Протестантизм як релігія

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Протестантизм

Протестантизм як історичний феномен

Протестантизм - один із трьох, поряд з католицизмом та православ'ям, напрямів християнства, що представляє собою сукупність численних самостійних церков і деномінацій, пов'язаних з Реформацією - широким антикатолицьким рухом XVI ст. в Європі. Два століття інтенсивних хрестових походів (ХІ-ХШ ст.) показали безперспективність насильницького поширення ідей християнства та підірвали довіру широких мас до папства як інституту, який їх організовував. Три століття інквізиції (XIII-XV ст.) розкрили світу недосконалість церковної системи католицизму. На початку епохи Відродження католицька церква зазнала тяжких випробувань: симонія, крайня аморальність багатьох римських первосвящеників, зловживання індульгенціями тощо. Сприяли реформації у Німеччині і зміцнення соціально-економічних умов бюргерства, і поява університетів на базі шкіл при монастирях (Париж, Болонья, Оксфорд тощо), і необхідність ведення богослужіння національними мовами та поява книгодрукарства. Міцною духовною основою були ідеї німецьких містиків ХШ- XIV ст., які шукали безпосереднього єднання з Богом, сутність якого - Любов, поза церковною ієрархією. Вони впливали на погляди багатьох європейських богословів. Протестанти - це загальна назва християнських громад, які утворилися в результаті проповідей Мартіна Лютера, Ульріха Цвінглі і Жана Кальвіна.

Назва "протестантизм" - історична випадковість. Слово "протестант" (від лат. protestans, род. відм. protestantis - привселюдно доводити) вперше було використане на рейхстазі в Шпеєрі (1529 р.) для позначення учасників, що підписали Protestatio - документ, в якому відкрито висловлювалася незгода з рішенням рейхстагу заборонити ряд реформ в межах церкви. Ранніми формами протестантизму були лютеранство, цвінгліянство і кальвінізм, унітаріанство і соціанство, анабаптизм і менонітство, англіканство. Надалі виникає ряд течій, відомих як неопротестантизм: баптисти, методисти, квакери, адвентисти, п'ятидесятники, мормони, або "святі останніх днів", армія порятунку, християнська наука і багато інших. Іноді класифікують дві гілки протестантизму як явище відокремлення деномінацій від католицької та православної церков.

Формування більшості цих течій проходило під знаком "релігійного відродження" (ривайвелізму), повернення до ідеалів раннього християнства, тому самі протестанти називають себе "євангельськими церквами", підкреслюючи, що вони повертаються до основ євангельської віри.

Найпоширенішим у Німеччині є лютеранство. У Швейцарії головним представником протестантизму стала реформатська церква (результат проповідей Ульріха Цвінглі та Жана Кальвіна). Їх віровчення поширилося у формі пресвітеріанства. На противагу цьому протестантизм в Англії не був справою реформаторів: від початку англіканська община нерозривно пов'язана з політичними планами правлячої еліти. Четверта форма протестантизму, більш радикальна, пов' язана з анабаптистами, які наполягали на суворому дотриманні новозаповітних заповідей, тому в них вбачають духовних попередників менонитів і, як вважають деякі ре-лігієзнавці, баптистів.

На сьогодні протестантизм набув найбільшого поширення в Скандинавських країнах, США, Німеччині, Великобританії, Нідерландах, Канаді, Швейцарії. Світовим центром його вважаються США, де знаходяться керівні органи баптистів, адвентистів та інших протестантських церков і деномінацій. Для сучасного протестантизму характерне прагнення до інтеграції, що знайшло вираження у створенні в 1948 році. Всесвітньої ради церков, міцному екуменістському русі. Загальна кількість прихильників протестантизму у різних джерелах коливається від 325 до 470 млн. Такі великі розбіжності у цифрах виникають через розмитість самого поняття "протестантизм". Нові релігійні угрупування протестантського спрямування виникають і так само зникають. У процесі імплантації ортодоксальних форм протестантизму на різні національні ґрунти часто утворюються нові форми, які важко класифікувати як протестантизм. Цьому сприяють і різні назви тих самих конфесій у різних частинах світу, і розмитість догматичних та організаційних меж багатьох з них. Крім того, у різних країнах релігієзнавці по-різному класифікують самі релігійні організації: наприклад, у германомов-них країнах протестантами називають тільки лютеран, а - "реформатською церквою" тощо. На сьогодні лютеранство - найбільша протестантська деномінація в світі.

Деякі релігійні течії історично передували Реформації, проте зазвичай їх прийнято відносити до протестантських. Це вальден-си, які з'явилися в XII ст. у Франції та гусити (XV ст., Чехія) - перша християнська церква, що не визнала Папи Римського.

За сто років з початку Реформації від католицької церкви відійшло близько 90 мільйонів віруючих, утворилися десятки нових християнських конфесій. Виступаючи проти необмеженої влади Папи Римського, протестанти взагалі відмовилися від визнання будь-якого церковного ієрархічного авторитету. Відкида-ючи католицьке вчення про дієвість таїнств через досконалість дії, вони зовсім відмовилися від деяких таїнств, а за іншими залишили алегоричне або нагадуюче значення. Початок процесу Реформації поклали загальновідомі 95 тез Лютера. Спочатку він виступив тільки проти індульгенцій, потім вже сама логіка боротьби привела його до заперечення інших основ католицького вчення. Лютер вперше переклав на німецьку мову Священне Писання. Основні положення цього вчення:

o Священне Писання - єдине джерело віри. Відкидається авторитет Церкви, Священного Переказу, постанов Соборів.

o Людину виправдовує перед Богом тільки віра, а не добрі справи. Заперечується діяльна участь людини у власному порятунку.

o Церква є невидимим співтовариством святих.

o Заперечується боговстановлена ієрархія. У лютеран є єпископи і пресвітери, але вони визнаються тільки як адміністративно-вчительські голови громад, а не як спадкоємці особливих благодатних дарів чи повноважень, які існують з часів апостольських.

o Таїнства не є провідниками божественної благодаті, а існують тільки як знаки для зміцнення віри. Визнаються лише два таїнства - водохрещення й євхаристія.

o Заперечується вшанування та звернення до святих, вшанування ікон, мощів, молитви за померлих.

o Не мають значення для порятунку і, отже, не потрібні посади, аскетичні подвиги, чернецтво.

Якими б багатоманітними не були ортодоксальні протестантські течії, їх символи віри зазвичай містять три загальних для всіх фундаментальних принципи. Протестанти визнають: 1) найвищий авторитет Біблії, 2) виправдання тільки вірою, 3) всезагальне священство віруючих. Найбільш раннє офіціальне формулювання протестантського віровчення міститься в Аугсбурзкому сповіданні. Інші авторитетні документи ортодоксального історичного протестантизму - це Сповідання віри вальденсів 1120 року, Гейдельберзький катехізис 1563 року, Лондонське баптистське віросповідання 1689 року, Московське баптистське віросповідання 1928 року за редакцією баптистського пастора Н. Одинцова тощо.

Історія протестантизму: етапи зародження та розвитку

Перші голоси протесту в лоні римо-католицької церкви пов'язані з ім'ям Джона Уїкліфа (1330?-1384) - католицького священика і професора теології в Оксфорді (Велика Британія). Він гостро критикував те, що церква занедбала вивчення Біблії. У літературі часто цитують його заяву: "Бог хоче, щоб кожна парафіяльна церква цієї країни мала Біблію і добре розуміла Євангеліє, щоб священики належно досліджували їх та дійсно навчали людей Євангелії і Божих заповідей!" (Людство в пошуках Бога // Реформація - нові спроби знайти Бога. - 2001, с. 310). Останні роки свого життя Уїкліф віддав перекладу Вульгати (Біблія, написана латинською мовою). За допомоги Ніколаса Герефордського він видав першу повну Біблію англійською мовою. Його вчення поширилося у Швейцарії та південній Німеччині в XVI ст. як цвінгліянство. Ідеологічна основа його представляє христоцентричний паулінізм, тобто викладене в посланнях апостола Павла вчення про спокуту Христом гріха та жорсткий детермінізм порятунку обраних Богом людей від благодаті через віру. Критерій істинності цвінгліянства дуже суворий: істинно лише те, що підтверджується Священним Писанням. Таїнства заперечуються й сприймаються тільки як символи. У зв' язку з цим цвінгліянство сприймалося як украй радикальне й нецерковне вчення. Друга хвиля його поширення пов'язана з ім'ям Булінгера. На початку ХVІІ ст. цвінгліянство зливається з кальвінізмом.

Погляди англійського реформатора значно вплинули на Яна Гуса (1369-1415) - католицького священика в Богемії, ректора Празького університету. Ян Гус виступав проти заперечення католицької церкви і наголошував на важливості вивчення Біблії. Ця діяльність викликала обурення з боку ієрархії. Влада наказала йому припинити проповідування антипапських ідей Уїкліфа, але він безкомпромісно захищав Біблію. Спочатку його відлучили від церкви (1410 р.), а потім, після допиту на Констанцькому соборі, визнали винним у єресі. Ян Гус відмовився зректися своєї віри, і в 1415 році був спалений. На тому ж соборі був виданий наказ викопати і спалити кістки Уїкліфа, незважаючи на те, що після його смерті минуло більше 30 років.

Початок протестантської Реформації пов'язаний з 1517 роком, коли Мартін Лютер (1483-1546) вивісив на дверях церкви свої 95 тез. Він був августиніанським ченцем, доктором богослов' я і професором біблійних досліджень у Віттенберзькому університеті. Його тези не були запланованим бунтом, він протестував спочатку лише проти продажу індульгенцій ("Диспут про силу індульгенцій" - так він назвав свої 95 тез). Проте подальше осудження його ідей Папою призвели до формулювання Лютером нових, ще більш радикальних тез.

Розглянемо три тези з того документу, що так не сподобався Папі:

o 5. "Папа не має ні права, ні влади звільняти від будь-якого покарання, за винятком покарання, яке він наклав на когось, користуючись своєю владою...

o 20. Отже, коли папа говорить про повне відпущення гріхів і звільнення від усіх покарань, це насправді не стосується всіх покарань, а лише тих, які він сам на когось наклав...

o 36. Кожен християнин, який відчуває справжні докори сумління, навіть без листів прощення, має право на повне звільнення від покарання і вини" (Людство в пошуках Бога // Реформація - нові спроби знайти Бога. - 2001, с. 314).

Подальша його діяльність та ідеї реформаторства набули популярності. У 1524 році послідовники Лютера отримали назву "Лютерани", а в 1526 році імператор надав право кожному німецькому князівству самому обирати собі релігію - католицизм чи лютеранство. Правда, через три роки він відмінив своє рішення, і деякі князі запротестували. Відтоді прихильникам реформації дали назву "протестанти".

З теоретичних питань між протестантами і католиками пішли розходження? Лютер навчав, що спасіння можливе завдяки "виправданню особистою вірою", а не через відпущення гріхів священиком або покуту. Прощення досягається завдяки Божій милості. Всі питання віри мають затверджуватися Писаннями, а не папами чи церковними соборами.

Основи віровчення лютеран викладені в "Книзі угоди" (1584 р.). Новий Заповіт Господа І. Христа - найважливіша частина Біблії. Євангеліє від Іоанна та послання апостола Павла - це джерело, перлина Нового Заповіту. Лютерани не поклоняються іконам. Свічки, вівтар, розп'яття збережені, а католицька меса відкидається. Богослужіння виконується на мові парафіян. Як правило, це проповідь з поясненням пунктів віровчення. На відміну від римо-католицької церкви і православ' я, із таїнств визнаються лише хрещення і причастя. Подружня невірність може бути однією з причин для розлучення, а сам шлюб не вважається таїнством. Церква в їх розумінні - це "конгрегація святих. Там Євангелія правильно сповідується, а таїнства дійсно здійснюються". протестантизм віровчення реформація

Авторитетним у питаннях віри визнано Священне Писання, а право розуміти й тлумачити його надається кожному віруючому.

Громаду очолює пастор та виборна церковна рада. Існує думка, що німецькі переселенці занесли в Україну цю релігію. Нинішня Українська лютеранська церква не є цілковито іноземним явищем. Головна її мета - пробудження духовності й національної свідомості українців. Вона зуміла зберегти й розвинути східний український обряд (на основі літургії Івана Золотоуста). В Україні зареєстровані лише три лютеранські церкви: німецька (48), українська (18) і шведська (1). Найбільш відомою є спілка "Братня лютеранська церква в Україні".

За чотири століття у світі з'явилося понад 30 релігійних течій цього напряму. Кожна з них вважає Біблію за слово Боже і знаходить там "своє" святе, що є чимось значним і особистим як у світорозумінні, так і в намірах Бога.

Размещено на Allbest.ru