Біблійні основи екологічного мислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Філософський факультет

Кафедра релігієзнавства

Since the ХХ& century, environmental issues are actively involved in the social teaching of the Christian churches. Instead, Biblical teaching includes statements and values that provide this opportunity. The purpose of the article is to analyze the biblical foundations of ecological thinking. Christian ethics, establishing balance in the relationship of man and nature and underlining that all creation has a unique mission is the glorification of the Creator, affords the value to man and nature, and both submit to highest values -- to God. Although the man is considered as a special, exalted above all creation but part of an overall, coherent and organically interdependent world in which nature has its own value. The fundamental Christian values and virtues provide the basis for forming environmental responsibility and the development of environmental culture.

Keywords: environment, environmental, Christianity, nature, the Bible.

Сучасна епоха характеризується наявністю глобальних проблем, які загрожують існуванню людства. Наукові та технічні зрушення радикально впливають на хід історичного розвитку суспільства, змінюють не лише навколишній світ, викликаючи екологічні кризи, а й систему людських цінностей. Усвідомлення загрозливості наслідків екологічних проблем спонукає до пошуків їх причин, витоків та шляхів вирішення. Особлива увага звертається на світоглядне та етико-аксіологічне підґрунтя цих проблем, адже все більш усвідомленою стає невідповідність промислово-технічного і наукового прогресу з моральнісно-етичною оцінкою наслідків такого поступу. Тенденції звернення до екологічних проблем спостерігаються у сучасному християнстві. Проте витоки екологічного мислення знаходять своє обґрунтування у біблейському вченні. У теоретичних розвідках Р. Атфілда, с. Бергмана, В. Борейко,М. Гаврюшин, Т. Горічевої, В. Огудіна, С. Хрібара подається докладний аналіз еколого-етичної основи християнства. Екологічні аспекти в контексті релігійної філософії та теології стали предметом осмислення В. Байдин, Ж. Бастера, Ю. Курикалова, І. Кучерова, С. Флегонтової та С. Чабанова, які розглядали питання охорони природи як частину християнського віровчення. З огляду на це метою статті є аналіз біблейських витоків екологічного мислення, що дозволяє вже починаючи з ХХ століття активно включати екологічні питання у соціальні вчення християнських церков. біблейський екологічний мислення християнський

Виокремлення біблійних основ екологічного мислення передбачає докладний аналіз в першу чергу християнської антропології, оскільки саме питання місця людини у світі, мета існування, основні смисложиттєві орієнтації, взаємовідносини з Богом-Творцем, усвідомлення її відповідальності перед Богом стають визначальними для розуміння взаємовідносин в системі людина-природа. Як зазначає А. Горак, християнство стверджує цінність буття, світу і людини, проголошує за цими постулатами визнання, виправдання та зміст свого вчення: буття як прояв всеблагої волі Божої, світ як результат творчої сили Творця, і людина як образ Божий у реальному своєму житті [1, с. 14].

Відповідно до Писання людина має особливе становище і говорити про людину, що є рівнозначною іншим створінням, не можна. Такий погляд притаманний радикальним екологам, які намагаються розвінчати антропоцентристську установку шляхом заперечення уявлень про людину як “вінець творіння”. Особливе значення людини у світотворенні підкреслюється тим, що створенню людини передує небесна рада. Людина відрізнялась від інших створінь тим, що була створена “за образом Божим” (Бут.1:27). Тобто людська природа є принципово іншою, і відрізняється від тваринної своєю богоподібністю. Для людини передбачається інша місія, мета - поєднання з Богом, а тому вона наділяється особливими здатностями і можливостями. Людина прагне вийти за свої межі. “Причому, це прагнення не повинно вилитися в експансію та агресію. Навпаки, будь-яке “завоювання” людини має бути урівноважене і облагороджене думкою про те, що зроблене руками або головою може бути зробленим на шкоду Бога і життя” [1, с. 124]. Цілком логічно, що Творець поставив таку людину відповідати за Землю. Біблія ніде не називає людину “царем природи”, тому що “Господня земля і що наповнює її, вселенна і всі, що живуть у ній” (Пс.23:1). Бог створив Землю “для проживання” людей, але проживання не означає безроздільну власність. Тому людину, як пише с. Хрібар, доречніше порівняти з керуючим планети Земля або домоправителем, що несе відповідальність перед її хазяїном - Богом, а для турботи про довірений “маєток” потрібні визначені повноваження, і Господь дає людині владу, заперечувати наявність якої неможливо [2, с. 10]. Відповідно до Біблії, людина є “домоправителем” планети Земля, власник якої - Бог. На відміну від інших живих істот, людина несе відповідальність за те, що відбувається навколо. Відповідно до Писання, справа людини “обробляти і оберігати” землю (Бут.2:15). Отже, у Біблії людина наділяється правами й обов'язками управителя, який неодмінно підзвітний Богу. Повчальний приклад необхідного ставлення до світу згідно з християнським баченням подає А. Горак, ілюструючи це притчею з Біблії [1, с. 16]. Чоловік призначається царем, управителем великого дому-палацу, в очікуванні повернення свого господаря зобов'язаний скласти йому звіт про свою діяльність. Визнання цінності світу та природи як творіння Божого і відповідальність людини за їхній стан має цілком конкретний зміст. Актуальним аспектом відповідальності людини за світ, життя на Землі є нині вирішення екологічної проблеми.

Священне Писання розглядає природу як реальність, що заслуговує уваги. Вона - створіння Боже, і на неї Господь має свої промисли (Пс.103:21-33). Хоча людина перевершує інших істот, природа по-своєму відображає красу і досконалість задумів Творця (Мт.6:28- 30). Біблія відкидає можливість сприймати природу, як простий механізм, природа зображується в Біблії живою. “Нехай веселяться небеса і нехай радіє вся земля; хай шумить море і все наповнює його. Нехай радіють поля і все, що на них, і нехай веселяться всі дерева в лісах перед лицем Господа” (Пс.95:11-13). “Хваліть Господа від землі: всі моря, всі риби і всі безодні... Хваліть Його гори і всі горби, дерева плодові і всі ліси, звірі і всі тварини, всі плазуни і птахи крилаті ... нехай хвалять ім'я Господнє” (Пс.148:7-13). Світ природи не є священним або божественним в Біблії, але він і не мертвий, млявий, і не лежить поза божественною справедливістю.

У багатьох частинах Святого Письма постулюється повага та любов до природи: як творіння Господа (“Кожне Боже творіння добре” (1Тим.4:4)); як захоплення та милування нею (“Подивіться на польові лілеї, як зростають вони, - не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них” (Мф.6:28-29)). Природа з біблійної точки зору цінна сама по собі. Вона має божественну цінність, а звідси - повинно бути й відповідне ставлення до неї. Тому людство і відповідальне за неї перед Богом. Отже, християнська екологічна позиція не антропоцентрична, не біоцентрична, а теоцентрична.

Р. Атфілд зауважує, що природа володіє в очах Божих самостійною цінністю. У біблійному пануванні над природою немає деспотизму, але є дбайливе й раціональне керування нею. У цьому контексті можна провести аналогію з давньоєврейською концепцією монархії. Царі Ізраїлю й Іудеї ніколи не визнавалися давньоєврейським суспільством як абсолютні деспоти. Вони завжди розглядалися відповідальними за процвітання країни. Таке відношення до царської влади виражено в текстах Старого Завіту, що говорять про умови царювання (1Пар.29:11-14). Такого роду підхід можна поширити й на відносини із природою. І це підтверджується деякими біблійними текстами, зокрема велінням Бога, даним людині в Едемі щодо Саду. Немає підстав вважати, що після гріхопадіння обов'язок піклуватися про природу був анульований [3, с. 212].

Цілий ряд місць Старого Завіту свідчить про те, що Бог піклується про природу. Так, у Книзі Іова говориться, що Бог посилає дощ рослинам [Іов.38:25]. Він створив пустелю для дикого осла [Іов.39:5]. Новий Заповіт підтверджує подання про те, що Бог турбується про природу. Вона має божественну цінність, а звідси - повинно бути й відповідне ставлення до неї. Теолог Е. Лінзі зазначає: “Ми повинні сприймати себе не як господарів Всесвіту, а як його слуг. Життя, дане людині, - це можливість служити цілому і благу цілого. Ми повинні відмовитися від ідеї, що Бог створив тварин для нас і дав їх нам, до думки, що всі ми створені для буття, повинні служити йому і підтримувати існування Всесвіту” [4, с. 62].

Писання накладає обмеження на експлуатацію природи та на людське панування над природою, ніде не пропагується людська тиранія над природою.

Природа, як і людина, є творінням Бога. Вся вона, як і окремі тварини і рослини, наповнена божественною цінністю і заслуговує пошани і захисту як творіння Бога. Коли людина руйнує або завдає шкоди творінню Бога, то цим вона ображає Творця, тобто Бога. Що однозначно визнається гріхом. Тому людина зобов'язана цінувати і берегти дику природу, оскільки вона цінується. Таким чином, робить висновок В. Борейко, охорона дикої природи є релігійним обов'язком [5, с. 33].

Християнство пропонує своє вчення про творіння, яке при всіх відмінностях Творця і творіння підкреслює, що Бог живе у всіх речах, що всі творіння мають гідність і право на існування. Тому до творіння треба підходити з вихваляючою подякою. Адже світ постає як гармонійне утворення, причетне до слави Творця. Це підтверджується думками авторитетних християнських мислителів. Августин Аврелій писав: “Адже все, що відбувається чудесного в цьому світі, не йде ні в яке порівняння з тим дивом, яке являє собою цей світ, це небо і земля, і все, що в них існує, - а все це створено, звичайно, Богом. А Той, хто їх створив, і спосіб, яким Він створив їх, залишаються таємними й незбагненними для людини” [6, с. 467]. Подібна думка зустрічається у Василія Великого: “Світ є художнім витвором, що підлягає спогляданню всякого, так що через нього пізнається мудрість його Творця ... Хоча [ми] і не знаємо природи створеного, а й одне те, що в сукупності підлягає нашим почуттям, настільки дивно, що найбільш діяльний розум виявляється недостатнім для того, щоб пояснити як слід найменшу частину світу і щоб віддати належну похвалу Творцю” [7, с. 420].

Як резюмуючи зазначає Л. Танберг: “. Через споглядання логосом творіння душа входить у містичне спілкування з Логосом, який віддається йому в силу свого споконвічного перебування в логосі створених істот. І це спілкування є проміжною ланкою на шляху до містичного об'єднання з самим Богом” [8, с. 54].

Біблійне вчення про природу презентує антитезу язичницькому розумінню природи. Відтак християнське віровчення, основу якого складає Біблія, демонструє абсолютну “іноприродність” Бога по відношенню до всього створеного. О. Мень писав: “Коли в 18 Псалмі ми читаємо про те, що “небеса проповідують славу Божу, і про справи рук Його сповіщає твердь”, нам чується голос глузування над віруваннями єгиптян і вавілонян. Небеса, які для псалміста були лише свідками величі Божої, для жителів Месопотамії були самою величчю бога, верховного правителя Ану” [9].

Таким чином, обґрунтування необхідності турботи про природу можна віднайти у таких двох положеннях християнського віровчення, що випливає з космологічної концепції. По-перше, це постулат єдності творіння. Це підтверджується і сучасними науковцями, які вказують на існування єдиної системи, що об'єднує все живе. Констатується взаємозв'язок всіх форм життя, залежність існування людини від стану всесвіту. По-друге, люди повинні проявляти турботу щодо істот як творіння Боже. Захоплення творінням міститься у старозавітній концепції творіння і викликає усвідомлення його цільності та єдності в різноманітті.

Важливо розглянути екологічні питання в контексті християнської есхатології та сотеріології. Богословська підстава відповідальності за творіння полягає в тому, що творіння і спасіння не можна відривати один від одного. В. Курашов влучно помітив, що без залучення релігійного світогляду та релігійної есхатології екологічний заклик до збереження природи та життя на Землі не може знайти переконливого виправдання у науковому знанні: “Так, якщо тіло людини розпадається у кінцевому підсумку на молекули та атоми чи з них “збирається” у результаті біосинтезу, то чи може бути виправданою турбота людини про майбутні покоління.., оскільки у наш час вони ще не люди та навіть не найпростіші живі клітини, а всього-на-всього бездушні та неживі окремі клітини? З науково-раціоналістичної точки зору така турбота не може віднайти етичного підґрунтя” [10, с. 29-30]. Саме есхатологія та сотеріологія надає екологічній поведінці обґрунтування, адже етичний компонент виходить на перший план. Християнство орієнтоване на особистісне спасіння, тобто спасіння людської душі та вічне перебування її у раю. А щоб досягти цього, людина повинна дотримуватись певних правил та настанов, що становлять суть християнської етики.

У Едемі людина перебувала в гармонійному стані з природою. Цей ідеальний стан залишився не тільки у минулому, згідно з Біблією, а й перебуває у перспективі Творця до повернення. Все створіння покликане брати участь у перетворенні, що входить до есхатологічного задуму Творця [2, с. 61]. У посланнях апостол Павло пише: “Створіння з надією очікує з' явлення синів Божих ... всі істоти разом стогнуть і мучаться аж донині” й “буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих” (Рим.8:19-22). У пророчому баченні месіанського царства природа не зникає, а оновлюється, приходить в згоду зі своїм ідеалом. Пророцтво Ісаї, яке містить опис прийдешнього Царства, також знімає цей поділ тварин і розповідає про зникнення недовіри між світом живої природи і людиною. “Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом і мале дитя буде водити їх. І корова буде пастися й ведмідь, і дитинчата їх будуть лежати разом, і лев, як віл, буде їсти солому...І немовля буде грати над норою аспіда, і дитя простягне руку свою на гніздо змії. Не будуть робити зла і шкоди на святій горі Моїй...” (Іс. 11:6). Як видно з уривка, вимальовується ідеалістична картина взаємин між людиною та природнім світом та взаємин між представниками живої природи.

Варто звернутись до аналізу основоположень християнської етики, яка поєднує християнську антропологію, есхатологію, сотеріологію та космологію у єдине вчення. Проте тут існує певний проблемний момент, пов'язаний з визначенням християнської етики як антропоцентричної (що критикувалося мислителями) чи теоцентричної. У дослідницьких колах вживається поняття “егоїстичний антропоцентризм”, що тлумачиться як система поглядів, згідно з якими людина посідає центральне місце в світобудові, тобто привілейоване становище людини в усій ієрархії буття, незалежно від її духовно-морального розвитку, в силу її виключних інтелектуально-технічних здібностей [11, с. 72]. Принагідно вводиться розрізнення між етичним та природознавчим розумінням егоїстичного антропоцентризму. Природознавчий контекст даного поняття включає констатацію “людиноспрямованості” процесів самоорганізації у Всесвіті, та розробка його пов'язана з діяльністю В. Вернадського, П. Тейяра де Шардена, представників російського космізму. Проте, з огляду на поставлену проблему, варто більш детально зупинитись на етичному аспекті антропоцентризму. Антропоцентричність як виняткова характеристика християнської етики спростовується тим фактом, що її ціннісною орієнтацією є все ж таки теоцентризм. Адже у християнстві Бог постає як моральний абсолют, що визначає етичні зобов'язання людини. Людина може будувати свої стосунки з природою, керуючись тільки динамікою своїх потреб. При антропоцентричному підході природа перестає бути храмом, собором, космічною літургією, виявом Божої любові і досконалості, а виступає лише джерелом ресурсів, об'єктом, який використовується людиною для досягнення своїх егоїстичних цілей, і є предметом експлуатації. А таке тлумачення суперечить основам християнської етики.

Теоцентричне спрямування християнської етики та філософії надає основу для захисту природи. В. Соловйов зазначав так про обов'язок християнина щодо природи: “Цей обов'язок прямо вказаний у заповіді обробляти землю. Це не означає зловживати нею, виснажувати і руйнувати її, а значить - покращувати її, приводити до більшої повноти буття... Мета праці стосовно матеріальної природи не є користування нею для добування речей і грошей, а вдосконалення її самої. Без любові до природи для неї самої неможливо здійснити моральну організацію матеріального життя” [12, с. 130]. В основі християнської етики лежить любов, яка у своїй повноті є найвищою цінністю. Основу дотримання закону складає любов. “Любов є виконання закону” [Рим.13:10]. Щиро полюбивши Творця, неможливо не любити Його творіння. Цікаві паралелі між любов'ю до Бога та любов'ю до природи проводить В. Борейко. Виокремлюючи особливості любові до природи, він пише про те, що, по-перше, любов до природи - любов альтруїстична. Важко уявити, щоб вона могла визначатися ринковими відносинами. По-друге, любов до природи подібна на любов до Бога, бо всезагальна, і її розміри відповідають красі і величі дикої природи. Любов до живого формується не моралізаторськими закликами любити, а шляхом знайомства з природою, усвідомлення її складності та різноманітності проявів, величі і краси. Любов до Бога, що включає і любов до природи, є результатом пізнання Бога і відгуком на Його любов. Таким чином, ми спочатку пізнаємо Бога, і лише потім починаємо Його любити, аналогічним є шлях формування любові до природи [13, с. 13-14]. Оскільки у християнстві Бог вважається творцем світу, то почуття любові, яке становить основу ставлення до Бога, передбачає й любов до всього творіння. Тобто любов до всього створеного закладена у основі християнського віровчення. П. Флоренський писав: “Тільки християнство породило небачену раніше закоханість у створіння й нанесло серцю рану закоханої жалості по всьому сущому. Почуття природи - якщо розуміти під ним відношення до самого створіння, а не до його форм, якщо бачити в ньому щось більше, ніж зовнішнє, суб'єктивно-естетичне милування “красами природи”, - це почуття цілком християнське й поза християнством рішуче немислиме, тому що воно припускає почуття реальності створіння” [14, с. 288].

Отже, ми бачимо, що засноване на Біблії християнство може дати необхідну духовну основу для розвитку екологічної культури. Тема відносин між людиною та природою як творінням Бога розкривається у Біблії. Християнська етика пропонує надійну моральну основу для екологічного виховання, вказуючи на відповідальність людини перед Творцем.

Аналіз основних положень християнської етики з проекцією на екологічні питання поєднує християнську антропологію, есхатологію, сотеріологію та космологію в єдине вчення. Християнська етика, встановлюючи баланс у співвідношенні людини й природи та підкреслюючи, що усе творіння має єдине покликання - прославляння Творця, надає цінність і людині, і природі, й обох підкоряє вищій цінності - Богу. При цьому людина хоча і розглядається як особлива, звеличена над всім творінням, проте частина загального, взаємозалежного й органічно цілісного світу, у якому природа має свою власну цінність. Основоположні християнські цінності й чесноти дають основу для формування екологічної відповідальності та розвитку екологічної культури.

Список використаних джерел

1. Церква і навколишнє середовище: Європейський досвід та українські перспективи. Матеріали міжнародної науково- практичної конференції 14-17 червня 2007 р. / відп. ред. О. М. Бокотей. - Ужгород, Графіка, 2007. - 118 с.

2. Хрибар С. Ф. Экологическое в Библии. Формы религиозноэкологического мировоззрения / С. Ф. Хрибар. - К. : Киевский эколого-культурный центр, 2003. - 70 с.

3. Атфилд Р. Этика экологической ответственности / Р. Атфилд // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности ; пер. с англ. и франц. / сост. Л. И. Василенко и В. Е. Ермолаева. - М. : Прогресс, 1990. - С. 203-258.

4. Линзи Э. Божественные права животных / Э. Линзи // Риган Т. В защиту прав животных, Линзи Э. Божественные права животных. Сокращ. перевод с англ. А. Елагина и Е. Мигуновой. - К. : Киевский эколого-культурный центр, 2004. - С. 58-88.

5. Борейко В. Е. Морально религиозные основы защиты дикой природы / Борейко В. Е. // Гуманитарный экологический журнал. - 2001. - № 2. - С. 34-42.

6. Августин Блаженный О Граде Божием / Августин Блаженный // Творения. Т. 3. / Сост. с. И. Еремеева. - СПб. : Алетейя, 1998. - 593 с.

7. Василій Великий Бесіди на Шестиднев / Василій Великий // Творіння. Т.1, Книга 1. Догматико-полемічні твори. Екзегетичні твори. Переклад під ред. Патріарха Філарета (Денисенка). - К. : Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2010. - С. 318-431.

8. Гаврюшин Н. К. Христианство и экология / Гаврюшин Н. К. // Вопросы философии. - 1995 - № 3. - С. 53-59.

9. Мень А. Библиологический словарь [Електронний ресурс] / Мень А.; В 3 т. - М. : Фонд имени Александра Меня, 2002. - Режим доступу: http://slovari.yandex.ru/dict/men - Назва з екрану.

10. Курашев В. И. Экология и эсхатология (Судьбы человеческого существования с религиозной и научной точек зрения) / В. И. Курашев // Вопросы философии. - 1995 - № 3. - С. 29-36.

11. Павловський М. Природоохоронне значення християнських моральних цінностей і проблеми екології людини / М. Павловський, В. Доля, О. Кіцера // Церква і соціальні проблеми: Екологія, економіка і християнська мораль: українська дійсність і перспективи: Міжнародна наукова конференція. - Львів : Місіонер, 2000. - С. 69-79.

12. Соловьев В. С. Оправдание добра; Нравственная философия / В. С. Соловьев; А. Н. Голубев, Л. В. Коновалова (вступ. статья). - М. : Республика, 1996. - 479 с. - (Библиотека этической мысли).

13. Борейко В. Е. Божественное в дикой природе: попытка анализа и религия охраны природы / В. Е. Борейко // Гуманитарный экологический журнал. - 1999. - Т.1. - № 2. - С. 13-15.

14. Флоренский П. Столп и утверждение истины / П. Флоренский. - М. : Правда, 1990. - Т. 1. - 840 с.

Размещено на Allbest.ru