Проблеми демографічного стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

Вступ

Основа кожної держави - це населення, люди, які є її громадянами, носіями державного суверенітету. Розвиток держави неможливий без достатньої кількості населення, наявності його трудоресурсного та інтелектуального потенціалу, виробничої та духовної культури.

У міжнародному праві населення визначається як сукупність людей, що перебувають у межах даної держави і належать до її юрисдикції.

Населення - основа суспільного виробництва, в якому воно відіграє подвійну роль: і споживача, і виробника матеріальних благ та послуг, тим самим формуючи споживчий ринок та ринок праці. Населення є природною основою формування трудових ресурсів - найголовнішого елемента продуктивних сил.

Чисельність населення впливає на формування контингенту трудових ресурсів, споживчий попит та обсяг виробництва товарів народного споживання, потребу у фінансових ресурсах для соціального забезпечення, структуру та потужність соціальної інфраструктури.

У найбільш загальному вигляді населення характеризується при аналізі демографічної ситуації. Демографія наука про населення (народонаселення) як сукупність людей, що проживають у межах певної території. Демографія вивчає склад, рух та закономірності розвитку населення і питання політики народонаселення; чисельність, розміщення і склад населення (за статтю, віком, сімейним станом, національністю і рідною мовою, освітою, заняттями, соціальним станом тощо). Демографія тісно пов'язана з рядом інших суспільних наук, в яких розглядаються окремі проблеми народонаселення, -- соціологією, географією, етнографією, медициною, екологією тощо. Оскільки демографічні закономірності можуть бути виявлені лише при докладному спостереженні, основну частину Демографія як наука становить статистика населення (демографічна статистика), що займається збиранням даних (включаючи перепис) про чисельність, склад, розміщення і відтворення населення, а також науковим опрацюванням і аналізом цих даних. Демографія має велике практичне значення. Її дані потрібні для характеристики наявної демографічної ситуації.

Точні дані про кількість мешканців країни дають загальні переписи населення, які проводяться на всій її території і фіксують показники населення на конкретну дату. Такі переписи в різних частинах України були започатковані в Австро-Угорщині (з середини ХІХ ст.) і Російській імперії (з кінця ХІХ ст.), проводилися державами, в які входили українські землі у ХХ ст. (у тому числі 6 разів - у СРСР). Загальні переписи населення організовувалися більш-менш регулярно приблизно кожні 10 років. Перший (і поки-що єдиний) перепис населення у незалежній Україні був проведений у 2001 р. Крім цього, кожного року здійснюється поточний облік населення станом на початок (1 січня) чи середину (1 липня) року.

Останнім часом демографічна ситуація в Україні залишається однією з найактуальніших тем у суспільстві. Скорочення чисельності населення країни, його неухильне постаріння, зниження тривалості життя і низький рівень народжуваності викликає велике занепокоєння держави та громадськості. Так, у рекомендаціях минулорічних парламентських слухань з даної проблеми було зазначено, “що глибока демографічна криза не тільки стала серйозним гальмом соціально-економічного розвитку України, а й загрожує її національній безпеці”.

1. Історичні аспекти проблеми

демографія статистичний облік

Корені загострення демосоціальних проблем, в тому числі наявної міжрегіональної диференціації відповідних показників, слід насамперед шукати у тенденціях, що виникли у більш віддалені історичні періоди. За оцінками вітчизняних демографів, соціальні катастрофи першої половини минулого сторіччя вкрай негативно вплинули на нормальний процес демографічного розвитку, призвели до суттєвих деформацій складу населення країни. У поєднанні зі зниженням у 60-х роках рівня народжуваності, наслідками затяжного періоду стагнації економіки 70 - 80 років, а також Чорнобильською трагедією це спричинило виснаження демографічного потенціалу і зумовило депопуляцію населення України.

Поточний статистичний облік фіксував ці процеси, але для користувачів даних вони не були такими наочними, як, скажімо, зміни в обсягах виробництва або характеристиках рівня зайнятості населення. Тенденції у демографічних процесах є не тільки більш усталеними і незалежними від зовнішніх чинників, а й затриманими у своєму прояві, оскільки багато в чому вони похідні від зрушень у соціально-економічному та моральнопсихологічному становищі в країні.

Слід звернути увагу й на те, що історично так склалося, що за радянських часів оприлюднення даних демографічної статистики було певною мірою дозованим. Як правило, поширення такої інформації обмежувалося публікацією у статистичному щорічнику “Народне господарство Української РСР” загальних даних про чисельність наявного населення, число адміністративно_територіальних одиниць, кількість народжень, смертей, шлюбів та розлучень по республіці в цілому. Зрозуміло, що ця інформація не розкривала природи неухильного збільшення кількості мешканців України повоєнний період, що відбувалося переважно за рахунок міграційного притоку населення поряд з поступовим зменшенням його природного приросту. Наприклад, у 1990 році загальна чисельність наявного населення України порівняно з 1959 роком зросла з 42,5 до 51,9 млн. осіб, тоді як щорічний природний приріст за цей же час зменшився відповідно з 563,7 до 27,6 тис. осіб.

Повертаючись до проблем останнього десятиріччя, слід зауважити, що статистичні розрахунки виявилися досить надійним інструментом виміру кількісних та якісних ознак тих демографічних трансформацій, що відбулися у суспільстві. Результати першого національного перепису населення підтвердили, що поточні дані демографічної статистики, які, виходячи з інформації адміністративних джерел, розраховувалися у період між переписами населення 1989 і 2001 років, об'єктивно відображають зміни у чисельності, складі та розміщенні населення. Достатньо сказати, що перевищення даних щодо чисельності населення за результатами перепису порівняно з поточним обліком становило лише -0,7%.

Таке зіставлення даних зазвичай використовується для загальної оцінки якості як поточного обліку, так і результатів перепису. Ось дані про різницю в показниках чисельності населення за результатами останніх національних переписів порівняно з поточним статистичним обліком в деяких країнах світу: США (-0,6%), Канада (-3,5), Франція (-1,0), Китай (+1,6), Латвія (-1,9), Естонія (-4,7%). У країнах СНД ця різниця є також переважновід'ємною і коливається від -1,3% у Білорусі до -3,4% у Казахстані. Іншими словами, відповідний показник Всеукраїнського перепису населення цілком відповідає наведеним міжнародним орієнтирам, а серед країн СНД є одним із кращих.

2. Сучасний стан демографічного статистичного обліку, проблеми та перспективи його розвитку

Проте зміни у формуванні інформаційних потоків адміністративних даних, запровадження сучасних методів збирання інформації, а також передових програмно-технологічних засобів її оброблення й поширення, які дозволяють створювати потужні бази даних, здійснювати передачу великих масивів інформації електронними каналами зв'язку, знов спонукають органи державної статистики до перегляду методології обліку населення, удосконалення КЕОІ з демографічної статистики, розроблення нових підходів у практиці представлення громадськості результатів демосоціальних статистичних спостережень.

Щодо статистичного вивчення змін у природному русі населення, то серед таких факторів необхідно виділити проблему переходу на Міжнародну класифікацію хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я Десятого перегляду. Це означатиме введення процедури кодування причин смерті, вказаних у лікарських свідоцтвах, за класифікатором, що включає 27000 кодів. Ймовірно, що ця методологічна новація зумовить застосування сканерного введення первинної інформації, а також необхідність впровадження автоматизованого кодування даних, досвіду використання якого в українській статистиці поки що немає. Крім розв'язання цього питання, новий КЕОІ, який передбачатиме опрацювання первинної інформації щодо народжень та смертей не на регіональному, а на державному рівні, має забезпечувати усунення можливих похибок у розрахунках чисельності та статево_вікового розподілу населення по регіонах. Це досягатиметься завдяки тому, що облік демографічних подій буде вестися не за тим місцем, де вони сталися або були зареєстровані, а за місцем проживання фізичної особи_носія інформації. Такий

підхід сприятиме наближенню методології міжпереписного поточного статистичного спостереження за чисельністю, складом та розміщенням населення до правил та методів обліку респондентів, які є загальноприйнятими у ході проведення переписів населення.

На концептуальній тезі щодо необхідності забезпечення зіставлюваності даних поточного статистичного обліку населення з результатами переписів слід спинитися окремо. Про позитивний факт незначного відхилення щорічної статистичної оцінки чисельності населення за 2001 рік від результатів першого Всеукраїнського перепису населення вже йшлося вище. Але питання полягає не лише в цьому. З досвіду міжнародної статистики відомо, що після проведення переписів населення національні статистичні служби, як правило, здійснюють комплекс робіт з ретроспективних перерахунків даних поточного статистичного обліку населення за увесь попередній міжпереписний період.

Упродовж 2002-2004 рр. відповідні заходи з розроблення методів проведення таких перерахунків щодо загальної чисельності населення та його статево-вікової структури вперше в національній статистичній практиці виконували Держкомстат України і його Науководослідний інститут. Методику здійснення перерахунків чисельності наявного населення по Україні, Автономній Республіці Крим, областях, містах Києву та Севастополю, а також містах республіканського та обласного значення й адміністративних районах за період 1990 - 2001рр. було розроблено Держкомстатом і реалізовано органами державної статистики у 2003 році. Методику перерахунків статево_вікового складу постійного населення країни та регіонів на початок кожного з міжпереписних років та відповідних середньорічних оцінок Держкомстат розробляв разом з Науково_дослідним інститутом статистики, завершивши у серпні 2004 року. На черзі проведення ретроспективних перерахунків міжпереписних даних щодо механічного руху населення.

У зв'язку зі статистичними розрахунками обсягів міграції, слід зауважити, що тут проблеми існують не лише у площині динамічних зіставлень даних минулих періодів, а й обумовлюються здійснюваною у даний час в Україні реорганізацією адміністративного обліку міграції населення. Скасування Конституційним Судом України в листопаді 2001 року інституту прописки, прийняття у грудні 2003 року Верховною Радою України Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, введення процедури обов'язкової реєстрації фізичною особою свого місця проживання кардинально змінили порядок збирання даних щодо мігрантів і організацію їх адміністративного обліку.

У аспекті складання відповідної статистичної інформації найбільшу турботу викликає запровадження МВС України нових облікових форм, які залишають поза межами вивчення кілька важливих ознак статистичних характеристик мігрантів. Для забезпечення проведення регіональних та динамічних зіставлень з питань міжнародної та внутрішньої міграції, первинні облікові документи мають бути доповнені (чи вірніше - до них має бути повернуто) такими відомостями щодо осіб, на яких вони складаються: “громадянство”, “сімейний стан”, “відомості про дітей”, “відомості про освіту, науковий ступінь, вчене звання”, “відомості про місце роботи і посаду”, “відомості про причину переїзду”.

Держкомстат, з огляду на нормативно_правову неврегульованість цього питання, а також беручи до уваги наявні потреби користувачів у таких даних, послідовно виступає за необхідність приведення переліку показників адміністративного обліку населення у відповідність до вимог загальновизнаних міжнародних стандартів.

Вкрай корисним це буде й для передбачуваної до впровадження в Україні єдиної системи державної реєстрації та обліку фізичних осіб, яка створюватиметься на базі існуючих адміністративних джерел інформації. У квітні 2004 року Президент України підписав Указ “Про створення Єдиного державного реєстру фізичних осіб”, Кабінет Міністрів України 9 листопада 2004 року своєю постановою затвердив Концепцію щодо його створення. Зазначений документ, зокрема, ставить за мету побудову такої інформаційно-аналітичної системи загальнодержавного значення, яка буде “моніторинговою підтримкою управління у сфері правових та соціальних питань, контролю і прогнозування заселення територій, відстеження динаміки міграційних і демографічних процесів тощо”.

Отже, в особі уповноваженого державного органу, який буде створювати та забезпечувати ведення Єдиного державного реєстру фізичних осіб, національна статистична система матиме у майбутньому надзвичайно потужного інформаційного партнера, тому коло їх спільних інтересів повинно значною мірою збігатися. Йдеться про підготовку законодавчих передумов для збирання і подальшого використання персоніфікованої інформації реєстру, розроблення єдиних організаційних та методологічних підходів щодо її оброблення, збереження та захисту, а також про застосування сучасних інформаційних технологій поширення опрацьованих узагальнених даних.

Слід зазначити, що за умов сучасного стрімкого розвитку інформаційних програмно-технічних засобів саме демографічна статистика у ряду інших галузевих статистик є, так би мовити, першопрохідником у використанні новітніх технологій. Це стосується й питань удосконалення методів поширення статистичної інформації. Досвід останніх років свідчить про те, що для України стає притаманною загальна тенденція, яка спостерігається в розвинутих країнах світу, коли все більше користувачів статистичної інформації віддають перевагу не офіційним друкованим виданням, а електронним документам. Це цілком зрозуміло, з огляду на те, що, по-перше, публікації потребують більше часу на їх підготовку і тому не можуть бути достатньо оперативним джерелом інформації, по-друге, вони, як правило, не містять багато інформації по малих територіях, що також не завжди задовольняє користувачів даних.

Держкомстат та територіальні органи державної статистики для того, щоб рухатися назустріч побажанням користувачів, у ході публікації результатів Всеукраїнського перепису населення здійснили випуск і електронних версій тематичних збірників на СD. У них міститься не тільки табличний та аналітичний матеріал, що відповідає аналогічним друкованим виданням, а й електронні карти, які надають можливість представити статистичні дані більш наочно. Характерною ознакою останнього десятиріччя стало також використання мережі Інтернет для забезпечення вільного доступу користувачів до інформації. В органах державної статистики теж було створено канали оперативного доступу спочатку до матеріалів перепису населення, а згодом і до відповідних даних поточного статистичного обліку. Нині на WEB сайті Всеукраїнського перепису населення (www.ukrcensus.gov.ua) поряд з інформацію щодо основних підсумків перепису населення розміщено дані про новини демографії. Інформація сайту про чисельність населення, його природний та механічний рух щомісяця актуалізується і подається користувачам.

У цьому ж напрямі в перспективних планах щодо поліпшення методів аналізу статистичної інформації та розширення традиційних форм її надання користувачам розпочато роботи зі створення в органах державної статистики, за підтримки профільних наукових установ та зацікавлених центральних органів виконавчої влади, географічних інформаційних систем, що функціонуватимуть на базі даних статистичних спостережень.

Скоріш за все, дослідним полігоном для апробації геотехнологій у статистичному інформаційному середовищі стане також демографічна статистика.

Висновок

Наприкінці XX сторіччя людство зіткнулося з безліччю життєво важливих і важко-розв'язуваних проблем. XXI сторіччя може стати викликом людству, якого ще не знала світова історія. Прогресуючий розпад біосфери, безжальне нищення величезної кількості видів флори й фауни (зооцид), необоротні порушення глобального кліматичного гомеостазу, масовий голод у країнах "третього світу", загроза пандемії СНІДу -- більшість цих проблем є наслідком агресивної, конфліктної й руйнівної експансії людини в природний простір, дедалі більших антропогенних навантажень на біосферу планети, а в першу чергу прискорення темпів зростання чисельності світового населення в другій половині XX сторіччя, широко відомого як "демографічний вибух". Усі головні глобальні проблеми людства так чи так пов'язані з проблемою зростання населення планети, яке ніколи раніше не збільшувалося такими швидкими темпами.

На тлі лякаючої перспективи майбутнього "демографічного потопу" й розпаду біосфери планети, не здатної більше нести на собі тягар дедалі численнішого людства, зниження кількості населення в Україні, відзначене вперше 1993 року, може бути поціновано невтаємниченими як акт демографічної поміркованості нації.

Демографічна ситуація в Україні загалом і в окремих її регіонах надзвичайно складна. Погіршення демографічної ситуації зумовлено багатьма чинниками: зниженням рівня та якості життя людей у період економічної кризи, ускладненням геоекологічної ситуації в усіх регіонах країни, старінням населення, збільшенням показників розлучень і зменшенням показників укладання шлюбів, поширенням “моди” на однодітні сім'ї, зростанням бездітності молодих сімей. В останні роки до них додався масовий відтік населення молодого віку за межі країни.

Сучасна демографічна ситуація в Україні сприяє так званій депопуляції населення - зменшенню його загальної кількості за рахунок природного скорочення. Головні завдання демографічної політики в Україні - підняття рівня народжуваності та зменшення рівня смертності, насамперед у дитячому віці. Однак низький рівень доходів населення України та незначні матеріальні заохочення сімей при народженні дітей зі сторони держави тривалий час не сприяли ефективній реалізації демографічної політики. І лише в останні роки показники народжуваності та природного приросту дещо зросли. Певну роль у цьому відіграло різке збільшення державних виплат сім'ям при народженні першої, другої, третьої дитини та наступних дітей.

Список використаної літератури

1. Демографический энциклопедический словарь. - М, 1985

2. Модели демографических связей. -- М., 1972.

3. Народонаселение. Знциклопедический словарь. -- М., 1994.

4. Никитенко В.В. Демографический анализ поколений. -- М., 1979.

5. Роубичек В. Демографические прогнозы й потенциальная демография //Демографические прогнозы. -- М., 1973.

6. .Стешенко В.С. Опыт применения метода когорт для изучения рождаемости на Украине в послевоенный период //Проблемы демографической статистики. - М., 1966.

7. www.ukrcensus.gov.ua

8. http://dspace.nbuv.gov.ua

Размещено на Allbest.ru