Феноменологія світла та кольорів у релігійних традиціях

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ СВІТЛА ТА КОЛЬОРІВУ РЕЛІГІЙНИХ ТРАДИЦІЯХ

Пасічник О.С., кандидат філософських наук, доцент кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Україна, Київ

Сакральне сприйняття світла та кольору притаманне всім без виключенням релігійним традиціям та віруванням. Мета даного дослідження - простежити, наскільки це можливо, витоки та особливості такого сприйняття. Об'єктом дослідження є сприйняття світла та кольору в межах релігійних традицій, предметом - доктрини, що описують їх в цих релігійних традиціях. Можемо виокремити наступні типи суб'єктивного досвіду ієрофанічного світла:

1) Світло, настільки сліпуче, що в певному розумінні знищує оточуючий світ (апостол Павел).

2) Світло, яке перетворює оточуючий світ, не знищуючи його: інтенсивне надприроднє світло, що осяює матерію до самих глибин, але не знищує її форм. Різновид райського світла, що відкриває світ таким, яким він був в період початкової досконалості. Як правило такий тип світла включено до досвіду містиків. 3) Осяяння (кауманек) ескімоського шамана. Здатність бачити справжню структуру Всесвіта. 4) Розрізняти також треба світло, яке проявляється як особиста присутність божества і світло, що показує безособистісну сакральність.

Також, можемо виокремити основні характеристики феномену світла (в релігієзнавчому контексті): 1) Світло як уособлення начала, що творить, таким чином буття постає через опосередкованість світла. Можемо згадати з цього приводу тибетські легенди, згідно з якими космос і люди виникають зі світла (цікаво, що згідно з цим міфом спочатку були світлоносні істоти без пристрастей, які дивним чином розмножувались. Але коли з'являються інстинкти, стається деградація людей). Світло, таким чином, може виступати і антиподом сексуальності. Для прикладу, в деяких американських мовах цнотна дівчина перекладається як «та, що не зазнала сонячного удару». 2) Світло як втілення ієрофанії. Через опосередкованість світла розкривається безсмертя духовної субстанції. Варто зазначити в цьому відношенні фізіологічність таких уявлень, адже зафіксовано наявність сліпучого світла в стані клінічної смерті. 3) Світлонасиченість постає як трансценденція будь-якого стану, який уможливлюється через переживання внутрішнього світла. Внутрішнє світло представлене як миттєве, раптове осягнення буття.

Ключові слова: світло, колір, пітьма, релігія, веселка, золото, сонце.

The phenomenology of light andcolors in religious traditions

Pasichnik O.S., candidate of philosophical sciences, Associate Professor Department of religious studies Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv)

The sacred perception of light and color is present in all religious traditions and beliefs without exception. The aim of this study is to trace the origins and peculiarities of such perception as far as possible. The object of this study is the perception of light and color within religious traditions, while the doctrines that describe its place within religious traditions serves as the subject of this research. It is also important to establish the origins of the notions related to the sacredness of light and color within the boundaries of religious worldview.

We may single out the following types of subjective experience of hierophantic light: 1) Light so blinding it disintegrates the world around it in a certain way (Paul the Apostle); 2) Light that transforms the surroundings while preserving them - intense and supernatural, it illuminates the matter to its very core without destroying its form; a sort of heavenly light which shows the world as it used to be during initial perfection. This type of light is usually featured in mystics' experience. 3) Enlightenment (aka kaumanek) of an Inuit shaman that grants the ability to see the true structure of the Universe. 4) There is also light that signals of the personal presence of a deity as well as light that reflects impersonal sacredness.

We may also single out the main traits of light as a phenomenon within religious context: 1) Light as personification of a beginning and creation; therefore, existence materializes through the mediation of light. This is exemplified in Tibetan lore in which both space and people appear from the light - what is interesting is that according to this belief humans were preceded by light-bearing beings without desires which managed to reproduce through some mysterious means; however, human corruption came about after instincts have appeared). As such, light may be considered as an antipode to sexuality. For example, in certain Native American languages a virgin girl is defined as “she who hasn't suffered a sunstroke. 2) Light as the embodiment of hierophany. The mediation of light reveals the immortality of spiritual substance - which indicates physiological nature of such beliefs, for example reports of blinding light while going through clinical death. 3) Luminosity appears as transcendence of any kind which can be achieved through experiencing inner light - presented as a sudden and abrupt comprehension of existence,

Keywords: phenomenology of religion, light, color, darkness, religion, rainbow, gold, the Sun.

Сакральне сприйняття світла та кольору притаманне всім без виключенням релігійним традиціям та віруванням. Мета даного дослідження - простежити, наскільки це можливо, витоки та особливості такого сприйняття. Об'єктом дослідження є сприйняття світла та кольору в межах релігійних традицій, предметом - доктрини, що описують їх в цих релігійних традиціях. Також ми вважаємо важливим встановити витоки уявлень про сакральність світла та кольору в межах релігійного світосприйняття.

Феномен світла, його сакральний смисл. Амбівалентність світла.

З фізичної точки зору світло є результатом сонячного випромінювання, це те, що через опосередкованість Сонця розповсюджуються в просторі і схоплюється зором. Світло може розумітись як наслідок інтервенції сакральності в профанний світ, результатом якого є забезпечення життєдіяльності світу [6]. Традиційно прирівнюється до духа [4, с. 455]. Світло може розумітися як прояв моральнісності, інтелекта. Варто зазначити, що білий колір символізує єдність всього з усім, однак про символіку окремих кольорів - далі.

Варто зазначити, що досягти максимуму світла можна лише спочатку поринувши в сферу мороку, а отже небуття, відсутності енергії. В цій сфері відбувається накопичення енергії для виходу в світло. Саме за цим принципом побудовані ініціальні обряди - спуск в темряву, печеру, символіка нового народження (можемо згадати в цьому контексті народження Христа або навернення апостола Павла) [6 с. 117].

М. Еліаде, наприклад, миттєвість духовного осяяння порівнює з блискавкою. Люди, які загинули від блискавки, вважаються такими, яких взяли боги блискавки. Ті, хто вижив - змінюють життя [3 с. 102]. Він наводить приклад, коли один якут, який безболісно переніс блискавку, розповідав, що Бог спустився з неба, розрізав його тіло на частини, потім - воскресив (як бачимо, в даній історії наявні риси ініціації). До речі, цей якут став шаманом. Сліпуче світло блискавки викликає духовне переродження, в результаті якого виникає яснобачення. У ескімосів такий тип яснобачення називається «осяяння» (кауманек), без нього людина не може стати шаманом. Це - «таємниче світло, яке шаман раптово відчуває в тілі, всередині голови, в мозоку, маяк, що неможливо описати, світлоносний вогонь, що дає можливіть бачити в темряві, як в прямому так і в переносному значенні, бо тепер він здатний навіть з закритими очами бачити в темряві та події майбутнього, тайни інших людей. Основні моменти кауманека: 1) осяяння - результат довгої підготовки (за виключенням блискавки в буквальному значенні), але завжди настає раптово, як «спалах блискавки»; 2) мова йде про внутрішнє світло, яке відчувається в усьому тілі, але більше за все - в голові; 3) коли переживають вперше - супроводжується досвідом піднесення вгору; 4) одночасно - і особливо гарний зір і яснобачення. Можемо пригадати в цьому контексті і ініціацію австралійських цілителів. Байаме, покровитель ритуалу ініціації - істота, з очей якої випромінюється світло. Варто констатувати зв'язок між надлишком світла і станом надприродньої істоти. Також відмітимо роль кварца при церемонії, який вважається у австралійських тубільців ствердлим світлом.

В Індії розповсюджено уявлення про світло як про начало, що творить. Буття проявляється за посередництвом чистого Світла і людина знайомиться з буттям завдяки досвіду надприроднього світла. Як стверджує Чхандогьяупанішада: «світло, що сяє по той бік цього Неба, по той бік всього існуючого, в найвищих світах, за якими вже нема більш високих, насправді є тим самим світлом, що сяє всередині людини» [ІІІ, 13,7]. Світло ідентичне буттю та безсмертю. Йога як підготовка, різні школи згадують про явлення внутрішнього світла. Основні риси індуїстського уявлення про світло:

1) найбільш адекватне явлення божества за допомогою світла;

2) ті, хто піднявся на високий ступінь духовності самі здатні випромінювати світло;

3) космогонія може бути уподібнена світовипроміненню.

В усіх релігіях, розповсюджених на території доісламського Ірану наявний антагонізм Світло - Пітьма. Відповідно, мудрість, святість асоціюється з сяянням. Заратуштра в череві матері останні три дні до народження випромінював таке сяйво, що воно освітлювало все селище його батька. Світлові епіфанії зороастризму (в першу чергу - Зірка) як знаки, що віщують народження Спасителя пізніше запозичили християни.

В дуалістичному маніхейському вченні весь світ - суміш протилежних елементів, які зводяться до двох: добро-зло, світло-пітьма и т. д. [1, с. 71]. Співвідношення сил Світла та Пітьми в світі змінювалось протягом різних періодів. Спочатку існувала ідеальна рівновага, Світло розташовувалось вгорі, а Пітьма - внизу, вони були прообразами легкого, світлого, чистого неба та важкої, темної, забрудненої землі. Потім настав другий період - проміжний, сучасність, коли початкова рівновага порушилась (чому саме - невідомо, але, звісно, з вини Пітьми. В таких випадках згадується відома українська приказка про невістку). Світло та Пітьма змішались, одне проникло до іншого і між ними почалась боротьба зі змінним успіхом. Коли ж настане третій період (епоха) - сили Світла остаточно переможуть. Людина - творіння Сатани. Побачивши небесного Адама, Сатана був вражений його красою, і вирішив собі створити щось подібне. Пропонує своїм духам зібрати частинки світла і обгортає їх матерією [1, с. 74]. Людина перевершує собою всі тварі і рослини (оскільки в ній найбільше світлих частинок). Людина являє собою душу, заключену в кайдани плоті. Душа, не зважаючи на небесне походження, примусово заганяється в тіло, відчуває себе як у в'язниці. Створивши людину, Сатана намагається приховати від неї таємницю душі, і тому забороняє людині вживати плід з дерева пізнання. Ісус з'являється на землі в образі змія і спокушає людину. Втім, в даному контексті ця історія цікавить нас виключно як іллюстрація ролі світла в маніхействі. Як бачимо, ця роль важлива і божествена.

Подібного дуалізму позбавлений іудаїзм Світло не ототожнюється в цій релігії з Яхве і не мислиться як божествена сила: світло сотворено Богом, і це не є світло Сонця, оскільки його сотворено на четвертий день [Бут. 1:317]. Відповідно, пітьма не постає супротивником Бога. Втім, і тут світло постає як щось хороше. Зазначимо наступні особливості ідеї світла в межах іудаїзму:

1) ідея світла включена в поняття божественої слави, зустріти Яхве - означає проникнути до Світла Слави;

2) Адам був сотворений як світозарна істота, але гріх позбавив його Слави;

3) коли-небудь Слава знову з'явиться разом з Месією, який буде сяяти як Сонце;

4) у праведників в майбутньому світі будуть світозарні обличчя;

5) коли Мойсей зійшов з гори Синай, його обличчя було настільки сяючим, що народ злякався.

Можемо виокремити наступні типи суб'єктивного досвіду ієрофанічного світла:

1) Світло, настільки сліпуче, що в певному розумінні знищує оточуючий світ (апостол Павел).

2) Світло, яке перетворює оточуючий світ, не знищуючи його: інтенсивне надприроднє світло, що осяює матерію до самих глибин, але не знищує її форм. Різновид райського світла, що відкриває світ таким, яким він був в період початкової досконалості. Як правило такий тип світла включено до досвіду містиків.

3) Осяяння (кауманек) ескімосського шамана. Здатність бачити справжню структуру Всесвіта.

4) Розрізняти також треба світло, яке проявляється як особиста присутність божества і світло, що показує безособистісну сакральність.

Таким чином, можемо виокремити основні характеристики феномену світла (в релігієзнавчому контексті):

1) Світло як уособлення начала, що творить, таким чином буття постає через опосередкованість світла. Можемо згадати з цього приводу тибетські легенди, згідно з якими космос і люди виникають зі світла (цікаво, що згідно з цим міфом спочатку були світлоносні істоти без пристрастей, які дивним чином розмножувались. Але коли з'являються інстинкти, стається деградація людей). Світло, таким чином, може виступати і антиподом сексуальності. Для прикладу, в деяких американських мовах цнотна дівчина перекладається як «та, що не зазнала сонячного удару».

2) Світло як втілення ієрофанії [6]. Через опосередкованість світла розкривається безсмертя духовної субстанції. Варто зазначити в цьому відношенні фізіологічність таких уявлень, адже зафіксовано наявність сліпучого світла в стані клінічної смерті [7].

3) Світлонасиченість постає як трансценденція будь-якого стану, який уможливлюється через переживання внутрішнього світла. Внутрішнє світло представлене як миттєве, раптове осягнення буття [3, с. 455].

Символіка кольорів в релігійних традиціях

Колір являє себе як матеріалізоване, оформлене явлення світла. Символіка кольору розповсюджена, вона широко використовується в богослужінні, геральдиці, літературі, образотворчому мистецтві [4, с. 549]. Загальноприйнята класифікація: теплі, стимулюючі кольори (червоний, помаранчевий, жовтий, в широкому розумінні - білий) та холодні, гальмуючі кольори (синій, індиго, фіолетовий, в широкому розумінні - чорний), зелений - в проміжному стані, одночасно до обох груп. Сакральна символіка кольору зазвичай виводиться з одного з таких джерел: 1) внутрішні властивості кожного кольору, що приймаються інтуїтивно за певний об'єктивний факт; 2) символ планети, що традиційно приписується цьому кольору; 3) зв'язки, що виводяться за допомогою логіки [4, с. 550].

Надавання кольорів певним психічним функціям (на чому наполягають юнгіанці) змінюється в залежності від культури або групи людей, а іноді - і від людини, однак як правило можемо простежити наступні особливості: синій, колір чистого неба, символізує мислення; жовтий - колір віддаленого сонця, що проливає промені в темряву - інтуіція (що осяює як спалах блискавки); червоний, колір пульсуючої крові та вогню - хвилювання та вибухи емоцій; зелений - колір сприйняття [4, с. 551].

Варто зазначити ще символіку кольорів в межах середньовічної алхімії. Три стадії великого алхімічного перетворення (символ духовної еволюції): 1) первинна матерія (чорний - бродіння, гниття, затемнення, каяття); 2) ртуть (білий - просвітлення, сходження, одкровення, прощення); 3) сіра (червоний - страждання, любов, сходження). Мета - створення філософського каменя (золотий - слава) [4, с. 554-555].

Тепер розглянемо сакральне значення окремих кольорів.

Білий, світлий колір, розуміється як втілення конструктивних сутностей [2, с. 332]. Синонім зі світлом. Так, біла троянда - синонім цноти, біла лілія символізує собою чистоту, велич. В іконографії білий - колір світла і слави Христа. В іконописі терміном «пробіли» позначають божествене світло. З металів білий асоціюється зі сріблом, з небесних тіл - з місяцем. Колір чистоти, святості, досконалості, божественої мудрості. В Японії білий - колір трауру. Це природньо, оскільки це може бути і колір смерті, переродження (розчиненість усього у білому). Відповідно білий саван має той самий символізм що і білий одяг на весіллі (і там і там перехід до нового статусу). Загальноприйняте протиставлення білого з чорним кольором [2, с. 333].

Чорний колір в більшості релігійних традицій виступає як уособлення смерті, ночі, розпачу, завершення, зла, гріха, втілення деструктивних сил і сутностей. Колір хаосу, жалоби, чаклунства, магії [2, с. 332]. Втім, цікаво що в геральдиці він символізує розважливість, мудрість. В алхімії - відсутність фарб, розчинення. В іконографії - скорбота, пекло, все що походить від Сатани. Білий можна зафарбувати чорним, але не навпаки. Диявол чорного кольору бо в ньому відсутні прояви добра і світла.

Червоний колір символізує стихію вогню, пов'язаність зі світлом і теплом. В римській релігії - війна, Марс (як і в астрології). Чоловічий активний принцип. Колір підтримки життя, те що пульсує в крові (одночасно це може бути і смерть, оскільки захід сонця має такий колір). Колір небезпеки. Символ любові, метафора серця. В іконографії - позначення мучеництва, страждання, жертовності, очищення. Символ храмових повій. Апокаліпсис: Іоанн бачив блудницю в багряниці [Одкр. 17:4-6]. Червоний і чорний - колір диявола в середньовічному сатанізмі.

Пурпурний колір - синтез червоного і синього. Уособлення величі, слави, влади. У греків і римлян носити його мали право лише імператори, судді, полководці. Як поєднання любові (червоний) і правдивості (синій), що є уособленням ідеалу царя. Колір царської гідності. В іконографії - для позначення спідніх риз Христа і верхніх - Богородиці. В християнській традиції також - уособлення відпущення гріхів, покаяння, скорботи.

Жовтий - символ сонця, світла, тепла. Оживляючий, очищаючий колір. Символ влади, що претендує на сакральний статус. Одкровення, премудрість божа. Даоські ченці часто були в жовтих капелюшках. Також це колір цноти. В християнській іконографії - позначення дій Святого Духа (ледь помітні жовті промені). У середньовіччі - колір зради, брехні, ревнощів. Зображення євреїв в жовтих одежах (бо вони зрадили Христа). За наказами королів - комірці жовтого кольору, в цьому ж ключі можемо згадати і жовту зірку у німецьких нацистів. Засуджених інквізицією одягали в жовті одежі. В церковному мистецтві жовтим кольором зображували Каїна та Іуду.

Золотий - символ незмінності, постійності, вічності, непохитності. Храми золотого кольору. Золотий колір символізує собою безсмертя, славу [4, с. 222-223]. Символіка страждання - очищення золота від домішок. В алхімії - перетворення звичного металу в золото є трансмутацією душі, набуття початкової чистоти людської природи.

Зелений колір - уособлення передсвятості, потенційного росту, молодості, життєвої сили (наївність, незрілість, недосконалість). Весна, радість, родючість, а також - надія, нетлінна юність. Втілює собою поєднання профанного і сакрального. Профанне як синій колір, сакральне - жовтий. З іншого боку - холодний колір інтелекту (синій) плюс емоційне тепло Сонця (жовтий), надія на оновлення життя. Відродження, перемога над смертю.

Синій - уособлення непрозорого, темного сяяння, світіння, притаманного цьому світу. Позначення профанного. Символ висоти неба і глибини моря (асоціації з висотою і глибиною). У язичництві - справедливість і правосуддя. Втілення набожності, щирості, розважливості. В християнському мистецтві синіми зображують апостольські одежі. Але в богослужіннях синій не є обов'язковим кольором.

Голубий - уособлення повітря, Духа Святого. Одкровення, символ Бога-Творця. Колір Зевса і Гери. Безсмертя, відданість в профанному світі, колір аристократів.

Фіолетовий - уособлення духовних світів, світу творчості. Споглядання, німота. Релігійна пристрасть, істина, піст, каяття. Ангел у фіолетовий тозі уособлює собою таїнство священства.

Феноменологія семи кольорів веселки

Веселка -- оптичне явище в атмосфері, що являє собою одну, дві чи декілька різнокольорових дуг, що спостерігаються на тлі хмари, якщо вона розташована проти Сонця. Червоний колір ми бачимо з зовнішнього боку веселки, а фіолетовий -- із внутрішнього. Червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Інша версія: ті ж самі кольори без блакитного. Тоді - шість кольорів [2, с. 374]. Тісний взаємозв'язок з 7 частинами душі, 7 доброчесностями і 7 гріхами. В скандинавській міфології веселка - це міст Біврьост, що поєднує Мідгард (світ людей) та Асгард (світ богів), червона смуга при цьому - вічний вогонь, який безпечний для Асів але спалить будь-якого смертного що насмілиться піднятись. Охороняє цей міст Хеймдаль [2, с. 378]. В давньоіндійській міфології веселка - це лук Індри, бога блискавки та грому. В давньогрецькій міфології - шлях богині Іриди. У вірменській міфології - пояс Тіра (бог сонця, потім - писемності, мистецтв та наук). Слов'янські уявлення - веселка п'є воду з озер, рік та морів, яка потім проливається дощем. Іноді туди потрапляють риби та жаби. Африканські міфи - в тих місцях, де веселка торкається землі можна знайти клад. Ірландія: лепрекон ховає горщик з золотом в місці, де веселка торкнулась землі. Австралійські міфи - Веселковий змій вважається покровителем води, дощу та шаманів. В Біблії - після потопу веселка як символ прощення Богом людства, потопу більше ніколи не буде [Бут. 9:16]. В іконографії - атрибут Слави Божої, символ спасіння. Японські міфи - Ідзанагі та Ідзанамі стояли на веселці (мосту) окунаючи з нього спис, краплини з якого стали островами.

Кореляція між сімома напрямками простору та кольорами веселки (напрямки, що розгортаються з однієї точки). Символіка тижня, творіння - справа шести днів, сьомий день - відпочинок. Повернення створюючого першоначала в стан непроявленості. Кожен з проявлених променів - один з шляхів, сьомий - винятковий.

Висновки

Можемо виокремити наступні типи суб'єктивного досвіду ієрофанічного світла:

1) Світло, настільки сліпуче, що в певному розумінні знищує оточуючий світ (апостол Павел).

2) Світло, яке перетворює оточуючий світ, не знищуючи його: інтенсивне надприроднє світло, що осяює матерію до самих глибин, але не знищує її форм. Різновид райського світла, що відкриває світ таким, яким він був в період початкової досконалості. Як правило такий тип світла включено до досвіду містиків.

3) Осяяння (кауманек) ескімосського шамана. Здатність бачити справжню структуру Всесвіта.

4) Розрізняти також треба світло, яке проявляється як особиста присутність божества і світло, що показує безособистісну сакральність.

Також, можемо виокремити основні характеристики феномену світла (в релігієзнавчому контексті):

1) Світло як уособлення начала, що творить, таким чином буття постає через опосередкованість світла. Можемо згадати з цього приводу тибетські легенди, згідно з якими космос і люди виникають зі світла (цікаво, що згідно з цим міфом спочатку були світлоносні істоти без пристрастей, які дивним чином розмножувались. Але коли з'являються інстинкти, стається деградація людей). Світло, таким чином, може виступати і антиподом сексуальності. Для прикладу, в деяких американських мовах цнотна дівчина перекладається як «та, що не зазнала сонячного удару».

2) Світло як втілення ієрофанії. Через опосередкованість світла розкривається безсмертя духовної субстанції. Варто зазначити в цьому відношенні фізіологічність таких уявлень, адже зафіксовано наявність сліпучого світла в стані клінічної смерті.

3) Світлонасиченість постає як трансценденція будь-якого стану, який уможливлюється через переживання внутрішнього світла. Внутрішнє світло представлене як миттєве, раптове осягнення буття.

сакральний колір світло релігійний

Список використаних джерел

1. Виденгрен Г 2001. Мани и манихейство. «Евразия», Санкт-Петербург.

2. Генон Р. 2002. Символы священной науки. «Беловодье», Москва.

3. Еліаде М. 2016. Трактат з історії релігій. ДУХ І ЛІТЕРА, Київ.

4. Керлот Х. 1994. Словарь символов. «REFL- book», Москва.

5. Фрэзер Дж. 2003. Фольклор в Ветхом Завете. АСТ, Москва.

6. Элиаде М. 1994. Священное и мирское. Изд- во МГУ, Москва.

7. Moody R. 2001. Life After Life: the investigation of a phenomenon - survival of bodily death, San Francisco.

References

1. Wiedengren G. 2001,. Mani and Manichaeism. «Eurasia», St. Petersburg. (Widengren, Geo, 1961, Mani und der Manichaismus, Stuttgart.)

2. Genon R. 2002. Simvolyi svyaschennoy nauki. «Belovode», Moskva. (Guйnon R, 1962, Symboles de la Science Sacrйe)

3. Eliade M. 2016. Traktat z istoriyi religij. DUX I LITERA, Kyiv. (Eliade M. A Treatise on the History of Religions)

4. Kerlot H. 1994. Slovar simvolov. «REFL-book», Moskva. (Juan Eduardo Cirlot, 1962, A Dictionary of Symbols)

5. F^er Dzh. 2003. Fol'klor v Vetkhom Zavete. AST, Moskva. (James George Frazer, 1918, Folk-lore in the Old Testament)

6. Eliade M. 1994. Svyaschennoe i mirskoe. Izd-vo MGU, Moskva. (Eliade M., 1957, The Sacred and the Profane: The Nature of Religion)

7. Moody R. 2001. Life After Life: the investigation of a phenomenon - survival of bodily death, San Francisco.

Размещено на Allbest.ru