Католицький догмат про взяття Пресвятої Богородиці в небесну славу та дискусія про Її участь у відкупному подвигу Христа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Католицький догмат про взяття Пресвятої Богородиці в небесну славу та дискусія про Її участь у відкупному подвигу Христа

Бурега В.В.

Догмат про тілесне вознесіння Божої Матері був проголошений папою Пієм ХІІ у 1950 р. У ньому сформульовано позицію Католицької Церкви щодо завершення земного життя Пресвятої Богородиці. Для вірного розуміння цього догмата слід враховувати історію формування церковного передання про Успіння Божої Матері.

У церковній писемності до IV ст. ми не зустрічаємо свідчень про те, як саме Діва Марія скінчила своє земне життя. Майже єдиним винятком є 17-та гомілія Орігена на Євангеліє від Луки. Тут Оріген вказує, що деякі християни, виходячи з буквального розуміння слів Симеона Бого- приїмця, якими він звертається до Богоматері: І тобі Самій меч пройде душу (Лк. 2:35), -- вважали, що Марія скінчила життя через мученицьку смерть. Однак сам Оріген наполягав на тому, що ці слова не слід розуміти буквально. Вони вказують не на тілесні страждання Богородиці, а на спокусу, яку Вона пережила, коли бачила Свого Сина Розіп'ятим на Хресті. Оріген вважав, що під час Розп'яття Діва Марія була «уражена ударом вагання», її душу пробив «меч невірства» Цит. за: Булгаков А. И. Предположение о принятии еще одного догмата в римско-католическую догматику // Труды КДА. 1903. № 10. С. 152-154.. Про обставини ж смерті Діви Марії Оріген нічого не говорить.

Згодом думку про мученицьку смерть Богородиці відкидали й інші церковні письменники. Зокрема, св. Амвросій Медіоланський (337397) писав: «Ні буква [Письма], ні історія не вчать нас, що Марія пішла з цього життя внаслідок страждань від тілесних уражень» Цит. за: Скабалланович М. Христианские праздники. Всестороннее освещение каждого из великих праздников со всем его богослужением. Кн. 6. Успение Пресвятой Богородицы. К., 1916. С. 6..

Перша позитивна згадка про закінчення земного шляху Богородиці міститься у «Хроніці» Євсевія Памфіла, написаній у 320-х рр. Під 48 р. після Різдва Христового Євсевій вказує: «Діва Марія, Матір Ісу- са Христа, береться до Сина на небо, про що, як деякі пишуть, їм було одкровення» Иероним Стридонский, блаж. Изложение хроники Евсевия Памфила // Иероним Стри- донский, блаж. Творения. К., 1879. Ч. 5. С. 358.. Це є першим свідченням про те, що Марія була взята на небо Христом. Однак навіть у другій половині IV ст. серед церковних письменників не було консолідованої позиції щодо закінчення земного шляху Богоматері. Наприклад, св. Єпіфаній Кіпрський у своєму «Пана- ріоні» (374-378 рр.) писав, що ті, хто уважно вивчатимуть Святе Письмо, «не знайдуть відомостей ні про смерть Марії, ні про те, чи померла Вона, ні про те, чи не померла, ні про те, чи поховано її, чи не поховано... Я не кажу, що Вона залишилася безсмертною, але не стверджую і того, що Вона померла. Отже, чи померла Вона і чи була похована, ми не знаємо» (Панаріон 78, 11) Епифаний Кипрский, св. Творения. М., 1882. Ч. 5. С. 252-253..

У так званій «Хроніці Євфимія» (пам'ятка VI ст., яка збереглася лише фрагментарно) є розповідь про те, що імператриця Пульхерія під час роботи IV Вселенського Собору в Халкідоні (451) звернулася до Єрусалимського патріарха Ювеналія із проханням допомогти віднайти та перенести до Константинополя тіло Пресвятої Діви. Саме тоді імператриця опікувалася будівництвом храму на честь Богородиці у Влахернах, у якому хотіла покласти тіло Марії. Однак, як ідеться у «Хроніці Євфимія», патріарх Ювеналій відповів імператриці, що за давнім переданням Єрусалимської Церкви тіло Богоматері на третій день після поховання було взяте на небо. Отже, немає сенсу шукати її тіло на землі. Тому патріарх передав імператриці лише поховальні пелени Богородиці, які й були покладені у Влахернському храмі Див.: Иоанн Дамаскин, преп. Второе похвальное слово на всечестное Успение Пресвятой Богородицы // Творения преподобного Иоанна Дамаскина. Христологические и полемические трактаты. Слова на Богородичные праздники / пер. свящ. Максима Козлова и Д. Е. Афиногенова. М., 1997. С. 290-291..

У VI-VII ст. з'являється низка апокрифів, які пізніше отримали загальну назву «Перехід Марії» (лат. «Transitus Mariae»). Усі вони розповідають про останні дні земного життя Богородиці, обставини її смерті та поховання. Ці тексти зазвичай приписувалися різним давнім і авторитетним авторам: апостолу Іоанну Богослову, Йосифу Арімафей- ському, Мелітону Сардійському тощо. Один із таких апокрифів був засуджений у «Декреті Геласія» (лат. Decretum Gelasianum) -- каталозі прийнятих і засуджених Церквою книг, складеному на Заході в період між 519 і 553 рр. А проте, один із апокрифів цієї групи («Сказання Іо- анна Богослова») був незабаром сприйнятий візантійською літургійною традицією і став основою для формування свята Успіння Богородиці.

У другій половині VI ст. передання про Успіння Богородиці поширюється і на Заході. Зокрема, св. Григорій Турський (f 596) у своєму творі «Про славу мучеників» (De gloria martyrum. I, 4) наводить оповідь про Успіння Богородиці, в якій уже присутні головні елементи, що згодом стали класичними. Зокрема, св. Григорій пише: «Господь Ісус Христос приходить з ангелами Своїми й бере душу її», а після поховання Марії Господь бере її тіло і також велить ангелам віднести його до раю Григорий Турский, св. О славе мучеников / пер. Э. Малюты // Веб-портал Азбука.Яи [Электронный ресурс] / URL: https://azbyka.ru/otechnik/Grigorij_Turskij/o-slaYe-muchenikoy/.. Сучасні дослідники вважають, що цей переказ ґрунтувався на сказанні про Успіння, надписаному іменем Мелітона Сардійського.

У VIII ст. сказання про Успіння було відоме св. Андрію Критському (f бл. 713) та преп. Іоанну Дамаскіну (f до 754). Зокрема, преп. Іоанн Да- маскін був автором трьох Похвальних слів на Успіння. З них видно, що в його час уже повністю сформувалося передання про обставини смерті й поховання Марії. Зокрема, преп. Іоанн вказує, що останні дні Свого земного життя Богоматір провела в Єрусалимі, що напередодні Успіння всі апостоли були чудесно скликані до Єрусалима з усіх кінців землі, що в момент Успіння з неба зійшов сонм ангелів, посланих супроводжувати душу Марії до трону її Божественного Сина. Тіло Богоматері омивають, укривають плащаницею й урочисто несуть до поховальної печери. На цю процесію нападає іудейський священик, який намагається перекинути труну Марії. Однак у нього віднімаються руки, і лише після покаяння він отримує зцілення. Тіло Богоматері поховали у печері в Гефси- манії, звідки на третій день воно було взяте на небо Див.: Творения преподобного Иоанна Дамаскина. Христологические и полемические трактаты. Слова на Богородичные праздники. С. 249-299..

У Словах преп. Іоанна Дамаскіна представлене і богословське осмислення сказання про Успіння Богоматері. Преп. Іоанн чітко говорить, що Марія отримала при народженні звичайне тіло, тобто людську природу, вражену первородним гріхом. Тому Вона померла, як і всі люди. Він вказує, що «за законами єства... священніша та блаженна душа» Марії відділяється від її «преславного та непорочного тіла». Після цього тіло Богоматері «піддається законному похованню». Проте після поховання її тіло «не залишається в області смерті й не руйнується тлінням». Марія «лише на деякий час покривається тілесною смертю», після чого її тіло возноситься до Сина (Перше слово на Успіння. 10) Там само. С. 269-270.. Тому смерть Богородиці преп. Іоанн називаєуспінням (грец. KOi'gnaiз), божественним пре- ставленням (грец. 0гі'а ртаатаак;), оселенням у Господа (грец. иv§ngla). Він також говорить, що це була смерть живоносна (грец. баштос, Ј«пфбро;)⁹. Слід підкреслити, що смерть Христа на відміну від смерті Його Матері преп. Іоанн називає смертю животворною (грец. башто; Јмотсоіо;)¹⁰.

Розлоге сказання про Успіння Богородиці зафіксоване в «Синакса- рі» Великої церкви в Константинополі ІХ-Х ст. Тут вказується, що відомості про закінчення земного життя Приснодіви були пошкоджені єретиками, тому Фессалонікійський архієпископ Іоанн переглянув сказання про Успіння й вилучив з нього все єретичне й невірне Козлов М., свящ. Учение св. Иоанна Дамаскина о Пресвятой Богородице по его словам на Богородичные праздники // Творения преподобного Иоанна Дамаскина. Христологические и полемические трактаты. Слова на Богородичные праздники. С. 244. Булгаков А. И. Указ. соч. С. 154. Дмитриевский А. А. Описание литургических рукописей, хранящихся в библиотеках православного Востока. Т. 1: Тишка. Ч. 1: Памятники патриарших уставов и ктиторские монастырские Типиконы. К., 1895. С. 104-105; Скабалланович М. Указ. соч. С. 8. Напюрковский С. Богородица в вероучении и предании Католической Церкви: Пособие по Мариологии. [Электронная версия] М., 2015. С. 89.. Відтоді це сказання з незначними варіантами зустрічається в численних агіографічних, літургійних і гомілетичних пам'ятках.

З VII ст. свято Успіння (лат. Dormitio) було відоме в Римі. Незабаром на Заході (так само як і на Сході) поширилася ідея, що тіло Марії не зазнало тління й було взяте на небо. У зв'язку з цим почали вживати нову назву свята: Взяття на небо (лат. Assumptio in coelum). Ця назва, зокрема, засвідчена в «Григоріанському сакраментарії», створеному в Римі в середині VIII ст. При цьому в латинській термінології Взяття Марії чітко відрізняли від Вознесіння Христа (лат. Ascensio).

А втім, пізнє походження сказання про Успіння та наявні в ньому відверто легендарні елементи неодноразово викликали критику з боку церковних письменників. Наприклад, у VIII ст. його критикував західний письменник Амвросій Аутперт (t 784). В одній із його проповідей, приписаній блаж. Августину, прямо сказано, що нам нічого невідомо про долю тіла Марії. У ІХ ст. Пасхазій Радберт (t 865), твори якого були надписані іменем блаж. Ієроніма (тому його листи ще називають листами Псевдо-Ієроніма), виступав проти передання про взяття Марії в небесну славу. Він писав, що вчення Церкви має базуватися на свідченнях Святого Письма, а там немає жодних згадок про Успіння Богоматері. На думку Пасхазія, те, що оповідали про взяття Марії на небо, походить виключно з апокрифів та народної фантазії і тому не може вважатися церковним ученням. Листи Псевдо-Ієроніма увійшли до бревіа- рія, через що критика нового вчення, яка містилася в них, набула високого авторитету¹².

У тому ж IX ст. монах-бенедиктинець Узуард (t 877) у своєму «Мар- тиролозі» хвалив обережність Церкви, яка не бажає висловлюватися щодо місця останнього спочинку тіла Марії. «Мартиролог» Узуарда був однією з найпопулярніших і найвідоміших пам'яток такого типу в Середньовічній Європі. Тому висловлена в ньому думка про посмертну долю тіла Марії також мала високий авторитет.

Зазначені письмові пам'ятки помітно уповільнили поширення в Західній Церкві вчення про тілесне вознесіння Діви Марії. Однак протягом наступних століть сказання про Успіння Марії твердо увійшло і в пе- редання Західної Церкви. Вчення про взяття Богоматері на небо цілком приймали Альберт Великий, Фома Аквінат, Бонавентура та інші авторитетні латинські богослови. З ХІІІ ст. закріпленню цього вчення на Заході сприяли новостворені ордени францисканців і домініканців. Відтоді думка про взяття Марії на небо з тілом і душею стала загальноприйнятою в західній теології. У XVI ст. з бревіарія були видалені читання з «Мартиролога» Узуарда та листи Псевдо-Ієроніма.

У новітній час із розвитком церковної науки знову почала лунати критика на адресу передання про Успіння. Як писав професор КДА М. Ска- балланович, «сказание о смерти Богоматери, конечно, не может притязать на такую степень достоверности, как Евангельские повествования, будучи... значительно позднее их и не принадлежа боговдохновенным писателям » Скабалланович М. Указ соч. С. 3.. При цьому богословський зміст сказання про Успіння Богородиці не суперечить Священному Переданню. Православна Церква, спираючись на літургійну та гомілетичну традицію, вчить, що Діва Марія померла, була похована, та на третій день після поховання її тіло було взяте Христом на небо.

Проголошення догмата про взяття Діви Марії в небесну славу

Після проголошення у 1854 р. папою Пієм ІХ догмата про Непорочне зачаття Діви Марії прийняття ще одного маріального догмата -- про її тілесне вознесіння -- вважалось у Католицькій Церкві лише питанням часу. Як ми бачили, це вчення було загальноприйнятим на Заході ще від часів середньовіччя. У модерну добу папи також неодноразово висловлювались на його підтримку. Зокрема, в 1748 р. папа Бенедикт XIV в буллі «Gloriosae Dominae» назвав думку про взяття Марії на небо «побожною та правдоподібною».

Після 1854 р. до Римської курії регулярно надходили звернення єпископів, священиків, ченців і мирян із закликами проголосити новий догмат. На І Ватиканському Соборі близько 200 єпископів пропонували папі Пію ІХ офіційно догматизувати вчення про взяття Марії в небесну славу з тілом і душею Булгаков А. И. Указ. соч. С. 151.. З початку ХХ ст. таких прохань надходило до Рима щодалі більше й більше. Ця думка лунала і в католицькій пресі, і в богословських творах. Рух прихильників догмата про взяття Марії на небо зазвичай звуть ассумціоністським рухом (від лат. assumptio). Він охопив широкі кола католиків, що змусило папу Пія ХІІ розпочати офіційну підготовку до проголошення нового догмата.

Невдовзі після свого обрання на Римський престол Пій ХІІ доручив проаналізувати звернення, отримані в Римі після 1854 р. Виявилося, що за цей час до Рима надійшло 72 звернення від кардиналів, 27 від католицьких патріархів, понад 17 тисяч від єпископів, Синодів і священиків, майже 11 тисяч від ченців, майже 51 тисяча від черниць і більше 8 мільйонів від мирян. В усіх цих зверненнях містилося прохання проголосити догмат про тілесне вознесіння Богородиці.

1 травня 1946 р. папа звернувся до єпископів з посланням «Deiparae Virginis Mariae». Він поставив у ньому два питання: чи вважають єпископи, що взяття Пресвятої Діви з тілом в небесну славу може бути проголошене догматом віри, і чи бажають вони у згоді зі своїми священиками та вірними, щоб це проголошення відбулося?

У відповідь на послання папи свої листи до Рима надіслав 1 191 правлячий єпископ (серед них були також і кардинали, і патріархи), що складало 94% від загальної кількості католицьких єпископів. 111 єпископів ще до публікації папського послання особисто засвідчили підтримку нового догмата. Тільки 86 єпископів не надіслали папі своїх відповідей. 1 022 єпископи відповіли позитивно на обидва поставлені запитання. Ще 36 позитивних відповідей було отримано з єпархій, якими керували вікарії або адміністратори. Таким чином, загалом було отримано 1 169 позитивних відповідей. Лише 22 єпископи (тобто 1,8% від загальної кількості католицького єпископату) говорили про певні труднощі, що могли постати у зв'язку із проголошенням нового догмата. З них тільки шестеро (тобто 0,4%) говорили про проблеми, пов'язані зі змістом учення про взяття Діви Марії на небо, і ставили під сумнів можливість його догматизації Напюрковский С. Указ соч. С. 90-91..

Отже, папа Пій ХІІ пішов тим самим шляхом, яким у ХІХ ст. йшов Пій ІХ. Хоча папа проголосив новий догмат без скликання Собору, він залучив до його обговорення католицький єпископат в усьому світі. Тому інколи кажуть, що як на початку 1850-х рр., так і у другій половині 1940-х рр. фактично мав місце так званий кореспонденційний Собор (тобто Собор через листування). Широка підтримка, яку висловили вченню про вознесіння Марії католицькі єпископи, запевнила папу в необхідності проголошення догмата.

1 листопада 1950 р. Пій ХІІ видав апостольську конституцію «МипШсешштш Deus», в якій офіційно проголосив догмат про взяття Діви Марії на небо з тілом і душею. Дослівно нове вчення було сформульоване таким чином: «Ми визначаємо як Божественно явлений догмат, що Непорочна Матір Божа, Приснодіва Марія, скінчивши шлях земного життя, була взята з тілом і душею в небесну славу» Христианское вероучение. Догматические тексты учительства Церкви III-XX вв. (далі -- ХВ). СПб., 2002. № 410..

Як можна бачити з тексту булли «Мипійсемшітш Deus», в ній не говориться про те, чи пройшла Богородиця через тілесну смерть, чи була взята на небо, не пізнавши смерті. Тому серед католицьких богословів існує дві думки з цього приводу. Одна група богословів заперечує саму можливість смерті Божої Матері, оскільки Вона була звільнена від первородного гріха. Вони вважають, що безсмертя було привілеєм, отриманим Марією в момент зачаття. Тих, хто дотримується такої думки, зазвичай звуть імморталістами (від лат. immortalis -- безсмертний).

Наприклад, відомий французький абат Жак Поль Мінь (1800-1875) невдовзі після проголошення догмата про Непорочне зачаття Діви Марії звернувся до папи Пія ІХ з відкритим листом, в якому просив відредагувати латинську службу на честь Успіння Божої Матері й прибрати з її тексту всі згадки про тілесну смерть Марії. Мінь писав, що думка про тілесну смерть Богородиці не узгоджується з ученням про її звільнення від первородного гріха Булгаков А. И. Указ. соч. С. 151..

Проте думка про безсмертя Марії суперечить Переданню Церкви. Про її смерть ясно говорять численні авторитетні отці Церкви. Наприклад, преп. Іоанн Дамаскін, засуджуючи тих, хто називає Марію богинею, писав: «Матір Бога ми величаємо і шануємо... Та, знаючи цю Діву як Матір Бога, ми не називаємо її богинею, -- геть від нас подібні вигадки еллінської дурості; ми ж і смерть її сповіщаємо, але ми знаємо її як Матір Бога, тому що Бог воплотився (з Неї)» (Друге слово на Успіння. 15) Творения преподобного Иоанна Дамаскина. Христологические и полемические трактаты. Слова на Богородичные праздники. С. 288.. Св. Андрій Критський у Першому слові на Успіння також прямо говорить про тілесну смерть Богородиці: «Якщо сказати правду, то й до Неї дійшла природна людська смерть» Цит. за: Творения преподобного Иоанна Дамаскина. Христологические и полемические трактаты. Слова на Богородичные праздники. С. 233.. Подібні висловлювання можна знайти у творах преп. Єфрема Сиріна, блаж. Августина, блаж. Ієроніма, св. Германа Константинопольського, преп. Федора Студита та інших отців Церкви.

Думка про те, що Марія не зазнала тілесної смерті, майже не зустрічається в давній церковній писемності. Навіть ті, хто теоретично припускав таку можливість, висловлювалися щодо цього вкрай обережно. Наприклад, св. Єпіфаній Кіпрський припускав, що до Богоматері може стосуватися пророцтво св. Іоанна Богослова: Коли ж дракон побачив, що був скинутий на землю, то став переслідувати жону, яка народила дитя чоловічої статі. І були дані жоні два крила великого орла, щоб вона летіла в пустелю на місце свое від лиця змія і там годувалася протягом часу, часів і півчасу (Одкр. 12:13-14). Якщо під жоною, яку переслідує змій, розуміти Марію, то цитований текст можна тлумачити як пророцтво про те, що Вона уникне смерті. Однак сам св. Єпіфаній, наводячи цей текст, писав, що не може стверджувати, що це буквально сповнилося на Марії: «Можливо це виповнилося на Ній, однак я не стверджую цього напевне й не говорю, що Вона залишилась безсмертною; але й не стверджую, що Вона померла» (Панаріон. 78, 11) Епифаний Кипрский, св. Творения. Ч. 5. С. 252..

Сьогодні більшість католицьких богословів визнає факт тілесної смерті Богоматері. Цю групу теологів зазвичай звуть морталістами (від лат. mortalis -- смертний). Визнаючи тілесну смерть Марії, морта- лісти при цьому зазвичай наголошують, що її смерть була безболісною і не була карою, оскільки Богоматір була вільна як від первородного, так і від особистих гріхів. Отже, Її смерть не була наслідком природних причин. Зокрема, Франциск Сальський (1567-1622) писав, що Марія померла «в любові, через любов і заради любові». Тобто, Марія помирає з любові до Свого Сина, бажаючи бути з Ним у вічності Напюрковский С. Указ соч. С. 99..

Послідовним прихильником морталізму був і папа Іоанн Павло ІІ. У своїх численних повчаннях, присвячених маріології, він неодноразово говорив, що Богоматір пізнала тілесну смерть. Наприклад, у катехезі від 25 червня 1997 р. він писав: «Чи можливо, щоб Марія з Назарета пережила у Своєму тілі драму смерті? Якщо ми думаємо про долю Марії, про Її єднання з Божественним Сином, то вірною видається позитивна відповідь: оскільки Христос помер, важко стверджувати, що Його Матір спіткала інша доля». Розвиваючи думку Франциска Сальського, Іоанн Павло ІІ говорив, що смерть Марії була «подією любові, яка привела її до Божественного Сина, щоб розділити з Ним безсмертя». Наприкінці Свого життя Богоматір так само, як і апостол Павло (й навіть більше ніж він) «бажала звільнитися від плоті, щоб назавжди з'єднатися із Христом (пор.: Флп 1:23)» Цит. за: Напюрковский С. Указ соч. С. 99..

Наведені висловлювання Іоанна Павла ІІ належать не до безпомилкового вчення, а до ординарного магістеріуму. А втім, вони мають високий авторитет у Католицькій Церкві. Його численні повчання (катехези) з питань маріології суттєво вплинули на розвиток сучасного католицького богослов'я.

Дискусія про ступінь участі Діви Марії у відкупному подвигу Христа

Прийняття маріологічних догматів у ХІХ-ХХ ст. спричинило богословську дискусію про ступінь участі Марії у справі відкуплення людства.

Перш ніж говорити про цю дискусію, слід зауважити, що в католицькому богослов'ї зазвичай розрізняють об'єктивне та суб'єктивне відкуплення. Під об'єктивним відкупленням розуміють примирення людини з Богом, досягнуте через жертву Христа, принесену на Голгофі. Під суб'єктивним відкупленням розуміють розподілення божественної милості, через яке об'єктивне відкуплення стає доступним кожній окремій людини.

Можна сказати, що в католицькій теології однозначно визнається участь Марії в суб'єктивному відкупленні (тобто в передачі людям дарів Божественної милості). Цей аспект служіння Богоматері в католицькому вченні позначається титулом Посередниця (лат. Mediatrix). Зокрема, в догматичній конституції ІІ Ватиканського Собору «Lumen gentium» зазначається, що Діва Марія після Свого взяття на небо, «Своїм різноманітним заступництвом... здобуває нам дари вічного спасіння... Тому Пресвяту Діву величають у Церкві Захисницею (лат. Advocatae), Помічницею (лат. Auxiliatricis), Споспішницею (лат. Adiutricis), Посередницею (лат. Mediatricis)» (LG 62) Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі / перекл. з лат. / Український католицький університет. Львів, 2014. С. 110..

Католицька Церква спеціально наголошує, що посередництво Марії «жодним чином не применшує гідності й дієвості Єдиного Посередника -- Христа -- й нічого не додає». Церква визнає лише «підпорядковане служіння Марії» (LG 62) Там само.. її посередництво Католицька Церква розуміє як участь у єдиному досконалому посередництві Христа. Тому «спасенний вплив Пресвятої Діви на людей. аж ніяк не стає на заваді безпосередньому єднанню вірних із Христом, а навпаки -- йому сприяє» (LG 60) Там само. С. 109..

У католицькому богослов'ї вельми поширеною є думка, що всі дари (всі види благодаті), які Господь подає людям, приходять до нас через посередництво Марії. Це посередництво охоплює все людство за винятком Христа і Самої Марії. Отже, благодать подається людству через Марію як через вторинну причину Див.: The New Catholic Encyclopedia: Second Edition. Washington: Gale, 2003. Vol. 9. P. 262..

Вчення про посередництво Марії має в Західній Церкві давню традицію. Як зазначав іще блаж. Августин, оскільки Марія є природною Матір'ю Христа, Вона стає і Матір'ю всіх, хто духовно з'єднується із Христом. Саме Марія подає всі духовні дари, яких потребують люди для спасіння (Da sancta virginitate. VI, 6). Бернард Клервоський писав, що Бог передав «до рук Марії повноту усякого добра. Такою є Його воля, щоб ми все мали через посередництво Марії» Цит. за: Kaldon S. Najswiзtsza Maryja Dziewica w wierze Kosciola. Mariologiczny komentarz do Katechizmu Kosciola Katolickiego. Krakow, 2006. S. 127..

У католицькому богослов'ї слова Ісуса, сказані Марії з Хреста: Жоно! Ось, син Твій. (Ін. 19:26), -- тлумачаться як вручення всього людства опікуванню Божої Матері. На цій підставі Марія зветься Духовною Матір'ю людства, через Яку ми отримуємо Божественну милість. Папа Іоанн Павло ІІ в катехезі від 24 вересня 1997 р. писав: «Як Матір і Посередниця, Марія подає Христу наші прагнення та прохання й передає нам Божі дари, постійно заступаючись за нас». В іншому своєму повчанні папа пояснював, що посередництво Марії випливає з її Божественного материнства. Богородиця «співпрацює із Христом в духовному відродженні людства» (катехеза від 1 жовтня 1997 р.) Kaidon S. Najswiзtsza Maryja Dziewica w wierze Koscioia. Mariologiczny komentarz do Katechizmu Koscioia Katolickiego. Krakow, 2006. S. 125-127, 121..

Важливе термінологічне уточнення вчення про Марію як Посередницю зробив папа Пій Х в енцикліці «Ad Diem Illum Laetissimum» того 1904 р.). Він називає Марію «Подателькою усіх дарів, які Ісус заслужив для нас Своїми смертю та кров'ю». І далі пояснює: «Ми зовсім не приписуємо Богоматері силу, яка продукує надприродну благодать; силу, яка ісходить від Одного Бога. Однак, оскільки Марія розповсюджує її на всіх і оскільки Христос з'єднав її з Відкупним діянням, Вона заслужила нам de congruo (лат. за відповідністю), як висловлюються теологи, те, що Христос заслужив нам de condigno (лат. за гідністю), і Вона є вищим служителем розподілення дарів» ХВ. № 405-406..

Хоча вчення про Божу Матір як Посередницю благодаті не є догматом, а втім його можна вважати загальновизнаним у Католицькій Церкві.

Останніми десятиліттями напружену дискусію в католицькому богослов'ї викликало вживання стосовно Богородиці терміна Співвід- купителька (лат. Coredemptrix). Уперше таке найменування Марії зафіксоване в латинській літературі наприкінці XIV ст. Проте лише з другої половини ХІХ ст. цей термін потрапляє до документів папського магіс- теріуму. Так, папа Лев ХІІІ в енцикліці «Iucunda semper expectatione» (від 8 вересня 1894 р.), присвяченій практиці розарію, писав, що через молитву розарію вірні отримують усі ті дари, які «Марія отримала як наша Співвідкупителька» (Iucunda semper expectatione. 2) Текст енцикліки розміщено на Офіційному сайті Ватикану за адресою: http ://w2.vatican.va/content/leo-xiii/en/encyclicals/ documents/hf_l-xiii_enc_08091894_iucunda- semper-expectatione.html.. Папа Бенедикт XV в посланні «Inter sodalicia» (від 22 березня 1918 р.) писав: « [Марія] настільки страждала і майже померла зі Своїм Сином, Який Страждав і Помирав, і настільки відмовилася від материнської влади над Своїм Сином заради спасіння людства й принесла Його в жертву (наскільки Вона могла), щоб задовольнити Божественну справедливість, що ми можемо справедливо сказати, що Вона відкупила людство разом із Христом» Acta Apostolkae Sedk. 10 (1918). P. 182. Цит. за: The New Catholic Encyclopedia: Second Edition. Washington: Gale, 2003. Vol. 9. P. 260..

Папа Пій ХІ у своєму виступі по радіо 28 квітня 1935 р. звернувся до Богоматері з такою молитвою: «О Мати любові та милосердя, Яка стояла поруч зі Своїм Сином, коли Він звершував відкуплення на вівтарі Хреста, і страждала з Ним як Співвідкупителька!.. збережи нас, молимо Тебе, та день у день примножуй плоди Його відкуплення та Твого співстраждання» L'Osservatore Romano.29-30.04.1935. Цит. за: The New Catholic Encyclopedia: Second Edition. Washington: Gale, 2003. Vol. 9. P. 260..

Папа Пій ХІІ в енцикліці «Haurietis aquas» (від 15 травня 1956 р.) писав, що «під час звершення справи відкуплення людства Пресвята Діва Марія, з волі Божої, так нерозривно була пов'язана із Христом, що наше спасіння походить від любові й страждань Ісуса Христа, з якими тісно пов'язані любов і скорбота Його Матері» (Haurietis aquas. 124) Текст енцикліки розміщено на Офіційному сайті Ватикану за адресою: http://w².vatican.va/content/pius-xii/en/encyclicals/documents/hf_p-xii_enc_15051956_haurietis-

aquas.html.. Хоча тут прямо і не вжито термін «Співвідкупителька», проте чітко сформульоване вчення про співучасть Марії у справі відкуплення людства (об'єктивному відкупленні).

У католицькій теології сьогодні немає єдності щодо доречності використання терміна «Співвідкупителька». Також пропонуються різні погляди на змістовне наповнення цього терміна. Ми оглянемо лише основні підходи до розв'язання цього питання Викладено за: The New Catholic Encyclopedia: Second Edition. Washington: Gale, 2003. Vol. 9. P. 259-263..

Одні богослови вважають, що говорити про участь Марії в об'єктивному відкупленні можна лише в тому розумінні, що Вона свідомо й добровільно зробила можливим прихід у цей світ Спасителя. Участь Марії у спасінні людства, отже, базується на її Богоматеринстві. З моменту Благовіщення Вона нерозривно пов'язана із Христом. Народжуючи Ісуса, даючи Йому Свою людську плоть, Марія стає співучасницею справи відкуплення. Але саме відкуплення здійснює тільки Христос. Цієї думки дотримувалися, зокрема, Генріх Леннерц (Heinrich Lennerz, 1880-1961) Lennerz H. De Beata Virgine. Rome 1957. P. 157-289., Вернер Гуссенс (Werner Goossens, 1899-1949) Goossens W De cooperatione immediata Matris Redemptoris ad redemptionem obiectivam. Paris, 1939., Джордж Сміт (George D. Smith) Smith G. D. Mary's Part in Our Redemption. New York, 1954..

Інші теологи, серед який німецькі богослови Генріх Марія Кестер (Heinrich Maria Kцster, 1911 -- 1993) Kцster H. M. Die Magd des Herrn. Limburg, 1954. та Отто Земмельрот (Otto Semmelroth, 1912-1979) Semmelroth O. Mary, Archetype of the Church. New York, 1963., дотримуються так званої рецептивної теорії (від лат. receptio -- сприйняття). Вони також наголошують, що об'єктивне відкуплення було звершено на Голгофі виключно Христом. При цьому можна говорити про участь Марії в цьому процесі в тому сенсі, що Вона, стоячи перед Хрестом, сприйняла плоди відкупного подвигу Свого Сина й зробила 'їх доступними для членів Церкви, яких Вона представляла на Голгофі.

Проте найпоширенішою є думка, згідно з якою Марія може бути названа Співвідкупителькою в тому розумінніі, що відкуплення було спільною справою Христа і Його Матері. Прихильники цієї думки наголошують, що Марія в найтяжчу хвилину життя Ісуса (на Голгофі) була поруч із Ним. Так само, як Адам і Єва колись спільно зруйнували божественний задум про цей світ, так само Ісус його відбудовує спільно з Марією. Як пояснював папа Іоанн Павло ІІ, «з'єднана із Христом і віддана Йому, Марія співпрацювала з Ним, щоб отримати милість спасіння для всього людства» (катехеза від 9 квітня 1997 р.) Цит. за: Kaidon S. Najswiзtsza Maryja Dziewica w wierze Koscioia. S. 135.. Це не означає, що Ісус виконує якусь одну частину цієї справи, а Марія іншу. Тут роль Марії полягає лише у згоді на Відкупне діяння Христа. Таким чином, участь Марії у справі нашого відкуплення найбільш виразно проявилась у «містерії Голгофи».

На підтвердження цієї думки зазвичай наводять висловлювання окремих латинських церковних письменників. Наприклад, Бернард Клер- воський писав, що жертва, принесена на Хресті, була не тільки жертвою Ісуса, але й жертвою Марії. Звертаючись у молитві до Богоматері, він промовляв: «Принеси в жертву Твого Сина, Найсвятіша Діво, і представ Отцю плід Твого черева. За наше примирення з усіма принеси святу жертву, приємну Богу». Арнольд Шартський (f після 1156), який був учнем і біографом Бернарда, навіть вбачав на Голгофі «два вівтарі: один у серці Марії, а другий -- у тілі Христа. Христос приносив у жертву Своє Тіло, а Марія -- Свою душу». Марія приносить Себе в жертву духовним чином у глибокому єднанні з Христом і просить про спасіння світу. «Те, про що просить Матір, Син підтверджує, а Отець подає», -- пише Арнольд.

Подібні думки можна бачити й у папському магістеріумі ХХ ст. та в документах ІІ Ватиканського Собору. Наприклад, папа Пій ХІІ в енцикліці «Mystici Corporis» (від 29 червня 1943 р.) писав, що Марія, «Яка була вільна від усякої провини, як особистої, так і прабатьківської, і була найтіснішим чином з'єднана зі Своїм Сином, на Голгофі принесла в жертву права Матері та Свою материнську любов, і як нова Єва принесла Його [Сина] Передвічному Отцю за всіх синів Адама, заражених його нещасним падінням» ХВ. № 407.. У конституції ІІ Ватиканського Собору «Lumen gentium» зазначається, що Марія, стоячи перед Хрестом, «тяжко страждала зі Своїм Первородним і материнською душею долучалася до Його жертви, з любові погоджуючись на заклання Жертви, що її Сама породила» (LG 58) Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965). С. 108.. Папа Іоанн Павло ІІ в катехезі від 17 вересня 1997 р. писав: «На Голгофі одночасно з жертвою Сина Марія робить свій материнський внесок у справу спасіння, який набуває форми болісного народження -- народження нового людства» Kaidon S. Najswiзtsza Maryja Dziewica w wierze Koscioia. S. 129-132..

Слід зазначити, що ті католицькі теологи, які обстоюють законність використання терміна Співвідкупителька, спеціально наголошують, що цей термін не означає зрівняння Марії з Христом, Який є нашим Єдиним Відкупителем. Діва Марія Сама потребувала відкуплення, яке й отримала від Бога через Христа. Католицька Церква спеціально наголошує, що Марії не можна засвоювати титул Священика (лат. Sacerdos). Цей титул стосується тільки Христа, який Єдиний приніс на Хресті жертву Свого Тіла й заслужив усі милості для людства (у тому числі й для Своєї Матері). Тому у справі об'єктивного відкуплення Марії належить лише другорядна та підпорядкована роль.

Рух за проголошення п'ятого маріологічного догмата

Ще з 1920-х рр. у Католицькій Церкві лунають заклики проголосити ще один (п'ятий) маріологічний догмат У католицькому богослов'ї вирізняють чотири «привілеї Марії», які також звуть чотирма маріологічними догматами: 1) приснодівство Марії, 2) Її святість, 3) Її Непорочне зачаття та 4) Її взяття в небесну славу з тілом і душею. про те, що Марія є Посередницею та Співвідкупителькою людства. Проте папа Пій ХІІ, який проголосив догмат про тілесне вознесіння Марії, відмовився офіційно проголошувати її Співвідкупителькою. Під час роботи ІІ Ватиканського Собору італійські, іспанські та польські єпископи виступали за проголошення нового маріологічного догмата, але Собор не став розглядати це питання.

В останні десятиліття ідея проголошення нового маріологічного догмата активно пропагується мирянським рухом «Vox Populi Mariae Mediatrici» (лат. «Голос народу Марії Посередниці»). Цей рух був заснований у 1991 р. професором Францисканського університету в Сту- бенвілі (штат Огайо, США) Марком Міравалле (англ. Mark Miravalle). У 1993 р. він видав книгу «Марія: Співвідкупителька, Посередниця, Заступниця» Miravaile M. Mary: Coredemptrix, Mediatrix, Advocate. Queenship Publishing, 1993., в якій закликав папу Іоанна Павла ІІ офіційно проголосити Діву Марію Посередницею, Співвідкупителькою та Заступницею народу Божого. Прихильники цього руху розгорнули по всьому світу збір підписів серед католиків-мирян на підтримку нового догмата. За їхніми повідомленнями, на сьогодні зібрано вже кілька мільйонів підписів. Крім того, М. Міравалле створив Міжнародну маріанську асоціацію, членами якої на сьогодні є близько 100 чоловік, серед яких католицькі єпископи, священики, богослови, ченці та миряни. Асоціація намагається пропагувати ідею догматизації «повної істини про Діву Марію».

Рух за проголошення нового маріологічного догмата спонукав Святий Престол до кваліфікованого обговорення цього питання. 18-24 серпня 1996 р. у Ченстохові (Польща) працював черговий Міжнародний маріологічний конгрес. Ці конгреси зазвичай проводяться раз на чотири роки. Їх організатором виступає Папська міжнародна академія маріоло- гії. Папська конгрегація доктрини віри офіційно звернулася до конгресу в Ченстохові з проханням висловитись щодо обґрунтованості й необхідності проголошення догмата про Діву Марію як Співвідкупительку, Посередницю та Заступницю. На виконання цього прохання конгрес створив комісію богословів з різних країн (усього 21 чоловік) на чолі з президентом Папської міжнародної академії маріології о. Паоло Ме- лада. Комісія підготувала декларацію, яка була прийнята конгресом Її повний текст див. в: Напюрковский С. Указ соч. С. 119..

У Ченстоховській декларації насамперед зазначалося, що найменування Богоматері Співвідкупителькою та Посередницею «є неоднозначними та можуть розумітися по-різному». Автори декларації припускали, що в ці терміни можна вкласти зміст, який відповідає вченню Церкви. А проте, ці найменування потребують подальших досліджень «у новій тринітарній, екклезіологічній та антропологічній перспективі».

Делегати конгресу закликали не відступати від богословського напрямку, схваленого ІІ Ватиканським Собором, на якому ці терміни не були догматизовані. Учасники Собору свідомо не вжили в конституції «Lumen gentium» термін Стввідкупителька, а титули Посередниця та Заступниця вживали з великою обережністю.

У декларації також підкреслювалося, що Римські єпископи від часів Пія ХІІ не використовували термін Стввідкупителька «в найважливіших документах їхнього учительства». Щодо терміна Посередниця, то ще в перші десятиліття ХХ ст. кілька богословських комісій за дорученням Папського престолу розглядали можливість його догматизації. В результаті було вирішено цього не робити.

Наостанок у декларації зазначалося, що проголошення нового догмата може ускладнити екуменічні контакти Католицької Церкви. Таким чином, Міжнародний маріологічний конгрес не підтримав ініціативу проголошення Діви Марії Співвідкупителькою.

Подібної позиції дотримувався й тодішній голова Конгрегації доктрини віри кардинал Йозеф Ратцінгер (у 2005-2011 -- Римський папа Бенедикт XVI). У 2000 р., відповідаючи на питання про можливість проголошення Діви Марії Співвідкупителькою, кардинал Ратцінгер пояснював, що термін Coredemptrix «занадто сильно відходить від мови Письма та отців і тому породжує непорозуміння». Кардинал наголосив, що згідно зі свідченнями Святого Письма, усі благодатні дари ми отримуємо від Христа. Це стосується і Марії, Яка все має від Бога через Свого Сина. Термін Співвідкупителька «буде приховувати цю першопричину. Вірна інтенція виражена тут у неправильний спосіб. Спадковість термінології стосовно мови Письма й мови отців сама по собі є істотним елементом у питаннях віри. Є просто недоречним маніпулювати мовою». Тому, як зазначав Ратцінгер, незважаючи на підтримку ідеї проголошення нового догмата з боку кількох мільйонів вірних, церковне керівництво не планує йти назустріч цим ініціативам Ratzinger Joseph, cardinal. God and the World: A Conversation with Peter Seewald. San Francisco, 2002. P. 306..

А втім, рух за проголошення п'ятого маріологічного догмата не припинився. Серед його симпатиків є і католицькі ієрархи. Зокрема, у 2006 р. п'ять кардиналів підписали звернення до папи Бенедикта XVI з проханням прийняти догмат про Богоматір як Співвідкупительку, Посередницю та Заступницю і таким чином «проголосити повну християнську істину про Марію». Це були кардинали: Телесфор Топпо, архієпископ Ранчі (Індія), Луїс Апонте Мартінес, колишній архієпископ Сан-Хуана (Пуерто-Ріко), Варкей Вітайятіл, Верховний архієпископ Ернакулам-Ангамалі, Предстоятель Сиро-Малабарської Католицької Церкви (Індія), Рікардо Відал, архієпископ Себу (Філіппіни) та Ернесто Корріпіо-і-Аумада, колишній архієпископ Мехіко (Мексика). Слід зазначити, що всі ці ієрархи були членами Міжнародної маріанської асоціації, створеної М. Міра- валле. Тому їхнє звернення фактично повторювало програмні тези руху «Голос народу Марії Посередниці». Однак звернення кардиналів не змінило ситуації. У Римі ідея проголошення нового догмата не знайшла підтримки Див.: Cardinals Hoping for a 5th Marian Dogma // Zenit. The world seen from Rome [Електронний ресурс] / URL: https://zenit.org/articles/cardinals-hoping-for-a-5th-marian-dogma/..

На завершення підсумуємо основні аргументи проти проголошення п'ятого маріологічного догмата.

1. Терміни Посередниця й навіть більше Співвідкупителька стосовно Діви Марії не є біблійними. Вони також не відповідають патристичній мові першого тисячоліття. Їх змістовне наповнення є неоднозначним. Тому догматизація цих термінів є недоречною.

2. У терміні Спів-відкупителька (лат. Co-redemptrix) префікс Со -- як у латинській, так і в сучасних мовах (англ. со-, укр. спів-') вживається на означення осіб, які разом щось роблять, або на означення певної дії, яка виконується спільно з кимось. Причому обидві особи в таких діях сприймаються як рівні. Наприклад: співавтор, співголовуючий, співіснування, співпраця (англ. coauthor, cochairman, coexist, collaboration) тощо. Тому термін Співвідкупителька сприймається як означення рівної спільної участі Христа і Марії в об'єктивному відкупленні. Незважаючи на пояснення богословів, що у справі спасіння людства Марії належить другорядна і підпорядкована роль, догматизація терміна Співвідкупителька може спричинити помилковий погляд на Богоматір.

3. Прийняття нового маріологічного догмата ускладнить екуменічний діалог Католицької Церкви передусім з протестантськими конфесіями, які чутливо ставляться до піднесення ролі Марії у справі спасіння.

Загалом противники п'ятого маріологічного догмата наголошують, що вчення про Богоматір добре висловлене в інших догматичних визначеннях і не потребує доповнень.

Размещено на Allbest.ru