Молитва у духовному житті людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ “Прикарпатський національний університет ім.В.Стефаника”

Юридичний інститут

Кафедра релігієзнавства, теології та культурології

Реферат на тему:

«Молитва у духовному житті людини»

Виконав:

студент групи ПР-33

Бохінський А.В.

Перевірила:

к.ф.н. Білоус С.І.

Івано-Франківськ - 2016

План

Вступ

1. Ступені молитви

а) тілесна молитва

б) молитва ума

в) молитва серця

г) споглядальна молитва

2. Види молитви:

а) прослава

б) благодарення (подяка)

в) молитва покаяння

г) молитва прохання

Висновок

Вступ

Ми живемо в часі швидких змін, які заторкують різні сфери життя людини. Кожний старається не відставати. І в цій гонитві людина втрачає внутрішній спокій, рівновагу Духа. І це впливає на душевний стан людини: різні переживання, незадоволення, роздратування. Тривале перебування в такому стані може привести навіть до психологічних зривів та захворювань. Як запобігти цьому, як у цьому вирі сучасного життя не втратити голову та зберегти душевну рівновагу? Дехто шукає порятунок у психолога, інші в різних медитаціях, але ці заходи не дають тривкого результату. При цьому забуваючи про давню християнську традицію духовного життя, яка вносить гармонію в душу людини через дію Божої благодаті.

Молитва - один із важливих виявів духовного життя. Разом із постом і милостинею молитва є частиною духовної боротьби. Молитва утверджує людину в добрі та вводить її у богоспілкування. Великим благом для людини є молитва - глибинний зв'язок любові з Богом. «Молитва за своєю сутністю- це спілкування та єднання людини з Богом, а за своєю дією вона підтримує світ і поєднує його з Богом». Молитва - це розмова з Богом, яку розпочинаємо не ми, а Бог. Він постійно промовляє до нас через Свого Сина (пор. Євр. 1, 1), хоч ми не відразу це зауважуємо. Коли батьки, схиляючись над колискою, розмовляють із немовлям, то спочатку воно ще не розуміє значення слів. З часом дитя почне його розуміти й намагатиметься наслідувати почуті звуки. Так дитина навчиться говорити. Однак цього не сталося б, якби батьки першими не заговорили з дитиною.

Так і ми починаємо промовляти до Бога у відповідь на Його Слово до нас. Поступово через практику молитви Бог навчить нас, що розмова розпочинається не з наших слів, а з нашого слухання. Крім уміння слухати, молитва вчить нас ще одного вміння - вважати почуте від співрозмовника важливішим від того, що кажемо ми.

1. Ступені молитви

а. Тілесна молитва

молитва духовний подяка покаяння

Тілесна молитва здійснюється через промовляння слів, молитовні жести й постави тіла. До них належать: знак хреста, поклони, коліноприклоніння, молитовне складання рук і стояння. Через ці дії тіло людини також бере участь у молитві. Молитовна постава людини сприяє зосередженню думок і їхньому піднесенню до Бога. Тіло повинно набути образу тієї молитви, до якої готується душа. Наприклад, коли прославляємо Бога, то стоїмо, а коли сповідуємо свої гріхи й просимо прощення - стаємо навколішки⁵⁰².

б. Молитва ума

Наступним ступенем молитви є молитва ума, яка полягає в зосередженні уваги на вимовлених словах. Ум - це найвища сила душі, якою вона споглядає невидимий світ. Ум, пробуджений молитвою, віднаходить у словах молитви внутрішній сенс і своєю увагою зосереджується на ньому. За допомогою ділання ума, тобто внутрішньої уваги та розуміння, ми охороняємо себе від лукавих помислів і звертаємося лише до Бога, усвідомлюючи Його присутність. У молитві ума Бог дає нам пізнати наші думки, бажання та почуття. Молитва ума дозволяє людині позбутися залежності від спогадів, фантазій, контролювати помисли й зосередити увагу на самій молитві.

Ділання ума приводить до того, що слова молитви все повніше промовляють до нас. З'являється прагнення прислухатися до кожного слова, уповільнюючи молитву. Коли ум ще не готовий до постійної внутрішньої уваги й розсіюється, духовні Отці радять повернутися в молитві до місця, з якого почалося розсіяння, і знову, але вже уважно, повторити молитву. Внутрішній сенс цих повторень полягає в тому, щоб створити можливість для глибшої молитви, тобто для переходу від зовнішньої тілесної молитви до молитви ума.

в. Молитва серця

Молитва серця - це молитва яка охоплює усю людину, її внутрішнє «я». Молитва серця творить постійний зв'язок людини з Богом і тому є безперервною. До цього й закликає апостол Павло: «Моліться без перерви» (1 Сл. 5, 17). Через такий зв'язок із Богом людина сподобляється Божої благодаті, відчуває Божу любов і духовну радість. У молитві серця людина пізнає Бога як Отця, себе як Його дитину, а всіх людей як своїх братів і сестер - дітей одного й того ж самого Отця.

У молитві серця людина поступово переходить від молитви як окремої дії до молитви як внутрішнього стану постійного перебування з Богом. Людина вже не потребує багато слів для молитви. Прикладом такої молитви серця є «Ісусова молитва»: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного (нас грішних).

Плодами молитви серця є зцілення людини - повернення їй цілісності. Молитва не відокремлює людину від життя, а навпаки, охоплює все її життя, вносячи в нього спокій і рівновагу.

г. Споглядальна молитва

Найвищим ступенем молитви є споглядальна молитва - молитва без слів, яка є даром Святого Духа. Цей дар може прийняти тільки той, хто вповні очистив свої ум і серце з допомогою досвідченого духівника. Коли людина на молитві в глибині свого серця зустрічається з Богом, то вона безпосередньо, «обличчям в обличчя» (1 Кр. 13, 12), «бачить» Того, в Кого увірувала, перебуває в Його присутності. Апостол Павло прирівнює цей новий стан людини до «бачення» Бога. Споглядальна молитва полягає в тому, що Бог дає людині бачити Себе, отже вона полягає в «баченні» Невидимого. Звичайно, не йдеться про зовнішнє бачення очима тіла. Споглядання починається в тиші, яку людина осягає через відмову від використання слів, образів і понять, породжуваних мисленням.

У споглядальній молитві людина глибше відчуває той божественний Первообраз, на який вона сотворена. Перебування людини з Богом приводить до того, що вона поступово набуває Божого способу бачення речей. Ум людини не здатний споглядати Бога, доки неспокій думок тривожить його. Святі Отці порівнювали неспокій думок із хвилями на морі: доки море хвилюється, доти вода мутна; натомість коли море спокійне, крізь воду видніється дно.

2. Види молитви

а. Прослава

Молитва прослави є плодом спілкування з Богом та усвідомлення Його невимовної величі, несказанної доброти й милосердя до людини. Відчувши себе у світлі Божої слави, ми висловлюємо своє духовне захоплення в молитві прослави: «Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь»⁵⁰³.

Святий Іриней Ліонський навчає, що людина покликана прославляти Господа, оскільки була сотворена для того, щоб бути причасником Його слави. «Хто є у світлі, той не просвічує [світло], але сам стає просвічений та очищений. Подібно й служіння Богові нічого не додає самому Богові, оскільки Він не потребує пошани від людини; проте хто йде за Ним і Йому служить, тому Він дарує життя, нетління та вічну славу […]. Отож Він нас створив і приготував для того, щоб, коли ми будемо з Ним, ми були учасниками Його слави»⁵⁰⁴. «Жертвуй Богові хвалу […]. Хто жертвує хвалу, той Мене прославляє; і хто по правді ходить, тому явлю Я спасіння Боже» (Пс. 50 (49), 14.23).

Плодом молитовної прослави є те, що Господь просвічує нас і сповнює світлом Його неприступної слави. Людина, яка прославляє Господа, уподібнюється до Того, Кого прославляє. Про це навчає апостол Павло, кажучи: «Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа» (2 Кр. 3, 18).

б. Благодарення (подяка)

Молитва благодарення випливає з усвідомлення людиною того, що все те, ким вона є і що вона має, є даром Божим. Лише стоячи перед обличчям Творця в молитві, ми можемо збагнути, що це Він «від небуття до буття нас привів, і коли ми відпали, …знову нас підняв, і не перестав творити все, поки нас на небо не привів, і майбутнє Царство... дарував»⁵⁰⁵. Відповіддю людини на такі безмежні Божі дари є вдячний оклик її серця до свого Творця і Спасителя за Його діло сотворення і спасіння. «Я буду дякувати Тобі, о Господи, мій Боже, всім моїм серцем і прославлятиму ім'я Твоє навіки, бо милість Твоя велика надо мною і Ти вирятував мою душу з найглибшого Шеолу» (Пс. 86, 12-13).

Вершиною благодарення Бога є Божественна Літургія, на яку збирається Церква, звершуючи Євхаристію. Саме слово «євхаристія» означає благодарення, тому брати участь у Євхаристії означає бути причасником теж і вселенського благодарення Христової Церкви. Євхаристійною молитвою Церква молиться до Отця Небесного: «За все це дякуємо Тобі, і єдинородному Твоєму Синові, і Духові Твоєму Святому за всі Твої добродійства, вчинені нам, які ми знаємо і яких не знаємо, - явні і неявні»⁵⁰⁶.

Досвід глибоко пережитої молитви благодарення передає нам святий Василій Великий: «Коли ж від природи нам притаманна прихильність і любов до добродійників і ми зважуємося на всілякі труди, щоб віддячити за вчинені нам благодіяння, то яке слово здатне сповна охопити Божі дари? Їх так багато, що неможливо й полічити! Вони такі значні й вагомі, що вистачить й одного, щоб ми відчували обов'язок бути вдячними Тому, Хто їх надав»⁵⁰⁷.

в. Молитва покаяння

Молитва покаяння - це не лише вияв жалю за провини, а й прибігання особи, що кається, до свого Творця: «Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже» (Пс. 42, 2). Покаянний стан людини містить три частини: 1) навернення - відвернення від гріха та повернення до життя в Богові; 2) очищення - уздоровлення від пристрастей та очищення від наслідків гріха; 3) єднання з Богом у спогляданні. Кожній з цих частин властиві відповідні за формою, змістом і глибиною покаянні молитви.

Покаянні молитви складаються зазвичай із двох частин. Спочатку каяник усвідомлює, ким є Господь, визнає Його велич, святість, чистоту й діяльне милосердя до грішника. Тоді каяник пізнає різницю між святістю Бога і власною гріховністю, неподібність власної особи до Бога. «Ти праведний у всьому, що вчинив єси нам […]. Бо згрішили ми, вчинили беззаконство, від Тебе відступивши» (Дан. 3, 27.29) Покаянна молитва полягає в проханні грішника про помилування, щоб з допомогою благодаті Святого Духа осягнути подобу Божу й поєднатися з Богом. Прикладом покаянної молитви є слова митаря: «Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18, 13). Найчастіше вживаною такою молитвою є літургійне взивання «Господи, помилуй».

Найкращим і найповнішим взірцем покаянної молитви є Великий канон святого Андрея Критського. Це старовинна школа як спільнотної літургійної, так і особистої покаянної молитви. Ця молитва містить у собі покаянні роздуми над текстами Святого Письма, морально-аскетичні повчання та заклики, відображає глибоке зворушення і досвід каяття. Канон має особливий розспів і супроводжується покаянними жестами - великими поклонами (метаніями). Таким чином у динаміку покаянної молитви залучена вся людина - з її інтелектом, волею, почуттями і тілом. Плодом такої покаянної молитви є здатність прийняти благодать навернення, очищення та єднання з Богом - внутрішнє переображення особи, що молиться.

г. Молитва прохання

У спілкуванні з Богом прохання займає важливе місце. Перед Своїми страстями Христос молився до Отця за всіх апостолів, просячи, щоб Отець беріг їх, аби вони були одно (пор. Йо. 17, 11), а також за всіх нас - тих, що через слово апостолів увіруємо в Нього (див. Йо. 17, 20-21). У Божественній Літургії Церква просить Бога про спасіння цілого світу в єктеніях-проханнях.

Закликаючи нас звертатися з проханням до Бога: «Просіть, і дасться вам […], кожний бо, хто просить, одержує» (Мт. 7, 7-8), Христос одночасно запевняє нас у тому, що Отець небесний уже знає, чого нам треба, перш ніж ми попросимо в Нього (див. Мт. 6, 8). Для нас молитва прохання важлива тим, що ми вчимося того, про що саме слід просити Бога. Церква звертається до Бога, щоб Він дарував нам «прохання на спасіння»⁵⁰⁸. Іноді люди звертаються в молитві до Бога з вимогою безумовного виконання їхніх бажань і потреб. Справжнє прохання, однак не є вимогою, а означає готовність прийняти Божу відповідь у повній довірі до Нього, усвідомлюючи, що Бог завжди дарує те, що нам потрібно (пор. Лк. 12, 30).

Часом може здаватися, що Бог не вислуховує наших прохань, однак навіть тоді треба бути витривалим у молитві. Молитва переображує того, хто молиться, робить його витривалим у доброму, вчить про те, що йому справді потрібне, і робить відкритим на Божу волю. У витривалій молитві Господь вчить нас зростати від прохання сповнити нашу волю до бажання прийняти Його волю: «Нехай буде воля Твоя». Святий Йоан Золотоустий заохочує до витривалої молитви: «Коли ти молишся і будеш вислуханий, то далі молися, щоб Богові подякувати; якщо не будеш вислуханий, то не покидай молитви, щоб бути вислуханим… Тож самою потребою Він спонукає тебе частіше з Ним говорити й віддаватися молитві»⁵⁰⁹.

Висновок

Кожен знає, що молитва є необхідною властивістю релігії, є джерелом радості для того, хто по-справжньому і щиро молиться, є відкриттям християнської віри.

Тому ми запитуємо, що це означає - молитва, як треба молитися, які є пологи і види істинної християнської молитви, щоб вона дійсно стала для нас, дорогою до Бога, щастя і радості. Молитва була і залишається для нас таємницею. Інакше не може бути, бо вона йде від Бога, який є таємницею. А нинішній людина відкидає та нічого не хоче знати про таємниці, намагаючись їх розшифрувати. Вона не визнає також тієї таємниці, якою є в спілкуванні з Богом. Молитва для людей не має сенсу, тому що Бог мовчить, Він є далеким від людини та від цього світу. Люди звикли брати свою долю у власні руки.

А священнослужителі і просто віруючі люди вважають інакше. На їхню думку молитви доповнюють один одного своїми змістами. Кожен повинен мати у своєму житті стільки молитов, щоб 1) ретельно сплачувати данину подяки, яку кожна людина повинна віддавати Господу Богу у формі актуальної любові, щоб 2) у власній душі зберігати готовність виконати волю Божу і найголовніше любов до Бога. І це згідно тій істині, що хто не йде вперед, той відступає, що мало тільки зберігати любов через утримання від гріхів, але треба в ній зростати і розвиватися так, щоб поширювати добро навколо себе.

Найпершою причиною, з якої випливає молитва, є людська біда. У цьому розумінні молитва не є висновком нашого розумового осмислення, а виривається з надр нашого буття, як крик.

Суттю справжньої молитви є саме пізнання та визнання нашої біди, дійсного становища нашого існування, яке повністю і залежить від Творця. Цей крик є стогоном людини, молитвою, яка шукає порятунку. Поки наша молитва не виходитиме з таких глибин нашого існування, де відкривається наша нікчемність, поки ми не зрозуміємо безмежне милосердя Бога. Немає нічого дивного, що наша молитва залишатиметься поверховою, малоуспішною, без великої користі для нас.

Людина, життя якої стає істинною молитвою, не тільки змінює себе, вона випромінює чудовий і прекрасний світ, який перетворює все навколишнє середовище.

Список використаної літератури

1.Біблія

2. Матейель Мескіна. Поради про молитву. - М., 1999

3. Альфонс Лігорій Молитва. Могутній спосіб порятунку. - М., 2003

4. Ю. Я. Катрій. Господи навчи нас молитися. - М., 2003

5. Франц Шпір. Католицький народний катехизм. - Львів., 1997

6. Яцек Воронецький. Повнота молитви. - М., 1997

Размещено на Allbest.ru