Хресна дорога в пасійному культі Католицької церкви

Размещено на http://www.allbest.ru/

Остащук І.Б.

Досліджується релігійна католицька практика Хресної дороги, зокрема її філософсько-теологічна й психологічна основа, виникнення, становлення та різновиди культурно-релігійного функціонування. Розкривається сутність Хресної дороги, домінантного пасійного культу Католицької церкви, як психологічно--духовного наслідування й переживання страждань Ісуса Христа. Аналізується мистецький вимір кальварій у культурному просторі західної культури.

Ключові слова: Хресна дорога, пасійний культ, народна побожність, кальварія, санктуарій, Католицька церква.

Особливою позалітургійною практикою Католицької церкви є обряд т.зв. Хресної дороги, що бере свій початок у релігійному житті Єрусалима від найдавніших часів, адже відомо, що перші християни приходили до місць, пов'язаних із життям Ісуса Христа. Ця позалітургійна традиція належить до виразних прикладів народної побожності, що базується біблійному тексті, а також на психологічно-емоційних мотиваціях та не суперечить християнському теологічному базису.

Хресна дорога - це особлива адораційна побожність, в якій символічно відтворено дорогу, якою Ісус Христос прямував від преторії Понтія Пилата до розп'яття на Голгофі. До сьогоднішнього дня вона є найпоширенішою формою пошани й адорації страждань Христових, а її сучасний вигляд є наслідком тривалої еволюції, що відображає як зміни христології, так і народну (передусім католицьку) побожність різних епох. У цілому світі є більші чи менші санктуарії, присвячені саме цьому культу Католицької церкви. З кінця IV ст., часів відомої іспанської паломниці Егєрії, відомо про це богослужіння. Із завершення періоду Хрестових походів символічна дорога цієї практики проходить на точно визначеній трасі, котра з XVI ст. була відома як «Страсна Дорога» (Via Dolorosa).

В українському релігієзнавстві культовий вимір католицизму практично не був предметом наукового зацікавлення, тому його дослідження є актуальним із точки зору поглиблення як конкретного розуміння позалітургійної латинської побожності, так і загального контексту текстово-символічного й культурнопрактичного вимірів релігійності.

Вулицями Єрусалиму молитовні процесії проводили з найдавніших часів, відколи паломники прагнули пройти тією самою дорогою, котрою прямував Ісус Христос на Голгофу. Із відомих до сьогодні найдавнішим є опис паломниці Егерії (лат. Egeria, Aetheria; IV ст.), про особистість якої досі немає єдиної думки (є версії, що вона була галльською чи галлекською монахинею або ж просто заможною аристократкою). Ця жінка здійснила паломництво до Святої Землі, ймовірно, у 381384 рр., розповідь про що залишила у записках до своїх близьких. Цей лист IV ст. відомий під кількома назвами: «Itinerarium Egeriae» («Подорож Егерії»), «Peregrinatio Aetheriae» («Паломництво Етерії») або «Peregrinatio ad Loca Sancta» («Паломництво до святих місць»). Ця пам'ятка збереглася у значно пізнішому історичному документі XI ст. - Codex Aretinus, що був складений у відомому бенедиктинському монастирі Монтекассіно, де зародилося західне монашество. Слід зауважити, що початок та кінець «Подорожі» втрачені, а саме ім'я авторки не згадується, про нього ми довідуємося з листа, котрий написав у VII ст. галісійський монах Валерій із Б'єрсо (Valerius Bergidensis). Починаючи свою подорож з Єгипту, Егерія три роки прожила в Палестині, зокрема в Єрусалимі, звідки здійснювала окремі паломництва по різних біблійних місцях. «Itinerarium Egeriae» написано за взірцем до анонімної подорожі т.зв. Бордоського Паломника (біля 333 р.). Лист побожної жінки був своєрідним довідником по святих місцях та водночас духовною настановою для читачів. Документ можна розділити на дві частини. Перша з них розпочинається описом підготовки до підйому на Синай та завершується поверненням до Константинополя. Друга частина твору стосується опису єрусалимського богослужіння, зокрема хрещення, правил посту. Цінним є опис деталей богослужінь Єрусалимської церкви, її річного циклу, що має важливе значення для історії літургіки й народної обрядової побожності ранньохристиянської епохи. В одному з фрагментів пам'ятки читаємо: «І коли прийдуть у Гетсиманію, спершу промовляється відповідна молитва, потім співається пісня та читається те місце з Євангелії, де взято Господа. І коли читається це місце, то весь народ із плачем піднімає такий крик та стогін, що, можливо, цей стогін всього народу чутно в місті» [2].

Етерія у середині IV ст. однією з перших описала святкування Великої п'ятниці в Єрусалимі. На світанку християни йдуть, співаючи гімни, на те місце, де молився перед стражданнями Ісус Христос. Уже тоді на тому місці був храм, до якого входили єпископ та всі вірні, промовляли прохальну молитву та зачитували той фрагмент Євангелії, де Ісус сказав учням: «Відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися» (Лук. 22, 41). Після цього разом йдуть пішки в Гетсиманський сад зі співами гімнів. Після прибуття на місце завершують моління, співають гімн, а також читають той фрагмент Святого Письма, де розповідається про затримання Ісуса Христа (Мт 26, 47-56). Паломниця відзначала, що тоді, коли зачитується ця частина Євангелія, люди дуже голосно плакали, що було чутно навіть у Єрусалимі. Весь цей обряд відбувається вночі. Коли богослужіння закінчуються, то вже світає. Люди повертаються в місто, разом із єпископом прямують до місця зберігання хреста. Там зачитують ту частину Біблії, де оповідається про суд Понтія Пилата (Мт. 27, 1-26).

Після закінчення обряду адорації хреста, практично перед світанком, всі присутні йдуть молитися на Сіон біля того стовпа, де бичували Ісуса Христа. Як уже згадувалося, одне із перших паломницьких свідчень належить Етерії - аристократці із земель, що належать тепер Іспанії. Інша представниця цього європейського народу Наталена Королева, котра прославилась в історії культури, як українська письменниця, у своєму романі «Quid est veritas?» описує, що іспанці шанували як важливу реліквію саме той стовп, до якого було прив'язано Ісуса Христа під тортур бичування. Це було одне із локальних іспанських місць паломництва, яке знаходилося в маєтку однієї з аристократичних фамілій [див.: 4].

Звичай чування у Католицькій церкві зберігся і до сьогоднішнього дня. Біля декорованих композицій т.зв. темниці (з вечора Великого четверга до вечора Великої п'ятниці) й Гробу Господнього (від вечора Великої п'ятниці до ранку неділі Пасхи) чимало людей залишається на молитву поклоніння Ісусові, страсті якого саме переживає Церква у ці особливі дні т.зв. Пасхального тридення (Tridium).

Після завоювання Єрусалиму мусульманами християнські процесії припинилися, але відновилися з приходом хрестоносців, про що можемо довідатися з твору «Хроніка Ернула і Бернара скарбника» (1228), де згадується про ворота, через котрі вивели Ісуса Христа, що ніс хрест на Голгофу. католицький хресна дорога кальварія

Домініканський монах і мандрівник Рікольдо да Монтекроче (по-іншому, Рікольдо Пенніні) у книзі «Liber peregrinationis» («Книга мандрів», 1288-1291) у традиційному для середніх віків жанрів ітінерарія (лат. iter, gen. ьineris - мандрівка) приділив чимало уваги описам святих місць. Ймовірно, що перша згадка про Via Dotorosa («шляху, по котрому йшов Христос, несучи хрест»»), належить саме цьому місіонерові.

Генеральна капітула ордену францисканців заохочувала до набоженств Хресної дороги у 1688 р. Проте особливо їх популяризувало встановлення відпустів під час проведення цих культових практик. Рішення про це прийняли папи Інокентій ХІ та Бенедикт XIV 1859 р. Пій ІХ визнав повний відпуст за кожноразове відмовляння Хресної дороги.

Вважаємо, що виникненню пасійної культової практики Хресної дороги сприяла загальна тогочасна духовна атмосфера Католицької церкви. Святий Престол через політично-церковні чвари змушений був перебратися із Риму до Авіньону (1309-1377); «Столітня війна» між Англією та Францією (1337-1453); пандемія чуми («чорна смерть»), що в середині XIV ст. забрала 60 млн. людських життів. Безумовно, такі історичні явища сприяли заглибленню людини в проблеми смерті й страждань.

Проте основними джерелами формування побожності Хресної дороги, на нашу думку, було осмислення страждань Христових як джерела життя й спасіння в тогочасній теології й художній творчості. Так, св. Бернард Клервоський (1090-1153) закликав поклонятися п'ятьом ранам Спасителя; св. Франциск Асизький (1182-1226) у своїх глибоких внутрішніх переживаннях та прагненні долучитися до страждань Ісуса був відзначений особливим видимим символом болю - стигматами на власному тілі; св. Бонавентура (1221-1374) в своїй концепції про три рівні бачення, що дані людині (око тілесне, око мисленнєве й око споглядальне), акцентує на важливості серця (око споглядальне), що здатне осягнути страсті Христові, в чому й полягає шлях душі до Бога; францисканець Якопоне да Тоді OFM (1230(?)-1306) створює знаменитий гімн «Stabat Mater dolorosa»; св. Гертруда Велика (1256- 1302) на основі своїх містичних видінь закликала до культу Ісусового серця.

Композиційними елементами хресної дороги є окремі т.зв. стояння (стації). Варто розкрити етимологічні конотації цієї латинської лексеми. У латинській мові слово statio (onis f [sto]) мало ряд значень: 1) стояння, стояти нерухомо, не рухатися, зупинитися; 2) тверда позиція, бойове положення; 3) положення, стан; 4) місце, місцеперебування; 5) належне місце, порядок; 6) військовий пост, караул, сторожа; 7) відділ у караулі; 8) військове місце розташування, квартири, якірна стоянка, бухта, рейд; 9) державний пост, положення, звання, сан; 10) суспільне місце, місце зібрань; 11) встановлення, звичний порядок та ін. [8].

Після передання у першій половині XIV ст. святих місць ордену братів менших було визначено порядок відвідання святинь Єрусалиму - т.зв. sanctus circulus («святе коло»). Слід зазначити, що кількість традиційних на сьогодні у Католицькій церкві стоянь хресної дороги тоді не було визначено, як і їхня локалізація. Окрім того, шлях розпочинався у Храмі Гробу Господнього, а потім паломники виходили в місто. Тільки у XVHI ст. в Єрусалимі було сформовано обряд здійснення хресної дороги у сьогоднішньому вигляді [див.: 6].

Особливою літургійно-культовою й організаційно- структурною формою розвитку пасійного культу хресної дороги є т.зв. кальварії (лат. Calvaria - Голгофа), виникнення котрих було зумовлене прагненням віруючих символічно відтворити топографію Єрусалиму для того, щоб поглибити власне переживання страстей Господніх. З такою метою обиралися такі ландшафти в європейських країнах, що нагадували Єрусалим. Кальварійний культ поширювався і в центральній Європі, зокрема у Польщі, котру в ті часи називали «antemurale christianitatis» («бастіон християнства»). Британський історик Норман Дейвіс зараховує заснування кальварій (і ширше - паломництва) у Польщі в Польщі у XVII ст. як вияву «крайньої внутрішньої побожності» [1, с. 172], оскільки для польського католицизму не була властива зовнішня войовничість, як це було, скажімо, в Іспанії, Італії або Чехії.

Основу сюжету Хресної дороги становить Біблія, проте джерела пасійного культу присутні не тільки в Святому Письмі, але й в апокрифах, які зафіксовані, зокрема, в давньоукраїнських рукописах. У легенді про святу Вероніку, котра витерла обличчя Ісуса Христа під час Хресної дороги хусткою, на якій потім відобразився образ Спасителя, розповідається про виникнення одного з основних топосів пасійного культу західного християнства - платка із образом Ісуса в терновому вінку. І. Франко так пояснює цю легенду: «Лєґенда про сьв. Веронїку - досить пізна і повстала мабуть а posteriori тодї, коли вже був розширений візерунок лиця Ісусового «на убрусї». Дехто догадується, що само імя Веронїка є тілько попсованє слів vera icon - правдива ікона; иньші думають, що се попсоване імя Беренїки - кровоточивої жінки, що мала була поставити бронзову статую Ісуса в Панеадї» [7, с. 239].

Хресна дорога становить одну з найвідоміших культових пасійних практик Католицької церкви, поширення і популярність якої детермінована її характером наслідування страждань Ісуса Христа й впровадження в містерію Пасхи. Хресна дорога до сьогодні зберегла свій сенс, цінність та значення серед католицьких релігійних практик як традиційна форма побожності, у якій підкреслено медитаційний вимір віри та поглиблення теологічного змісту в загальній народній традиції побожності як у вимірі паломництва, будівництва та організації монастирів-кальварій, так і у загальнопоширеному звичаї становлення зображень сюжету Via Dolorosa в латинських храмах чи приватної медитаційної пасійної молитовної практики.

1. Дейвіс Н. Боже ігрище: історія Польщі; пер. з англ. П. Таращук / Н. Дейвіс. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2008. - 1080 с.

2. Этерия (Сильвия Аквитанка). Паломничество по святым местам конца IV века / Изданное, переведенное и объясненное И. В. Помяловским [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// tvereparhia.ru/publikaczii/voprosy-k-pravoslavnym/6373-eteriya- silviya-akvitanka-palomnichestvo-po-svyatym-mestam-kontsa-iv- veka-peregrinatio-ad-loca-sancta-saeculi-iv-exeuntis

3. Іванчо І. Ікона і літургія / Пер. з угорськ. о. Л. Пушкаш /

І. Іванчо. - Львів: Свічадо, 2009. - 500 с.

4. Мишанич О. Дивосвіти Наталени Королевої / О. Мишанич // Предок: Іст. повісті; Легенди старокиїв. - К.: Дніпро, 1991. - С.633-654.

5. Рэдклифф Т. ОР. Быть христианином: в чем тут суть? / Пер. с англ. А. Дубининой / Т. Рэдклифф ОР. - К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2015. - 288 с.

6. Фатеев М. История богослужения Крестного пути / М. Фатеев [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.francis.ru/index. php/frantsiskanskij-orden-miryan/46-frantsiskanskij-orden-miryan/ materialy-fom/dukhovnost/274-viacruz01

7. Христові муки і сьвята Веронка (Керестурський співанник) // Апокрифи і легенди з українських рукописів / Зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван Франко. - Т. ІІ.: Репринт видання 1899 року. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2006. - С.237-239.

8. Statio // Большой латинско-русский словарь / по материалам словаря И. Х. Дворецкого [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://linguaeterna.com/vocabula/show.php?n=42950