Синкретизм і його особливості

Синкретизм поганських та християнських вірувань в українському фольклорі. Український фольклор на язичницькій основі та особливості його розвитку задовго до прийняття християнства. Особливості світорозуміння людини часів Київської Русі та християнства.

Рубрика Религия и мифология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 20.12.2015
Размер файла 24,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Кафедра телекомунікаційних систем

Реферат

Синкретизм

Виконав: Студент ТК-110

Колтунов Олександр

Перевірила: Швед О.В.

Київ 2015

Зміст

Вступ

1. Синкретизм поганських та християнських вірувань в українському фольклорі

2. Особливості світорозуміння людини часів Київської Русі

Список літератури

Вступ

Синкретизм (від грецьк. senkretismos - з'єднання) - нерозчленованість, яка характеризує нерозвинений стан якого-небудь явища; у гуманітарних науках поняття найбільш часто застосовується відносно до мистецтва на перших стадіях розвитку культури, коли музика, співи, поезія, танці не були ще відділені один від одного

християнський фольклор світорозуміння русь

1. Синкретизм поганських та християнських вірувань в українському фольклорі

Людина завжди намагалася пояснити світ, який її оточував, що в первісні часи призвело до появи міфів, з яких поступово сформувалась міфічна символіка. Остання в свою чергу лягла в основу фольклору. Досліджуючи фольклор, можна зрозуміти характер народу- носія. В ньому досить чітко відбиваються етичні й естетичні погляди народу, а також його сучасні й залишки колишніх вірувань.

З появою міфічного епосу закладаються перші підвалини моральних переконань народу, виражаючи у надприродних істотах, в богах і героях не лише релігійні, але й моральні ідеали добра і зла.

В українському фольклорі яскраво простежується поєднання християнської символіки з язичницькими віруваннями наших предків. Введення християнства на Русі спричинило величезний переворот в світогляді і побуті східних слов'ян. Нові християнські (православні) уявлення прищеплювалися дуже повільно. На це пішли тисячоліття. Але і після цього засвоїлися вони народом не в чистому вигляді, а переосмислені через призму давніших вірувань. Християнство породжувало свої власні легенди, що поєднувались та змішувались з язичницькими переказами. Це призвело до виникнення того явища, яке давні пастирі називали “двовірством” , з особливим світоглядом, що залишився в народу й дотепер.

Можливо тому, що більшість язичницьких богів не мали яскраво вираженого злісного характеру, християнська церква не вела з ними такої жорстокої боротьби, як з язичництвом в Західній Європі. Значна частина язичницьких персонажів та вірувань трансформувалась в складову частину православія. “Спочатку засвоєння православ'я йшло шляхом його оязичнення. Потім, коли православ'я стало панівним, розпочався процесс православізації язичницьких образів. За формою і хмістом праволав'я утверджувало себе на основі національної культури, підвалини якої були закладені іще в язичницькі часи.”

Український фольклор на язичницькій основі почав розвиватись і досяг розквіту ще задовго до прийняття християнства на Русі. Ще до прийняття християнства східні слоов'янські племена витворили свою багату міфологію, що базувалася на народних віруваннях, які носили анімістично-магічний характер. Хоча Нечуй-Левицький вважав, що “ще його міфологія не розвилась гаразд, як дуже раннє християнство в Києві, дуже рання візантійська християнська просвіта захопила і спинила її в самому процесі розвиття, повернула духовне життя українського народу на іншу стежку і занапастила багато цікавого для науки в українській міфології.”

Християнська церква переосмислила багато народних звичаїв і багатьом з них надала християнського забарвлення. Найяскравіше це можна простежити на прикладі християнських святих. Деякі язичницькі боги частково злилися з цими святими і люди продовжували їм поклонятися під новими іменами. Наприклад функції Перуна (володаря блискавок і грому, покровителя воїнів) частково переймають на себе святі громовики: Ілля, Михайло, Кирик та ін. Функції Волоса частково перейняв на себе святий Власій. Але найяскравішим прикладом такого поєднання може служити свято Івана Купайла. Купайло - язичницький бог плодючості, земних плодів, радості, злагоди та любові. Як писав про нього Іван Нечуй-Левицький: “Ясні літні небесні сили, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, може й од того, що на празник Купайла люде купались у воді, віруючи в її чудову силу”. З приходом християнства свято Купайла поєдналося зі святом Івана Хрестителя, і стало святом Івана Купайла. Зараз в українців існує культ Святої П'ятниці, пов'язаний зі святою великомученицею Параскевою і Пресвятою Богородицею. Але при уважнішому розгляді у ньому можна знайти залишки давнього культу язичницького божества Мокоші - богині землеробства, покровительки врожаю та достатку.

Більшість українських символів, особливо пов'язаних зі святами, мають під собою і релігійне і народне підгрунтя. Простежити це можна хоча б на прикладі зимових свят: Різдва Христового, Нового Року і Водохрещя. Час святкування цих свят повністю збігається із часом відповідних поганських свят, що передували християнським. Ці три свята тривали протягом 12 днів, що з одного боку символізували творення Всесвіту, а з другого - народження і вдосконалення особистості Ісуса Христа.

Різдво Христове і Різдво Всесвіту - одне свято, про що свідчать його обряди і вірування, які пояснюються як астральним язичництвом наших предків, так і церквою. Наприклад, 12 страв на Святий Вечір символізують 12 знаків зодіака, що в свою чергу відображають 12 епох творення Всесвіту, а з погляду християнства - 12 апостолів, що супроводжували Ісуса Христа. Так само можна розглядати схід вечірньої зорі, обкурювання хати ладаном, страви на вечерю, колядки тощо. Той же Нечуй-Левицький вважав, що колядки та щедрівки дають найбагатший матеріал для дослідження української міфології, а після колядок та щедрівок найбільше міфологічного елементу містять самі обряди на Різдво, на св.Василія, на Водохрещя, весняні ігри тощо. На початку нашої ери всі ці вірування заборонялися і переслідувалися церквою, лише починаючи з 4-5 століття вони визнаються, але з іншою ентерпретацією. Проте не все, що було присутнє у святкуванні Різдва Всесвіту в дохристиянські часи, збереглося до наших днів: дещо відкинулось, дещо забулось.

Новий Рік, Василія і Щедрий Вечір святкується в один день. Культ небесного золотого плуга, приготування короваю, засівання символізують цей день. Цим традиціям поганського походження вдалося уникнути впливу християнства і залишитись у первинному вигляді.

Завершуються зимові свята Водохрещям. Це свято води, яка цього дня вважається святою, що підтверджується і народними віруваннями, і церквою.

В українській міфології, як і в багатьох інших міфологіях світу, Вода стоїть при початку світотворення. Вона є пасивним началом, а активним виступає Вогонь. Символами переплетення Води і Вогнгю є два голуби, кольори нашого прапора, золотистий тризуб на голубому тлі, тощо.

Традиційні народні свята завжди супроводжуються танцями, різними іграми та гуляннями. Це також йде ще з сивої давнини. Літописець так оповідає про давні народні забави: “Сходились на ігрища, на танки і на всякі бісовські пісні”. Проте незважаючи на негативне ставлення церкви до елементів давніх культів, деякі з них продовжують існувати в українському фольклорі й зараз. Ось наприклад така веснянка:

Не сам же я вийшов,

Дажбог мене вислав

Зправої ручейки

І ключики видав…

2. Особливості світорозуміння людини часів Київської Русі

Культура Київської Русі -- видатне явище світової середньовічної культури. Хронологічно вона охоплює IX -- сер. XIII ст. Культура ця розвивалася у загальному контексті світової культури, але мала лише їй властиві риси, зумовлені конкретними історичними обставинами і східнослов'янськими традиціями, що найяскравіше виявилося у плануванні й забудові міст, у композиційних особливостях архітектурних ансамблів і окремих споруд, своєрідності декоративно-прикладного мистецтва й пластики.

Вирішальне значення в історичному розвитку держави відігравала далекоглядна реформа князя Володимира -- запровадження християнства.

Доба Володимира Великого і особливо Ярослава стала визначним етапом розвитку Київської держави. Ніколи більше вона не була такою єдиною і могутньою. Київська Русь мала великий міжнародний авторитет і широкі зовнішні зв'язки, з її можновладцями ріднилися представники королівських династій Європи і навіть могутні візантійські василевси. У час християнізації Русь могла диктувати власні умови Візантії, державі, звідки до Києва прийшло християнство і мистецтво якої було тоді передовим у Європі. Тому й сам процес запровадження християнства, і запозичення тих чи тих елементів культури відбувалися не механічно, вони постійно переосмислювалися в контексті дійсності, творчо перероблялися, набуваючи нового національного забарвлення.

Після запровадження християнства державні та релігійні діячі Київської Русі стали домагатися у Візантії самостійного обирання митрополитів, відзначення своїх національних свят і їх встановлення, а головне -- вимагати вести церковне богослужіння старослов'янською мовою. Так, Ярославу Мудрому вдалося проголосити першими національними святими братів Бориса і Гліба, підступно вбитих своїм молодшим братом. Пам'ять їх щорічно врочисто вшановувалась 24 липня і цей день вважався на Русі великим святом.

Цікава історія свята, встановленого в XI столітті на честь святого Георгія. Відомо, що князь Ярослав при хрещенні дістав ім'я Георгія. Сприймаючи його як покровителя, наказав "по всей Руси творити праздник Св. Георгия месяца листопада 26 день". Такого осіннього свята грецька церква не знала у своему календарі. На Русі воно здобуло популярність як свято покровителя сільськогосподарських робіт, землеробів та хліборобів. Християнство загалом, зустрівшись з новими історичними умовами, істотно змінилося порівняно з візантійським варіантом.

Створена Володимиром Святославовичем величезна держава мала надто тривкі економічні і політичні зв'язки з різними землями. Для підтримання єдності вимагалися розвинена суспільна мораль, почуття честі, відданості, самопожертви, висока патріотична свідомість та належний рівень розвитку словесності -- жанрів політичної публіцистики, жанрів, які оспівують любов до рідної землі, епічних жанрів.

Всього цього не могла дати перекладна візантійська і болгарська література, яка виникла за інших політичних обставин. Київським мислителям довелося створювати відповідні літературні форми, спираючись на народну історичну свідомість, на фольклор, який був і залишався переважно язичницьким, з деякими вкрапленнями християнства. Це багато в чому визначило таку рису давньоруської літератури, як потяг до філософського осмислення життя, мистецтва, творчої праці. Їй були глибоко чужі пристрасні містичні поривання візантійських мислителів. Навіть у церковній літературі переважав конкретний інтерес до релігійної філософії, історії, до питань житейської моралі, до апокрифів, які містили багато елементів народної казковості. І надалі зв'язок з життям, мораллю, релігією буде прикметною рисою філософії українського народу.

Другою причиною видозміни християнства на Русі було те, що християнська релігія прийшла до нас у "готовому" вигляді. Вона насаджувалася згори, зустрічаючи тривалий опір широких мас населення, яке дотримувалося віри батьків і дідів. Та й сама централізована княжа влада, відстоюючи державну самобутність Русі, часто підтримувала давні слов'янські традиції. Звідси активна взаємодія християнства і язичництва, характерна для давньоруської культури майже протягом усього її існування. Поступово склався світоглядний синкретизм, відбулося злиття народної релігії та церковного християнства при визначальній ролі першої.

Наприклад, Великдень був головним християнським святом українського народу доби Київської Русі. Воно увібрало в себе також і передхристиянські обряди, що тісно пов'язувались із хліборобським господарством, поминанням померлих, величанням і віншуванням, весільним та обрядовим співанням пісень. Це було свято радості й веселощів, що об'єднувало весь рід, плем'я спільним торжеством.

Свято Великодня збігалося в ті часи з поганським святом весняного воскресіння природи. Звідти й українські писанки зі знаками Сонця, рослин та звірів, звідти й наші гаївки (давньоукраїнські народні пісні-веснянки). Тому й утвердилися тут паралелі: воскресає вся природа і воскресає її Творець -- Христос.

Святий Юрій (6 травня за ст. календарем) -- ще одне весняне свято українського народу доби Київської Русі. За народним календарем Юрій -- це первісна персоніфікація весни, зрілої та розвиненої. З ним було пов'язано багато народних обрядів: у цей день виганяли на пашу домашню худобу, господар мав ще з ранку викачатися в росі на своєму полі -- на добрий урожай. У народі побутувала тоді легенда про святого Юрія як про переможця над злом.

Зелені Свята, або П'ятидесятниця, -- перше за чергою літнє свято. За християнською легендою -- це пам'ятка Зіслання Святого Духа на апостолів на початку Христової Церкви. Ці свята так і зберегли свою дохристиянську назву -- "Зелені". В це свято "маїли" (заквітчували, клечали) хати, церкви та господарські будівлі.

Купала -- в своїй основі хліборобське свято -- справлялося на початку жнив. Після запровадження християнства воно локалізувалося і з'єдналося зі святом Іоанна Хрестителя -- Предтечі Христового (24 червня за ст. календарем), перебравши від нього чимало християнських рис. В уяві наших давніх предків це був святковий і чудодійний час. Предки вірили, що в цей день "сонце в воді купається", отже й вода мала очищувальну силу. Таку ж силу мав і вогонь. Тому хлопці та дівчата розводили вогнища і стрибали через них.

Свято Петра й Павла (29 червня за ст. календарем). За народними обрядами українці доби держави Київської Русі виступали як ратаї, головна господарська роль у чому відводилась Петру. Він "зажинав" жито і був сторожем поля, врожаю і бджільного вжитку. Він же орав поле на озимину. День святого Петра вважався дуже великим святом. Тому всі хати чепурили, а прийшовши з церкви, розговлялися. У Петрівку обов'язково відбувалися "ярмарки на дівчат".

Жниварські звичаї та обряди групувалися навколо трьох свят: св. Іллі, Маковея та Спаса, що після запровадження християнства перебрали на себе ролі Велеса й Перуна. З особою св. Іллі (20 липня за ст. календарем) пов'язувалася віра в опікунський вплив цього святого на достигання урожаю. Дуже великий тут був вплив церкви й духовенства, що намагалися використати старі поганські обряди або ж пристосувати їх до церковних святкувань.

Своєрідною рисою українського язичництва було "оживлення" природних стихій: божественністю наділялись всі предмети і явища реальної дійсності. Підтвердженням цьому служить теологічна концепція літопису "Повість врем'яних літ".

Один з літописців, як відомо, всупереч євангелістській вимозі не любити світу і того, що в світі, довіряє весь світ управлінню ангелів. Ангели, міркує він, приставлені до будь-якої "тварі": є ангели хмар і темряви, снігу і грози, зими й осені, весни і літа -- словом, ангели є при кожній речі, де б вона не перебувала. У кожного християнина -- і в першу чергу в благовірного князя -- свій ангел-хранитель. Християнські ангели у світобаченні давніх українців заступили місце язичницьких оберегів. Серед ангелів чільне місце відводиться архангелу Михаїлу, якого звичайно тлумачили як найбезпосереднішого і дійового помічника у ратних справах. Саме тому в домонгольські часи Михаїлу було присвячено багато храмів, він був обраний охоронцем Києва.

Вплив народного світобачення на розуміння християнських догматів особливо вражаюче виявився в тому, що на Русі, водночас з культом місцевих святих, який склався на грунті родоплемінного шанування ідолів, першорядного значення набуває культ Богородиці, в основу якого лягли слов'янські уявлення про благодійну жіночу істоту, предка українського народу -- Рожаницю.

Переакцентація релігійного поклоніння з культу Христа на культ Богоматері відповідає давньоукраїнській ментальності, оскільки Богородиця, на відміну від Христа, що був "спасителем" тільки людської душі, "спасає" весь світ і тим самим робить "тварне буття" причетним до святості й небесного блаженства. Природа, взагалі мирське перестають бути джерелом гріха і порочних спокус.

Давньоукраїнська людина, спираючись на своє традиційне уявлення про добрих ("білих") і злих ("чорних") богів, проголошує причиною гріха, на противагу візантійській церковній доктрині, не плоть, не людські пристрасті, а ангелів "лукавого сатани". Вона дуаліст, але її дуалізм своєрідний: вона розрізняє не просто дух і плоть, а плотськодуховне і божественно-таємниче. Для неї є світ людський і світ божественний. Як людське складається із двох частин: плоті і духу, так і божественне -- з доброго і злого. Зле як частина людського, оволодівши людиною, підпорядковує її в якійсь одній частині; в цьому випадку вона догоджає лише собі, забуваючи про інших -- близьких кровно та за звичаями. Навпаки, добре як частина людського веде до розумного вдоволення потреб духу і тіла, сприяє душевній рівновазі людини, її благополуччю, щастю.

Під впливом цієї язичницької етики давньоукраїнська людина інакше осмислювала й саме християнське благочестя: благочестивою вона визнавала не того, хто ревний у постах і молитвах, а того, хто доброчесний у житті. "Слово про митарства" -- пам'ятка XII ст. -- відносить до гріховних саме світські моральні явища: неправду, заздрість, гнів, пиху, насильство, крадіжку, блуд, скнарість та немилосердя.

Християнізація не означала, таким чином, повного розриву з традицією народного язичництва, а отже, і з емпіричним ставленням до світу, що було її істотною ознакою. Християнство сприймалося у мирському середовищі крізь призму традиційного світогляду, більше того -- було піддане переробці відповідно до його принципів. Про це кардинал д'Елі повідомляв Рим у XV ст.: "Руські такою мірою зблизили своє християнство з язичництвом, що важко сказати, що переважало в утвореній суміші: чи християнство, яке увібрало в себе язичницькі начала, чи язичництво, яке поглинуло християнське віровчення".

Християнство в Київській Русі засвоювалося від початку переважно з боку зовнішньої обрядовості, оскільки це характерно і для язичницької релігійності. Християнство стає дедалі більш "мирським", "обрядовим". Пізніше, з формуванням церковно-монастирської організації і державної юрисдикції митрополії в Київську Русь приходять норми візантійського церковного законодавства, але й вони значно змінюються під впливом місцевого княжого права. Отже, національна культура інтернаціоналізується на грунті і в межах власної традиції.

Хоча запровадження християнства означало перехід до якісно нової системи ідеологічних цінностей, однак їх практична реалізація, перетворення на фактор політичного і соціального життя давньоукраїнського суспільства відбувались лише в міру їх "об'язичування", пристосування до історичних місцевих легенд.

Християнізація поступово входила в усі галузі суспільного життя. Вона буквально наповнювала його. Церкви та собори ставали головними осередками громадського й освітнього життя. При церквах та монастирях засновувалися і діяли школи, переписувалися й зберігалися книги, творилися літописи. Духівництво впливало на все суспільне життя: єпископи брали участь у радах князів, а князі шанували їх за великий розум і кмітливість; митрополити часто керували київським віче і мали більший вплив на їх рішення, ніж слабосильні київські князі другої половини XII ст. Вони ставали символом колишньої єдиної Русі. Відповідно до зростання ролі й авторитету духівництва, зростала й кількість єпархій. На 1240 рік їх у нас було вже 16.

Християнізація Русі відіграла прогресивну роль в історичному розвиткові українського народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв'язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи. Органічно увійшовши в давню українську культуру, християнство посутньо визначало зміст і особливості становлення й утвердження українського національного духу, найхарактерніших рис нашої національної ментальності.

Література

1. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К., 1983р.

2. Історія української культури/ За ред. І.Крип'якевича. - К., 1994р.

3. Воско Г. Українське язичництво. - К., 1994р.

4. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. - К., 1993р.

5. Теклюк А. Дохристиянські вірування слов'ян та православ'я// Релігія і церква в контексті історії і культури українського народу. - К., 1993р.

6. Українці: народні вірування, повір'я, демонологія/ За ред. В.Ольжича. - К., 1991р.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Благодійність в Стародавній Русі. Соціальна діяльність християнських організацій. Принципи та методи дослідження християнства і його ролі у розвитку добродійної діяльності. Історія благодійності в Україні. Християнська демократія як ідеологія, її суть.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 20.06.2013

  • Прийняття християнства на Русі. Релігія та мистецтво. Обряд і мистецтво храмооблаштування на Україні. Волинь та її духовна мистецька спадщина. Погляди сучасників на прояв християнських учень через церковне мистецтво. Розвиток мистецтва у храмі.

    курсовая работа [47,7 K], добавлен 05.06.2011

  • Міф як історично перша форма свідомості, відокремлена від практики, що має свій пізнавальний синкретизм. Причини формування міфологічного мислення. Особливості типології міфів та їх персонажів. Міфологія в формах суспільної діяльності первісної людини.

    контрольная работа [28,7 K], добавлен 18.08.2011

  • Джерела з історії християнства. Соціально-економічні та релігійно-філософські передумови виникнення християнства. Взаємовідносини християн з державною владою. Християнсько-язичницька полеміка. Особливості проголошення християнства державною релігією Риму.

    дипломная работа [2,0 M], добавлен 05.07.2012

  • Розуміння ролі релігії в житті українців на основі конкретно-історичного підходу. Передхристиянський період: опис, боги та ідоли. Прийняття християнства та боротьба, що його супроводжувала. Традиції та обряди язичництва, що збереглися до наших часів.

    реферат [24,6 K], добавлен 22.01.2011

  • Причини запровадження християнства як державної релігії Київської Русі. Спільні та відмінні риси язичницької та християнської ідеологій. Пристосування християнства до традиційного язичницького світогляду. Боротьба поганської та християнської віри.

    реферат [22,4 K], добавлен 29.09.2009

  • Виникнення християнства як релігійної системи і християнської церкви як специфічного релігійного й суспільного інституту. Джерела, що свідчать про Христа, діяння та послання апостолів, життя перших християнських громад. Поширення християнства у світі.

    реферат [45,9 K], добавлен 08.10.2012

  • Дослідження історичних і соціальних умов виникнення християнства як найбільшій світовій релігії за чисельністю прибічників і географічним положенням. Основні етапи розвитку віровчення християнства з моменту зародження в Римській імперії до сучасності.

    реферат [20,1 K], добавлен 14.10.2010

  • Розвиток духовності у давньоруському суспільстві. Вплив християнських цінностей на формування й розвиток української культури, політики, освіти та інших сфер суспільного та духовного життя. Трансформація християнських цінностей у сучасному суспільстві.

    контрольная работа [21,5 K], добавлен 26.05.2014

  • Становлення теїстичних поглядів давньоукраїнців. Пантеон князя Володимира та інші духи і боги часів Київської Русі. Релігійна реформа проти Перуна, Сварога, Дажбога, Стрибога, Симаргла, Мокоша, Лади, Рода, Білобога, берегинь та інших божеств.

    реферат [15,9 K], добавлен 09.08.2008

  • Християнство як велика світова релігія, його напрямки: православ'я, католицтво, протестантизм. Роль християнства у суспільному, державному і культурному житті. Історичне тло виникнення нової релігії, основи християнського віровчення, фігура Ісуса Христа.

    реферат [30,2 K], добавлен 10.10.2010

  • Причини та умови виникнення християнства. Джерела політичних, правових ідей раннього християнств. Основи християнського віровчення. Державно-правові інститути крізь призму ранньохристиянської ідеології. Особистість Ісуса Христа та основи його філософії.

    курсовая работа [88,0 K], добавлен 13.08.2012

  • Методологічні засади дослідження феномена юродства в Київській Русі. Характеристика головних понять. Сутність та особливості цього явища, чинники та шляхи його розвитку. Класифікація напрямків діяльності юродивих. Соціальне та культурне значення юродства.

    дипломная работа [67,4 K], добавлен 06.04.2014

  • Світоглядні основи християнства на перших етапах існування, його відображення у художній практиці. Порівняння східної та західної моделі християнства у добу Середньовіччя на прикладі мистецьких зразків духовної культури Візантії та країн Західної Європи.

    дипломная работа [103,1 K], добавлен 14.11.2010

  • Передумови, причини та наслідки хрещення Русі Князем Володимиром у 988 р. Процес примусового впровадження християнства, яке супроводжувалося насиллям, але в той самий час відіграло надзвичайно важливу роль в подальшому розвитку всіх слов’янських народів.

    реферат [25,0 K], добавлен 21.11.2011

  • Процес формування релігійного культу буддизму. Буддійські свята і церемонії. Вчення про душу. Період існування буддійського держави Шрівіджайя. Зростання авторитету конфуціанства. Філософія бойового мистецтва. Синкретизм буддизму і сінтоїзму в Японії.

    курсовая работа [242,2 K], добавлен 29.01.2012

  • Особенности культуры народов Кавказа. Семейно-родовые культы, патриархальный обычай гостеприимства кавказских народов. Обряды погребального культа. Форма религиозных обрядов, связанная с земледелием и скотоводством. Божества, религиозный синкретизм.

    реферат [16,7 K], добавлен 23.02.2010

  • Соціально-економічні умови та духовні джерела християнства. Духовні джерела релігії: Ісус Христос — центральна постать християнства. Віровчення: Царство Боже — шлях до спасіння. Вчення Ісуса про любов, природу і долю людини. Послідовники Боголюдини.

    реферат [18,2 K], добавлен 09.08.2008

  • Релігієзнавство як наука. Християнство. Християнське віровчення і культ. Нехристиянські джерела. Розкол християнства. Початок християнства на Україні. Католіцизм. Протестантизм.

    реферат [38,0 K], добавлен 13.06.2007

  • Мораль - одна із форм духовного життя. Етика як філософська наука про мораль. Християнська мораль. Проблеми християнської етики. Етика християнства на прикладі нагорної проповіді. Духовный, моральный розвиток людського роду.

    курсовая работа [14,5 K], добавлен 03.04.2004

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.