Релігійні традиції Японії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Основні релігії в Японії

1.1 Аналіз літературних джерел

1.2 Буддизм в Японії

1.3 Буддизм - Дзєдо, Дзен та езотеричний буддизм

1.4 Християнство в Японії

Розділ ІІ. Синтоїзм - релігія національної переваги

Розділ ІІІ. Храми та духовенство

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Головна особливість японської релігії пов'язана з різноманітними взаємодією, взаємопроникненням і боротьбою двох початків - світу природи та світу людини. На відміну від конфуціанства і буддизму, синтоїзм - це суто національна релігія, характерна тільки для японців.

Релігія синто дуже близька міфології, в якій світ представляється як єдине, нерозчленоване ціле, де присутні погляди на походження світу, народу, ремесел і давню історію. У синтоїстських поглядах стверджується, що у світі спочатку панував хаос. Згодом він упорядкувався, небо відокремилося від землі, чоловіче начало від жіночого. У результаті поєднання цих начал-богині Ідзанамі і її чоловіка Ідзанагі - народилися богиня сонця Аматерасу, богиня місяця Цукіемі і бог води і бурі Сусаноо. Через довгі роки боротьби богиня Аматерасу залишилася на небі, а її онук Нінігі зійшов з неба і став керувати державою Ідзумо.

Символами його влади було дзеркало (божественність), меч (могутність) і яшма (вірність підданих.) Саме від Нінігі стався перший імператор Японії - мікадо, що успадкував усі три символи влади. Так пояснюється божественне походження влади, інші ж японці, згідно синто, походять від інших божеств-ками-духів героїв, предків, богів природи, якими населений весь світ. 

Саме походженням від божеств і пояснюється уявлення японців про свою особливу місію в світі, особливих якостях свого характеру, свого життя, своїх правил. 

З приходом в японську культуру китайських релігійних навчань синтоїзм не перестав існувати, він увібрав в себе основні боку китайських навчань, перетворив їх на основі японських традицій і буквально розчинив у власній культурі. 

Починаючи з VI століття через Корею до Японії проникли даосизм і буддизм. Даосизм з його ідеєю про «недіянні» став основою багатьох форм відносини людини з природою і самим собою. Буддизм був сприйнятий японцями у формі махаяни, проте його основні положення були пристосовані під японські погляди на світ. 

Актуальність. Японія є визначною країною в розвитку людства. Маючи розвинену економіку, вона займає перші позиції на світовій арені. Питання вивчення релігійних традицій Японії є актуальним, оскільки сьогодні, коли наші заняття і діяльність часто відводять нас далеко за наші кордони і за межі звичного нам культурного процесу, недостатнє знання релігій і пов'язаних з ними культур завдає великої шкоди, а це у свою чергу знижує якість наших політичних та економічних зв'язків. Люди, живуть у відповідно до своєї системи цінностей та висловлюють свої думки на мовах, які є носіями іншої цивілізації, нюанси яких нам деколи не зрозуміти.Наше спілкування з цими людьми зазвичай залишається поверховим, ми судимо про них на підставі власних культурних стереотипів і часом погано розуміємо особливості їх соціального, економічного і політичного життя.

Мета дослідження - здійснити аналіз основних релігійних традицій та їх напрямків в Японії.

Задачі:

1. Провести аналіз літературних джерел по релігії східної країни.

2. Розглянути основні релігії Японії, а також їх вплив на культурні процеси в середині країни. 

3. Ознайомитись з такими релігіями, як буддизм та синтоїзм, даосизм та конфуціанство.

Об'єкт дослідження - релігійні традиції Японії.

Предмет дослідження - охарактеризувати основні напрямки релігії Японії, часи зародження та особливості їх розвитку.

Методи дослідження - теоретичний аналіз літературних джерел, узагальнення отриманих.

Структура роботи. Реферат складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ Ы. Основні релігії японії

1.1 Аналіз літературних джерел

Основними джерелами інформації слугували книги з релігієзнавства. Особливо хочеться відзначити книгу Мішеля Малерба «Религии человечества», де автор аналізує різноманітний духовний досвід різних релігій, виділяючи їх загальні риси й особливості.[4]

Навчальний посібник Зеленкова Михайла Юрійовича - доктора політичних наук, знайомить з основами релігієзнавства, історією та сучасностю релігіі. Структура посібника, джерела, які залучаються, характер і послідовність викладення сприяють найбільш адекватному освоєнню основ релігієзнавства.Особливе місце в роботі приділено розгляду правових основ світових релігій.[2]

Відомий австралійський богослов і проповідник М. Порубльов всебічно досліджує у своїй книзі «культы и мировые религии» походження і сутність найбільш поширених культів у контексті світових релігій.[3]

Семотюк в своїй книзі знайомить нас з історією буддизму, розкриває особливості віровчення, відмічає вклад цієї релігії у світову культуру.[8]

Ігнатович подає розгляд характеристик раннього японського буддизму як складного багатопланового явища, наводить специфічні риси, що визначають його в цілому протягом усієї історії цієї ідеології на островах у феодальний період. Джаммапада належить до тих творів, які складені з висловів, що приписуються Будді. Ця книга користується великим авторитетом у послідовників буддизму в Японії, оскільки в ній повно і широко викладені основні принципи морально-етичної доктрини раннього буддизму, а також наводиться докладний життєписа самого Будди.[5]

Леонід Сурженко у своїй книзі подає історію виникнення буддизму, його основ, сутність та культурну спадщину. Значну увагу приділяє особливостям сучасного буддизму, а також взаємозв'язку буддизму і східних бойових мистецтв.[1]

Щорічник «Религии мира» включає матеріали теоретичного плану, що висвітлюють актуальну на момент публікації релігійну ситуацію в окремих країнах і проблеми історії релігії. Дає можливість простежити розвиток релігійної думки та ставлення до релігії.[6]

У підручнику Лубського «Історія релігій» подано матеріал з історії релігії і міфології від найдавніших часів до наших днів, включає різні концепції теорії релігії, її структуру та функції, розглядає проблеми еволюції релігії.[9]

У книзі «История религий Востока» розповідається про історію виникнення релігій Сходу, показана їх роль у розвитку соціально-економічної, політичної структури східного суспільства та його культури.[10]

1.2 Буддизм в Японії

Поширення буддизму в Японії було обумовлено низкою об'єктивних історичних факторів, які виявлені в процесі розвитку японського суспільства. Ці ж фактори у великій мірі визначили характерні риси японського буддизму, в тому числі і таку специфічну його особливість як тісний зв'язок цієї релігії з державною владою практично з часу її появи на Японських островах. Найбільш загальним соціально-історичним фактором, який зумовив поширення буддизму, стала, з одного боку, здатність цієї релігії стати ідеологічною опорою тих верств правлячого класу, які були рушійною силою процесу феодалізації острівної держави і, з іншого боку, те, що ці верстви побачили в буддизмі таку можливість.[6, с.81]

З початку VII ст. розпочалася переможна хода буддизму по всій країні.

Клан Coгa в 545 р. втратив владу, це був відомий переворот Тайна, владу поділили клани Сумерачі і Накатомі. Перші одержали формальну владу, всі "імператорські прерогативи". Накатомі, в особі свого глави Каматарі, одержують роль фактичного правителя. Буддизм при цьому посилив свій вплив, храми і монастирі зміцнюють свою економічну могутність і стають центрами політичних інтриг. За указом імператора Сінму 741 р. в кожній провінції було споруджено буддійські храми. Імператриця Сетоку в 765 р. поставила буддизм на один рівень з релігією синто. Буддійські монастирі одержували щедрі пожертвування, ставали великими землевласниками, претендували навіть на владу, мали свої збройні сили і захищали свої привілеї і власність зі зброєю в руках.

Такий успіх буддизму пояснюється дуже просто: як зазначає М.Й. Конрад, буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські храми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами централізованої системи управління. Так і сталося. В Японії церковне і адміністративне районування збігалося, управлінню провінції (коку-фу) відповідав провінціальний монастир (коку-бундзі)[9, с 251].

У кінці XII ст. феодальна боротьба в Японії посилюється. Влада імператора має формальне значення. Фактично влада перебувала в руках представника клану феодалів, який захопив владу і здобув звання сегуна - полководця. Сегун спирався на своїх васалів, а ті - на дрібне військове дворянство - самураїв. Поступово зміцнюється велика феодальна земельна власність.

Буддизм ще з IX -XI ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ніс не стає загальнонародною релігією.[8,с. 274]

Отже, поширення буддизму в Японії зумовила здатність цієї релігії стати ідеологічною опорою тих верств правлячого класу, які були рушійною силою процесу феодалізації острівної держави; буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські храми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами централізованої системи управління. Поширення буддизму в Японії пов'язано з діяльністю двох значних буддійських шкіл - Тендай і Сінгон.Між школами Тендай і Сінгон ніколи не було ворожих відносин. Вони також охоче йшли на зближення з синто. І головне - вони активно підтримували феодальні порядки. Буддизм ще з IX -XI ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ніс не стає загальнонародною релігією. Буддизм прижився на японській землі як релігія знаті. Щодо найпоширеніших течій, то тут свій внесок в ідеологію Японії зробив Чань-буддизм (у Японії він дістав назву дзен-буддизм). Дзен сприяв поширенню монохромного живопису. Англійський дослідник буддизму в Японії Ч.Еліот школу Дзен назвав найбільш японською з усіх течій буддизму в Японії.

1.3 Буддизм - Дзєдо, Дзен та езотеричний буддизм

Дзєдо - це основна буддистська секта Японії. Споконвічно в буддизмі вважалося, що людина може врятуватися тільки особистими зусиллями і знаходженням духовного просвітління. Ті, хто сам не домігся просвітління, на порятунок розраховувати не могли.

Після смерті Будди його послідовники розділилися на дві групи. Одна з них одержала назву Хінаяна (Мала колісниця), і по її навчанню врятуватися могли тільки ченці, які змогли досягти просвітлення. Інша група стала називатися Махаяна (Велика колісниця), і по її навчанню знайти порятунок могли і миряни. Секта Дзєдо - це далекі послідовники навчання Махаяни.

Священики Дзєдо відкинули навчання про приречення порятунку. Воно виявилося занадто складним для розуміння простими людьми. Замість цього вони проголосили: "Ти відродишся в раю, якщо будеш діяти добро, і відродишся в пеклі, якщо будеш діяти зло".

Вони також затверджували, що можливо шість життів: життя людини, життя в раю, життя тварини, життя у вічних війнах, життя у вічному голоді і життя в "нірвані". Спочатку секта Дзєдо з'явилася в древньому Китаї, а в Японію вона потрапила близько 1000 років тому. Тут вона змішалася із сінтоізмом і іншими формами культу предків. У результаті, Дзєдо почало додавати дуже велике значення похоронам і заупокійним службам. Сінран був самим відомим проповідником Дзєдо і засновником руху Дзєдо-сін-су. Його знамениті слова "акунін секу" - "навіть вор може врятуватися" порівнюють з Hагірною Проповіддю Ісуса Христа. Дзєдо-сін-су вважається єдиною релігією, японською релігією, яка обіцяє загальне прощення після смерті. Тому фанатики-прихильники цієї секти не бояться смерті, як і фанатики-ісламісти.

У свій час Дзєдо-сін-су була відома своїм запеклим опором у відповідь на будь-які спроби її знищити (а це намагалися зробити більшість правителів Японії). Селяни-члени Дзєдо-сін-су багато разів повставали проти уряду, ці заколоти називалися "Ікко-іккі" ("Іккі" - значить "заколот"). Моральний дух членів секти був дуже високий, і вони завжди боролися до останньої краплі крові. В часи Громадянської Війни Дзєдо-сін-су була однією з найважливіших політичних сил у Японії. Зараз прихильники Дзєдо-сін-су, очолювані первосвящеником Кенньо Коса, все ще досить сильні, хоча ще в XVII-ому столітті розділилися на секти Хонганзі й Отані. Розкол був викликаний політикою Токугави Ійеясу, що хотів послабити секту, яка загрожує його сьогунату Едо. Хоча обидва крила руху мають схожі догмати, їхні відносини між собою не можна назвати дружніми.

Дзен - це буддистська секта, нащадки послідовників Хінаяни. Проповідники Дзен вважали, що духовне просвітління можливе тільки шляхом медитації. Для медитації вони використовували особливі питання, відповіді на які можна було одержати, тільки одержавши духовне просвітління. Питання, що задавали послідовники Дзен, дуже складні і здаються зовсім безглуздими. Hаприклад: "Коли Ви ляскаєте в ладоши, яка рука видає звук? " "Обидві руки", звичайно, неправильна відповідь. Взагалі, тут не може бути вірної відповіді. Збагнення Істини послідовниками Дзен досягалося саме за допомогою таких питань.

Більш тисячі років тому в Японію була привезена інша буддистська секта - Міккьо, або Езотеричний буддизм. Вважалося, що проповідники Езотерики могли діяти чудеса, так називані "хорікі". Вони могли виліковувати хвороби, убивати людей своїм прокляттям, літати, пророкувати майбутнє, відлякувати примар, боротися з чудовиськами силою Будди. Ця релігія була популярна серед знаті Хейанської Епохи. Існувало два основних храми езотериків. Але храм Енрякудзі на горі Хіай у Кіото був знищений Одою Hобунагою у часи Громадянської Війни, і залишився тільки храм Конгобудзі на горі Куйа. Кукай або Кобо Тайсі, був самим відомим проповідником Езотерики. Він заснував секту Сінгонсу і побудував храм Конгобудзі. Монахи-езотерики часто жили в горах. Таких ченців називали "ямабусі". Говорили, що вони дійсні майстри як у хорікі, так і в бойових мистецтвах.

1.4 Християнство в Японії

Християнство в Японію привіз Франсиско Ксавьер у 1549 році. Його поширення підтримувалося Одою Hобунагой. Але після його смерті новий сьогун Тойотомі Хідейоши заборонив християнство, тому що воно руйнувало традиційну кастову систему. Після смерті Хідейоши сьогун Токугава Ійеясу вирішив цілком розправитися з християнами. Багато хто із них були вбиті. Але проповідники продовжували приїжджати з Європи, і християни не раз повставали проти влади сьогуната. Зрештою, третій сьогун Токугава Ійеміцу в 1638 році вирішив закрити країну. Коли в 1867 році упав сьогунат Едо, була проголошена воля совісті. Але під час Другої Світової Війни християн вважали американськими шпигунами, і знову почалися їхні переслідування. Тільки в 1945 році християнство повернуло собі всі надані йому права. Зараз у Японії сотні тисяч християн (у тому числі і православних).

Розділ ІІ. Синтоїзм - релігія нацональної переваги

Синтоїзм є суто національною релігією Японії і не отримав розповсюдження за межами цієї країни. Його походження не пов'язані з якоюсь відомою історичною особистістю. Ця релігія не має в своїй основі системи догм чи розробленого богословського вчення. Її початкове кредо: «Бійся богів і слухайся імператора!». В основі синтоїзму лежить міф про створення Японії та пов'язані з ним легенди, які в XX ст. були витлумачені як повісті про реально існувавших, видатних вождів Стародавньої Японії. У синтоїзмі знайшли відображення явища природи і суспільства, а також життя людини в оточенні сім'ї. Характерними рисами цієї релігії є любов до рідної країни і естетичне сприйняте природних явищ. Синтоїзм пов'язаний також з анімістичним шануванням предків і шаманством.[7, с.86]

Слово «синто» походить від складеного китайського шань-дао (або син-то), пов'язане з поняттям дао. Японською ця релігія називається камі-но-міті і означає шлях богів або шлях вищих духів. Словом «камі» у японців називалися боги чи істоти, що володіли надприродною силою. Японці вірили, що в доісторичні часи їх країна була населена виключно цими істотами.[4, с.384]

Згідно з офіційною міфологією синто, на початку всього був не хаос, а мимовільне встановлення початкового елементарного порядку, одночасно з'явилися боги-ками. Потім з'явилися небо і океан. Різні боги з'являлися і зникали у той час без особливих наслідків. Завершення космогонічного процесу припадає на частку п'ятої пари богів Ідзанагі та Ідзанамі (є припущення, що їх імена перекладаються як «перший чоловік» і «перша жінка»). Вони - перші в японській міфології божества, що мають людську подобу й мають здатність народжувати інших богів. На час їх появи земля ще була в дитячому стані і носилася по морських хвилях. Тому вищі боги доручають цим богам звернути рідку землю в твердь. Так з'явилися острова Японії. Від шлюбу Ідзанагі та Ідзанамі народилося 35 богів-духів, які населили цю країну. Коли народжувався останній з цих богів - бог вогню Кагуцуті, він обпаливлоно Ідзанамі, і вона помирає - згідно з міфом, віддаляється в царство мертвих. За це батько став рубати його мечем, однак кожен відрізаний шматок бога вогню ставав новим богом. Так з'явилося безліч богів.[7,с.95]

Шукаючи розради Ідзанагі вирішив відвідати померлу дружину в царстві мертвих. Однак це принесло йому нещастя. Злі духи, які походять від гниття тіла Ідзанамі, осквернили Ідзанагі. Для очищення він змушений був омити себе в океані. Коли він омив свій ліве око, раптово з'явилася на світ головна богиня Аматерасу, що стала богинею сонця. А коли він омив праве око, з'явився бог місяця Цукіемі. Нарешті коли він омив ніздрі, з'явився бог вітру, водних просторів і ураганів Сусаноо. Багато часу опісля богиня Аматерасу послала свого онука Нінігі (у перекладі «юнак - бог достатку рисових колосків») правити японськими островами. Він став родоначальником японських імператорів, символізуючи їх божественне походження.[9, с.301]

Серед священних книг синтоїзму головними вважаються дві: «Запис про діяннястаровини»(«Кодзікі », 712 р.) і«Аннали Японії» (або «Хроніка Японії»-«Нахонгі», 720 р.). Обидві вони містять як міфологічні, так і фактичні дані, що стосуються історії Японії і предків імператорського двора.

З IV ст. синтоїзм став офіційною релігією Японії. Верховним божеством була богиня Аматерасу. В історії релігій це унікальний випадок, коли божество жіночого роду виявилося головним у державній релігії. Офіційно богиня Аматерасу, як прародителька Нінігі, що навчив людей обробляти землю, вважалася покровителькою землеробства. Імператор Дзімму-тенно (напівлегендарна особистість, яка відноситься до VII ст. до Р. X.), її правнук, нібито отримав від неї через Нінігі три священні предмети: дзеркало, меч і нитки з нанизаними на них різьбленими намистинами - магатама, які стали символом священної влади японських імператорів. З цього періоду почалася зв'язок синтоїзму з імператорською сім'єю.[4, с.399]

Завдяки посиленню національної самосвідомості японців з першої половини XIX століття, в 1868 синтоїзм, зі сходженням на престол імператора Мейдзі, був офіційно проголошений державною релігією. Це значно зміцнило віру японців у божественність імператора. У той же час всі зв'язки з буддизмом були формально порвані. Проте в свідомості і побуті більшості звичайних японців обидві ці релігії переплелися і зберегли своє рівне значення. Вони схильні думати, що синтоїзм піклується про їх потреби у світі земному, а буддизм - у потойбічному.[10,с.331]

Розділ ІІІ. Храми та духовенство

В даний час в Японії налічується близько 80 тис. синтоїстських храмів. Більшість з них присвячено культу якого-небудь одного ками. Разом з тим існують храми, в яких шануються кілька ками одночасно, наприклад, кілька духів сусідніх гір, або парфуми всіх загиблих під час воєн солдатів, або парфуми всіх членів будь-якого прославленого роду. Особливо відвідувані храми, божества яких протегують того чи іншого виду людської діяльності або допомагають у певні моменти життя. Є ками, що сприяють успіху службової кар'єри, допомагають складати іспити, що охороняють від пограбувань, катастроф, пожеж. У сільській місцевості в синтоїстських святилищах богів просять про багатих урожаїв і рясних дощах.

Зазвичай храм розташований у мальовничій місцевості, де дбайливо зберігається природний ландшафт: в парках, біля витоків річок, підніжжя гір. Зустрічаються храми, які взагалі не мають яких-небудь спеціальних споруд. До їх числа відносяться храми Ооміва в префектурі Нара і Канасана в префектурі Сайтама. Вони являють собою обгороджені ділянки, вважаються священними місцями. Це, як правило, прямокутний майданчик, покрита галькою, обкладена камінням і оточена солом'яним джгутом, що з'єднує чотири кутових стовпа. У середині такого священного місця знаходиться або камінь - Івасаки, чи стовп, або дерево - хіморогі. На це місце під час церемонії призивається божество. Подібні святилища існували і в глибоку давнину. 

Звичайний синтоїстський храмовий комплекс складається з двох і більше будівель. Основне будова, призначене для ками, носить назву хонден, а зал для тих, хто молиться іменується хайден. В основному приміщенні знаходиться синтай - тіло ками. Вважається, що саме в синтай вселяється душа ками. Тілом ками можуть виявитися камінь, гілка дерева, дзеркало, меч або дерев'яна табличка, на якій написано ім'я даного ками. Японці вважають, що душа ками невичерпна, тому вона може жити в цілому ряді святилищ. Наприклад, безліч храмів по всій країні присвячено богу рису Інарі, богу війни Хатіману, душам загиблих воїнів. Сінтай зберігається у внутрішньому приміщенні хонден і прихований від очей віруючих. релігія японія синтоїзм

У храмах, побудованих в архітектурному стилі нагаре, скат даху з боку веранди подовжений і утворює навіс. У храмів, присвячених богу війни Хатіману приміщення для віруючих примикає до головного храмового будівлі. У цьому випадку карнизи дахів обох будівель з'єднуються.

Перші постійні синтоїстські святилища з'явилися ще в VI ст.н.е., але як вони виглядали, невідомо, тому що в Японії існує традиція перебудовувати і оновлювати храми. Вона пов'язана з поданням про постійне оновлення і відродження життя. До цих пір храми Ісе реконструюються кожні двадцять років. Раніше це було звичайним явищем для всіх храмів.

Крім двох основних будівель храмового комплексу в нього можуть входити й інші допоміжні будівлі: зал для підношень, місце для приготування священної їжі - сінсендзе, офіс - сямусе, місце для заклинань - хараідзе, сцена для танців - кагураден. 

Усередині більшості храмів немає зображень богів. У традиції синто це не прийнято. Часто великі храми прикрашають зображеннями тварин, які так чи інакше асоціюються з шанованим божеством.

Священики синтоїстських храмів називаються каннусі - господарками. Аж до середини XIX ст. всі посади, пов'язані з відправленням синтоїстського культу, були спадкові і передавалися від батька до старшого сина. Так виникли цілі клани священнослужителів - Сяке. Найбільш відомі з них: Накатомі, Імбе, Уса, Камо, Сірокава, Йосіда. Священнослужителі невеликих місцевих храмів можуть виконувати свої обов'язки за сумісництвом з будь-якою іншою роботою. У великих храмах крім священиків є також музиканти, танцівники. Найбільш важливі обряди в імператорському храмі Ісе до цих пір очолює сам імператор. Підготовкою священнослужителів синто займаються два синтоїстських університету: Кокугакуін в Токіо і Кагаккан в Ісе.

Висновки

1. Аналіз літературних джерел вітчизняних фахівців дозволив встановити, що на відміну від конфуціанства і буддизму, синтоїзм - це суто національна релігія, характерна тільки для японців.. Ця релігія не вимагає від своїх послідовників молитов або читання священних текстів. Достатньо лише брати участь в храмових святах і церемоніях.

2. Синтоїзм одержав статус державної ідеології в зводі законів «Тайхоре». В основі синтоїзму лежить проголошення божественної природи влади японського імператора, родовід якого йшла до богів. «У імператорах живуть боги, які і керують усією їхньою діяльністю», - проголошує синтоїзм. Звідси й ідея про безперервність імператорської династії.

3. Поразка Японії у другій світовій війні і крах мілітаристсько-шовіністичних планів похитнула підвалини офіційної релігії. Окупаційна американська влада видала в 1945 р. «директиву» про відділення шинтоистской релігії від держави. 1 січня 1946 мікадо оприлюднив «рескрипт», засудив колишню державну доктрину про божественність імператора і перевагу японського народу над усіма іншими народами. Особливими урядовими розпорядженнями скасовувалися всі публічні церемонії мікадо і релігійне виховання у школах. У недоторканності було залишено лише придворний культ.

4. У сучасному житті Японії релігійність проявляється головним чином в дотриманні традиційних обрядів, особливо домашніх. Публічні релігійні церемонії приваблюють багатьох, але лише як розвага і цікаве видовище.

Список використаної літератури

1. Сурженко Л.А.Буддизм. - Книж. дім, 2009. - 384 с.

2. М.Ю. Зеленков Мировые религии: история и современность. - Феникс., 2008. - с. 364.

3. Н.В. Порублев Культы и мировые религии. - Москва, 2009. - с. 350.

4. Мишель Малерб Религии человечества. - Москва,1997. - с. 601.

5. Гаутама Будда Джаммапада (Памятники литературы народов Востока, переводы). - Москва, 1960. - с. 157.

6. Игнатович А.Н. Буддизм в Японии. Очерк ранней истории. - Москва, 1988. - с. 198.

7. Религии мира. История и современность. - Москва, 1982. - с. 290.

8. Семотюк О.П. Буддизм. История и современность. - Харьков, 2005. - с. 316.

9. Лубський В.І. Історія релігій - 2 т. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2007. - Том 1. - 383 с.

10. Васильев Леонид Сергеевич. История Религий Востока. - Издательство "Высшая школа" 1983. - с. 368.

Размещено на Allbest.ru