Божественна літургія

Продовжуючи дану в книзі характеристику прославляння святих, Шмеман пише: «У самому загальному змісті зміну цю можна визначити так: із сакраментально-эсхатологного «наголос» перейшов в цьому культі на освячувальний і ходатайственний зміст шанування святих. Останки святого, а потім і предмети, що належать йому чи були в зіткненні з його тілом, сталі сприйматися як священні предмети, що мають здатність передавати свою силу тим, хто до них доторкається... Рання Церква оточує останки мучеників великою пошаною, - але нізвідки не видно, пише O. Delahaye, що цим останкам приписувалася в цю епоху особлива чи сила що від дотику до них очікується особливий надприродний результат! До кінця ж четвертого століття численні свідчення показують, що в очах віруючих деяка особлива сила минає із самих останків (посилання на книгу O. Delahaye). Цією вірою значною мірою порозуміваються характерні для нової епохи факти знаходження мощів, а також і дроблення, перенесення і весь розвиток шанування «вторинних святинь» - тобто різних предметів, завдяки своєму дотику до мощів, що стають у свою чергу джерелом освячувальної сили. З іншого боку, - продовжує автор, - розвивається і ходатайственний характер культу святих.

З IV століття, - продовжуємо витримку з книги Шмемана, - у Церкві виникає спочатку побутове, практичне, а потім вже і теоретичне, богословське, сприйняття святих, як особливих заступників перед Богом, як посередників між людьми і Богом. У цьому ходатайственному сприйнятті міняється первісний христоцентричний зміст шанування святих. У ранньому переказі чи мученик святий є, вище усього і насамперед, свідок нового життя і тому образ Христа»... Читання мученицьких актів у першохристиянській Церкви мало на меті «показати присутність і дію Христа в мученику, тобто присутність у ньому «нового життя», а не в тім, щоб прославити святого... Але в новому ходатайственному сприйнятті святий центр ваги переміщається. Святий є заступник і помічник... ушановування святих включається в категорію свята», з метою «прилучити віруючих священній силі даного святого, його особою благодаті... Святий є присутнім і як би є у своїх чи мощах іконі, і зміст його святкування в тім, щоб через вихваляння його і дотик до нього одержати освячення, що і складає, як ми знаємо, головний зміст містеріального літургійного благочестя». Тож і це невірне розуміння було виправлене пастором Теодором Ярчуком, коли він у лютеранському, євангельському дусі зазначив, що ми разом зі святими молимося як єдина церква: «за прикладом Діви Марії і всіх праведних себе самих в все життя наше Христу Богу доручимо».

Про пізніше здійснення Євхаристії о. А. Шмеман пише: «характерно поступовий розвиток тлумачення обрядів Літургії в її таємничому («мистериальном») зображенні життя Христа... Це - заміна экклезиологичного сприйняття Євхаристії зображувально-символічним, і вона усього очевидніше виражає містеріальне переродження літургійного благочестя. З цим переродженням зв'язане виникнення цілої нової частини Євхаристії - проскомідії, цілком і винятково символічної і в цьому змісті «дублюючої» Євхаристію (символічна жертва при розрізуванні хліба й уливання вина в чашу і т.д.)»³⁵.

Жертвування євристійного Агнця на дискосі так, як приписує його сьогоднішній чин Проскомідії в Православній Церкві, походить лише від Х століття, а проскомідійні поминання живих і померлих розвинулися лише від XI-XIV століттях. Спершу священик клав на дискосі цілий хліб і вливав до чаші вино (іноді з водою) без жодних супровідних молитов, так це описують списки літургії від VIII-IX століть. Годі вже і казати про символічні тлумачення «звізди» і «покровців», які на мою думку мають чисто практичне завдання, а кадіння їх було приписане також лише в XI ст., хоча це дуже гарний символ духа жертви й молитви з боку людини - це завжди вважалося символом почитання і шанування Бога з боку людини. В Лютеранській Церкві такі традиції є справою адіафори і не викликають суперечок.

Але нашарування людських думок і зловживань алегоричними методами тлумачення не лише Св. Письма, але також і самої літургії приводить до її збільшення, ускладнення і відволікає від дійсного її призначення - проголошування Євангелія, що і виправив душпастир Теодор Ярчук. Бо реформація спрямувала поклоніння на:

Господа нашого Ісуса Христа і Бога разом зі святими, а не до святих...

Піднесли проповідування Слова Божого, бо через алегоричні методи тлумачення та вчення Псевдо-Діонісія та Кавасили т.д. наповнили містицизмом Службу Божу, що практично зменшило проповідування Слова до мінімуму в Православній Церкві (про ці тенденції було вже зазначено раніше). Проти цього виступали Мартін Лютер та Іван Золотоуст т.д.

Перехід богослужінь на рідну мову (геть латинізацію т.д.). Лютер бажав, щоби кожен мав Біблію рідною мовою...

Було повернуто людям (громаді) спів псалмів, пісень, гімнів - раніше через складність співу люди не мали можливості приймати участі в богослужінні - це повернуло екклезіологічний зміст до літургії, коли ціла Церква приймає участь у поклонінні - громада стає активною в сповіданні віри, яка є дар Св. Духа. Бо Слово Боже - це те, що в нас і те, що постійно приходить зовні (Засоби Благодаті), але в обох випадках дає життя...

Християнське Богослужіння - є церемоніальним (церемонія - зовнішня дія яка супроводжує літургію) і тому треба розрізняти Божественно запроваджені церемонії (у хрещенні, у причасті, у проповідуванні) та запроваджені Церквою. Деякі слова в літургії цитуються прямо з Біблії, тому запроваджені, а деякі це природне застосування св. Письма за християнською історією і відображають послання і перебувають у гармонії з божественно запровадженими церемоніями і вченням Біблії. Тож жодна людська церемонія неповинна суперечити божественно запровадженим церемоніям. Тож принцип «Sola scriptura» був застосований і при реформуванні літургії пастором Ярчуком. І я би не став казати, що він був змушений змінити літургію Золотоуста під тиском і на зразок західної літургії, він як вірний лютеранин який жив принципами реформації вложив в свою працю по реформуванні літургії саме те в що щиро вірив і чим жив, без будь-якого тиску. Інакше було просто запроваджено в «Євангелицькій церкві аугсбурзького віросповідання» західного типу традиції та літургія. На мою думку, це було впровадження чистого Євангельського вчення, так звана «маленька реформація» на Україні, в тих традиціях до яких звикли наші прабатьки, а саме у візантійському обряді. Тож керуючись лютеранським принципом «Sola scriptura», церемонії які не несуть собою якогось послання у нашу культуру і не вказує на Христа, її можна відкинути, бо ця церемонія втрачає значення і порожнім ритуалом...

Тертуліан писав, що благословення християн знаком хреста (І-ІІ ст.) - є вселенська традиція, бо віруючі не поділяли своє життя на християнську активність і побутову, все і в усьому Христос... Тож церемонія ілюструє слова які промовляються і окремо від Слова Божого немає значення і сили. [Тож нам не треба бути категоричними і відкидати добрі традиції (зловживання не відмінять вживання), але треба пояснювати їх значення громаді]. Знак хресного знамення - це піднесення Слова Божого символічним чином, який зосереджує нашу увагу на Слові і Волі Божій. Але треба бути обережним, щоби не затьмарити Слова і послання Євангелія багатьма церемоніями, коли церемонія концентрує увагу на церемонії (освячувальна дія), а не на Слові Божому...

Тож подібно до Івана Золотоустого на цих біблійних принципах ґрунтував свою реформу літургії і пастор Теодор Ярчук, але єдине з чим би я не погодився, так це зі словом «спокута». В контексті першої молитви ми бачимо, що мається на у вазі не наша спокута, а Христова: «...Тому, хто просить, Ти даєш мудрість і розум, і не погорджуєш грішником, а настановляєш спокуту на спасіння...». Але, щоби уникнути не порозумінь і не біблійного розуміння про спасіння власними ділами, краще сказати: «...Тому, хто просить, Ти даєш мудрість і розум, і не погорджуєш грішником, а настановляєш спокуту Христову нам на спасіння.., або «...настановляєш каяття на спасіння...»³⁶.

У другому випадку: «Всемилостивий Боже й Отче Небесний! Дякуємо Тобі з цілого серця, що Ти не відкинув нас у наших гріхах, а зіслав нам Свого Сина Єдинородного задля нашого спасіння, щоб ми спокутою і живою вірою в Нього стали поєднані з Тобою...», слово спокута краще замінити на: «каяттям і живою вірою в Нього стали поєднані з Тобою»...³⁷

Також, стосовно тексту Символу Віри, було б дуже добре при майбутньому перевиданні Служебника, дві фрази, які є у Латинській версії Символу Віри, але яких немає у Грецькій версії, були взяті у дужки. Ці фрази - «Бога від Бога» та «і Сина»³⁸. І як каже ректор нашої семінарії: «Таким чином, громади зможуть вибирати: яку версію Символу Віри (латинську чи грецьку) вони б хотіли використовувати у їхній службі».

Також було б дуже корисно і теологічно обґрунтовано у обряді Святого Причастя потрібно поставити у дужках фразу «на відпущення гріхів»³⁹, де ця фраза з'являється у поєднанні з благословенням Христом хліба бути Його тілом. «В той час, коли ця фраза виражає богословську правду стосовно тіла Христа, Ісус насправді не промовляв цієї фрази на той момент у Словах Запровадження. Радше, Він промовив цю фразу лише тоді коли Він благословляв вино бути Його кров'ю. Оскільки фраза з'являється у службі Ярчука у поєднанні з благословенням хліба, і оскільки це вживання має дуже довгу історію у Візантійській літургійній практиці, я не пропоную повністю забрати цю фразу з Літургії, але пропоную поставити її у дужках так, щоб пастирі мали можливість упустити її у той момент у Словах Запровадження...» (Давид Джей Веббер, ректор УЛБССС).

Можливо деякі можуть «звинуватити» пастора Теодора Ярчука в дуже великому скороченню літургії і в тому, що він забрав багато корисних церемоній і традицій, але на мою думку це безпідставно і до того, такі речі є адіафора і кожна громада може додати якусь місцеву традицію, якщо вона не суперечить вченню св. Письма... Лише б мені хотілося, щоби в нашій Церкві існувала літургійна однообразність, щодо основи яка є літургія Івана Золотоустого в редакції Теодора Ярчука, але зі збереженням свободи до невеликих змін, бо в Христі Ісусі ми вільні проявляти своє поклоніння в тих формах, які найбільш Христоцентричні...

В Станіславові, року Божого 1933-го в місяці серпні україн. єванг. душпастир Теодор Ярчук керувався ось такими принципами, коли писав передмову до Служебника і я щиро приєднуюсь до його слів:

«Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в Дусі та в правді вклонятись» (Ів.4:24). Так навчає Спаситель наш, Ісус Христос. Він є єдиним посередником між Богом і людьми (1 Тим.2:5) і священиком завжди (Євр.7:3), віддавши Себе Самого за нас на жертву і на посвяту Богові (Ефес.5:2) і одним жертвоприношенням вдосконалив на віки Він тих, хто освячується (Євр.10:14). Через Нього всі ми маємо в одному Дусі доступ до Вітця. - Через Христа, ставшись і самі Божими священиками, усі віруючі в Нього лучаться заради приношення перед Божий престіл спільних жертв хваління, подяки і благання, в там самим віддавання Богу слави духом і правдою. Це становить суть євангельського богослужіння.

Як бачимо зі сказаного, євангельського богослужіння не відправляє сам священик в імені зібраних вірних, а радше вірні спільно з душпастирем приносять Богу жертву хваління і подяки. Отже без особливої участі вірних не може відбуватися ніяке євангельське богослужіння.

Христос навчає: «А як молитесь, не проказуйте зайвого, як ті погани, - бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтесь їм» (Матвія 6:7-8). «І коли що просити ви будете в Імення Моє, те вчиню, щоб у Сині прославивсь Отець» (Івана 14:13). Апостол-же Павло пише до тих, які ввірували у Христа: «Ну то що ж? Буду молитися духом, і буду молитися й розумом, співатиму духом, і співатиму й розумом... Але в Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою!» (1 Кор.14:15,19). «Буква вбиває, а Дух оживляє» (2 Кор.3:6). В кінці Аугсбурзьке Віросповідання навчає про церковні обряди: «того слід дотримуватися, що можна дотримуватися без гріха і, що служитиме мирові та доброму порядкові в церкві (Аугсбургзьке Віросповідання: Стаття ХV; порівняй також Стаття XXIV).

Наведені місця зі Святого Письма і Євангельського визнання віри та загальна пошана до літургічної форми богослужінь, засвоєної з давніх-давен в українському народові, були провідними ідеями при укладанні цього українського євангельського Служебника. Нехай же служить він на славу Святій, Одноістотній, Животворящій і Неподільній Трійці, на користь Українському народові і на добро всім браттям у вірі - українським євангелікам»⁴⁰..

Бібліографія

1. Апологія XXIV(XII):70-83

2. Див. Philippus Oppenheim, Insttitutiones systeatico-historicae in sacram liturgiam, t. VI: Notiones lityrgicae fundamentales, Taurini-Romae 1941, p 1-16

3. Профессор Архимандрит Кипріан (Керн), «Євхаристія», 1999, стор. 27

4. П. Соколов, «Агапи або вечері любові у старохристиянському світі», Сер. Посадъ 1906

5. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 29

6. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 112

7. І. Попов., Діонісій Ар., «Прав. Бог. Ецикл.», ІV, 903, стор. 1080

8. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 112

9. Migne, P. Gr. 140, 417-468

10. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 118

11. Текст літургії «Апост. Конституції» знаходиться в Мінь, ІІ. Гр. І, 995-1156

12. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 33

13. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 45

14. «Книга Злагоди», Тверде Проголошення ст. Х, п. 31

15. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 48

16. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 48

17. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 49, також порівняти: А. П. Голубцов, «З читань по церковній археології. Літургика», 1996, стор. 85-87

18. А. П. Голубцов, «З читань по церковній археології. Літургика», 1996, стор. 84

19. о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 50

20. Протоієрей Серафим Слободськой, «Закон Божий», 1996, стор. 520

21. Migne, P. Gr., 154, pp. 745-766

22. дивись «Божественна літургія» о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 59

23. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 63

24. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 65

25. Див. Іван Огієнко, «Приєднання Укр. Церкви до Московської в 1686 р.», 1922

26. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 71

27. М. Андрусяк, Проект знесення нашого обряду, «Записки ЧСВВ», том ІІІ, 1929-1930, випуск 3-4, стор. 574-581

28. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 97

29. «Божественна літургія», о. Мелетій. М Соловій, ЧСВВ, 1999, стор. 99

30. Стаття пастора В'ячеслава Горпинчука, часопис Стяг \число 5(45)\ квітень-травень 2000

Размещено на Allbest.ru