Віровчення та напрями буддизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Життя Гаутами Будди

Якщо звернутися до буддиста із запитанням, як виникла релігія, котру він сповідає, то відповідь буде короткою: її проголосив людям Шак'ямуні, пустельник з племені шак'їв. Слід зауважити, що існують як міфічна, так і реальна біографія Будди (що означає на санскриті "освітлений вищими знаннями", тобто Просвітлений).

Згідно з міфологічною версією, після численних перероджень Будда прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу зі страждань. Для свого останнього переродження, а він пройшов їх 550, і кожного разу в іншій подобі - від царя до пацюка (83 рази він був святим, 58 - царем, 24 - монахом, 12 - куркою, 18 - мавпою, 13 - торгівцем, 8 - гусем, 6 - слоном, 5 - рабом, 3 - парієм, а також іншими тваринами), Будда обрав царевича Сіддхартху, який належав до знатного роду. Він сам обрав час, частину світу, місто, сім'ю та жінку, яка стане його матір'ю.

Напередодні цієї події дружина царя на ім' я Майя (або Маха-майя) побачила дивний сон: їй наснилося, що боги, стражі чотирьох країн світу, перенесли її ложе в гори Гімалаї і залишили під деревом. Потім з' явилися богині, дружини тих богів, омили її в водах священного озера, одягли в небесний одяг, і вона знову лягла. Та раптом з' явився білий слон і увійшов у її правий бік.

Зранку цариця розповіла про свій сон царю. Цар зібрав мудреців, щоб вони роз' яснили йому дивний сон. І мудреці відповіли, що якщо у цариці народиться син, то він стане царем царів (чак-равартином), володарем усіх країн і народів, якщо його молоді літа пройдуть безтурботно, а якщо він зустрінеться зі стражданнями світу та стане пустельником, то стане великим учителем мудрості, тобто Буддою, та своїм вченням просвітить увесь світ.

І через деякий час цариця народила дитину, яка з' явилася на світ незвичайним способом, тобто вийшла з боку матері. Малюк зробив сім кроків і вигукнув заклик, котрий почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лумбіни, що знаходиться тепер на території Непалу, за 10 км на північ від індійського кордону. Через сім днів після пологів вона померла. Боги з' явилися до новонародженого і піднесли йому подарунки.

Існують різні дати життя Будди. У травні 1956 року буддисти всіх країн і напрямів відзначили 2500 років з дня смерті Будди. А оскільки Будда прожив близько 80 років, то офіційні роки його життя - 624-544 роки до н.е. Проте за науковою версією - це 566-486 роки до н.е. Він відомий під різними іменами: Сіддхарт-ха (загальне ім' я - той, хто досяг мети), Гаутама (родове ім' я, що означає "той, що походить з роду Готамів"), Шак'ямуні (літ. - мудрець з племені шак' я).

Хлопчик мав тридцять три ознаки того, що на нього чекає велике майбутнє (золотавий колір шкіри, довгі мочки вух, довгі пальці рук, знак колеса на ступні, широкі п' яти, світле коло волосся між бровами тощо). Однак батько хлопчика зовсім не хотів втратити сина, що обов' язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину піклуванням і багатством, старанно приховуючи від нього похмурі сторони життя. Не виходячи за межі князівської садиби, принц вивчав стародавню ведій-ну літературу, навички управління, правила етикету тощо. Ще хлопчиком Сіддхартха вражав усіх своїми непересічними здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши 16 років, він одружився на своїй кузині Яшодхаре, яка подарувала йому сина Рахулу, що означає "перешкода". Життя сім'ї сповнилося радості та щастя.

Одного разу Сіддхартха випадково опинився за стінами палацу, і тоді відбулися так звані "чотири зустрічі", які змінили його життя. Він побачив вкритого гнійними виразками хворого, згорбленого роками старця, поховальну процесію та аскета, що поринув у роздуми. Перші три зустрічі відкрили йому нестійкість сан-сари (круговорот буття), тобто старість, хвороби та смерть, а остання - шлях до звільнення від страждань. Сіддхартха вирішив шукати вихід з пастки. Він вирішив втекти від розкоші, а тому покинув палац. На той час Сіддхартсі виповнилося 29 років.

Спочатку майбутній Будда став учнем двох мудрих жреців-брахманів. Він засвоїв від них вчення про ілюзорність навколишнього світу, про колесо сансари та закон Карми, однак не відчув себе наближеним до істини. Тоді він оселився у лісі і віддався суворому аскетизму. Протягом шести років приборкував тілесні бажання та зміцнював дух і волю, але зрозумів, що це не допоможе йому пізнати вищу мудрість. Тоді, зміцнивши свої тілесні сили (з' ївши рису та юшки) і змивши з себе бруд у річці Найрад-жуна (Напранджана) поблизу містечка Урувіл' я, Сіддхартха сів під священне дерево бан' яна (смоківниця) і промовив сам до себе, що не зійде з цього місця до повного прозріння. Це було в Священному гаю Буддгагая між Делі і Калькуттою.

Злий демон Мара вирішив перешкодити цьому благому наміру - він то посилав до Сіддхартхи трьох своїх дочок - Хіть, Незадоволеність і Пристрасть, які приходили до нього в образі вродливих дівчат, то оточував військом страшних бісів. Після того як Сіддхартха витримав спокуси чудовиська-демона, на нього зійшло Просвітлення (бодхі) та відкрилися таємниці істинного Знання. Царевич пригадав усі свої переродження, такі різні і в той же час однакові - спершу народження, щастя або страждання, а потім - смерть. Він зрозумів, як можна все це зупинити. Це трапилося в день народження Будди - йому виповнилося 35 років.

Чимало днів провів Будда під тим деревом, яке пізніше отримало назву "Дерево пізнання", в роздумах. Як пояснити людям, що є причиною всіх страждань. І дійшов висновку, що тільки проповідь відкритої ним істини може допомогти врятуватися іншим людям. Потім це дерево стало в буддизмі священним.

Першу проповідь Будда виголосив у парку Ришіпатана біля Ванараси (Бенареса) на пів-дорозі з Делі в Калькутту для п' ятьох колишніх своїх товаришів - аскетів. В цій проповіді він коротко переказав своє вчення про сутність світу та шлях до порятунку. І ці у минулому аскети стали першими членами заснованої ним чернецької общини - Сангхі. З тих пір він понад 40 років мандрував з міста в місто, проповідуючи своє вчення, приваблюючи до себе учнів і послідовників, створюючи братства.

Легенди свідчать, що вчення Будди поширювалося по всій Індії зі швидкістю вітру. За правдою до нього приходили і багаті, включаючи правителя Магадха Бімбісару та його сина Аджаташатру, і бідні, і знатні юнаки, і блудниці. Багато жреців прийняли вчення Будди. Навіть дикий слон, якого напустив на Будду один з його переслідувачів, розпростерся біля його ніг. Але до Будди приходили ті, кого не задовольняли малозрозумілі повчання жреців-брахманів, ті, хто почував себе неспроможним дотримуватися крайнощів аскетизму, а також практикувати складні вищі рівні йоги, хто вважав дорогими та малоефективними святкові храмові церемонії. буддизм віровчення благородний істина

У 80-літньому віці, дорогою в місто Кушинагара, Будда тяжко захворів, з' ївши страву з грибами, які приготував один із його послідовників. Будда знав, що ця їжа несвіжа, і попросив все віддати йому, щоб не постраждали його супутники. Прибувши до міста, він увійшов у ліс, сів на землю в "позі лева" і провів для тисяч монахів та мирян свою останню проповідь, яка закінчувалася словами "усьому приходить кінець!". Після цього, вважають буддисти, він занурився в нірвану. Смерть Будди називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, він помер у день травневого повнолуння. Цю дату шанують як дату народження та прозріння і називають її "тричі святим днем".

Тіло Будди за давнім індійським звичаєм було спалене, а прах поділений між усіма послідовниками, щоб не було між ними розбрату. У восьми містах ті, хто отримав жменьку попелу Будди, поховали його та збудували надмогильні куполоподібні склепи - ступи. Культ ступ і досі поширений у буддистських країнах.

Буддійське віровчення та культ. Поширення буддизму. Основні напрями в буддизмі

Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розповідали його учні, передавалося усно з покоління в покоління. І тільки через декілька століть після зародження буддизму на острові Цейлон були вперше зроблені записи зібрань священних текстів, які отримали назву Тіпітака (літ. три кошики). За легендою, в І ст. до н. е. цар Цейлону зібрав 500 найкращих знавців усної традиції та примусив їх продиктувати те, що вони за-пам' ятали, такій же кількості кращих писців. Ці записи були зроблені на пальмових листках, які потім складалися для зберігання в плетені кошики.

Інша версія канону - так звана санскритська Трипітака - була написана пізніше в Індії. Різноманітні школи і течії буддизму вносили поправки до неї. Тому в 1871 році у Мандалаї (Бірма) був скликаний спеціальний собор, на якому 2400 його учасників шляхом порівння різних списків та перекладів Трипітаки створили єдиний уніфікований текст. Потім його вирізали на 729 мармурових плитах, кожну з яких помістили в особливому храмі з гострим дахом. Так була створена своєрідна оригінальна місто-бібліотека - Кутодо, яку шанують буддисти всього світу.

Трипітака включає в себе три частини:

1. Віная-пітака (110 плит) - "Кошик дисциплін" - містить правила поведінки, обов' язкові для членів буддистської громади (сангхі). У свою чергу, віная-пітака теж поділяється на три розділи. У першому з них (Сутта-вібханга) перелічуються гріхи та покарання за них, найсуворіше з яких - вигнання з общини. В другому (Кхандхакі) йде описання основних церемоній, обрядів і правил поведінки, яких повинні дотримуватися монахи. Третя частина (Парівара) складена у вигляді запитань та відповідей, які коротко розповідають про деякі з наведених положень.

2. Сутта-пітака (410 плит) - "Кошик текстів" - подає у найбільш повному вигляді "Вчення" (Дхарму). Це своєрідна енциклопедія буддизму, яка складається з п' яти збірників сутр (текстів), де вчення викладено у формі кількох десятків тисяч притч і бесід, що приписують Будді та його близьким учням. Окрім того, до цієї частини канону входять збірники легенд і афоризмів, поеми, коментарі тощо. Найвизначнішим твором у цьому розділі є Дхаммапада ("викладення вчення"), в якій систематично й послідовно викладаються основні положення віровчення раннього буддизму. Дхаммапада складається з 423 коротеньких віршів - сутр, які згруповані в 26 главах. Цю книгу ще називають двійником Бхагават-гіти. Взагалі матеріал Сутта-пітаки упорядкований в спеціальні розділи (нікайа) за довжиною: Кхудакка Нікайа (Короткий розділ); Дігха Нікайа (Довгий розділ), який включає в себе розмірковування; Мадждхіма Нікайа (Середній розділ) - про використання буддійського вчення; Самйутта Нікайа - приписи для практичного життя буддиста; Ангутта Нікайа - арифметично упорядковані розмірковування.

3. Абхідхамма-пітака - "Кошик чистого знання" - метафізичні й етико-психологічні проблеми дхарми (вчення, закон, праведний шлях). Складається воно з семи розділів філософських розмірковувань буддистів про світ і людську істоту.

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну. Це збірники біографії Будди або коментарі до канону, що складалися у ІІ-УІІІ ст. н.е. Найбільше такої літератури було написано у ГУ-УШ ст. н.е., в період розквіту буддизму у Північній Індії та на Цейлоні.

Основою буддистського віровчення є відкриття, яке зробив Будда в день великого прозріння, та виклав у першій бенареській проповіді. Насамперед це вчення про "Чотири благородні істини" і "Благородний восьмиступеневий (восьмеричний) шлях". Ці істини, як вважають самі буддисти, вказують на "Зло, виникнення Зла й переборення Зла та благородний восьмеричний шлях, що веде до знищення Зла" (Дхаммапада, XIV, 191).

Перша благородна істина проголошує: "Життя в світі сповнене страждань", тобто "народження - страждання, старість - страждання, хвороба - страждання, смерть - страждання, поєднання з неприємним - страждання, розлука з приємним - страждання, неотримання чогось бажаного - страждання" (Типитака // Антология мировой философии: В 4-х т. - М., 1969. - Т. 1, ч. 1. - С. 118). Це виникає тому, що навколишньому світові властиві Страждання, Суб'єктивність і Мінливість. По-перше, навколишній матеріальний світ є іллюзією (майя), що створена нескінченними комбінаціями - дхарм, носіїв свідомості людини. Комбінації дхарм, тобто їх специфічні поєднання, і утворюють природний світ в цілому та будь-яку його окрему складову - богів, людей, тварин, духів тощо. Проблема в тому, що людина не знає цього і ставиться до світу як до чогось реального, чим і прирікає себе на нескінченні страждання. По-друге, існування людини також не є постійним. І по-третє, ніщо в світі не є постійним, все проходить, знаходиться в процесі безперервної зміни, а тому якщо ми прагнемо досягти чогось, то врешті залишаємось ні з чим.

Друга благородна істина говорить про джерело страждань. Це - людське бажання, дурні пристрасті - жадоба життя, насолод, земних благ тощо, що призводить до нових народжень. Спрага життя виникає з трьох джерел - ненависті, обману та "чуттєвих прив'язаностей". Вона виникає тому, що людська свідомість затьмарена незнанням істинної, ідеальної природи всього. Із незнання виникає порочне прагнення до дії, з порочного прагнення - помилкова установка свідомості, з помилкової свідомості - помилкові дані органів чуттів, які вводять нас в оману відносно реальності навколишнього світу, з ілюзорних почуттів - марні бажання, пристрасті та прив' язаності, жадоба життя. Але найнебезпечнішою, на думку буддистів, є прив'язаність до індивідуального "Я", тобто егоїзм. Не менш небезпечними є й інші п' ять прив' язаностей: до багатства, сексу, слави, їжі та сну. Тут можна побачити посилання на вихідні для індуїзму релігійні ідеї існування Колеса буття - сансари, тобто нескінченного переродження, та Карми - кар за людські гріхи, котру буддисти називають "законом залежного існування". Дію "закону залежного існування" сам Будда проілюстрував притчею про мисливця: якщо людина знищує життя, бруднить руки кров' ю, то, знов народжуючись серед людей, вона проживе коротке життя. Якщо людина, яка жаліє всіх живих істот, складе зброю, то в наступному перевтіленні серед людей вона буде жити довго.

Третя благородна істина пояснює, що для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань. Вже сама думка про це є саморозкриттям благородної істини.

І остання, четверта істина стосується шляху позбавлення бажань - дотримуватися вчення Будди, яке може привести віруючого до головної мети його буття - нірвани (заспокоєння, згасання) - це стан абсолютного спокою, в якому згасають усі емоції, пристрасті, почуття, будь-яка прив' язаність до земного життя, навіть бажання існувати у наступних переродженнях.

Чотири благородні істини багато в чому нагадують принципи лікування: історія хвороби, діагноз, визнання можливості вилікувати, рецепт лікування. Не випадково буддистські тексти порівнюють Будду з лікарем, який зайнятий не загальними розмірковуваннями, а практичним виліковуванням людей від духовних страждань. I своїх послідовників Будда закликає постійно працювати над собою заради порятунку, а не витрачати час на розмови про предмети, яких вони не знають з власного досвіду. Він порівнює любителя абстрактних розмов з дурнем, який замість того, щоб дозволити витягти стрілу, яка у нього влучила, починає розмірковувати про те, ким вона була випущена, з якого матеріалу зроблена тощо.

Існує шлях, який веде до подолання страждань. Це "благородний восьмирічний шлях", пов' язаний з дотриманням восьми чеснот:

1. Правильні погляди - необхідно вірити в "чотири благородні істини", щоб не відхилитися від шляху, продиктованого Буддою.

2. Правильна рішучість - готовність опанувати своїми почуттями та бажаннями, діяти згідно з істинами.

3. Правильна мова - правдива, миролюбива, без марних балачок та ненормативної лексики.

4. Правильна поведінка - незаподіяння шкоди живим істотам, утримання від чуттєвих задоволень, умисного пошуку користі, участь у добрих справах.

5. Правильний спосіб життя - заробляти на життя чесно, гідно поводитися в суспільстві.

6. Правильне зусилля - запобігати всьому, що шкодить порятунку, перемогти те, що прив' язує до життя, розвинути досягнуті успіхи, зберегти накопичені заслуги.

7. Правильна увага (пам' ять) - постійно пам' ятати про наповненість життя скорботою, необхідність відсторонення від мирських прив' язаностей.

8. Правильне зосередження - медитація - досягнення внутрішнього спокою, самоконтролю, неухильність у прагненні звільнитися від тілесних бажань, байдужості до страждань і втрат.

"Восьмирічний шлях" буддисти зазвичай поділяють на три частини: перша (1-2) - пов'язана з мудрістю, друга (3-6) - з моральною поведінкою, третя (7-8) належить до практики споглядання, "очищення розуму", "тренування думок", або йоги. Той, хто пройде цим шляхом, досягне спочатку просвітлення (самадхі), а потім ідеального стану нірвани. Людина, яка досягла нірвани (архат), розриває Колесо буття і більше не народжується у будь-якій тілесній формі. Це внутрішнє згасання чуттєвості й тілесності ніби звільняє людину від її страждаючого "Я" та від жадоби життя, яка тягне усіх живих істот до нескінченних перероджень. Тим самим змінюється влада Карми, і просвітлений таким чином мудрець до кінця розчиняється в абсолютному спокої, в гармонії всесвіту, що неможливо описати за допомогою звичних категорій і понять. "Той незрівнянний острів, де нічим не володіють і нічого не прагнуть, я називаю Нірваною, знищенням смерті та загибелі - говорив Будда. - Мало хто досягнув цього острова, але тим, кому вдалося це зробити, заздрять навіть боги".

Можна зробити висновок, що суть віровчення буддизму зводиться до заклику кожної людини стати на шлях пошуку внутрішньої свободи, відкинути всі кайдани, що сковують її життя. Будда спробував переосмислити вчення релігійної системи Давньої Індії - брахманізму - про панування закону Карми над кожною окремо взятою людиною. Він вчив, що не тільки Карма підкоряє собі будь-яку людину, а кожна людина може звільнитися від сансари завдяки власному зусиллю. При цьому Будда вказував і на те, що всі люди, незалежно від національних або соціальних відмінностей, мають однакові здібності для Просвітлення.

Унікальною рисою буддизму є відсутність віри у Бога-творця. Але що ж робить його релігією, якщо в ньому немає ні такого Бога, як у християнстві, ісламі та інших монотеїстичних релігіях, ні такої віри в богів, як у політеїстичних релігіях, ні безсмертної душі - основи церкви як посередника між Богом і людьми? Тим не менше відомо, що буддизм сповідують більшість народів Азії. Буддизм - релігія перш за все тому, що вчить вірити в порятунок, або, як говорять буддисти, в можливість для людини досягнути нірвани. Однак рятує не бог. Порятунок приходить або зсередини людини, завдяки її власним духовним зусиллям, або ж завдяки допомозі будд і бодхісаттв.

Буддизм не є ні політеїстичною, ні монотеїстичною релігією, але Будда не заперечує існування богів та інших надприродних істот. Він вважає, що вони підкоряються закону Карми і не можуть допомогти людині вийти з колеса перероджень. Тільки серед людей можуть з'явитися істоти, з яких складається своєрідний пантеон буддизму.

Кожна жива істота, яка досягла просвітлення та змінила світ сансари на світ нірвани, стає буддою. Будди мешкають у космічному просторі та мають 32 надприродні якості, що піднімають їх над богами (ходять по воді, стають невидимими, читають думки, та головне - знають весь цикл перероджень наперед). Іноді вони перевтілюються в земне тіло, щоб відкрити людям очі. Тоді трапляються великі дива: з неба падають зірки, гримить грім з ясного неба, дрижить земля, піднімається вода тощо. Будди проповідують Істинне Вчення та наставляють людей на благородний восьмирічний шлях до порятунку. Найпопулярніші будди, яких шанують в усіх буддистських країнах, вже відомий нам Шак'ямуні, божественний месія, будда майбутнього світового періоду, прихід якого символізуватиме загальну перемогу над стражданням Майтрейя; п'ять будд частин світу - Вайрочана (в центрі Всесвіту), Акшобх'я (на сході), Ратнасамбхава (на півдні), Амітабха (безкінечне світло - на заході) - володар щасливої чистої землі, та Амогасіддхі (на півночі).

Бодхісаттва (пробуджена істота) - людина, яка досягла стану найвищого духовного пробудження, але свідомо не увійшла до нірвани, щоб просвітлювати ще непросвітлених. Шлях, який повинен пройти майбутній бодхісаттва, поділяється на багато етапів, які людина проходить не послідовно, а одночасно, подібно благородному серединному (восьмирічному) шляху. Майбутній ботхісаттва, який прагне до визволення, спочатку дає своєрідну обітницю рухатися в наміченому напрямку, не звертаючи уваги на втомленість, не заспокоюючись на досягнутому. На кожному з рівнів він оволодіває якимось із шести важливих ступенів: щедрістю, моральністю, терпінням, мужністю, здібністю до медитації, мудрістю. Перший рівень - щедрість вимагає роздачі милостині всім, хто має в цьому потребу; другий - дотримання всіх загальнолюдських і буддистських моральних приписів, що вимагають від людини також мужності, терпіння та оволодіння мистецтвом медитації. Всі попередні рівні є основою для шостого рівня - мудрості. Піднявшись на цей рівень, людина стає святою, тобто архатом.

У буддизмі, на відміну від християнства та ісламу, немає церкви, але є община віруючих - сангха. Це духовне братство, яке допомагає в процесі просування буддистським шляхом. Община забезпечує своїм членам жорстку дисципліну (віная) та досвідчених наставників. Вона не має складної ієрархії, як у християнській церкві. Сангхою можна назвати й місцеву общину - усіх буддистських монахів у світі, а її члени не є священнослужителями, посередниками між Богом (або богами) та мирянами. Миряни повинні подавати монахам - це їхній обов' язок і доброчесність. Монахи, в свою чергу, вчать їх моралі, ведуть рятівні бесіди, але вони не вправі сповідувати або відпускати гріхи. Якщо в одних напрямах буддизму, наприклад в тхераваді, сангха відіграє визначальну роль, то в інших, особливо в буддизмі маха-яни, велике значення мають монастирі-університети. Втім, останні в широкому розумінні також є сангхами.

На практиці людина, яка прагне досягти нірвани, має пройти в своєму житті три основних ступені.

По-перше, вона повинна увірувати в Тріратну (три скарби): Будду, вчення Будди (Дхарму) та буддистську общину - сангху, повіривши всією душею та всім серцем у те, що тільки в цих скарбах є єдиний порятунок від потоку перероджень.

По-друге, послідовник Будди має передусім вести праведне життя, що зводиться до п' яти заповідей (панчашила):

1. Головною вимогою є любов до всіх живих істот, ненасиль-ництво, неприпустимість заподіяння шкоди будь-кому. Цим буддист запобігає погіршенню карми, яке не дозволить йому досягти нірвани. Оскільки всі живі істоти рівною мірою включені в потік перероджень, тому якщо навіть просто зірвати квітку, то є ризик знищити теперішнє втілення того, хто колись був такою ж, як і ти, людиною.

2. Не красти, не брати чужого майна.

3. Не говорити неправди.

4. Не зазіхати на чужу жінку або чоловіка.

5. Не вживати збуджуючих засобів та одурманюючих напоїв. Виконуючи п' ять етичних вимог, людина могла готувати себе

до наступного, більш досконалого перевтілення, яке й відкриє шлях до нірвани.

І, по-третє, для досягнення нірвани, вищим та останнім ступенем культової практики в буддизмі є медитація. Буддисти, які практикують медитацію, спочатку переборюють зовнішні спокуси, що дає відчуття внутрішнього спокою. Далі досягається повне визволення свідомості від усього матеріального. І, нарешті, людина досягає стану повної байдужості - її свідомість виходить за ті межі, які наклала на неї звичка мислити власне "Я".

У буддизмі вперше в історії релігії з' являється чернецька організація. Доступ до неї був відкритий всім бажаючим, незалежно від расової, національної, мовної або соціальної приналежності, за невеликим винятком рабів, боржників, державних або військових службовців, інфекційних або душевнохворих. Більшість буд-дистських монахів - чоловіки, але є й жінки-монахині. Згідно із буддистськими текстами, чоловік та жінка рівні між собою, однак сам Будда чомусь був проти прийняття в общину жінок.

Крім п' яти заповідей для мирян, буддистські монахи підкоряються особливим п' яти заповідям і 253 правилам поведінки (з них 227 - заборони).

1. Не брати участі у мирських веселощах (танці, пісні, музика).

2. Не користуватися предметами розкоші, не використовувати парфуми.

3. Не мати золота і коштовностей (єдиним майном монаха має бути чаша для збирання милостині).

4. Не спати на високому та зручному ліжку.

5. Не вживати їжі у позаурочний час (тобто пам'ятати про піст).

І це вже не говорячи про те, що монах був зобов' язаний свято дотримуватися п' яти основних моральних заповідей (наприклад, йому пропонувалося уважно слідкувати за тим, щоб п'ючи воду, не проковтнути якусь живу істоту. Для цього монахи завжди носили з собою ситечко).

Крім зусиль щодо власного просвітлення, монахи були зобов' язані займатися місіонерською діяльністю, пропагувати вчення свого учителя. Це вчення зустрічало великий інтерес, але не кожний був здатний стати на шлях відмови від усього мирського. Тому виникла проблема буддистів-мирян, яка була вирішена на основі розробки вчення про два шляхи (напрями) порятунку: хі-наяна та махаяна.

Хінаяна ("мала колісниця") - це вузький шлях до порятунку, який передбачав відносно жорсткий аскетизм. Це інтелектуально складний шлях індивідуального просвітлення та набуття нірвани, яким йшли архати - члени сангхи. Тому "мала колісниця" - це шлях небагатьох, тих, хто віддає себе служінню трьом головним скарбам буддизму - Будді, дхармі (вченню) та сангхі (спільноті монахів). Хінаяну ще називають "південним буддизмом", оскільки вона поширена у країнах, що знаходяться на південь від Індії, - Таїланд, Шрі-Ланка, Камбоджа, Лаос.

Махаяна ("велика колісниця") - широкий шлях до порятунку. В махаяні припускалася можливість набуття нірвани й мирянами, які дотримуються обітниці духовного вдосконалення під керівництвом бодхісаттви. Мирянам давався простіший етичний кодекс поведінки, який зводився до дотримання п' яти перших заповідей. Разом з тим, у махаяні набула розвитку культова практика.

Культові практики махаяни пов' язані із вшануванням бодхі-саттв і святих, будд. У країнах буддистської традиції розповсюджені їх скульптурні зображення. Застосовуються жертвоприношення, які зазвичай проводяться у храмах. Буддисти використовують спеціальні молитви (мантри).

Махаяна - це "північний буддизм", оскільки вона набула поширення в країнах, що знаходяться на північний захід від прадержави, - в Кореї, Японії, Непалі, Бірмі.

Але є ще й третій напрям - ваджраяна ("бриліантова колісниця"), або тантризм (від лат. хитросплетіння, магія, таємне знання). Ця течія зародилася в Індії у середині І ст. н.е. Її можна охарактеризувати як різновид махаяни, що покрита окультним, містичним та магічним туманом.

Шлях буддизму у країнах Азії починається ще до нової ери. З III ст. до н.е. буддизм з'явився у Центральній Азії (теперішній Таджикистан та Узбекистан), з I ст. н.е.- у Китаї, з II ст. - на півострові Індокитай, з IV ст. - у Кореї, з VI ст. - в Японії, з VII ст. - в Тибеті, з XII ст. - у Монголії. Використовуючи свій головний принцип - не порушувати культурні традиції різних країн та народів і намагатися зрощуватися з ними, - буддизм швидко всюди прижився і, привившись до дерева місцевої культури, дав нові пагони. Наприклад, у Китаї цей процес почався у ст. У VIII-IX ст. там успішно поширювалися вже два суто китайські напрями буддизму - школа чистої землі будди Амітабхи та школа чань. В Японію буддизм проник уже через Китай. Китайські школи тяньтай, хуаянь-цзун, школа чистої землі будди Амітабхи та чань завоювали Японію, ставши школами тендай, ке-гон, амідаїзма та дзен.

Однак і в Китаї буддизм піддавався атакам як ззовні - від іноземних завойовників, так і зсередини - з боку відродженого конфуціанства. Він не був цілком витіснений з цієї країни, як у Індії , але його вплив дуже ослабився. Той самий процес повторився в

Японії, де укорінилася національна релігія - синтоїзм. Поява та утвердження буддизму, як можна бачити на прикладі Китаю, Індії та деяких інших країн, стимулювали відродження місцевих релігійних традицій. Якщо вони, увібравши всі досягнення буддизму, виявлялися досить сильними, то пануванню буддизму приходив кінець.

У кожному регіоні розвивалися своя власна буддистська символіка та буддистські обряди - вшанування святих міст, календарні свята, обряди життєвого циклу, підкріплені місцевими традиціями. Буддизм увійшов у кров і плоть багатьох народів, став частиною їх повсякденного життя. Він змінив місцеві традиції, але й сам зазнав змін. Буддизм сприяв розквіту культури цих країн - архітектури (спорудження храмів, монастирів і ступ), мистецтва (буддистська скульптура й живопис), а також літератури (поезія, що надихається ідеями дзен-буддизму).

З ослабленням впливу великих монастирів, які в епоху розквіту буддистської цивілізації були своєрідними "державами у державі", головну роль у житті буддистів стали відігравати невеликі монастирі та храми. Влада почала активніше втручатися в релігійні справи сангхи. Особлива ситуація склалася в Тибеті, де утворилася теократична держава під керівництвом голови "жовтошапочної" школи гелукпа далай-лами, що був і релігійним, і державним лідером. Лами доносять послання Будди та його зміст учням, тому їх шанують як непогрішимих божеств, віра в яких важливіша за знання буддистських догматів.

Буддизм в Україні репрезентують понад 30 громад, які нараховують близько 500 членів і 10 000 симпатиків. Але буддизм поширюється в Україні переважно в модернізованих формах (дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму).

Размещено на Allbest.ru