"Прослогіон" Ансельма Кентербершського як історія та пояснення принципів богопізнання: дослідження класичного середньовічного тексту в діалозі з його сучасними інтерпретаторами
Розгляд "Прослогіона" та його ключових тез з перспективи доведення буття Бога чи "онтологічного аргументу" на користь Його існування. Аналіз комплексного прочитання за допомогою концептуальної екзегези вступних і завершальних розділів "Прослогіона".
| Рубрика | Религия и мифология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.04.2018 |
| Размер файла | 46,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
«Прослогіон» Ансельма Кентербершського як історія та пояснення принципів богопізнання: дослідження класичного середньовічного тексту в діалозі з його сучасними інтерпретаторами
Ростислав Ткаченко
Анотація
«Прослогіон» Ансельма Кентерберійського та його ключові тези розглядаються переважно з перспективи доведення буття Бога чи «онтологічного аргументу» на користь Його існування. Однак існує альтернативний підхід, який шукає більш релігійного або містичного прочитання цього твору. Поєднання цих підходів допомагає більш збалансовано й по-новому переосмислити і сам цей твір, й ідеї його автора. Такий третій шлях розглядає «Прослогіон» водночас і як розповідь, і як раціональне пояснення комплексного процесу богопізнання як такого. Метою статті є запропонувати таке комплексне прочитання за допомогою концептуальної екзегези вступних і завершальних розділів «Прослогіона» в діялозі з такими дослідниками, як Дж. Р Еванс, Р Макмейгон, Дж. Сайр та інші.
Ключові слова: Ансельм Кентерберійський, «Прослогіон», богопізнання, середньовічне богслов'я, молитва, духовність.
Annotation
Anselm of Canterbury's Proslogion and its basic theological theses have frequently been viewed as a proof of God's existence or the ontological argument for it. However there exists another approach, searching for a more religious or mystical reading of the work. A middle way, which combines the two approaches, helps to reconsider this work and its author's ideas. This third approach views Proslogion as both a narrative and a rational explanation of complex process of gaining the knowledge of God per se. The article aims at offerring such a balanced re-reading, by means of the conceptual exegesis of some selected chapters of the Proslogion in dialogue with such scholars as G. R. Evans, R. McMahon, J. Sire, and others.
Keywords: Anselm of Canterbury, Proslogion, knowledge of God, medieval theology, prayer, spirituality.
Неможливо доводити те, чого не пізнав, адже доведення передбачає наявність попереднього досвіду пізнання та осягнення. Тому питання пізнання й обґрунтування пізнаного взаємопов'язані. «Докази» чи «аргументи» на користь існування Бога, що їх запропонував Ансельм Кентерберійський (1033-1109), відомі практично всім. Викладені в його працях «Монологіон» і «Прослогіон», вони живлять богословську й філософську думку вже десять століть. Найчастіше дослідники розглядають ці дві роботи «отця схоластики»Такий термін використовують, зокрема, М. Ґрабман та Е. Жільсон. Див.: Martin Grabmann. Die Geschichte der scholastischen Methode: nach den gedruckten und ungedruckten Quellen, т. 1: Die scholastische Methode von ihren ersten Anfangen in der Vaterliteratur bis zum Beginn des 12. Jahrhunderts. Berlin 1957, с. 258-259; Etienne Gilson. La philosophie au Moyen Age: De Scot Erigene a Guillaume d'Occam. Paris 1925, с. 55. Зокрема, Жільсон каже: «Ми все ж таки погодимося з тим, що св. Ансельм [заслуговує носити] звання “отця схоластики”, яким його зазвичай величають. У будь-якому разі, він залишається отцем тієї династії філософів, серед якої найбільшими є св. Тома й Бонавентура, а найяскравішим, безсумнівно, є сам Ансельм» (там само). саме як дискурсивні філософсько-богословські трактати, не звертаючи уваги на інші 'їх аспекти. Особливою мірою така доля спіткала «Прослогіон» Ансельма.
Від часів Еммануїла Канта представлений у цій Ансельмовій праці unum argumentum називають «онтологічним аргументом» чи «онтологічним доказом буття Бога» (нім. ontologischen Argument, ontologischer Gottesbeweis)Wolfgang Rod. Der Gott der reinen Vernunft: Ontologischer Gottesbeweis und rationalistische Philosophie, 2-ге вид. Munchen 2009, c. 8, 10. і відносять до сфери філософської онтології, чистої метафізики або християнської аполегетики.Jean-Luc Marion. Is the Ontological Argument Ontological? The Argument According to Anselm and Its Metaphysical Interpretation According to Kant // Journal of the History of Philosophy 30/2 (1992) 201-218; Норман Л. Гайслер. Доказательство онтологическое (Ontological Argument) // Энциклопедия христианской апологетики / пер. з англ. В. Н. Гаврилова. СанктПетербург 2004, c. 342-357. Етьєн Жільсон, наприклад, стверджує, що Ансельм пише й вибудовує свої аргументи як справжній «спекулятивний філософ», у результаті чого доведення існування Бога в «Прослогіоні» стає тріюмфом діялектики й філософського аналізу на підґрунті платонівського реалізму.Gilson. La philosophie au Moyen Age, c. 47-49, 54. На філософському чи філософсько-богословському підході до тлумачення цього тексту акцентують, зокрема, згаданий уже ЖільсонДив.: Gilson. La philosophie au Moyen Age., Річард Кемпбелл (Campbell), Річард Ля КруаRichard La Croix. Proslogion II and III: A Third Interpretation of St. Anselm's Argument. Leiden 1972., Томас МоррісТомас Моррис. Наша идея Бога. Введение в философское богословие / пер. з англ. А. Васильева. Москва 2011., Джон МаренбонJohn Marenbon. Medieval Philosophy: An Historical and Philosophical Introduction. London 2007, с. 121-123, 124-129., Алвін Плантінґа (Plantinga), Вольфґанґ
РьодRod. Der Gott der reinen Vernunft, c. 8-10, 20-54., Ґреґорі Шуфрейдер (Schufreider) та низка інших мислителівДив. детальний критичний огляд їхніх робіт у: Jasper Hopkins. Introduction // A New Interpretive Translation of St. Anselm's Monologion and Proslogion. Minneapolis, MN 1986, с. 3-42.. Усі вони прагнуть заглибитися в аналіз логічних ланцюжків та зміст використаних концепцій, щоб виявити їх філософський зміст та інтелектуальну цінність, а також, по можливості, перекласти специфічний вокабуляр Ансельма сучасною науковою лексикою.Наприклад, хоча В. Рьод вказує на укорінення Ансельмової аргументації в його особистій вірі (а для самого Кентерберійського єпископа вона ідентична з вірою вселенської Церкви), він усе ж прагне підкреслити саме раціональну складову «Прослогіона». Присвячуючи цьому частину вступу й весь перший розділ своєї праці, Рьод також прямо заявляє, що, по суті, часткове наділення Ансельмом людського розуму відносною незалежністю явно дає право розглядати його твір як філософську працю.
До того ж, оскільки «як середньовічна, так і сучасна версії онтологічного аргументу в основному своєму змісті незалежні від твердження віри», їх, на думку Рьода, можна реконструювати, препарувати й аналізувати саме як ланцюжки аргументів з аксіомами, тезами та логічними наслідками. Див.: Rod. Der Gott der reinen Vernunft, с. 9-10. Пор.: Андрій Баумейстер. Ансельм Кентерберійський: Fides quaerens intellectum // Ансельм Кентерберійський. Монологіон. Прослогіон / пер. з лат. Р Паранько, вступ, комент. А. Баумейстер. Львів 2012, с. xvii-lxvi.
До більшого акцентування на релігійному аспекті твору та суто богословської тенденції його тлумачення схиляються Карл БартKarl Barth. Anselm: Fides Quaerens Intellectum. Anselm's Proof of the Existence of God in the Context of His Theological Scheme / пер. з нім. Ian W. Robertson. London 1985., Бенгт Геґґлунд (Hagglund)Бенгт Хегглунд. История теологии / пер. зі швед. В. Володина. Санкт-Петербург 2001, с. 137-139., Ульріх ЛайнсльUlrich G. Leinsle. Introduction to Scholastic Theology / пер. з нім. Michael J. Miller. Washington, DC 2010, с. 79-82., Алістер Мак-ҐратAlister E. McGrath. Historical Theology: An Introduction to the History of Christian Thought. Oxford 1998, с. 127-130., Роберт Мак-МагонRobert McMahon. Understanding the Medieval Meditative Ascent: Augustine, Anselm, Boethius, and Dante. Washington, DC 2006, с. 159-210. та інші. Хоча ці автори відрізняються один від одного глибиною аналізу й обраною перспективою, всі вони, утім, наголошують на медитативних і релігійних аспектах «Прослогіона»: ключові ролі Одкровення і традиції, абсолютному приматі віри, містично-споглядальних мотивах тощо.Наприклад, хоча Мак-Ґрат приділяє певну увагу Ансельмовій аргументації в «Прослогіоні», він прямо стверджує, що Ансельм «ніколи не представляв свої роздуми у вигляді “аргументу” на користь існування Бога». На думку цього автора, «“Прослогіон” це насправді медитативна праця, а не логічний аргумент», адже Ансельм ніколи не мав наміру використовувати цей твір як філософський трактат. Тому, поза контекстом віри як досвіду та/або віровчення, тези і сама методологія «Прослогіона» втрачають свою силу й цінність (див.: McGrath. Historical Theology, с. 127, 130).
При цьому деякі коментатори намагаються зберегти «золоту середину» й адекватно відобразити обидва аспекти думки Ансельма, виражені в «Прослогіоні»: і діялектично-богословський (чи філософський), і містично-богословський (чи релігійний). Серед них варто згадати відомого «Ансельмового біографа» Річарда СаутернаRichard W. Southern. Saint Anselm: A Portrait in a Landscape. Cambridge 1990, с. 113-137., а також сучасних дослідників думки Ансельма Кентерберійського Андрїя БаумейстераБаумейстер. Ансельм Кентерберійський: Fides quaerens intellectum, с. xxxiii-xxxvii, xliii-lxvi., Джилліан Розмарі ЕвансGillian Rosemary Evans. Anselm. London 2002, с. 49-55., Курта ФлашаKurt Flasch. Das philosophische Denken im Mittelalter: Von Augustin zu Machiavelli. Stuttgart 2013, с. 205-207., Іана ЛоґанаIan Logan. Reading Anselm's Proslogion: The History of Anselm's Argument and Its Significance Today [= New Critical Thinking in Religion, Theology and Biblical Studies]. Farnham 2009., Ріка ван НьювенговеRik van Nieuwenhove. An Introduction to Medieval Theology. Cambridge 2012, c. 85-92., Ярослава ПеліканаJaroslav Pelikan. The Christian Tradition: A History of the Development of Doctrine, т. 3: The Growth of Medieval Theology. Chicago 1978, c. 260-262., Ламберта-Марі де РейкаLambertus Marie De Rijk. La philosophie au moyen age / пер. з шдерл. P. Swiggers. Leiden 1985, c. 114-122., Денніса СенсомаDennis Sansom. The Virtue of Contemplation and St. Anselm's Proslogion II and III // The Saint Anselm Journal 9/2 (2014) 1-13. та інших. Ці мислителі прагнуть максимально зберегти діялектику віри і розуму, яскраво виражену в Ансельмовому «Прослогіоні».Наприклад, Дж. Р. Еванс відзначає, що Ансельмів пошук єдиного аргументу мав і духовний, і інтелектуальний характер, або, говорячи делікатніше, «інтелектуальну витонченість і духовну силу», і немає необхідности відокремлювати одне від іншого. Адже на практиці Ансельм поєднав у собі цю подвійність: структура його ratio не базується на вірі як винятковій основі аргументації, однак сам doctor magnificus, безсумнівно, мислив і формував його, черпаючи від своєї віри та августинівської і платонівської філософсько-богословської спадщини. Див.: Evans. Anselm, c. 50, 54, 51.
Саме від їхньої спільної методології мені хочеться відштовхнутись у своїй невеличкій «інтелектуальній спробі», яка має на меті відповісти на такі питання: Якщо «Прослогіон» можна читати і як філософський, і як богословський твір одночасно, то чи можна в ньому знайти чіткий опис процесу богопізнання? І якщо це можна зробити, то що саме цей текст каже нам? Що ми можемо сказати про Ансельмове розуміння чи бачення богопізнання, виходячи з його власних слів у «Прослогіоні»?
Мій виклад матиме таку структуру: спочатку, для більш цілісного сприйняття, я загально представлю сам трактат і його основні твердження, уточню та обґрунтую свій підхід, а потім проаналізую три підрозділи цієї праці: пролог, перший та двадцять шостий розділи, які допоможуть знайти відповіді на поставлені питання.
Коротке впровадження до «Прослогіона». Оскільки «Прослогіон» Ансельма Кентерберійського є багатоплановим твором, до нього потрібен особливий підхід. Якщо подивитися на його стиль і зміст, то стає зрозуміло, що перед нами філософсько-богословський твір, який представляє результати авторового осмислення свого особистого релігійного пошуку. Цей трактат поєднує в собі три види «богословлення», чи жанри богослов'я.
По-перше, більша його частина (розділи 2-23) складається з логічного ланцюжка аргументів і богословських обґрунтувань, які тепер називаються філософським богослов'ям. Цей вид богослов'я, як його визначає Томас Морріс, прагне, «використовуючи найнадійніші філософські методи й прийоми, ввести максимально можливу ясність у реальний зміст ключових понять, вихідних передумов та центральних принципів релігійної віри»Моррис. Наша идея Бога, с. 4-5.. По суті, Ансельм намагається зробити саме те, чим займається сучасний філософський богослов: «завжди без сумніву зберігаючи ту саму віру, люблячи її та смиренно живучи відповідно до неї, шукати, наскільки це можливо, її обґрунтування яка вона [або чому вона така, якою є]»«...semper eandem fidem indubitanter tenendo, amando et secundum illam vivendo humiliter quantum potest quaerere rationem quomodo sit» (Anselmus Cantuariensis. Epistola de Incarnatione Verbi, 1 // Sancti Anselmi Cantuariensis Archiepiscopi Opera Omnia / ред. Franciscus Salesius Schmitt, т. 2. Romae 1940, с. 7). Далі в тексті цей твір подається скорочено як Ep.. Однак це не єдина риса «Прослогіона». прослогіон буття онтологічний екзегеза
По-друге, цей твір має виразно дидактичні цілі: він не про особисті роздуми чи молитву, виголошену за закритими дверима келії (хоча відомо, що першими творами Ансельма були саме молитви й духовні розважання Orationes sive meditationesДив.: Southern. Saint Anselm, c. 91 і далі.). Сама назва твору, як зізнається автор, передбачає звернення до когось іншого, адже «Прослогіон» означає alloquium, тобто «промова», «повчання» чи «бесіда».Anselmus Cantuariensis. Proslogion // Sancti Anselmi Cantuariensis Archiepiscopi Opera Omnia / ред. Franciscus Salesius Schmitt, т. 1. Seckau 1938, c. 94. Далі в тексті позначається скорочено як Pros. Український переклад «Прослогіона» тут і далі подається за виданням:
Ансельм Кентерберійський. Монологіон. Прослогіон / пер. з лат. Р. Паранько, вступ, комент. А. Баумейстер. Львів 2012, с. 164-209. Крім того, «Прослогіон» написано близько 1077-1078 рр., коли його автор тривалий час жив і викладав у Бекському монастирі.Logan. Reading Anselm's Proslogion, c. 2. У процесі цього викладання Ансельм постійно спілкувався з іншими монахами й учнями, які походили з місцевої знаті, тобто його діялектично-богословське мистецтво розвивалось у контексті постійного діялогуSouthern. Saint Anselm, c. 113-115. та, у певному сенсі, пастирської турботи про інших людей. Скоріш за все, саме студенти підштовхували його до публічного представлення своїх поглядів.Там само, с. 119. У кожному разі, були люди, яких він називає «деякими братами» і про яких каже, що вони «наполегливо його прохали» написати твір, який став би «прикладом медитації про раціональні підстави віри»Pros., Prooemium, c. 93. Також див.: Баумейстер. Ансельм Кентерберійський: Fides quaerens intellectum, с. xxxiii-xxxiv.. Так само мала існувати принаймні, в умі Ансельма гіпотетична або реальна «крихітна людина» або «людинка» (homuncio), до якої він звертається як до свого безпосереднього співбесідника й читача в першому розділі «Прослогіона». Отже, логічно говорити також про наявність у «Прослогіоні» пасторального богослов'я, якщо розуміти його як «науку про конкретні моделі, преображуючої дії, а не як суто теоретичне осмислення»Алистер Мак-Грат. Введение в христианское богословие / пер. з англ. Одесса 1998, c. 131..
Урешті-решт, безпосереднім фундаментом всієї праці є бенедиктинська духовно-інтроспективна практика та особистий досвід Ансельма. Тоді традиційне наголошування монашої традиції на постійній дисципліні, богослужбовому циклі, послуху наставникам, самоосвіті та регулярній молитві отримало новий імпульс, що привело до певної психологізації духовности. Це виявлялося в сильному наголосі на особистих пережиттях (наприклад, власного гріха чи Божого милосердя) та поступовому зростанні інтенсивности вираження цих пережиттів. Ансельм, а згодом і його молодший сучасник Бернар Клервоський, сприяли розвитку й поширенню цієї тенденції.Richard W. Southern. The Making of the Middle Ages. London 1993, c. 180-182, 212-222.
Ансельмові молитви й медитації відзначались яскравістю риторичних прийомів, чіткістю словесних формулювань та глибиною описаних пережиттів. Особливо ж сильними були його описи почуття розкаяння у гріхах. Внутрішні відчуття й думки втілились у слова, проте ці слова мали б вести читачів-молільників знову ж таки до відчуттів і думок: про
Бога, про себе, про гріх та про надію.Southern. Saint Anselm, c. 101-102 і далі, с. 121. І це була та риса Ансельма-мислителя й Ансельма-письменника, яку (з точки зору його суспільного життя) люди зауважили першою і яка властива двом його найвідомішим працям. Це була «розповідь про його внутрішній стан, його гріховність, його відчайдушну спрагу за спасінням і його прохання про допомогу, звернене до святих»Там само, c. 109.. Таке «медитативне богослов'я» також присутнє в «Прослогіоні» (особливо в першому й останньому розділах). Ось, наприклад, на початку твору (Pros. 1) Ансельм пише:
Благаю, Господи: нехай я не втрачу надії, зітхаючи, а відітхну, сподіваючись. Благаю, Господи: серце моє повне гіркоти, бо Тебе позбавлене, усолоди його Твоєю розрадою. Благаю Господи: зголоднілий, я почав шукати Тебе нехай не спинюся, не наситившись Тобою... Нехай мені буде вільно прийняти світло Твоє хоч іздалеку, хоч із безодні. Навчи мене шукати Тебе й покажи Себе шукачеві, бо і шукати тебе не можу, якщо Ти не навчиш, ні знайти якщо Себе не покажеш. Шукатиму Тебе, прагнучи, і прагнутиму, шукаючи. Знаходитиму тебе, люблячи, і любитиму, знаходячи.«Obsecro, domine, ne desperem suspirando, sed respirem sperando. Obsecro, domine, amaricatum est cor meum sua desolatione, indulca illud tua consolatione. Obsecro, domine, esuriens incepi quaerere te, ne desinam ieiunus de te. Famelicus accessi, ne recedam impastus... Liceat mihi suspicere lucem tuam, vel de longe, vel de profundo. Doce me quaerere te, et ostende te quaerenti; quia nec quaerere te possum nisi tu doceas, nec invenire nisi te ostendas. Quaeram te desiderando, desiderem quaerendo. Inveniam amando, amem inveniendo» (Pros., с. 99-100).
А початок завершального розділу трактату (Pros. 26) звучить так:
Молю, Боже, щоб я пізнав Тебе, щоб я любив Тебе, щоб радувався Тобою; а якщо не можу цього до кінця сповнити в цьому житті, то нехай щоденно примножую, аж поки воно дійде повноти. Нехай тут примножується моє знання про Тебе а там стане повним на ділі.«Oro, deus, cognoscam te, amem te, ut gaudeam de te. Et si non possum in hac vita ad plenum, vel proficiam in dies usque dum veniat illud ad plenum. Proficiat hic in me notitia tui, et ibi fiat plena; crescat amor tuus, et ibi sit plenus: ut hic gaudium meum sit in spe magnum, et ibi si in re plenum» (Pros., с. 122).
Таким чином, і початок, і кінець «Прослогіона» вибудувані в раціональній та емоційно-молитовній формах одночасно, так що зміст цієї книги не можна звести тільки до дистильованого «онтологічного аргументу», який викладений головно в розділах 2-4. Логічно-філософська аргументація обрамлена молитвами й будується на основі певного духовного досвіду. При цьому виклад інтелектуального осмислення за мотивами цього досвіду насправді адресується іншим та намагається закликати їх до такого ж шляху. І хоч у межах цієї статті неможливо детально розглянути всі ці три аспекти «Прослогіона», треба постійно пам'ятати про них, щоб мати адекватне уявлення про комплексне мислення бекського абата.
Представлення та обґрунтування методологічного підходу. У світлі вищесказаного стає зрозуміло, що unum argumentum це щось більше, ніж «один аргумент». Автор «Промови» розповідає про свій досвід цілеспрямованого стремління до особливого шляху пізнання Творця і викладає своє обґрунтування й осмислення цього коротко описаного досвіду. Тут, без сумніву, «мова йде про певну інтелектуальну подорож»Баумейстер. Ансельм Кентерберійський, с. xxxviii. Далі автор вказаної статті слушно відзначає наявність і схожість «екзистенційних» мотивів у «Монологіоні» й «Прослогіоні»: «Таким чином заявлене дослідження відповідає не тільки суто спекулятивному, а ще й практичному, екзистенційному інтересу людини. Те, що тут описується як глибинна онтологічна потреба, у першій главі “Прослогіона” (у молитві, зверненій до Бога) переосмислюється як головна сотеріологічна мета інтелектуального пошуку: відновити зв'язок творіння і Творця» (там само).. Ключові тези цієї праці можна розглядати як розповідь про комплексний процес богопізнання як такий. Тому я хочу запропонувати подібне прочитання, відштовхуючись від Ансельмових слів про те, що він сам у своєму осмисленні «намагається піднести свій ум до споглядання Бога й шукає розуміння того, у що вірить» (Pros., Prooemium).
Задля цієї цілі буде проведено концептуальний аналіз передмови, а також першого й останнього розділів «Прослогіона» в діялозі з теоріями таких дослідників, як І. Лоґан, Р Мак-Магон, Р Саутерн і Дж. Сайр. Цей аналіз ґрунтується на концепціях «медитативного сходження» Мак-Магона, «чесноти споглядання» Д. Сенсома та «інтелектуального життя як покликання від Бога» Дж. Сайра. Тож корисно буде коротко їх представити.
Говорячи про середньовічне розуміння глибокого духовного мислення, Мак-Магон має на увазі «внутрішню подорож» як прагнення чи повернення душі до свого Творця в дусі августиніянської традиції. Однак, «будучи медитативною подорожжю, вона не ідентична з містичним піднесенням: скоріш за все, вона прогресує, поетапно проходячи ступені філософського й богословського мислення, аж поки досягне дискурсивного бачення божественної реальности».McMahon. Understanding the Medieval Meditative Ascent, c. 1. Таке мислення просувається сходинками єрархії буття тією мірою, якою «прочанин» усвідомлює та осягає «вищі» й досконаліші концепції, що відповідають дійсно більш «високим» і досконалим реаліям чи явищам.Там само, с. 13-22. Тобто в рамках цієї подорожі душа і розум працюють із «високими й незмінними реаліями», зіштовхуючись із ними та намагаючись (не без постійної допомоги самого Бога і сприяння Його «містичної благодати»Там само, с. 1-2.) вловити й «прочитати» 'їх. При цьому весь процес включає в себе наявність певного напередвизначення і подальшого сповнення початкового прагнення.Там само, с. 22-23 і далі, 27-28. Таке розуміння духовного мислення, як правило, знаходить вираження в літературній структурі твору, а інколи може відповідати й реальному досвіду автора.
Це чітко видно в структурі й змісті «Прослогіона», який починається з пристрасного звернення та словесно вираженого прагнення знайти певний unum argumentum на користь існування Бога й при цьому «насититися» баченням Бога, хоча, звісно, не в прямому розумінні слова. Це і є та напередвизначена й початкова програма Ансельма-пілігрима, котра починає втілюватися вже з другого розділу трактату, щоб у кінці привести до радости блага співучасти у вищому Благові. А поступовий, упродовж двадцяти чотирьох розділів, філософсько-богословський рух від напередвизначення до (наскільки це можливо) втілення служить прикладом філософського осмислення майже містично отриманих відкриттів. Отож концепція Мак-Магона справді підходить для аналізу твору св. Ансельма.
Однак важливо пам'ятати, що ці богословські й певною мірою екзистенційні чи емоційні переживання взаємно переплітаються. Їх потрібно відокремлювати, але не розділяти. До того ж, важливо пам'ятати, що середньовічна людина розуміла духовну медитацію не як метод виведення чи обґрунтування доктрин, а скоріше як зупинку чи певний відрізок шляху в динаміці духовного життя християнина. Цей шлях істинного богопізнання має чимало рівнів та етапів, і він ніколи не буде завершеним.Там само, с. 29-30. Та все ж саме містичний досвід і його в певному сенсі філософське осмислення становлять украй важливі складові процесу «пошуку лиця Господнього».Див.: Pros., с. 97. Відповідно, праця на кшталт Ансельмової може описувати подібного роду етапи богопізнання, не даючи при цьому вичерпної відповіді на всі запитання, які виникають на цьому шляху.
Усе, чим може насолоджуватися прочанин на духовному шляху, лише частково осягнута істина й сам процес споглядання. При тому, як вказує Д. Сенсом (а з ним погоджується також І. Лоґан), в Ансельмовому випадку споглядання означає осмислення чого-небудь у межах молитовної практики й логічного дискурсу.Sansom. The Virtue of Contemplation, c. 2-3; Logan. Reading Anselm's Proslogion, c. 13-15, 19 і далі. Очевидно, що все мислення Пречудового Доктора є прикладом чіткого й послідовного формулювання своїх слів і думок, однак це завжди відбувається нерозривно з його духовно-практичними вправами. Можна б навіть висловити тезу: богословське споглядання для Ансельма це інтелектуальна процедура осмислення вибраних понять і явищ у процесі молитовних пошуків «Божого образу». Він людина віри, молитви та діялектики.
Утім, Ансельмова діялектика не є академічною, сухою і мертвою. Вона служить суто богословській цілі осягнення віри, адже початковою назвою «Прослогіона» було «Fides quaerens intellectum», тобто «Віра, яка шукає розуміння» (Pros., Prooemium).Див. цікавий аналіз Ансельмових ідей віри і розуміння в: Barth. Anselm, c. 15-26. Праця розуму Ансельма це робота суто християнського інтелекту, того самого, що його аналізує в книжці «Звичка мислити» Джеймс Сайр.Джеймс Сайр. Привычка мыслить. Интеллектуальная жизнь как Божье призвание. Санкт-Петербург 2002. Цей інтелект необхідно спрямовувати саме до Бога до осягнення Його, до діялогу з Ним і, врешті, до преображення під Його проводом.Там само, с. 28, 66-68, 104-106.
Узявши на озброєння представлені вище концепції, проаналізуймо декілька ключових уривків із «Прослогіона». Конкретною призмою, крізь яку розглядатимемо їх, і водночас інструментом масштабування слугуватиме нам концепція опису особистого богопізнання. Саме вона, на мій погляд, може допомогти досить адекватно інтерпретувати часто «непомічені» або, як мінімум, недооцінені філософами й богословами розділи Ансельмового твору. Починаючи з майже звичної передмови, Ансельм регулярно вплітає в текст слова і фрази, які дозволяють подивитися на нього як на людину, що не просто намагається знайти якісь «необхідні причини» чи «самоочевидні аргументи» (rationes necessariae), але й особисто прагне осягнути Господа.
Аналіз історії одного особистого досвіду богопізнання. На основі представленого вище загального огляду «природи» чи характеру «Прослогіона» спробуймо відповісти на поставлене на початку статті питання, чи можливо знайти в «Прослогіоні», який можна читати і як філософський, і як богословський твір, чіткі ідеї щодо процесу богопізнання. Відповідь буде ствердна: так, можна, бо ці ідеї присутні в самому тексті, однак тільки за умови, що розглядатимемо Ансельмові вступ і висновки, подані у вигляді молитовних медитацій і розповіді про пошук певного знання Бога, не просто як риторичний прийом. Адже сам текст не дає спонук вважати ці частини твору безпредметними й суто «декоративними». Ці медитації задають тон і виступають тлом та основою для логіко-метафізичної побудови основних розділів, а те, що вони поміщені на початку й у кінці твору, підкреслює їхню значущість. Вони схожі на обгортку чи каркас, у який вкладено й на якому тримається сам unum argumentum. Таким чином, зізнання й молитви автора відіграють ключову роль у структурі тексту «Прослогіона», а тому вимагають уважного прочитання, особливо якщо це стосується Ансельмових ідей богопізнання.53
Проте варто поставити наступне, конкретніше запитання: що саме цей текст говорить нам і яке розуміння чи бачення богоосягнення було в Ансельма згідно з його ж словами у вступі, першому та двадцять шостому розділах?
Передмова (Prooemium)Тут я повністю згоджуюся з думкою Дж. Р. Еванс, яка пише: «Побожний зміст першого розділу це не просто засіб для створення відповідного настрою, відповідної постави розуму. Це інтелектуальний і духовний фон для самого аргументу.., місце, де поєднуються віра і розуміння» (Evans. Anselm, c. 51). Текст «Передмови» подано за: Anselmus Cantuariensis. Proslogion, с. 93-94; Ансельм Кентерберійський. Монопогіон. Прослогіон, с. 165, 167. Див.: Rod. Der Gott der reinen Vernunft, с. 8. Тут і нижче курсив в українському перекладі «Прослогіона» мій Р Т.
Власне, два з трьох абзаців передмови до «Прослогіона» присвячені історії появи цієї праці на світ. Також це коротка історія досвіду богопізнання, який автор «книжечки» тоді пережив, що тою чи іншою мірою підтверджують соратники й біографи Ансельма Кентерберійського.55
Від самого початку твору Ансельм однозначно вказує на свою початкову ціль: «Я задумався: а чи не можна відшукати такий єдиний аргумент, щоб для його обґрунтування нічого, крім нього самого, не було потрібно, та щоб його самого вистачило для доведення, що Бог справді є»56 (coepi mecum quaerere, si forte posset inveniri unum argumentum, quod nullo alio ad se probandum quam se solo indigeret, et solum ad astruendum quia deus vere est). Ця ціль виникла в нього внаслідок певного мабуть, часткового інтелектуального невдоволення після написання «Монологіона», в якому він навів низку різноманітних доказів, жоден з яких не був «ідеальним» з погляду самого Ансельма. Адже «здатність відчувати завершеність» є одним із підсвідомих прагнень кожного інтелекту, що працює.Сайр. Привычка мыслить, c. 77. Тобто, причина звернення до пошуку «єдиного аргументу» є, певною мірою, суто особиста й здебільшого інтелектуальна та раціональна.
Проте Ансельм відразу вказує, що цей його особистий вимір співзвучний з колективним виміром загальної християнської віри, адже аргумент має бути відповідним до того, «що Він [Бог] є саме таким, якою, як віримо, є божественна субстанція» (quaecumque de divina credimus substantia, sufficeret). Це свідчить про те, що навіть особисті пошуки раціонального й почасти містичного богослов'я мусять мати в основі загальну віру Церкви.
Та виявляється, що шлях, на який ступив Ансельм, пов'язаний з низкою труднощів. У наступних рядках автор описує сумніви в досягненні своєї цілі й урешті говорить про відчай, який огорнув його: «зневірившись, я вже хотів облишити пошуки того, що, здавалося, неможливо відшукати» (tandem desperans volui cessare velut ab inquisitione rei quam inveniri esset impossibile). При цьому він ясно каже, що причиною відчаю не було недбальство, лінь чи який-небудь гріх. Прочанин старався «часто й наполегливо» (saepe studioseque) працювати над осягненням своєї цілі, однак те, що він невпинно шукав, «ухилялось од вістря [й]ого ума» (mentis aciem omnino fugeret). Звідси випливає висновок про принципову неможливість безблагодатного осягнення Бога чи питань і тем, які стосуються Його. Просто людські зусилля не дають гарантії отримання відповідей на богословські питання.
Біограф Ансельма Еадмер навіть описує ступінь відчаю, до якого той дійшов:
Його думки позбавили його апетиту до їжі та пиття і (що засмучувало його найбільше) відволікали увагу від ранкової служби. Коли він помітив це, але все ж не отримав того, що шукав, він почав думати, що ці думки послані дияволом як спокуса. Тоді він спробував позбутися їх. Але чим більше він намагався, тим більше думки надокучали йому.Цит. за: Southern. The Making of the Middle Ages, c. 182.
Отже, активний духовний та інтелектуальний пошук завів розум Ансельма в безвихідь. Унаслідок він здався й, можна сказати, «інтелектуально замовк». Однак саме в момент повної поразки, втоми та відсутности будь-якої перспективи Ансельма раптом осяяло прозріння: «Я в самому вирі помислів зненацька натрапив на те, чого вже не сподівався знайти, і міцно вхопився за думку, котру до того вперто відкидав». Це досить цікавий поворотний момент.
Хоч мислитель із Бека наполегливо працював над своїм «проєктом», його роздуми не були повноцінними «медитативним сходженням», адже він не просунувся вище рівня передбачення та цілепокладання. Врешті він просто замовк, що й відіграло свою роль. Ось що каже про феномен «інтелекту і мовчання» Сайр:
Інтелектуал мовчки чекає доти, доки не виникнуть нові ідеї, а старі не перебудуються в іншому порядку. Цей аспект мисленнєвої діяльности є найтаємничішим. Ми не знаємо, звідки беруться ідеї. Дуже часто вони просто хтозна-звідки «вистрибують». Вони з'являються неочікувано; раніше їх не було а тепер вони є.Сайр. Привычка мыслить, c. 91.
У випадку з Ансельмом зрозуміло, звідки прийшли думки, але залишається загадкою те, як вони прийшли і сформувалися в його серці. Безумовно, саме Божа присутність є і кінцевим «пунктом призначення», і вихідною точкою шляху сходження до Бога.McMahon. Understanding the Medieval Meditative Ascent, c. 1. Саме певне духовно-інтелектуальне осяяння від Бога стало переломним моментом у процесі богопізнанняLogan. Reading Anselm's Proslogion, c. 89., але механізм цього феномену залишається поза сценою. Як зауважує Саутерн, «Прослогіон» явно і власне цим він відрізняється від «Монологіона» «написаний у стані філософського збудження (чи пориву)»Southern. Saint Anselm, c. 127.. А причиною такого хвилювання є неосяжне втручання Бога, який розкриває Себе, без чого неможливе жодне справжнє богопізнання і богослов'я. Як зауважує Еадмер, «врешті-решт одної ночі, під час служби, благодать Божа наповнила його серце і те, чого він шукав, явилось йому ясно й наповнило все його єство великою радістю та захопленням»Цит. за: Southern. The Making of the Middle Ages, c. 182..
Останньою цінною для нашого дослідження ремаркою Ансельма в передмові є розповідь про його подальші дії: він не просто «вхопився» за думку, яка йому прийшла, він вирішив записати її та поділитися нею з іншими: «Гадаючи, що коли викладу на письмі ту радісну для мене знахідку, то вона й котромусь із читачів припаде до вподоби, я написав оцей твір». Це повертає нас до одного з вихідних пунктів: богопізнання не є суто індивідуальною практикою. Основуючись на загальній вірі, воно прямує до своєї цілі та врешті служить підкріпленню й подальшому успіху віри, адже відкриття чи знання мають поширюватись і бути розділеними з іншими. Саме цією думкою Ансельм і закінчує свою передмову до «Прослогіона».
Розділ 1. Побудження розуму до споглядання БогаТексти подано за: Anselmus Cantuariensis. Proslogion, c. 97-100; Ансельм Кентерберійський. Монопогіон. Прослогіон, с. 167-171.
Якщо «Прослогіон» загалом представляє короткий огляд історії одного Ансельмового досвіду богопізнання, то перший розділ цього твору привідкриває духовні мотиви й переживання прочанина на шляху до пізнання природи Бога. Назву розділу «Excitatio mentis ad contemplandum deum» можна перекласти як «Піднесення розуму до пізнання Бога» або «Побудження розуму до споглядання Бога», а його зміст, викладений у формі пристрасної молитви, можна тлумачити так: це вже не етапи, а радше духовні аспекти пошуку богословських відкриттів. І першим із цих аспектів є здатність відірватись та відокремитись від життєвих турбот (що в англійській мові іменується словом «retreat»).
Саме до цього передовсім закликає читача Ансельм: «Ану ж, крихітна людино, втечи на хвилю від своїх занять, сховайся на дещицю від своїх буремних помислів...». Бога і богословські питання не можна ставити в один ряд з іншими справами й сферами життя, адже Він у своїй принциповій іншості й святості вимагає особливого підходу. І щоб зуміти приступити до Бога, треба спочатку відокремитися від метушливого мислення.
Наступний крок вельми цікавий. Ансельм закликає читачів до відпочинку, до ментального й емоційного відпруження: «Знайди хоч малу частину для Бога й хоч трохи спочинь у Ньому». Спокій та «інтелектуальне мовчання», про які згадувалося в попередньому розділі, мабуть, включаючи фізичне мовчання, є важливими передумовами духовного споглядання.
Проте, крім заспокоєння, необхідне ще й зосередження розуму, його сконцентрованість на предметі свого стремління на Бозі. По суті, середньовічний богослов із Бека закликає до пошуку Бога в собі у своєму серці та розумі. Це той інтенсифікований і психологізований монаший підхід до розуміння духовности, який оформився у другій половині XI століття.Southern. Saint Anselm, c. 121. Читачеві сказано: «Ввійди до спокою твого ума, замкнися там від усього, крім Бога і того, що помагає Його шукати, і за зачиненими дверима шукай Його». Навіть якщо мова йде про пошуки філософсько-богословських аргументів, християнин-філософ насамперед повинен шукати не діялектичні докази, а Самого Бога quaere deum.
Ключовою дією, яку повинен звершувати цей філософ, є молитва. Усі наступні параграфи першого розділу написано у формі молитви пристрасної, зосередженої та осмисленої. Ця молитва несе в собі прохання про допомогу в досягненні поставленої цілі, чітке усвідомлення нездатности досягнути її людськими зусиллями, а також низку запитань до Бога. Не можна сказати, що це парадигма правильної молитви, однак вона точно показує нам глибину особистої Ансельмової історії пошуку Бога та відкриває, якою щирою, особистою та обмірковано-чуттєвою (тобто сердечною й емоційною) має бути молитва того, хто шукає Господа.
Ансельм ставить перед собою питання про те, (1) де саме і яким методом можна осягнути Господа, (2) чому всюдиприсутнього Бога ніде не видно і (3) як гріх затьмарив людське серце, розум і все єство, майже унеможлививши наближення людини до свого Творця, та як це можна подолати. Врешті Ансельм просить Бога про співучасть і, щобільше, про особисте Преображення. Божа допомога в процесі пізнання не тільки дає інформацію та аргументацію, про яку Ансельм дуже детально висловиться в розділах 2-25, але й змінює людину.
Господи, мене скривило, можу лише додолу дивитися випростуй мене, щоб я міг до висот устремитися. «Провини мої голову мою перевищили» й оплутують мене; «немов важкий тягар» наді мною тяжіють. Виплутай мене, полегши мене, щоб їхня «яма не затулила своєї пащі» наді мною. Нехай мені буде вільно прийняти світло Твоє хоч іздалеку, хоч із безодні.Лат. текст: «Domine, incurvatus non possum nisi deorsum aspicere, erige me ut possim sursum intendere. “Iniquitates meae supergressae caput meum” obvolvunt me, “et sicut onus grave” gravant me. Evolve me, exonera me, ne “urgeat puteus” earum “os suum super me”. Liceat mihi suspicere lucem tuam, vel de longe, vel de profundo».
Таким чином, знову ж стає очевидним, що для майбутнього Кентерберійського єпископа богопізнання і «богословлення» є глибоко духовними процесами, які впливають на психологію, мислення та поведінку людини. Сам Ансельм шукав богопізнання задля особистого преображення, і саме це відображає передостанній абзац його молитви в першому розділі. Сайр називає цю особливу чесноту християнського інтелекту постійним стремлінням до святости, а жага святости це «стремління до того, щоб Господь змінив нас»Сайр. Привычка мыслить, с. 105..
У певному сенсі така «концентрація» передбачає практичне спрямування богопізнавальної діяльности (якщо можна так висловитися) й акцентує на наявності певного досвіду. У своєму листі (Ep. 1), який витримано в близькому до «Прослогіона» дусі, Ансельм пише: «Ось що я з впевненістю стверджую: хто не вірить, той не зрозуміє. Адже той, хто не вірить, не переживе; а хто не пережив, не пізнає»Anselmus Cantuariensis. Epistola de Incarnatione, с. 9: «Nimirum hoc ipsum quod dico: qui non crediderit, non intelliget. Nam qui non crediderit, non experietur; et qui expertus non fuerit, non cognoscet».. Таким чином, богопізнання означає досвід переживання Бога і досвід внутрїшньої зміни внаслідок зустрічі з Ним.
Після такої багатогранної молитви Ансельм описує Божу й водночас свою особисту відповідь, пропонуючи глибоке її осмислення в наступних розділах. Я не зачіпатиму цього досвіду з огляду на достатню кількість інформації про сам «аргумент», який відкрився Ансельмові чи був знайдений або й винайдений та осмислений ним.Див., наприклад, вже згадані праці А. Баумейстера, Дж.Р. Еванс, Е. Жильсона, Дж. Маренбона, А. Плантінги, В. Рьода та Дж. Хопкінса. Натомість я зосереджуся на останньому розділі, в якому бекський мислитель додає ще одну деталь до історії своєї духовної подорожі.
Розділ 2. Чи це і є та «повна радість», яку обіцяв ГосподьТексти подано за: Anselmus Cantuariensis. Proslogion, с. 120-122; Ансельм Кентерберійський. Монопогіон. Прослогіон, с. 207, 209.
В останніх двох розділах твору Ансельм свідчить про те, що (за словами Еадмера) пережив сам і що має бути прекрасною частиною будь-якого досвіду богопізнання, про радість. Коли Господь подарував йому розуміння Своєї природи через одну тонку концепцію, яку названо єдиним аргументом (unum argumentum), Ансельм «знайшов повну радість, навіть більше, ніж повну». І хоча ця радість не є такою, яка буде властива тільки есхатону, вона прекрасна. Це та радість, яка приходить унаслідок «сповнення» медитативного піднесення (за Мак-Магоном) чи відчуття християнським інтелектом завершености (за Сайром). І це також невід'ємна частина процесу осягнення Бога: оскільки Він є Благо й Істина, Його пізнання хоча б часткове привідкриває нам дещо абсолютно благе, прекрасне, найкраще, а це не може не радувати.
Однак і це ще не кінець: радість веде до спраги за більшою радістю; пізнання зароджує надію на повноцінніше пізнання; захоплення збуджує вдячність і любов, які не мають краю. І саме так завершується «Прослогіон» молитвою вдячности й надії, яка вказує на вічний і вічно прекрасний шлях до Бога:
Молю, Боже, щоб я пізнав Тебе, щоб радувався Тобою; а якщо не можу цього до кінця сповнити в цьому житті, то нехай щоденно примножую, аж поки воно дійде повноти. Нехай тут примножується моє знання про Тебе а там стане повним; нехай тут зростає моя велика радість у надії а там стане повною на ділі.Латинський текст: «Oro, deus, cognoscam te, amem te, ut gaudeam de te. Et si non possum in hac vita ad plenum, vel proficiam in dies usque dum veniat illud ad plenum. Proficiat hic in me notitia tui, et ibi fiat plena; crescat amor tuus, et ibi sit plenus: ut hic gaudium meum sit in spe magnum, et ibi sit in re plenum».
Висновок
Отже, на основі ключових текстів «Прослогіона» Ансельмову позицію щодо розуміння принципів богопізнання можна підсумувати такими кількома тезами.
По-перше, можливість богопізнання і його успішне «втілення» залежать насамперед від Бога, а не від людини. Не існує духовних, раціональних чи інших механізмів, які можуть гарантувати успіх у цій справі.
По-друге, людина, попри це, може і, мабуть, повинна здійснювати певні кроки й дії в процесі богопізнання та як наслідок свого стремління до цього виду пізнання. Богопізнання може включати або мати такі аспекти:
• Воно можливе тільки в молитві, причому в молитві глибоко щирій, пристрасній та змістовній.
• Богопізнання відбувається виключно в контексті віри й віровчення Церкви. Щодо інших контекстів богопізнання, то Ансельм не заперечує такої можливости, але його позиція однозначна: пізнати істину можна тільки в разі «пов'язаности» з цією істиною через досвід віри та належність до Церкви.
• При цьому людина має бути готова до того, що в неї виникатимуть сумніви, засмучення і навіть відчай, коли вона зіштовхнеться з труднощами на шляху богопізнання. Пізнання вищих матерій і самого Всевишнього процес важкий.
• Від людини також вимагається вміння зосередитися розумом і серцем, уміння цілеспрямовано шукати Бога й так само «цілеспрямовано чекати» (якщо можливо) відповіді від Нього.
• Процес богопізнання потребує дисципліни розуму та вміння мислити систематично й актуально (згідно з духом усього «Прослогіона»).
* Врешті, богопізнання завжди приносить радість і переображує людину, тобто в процесі «духовного пошуку» й побудови богослов'я Бог сам преображує того, хто шукає Його.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Проблема визначення природи Бога, концепції щодо способів його неперевершеності. Онтологічне, телеологічне та космологічне доведення буття Бога. Cпроби аналізу класичного онтологічного аргументу за допомогою логічних методів Джордана Ховарда Собела.
реферат [16,4 K], добавлен 07.02.2011Положення буддизму: народження Будди, історія його просвітлення. Складання канонічної книги буддистів Типітаки. Походження християнського та ісламського віровчень. Арістотелевський доказ буття бога. Бог як гарант духовності, моральний доказ його буття.
контрольная работа [17,6 K], добавлен 20.06.2010Ознайомлення зі змістом сімнадцятого розділу Буття. Розгляд прикладу того, як Господь благословив Аврама. Вивчення змісту Божого заповіту з Аврамом. Зміна імені, благословіння, обіцянки і випробування. Образ Сари як безпосередного учасника обітування.
эссе [12,6 K], добавлен 14.01.2015Історія поглядів, релігійні та наукові пояснення на походження і сутність людини. Значення тілесного існування, людина як вінець Божого творіння, його образ і подоба. Християнське вчення про людину в православній, католицькій і протестантській церквах.
дипломная работа [106,0 K], добавлен 14.11.2010Розгляд основних якостей (благословенний, учитель, переможець) і релігійних переконань (заперечення існування особистого Бога, вічної і незмінної душі) Будди. Історія навернення царевича Сиддхарта до нової віри через здійснення пророцтв Шуддходани.
реферат [32,3 K], добавлен 20.02.2010Основні доктрини католицизму. Католицизм, як напрям в християнській релігії. Поширення католицизму у світі. Католицький культ. Історія розвитку католицької церкви, а також історії з її буття. Традиції папської області. Суверенна держава Ватикан.
реферат [27,1 K], добавлен 19.12.2007Поняття та ступінь розповсюдженості ісламу в сучасному світі, темпи, передумови його поширення. Муалід – як посланець великого Аллаха. Загальна характеристика та властивості мусульманського права, його джерела: Коран, Сунна, Іджма, кияс, фірмани, кануни.
реферат [26,3 K], добавлен 03.12.2010Благодійність в Стародавній Русі. Соціальна діяльність християнських організацій. Принципи та методи дослідження християнства і його ролі у розвитку добродійної діяльності. Історія благодійності в Україні. Християнська демократія як ідеологія, її суть.
курсовая работа [42,2 K], добавлен 20.06.2013Виникнення баптизму та його розвиток. Баптизм у Німеччині. Штундизм у Росії: його поява й поширення. Український баптизм - новий період. Євангельські християни (Пашковщина): угода про єднання та приєднання баптистів і євангелістів Прибалтики.
реферат [40,1 K], добавлен 10.01.2008Онтологічна концепція буддизму: земне життя за вченням, його течії, особливості китайської традиції. Китайські "патріархи" та школи, церемонії та вірування. Вчення Типитаки, поняття про карму та Абсолют як форму буття, механізм життя в моделі універсуму.
реферат [30,9 K], добавлен 08.10.2012Тлумачення соціального вчення католицької Церкви після ІІ Ватиканського собору. Аналіз основних принципів католицького соціального вчення та їх систематизація. Тлумачення спадщини католицької соціальної доктрини папою Іоанном Павлом ІІ та його енцикліки.
статья [31,9 K], добавлен 17.08.2017Історія синтоїзму як релігії японців, її основні ритуали. Храми та духовенство синтоїстів, зв’язок з буддизмом. Синтоїзм - відбиття національної специфіки японців. Історія злиття синтоїзму й буддизму і його роль у формуванні японського менталітету.
реферат [34,0 K], добавлен 27.11.2010А. Шептицький - митрополит галицький. Бажання апостольства і мучеництва для прославлення Бога. Товариство української молоді в Києві. Цитати з листів А. Шептицького, його враження від подорожей. Аудієнція у Папи Римського. Покликання стати священиком.
реферат [31,8 K], добавлен 16.11.2009Буддизм в системі культури. Виникнення буддизму та особистість його засновника. Концепція світу, карма і переродження. Відношення до концепції Бога та метафізичних питань. Буддійська концепція "Я. Судження сучасних буддистів про суть власного "Я.
реферат [41,5 K], добавлен 28.03.2010Світоглядні основи християнства на перших етапах існування, його відображення у художній практиці. Порівняння східної та західної моделі християнства у добу Середньовіччя на прикладі мистецьких зразків духовної культури Візантії та країн Західної Європи.
дипломная работа [103,1 K], добавлен 14.11.2010Життєпис великого китайського філософа Конфуція, сутність його віровчень. Історія освіти та розвитку течії конфуціанства. Походження, релігійна концепція та духовні джерела. Сутність теорій походження моральної природи людини, суспільства і держави.
реферат [1,4 M], добавлен 19.12.2008Дослідження поширення та сутності атеїзму в підтексті його залежності від релігії, світової культури та територіального значення ноосфери. Характеристика історії формування релігійних та атеїстичних переконань в межах різних регіонів та культур світу.
реферат [2,7 M], добавлен 06.06.2011Предмет релігієзнавства та його знання. Вища розумна сила. Історія, філософія та осмислення релігії. Теологія. Різноманіття вірувань. Інтерпретація релігії у філософії релігії. Соціологія, психологія, феноменологія та географічні аспекти вивчення.
реферат [16,0 K], добавлен 09.08.2008Изучение общих принципов толкования Бога в Древней Греции. Понимание существования Бога Аристотеля, Платона, Эпикура. Исследование идей о перводвигателе Фомы Аквинского. Рассмотрение основных догм христианской религии. Зарождение христианского гуманизма.
реферат [20,5 K], добавлен 01.01.2015Методологічні засади дослідження феномена юродства в Київській Русі. Характеристика головних понять. Сутність та особливості цього явища, чинники та шляхи його розвитку. Класифікація напрямків діяльності юродивих. Соціальне та культурне значення юродства.
дипломная работа [67,4 K], добавлен 06.04.2014
