядні компоненти в дисертації визначаються як „квазірелігійні”.

Під квазірелігійними компонентами православної свідомості в контексті дисертаційної проблематики розуміємо вияви „квазірелігійності”, основною ознакою якої щодо авраамічних релігій і, у першу чергу, православного християнства, є зміна поняття Абсолюту в бік перенесення його зі сфери трансцендентного (надприроднього) в сферу імманентної (матеріальної) людської життєдіяльності, порушення принципу монотеїстичності Абсолюту, невизнання або заміна його атрибутів і якостей, наприклад, принципів „Одкровення” та „Благодаті” як основних в спілкуванні Абсолюта з людиною в християнстві, на принципи магічного маніпулювання та підкорення людиною трансцендентних сутностей. У розділі не робиться принципового розрізнення у вживанні термінів „квазірелігійність” та „парарелігійність” і похідних від них.

Обґрунтовується доцільність визнання „позаправославних” світоглядних компонентів, не пов'язаних безпосередньо з жодною традиційною релігійною доктриною „квазірелігійними”. За походженням їх поділено на дві групи: до першої входять езотеричні та мезотеричні уявлення у двох взаємопов'язаних формах - позахристиянського містицизму та магії; у другу - так звані „світські” компоненти, представлені квазінауковими та окультними уявленнями, опосередкованими технологічною та інформаційною революціями.

У розділ свідомо не включено „окремим рядком” вплив на українське православ'я сучасних релігій, у першу чергу ісламу й буддизму, оскільки не спостерігається прямого, безпосереднього впливу на православне християнство в Україні ані ісламу, ані буддизму.

„Орієнталістські” компоненти привносяться у свідомість православних опосередковано: через нетрадиційні, новітні релігійні течії синкретичної природи. Впливають на православну свідомість світоглядні принципи та обрядово-медитативна практика неоіндуїзму (кришнаїти, різні напрямки йоги від раджа-йоги до тантри); європеїзовані різновиди дзенських гуртків (здебільшого школи східних бойових мистецтв); даоська традиція у вигляді шкіл фен шуй тощо. У православну свідомість через них входить віра в реінкарнацію, впевненість у необхідності для духовного росту східних аскетичних і психосоматичних практик, вегетаріанства тощо.

Якщо міське населення України віддає перевагу позаконфесійним містичним світоглядним шуканням, серед сільського населення, яке не має широкого доступу до містичної літератури та практики, активно практикуються різноманітні форми магії, магічні уявлення, що синкретично поєднуються з християнством.

У православ'ї спостерігається „криза містичної складової”, яка зводить віру до вихолощеної обрядовості. Показником наявності потреби в індивідуальному містичному досвіді є зростання харизматизму, розповсюдження різних містичних практик, пов'язаних з переживанням архетипних (у юнгіанському сенсі) образів і ситуацій: смерті й воскресіння, загибелі й відновлення світу, духовного народження тощо, а також зростаюче зацікавлення в профетичних феноменах, „екстазах” і „трансах” (типу шаманських), що не передбачають досягнення станів звільнення й святості. По-друге, це практикування езотеричних ритуалів, містерій та посвячень. По-третє, - поширення різних форм окультизму, що набувають яскравого паранаукового характеру - магії, астрології, мантики тощо.

Ще одним джерелом квазірелігійних світоглядних компонентів, що інтегруються у православну свідомість, є наука. У свідомості індивіда відбувається складне поєднання наукових і паранаукових уявлень, окультні „науки” починають сприйматися людиною як авторитетні джерела формування власного світогляду, сумісні з „православністю”.

Проведене дослідження дозволяє автору зробити висновок про формування у переважної більшості населення, яке „повернулося в лоно православної церкви” в 90-ті роки, синкретичного релігійного світогляду нового типу, за яким послідовне дотримання православної догматики в світогляді та діях змінилося у вірян на прихильність до „православної традиції”, яка є більш широким та аморфнішим явищем.

Феномен релігійної свідомості сучасних українців, які ідентифікують себе як „православні”, пропонуємо називати не „православною свідомістю”, а „свідомістю релігійно-традиційною”. Поняття „традиція” є ширшим від релігійної доктрини чи церковних настанов і в даному випадку вміщує, крім православної догматики та культової практики, язичницькі та неоязичницькі, містико-окультні езотерічні уявлення та магічні практики, а також квазінаукові світоглядні риси.

Виділяються причини проникнення квазірелігійних компонентів у структуру православного світогляду для населення України: внутрішніми факторами: атеїстичним минулим, слабкістю православних суспільних інститутів, кризою православ'я тощо; загальними тенденціями трансформації християнського світу: секуляризаційними та глобалізаційними процесами на тлі постмодерної суспільної свідомості, технологічної та інформаційної революцій.

У шостому розділі дисертації „Напрямки, форми й засоби трансформації сучасної релігійної свідомості православних українців” наголошено на тому, що для подолання відчуження православної церкви від реалій сьогодення потрібні компромісні зміни й корективи у доктринах, формах організації, методах діяльності православ'я. У православних церквах України повинні відбутися взаємопов'язані процеси секуляризації (зміни у взаємовідносинах релігії з суспільством) і модернізації (зміни в самій релігійній доктрині, покликані заохотити церкву „йти у ногу з часом”). Нагальність змін обумовлюється тим, що секуляризація свідомості пересічного українського православного знижує рівень церковної (інституалізованої) православної релігійності і сприяє її перетворенню на індивідуальну, персоніфіковану.

Найбільш універсальним виявом трансформації сучасної православної релігійності в Україні є ритуалізація масової свідомості людей, тобто православна традиція стає порожньою ритуальною формою, що наповнюється принагідно потрібним змістом. Ритуалізація використовується як інструмент трансформації релігійних змістів не лише на низовому, побутовому рівні, а й на рівні експлуатації православної релігійності політичними й державними інститутами заради власних ідеологічних інтересів.

Для України фактори трансформації релігійної свідомості історично детерміновані малим періодом існування державності, роками радянського атеїзму тощо. Релігійна свідомість українців зазнала суттєвих деформацій. Майже втрачені інститути традиційного відтворення автентичної православної релігійності з дитячих років, на ранніх стадіях соціалізації (такі, як релігійна родина; система релігійних навчальних закладів: недільні школи, курси катехізису; реальне парафіяльне життя). Механізм відтворення традиційного православного світогляду є „перевернутим”. Основною мотивацією до прийняття православ'я стає прагнення подолати екзистенційну кризу сенсотворчих уявлень особистості. Трансформація механізмів традиційного відтворення релігійності, яка спостерігається сьогодні, сприяє проникненню у свідомість православних віруючих позахристиянських елементів. Люди, проминувши традиційний спосіб відтворення православної релігійності, прийшли в церкву, „перескочивши” перші два етапи формування релігійності. У них відсутнє цілісне уявлення про православну світоглядну парадигму, у межах якої вони мають намір існувати, вони не засвоїли міфологічне і символічне сприйняття світу і міжособистісних стосунків відповідно до православного релігійного вчення. Переважна більшість тих, хто прагне „релігійного” осягнення буття, вимагає швидкого й переконливого релігійного досвіду.

Процеси формування серед „невоцерковленої” частини українців, які сьогодні ідентифікують себе як „православні” (а таких майже половина від загальної кількості православних віруючих), квазірелігійної свідомості в цілому співпадають з процесами міфотворення та функціонування міфологічної свідомості.

Перетворення традиційної релігійної свідомості православних українців набувають сьогодні вигляду трансформації, культивування, табуювання та каналізування певних змістовних блоків, світоглядних стереотипів, міфологем та кліше.

Православні релігійні форми не задовольняють духовних потреб сучасного українця. Можна стверджувати, що їх змінюють форми православного міфу як найбільш відповідної сучасності форми позасвідомого втілення культурно трансформованих базисних вітальних інтенцій людської істоти, оскільки він відкидає звичайну логіку заради більш високої мети - самоствердження національного суспільного життя. Для збереження своєї пастви православна церква повинна шукати відповіді на виклики сучасного суспільства.



ВИСНОВКИ

У Висновках підведено підсумки результатів дослідження, у якому вперше у вітчизняному релігієзнавстві здійснено комплексне структурно-функціональне дослідження позахристиянських компонентів релігійного світогляду сучасних православних українців.

Отримані матеріали на основі багатоаспектного, міждисциплінарного системного дослідницького підходу, конкретно-соціологічних досліджень і контент-аналізу православної преси та періодики дали можливість сформулювати наступні висновки:

1. Позахристиянські компоненти мають місце на всіх рівнях православної свідомості: у релігійному світогляді та світосприйнятті; у релігійній поведінці та стосунках (комунікації) індивіда, релігійної громади й суспільства.

2. Виокремлено три типи позахристиянських компонентів у православній релігійній свідомості: релігійні та квазірелігійні; міфологічні; секулярні (наукові та філософські).

3. Проведене дослідження дозволяє вважати їх проявом і наслідком триваючого протягом всієї історії православної церкви в Україні процесу змішування в рамках православної свідомості православних форм зі строкатим конгломератом позахристиянських компонентів різної природи й походження, тобто синкретизації релігійного світогляду, яка відбувається на всіх рівнях релігійної свідомості, по всіх векторах розгортання релігійності та охоплює всі компоненти православного світогляду.

4. Обсяги присутності й різноманіття позахристиянських компонентів у свідомості православного віруючого дозволяють стверджувати, що в православ'ї відбувається процес трансформації релігійної свідомості: крім традиційно протиставлюваних у європейській культурі „релігії” і „атеїзму” в масовій буденній свідомості віруючих в Україні формується „новітній політеїзм”, при чому тенденція до „розмивання релігійної ідентичності” є загальною для всіх конфесій християнського світу. Новий тип православної релігійності продукує людина нерелігійна, невіруюча у традиційному сенсі слова: сучасні релігійні модифікації є наслідком перетворення екзистенційного досвіду homo religiosus на розколоте й відчужене існування homo saecularious.

5. В умовах втрати наступності духовної традиції православ'я, суттєвої деградації церковної освіти й виховання спостерігається відродження православ'я „знизу”: у надрах сучасного православ'я як традиційної для України конфесії формується так звана „народна релігія”, вірування й практики, притаманні масовому, низовому рівню релігійної традиції. Це поняття фіксує неоднорідність православної релігійної традиції, її розшарування на „елітарний” та „масовий” рівні.

6. Секуляризація призводить до проникнення в православну свідомість паранаукових та парарелігійних міфологем і постає у всьому християнському світі своєрідною формою буття сучасного християнства.

7. Інструментом трансформації релігійних змістів не лише на низовому, побутовому рівні, а й на рівні експлуатації православної релігійності політичними й державними інститутами заради власних ідеологічних інтересів, несумісних з православ'ям, є ритуалізація та міфологізація православного дискурсу. Православна традиція стає ритуальною формою, яка наповнюється принагідно потрібним змістом.

8. Дослідження дає підстави стверджувати, що свідомість переважної більшості православних громадян України через наявність у неї позахристиянських компонентів сьогодні втрачає не лише православно-християнський, а й релігійний характер і набуває рис міфологічної свідомості неусвідомленого, еклектичного характеру, відтворюваної на „низовому рівні ” релігійної спільноти в рамках „православної традиції” як явища скоріше національно-культурного, ніж релігійного. Цей процес є одним з найважливіших викликів сучасності, на який українські православні церкви мають віднайти адекватну відповідь.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Преображенський С.І. Дохристиянський релігійний світогляд: сутність, історія формування /С.І.Преображенський //Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. - Серія №7. Культурологія. Релігієзнавство.Філософія: Зб.наукових праць Вип. 10 (23). - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2006. - С.34-41.

2. Преображенський С.І. Освітнє значення формування релігійної свідомості сучасного православного віруючого /С.І.Преображенський //Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія: Зб.наукових праць. Вип. 346-347. - Чернівці: Рута, 2007. - С.233-237.

3. Преображенський С.І. Язичництво в релігійний свідомості сучасного православного віруючого: богословська і релігієзнавча рефлексія /С.І.Преображенський //Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія: Зб.наукових праць. Вип. 350-351. - Чернівці: Рута, 2007. - С.267-270.

4. Преображенський С.І. Форми діалогу дохристиянського світоглядного комплексу з сучасною православною культурою /С.І.Преображенський //Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова.- Серія №7. Культурологія. Релігієзнавство.Філософія: Зб.наукових праць Вип.117 (30). - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2008. - С.3-9.

5. Преображенський С.І. Православна релігійність у постмодерному суспільстві: виклик язичництва чи багатовір'я? /С.І.Преображенський //Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія: Зб.наукових праць. Вип. 389-390. - Чернівці: Рута, 2008. - С.20-24.

6. Преображенський С.І. Чи має православний українець православну релігійну свідомість? Преображенський С.І. (Самоідентифікація віруючого та реалії релігійного життя) /С.І.Преображенський //Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія: Зб.наукових праць. Вип. 414-415. - Чернівці: Рута, 2008. - С.160-163.

7. Преображенський С.І. Позахристиянські елементи релігійної свідомості як фактор соціалізації православного віруючого /С.І.Преображенський //Науковий вісник Чернівецького університету.Філософія: Зб.наукових праць. Вип. 464-465. - Чернівці: Рута, 2009. - С.191-194.

8. Преображенський С.І. Синтез науки та релігії в контексті соціальних трансформацій /С.І.Преображенський //Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві //Матеріали міжнародної наукової конференції 18-19 квітня 2005 року. - Чернівці: Рута, 2005. - С.77-81.

9. Преображенський С.І. Жрецтво як історично-релігійний феномен /С.І.Преображенський // Буковинський журнал. - №4, 2005. - С.231-241.



АНОТАЦІЯ

Преображенський С.І. Позахристиянські компоненти в свідомості православного віруючого: український контекст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.11 - релігієзнавство. - Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. - Київ, 2010.

Комплексне структурно-функціональне дослідження позахристиянських компонентів релігійного світогляду сучасних православних українців на основі багатоаспектного міждисциплінарного системного дослідницького підходу констатує присутність у православній релігійній свідомості неправославних релігійних та квазірелігійних, а також міфологічних та секулярних (наукових та філософських) компонентів, що виявляються як в релігійному світогляді та світосприйнятті, так і в релігійній поведінці; на індивідуальному рівні, на рівні релігійної громади й загальносуспільному рівні і є проявом процесу синкретизації православного світогляду українців, який триває протягом всієї православної історії країни.

Автор приходить до висновку, що православні релігійні форми не задовольняють духовних потреб сучасного українця. Їх змінюють типи православного міфу як найбільш відповідної сучасності форми позасвідомого втілення культурно-трансформованих базисних вітальних інтенцій людини.

Ключові слова: віруючий, православ'я, релігійний світогляд, релігійна свідомість, релігійність, синкретизація, секуляризація, квазірелігія, неоязичництво, позахристиянські компоненти.



АННОТАЦИЯ

Преображенский С.И. Внехристианские компоненты в сознании православного верующего: украинский контекст- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. - Институт философии имени Г.С.Сковороды НАН Украины. - Киев, 2010.

Комплексное структурно-функциональное исследование внехристианских компонентов религиозного мировоззрения современных православных украинцев, проведенное на основе многоаспектного, междисциплинарного системного исследовательского подхода, констатирует присутствие в православном религиозном сознании неправославных религиозных и квазирелигиозных, а также мифологических и секулярных (научных и философских) компонентов, которые проявляются как в религиозном мировоззрении и мировосприятии, так и в религиозном поведении, на уровне индивидуума, религиозной группы и на уровне всего общества и являются проявлением процесса синкретизации православного мировоззрения украинцев, которое происходит на протяжении всей православной истории страны.

На основании предложенной автором типологии внехристианских мировоззренческих компонентов в сознании современного православного украинца доказывается, что синкретизация православного мировоззрения ведет к размыванию православной религиозной идентичности. Выявлены следующие внешние и внутренние (относительно православных Церквей) факторы синкретизации сознания современного верующего, являющихся причинами закрепления в православном сознании внехристианских компонентов: последствия советского атеизма, поликонфессиональность украинской религиозной среды, консервативность православного богословия, раскол украинского православия, несовершенство государственно-церковных отношений, общественно-политические трансформации.

Освещены сосуществование в православном сознании компромиссных форм верований и обрядовой практики христианства и некоторых форм украинского неоязычества в процессе ,,религиетворчества” синкретического типа. В условиях определенной деградации православия в Украине массовая религиозность возвращается к ,,архетипному религиозному фонду”. Однако, говорится о тенденции массового обращения в ,,прародительскую веру” в первоначальном ее виде, что невозможно.

Доказано, что результатом ,,религиозного бума” 90-х годов ХХ в. стало не возвращение к аутентичной православной доктрине, а появление и распространение паранаучних и парарелигиозных мифологем как форм ,,нетрадиционной” религиозности, или ,,псевдорелигиозности”, эклектично-совмещенных с другими мировоззренческими элементами, которые оказываются в основном формами корыстной эксплуатации потребности личности в идентификационных символах и образуют ,,квазирелигиозные” мировоззренческие компоненты православного сознания.

В глубинах современного православия формируется так называемая ,,народная религия”, которая предполагает свободную ассимиляцию внехристианских компонентов. Выяснено, что внехристианские (мифологические и секулярные) компоненты религиозного сознания коррелируют с неосознанной религиозностью, которая подчиняется законам мифологического мышления и является признаком современного украинского православия. Доказано, что внехристианские преобразования православного сознания украинцев происходят путем трансформации, культивирования, табуирования и кананизирования определенных содержательных блоков, мировоззренческих стереотипов, мифологем и клише. Православные религиозные формы не удовлетворяют духовных потребностей современного украинца. Их сменяют типы православного мифа как наиболее соответствующей современности формы неосознанного воплощения культурно-трансформированных базисных витальных интенций человека.

Ключевые слова: верующий, православие, религиозное мировоззрение, религиозное сознание, религиозность, синкретизация, секуляризация, квазирелигия, неоязычество, внехристианские компоненты.



SUMMARY

Preobrazhensky Stepan I Non-Christian components in the minds of Orthodox believer: Ukrainian context. - Manuscript. Dissertation for obtaining of scientific degree of Candidate of Philosopher science in religion science specialty 09.00.11. - Institute of philosophy Ukrainian National Academy of Science. Kyiv, 2010.

Complex structurally functional research of Non-Christian components of religious outlook of the modern orthodox Ukrainians, spent on the basis of the multidimensional, interdisciplinary system research approach, ascertains presence at orthodox religious consciousness non-orthodox religious and quasireligious, and also mythological and secular (scientific and philosophical) components, which come to light both in religious outlook and attitude, and in religious behaviour, at level of an individual, religious group and at level of all society, and are the result of the process of syncretyzation of orthodox outlook of Ukrainians which occurs throughout all orthodox history of the country.

...