Шептуха як магічна консультантка: передача знань і специфіка надання послуг (за експедиційними матеріалами з Північної Чернігівщини)

Annotation

Народна медицина - одна з тих гілок традиційного знання, які займають важливу роль в сучасному житті українців. Віра в можливість наслати хвороби та знахарство слугує символічною оболонкою соціальної структури, яка зберігається в групах традиційного типу. У містах натомість традиційні вірування сильніше піддаються видозмінам.

Польські соціологи медицини з 1990-х років вживають термін «немедичне лікування» на позначення самолікування, практики народних цілителів та інших спеціалістів, які займаються народною й нетрадиційною медициною. Таким чином знімається питання про статистично підтверджені причино-наслідкові зв'язки між хворобливим станом пацієнта й лікувальним ефектом [20, с. 227228]. Окрім цього, в антропологічній традиції усталився термін «магічний консультант» на позначення знахарів, відьом, шептух, шаманів, до яких звертаються з метою зняти або навести хворобу, а також здійснити контакти з потойбіччям. Терміни «немедичний спеціаліст» і «магічний консультант» у статті будуть вживатися синонімічно.

У цій розвідці пропонується аналіз специфічних компонентів надання послуг немедичного характеру, а також механізм трансмісії знань магічних консультантів на матеріалах експедиції до Північної Чернігівщини, що допоможе прослідкувати зміни, які сталися в народному сприйнятті явища знахарства за останні десятиліття.

Серед дослідників, які вивчали знахарство в контексті традиційної культури, були П. Чубинський [24], Б. Грінчен- ко [3], І. Трусевич [23], З. Болтарович [1], М. Толстой [22], О. Павлов [19], І. Колодюк (Ігнатенко) [4; 5], Дз. Ганус [2], Т. Агапкіна, О. Левкієвська та А. Топорков, які розробляли збірник «Поліські замовлення» [21] та інші.

Джерельною базою стали польові дані комплексної історико-етнографічної експедиції, зібрані у 22-х населених пунктах Семенівського та Новгород-Сіверського районів Чернігівської області влітку 2019 року. Збір інформації здійснювався методом усного опитування. Для проведення сеансів обиралися респонденти переважно старшого віку, які народилися або тривалий час проживали в обстежуваному населеному пункті. Було опитано 43 респонденти.

Потреба звернення до магічних консультантів залишається актуальною через відносно низький рівень доступу до офіційної медицини в сільській місцевості, недовіру до офіційних медичних установ, а також брак базових знань про роботу людського тіла. Окрім цього, дослідники вказують на посилення віри у знахарство в період підвищеної стресової активності. Так, існує кореляція між масовими гоніннями на відьом у Європі та періодом їх виникнення в роки війн, епідемій, голоду тощо [25, с. 341-342].

Масштабне опитування в Польщі підтвердило, що до немедичного лікування звертаються також через недостатній рівень емпатичного сприйняття лікарів у стосунках із пацієнтами та психотерапевничний ефект, який клієнти отримують під час сеансів немедичного лікування [20, с. 228-231].

З лікувальною метою звертаються не лише до лікарів, але й до немедичних спеціалістів, яких називають знахарка, шептуха, бабка. До їхньої компетенції належать такі практики, як читання лікувально- магічних текстів, традиційне заговорення хвороб (здебільшого магічного характеру) із застосуванням викачування, спалення, виливання тощо. Зібрані матеріали засвідчують, що на Поліссі найбільш розповсюдженими є звернення до немедичних спеціалістів щодо ляку й зурочення, тому побутування цих уявлень є дуже широким [4, с. 66-69].

Передача знань щодо того, як шептати або глядіти чи гомоніти оточена різноманітними прескрипціями. Найбільш поширеною є заборона розповідати магічні тексти стороннім людям. Вважається, що після цього замовляння втратять свої лікувальні властивості. Через це деякі магічні консультанти охоче погоджуються ділитися інформацією про специфіку проведення не- медичних сеансів, але не самими текстами.

Інші ж вважають, що молитви - так на Північній Чернігівщині називають замовляння - втрачають силу, якщо передаються старшим за віком людям: «А старшему нє [можу передати - Д.А.], я тади нє буду памагать» [17, арк. 35].

Найпоширенішою моделлю передачі знань є спадкова. Серед опитаних респондентів майже всі дізнавалися молитви від близьких родичів (баба, мати, тітка, свекруха). Свої знання знахарі передавали по роду, відчуваючи наближення смерті «ілі пєрваму, ілі паслєднєму» [17, арк. 33]. Інколи - просто близьким людям.

Вважалося, що якщо старша людина в сім'ї ще практикує, то молодша не має сили лікувати: «Ну када бабушка і мама моя людям памагалі, я ні знала цьой малітви. Як вани павміралі, і я тяпєрь магу знать. А тади всьо равно, хоть би я читала, хоть нє читала, ана нє памагала б. Патаму шо ана читала. Мама читала. Да єй тож багата дітєй вазілі всякі всі, хаділі» [12, арк. 13].

Вирізнявся спосіб передачі знань у с. Костобобрів, де для виконання цієї дії йшли до лазні: «Дак бабушка мінє пєрєдала - пашлі в баню, паміліся, сєлі на пєч, ана мінє отако [навхрест - Д. А.] палажила рукі і мінє прачітала <...> І я утром устала і знала цю малітву» [12, арк. 12-13]. Такий мотив імовірно може мати кореляції з російськими культурними впливами, де баня сприймалася як особливий локус.

Дослідниця російської традиційної культури Неоніла Кринична відзначала: «баня сприймалася як певний сакральний простір (доброзичливий і шкідницький), де здійснюється таїнство переходу до важливих етапів життєвого циклу. Тут панує ідея кругообігу, що стирає межі між життям і смертю, буттям і небуттям, реальним і потойбічним світами... профанним і сакральним часом, між минулим, теперішнім і майбутнім» [6, с. 75].

Нерідко саме баня ставала місцем магічного впливу потойбічних сил на людину. Зокрема, у лазнях знахарі могли проводити сеанси лікування. Поширеними були й ворожіння у цьому локусі [7, с. 31]. Ці практики були розповсюджені на території Росії, проте ізоглоса «баня як межовий локус» заходить і на прилеглі українські території.

Існує також уявлення, що не кожна людина може займатися шептанням: «Не каждаму дано ад Богом читать, бо ш не памагаєт» [15, арк. 56]. Тобто побутує вірування, що не кожна людина, навіть якщо вона знатиме молитви, може допомагати іншим людям.

Нами не було зафіксовано наративів про передачу знань за певну плату. Проте такий спосіб фіксували на інших територіях Полісся (зокрема, на Житомирщині) [5, с. 136].

Шептанням (відчитуванням молитви) здебільшого займалися й продовжують займатися старші жінки нефертильного віку. Подекуди магічні консультанти висловлюють небажання передавати свої знання далі. Дехто пояснював це незацікавленістю своїх молодших родичів, які вже в це не вірять. Проте, деякі стверджували, що родичі (або вони самі для своїх рідних) не хотіли б займатися такими практиками, бо знахарі беруть хворобу на себе.

Особливо популярною в окреслених селах є практика записувати молитви в зошит, проте ставлення до цього неоднорідне. Частина опитаних схиляються до думки, що треба запам'ятати тексти з першого разу: «І ана [баба, яка була шептухою - Д.А.] у мєня щє я в дєтцтвє була, і ана мєнє праказала адін раз. Єслі я за єє запомніла, знач, мнє було польза. Єслі я нє запомню, там, напрімєр, там напішут всякіє там знаєш шо всьо па кніжкам, па тєтрадках, і па тєтрадках єслі я виучю па тєтрадках - мнє нічога нє палучіцца. В любой бабкі нє палучіцца. Ти далжна тольки ат бабки узнать ат другой, ат старєнькай, тока ат старєнькай» [18, арк. 75].

Специфіка проведення сеансу. Під час сеансу магічні консультанти дотримувалися загальних правил: спочатку молилися «Отче Наш», а пізніше три або дев'ять разів промовляли спеціальне замовляння.

Зараз у більшості спостерігається розмиття уявлення про усталений час проведення сеансу. Інколи радять приходити ближче до вечора. Дехто ще дуже слідкує за тим, на яку фазу місяця вишіптувати. Так, «на маладику ни шепчать», бо місяць ще росте, тож вважають, що і хвороба буде розвиватися. Тому намагаються проводити сеанси на спадний місяць. Деякі хвороби радять вишіптувати тричі «на молодом мисяци, і таді на рухном, і на старом» [9, арк. 9]. немедичний магічний послуга знахарство чернігівщина

Під час читання магічних текстів шептуха тримає в руці освячену сіль, яка потім спалюється в печі. Цей атрибут згадується повсюдно: «Соль я держу, там дадолу її паплюю, кину туди на припечак і всьо. [щобзгоріла - Д. А.] <...> Того шо вана з чалавєка збирає, соль. <...> Вона забирає з чоловіка цеє все... <...> Нє, я тільки уже як кончу шептать, так плюю йою. Кругом чєлавєка» [13, арк. 43-44].

Дехто працює з сіллю та хлібом, який зазвичай приносять шептусі пацієнти: «І з хлібцем і з солькой. На сольку ж осьо обводю і гледю [з тім'ячка починаючи - Д.А.] <...> І скрозь. А тоді вже цюю сольку я в бумажечку і спалюю» [11, арк. 20]. Головна мотивація в цих діях - перенесення хвороби на сіль чи хліб, які потім мають спалитися. Як спалюється сіль у печі, так і з нею спалюється недуга.

Спорадично вірили, що дієвішою є молитва «чужому», а не комусь із своєї родини («своїх»). Поширені також вірування, що не від кожного цілителя є помічною молитва, за свідченнями респондентів, «кров не прилю- била» [11, арк. 24], тож у такому випадку вважали, що потрібно звернутися до трьох різних шептух/шептунів. Вважають, що йти з проблемою треба якнайшвидше, щоб вона не задавнилася.

Перед сеансом чи просто з профілактичною метою (відновити сили) магічні консультанти читають молитви. Шептуха з села Жадове перед початком сеансу молиться: «Я прашу Господа Бога Ісуса Хреста і Діву Марію. Ісуса Хреста прашу, таді Миколу Спасителя, Нікалая. Нікалай Спаситель, Нікалай.Угоднік і таді Діву Марію, і Ісуса Христа, який стоїть у ногах. <...> А таді вже малю Госпада Бога, прашу і малітву читаю сама сабі» [10, арк. 6]. Під час промовляння шептуха використовує сіль. Вона тримає її в руці й проводить нею по тілу людини, починаючи з голови, а «таді вже ж сільку сю як пагладю, дак у піч укидаю» [10, арк. 6].

Оскільки ляк є найрозповсюдженішою проблемою, з якою звертаються до послуг шептух, то існує кілька варіантів проведення сеансу. Одні спеціалісти під час промовляння молитов енергійно водять руками «па га- лавє і па всєму тєлу» [17, арк. 34], символічно скидаючи недугу з тіла клієнта. Інші дають пити свячену воду: «Єй нада, єслі вот іспужался чи шо, в руку валіць цьой вади святой, кавтануть, а тади тако трі рази [умитися - Д.А.]. Ні той, нє нада витірать. Пад пахамі, пад калєнкам [побризкати - Д.А.]» [мат Костобобрів, арк. 11].

Шептухи активно застосовували хліб під час сеансів зняття ляку, який потім віддавали собакам: «Я пачітаю, ну, бяру ж хлєба кусочєк, самій вєрхній, скаріначку і важу хлєбам, і чітаю. <...> Сабакє[потім віддати - Д.А.] <...>, штоб атгавкала [17, арк. 38]. Собака має з'їсти хліб, який виступає місцем, куди шептуха переносить ляк під час сеансу.

Також використовують свячений ніж: «Дак та із ножам, найде сучок, услин в неї був, на сучку услин, із ножем, чую, що читає Отче наш із ножем повадила там кала дитяти па сучку па тим ножем, пастукала: «Йди, буде ловко». І принесу дитя - так, як треба: ляже й спить» [9, арк. 17]. Гострі металеві предмети часто використовуються як апотропеї від нечистої сили або як засіб боротьби з нею. Свячений ніж також беруть під час вичитування замовлянь від лишаїв. Ним водять по колу навколо лишая, читають молитву й спльовують. Плювання так само слугує одним із ключових апотропейний актів, які повинні відлякати нечисту силу й захистити людину. До того ж, виконуючи таку ритуальну дію разом з вимовлянням замовлянь, «плювання слугує своєрідним закріпленням, яке призначене посилити дію ритуалу або магічного тексту» [8, с. 70].

Деякі шептухи можуть бачити причину дитячого ляку у воді: «Вона само якось на воду гледить і як читає, рукою водить і те їй паказує, вана разказує. Вроді паказує, як сабака, дак сабака видна на ваді» [14, арк. 60]. У цьому випадку вода виступає як традиційний портал між світами.

Іншою проблемою, з якою досить часто звертаються до шептух, є виведення бородавок. Найпоширенішим способом є зав'язування утворень нитками. Потім клієнт має закопати нитку в місці, де та швидко згниє: «Прийдеш дадому, дак в навоз закопав і нитка згнила, і бородавки пройшли» [11, арк. 6]. Як бачимо, тут спрацьовує принцип контазіоної магії. Нитка, якою обмотували бородавки, згниває - і з нею пропадають і утворення на шкірі.

Одна з магічних консультанток розповідала, що відсилала людину з рясними бородавками до іншої шептухи, яка мала більш вузьку спеціалізацію. Остання вирішила проводити сеанс на пеньку: «Харашо, пашлі на гарод, якись там пень гнилий - на пень. І там на пню, щось вона шептала» [16, арк. 14]. Респондентка відмовилася йти споглядати процедуру, бо вважала, що тоді молитви можуть не подіяти. Тут прикметним стає місце проведення сеансу. Пеньок у традиційній культурі сприймається як місце зв'язку з тим світом. Пригадаймо казку про Оха, де духа викликали саме таким чином - через сідання на пеньок.

Серед оповідей магічних консультантів досить поширеним є мотив власного нездужання після прийому відвідувачів, оскільки побутує уявлення, що хвороби переходять від клієнтів на шептух: «А таді вже як от із людей, то що, дак таді мені так гавкаєцця теє, шо не дай Бог! Просто мині, я ж із чєлавєка витягую всю ж неприятнасть усю» [10, арк. 7].

Одні говорять про необхідність відновити сили звичайною молитвою «Отче наш», інші п'ють свячену воду або ставлять свічку за своє здоров'я в церкві: «Праходе время і отчітуєца ж ілі в церкву... Заказуєш а здравії» [15, арк. 53-54]. Це слова знахаря-костоправа, який на момент запису інтерв'ю вже понад рік не займався лікувальною діяльністю. Він пояснював це тим, що мав реабілітовуватися 9 днів після серйозних пацієнтів: «тряпкой лежишь: ни работы, ни заботы» [15, арк. 50].

Інша спеціалістка лягає після сеансу й читає сама до себе молитву, поклавши під спину звичайний ніж: «А то жмінє так плоха було! Била так плоха, шо я ні засну, ні умру. Хоть шо хоч дєлай. Патаму ша таму чєлавєку здорава надєлана, чи шо, і як пагляжу, то мнє плоха. <...> Малітву цю во длінную [читає, поклавши ножа під спину - Д.А.]. <...> І Отче наш у канце. <...> А тади його [ніж - Д. А.] витягую і лажу на мєста» [12, арк. 36]. Такі дії можуть символізувати перекидання хвороби на апо- тропей, який її має знешкодити.

Стосунки між магічними консультантами та їхніми клієнтами часто передбачають певні ритуали подяки. Усталеним є правило, що клієнти за роботу шептухи чи костоправа мають щось принести: «Ну, людина сама буде знать, шо є, те вона й принесе. В аснавном, буханку хліба ж далжна нести, абезательно хліб. Вана далжна з хлібам прийти. <...> Ну вани тепер уже люди, хто канфету принесе, но кались от, як до свекрухи хадили, таді ж як грошей таких же не було, хто хусточку хто ніс, хто буханочку хліба, це і все. <...> Єслі шепчеш, ти не будеш і казать ва-первих, шо ти “давайте мені грошей скіки, яку суму”. А як у чалавіка немає? Єслі, ну як? Ну нема в людини капійки? Вана йде, буханочку хліба тіки пакладе на стіл, і все. А було шо і хліба не кладуть. Було пол-кусочка принесе. Ну як нема в людини» [14, арк. 80]. Серед шептух не прийнято відмовляти, якщо не подякують за роботу. Гроші беруть нечасто. Зберігається уявлення, що їх не можна брати в руки. Зазвичай просять покласти на стіл. Неприйнятною вважається відплата горілкою.

Наприкінці сеансу зазвичай тричі хрестять клієнта й читають «Отче наш»: «Я людину па три рази хрест палажу, а таді вже й сабі три рази плюну і кажу - ідіть із Богом [10, арк. 8]. Також можуть хрестити ворота або двері на безпечну дорогу.

Серед особливих етапів сеансу варто виокремити такі: підготовче читання «Отче наш» і звернення до Бога й святих; проведення ритуалізованої практики з лікувально-магічною метою; ритуал подяки за роботу магічного консультанта; проводжання клієнта; відновлення стану шептухи після завершення роботи з клієнтом. Цей етап передбачає пиття свяченої води, читання молитов, лежання на ножі тощо.

Таким чином, базуючись на записаних свідченнях, можна констатувати трансформацію способів передачі знань про власне ремесло серед магічних консультантів. Закріплюється уявлення про припустимість використання записаних текстів замовлянь, усталюються вірування в можливість розповідати про ці практики іншим людям, виокремлюється практика грошової подяки. Водночас сама структура сценарію лікувально-магічних сеансів зберігає певну стійкість і зв'язок із традиційними народними практиками. Наприклад, під час проведення сеансів лікувально-магічного характеру шептухи продовжують використовувати традиційні для української народної культури апотропеї, як-от сіль, плювання, спалення, металеві предмети, молитви. Тож немедичні спеціалісти зберігають у своїх практиках як традиційні уявлення, так і піддаються адаптації до сучасних реалій, особливо в контексті практик подяк і передачі знань.

Джерела

Чернігівської області. АА ДНЦЗКСТК, ф. Семенівка-2019, од. зб. Д. Анцибор, АФ-Д.3.