Особливості п'ятидесятницької духовності та вчення про хрещення Святим Духом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості п'ятидесятницької духовності та вчення про хрещення Святим Духом

Мокієнко М.

Аналізуються основні особливості духовності п'ятидесятництва і відображення цих особливостей у теології. Розглянуто співвідношення між сакраментальним хрещення та містичним хрещенням Святим Духом. Виявлено характерні риси «життя у Дусі», проведено порівняння із концептом «життя во Христі». Доведено, що п'ятидесятництво пропонує входження в особливий життєвий світ, у якому культивується інтенсивний суб'єктивний містичний досвід, робиться наголос на вербальному безпосередньому спілкуванні, заперечується значення теоретичного і символічного богопізнання, схвалюється спонтанне поклоніння Богові, підкреслюється необхідність дистанціювання особистості та громади від світського життя, цінується досвід пророцтв від Бога, при збереженні центрального значення Писання. Ці риси ідентичності знаходять власне вираження в особливостях культу, особливо --у колективних молитвах, покладаннях рук, молитвах зцілення, «танцях», тощо. Перенесення уваги на дію Святого Духа дозволяє п'ятидесятникам перейти від духовності в центрі якої знаходиться Церква до духовного життя, що розвивається довкола Бога як Трійці. п'ятидесятництво хрещення святий дух

Ключові слова: п'ятидесятницький рух, ідентичність, сучасна теологія, місія, еклезіологія, духовність.

The article analyzes the mainfeatures of the spirituality of the Pentecostal people and reflect? these peculiarities in theology. The relationship between sacramental baptism and mystical baptism of the Holy Spirit is considered. Characteristicfeatures of «life in the Spirit» are revealed, a comparison with the concept of «life in Christ» is made. Proved thatPentecostalism offers a special entry in the living world where cultivated subjective intense mystical experience,focuses on verbal communication direct, contested and symbolic importance of theoretical knowledge of God, approved by spontaneous 'worship of God, emphasizes the need for distancing individual and social life ofthe community, the experience of God's prophecy is appreciated, -whilepreserving the central significance ofthe Scriptures. These features are actually expressing identity in features of worship, especially in collective prayer, laying on of hands, healing prayers, «dance», and so on. The shifting attention to the action of the Holy Spirit allows Pentecostal people to movefrom spirituality in the center ofwhich the Church is in the spiritual life that develops around God as the Trinity.

Keywords: Pentecostal movement, identity, modern theology, mission, ecclesiology, spirituality.

УДК 291.7

Несправа М. В.,

кандидат філософських наук, доцент кафедри соціальних дисциплін, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ (Україна, Дніпро), n.nesprava@gmail.com

Українське ісламознавство в контексті проблеми
дослідження радикального джихадізму

Метою даного дослідження є отримання даних щодо результатів вивчення українськими ісламознавцями проблеми радикального джихадізму. Для досягнення цієї мети використовувалися такі методи як аналіз та герменевтика. В ході дослідження було встановлено, що в українському ісламознавстві зараз наявні п'ять основних напрямків дослідження: сутнісний, історичний, суспільствознавчий, еконаміко-релігієзнавчий та безпековий. В Україні проблемарадикального джихадізмурозглядається саме в рамках безпекового напрямку дослідження. Як було показано, безпековий напрямок в українському ісламознавстві поки що слабко представлений. На цю тематику написано небагато досліджень. Серед авторів, що займаються цією проблематикою, необхідно назвати таких дослідників, якМ. Ю. Азаров, С. Ю. Зінько, М. І. Кірюшко, С. А. Кузьмін, О. Лікаренко, В. Остроухое, В. Петрик тощо. Втілення в Україні у життя масштабних наукових дослідницьких проектів з вивчення небезпек, які несе радикальний джихадізм, ще попереду.

Ключові слова: Іслам, релігієзнавство, ісламознавство, джихадізм, Україна.

Сучасні п'ятидесятницькі форми християнства являють собою найдинамічніший сегмент протестантизму. Його дивовижне зростання, духовна жвавість та спроможність адаптуватися до контексту стали об'єктом прискіпливої уваги науковців за кордоном. У вітчизняному академічному просторі п'ятидесятництво, попри потужне поширення, все ще чекає свого систематичного дослідження.

На думку відомого вченого А. Макграта, богослов'я п'ятидесятництва можна вважати традиціоналістським, однак воно докорінно відрізняється від інших християнських груп своїм наголосом на хрещенні Святим Духом з ознакою говоріння іншими мовами та своїми формами духовності й богослужіння, де велика увага приділяється особистому духовному досвіду, зціленню та екзорцизму [10, с. 570]. Світогляд п'ятидесятництва містить елементи, які асоціюються з народними релігіями багатьох регіонів світу, особливо в Африці та Латинській Америці. Популістський стиль п'ятидесятницького богослужіння та брак інтелектуальної витонченості були причиною того, що найбільші протестантські деномінації та вчені або критикували цей рух, або ігнорували його. Але наприкінці XX ст. - на початку XXI ст. на тлі потужного розвою п'ятидесятництва, виявилося, що його непереконливі теологічні позиції стали передумовами до безпрецедентного зростання руху. Метою цієї статті є з'ясування особливостей п'ятидесятницької духовності в контексті вчення про хрещення Святим Духом.

Як стверджує класик дослідження п'ятидесятництва У. Холленвеггер, даний рух скоріше є певним видом духовності, ніж систематичного богослов'я [2, р. 245]. Духовність - це сукупність тих дій і почуттів, які інформують про вірування і цінності кожної релігійної спільноти, відображають її життєвий світ. Теологія позначає систематизовані, розроблені, узагальнені засади релігійного життя. Літургія описує те, що роблять всі члени громади, коли вони збираються разом для поклоніння. У п'ятидесятницькому розумінні духовність це не стільки те, що робить людина, скільки рівень її релігійності.

У. Холленвегер розглядає ранню п'ятидесятницьку духовність як норматив для розуміння її наступної історії. До специфічних аспектів, які ідентифікують п'ятидесятництво У. Холенвеггер відносить наступні: акцент на усному аспекті літургії; богословське і євангелізаційне звернення у формі розповіді; максимальна участь співтовариства на рівнях роздумів, молитви і ухвалення рішення; включення мрії і бачення в особисті і суспільні форми духовності, так, щоб мрії функціонували як види зображень індивідуума і колективу; практикування таких відносин між тілом і розумом, під час яких відбувається взаємний обмін досвідами тіла і розуму, де самим незвичайним застосуванням є функція зцілення молитвою [2, р. 246].

Від усіх інших форм християнства п'ятидесятництво відрізняється своїм наголосом на тому, що будь-яка людина може перетворитися, переживши безпосередню зустріч із Богом у Святому Дусі. Хоча п'ятидесятники та інші харизмати не завжди погоджуються між собою щодо найкращого богословського вираження цього розуміння ролі Святого Духа, вони всі очікують певного способу божественної дії.

При цьому, зміст п'ятидесятницької духовності можна визначити через взаємодію наступних факторів:

Особистий духовний досвід. Він включає в себе не лише релігійні почуття і емоції радості чи смутку, а є ареною справжнього релігійного життя.

Вербальність. П'ятидесятницьку духовність неможливо зрозуміти лише читаючи те, що написано п'ятидесятниками. Нинішнє четверте покоління п'ятидесятників взялося до написання фундаментальних теологічних творів. Попередні покоління видали чимало трактатів та євангелізаційних листівок, апологетичних та історичних праць, однак перевага все ще надається усному слову, як найбільш дієвому засобу досягнення людини. У. Холленвеггер підкреслює: «П'ятидесятництво - усна релігія. їй невластива така абстрактна мова, яка характеризує, наприклад, пресвітеріан чи католиків. П'ятидесятництво передають оповідями, свідченнями та піснями. Усна мова значно глобальніша, ніж мова університетів чи церковних деномінацій. Усна традиція гнучка і може пристосуватися до найрізноманітніших обставин... Коли ви стаєте п'ятидесятником, ви говорите про те, як ви зцілилися або як змінилося все ваше життя. Саме про це п'ятидесятники твердять невпинно, зокрема й тому, що людям цікаво слухати такі розповіді» [2, р. 248].

Спонтанність п'ятидесятницької духовності. Вона зумовлена вірою в те, що Дух Святий керує поклонінням і провадить кожного віруючого, роблячи це непрогнозовано для людини.

Відчуття себе чужим у земному житті. П'ятидесятництво на початку XX ст. стояло на яскраво виражених преміленіалістичних позиціях. Попри перехід від евангелизму до холістичної місії, сучасна п'ятидесятницька космологія наголошує на тому, що реальний вічний світ існує вгорі «на небесах», а віруючі «тимчасові подорожуючі на землі».

Підпорядкованість авторитету Писання. Попри значний містичний елемент, репрезенти руху хрещених Духом Святим вказують на Писання як кінцевий авторитет віри та богопізнання, якому має бути підпорядкований особистий духовний досвід [12, с. 298].

Ці п'ять особливостей при взаємодії приводять до утворення практичних характеристик п'ятидесятницької духовності. Зокрема вирізняється стиль молитви і поклоніння. Як правило, на служіннях відбувається загальна колективна молитва, під час якої всі моляться одночасно. Цю молитву, переважно, починає лідер служіння, хоча все може відбуватися і спонтанно. Часто молитва супроводжується постом, а також підніманням рук. В харизматичних групах практикується молитва сидячи, від них цю звичку все частіше переймають і п'ятидесятники.

Широко використовується покладання рук, особливо в час молитви за хрещення Святим Духом, однак це не є загальною вимогою. П'ятидесятники апелюють до практичних дій Христа та Його учнів. Через фізичний контакт відбувається передача життєвої сили Ісуса тому, хто потребує зцілення. Тому п'ятидесятники вважають, що всі віруючі мають право молитися з покладанням, адже молитва здійснюється в ім'я Ісуса, а не в ім'я того, хто молиться. Хоча, вважається, що Бог може зціляти і хрестити Духом Святим, без фізичного контакту того, хто молиться.

Особисті переживання віруючого, особливо в країнах третього світу, виражаються танцем в Дусі. Цікаво, що ранні п'ятидесятники, які відкидали танці, сприймаючи їх як ознаку світськості, переважно, приймали танець в Дусі як вид поклоніння. Загалом вважається, що цей феномен викликаний потребою християн дати фізичне свідчення переживання ними присутності Святого Духа [3, р. 18]. Вітчизняні п'ятидесятники здебільшого заперечують нормативність подібної практики.

Також дуже поширеними серед п'ятидесятників є сакральні вислови, такі, як «Слава Богу», «Алілуя». Трапляються прояви «слова знання» - надприродного дару, який дає змогу служителю знати таємні речі про життя присутніх. На основі біблійного прецеденту (Дії Ап. 19:12) іноді практикують молитву над одягом хворих, який після молитви зібрання чи пастора відноситься хворому.

Зібрання як п'ятидесятників, так і харизматичних церков характеризуються молитвою на мовах. Рівень шуму при цьому залежить від культурного контексту. Практикується також «пророцтво» - виголошення Божої волі з приводу того чи іншого питання представником церковної ієрархії або віруючим, який має покликання до цього.

П'ятидесятницькі служіння часто вирізняються молитвою за зцілення. Іноді зустрічається вигнання демонів, особливо серед тих п'ятидесятників, які вірять в пандемонізм - тобто мають переконання, що не тільки гріхи, а й помилки та погані звички спричиняються демонами, які мусять бути вигнаними через молитву в ім'я Ісуса і через Його владу.

П'ятидесятницька пневматологія визначає ключові особливості п'ятидесятницької духовності. П'ятидесятники не лише заперечують цессаціонізм (вчення про обмеження духовних дарів апостольською епохою), а й відкидають сухі та умоглядні форми протестантизму, вважаючи їх теоретичними розважаннями про Бога. Натомість, хрещенні Святим Духом вважають власний досвід відновленням «первинної духовності», яка категорично відмовляється обмежувати досвід зустрічі з Богом світом абстрактних ідей. Люди відчувають і знають Бога як особисту, перетворювальну, живу реальність. Найперше, п'ятидесятники підкреслюють досвід Святого Духа. При цьому вірними стверджується, що центром християнського одкровення є Ісус Христос, але для християнина є життєво важливим «персональне і пряме усвідомлення і переживання Святого Духа». У такий спосіб п'ятидесятництво робить сильний наголос на важливості особистого, безпосереднього духовного досвіду. Предметом турбот є не сам досвід, але Святий Дух, пережитий особисто і безпосередньо.

На думку місіолога Л. Ньюбігіна, п'ятидесятницька відповідь на запитання «Де знаходиться Церква?» не є в термінах проповіді («Церква там, де чисте слово проповідується і правильно розуміється») чи структури («Церква там, де є продовження апостольська спадкоємність»), П'ятидесятницька підхід полягає у наступному: «Церква там, де Святий Дух може бути розпізнаний у Його владі» [4, р. 225]. У такий спосіб він закликає до визнання п 'ятидесятництва як християнської «третьої хвилі», яке, поряд із протестантством і католицизмом, є необхідним для сучасної церкви.

По-друге, п'ятидесятники зосереджуються на зішесті Святого Духа в день П'ятидесятниці як на триваючій події. Згідно з богословом класичного п'ятидесятництва Е. Вільямсом, «...бути п'ятидесятником означає ідентифікувати себе з досвідом, що відбувся з послідовниками Христа в день П'ятидесятниці; тобто бути наповненим Святим Духом так само, як вони були наповнені Святим Духом» [5, р. 57]. Подія в День П'ятидесятниці - це більше, ніж поодинокий випадок, її можливо переживати у будь-який період церковної історії. Ключовим аргументом, який наводиться в цьому випадку є місіологія. Якщо сходження Духа в День П'ятидесятниці дало силу для звершення свідоцтва апостольській Церкві, то невже Церква XXI ст., що має емісійний порядок денний», не потребує Духа в тій мірі, в якій Він зійшов на Церкву І століття.

При цьому, п'ятидесятники найчастіше використовують термін «хрещення Святим Духом», вбачаючи в ньому повноту події (хрещення інтерпретується як занурення всієї людини в Дух Святий), а також унікальність досвіду. Подібно хрещенню у воді, хрещення Духом мислиться як неповторюваний досвід у християнському житті. Подальший досвід християнина з Духом Святим визначається як «сповнення Святим Духом».

По-третє, п'ятидесятники розглядають подію «хрещення Духом Святим» як відмінну від навернення та наступну за ним. Вони погоджуються, що Дух Святий є активним у приведенні людини до віри та каяття, однак навернення та хрещення Духом Святим не є ідентичними подіями, хоча ці два переживання можуть співпасти у часі [7, с. 332].

У ранньому п'ятидесятництві, яке генетично пов'язане з Рухом Святості, існувало вчення про хрещення Духом як третій відмінний досвід. Під першою роботою благодаті Бога розумілося виправдання, а під другою - освячення. Досвід освячення часто визначався як «хрещенням Духом Святим», але під ним попередники сучасного п'ятидесятництва розуміли такі переживання, які приводять людину до повного освячення. Для методистів хрещення - символ смерті для себе й поява нового творіння у Христі [13, с. 153]. Згодом, магістральні течії п'ятидесятницта мінімізують або навіть будуть ігнорувати освячення як передумову хрещення Святим Духом. Отже, за незначним виключенням сучасне п'ятидесятництво говорить про хрещення Духом як другий досвід благодаті Бога, який відбувається не заддя освячення життя, а ддя ефективного свідчення про Христа. Освячення (у його початковій стадії) розглядається як частина навернення, і в той же час інтерпретується як триваючий процес [9, с. 32].

Термін «навернення» часто використовується поперемінно з термінами «відродження», «нове народження» чи навіть «спасіння». Однак віра за допомогою якої людина отримує спасіння не обов'язково супроводжується хрещенням Духом Святим. У віровченні найбільшої п'ятидесятницької деномінації «Асамблеї Бога» вказано: «Всі віруючі мають право і повинні палко очікувати і щиро шукати обітниці Отця, хрещення Святим Духом і вогнем.... Цей чудовий досвід відмінний від і наступний за досвідом нового народження (Дії Ап. 10:44-46, 11:14-16, 15:7-9)» [6,р. 207].

У цьому сенсі, п'ятидесятництво відрізняється від протестантських віровчень, які теж акцентують увагу на відродженні. Багато євангельських християн ідентифікують відродження з хрещенням Духом і стверджують, що кожен «народжений знову» християнин у такий спосіб одержав Святий Дух. З цієї перспективи одержати Дух є частиною становлення нової людини в Христі. Однак, для п'ятидесятництва, стати християнином - один досвід, а бути хрещеним Духом Святим християнином - інший.

По-четверте, п'ятидесятництво вчить, що Святий Дух діє по різному в наверненні та відродженні й хрещені. У першому випадку Він викликає переконаність у власній гріховності, каяття серця і поєднує людину з Ісусом Христом. У хрещені Святим Духом розвиваються інші стосунки Бога і християнина. П'ятидесятники підкреслюють, що Дух Святий після переживання такого досвіду «у Вас», а не просто «з Вами». Для опису переживання часто використовується метафора затонулого корабля, вода в якому знаходиться як всередині, так і ззовні.

Класичні п'ятидесятники для обгрунтування своєї точки зору використовують текст Євангелія від Івана 20:22 «Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого» вбачаючи в ньому роботу Духа на рівні відродження людини й описують його тільки як перший крок приходу Духа. Тобто, такий досвід відбувається зі всіма християнами у момент відродження. Однак п'ятидесятники стверджують, що Дух Святий має не лише проживати в людині, а наповнювати її, не лише перетворювати християнина, а переповнювати його.

По-п'яте, п'ятидесятництво по різному характеризує значення хрещення Святим Духом. Для раннього руху притаманний акцент на місіонерській активності як ключовому наслідку духовного досвіду. На підставі Дії Ап. 1:8 хрещені розглядали себе як наповнені силою та уповноваженням для ефективного свідчення про Христа, зцілення, вигнання демонів, здатності робити чудеса. На думку одного з лідерів п'ятидесятництва початку XX ст. Розвелла Флауера: «Значення хрещення Духом Святим не полягає лише в говорінні іншими мовами. Воно наповнює наші душі Божою любов'ю до людства. Коли Дух Святий входить в наші серця, дух місіонерства входить разом з Ним, вони невіддільні. Проповідь Євангелія для блукаючих душ в різних країнах світу - це лише природній результат хрещення Святим Духом» [8, с. 787].

Деякі п'ятидесятники, так само як представники руху харизматичного оновлення, вважають ключовим наслідком духовного переживання нові відчуття реальності в вірі. На їх думку, християнське життя отримує нову дійсність та живе відчуття присутності Бога.

Для класичних п'ятидесятників духовне хрещення - ключ до інших духовних дарів. В їх інтерпретації, ключові дев'ять духовних дарів, про які говорить Новий Завіт (пророцтво, слово мудрості, слово знання і т.д.), неможливі без хрещення Святим Духом.

Нарешті, т.зв. партикулярні п'ятидесятники, в основному вихідці з незареєстрованого руху, характеризують говоріння мовами як еклезіологічну ознаку «істинної церкви», а подекуди пов'язують спасіння з духовними переживаннями в результаті хрещення Духом Святим.

По-шосте, п'ятидесятництво говорить про підготовку до хрещення Духом. Необхідною умовою для духовного переживання є навернення й спасіння людини. Наступним етапом підготовки вважається необхідність очищення серця. Як вже було зазначено, в цьому питанні серед п'ятидесятників не має однієї точки зору через різний теологічний контекст формування. Так, представники міжнародної деномінації «Церкви Божої у Христі» наполягають на тому, що освячення є наступним актом після відродження людини, а хрещення Духом Святим слідує після очищення серця» [1, р. 97]. Водночас, пневматологія «Церкви Чотирьохкутного Євангелія» («Foursquare Church») не визнає освячення як необхідний елемент підготовки до прийняття Духа Святого, вказуючи, що це - дар, й людина не може на підставі власних зусиль в освяченні розраховувати на зішестя Духа [7, с. 336].

Зазвичай підкреслюється значення молитви як умови до отримання Духа Святого. При цьому активне молитовне життя засвідчує готовність, розуміння та необхідність хрещення Духом Святим, а не є засобом через який можна заробити дар. П'ятидесятники також вказують на необхідність очікувальної віри для духовного хрещення. Це не віра, яка веде до порятунку, а віра, «що міцно тримається за обітницю Отця» хрестити Духом людину у потрібний час.

По-сьоме, п'ятидесятники не визнають істотного зв'язку між зовнішніми обрядами та хрещенням Святим Духом. Баптистське розуміння хрещення Святим Духом пов'язується з зануренням людини до Тіла Христа, Церкви. Тобто Дух Святий виступає засобом хрещення, але призначення хрещення стосується Церкви. За їх переконанням, саме хрещення Духом Святим відбувається після Водного хрещення (або в момент його здійснення) при наявності рятівної віри в Сина Божого [11, с. 141]. П'ятидесятники не погоджуються з таким тлумаченням. Вони підкреслюють, що хрещення відбувається в Дух Святий, а водне хрещення має відношення до навернення й розглядається в аспекті покори, а не як засіб отримання благодаті. Для підтвердження наводяться акти сходження Духа Святого на сто двадцять послідовників Христа (Дії Ап. 2:1-4) та на домашніх Корнилія (Дії Ап. 10:44-48), де немає акценту на водному хрещенні.

П'ятидесятництво не вбачає зв'язку між отриманням Святим Духом та конфірмацією (миропомазанням) як це підкреслюють в історичних Церквах. При цьому, ці акти не вважаються таїнствами й у функціональному призначенні інтерпретуються по-іншому.

Попри розповсюджену практику покладання рук під час молитви за хрещення Святим Духом, п'ятидесятники не вважають її необхідною умовою для отримання духовного досвіду. Покладання рук є біблійною практикою, часто корисною, але не завжди необхідною.

При цьому, не робиться акцент на релігійний порядок здійснення покладання рук, оскільки у практиці описаній в Книзі Дій Апостолів, у двох з трьох згаданих випадків покладання рук під час хрещення Духом, руки клали апостоли (Дії Ап. 8:18 і 19:6), але в іншому це було зроблено рядовим християнином Ананією (Дії Ап. 9:17).

По-восьме, п'ятидесятники вважають, що початковим свідченням (ознакою) хрещення Святим Духом є говоріння іншими мовами. Класичні п'ятидесятники підходять ще більш радикальніше, стверджуючи «немає мов - немає хрещення Святим Духом». Власне це розуміння найбільше вирізняє п'ятидесятників з кола інших християнських течій. При цьому, для послідовників раннього п'ятидесятницького богослова Чарльза Пархама, було принципово, щоб мови як ознака хрещення Духом мали земне походження (т.зв. ксенолалія) з метою їх використання на місіонерських полях як засіб проголошення Євангелія. П'ятидесятники після пробудження на Азуза-стріт в Лос-Анжелесі заперечили жорсткий ксенолалічний наголос Пархама, хоча повністю не виключили його, й апелювали до гласолалії (надприродньої спроможності говоріння незнайомими мовами).

Деякі п'ятидесятники другої половини XX ст. переконані у важливості розмови на мовах, все ж частіше використовують вираз «нормальний супровід» («normal accompaniment»), а не «початкове свідчення» стверджуючи, що молитва на мовах може відбуватися і пізніше. Тобто від акту хрещення Духом Святим й говорінням мовами може пройти певний часовий проміжок пов'язаний з побоюванням, упередженістю або недостатньою навченістю віруючого.

П'ятидесятники знаходять підтвердження для своєї позиції у Діях Апостолів. У п'яти випадках, що описують отримання Духа, три виразно заявляють, що ті, хто одержав Дух, говорили на мовах (Дії Ап. 2:4, 10:46, 19:6). Інші два описи сходження Духа (Дії Ап. 8:17, 9:17) не вказують на цю ознаку. Складнішою для інтерпретації п'ятидесятниками є пневматологія ап. Павла з його акцентом на мови як один з дев'яти дарів Духа й питанням «чи всі говорять мовами?» (1 Кор. 12:30). Як може говоріння мовами бути «початковим свідченням» чи «нормальним супроводом» хрещення Духом, якщо це тільки один з багатьох дарів? На це п'ятидесятники дають подвійну відповідь:

Є різниця між говорінням мовами як ознакою хрещення Святим Духом і специфічним даром для Церкви, яким не всі християни володіють;

Навіть у текстах ап. Павла основною темою є служіння дарами Духа для Церкви. При цьому, Павло пише: «...я хочу, щоб ви усі говорили на мовах» (1 Кор. 14:5).

Говоріння мовами важливе для сучасних п'ятидесятників як звернення до Бога, а не до людей. Звичайної мови недостатньо, щоб описати почуття наповненої Духом людини до Бога. Тому говоріння мовами виражає повноту людської вдячності Всемогутньому Богу, яка недоступна розуму людини, але сприймається Господом.

Отож, попри те, що у багатьох аспектах п'яти- десятництво підхоплює засадничі теми протестантського богослов'я, пневматологічні акценти руху визначають специфічний зміст та вияви його духовності, а також стиль богослужіння. П'ятидесятництво через вчення та практику хрещення Святим Духом з ознакою говоріння іншими мовами, створює потужне відчуття прямої, особистої, трансформуючої зустрічі з Богом у церковному богослужінні та особистому досвіді. Попри розмаїття п'ятидесятницьких підходів у частині пневматологічних питань, рух єдиний у тому, що Дух Святий діє сьогодні у тому масштабі й з тим ж ознаками як це було на зорі історії християнської Церкви. Таке розуміння дозволяє хрещенням Святим Духом проголошувати власний досвід та служіння у провіденційних термінах, обумовлюючи євангелізаційну та соціальну активність руху й забезпечуючи йому безпрецедентне поширення.

Список використаних джерел

1. Bruner F. A Theology of the Holy Spirit: the Pentecostal Experience and the New Testament Witness / Frederick Bruner. - Grand Rapids, MI: Eerdmans, 1970. - 390 p.

2. Hollenweger W. J. Charismatisch-pfingstliches Christentum. Herkunft. Situation. Rkumenische Chancen / Walter J. Hollenweger. - Guttingen: Vandenhoeckund Ruprecht, 1997. - 520 s.

3. McClung G. Pentecostal / Charismatic Perspectives on a Missio- logy for the Twenty-First Century // Pneuma 16:1 (1994). - P.11-21.

4. Newbigin L. The Household of God / L. Newbigin. - New York: Friendship Press, 1954. - 256 p.

5. Williams E. S. Systematic Theology. Volume 3: Pneumatology, Ecclesiology, Eschatology / Ernest Swing Williams. - Springfield, MO: Gospel Publishing House, 1953. - 287 p.

6. Winehouse I. The Assemblies of God: A Popular Survey / Irwin Winehouse. - New York: Vantage Press, 1959. - 224 p.

7. Даффилд Г., Ван Клив Н. Основы пятидесятнического богословия / Пер. с англ. - Н. Новгород: «Агапе», 2007. - 528 с.

8. Клаус Б. Миссия Церкви / Б. Клаус И Систематическое богословие / под ред. С. Хортона. - Пер. с англ. - К.: Лайф, 1999. -С.765-803.

9. Макги Г. Исторический обзор / Г. Макги И Систематическое богословие / под ред. С. Хортона. Пер. с англ. - К.: Лайф, 1999. - С.9-46.

10. МакГрат А. Небезпечна ідея християнства. Протестантська революція: історія від шістнадцятого до двадцять першого століття / Алістер МакГрат. - Пер. з англ. Олексія Панича. -К.: Дух і Літера, 2017. - 656 с.

11. Підготовка до хрещення. Посібник / Упор, і ред. С. В. Санніков. - Одеса, 2006. - 380 с.

12. Робек С. Азуза-стрит: миссия и пробуждение / Сесил Робек. - Александрия: Ездра, 2011.- 464 с.

13. Соловій Р. Контекст виникнення п'ятидесятництва И Богословские размышления. - 2003. - №2. - С.147-163.

14. Bruner F. A Theology of the Holy Spirit: the Pentecostal Experience and the New Testament Witness / Frederick Bruner. - Grand Rapids, MI: Eerdmans, 1970. - 390 p.

15. Hollenweger W. J. Charismatisch-pfingstliches Christentum. Herkunft. Situation. Rkumenische Chancen / Walter J. Hollenweger. - Gnttingen: Vandenhoeckund Ruprecht, 1997. - 520 s.

16. McClung G. Pentecostal / Charismatic Perspectives on a Missio- logy for the Twenty-First Century // Pneuma 16:1 (1994). - P.11-21.

17. Newbigin L. The Household of God / L. Newbigin. - New York: Friendship Press, 1954. - 256 p.

18. Williams E. S. Systematic Theology. Volume 3: Pneumatology, Ecclesiology, Eschatology / Ernest Swing Williams. - Springfield, MO: Gospel Publishing House, 1953. - 287 p.

19. Winehouse I. The Assemblies of God: A Popular Survey / Irwin Winehouse. - New York: Vantage Press, 1959. - 224 p.

20. Daffild G., Van Kliv N. Osnovy pyatidesyatnicheskogo bogosloviya / Per. s angl. - N. Novgorod: «Agape», 2007. -528 s.

21. Klaus B. Missiya Tserkvi / B. Klaus П Sistematicheskoye bogosloviye / pod red. S. Khortona. - Per. s angl. - K.: Layf, 1999. - S.765-803.

22. Makgi G. Istoricheskiy obzor / G. Makgi П Sistematicheskoye bogosloviye/pod red. S. Khortona. Per. s angl. -K.: Layf, 1999. -S.9-46.

23. Makgrat A. Nebezpechna ideya khrystyyanstva. Protestant-s'ka revolyutsiya: istoriya vid shistnadtsyatoho do dvadtsyat'pershoho stolittya / Alister Makgrat. - Per. z anhl. Oleksiya Panycha. - K.: Dukh і Litera, 2017. - 656 s.

24. Pidhotovka do khreshchennya. Posibnyk / Upor. і red. S. V. San- nikov. - Odesa, 2006. - 380 s.

25. Robek S. Azuza-stryt: myssyya у probuzhdenye / Sesyl Robek. - Aleksandryya: Ezdra, 2011. - 464 s.

26. Soloviy R. Kontekst vynyknennya p'yatydesyatnytstva // Boho- slovskye razmyshlenyya. - 2003. - №2. - S.147-163.

Размещено на Allbest.ru