Присутність христологічного у "Слові про Закон і Благодать"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Присутність христологічного у «Слові про Закон і Благодать»

Чапля Ольга Олегівна

аспірантка кафедри української літератури

ім. академіка М. Возняка

Львівського національного університету

ім. І. Франка (м. Львів, Україна)

Анотація

христологічний мотив конотація богословський

У літературознавчому дискурсі бракує уваги до богословських аспектів творів, що постали на початку руського християнства, а отже, транслювали норми віровчення, визначали траєкторії українського богомислення і впливали на подальше письменство. Метою статті стало висвітлення деяких нюансів христологічної тематики, що відображена, експліцитно чи імпліцитно, у «Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. Методологія дослідження виростала з потреби міждисциплінарного підходу, що поєднує теологічні та філологічні студії, відтак текст першого руського митрополита прочитано в герменевтичному ключі й зіставлено з поглядом ex corde Eccle-siae; інтертекстуальний метод та зіставний аналіз згодився для пошуку джерел богословської думки, порівняння інтекстів та інтерпретації змістових конотацій у кінцевому тексті. Наукова новизна представленої розвідки вбачається у спробі виокремити христологічні мотиви в «Слові про Закон і Благодать», простежити впливи Антіохійської богословської школи на Іларіонове розуміння особи Ісуса Христа, проаналізувати способи монтажу христологічних епізодів у текст проповіді й з'ясувати їхнє навантаження у цілісній риторичній стратегії. Висновки. Історико-богословський екскурс у становлення христології підтверджує складність вчення про Ісуса Христа, а заразом - архиважливість цього вчення для Церкви, особливо для нових спільнот, які тільки входили до неї. У «Слові про Закон і Благодать», найбільше в першій його частині - проповіді, христологічна тема, посідаючи центральне місце, вибудовує «хребет» твору, організовує його. Сутність Ісуса Месії Іларіон розкриває зокрема через кореляцію прототип / тип - Ісаак / Ісус, образність Сонця, а також боголюдські Христові діяння.

Ключові слова: «Слово про Закон і Благодать», митрополит Іларіон, христологія, інтертекст, типологія, боголюдськість.

Chaplia Olha - Ph.D. student of M. Vozniak Department of Ukrainian Literature, Ivan Franko National University of Lviv (Lviv, Ukraine).

Presence of chrystological in «Sermon on Law and Grace»

Abstract

Literary discourse does not pay enough attention to the theological aspects of works rooted in early Christianity of Rus, which translated the norms of doctrine, determined the trajectories of our medieval theology and influenced successive writing. The purpose of the publication is to highlight some nuances of Christological themes, which are reflected, explicitly or implicitly, in the «Sermon on Law and Grace» by Metropolitan Ilarion. The research methodology grew out of the need for an interdisciplinary approach that combines theological and philological studies, so the text of the first Russian metropolitan was read in a hermeneutical way and compared with the view ex Corde Ecclesiae; intertextual method and comparative analysis agreed to find sources of theological thought, compare contexts and interpret semantic connotations in the final text. The scientific novelty of the presented investigation is in the attempt to single out Christological motives in the «Sermon on Law and Grace», to trace the influence of the Antiochian Theological School on Ilarion's understanding of the person of Jesus Christ, to analyze ways of inlay Christological episodes in the text of the sermon and to discern their load in a holistic rhetorical strategy. Conclusions. The historical and theological digression into the formation of Christology confirms the complexity of the doctrine of Jesus Christ and, at the same time, its archival importance for the Church, especially for the new communities that are just became a part of it. In the «Sermon on Law and Grace», mainly in its first part - sermon, Christological theme, occupying a central place, builds the «backbone» of the work, organi¬zes it. Ilarion reveals the essence of Jesus the Messiah in particular through the correlation of the prototype / type - Isaac / Jesus, the imagery of the Sun, as well as the divine-human deeds of Christ.

Keywords: «Sermon on Law and Grace», Metropolitan Ilarion, chrystology, intertext, typology, God-man.

Одним із магістральних розділів богослов'я як науки та способу раціонального осягнення Божественної сутності є христологія. Вона зосереджена на дослідженні ідентичності Ісуса, який народився з роду Давида у Вифлеємі Юдейському (Мт. 2:1) на початку першого століття, подорожував Палестиною, зцілюючи недужих, виганяючи бісів, закликаючи до покаяння в очікуванні близькості Суду Божого; повів за собою чимало послідовників, завершив земний шлях стратою на хресті й, за свідченням учнів, воскрес. Початок христології в тому, як цей чоловік під час свого служіння презентував себе і як його розуміли інші в термінах, значною мірою запозичених із тогочасного юдаїзму (найперше апокаліптичного) Доповідь була виголошена на щорічній Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблемі сучасної української медієвістики», яка відбулася 24 квітня 2020 р. в Національному університеті «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка. New Dictionary of Theology: Historical and Systematic, 2-nd ed. by Martin Davie and others. London, 2016. P. 176.. Отже, вчення про Христа, яким його прийняла Церква, основане не тільки на євангельських текстах, воно оформилося й систематизувалося в писаннях святого верховного апостола Павла, який не належав до тих дванадцятьох, що відгукнулися на Ісусовий поклик «АєОіє отою цои», більш відомий у латинському перекладі: «Vade mecum!» (Мт. 4:19). Можливо, саме чудесно-драматична історія навернення ревного фарисея, що стала свідченням незбагненних шляхів Господа, якими Він сам іде до людини, спричинилася до відданого служіння апостола народів. Павлові листи позначені виразною христо-центричністю: у всьому корпусі «Xpioioq» вжито 599 разів, тоді як «вєос;» - 536 Gordon D. Fee. Pauline Christology: An Exegetical-Theological Study. Hendrickson Publishers, 2007. P. 488.. Він говорить про Ісуса насамперед як про Спасителя: «Христос умер за наші гріхи згідно з писанням» Тут і далі біблійний текст цитую за виданням: Святе Письмо. Переклад І. Хоменка. Рим, 2007. (1 Кор. 15:3) і «був виданий за гріхи наші й воскрес для нашого оправдання» (Рим. 4:25). Причому сенс Відкуплення, якщо слідувати за апостолом народів, полягає у відновленні людської природи - «lapsus naturae humanae» - і зодягненні в Христа, через якого Бог примирив нас із собою, аби ми стали новим створінням (пор.: 2 Кор. 5:17-18). Через хрещення - народження з Духа - утворюється сутнісно нова спільнота, Церква, яка працює за парадоксальними законами рівності - як тендерної, так і національної чи суспільної. З ідеєю відкуплення пов'язане сприймання Ісуса як «другого Адама», чоловіка без гріха, тобто людини в первісному Божому задумові. Для християнської свідомості І

ст. Ісус є Сином Отця, посланого перед віками, Логосом - Втіленою Мудрістю, Воскреслим Господом і Месією з юдейських пророцтв.

Згодом, у так званому патристичному періоді, питання стосунків Ісуса з Отцем (і Святим Духом) було чи не найбільшим каменем спотикання для отців Церкви, яким доводилося боротися з єресями («аїреаїс;» - вибір) і на Вселенських Соборах проголошувати правди віри. Найактивнішими тут виявилися представники Александрійської та Антіохійської богословських шкіл, що розвивали різні теологічні формули й дискутували щодо втілення Слова Божого в плоті Ісуса, намагалися виміряти в Ньому рівень божественного й людського, теоретизували довкола онтологічних статусів Його волі й природи.

Так, наприклад, під час Нікейського Собору (325 р.), засудивши погляди священника Арія, який вважав Ісуса не Богом, а людиною, найдосконалішим Божим творінням і зразком для наслідування, єпископи потвердили єдиносущність («о^ооиаюс») Сина з Отцем, що автоматично означало предвічність Ісуса, а це своєю чергою заперечувало поширену з ІІ ст. теорію адопціонізму, згідно з якою Ісус був звичайною людиною, але під час хрещення у тридцятилітньому віці за дією Святого Духа став «усиновленим» Сином Божим. Не минуло й ста років, як виникла потреба знову скликати Собор, аби очистити христологічну доктрину й висловитися з приводу уявлень Константинопольського патріарха Несторія, який розділяв дві особи або іпостасі («ітоатак;»), Бога й людину, які водночас співіснують в Ісусі, а тому Марію - матір Ісуса, пов'язану лише з Його людською природою, - треба називати не людинородицею («оуврыкотокос»), як пропонували деякі тогочасні монаші кола, а Христородицею («Хріатотокос»). Але рішення Ефеського Собору 431 р. засудили єресь несторіанства, відтоді єдиноправильною щодо Марії є атрибуція Богородиця - Теотокос («©єотокос;»). Невдовзі після цього, 451 р., представники Вселенської Церкви зібралися в Халкедоні, щоб вирішити дилему вираження віри в Ісуса, досягнувши консенсусу між александрійцями й антіохійцями, а також уточнивши деякі формулювання попередніх Соборів. Після жвавих, а подекуди емоційно та інтелектуально палких обговорень Собор підсумував кілька визначальних пунктів віросповідання, яких дотримуються більшість християнських Церков: Ісус - Господь, один єдиний предвічний Син Творця, єдиносущний з Отцем, досконалий Бог і досконалий чоловік, тіло й душа Якого не відрізняються від наших. Хоча суперечки ще тривали, міцний фундамент розуміння сутності Христа був закладений і так його приймали народи-неофіти.

Якщо правильна віра в Христа є осердям християнства, початком шляху, то потрібно (й не менш цікаво) подивитися, як цей шлях розгортався в руському народі. Здається, його найкраще демонструє найдавніший зі збережених оригінальний текст, написаний у Києві в першій половині XI ст., - «Слово про Закон і Благодать», авторства богослова й письменника Іларіона, митрополита Київського. Декларує христологічну спрямованість твору його назва: «О законі, МоисЬомъ даніімщ и о благодЬти и істині, Кусомъ Хрис- томъ бьівшіи» Слово о законе и благодати митрополита Илариона / Подг. текста А.М. Молдована. Библиотека литературы Древней Руси. Санкт-Петербург, 1997. Т. 1. С. 26-61. Тут і далі цит. за: Ізборник. URL: http://litopys.org.ua/ oldukr2/oldukr01.htm., яка є інтертекстуальною і відсилає до джерела, а саме до Євангелія від Йоана (1:17): «Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа». Поглянувши на біблійний контекст цього стиха, зауважимо, що він увінчує так званий Пролог, який завершується наступним 18-м стихом, де христологія Логоса виявляє зв'язок Ісуса з Отцем: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив». Початок унікального (бо три інші вважають синоптичними) Євангелія став для екзегетів незвичним простором для інтерпретацій змісту, здогадок та пояснень, а також аналізу форми, яку можна назвати, однак із певними застереженнями, поетичною через її ритмічну організованість. До речі, подібну ритмічну впорядкованість спостерігаємо й у творі першого руського митрополита.

Іларіон говорить про Христа-Бога - другу Особу Пресвятої Тройці та історичного Ісуса з Назарета, - розвиваючи перевагу Благодаті над Законом. Закон даний через Мойсея - вибраного з-поміж інших, але таки чоловіка, а Благодать явлена в кенозисі самого Бога, який став Чоловіком. Рональд Божик (Ronald Bozyk), досліджуючи Закон і Благодать у творі митрополита Іларіона, акцентував на паралелі Мойсей - Христос, за допомогою якої автор «Слова» наче підкреслює винятковий статус тих, які прийняли Христа й спасаються Богочоловіком, а не просто навчанням вчителя-людини Bozyk R. Law and Grace in the Work of St. Ilarion, Metropolitan of Kyiv (1051-1054 AD). Ph.D. Dissertation, Universite de Sherbrooke, 2019.. Тому вже від самого початку твору в ньому в різні способи присутній Христос, тож впродовж усього тексту слухач / читач пізнає Його сутність, і відповідаючи собі на питання «Ким є Христос?», ставить наступне - «Що Він (з)робив?»

Насамперед (і у «Слові», і в богослов'ї) виявляється задум Творця, який зволив спасати свій народ спочатку Законом, «посліжде же сыномъ своимъ вся языкы спасе евангеліемь и крещеніемь» Слово о законе и благодати.... Сотеріологічна спрямованість Іларіонового тексту настільки важлива, що стає його центральною темою, а за словами академіка Михайла Возняка, - завданням і предметом: «Завдання і предмет Слова змалювати та прославити прихід Христа на землю для рятунку людського роду» Возник М. Історія української літератури. Львів: Просвіта, 1920. Т. І. До кінця XV в. С. 126-127.. Єдинородний Син Божий взяв на себе людське тіло: «не привидініемь пришедъ на землю, но истиньно, пострадавы за ны плотію и до гроба и съ собою въскр^сив ны» Слово о законе и благодати., - тож достойний найвищої прослави-вдячності.

Слід враховувати, що християнству притаманне інше трактування часу, порівняно з язичницьким. На противагу колоподібному сприйняттю, нова віра презентувала усвідомлення часу як прямої, що має (у Бозі) свій початок і кінець, а отже, з'явився простір для розуміння історії. З погляду християнина, все підвладне Божественному Провидінню, яке веде людину до її Творця через Ісуса Месію. Митрополит Іларіон сприймає історію в біблійних координатах: «Моисі бо и пророци о Христові пришествіи повідааху, Христос же и апостоли его о въскрсенш и о будущшмъ віці» Там же. Горський В. «Слово про Закон і Благодать» - перша пам'ятка Київської філософської думки. Київ: Стилос, 1997. С. 22. У розвідці автор докладно обґрунтував, що Іларіоновий образ історії в цілому, історії Руси та історичних діячів відбився на історіософських поглядах пізніших філософів.; координатах, де центральною - опорною - точкою є Ісус, що поєднав, здавалось би, цілком окремі Завіти, Старий і Новий (можливо, найвідповідніше було б їх бачити як єдину суцільну нитку, хоча й різних кольорів). У цю історію завдяки Володимировому хрещенню вплетена Русь, «Іларіон прагне вписати її [Русь - О. Ч.] в загальний контекст всесвітньо-історичного поступу»¹¹.

Історія проходила етап тіні Закону, однак вивершувалася в істині Благодаті. Як і апостол Павло, митрополит Іларіон для ілюстрації зв'язків між Законом і Благодаттю вибирає старозавітні образи Авраамової рабині Агар і його дружини Сари - початкові біблійні образи, як міг би сказати Ярослав Пелікан, адже «історія Біблії починається не з Адама і Єви, а з Авраама і Сари»² Пелікан Я. Кому ж належить Біблія? Історія Святого Письма крізь століття. Київ: Дух і Літера, 2011. С. 55.. Тайна явлення Бога чи Його ангелів супроводжувала найбільш знакові моменти біблійної історії. Як у палаючому кущі Сущий повідомив Мой- сеєві, через якого об'явив згодом Закон: «Іди ж, оце пошлю тебе до фараона, щоб вивів ти народ мій, синів Ізраїля з Єгипту» (Вих. 3:10), так і в діброві Мамре Він приходив у вигляді трьох Мужів до майбутнього «батька многоти народів» (Бут. 17:5), щоби сказати: «Я вернуся за рік о цій порі, й Сара, твоя жінка, буде мати сина» (Бут. 18:10), зрештою, Гавриїл був посланий у Назарет сповістити: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні, й вродиш сина, й даси йому ім'я Ісус» (Лк. 1:30-31). Ці епізоди Іларіон розгортає одночасно, можна подумати, що він вдається до ефекту «перестрибування», але ж ні, - автор провадить позірно різні теми, щоб визвучити особливу поліфонію Божого задуму: «Тогда убо отключи богъ ложесна Сарьрина, и, заченьши роди Исаака, свободьнаа свободьнааго. И присітивьшу богу человічьска естьства, явишася уже безвістнаа и утаенаа и родися благодать, истина, а не законъ, сынъ, а не рабъ» Слово о законе и благодати.. Митрополит в образі Ісаака бачить прообраз Ісуса. Доречно наголосити, що так само «бачить» біблійна типологія, показуючи єдність Старого й Нового Завітів. Ісаака вважають одним із прототипів Христа, власне, через епізод із жертвопринесенням: «подібно як Авраам був готовий принести в жертву найдорожче, що у нього було, тобто - свого єдиного сина, так і Отець Небесний не пожалів свого єдиного Сина для спасіння людського роду» Сорока (Василь) Методій, ЧСВВ. У пошуках Христа-Месії у Старому Завіті. Богословський аналіз та христологічна екзегеза. Жовква: Місіонер, 2021. С. 128.. Аналогія виявилася і в топографічності (обидві події відбувалися на горі), і у процесуальних деталях (Ісаак сам ніс дрова всепалення, як Ісус хресне дерево), і в кінцевому результаті (Бог подарував життя єдинородному синові патріарха, а також Воскресив Свого Єдинородного Сина).

Великий бенкет на честь відлучення Авраамового сина, коли хлоп'ятко виросло, тут порівняно з великою гостиною, коли Благодать явилася всім людям у Йордані: «І ако отдоися отрочя 1саакъ и укріпі, сътвори Авраамъ гоститву велику, егда отдоися 1саакъ сынъ его. Егда бі Христос на земли, и еще не у с[я] благодать укріпила бяаше, нъ дояшеся, и еще за л [30] літа., въ ня же Христосъ таяашеся. Егда же уже отдоися и укріпі и явися благодать божіа всім. человіком. въ Іорданьстіи ріці, сътвори богъ гоститву и пиръ великъ тельцемь упитіньшм от віка, възлюбленыимъ сыномъ своимъ Ісусом Христомь, съзвавъ на едино веселіе небесныа и земныа, съвокупивъ въ едино ангелы и человікьі»¹⁵. Цікаво, що перше речення повищої цитати повторює 8-й стих 21-ї глави Книги Буття, тоді як про Божий бенкет після Богоявлення не знайдемо нічого в євангельських текстах, натомість згадка про годоване теля вказує на Притчу про блудного сина, яку адекватніше («adaequare» - дорівнювати) називати Притчею про милосердного батька. Крім біблійних інтертекстів, уривок відсилає до відомої в давньокиївській добі (насамперед творами Йоана Золотоустого та Йоана Дамаскина) спадщини Антіохійської школи, а її дослідниця - культурологиня Дарина Морозова - наголосила, що «особливий акцент на динамічності зростання Христової благодаті видається певним маркером антіохійського богословствування»¹⁶, однак, хоча таке розуміння «зростання Благодаті» в Ісусі не було загальноприйнятим у богословських колах, беззастережно стверджувати вплив антіохійських джерел на наше «Слово про Закон і Благодать» не варто.

Митрополит доволі обережний у висловлюваннях, він не проповідує «від себе», не ділиться власними тлумаченнями христологічних основ, лишень транслює канонічне бачення Церкви. Треба визнати, спосіб, у який він це робить, вартує захоплення. Поєднання окремих членів Нікео-Константинопольського Символу віри з євангельськими і святоотцівськими формулами витворює той хребет, завдяки якому стоїть Київська Церква. Бувало, Іларіонові закидали поєднання християнства з язичництвом. Наприклад, Владімір Колєсов, звертаючи увагу на рівень «провославності» перших руських християн, стверджував, що, як і інші язичницькі племена, руський народ несвідомо прийняв аріянську єресь, «вони вважали, що Христос - не буквально Бог, Він не народжений Богом, але Богом став. Цілком зрозуміла думка для вчорашніх язичників. І “Слово” Іларіона дає підстави для тих самих припущень, християнські ідеали представлені тут у типовій язичницькій формі»¹⁷. Спеціально наводжу розлогу цитату у власному перекладі, щоби текстом «Слова про Закон і Благодать» довести протилежне. Преекзистенція Ісуса Месії тут очевидна, найперше тому що назва тексту, нагадаю, є прямою цитатою тієї євангельської глави, що починалася словами: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. З Богом було воно споконвіку» (Йн. 1:1-2). А вже потім автор сказав про Христа: «Пріжде ві^ от Отца рожденъ, единъ състоленъ Отцу, единосущенъ»¹⁸. Отже, згідно зі вченням Церкви, відображеним у «Слові про Закон і Благодать», Ісус Месія від Початку є Богом: Він роджений від Отця, єдиносопрестольний Отцеві, єдиносущний, - ці постулати ортодоксальні, вони не мають нічого спільного з єресями.

«Пріжде вікь от Отца рожденъ, единъ състоленъ Отцу, единосущенъ, яко же солнцу світа, съниде на землю, посіти людии своих, не отлучивъся Отца, и въплотися отъ Дівиці чисты, безмужны и бесквернены, въшедъ, яко же самъ вість. Плоть приимъ, изиде, яко же и въниде»^{15 Слово о законе} и благодати...

¹⁶ Морозова Д. «Покажи мені людину». Антропологія Антіохійської школи та її спадщина у Київській традиції»: монографія. Київ: Дух і Літера, 2021. С. 378.

¹⁷ Колесов В. Древняя Русь: наследие в слове: В 5-ти кн. Добро и зло. Санкт-Петербург: Филологический факультет Санкт-Петербургского государственного университета, 2001. Кн. 2. С. 56.

¹⁸ Слово о законе и благодати.

¹⁹ Там же.

²⁰ Там же.

²¹ Прикметно, що книга пророка Малахії завершує Старий Завіт, хоч тут порушена хронологічна послідовність..

Син єдиносущний з Отцем, «яко же солнцу світа»²⁰, - талановитий ритор дозволяє собі подавати догми в поетичній формі. Образність сонця у «Слові» може провокувати до призадуми над її слов'янським язичницьким джерелом, водночас існує кореляція з пророцтвом Малахії²¹ про Христа: «Для вас же, що боїтеся імени мого, зійде сонце правди, і в його промінні буде спасіння» (Мал. 3:20), звідки походить «Сонце Правди», таке поширене в літургійній поезії. Зокрема чуємо його в тропарі Різдва Господа Бога й Спаса нашого Ісуса Христа. Зрештою, у тексті, частиною якого є Похвала Володимирові, можна шукати зв'язок із народним величанням князя Красним Сонечком.

Продовжуючи христологічну тему, митрополит уважав за необхідне пояснити незбагненну природу Богочоловіка, Єдиного в двох рівнозначних сутностях. Він наводив 17 прикладів-елементів життєдіяльності, властивих людині, й одразу «заперечував» «людськість» цих дій, приписуючи їх Богові «по божеству»_,₂що можна трактувати як «яскраві халкідонські христологічні та антропологічні акценти» Морозова Д. «Покажи мені людину»... С. 376. Слово о законе и благодати.. Таке поєднання, без сумніву, було проблемним для розуміння-пояснення монотеїстів, починаючи від святого апостола Павла.

«Един сыи от Тронці въ дві естьстві: Божество и человічьство, исполнь человікь по въчелов^ению, а не привидіниемь, нь исполнь Богь по божеству, а не прость человікь показавыи на земли божьскаа и человічьскаа:

яко человікь бо утробу матерьню растяше, и яко Богь изиде, дівьства не вріждь; яко человікь матерьне мліко приать, и яко Богь пристави ангелы сь пастухы піти:

«Слава вь вышниихь Богу»;

яко человікь повиться вь пелены, и яко Богь вьлхвы звіздою ведяаше;

яко человікь вьзлеже вь яслехь, и яко Богь от волхвь дары и поклонение приать;

яко человікь біжааше вь Египеть, и яко Богу рукотворениа египетьскаа поклонишася;

яко человікь прииде на крещение, и ако Бога Иордань устрашився, вьзвратися;

яко человікь, обнажився, вьлізе вь воду, и ако Богь от Отца послушьство приать: «Се есть Сынь мои вьзлюбленыи»;

яко человікь постися 40 днии и вьзалка, и яко Богь побіди искушающаго;

яко человікь иде на бракь Кана Галиліи, и ако Богь воду вь вино приложи;

яко человікь вь корабли сьпааше, и ако Богь запріти вітромь и морю, и послушашя его;

яко человікь по Лазари прослезися, и ако Богь вьскріси и от мертвыихь;

яко человікь на осля вьсіде, и ако Богу звааху: «Благословлень Грядыи вь имя Господне!»;

яко человікь распять бысть, и ако Богь своею властию сьпропятааго сь нимь вьпусти вь раи;

яко человікь оцьта вькушь, испусти духь, и ако Богь солнце помрачи и землею потрясе;

яко человікь вь гробі положень бысть, и ако Богь ада раздруши и душі свободи; яко человіка печатліша вь гробі, и ако Богь изиде, печати цільї сьхрань; яко человіка тьщаахуся иудеи утаити вьскресение, мьздяще стражи, нь яко Богь увідіся и познань бысть всіми конци земля».

Фактично, кожне словосполучення є цитатою, алюзією чи парафразою євангельських слів про Месію, включених до відповідних богослужбових текстів, які найповніше ідентифікував Константин Акентьєв Акентьев К. «Слово о законе и благодати» Илариона Киевского. Древнейшая версия по списку ГИМ Син. 591. Истоки и последствия: Византийское наследие на Руси. Сборник статей к 70-летию члена-корреспондента РАН И.П. Медведева. Санкт-Петербург, 2005. С. 130-133.. У тому уривку - весь Новий Завіт у ритмічному русі антитетичного паралелізму, що постійно розгортається, «відштовхуючись» від анафор «яко человікь», «и ако Богь».

Якщо зауважити, що «Слово про Закон і Благодать» як текст не є однорідним в умовному співвідношенні «поезія / проза», то виявиться, що «ритмічна неоднорідність створює фон, на якому враження від ритмічно організованого тексту ще більше підсилюється, і водночас вона дозволяє абсолютно точно розставити акценти у розвитку теми. Як форма логічного і смислового узагальнення, ритмічна організація з'являється або у найкульмінаційніших моментах розкриття теми, або в момент закінчення, завершення теми» Сазонова Л. Принцип ритмической организации в произведениях торжественного красноречия старшей поры («Слово о Законе и Благодати» митрополита Илариона, «Похвала св. Симеону и св. Савве» Доментиана). Труды Отдела древнерусской литературы. Ленинград: Наука, 1974. Т. 28. С. 38.. Згаданий пасаж кульмінаційний і з погляду догматичного, адже зникає простір для дискусії щодо монофізитизму чи монотелітизму, і з погляду «сюжетного»: тема Христа продовжена у смислових модуляціях. Іларіон переходить до висловлювань проти юдеїв, серед яких Христос виявляв свою Божу силу, зцілюючи виганяючи злих духів, воскрешаючи, а Його «яко злодіа мучивше, кресті пригвоздиша» Слово о законе и благодати.. У діях обраного народу теж явлена «рука» Провидіння: «Приде бо спась и не пріать бысть от Ізраиля, и, по евангельскому слову, “вь своа пріиде и свои его не пріаша”» Там же.. Ще кілька цитат доводять, що збуваються пророцтва щодо народу Ізраїля, як-от Ісусові слова, сказані до первосвященників і фарисеїв (Мт. 21:43): «Отимется от вас царство божіе и дасться странамь, творящіимь плоды его» Там же.. Виклад-пояснення Божої ікономії автор продовжує повторенням вибраних слів зі

Святого Письма, наприклад, про послання апостолів проповідувати Євангеліє і хрестити в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Поступово масштаби історії в розповіді звужуються, радше - історія локалізується в сучасному для Іларіонових безпосередніх реципієнтів часопросторі, бо Господь прийшов до руського народу, щоби спасти. І вибрав собі князя Володимира, через якого діяв. До речі, саме з події хрещення Ісуса в Йордані починається Євангеліє у версії апостола Марка. Іван Предтеча - останній старозавітній пророк - закликав до покаяння, бо наблизилося Царство, Новий Завіт Бога з людиною. Так само з хрещення розпочалася «нова ера» для руського народу. Таїнство Хрещення - ознака завіту, союзу з Богом, як і традиція обрізання єврейського народу, що прямо пов'язана з обіцянкою Авраамового батьківства (Бут. 17). Хрещення стало виявом належності до вибраних народів, водночас, підносячи нас до гідності синів Божих і забезпечуючи сотеріологічну перспективу, мало конкретну культурно-політичну вагу. За це митрополит висловлює вдячність у Похвалі Володимирові. Християнство як релігія держави - не так його заслуга, він удостоєний похвали за здатність розпізнати Бога в Христі, піти за Ним і повести за Ним, і тим заслужив собі найвищу нагороду: «Показаеть ны и увіряеть самъ спасъ Христос, какоя тя славы и чьсти сподобилъ есть на небесЬхъ, глаголя: «Иже исповість мя прід человікьі, исповімь и і азъ пр4дъ отцемь моим, иже есть на небесіх»²⁹.

Важливо, що Іларіонова Молитва, яку зазвичай розглядають як частину «Слова про Закон і Благодать», звернена до Христа-Чоловіколюбця, не до Отця, а до Сина, названого Владикою, Царем і Богом. Ця молитва має виразний покаянний характер, а взиванням про милосердя продовжує сотеріологічну тему, адже є прославою Доброго Пастиря, що душу віддав за кожну вівцю зі свого стада.

Заключним акордом христологічної теми стало Визнання віри, де митрополит потвердив ортодоксальне вчення про Пресвяту Трійцю, повторюючи всі члени Символу віри, який сповідує католицька («кавоЬко^» - вселенський) Церква.

Отже, усвідомлюючи катехитично-дидактичну необхідність, митрополит Іларіон, який проповідував для новонаверненого народу, і, зрештою, сам до нього належав, брався осмислювати один із найпроблемніших розділів догматичного богослов'я. Він мусив наголосити, що не відходить від православного (у значенні не конфесійної приналежності, а якості віри) вчення, а сповідує істини, потверджені на семи Вселенських Соборах, де святі отці сформулювали правди віри та перемогли єресі аріянства, монофізитства та несторіянства. Поряд із розкриттям сутності христологічного у «Слові про Закон і Благодать», важить спосіб присутності христологічного в тексті - фундаментальний і наскрізний. Христологія «почалася» у назві твору, розгорталася упродовж усіх частин і фіналізувалася у Визнанні віри. Відстеження прозово-поетичної форми реалізації христологічної теми допомогло визначити ядро тексту, яке виявилося «найбільш поетичним». Акцентуючи боголюдську природу Месії, автор через типологічне зіставлення Ісаака з Ісусом «згладив» конфлікт між Старим і Новим Завітами, вказуючи на послідовне явлення Божої ікономії.

Виявляється, вивчення найранішого тексту української літератури на перетині богослов'я та літературознавства пропонує нову, часом несподівану, оптику, відтак заохочує до продовження такої дослідницької траєкторії.

References

1. Akentev, K. (2005). «Slovo o zakone y blahodaty» Ilaryona Kyevskoho. Drevneishaia versyia po spysku HYM Syn. 591 [«Sermon on Law and Grace» by Metropolitan Ilarion. The oldest version on the codex HYM Syn. 591]. Saint Petersburg, Russia.

2. Bozyk, R. (2019). Law and Grace in the Work of St. Ilarion, Metropolitan of Kyiv (1051-1054 AD). Sherbrooke, Canada.

3. Davie, M. (2016). New Dictionary of Theology: Historical and Systematic, 2nd ed. London, UK.

4. Gordon, D. Fee. (2007). Pauline Christology: An Exegetical-Theological Study. Michigan, USA.

5. Kolesov, V. (2001). Drevnyaya Rus: nasledie v slove: V 5-ti kn. Dobro i zlo [Ancient Rus: heritage in the word. In the 5^th books. Good and evil]. The 2 b. Saint Petersburg, Russia.

6. Morozova, D. (2021). «Pokazhy meni liudynu. Antropolohiia Antiokhiiskoi shkoly ta yii spadshchyna u Kyivskii tradytsii» [«Show me the man. Anthropology of the Antioch school and its heritage in the Kyiv tradition»]. Kyiv, Ukraine.

7. Soroka, (Vasyl) Metodii, OSBM. (2021). U poshukakh Khrysta-Mesii u Staromu Zaviti. Bohoslovskyi analiz ta khrystolohichna ekzeheza [In search of Christ the Messiah in the Old Testament. Theological analysis and Christological exegesis]. Zhovkva, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru